Шукати в цьому блозі

понеділок, 30 травня 2011 р.

Права людини у в’язниці.

Немає жодних сумнівів у тому, що з часів здобуття незалежності в Україні відбувалося повільне та поступове поліпшення у сфері основних прав людини у в'язниці. Це було досягнуто виведенням пенітенціарної системи із підпорядкування МВС, створенням Державної пенітенціарної служби України, введенням у дію нового Кримінально-виконавчого кодексу України.
Культура прав людини вже проникла у роботу тюремних службовців та працівників, влади та суспільства загалом. Церква також відіграла свою роль у поширенні подібних змін, спираючись на цінності, закріплені в Конституції України (1996 р.), що ратифікувала наступний принцип: усі види покарання повинні здійснюватися з метою перевиховання.

Роблячи перший позитивний висновок, потрібно зізнатися, що у цьому питанні вже здійснено великий юридичний та інституційний прогрес. Особливо потрібно відзначити повне скасування смертної кари у законодавстві України.
Однак, якщо ми би тільки озвучили кілька самовдоволених компліментів, це перешкодило би подальшому прогресу. Бо, незважаючи на усі зусилля, яких докладають тюремні адміністрації, все ще залишаються сфери, повз які ми не можемо пройти мовчки.
 Ми стурбовані наступними питаннями, пов’язаними з правами людини
* Незважаючи на зусилля,спрямовані на поліпшення умов у в’язницях, і надалі існує факт їх переповнення, що стоїть на заваді збереженню людської гідності у тюремному середовищі, що належиться їм за правом.
* Рівень медицини залишає бажати кращого. Співвідношення спеціалістів з числом ув’язнених та кількістю часу, відведеного на догляд і лікування, говорить сама про себе. Говорячи про  чисельність душевнохворих, які перебувають поруч з іншими в’язнями, уражених інфекційними та заразними хворобами, наркоманами, можна краще зрозуміти, що відсутність належного догляду та лікування – це більш, ніж порушення прав людини.
* Стає очевидним, що наші в’язниці не сплановані з урахуванням вищезгаданих груп людей, і їх адміністраціям все тяжче адекватно задовольняти потреби людей, які потребують обслуговування у спеціально пристосованих для цього умовах.
* Політики у програмах реформування пенітенціарної системи роблять ставку, на в’язниці, розміщені подалі від міст. Це може спричинити справжню незручність відвідування в’язнів сім’ями, соціальними працівниками та добровольцями. Надто багато в’язнів продовжують утримувати надто далеко від їхніх домівок без жодного на те виправдання. А люди забувають про право присутності суспільних структур в тюремному середовищі. В’язниці не повинні бути ізольованими від суспільства.
* Незважаючи на докладені зусилля, не залишається сумнівів, що необхідно багато ще чого зробити. Нелегким завданням є вивчення альтернатив ув’язненню та мирних вирішень конфліктів, хоча каральні заходи, призначені для встановлення правосуддя надолуження, стосувалися як жертви, так і кривдника. Тюремне душпастирство та інші Церковні ініціативи докладають до цього значних зусиль. Церква неодмінно повинна продовжувати хоробро завойовувати даний простір, який до того ж ще й недостатньо вивчений.
* Ми не повинні припиняти звертати увагу на те, що в’язниця не задовольняє основну потребу соціальної системи: стимулювати мирне соціальне співіснування та вирішувати найсуттєвіші соціальні конфлікти. Навпаки, в’язниця у кінцевому результаті творить структуру насильства, що тільки поглиблює соціальні проблеми, посилює нерівність і того гірше – відтягує вирішення конфлікту, який згодом розгортається ще з більшою силою.
Порушення прав людини до ув’язнення
Було б неправильним розглядати в’язницю як корінь зла. Зазвичай, це остання реакція у відповідь на попередні соціальні провали. Не можна не звернути увагу на зв’язок між ув’язненням та стабільними умовами роботи, між системою освіти та культурним рівнем в’язнів, між системою медичного обслуговування та здоров’ям в’язнів, між соціальними ресурсами та коефіцієнтом ув’язнення, і т.д. Перегляд наново умов ув’язнення викличе поступову трансформацію суспільних відносин: перехід від конкурування до співпраці, від економічного зросту за будь-яку ціну до якості життя всіх громадян, від характерного пошуку благ серед нечисленних привілейованих класів до спільного блага, основним мірилом якого є становище найуразливіших.
Але ми не зможемо зрозуміти суті в’язниці, якщо скинемо з балансу інші сторони пенітенціарної системи. Оскільки прокуратура тільки утримує особу під слідством, судді розглядають, перш за все, докази, не усі мають однаковий шанс захистити себе у суді; вердикт винний-невинний, як і той фактор, за яким особу засуджують до ув’язнення чи призначають альтернативне покарання, часто від справи не залежить.
На завершення, сама організація суспільства та пенітенціарна система спрацьовують як селективний фільтр для ув’язнення. Тому, немає жодних співпадінь у тому, що багато засуджених до ув’язнення людей походять з тих прошарків суспільства, які більше, ніж решта потерпають від соціальної незахищеності.
З огляду на це, можна зробити два основні висновки-твердження:
1) Більшість ув’язнених зазнали порушень їх соціально-економічних та культурних прав. Права більшості в’язнів було потоптано ще до того, як вони переступили поріг в’язниці. Це стосується охорони здоров’я, роботи, сім’ї, житла, рівних можливостей і т.д. Тому в’язниця просто посилює те, що вже саме по собі становить аморальний стан позбавлення чогось.
2) Жодному душпастирству, покликаному вірно відповідати на заклик Божий, жодні ґрати не стоятимуть на заваді. Євангелізація, що також передбачає боротьбу за справедливість, стимулювання та захист прав людини, вимагає від нас діяти у будь-якому місці у суспільстві, пропагуючи соціально-захисні дії та підтримуючи екс-ув’язнених. Ефективний захист дотримання прав людини за межами в’язниці автоматично посилить повагу до прав тих, хто за ґратами.
Щоб кримінальне право та каральна політика стали справді дієвими, і в той же час зберігали повагу до людської гідності та відповідали принципам, що лежать в основі управління демократичною державою та законним благополуччям, потрібно шукати альтернативи ув’язненню. Останнє незмінно тягне за собою моральну деградацію людини.
Реінтеграція у суспільство – не тільки шляхом вказування в’язням їхніх помилок, а також шляхом примирення,спокути та вживання заходів щодо відновлення їх особистої та соціальної рівності – повинна здійснюватися в інтересах жертви. Таким чином суспільство захищає себе від майбутніх нападів та від самої пенітенціарної системи. За цією моделлю, кримінальне право та пенітенціарна система повинні діяти пліч-о-пліч з іншими стратегіями. Як зазначив другий Конгрес ООН з попередження злочинів та поводження з в’язнями, політика кримінальної юстиції повинна поєднуватися з соціально-економічним розвитком.
Політика кримінальної юстиції є більш обширною, ніж сама каральна політика. Варто згадати слова відомого маркіза Беккаріа: «Краще запобігти злочину, ніж карати за нього. Це першооснова дієвого законодавства... Але засоби, які до цього моменту використовувалися або не відповідають чи є протилежними запропонованій меті». Це визначення залишається істинним навіть сьогодні.
Оскільки питання не полягає в тому, щоб побудувати більшу кількість та кращих за умовами в’язниць, а в тому, щоб шукати альтернативи ув’язненню, паралельно облагороджуючи тюремну систему та повернути в’язням почуття гідності. Правильний підхід Церкви полягає у сприянні здійсненню прав людини як частини її євангельської місії у цій сфері. Пенітенціарне душпастриство прийняло це як виклик.

середу, 25 травня 2011 р.

Свято для неповнолітніх у СІЗО.

Вечірнім класам Чортківської загальноосвітньої школи - інтернат І—III ступенів при Чортківському слідчому ізоляторі УДДУПВП у Тернопільській області виповнилось цьогоріч 5 років.

На святі, присвяченому закінченню навчального року, прозвучали теплі вітання на адресу педагогічних працівників Чортківської загальноосвітньої школи - інтернат та учнів від представників державних та громадських організацій. Були присутні, завуч школи - інтернат Н.Боднарчук, психолог Чортківського РЦССДМ Т.І. Чорній та соціальний працівник Чотківського РЦСССДМ О. С. Овсинська, священнослужитель УГКЦ отець Євген Гаврилишин.

Починаючи з 1 вересня, ув'язнені та засуджені мали змогу навчатися у 9, 10, 11 класах. Педагогічні працівники надавали їм ґрунтовні знання, виховували любов до України, її народу. Школа дає новий поштовх тим, хто оступився і хоче віднайти себе у цьому житті. Особи, які тримаються в установі, мали змогу підвищувати свій загальноосвітній рівень незалежно від віку.

Середня освіта у нашій країні є обов'язковою. І це надзвичайно важливо, що громадяни України, які в силу різних життєвих обставин скоїли злочини, мають змогу навчатися і отримувати атестат про закінчення освіти, який, безумовно, стане їм у нагоді в подальшому житті.


Ігор Кузяк начальник відділення соціально – психологічної
служби Чортківського СІЗО УДДУПВП у Тернопільській області

суботу, 21 травня 2011 р.

Семінаристи відвідали вихованців Прилуцької колонії для неповнолітніх.

21 травня 2011 року до Прилуцької колонії для неповнолітніх на запрошення вихованців приїхали студенти Трьохсвятительської духовної семінарії Київської Архиєпархії УГКЦ. Поруч із ними були священики о. Василь Поточняк, о. Роман Пушка та о. Костянтин Пантелей. Цього дня вони прибули щоб зіграти товариські матчі з футболу.

Перед початком гри вступне слово про роль спорту у спілкуванні та вихованні взаємоповаги сказав о. Костянтин. Після молитви відбулося, властиво, три гри: між командами семінаристів і вихованцями спочатку третього відділення, потім другого відділення та поміж командами обидвох відділень. Переконливу перемогу здобула команда другого відділення.

Ця спортивна подія намічалася вже давно. Проте всередині її було щось більше, ніж лише змагання на витривалість, точність передач та ударів по воротах. На трибунах серед вболівальників знаходилися і вихованці, і семінаристи, і волонтери пенітенціарного душпастирства УГКЦ. Це була щира нагода для спілкування молоді.
Після зустрічі залишилася память про тепле потискання рук, яким обмінялися гравці усіх команд.
Матч, як і весь візит, проходив у доброзичливій атмосфері. Прилуцькі хлопці були привітними і толерантними до гостей, в чому немає нічого дивного, адже вони відчувають гостру потребу в людяному й щирому спілкуванні. Поїздка примусила усіх учасників замислитися над долями хлопців, які змінилися через таргедії у сім'ях, безглузді та гарячкові вчинки, особливості вітчизняного судочинства тощо. Та найгірше те, що навіть спокутувавши колишні провини, ці молоді люди наражаються на нерозуміння – їх не сприймають як нормальних членів суспільства, з ними не бажають мати справи працедавці. Тому дуже важливо уподібнитися Богові у милосерді, не осуджувати тих, хто опинився за гратами, а намагатися їх зрозуміти, співпереживати з ними та молитися за них. Закликаємо усіх людей доброї волі бути небайдужими до хлопців, які перебувають у Прилуцькій виховній колонії та до тисяч їхніх товаришів по нещастю, і допомагати – посмішкою, добрим словом, молитвою. Також закликаємо за можливості брати участь в подібного роду заходах і відвідувати ув’язнених.
Бр. Олег Карпенко

У заході брали участь:
1. Березюк Григорій,
2. Карпенко Олег,
3. Смірнов Ярослав,
4. Синовіцький Сергій,
5. Денькович Ростислав,
6. Драгомерецький Василь,
7. Підтілов Сергій,
8. Гридковець Роман,
9. Кондера Ярослав,
10. Дорчак Андрій,
11. Пшеничний Тарас,
12. Петрашик  Ольга,
13. Возняк Василь,
14. священик Роман Пушка,
15. священик Василь Поточняк,
16. священик Костянтин Пантелей.


 



 

неділю, 15 травня 2011 р.

У 53 Мжнародному військовому паломництві до Люрду уперше беруть участь представники Пенітенціарної служби України.

15 травня 2011 року у Соборі Св. Юра у Львові урочистою Літургією розпочалося 53-є Міжнародне військове паломництво до Люрду. На чолі з владикою Михаїлом (Колтуном), керівником Департаменту Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України у паломництві до Люрду уперше беруть участь представники Пенітенціарної служби України. Вони подорожують поруч з представниками Міністерства оборони України, представники внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби, курсанти Львівської академії сухопутних військ Збройних Сил України, представники Департаменту Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України, - загалом 69 осіб. 

У своїй проповіді під час Св. Літургії владика Михаїл наголосив, що делегація від України на землю, де відбулося об’явлення Пресвятої Богородиці, відвідує святиню вже 16 раз. Офіційна делегація відправляється з України, прямуючи через українські святині, що знаходяться у Польщі, Чехії, Німеччині, Італії та інших країнах, де є чисельна українська громада.

 20 травня о 21.00 відбудеться урочисте відкриття паломництва біля Гроту Св. Бернадетти.

День хворих у тюремних лікарнях.

День хворого відзначають у Неділю Розслабленого - третю по Великодню.
З приводу Дня хворих, в який Церква акцентує особливу увагу на Христовім покликанні служити ближнім у часі їхньої недуги, в'язничне душпастирство УГКЦ закликає усіх згадати про людей, що ізольовані від суспільства. Ми також хочемо підтримати молитовно усіх тих медиків, що у важких обставинах намагаються сповняти служіння милосердя щодо тіла, працюють сумлінно та відданно.



Становище страждаючих від захворювань, що перебувають у слідчих установах до моменту набуття сили вироку суду, а також засуджених, які утримуються у міжобласних лікарнях та медичних частинах пенітенціарних закладів, є дуже складним.

По-перше, це пов'язано із особливими умовами, які переживає особа у попередньому ув'язненні, що позначаються загостренням хвороб серцево-судинної системи, різного роду інфекціями, значними психо-фізичними стресами, порушенням санітарних норм через перенаселення камер, нестачею потрібних медикаментів. В установах виконання покарань нерідкими є випадки, коли самотні та покинуті люди не можуть отримати лікування через відсутність допомоги родичів. Особливі проблеми переживають люди з нервово-психічними розладами. Нерідко відносно найбідніших людей не відбуваються жодних слідчих дій, безжально затягається судовий розгляд справ, що стає свого роду тортурами для в'язня.

У суботу 14 та у неділю 15 травня 2011 р. в'язничні душпастирі відвідували хворих у міжобласних лікарнях Збаразької жіночої, Бучанської чоловічої колоній, у слідчих установах міст Києва, Чернігова, Донецька, Львова, Івано-Франківська.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ



вівторок, 10 травня 2011 р.

Жінка в обставинах ув'язнення.




Третій тиждень після Великодня Церква згадує Святих Жон Мироносиць. У Неділю Мироносиць в Україні традиційно вітають жіноцтво з Днем Матері.
Ця традиція є гарною нагодою також для пенітенціарного душпастирства. Жінка, у багатьох випадках, менш захищена і переносить ув’язнення інакше, як чоловік. 

У середу 11 травня 2011 року жінок у Київському СІЗО відвідав священик. У камерах неначе посвітлішало, коли о. Костянтин Пантелей відправляв молебень, щоб підтримати духовні сили ув’язнених. Нажаль серед жінок у слідчому ізоляторі є очікуючі матері, кому незабаром родити. Також є немовлята, що народилися під час перебування жінок під вартою. Над ними священик прочитав окремі молитви і благословення.
Інформує Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

пʼятницю, 6 травня 2011 р.

Праця служби милосердя при храмі св.Миколая на Аскольдовій могилі.

Служба милосердя при церкві св.Миколая на Аскольдовій могилі під керівництвом о. Ігоря Онишкевича отримала гуманітарну допомогу від Благодійного фонду “Олива”: медичний одяг, лікарняну білизну, спідню білизну чоловічу, жіночу та дитячу, а також одяг чоловічий, жіночий та дитячий, ігри (пазли) та іграшки дитячі.

Отримана допомога, а також одяг, взуття та інші речі особистого вжитку, була доставлена також до пенітенціарних закладів:

  1. Медико-санітарна частина Чернігівської виправної колонії — медичні куртки (12 шт.)
  2. Медико-санітарна частина Чорноморської виправної колонії (м.Одеса) — медичні куртки (12 шт.)
  3. Медико-санітарна частина Качанівської виправної колонії (м.Харків) — медичні куртки (12 шт.)
  4. Медико-санітарна частина Надержищинської виправної колонії (Полтавська обл.) — медичні куртки (12 шт.)
  5. Медико-санітарна частина Збаразької виправної колонії (Тернопільська обл.) — медичні куртки (12 шт.)
  6. Медико-санітарна частина Дніпродзержинської виправної колонії (Дніпропетровська обл.) — медичні куртки (12 шт.)
  7. Медико-санітарна частина Уманської виправної колонії — медичні куртки (12 шт.)
Праця була виконана силами волонтерів: п.Марти, п.Надії, п.Олександра, п.Тетяни, п.Анни, п.Ірини.

понеділок, 2 травня 2011 р.

Понад 100 осіб висповідалися перед Великоднем у Чортківській слідчій установі.

Понад 100 осіб висповідалися перед Великоднем у Чортківській слідчій установі. Серед них були і засуджені, і в'язні, що очікують вироку суду, і службовці пенітенціарної служби. Перед Пасхою труд тюремного капелана важкий і радісний. Радісно бути свідком перемоги Христа й відродження святості людини. Перемоги цілковитого оздоровлення, яке наступає у Святому Покаянні. Великодній час - час особливого Божого милосердя. Господь приймає усіх, хто приходить до Нього і ніким не погорджує.

Злочини, що скоюються серед нас, мають довгу передісторію. Вони також мають тривалі наслідки: внутрішні та зовнішні. Але Боже милосердя дарує справжнє зцілення. Хто може подякувати Богові за тісноту неволі? Хто дякуватиме за розрив щоденних планів та звичного життя? Коли каяник усвідомлює провину та щиро навертається до Світла, тоді з його серця може вийти така подяка, що буде цілковитим абсурдом для звиклих дякувати за добрі обставини та нарікати за тяжкі.

Священик Андрій Лемчук, що продовжує труд попереднього капелана о. Павла Менлі, свідчить про живий відгук на потреби в'язнів усіх парафіяльних спільнот цього старовинного міста. Великодній стіл був наповнений щирим дарунком численних страв. Волонтери та студенти Дяківсько-Катехитичної Академії завжди поруч із капеланом несуть значні навантаження, притаманні цьому служінню. Але за можливість послужити завжди дякують Господеві.

Тепло і добро, з яким зустрічаються в'язні, відгукуються в їхніх серцях щирим благословенням на адресу усіх, хто проявляє милосердя.


Інформаційна служба Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.