Шукати в цьому блозі

четвер, 30 червня 2011 р.

Листи парафіяльної служби милосердя громади Св. Миколая Чудотворця у м. Києві.

Звіт №5 про НАДХОДЖЕННЯ ЛИСТІВ 19.06.2011 р. Божого — 25 листів

29.06.2011
Дорогі читачі, дорогі парафіяни!
Наша церковна служба милосердя Карітас подає до вашої уваги витяги з листів засуджених і їхніх покинутих діток Прошу вашої допомоги, щоб спільно допомогти потребуючим. Проявіть милосердя і відкликніться на їхні потреби. Відпишіть лист і ми перешлемо. Принесіть допомогу до Церкви з позначкою для кого і ми перешлемо. Я знаю, що сьогодні є інші проблеми як особисті так і суспільні. Але вірю, що з Божим Благословенням допоможемо цим жінкам у їхньому покаянні. Господи, поклич слуг твоїх до тюремного служіння. Допоможи Боже нам і тим хто кається чи з примусу, чи всім своїм серцем. Буду чекати ваших листів відповідей для засуджених. Бог благословить нас!
Ваш священик Ігор, недостойний раб Божий
Звіт №5 про НАДХОДЖЕННЯ ЛИСТІВ 19.06.2011 р. — 25 листів
Лист від дітей ув'язнених (подяка за подарунок)
“...всё что было в посылке мы получили большое вам спасибо от души...
Катя, Даша, Юля”
м.Антрацит Луганської обл.(діти ув'язненої Чернігівської ВК Тетяни Б.)
Лист від батька багатодітної родини — 8 дітей — з м.Червонограда Львівської обл. (подяка за допомогу)
Сердечно дякуємо за допомогу і просимо про молитву за нашу родину. Як ласка Божа, може б нам приїхати до Вас у м.Київ по святих місцях з дітьми...
Також просимо про молитву за хвору Марію, нашу сусідку”
Валерій, Оксана
діти: Тарас, Роман, Микола, Володимир, Іван, Марія, Святослав
Листи від ув'язнених ( з них вперше звернулись 5 осіб)
Чернігівська виправна колонія ЧВК-44 (м.Чернігів) — 16 листів
Збаразька виправна колонія ЗВК-63 (Тернопільська обл.) — 1 лист
Чорноморська виправна колонія ЧВК-74 (м.Одеса) — 2 листи
Сніжнянська виправна колонія СВК-127 (Донецька обл.)— 1 лист
Качанівська виправна колонія КВК-54 (м.Харків) — 1 лист
Дніпродзержинська виправна колонія (Дніпропетровська обл.) — 1 лист
Орджонікідзевський виправний центр (Дніпропетровська обл.) — 1 лист
Благодарю Вас за помощь. Спасибо большое за всё, но только очень Вас прошу не высылайте мне вещи...многое из вещей нам не положено, их просто не отдают на руки...Если будет возможность мне помочь, то нуждаюсь я в следующих вещах — дезодорант от пота, бальзам для волос, кипятильник, продукты питания по возможности.
...Мне очень часто снятся дедуля с бабулей покойные, я очень Вас прошу помолитесь пожалуйста за них и если можно поставьте свечки.
...Высылаю Вам новый рисунок
Олена К. (Чернігівська ВК)
Высылаю вышиту иконку маленькую. Я верю что Вам она понравится, она вышита от всей души.
...если сможете выслать...” (перелік продуктів і засобів гігієни)
Раїса О. (Чорноморська ВК)
“...Ко мне прицепилась какая-то нечисть и я не знаю как с ним бороться это продолжается уже много лет...Помогите мне нужен священник-экзорцист” Алла Х. (Чернігівська ВК)
“Я отбываю наказание в Чернигове. В этом году 10 марта я стала мамой и родила своего первенца, которого назвала Богданом. В день праздника Святой Троицы буду крестить сына и он будет под Божьей защитой. ...Мы нуждаемся в памперсах 3-й размер, продукты питания и мыльные...”
Марина Т. (Чернігівська ВК)
“01.06. получила от бабушки письмо в котором просит Вас поблагодарить за Вашу помощь, они получили в апреле от Вас посылку для Викунечки. Огромное Вам человеческое спасибо за Вашу помощь и понимание. Ваша помощь им очень нужна. Я отсылала Вам стих... Хочу вас попросить если конечно возможно, помочь мне с ингалятором “Беротек” и по возможности не оставляйте мою доченьку и бабушку
Тетяна С. (Дніпродзержинська ВК)
“...Срок у меня восемь лет. Имею дочь 2004 г.р. Каждый день, перед сном вот уже в течение 3- лет читаю Библию... вникаю тяжеловато. Прошу Вас пожалуйста выслать литературу для более ясного понимания Библии... Очень хочется исповедаться...почему-то чувствую что общаясь с вами мне будет легче здесь находиться”
Оксана З. (Качанівська ВК, м.Харків)
Одержала від Вас посилочку, за яку щиро дякую. Вишивати вже почала... Вишліть ще 3-4 схеми... В'язати не має ниток, спиців. Я б могла гарні безрукавочки пов'язати... В мене зараз велика нужда я зовсім боса, кип'ятильник, шампунь...”
Ольга В. (Збаразька ВК, Тернопільська обл.)
“...получила от Вас письмо, которому была безумно рада, благодарю за Вас Бога... Вы очень многое для нас делаете. Спасибо Вам за то что помогли пересмотреть свою жизнь и сделать переоценку ценностей жизненных, я знаю что без Бога этого бы никогда не произошло... Даю снова адрес доченьки”
Тетяна Б. (Чернігівська ВК)
Я очень Вам признательна что Вы сыновьям моим пытались дозвониться, я тоже пыталась но нет связи... письма друзьям писать узнать о них у меня нет конвертов и негде взять... Я не знаю что могло с ними случиться, но не могли они вот просто забыть что у них есть я, ведь кроме их у меня и меня уних нет никого больше родственников... В июле мне ехать на Львов ВТЭК (комиссия на группу) у меня нет ничего самого необходимого
Олена Р. (Чернігівська ВК)
У мене є дочечка Настінька... 9 міс. Я довго не могла мати дітей. Но коли я віддала цю проблему в Божі руки, Господь послав мені це ангелятко. Мені 30 років, но я втратила все... У моєму житті є Господь і я вірю, що з Господом я не буду ні в чим нуждатись. Правда, дуже тяжко іти за Господом. Но Господь бачить і знає, що нам потрібно. Я Вас дуже прошу помоліться за мене і мою дочечку... Мені потрібно зробити паспорт, щоб коли я вийду з цих стін, я могла оформити Настіньку. Паспортистка сказала, що потрібно 53 гривні. Якщо у Вас є така можливість, то допоможіть
Людмила К. (Чернігівська ВК)
“...Мне 42 года, я нахожусь в колонии с маленькой доченькой Лилей 18.04.2011 г.р. Помогите мне сделать паспорт. Мне до конца срока осталось не так уж много 23 августа 2012 г., а условно досрочное освобождение выпадает на декабрь этого года, а без паспорта не отпустят. Очень прошу ради моей доченьки помогите мне, чтобы мы могли поскорее оставить эти стены”
Світлана Б. (Чернігівська ВК)
“...до бесконечности благодарю Вас за ту помощь которую Вы оказываете моим деткам (6 діток під опікою бабусі)... молитесь за моих деток и маму... Если на то будет воля Ваша то для Инги (немовля, народжене в колонії) вышлите: памперсы №2 и детскую косметику
Олена Т. (Чернігівська ВК)
Хочу Вас поблагодарить и поблагодарить Господа Нашего за посылочку и размноженные фотографии. А в особенности хочу поблагодарить Вас за молитвослов...
Отец Игорь, от лица всех мам (которые находятся у нас в колонии и от детишек — а всего этой радости 32 человечка) — огромная просьба?! Не могли бы Вы осуществить маленькое чудо?! 1 июня (на день защиты детей) наших детишек пофотографировали — скинули на диск — а сделать фотграфии не за что! Денег нет ни у кого т.к. все находятся в декрете и не работают. В этом году многие освобождаются, очень бы хотелось забрать с собой на память фото. Отец Игорь, если у Вас есть возможность разрешить нам эту проблему — то напишите пожалуста мне ответ. И мы тогда сможем переслать Вам диск
Оксана Ш. (Чернігівська ВК)
“...Я умею вышивать. Для этого нужно: иголки, мулинэ, ткань...У меня есть дочь Дарья, ей 16 лет, но я с ней не имею переписку, т.к. не хочу чтоб она знала где я нахожусь. Когда освобожусь, попробую с ней поговорить, я знаю, что Боженька, Отец Наш Небесный даст мне силы и вразумления как поступать в дальнейшем... Молитесь за мою дочь — Дарью и за меня — р.Божью Светлану
Світлана Б. (Чернігівська ВК)
“...Пожалуста поможить мне сделать паспорт... А моєї дочки Оксанки адрис Чернігівська обл. ...интернат Старо-Басань, год рождениє 1998 г р. 2 сентября.
Надія Ф. (Чернігівська ВК)
“Мне 34 года, родом я с г.Мелитополя. У меня сын Никита, ему 13 лет, воспитывают его мои родители-пенсионеры...
Я случайно увидела, что некоторые девочки вышивают крестиком и бисером. У меня также появилось желание за няться этим делом и помочь Вам. Крестиком у меня не очень получается, а вот бисером я с большим удовольствием вышиваю, в чём Вас и хочу попросить... Не откажите мне в этой просьбе, пожалуйста”
Наталія М. (Чернігівська ВК)
“Слава Ісусу Христу!
Отець Ігор Онишкевич!
Пише до Вас Ганна.
Я дуже Вам дякую за відповідь на мій лист, за те що всі сестри, браття і Ви молитеся за нас. Дуже Вам ще дякую за підтримку висилали сладості, одежу, мильне, Господу дякую що дав мені добрих людей які допомагали мені, як людям треба прощати, допомагати, любити.
Отець Ігор мені привозили мою дочку Юлю, яку я родила в ЧВК-74 і її забрали в д/дом Перлина, їй 5 роки. Така розумна знає “Отченаш” цілий і “Ангеле Божий” віршів, пісень вміє рахувати, малювати, знає деякі букви я горжуся нею, дочка яка має зараз приїхати до мене її 20 років я знаю що Бог зі мною він мене не покине в біді, він дає дар мені зустрітися із своїми соколиками, ангеликами. Син мій Коля зараз займається дуже серйозною роботою “Столяр” робить ремонти в хаті і забере до себе мене йому буде 19 роки ми будемо з Божою помощю всі разом великою сім'єю і Бог буде в нашому серці.
Дякую Вам всім за підтримку я дуже Вас люблю. Бувайте здорові Бог нас ніколи не забуде я знаю”
Ганна Я. (Чорноморська ВК, м.Одеса)

субота, 25 червня 2011 р.

У Биківні відбулася панахида пам’яті жертв війни і тоталітарних режимів.

25 червня 2011 року на території Національного державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», що на околицях Києва, за участю представників силових структур відбулася поминальна служба на відзначення Всеукраїнського дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни та сталінського й нацистського тоталітарних режимів.

Панахиду на місці масового поховання понад сотні тисяч убієнних відслужили Владика Михайло (Колтун), керівник Департаменту Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, спільно з Владикою Йосифом (Міляном), Єпископом-помічником Київської архиєпархії. У молитві взяли участь військові Київського гарнізону, капелани – о. Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту, о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства у пенітенціарній системі України, разом з представником від Пенітенціарної служби України Ольгою Солов'ян, інспектором Відділу організації діяльності виховних колоній та ресоціалізації засуджених жінок, о. Дам’ян Габорій, військовий капелан Київського гарнізону, а також о. Олег Панчиняк та Олександр Мельник, референт Департаменту душпастирства силових структур України.

Це місце прийняло останки невинних жертв, закатованих більшовицьким режимом між 1929 та 1941 роками, тут же полягли оборонці та визволителі Києва від нацистів, а поруч у найближчому лісовому масиві, де містився дарницький концтабір були розстріляні кількадесят тисяч військовополонених та мирних жителів протягом 1941 - 1943 років окупації.


Перед початком Панахиди Владика Михаїл закликав усіх застановитися над долями людей, які загинули у так недалекому минулому, та відзначив гідну подиву незламність їх духу та віри. «Сьогодні ми бачимо тут навколо безліч хрестів і таблиць з іменами невинно убитих людей. Їхня віра, за яку страждали, дає нам гідний приклад мужності. А військові з любові до Батьківщини віддавали найцінніше - життя».

Після Панахиди архиєрей попросив усіх присутніх: священиків, військових та мирян, помолитися «Отче наш», щоб спільно піднести свої прохання до Господа та вшанувати загиблих.

Слід відзначити, що 24 червня, рівно 10 років тому, Биківню відвідав блаженний Папа Римський Іван Павло ІІ і разом з товариством "Меморіал ім. Василя Стуса" (голова – Р. Круцик) молився над могилами захоронених жертв Радянського тоталітарного режиму 30-40-х років. Завдяки відвідинам Папи биківнянська трагедія стала відома у світі, поруч з іншими скорботними місцями масових поховань жертв більшовизму та нацизму.

Після поминальної молитви Владика Йосиф наголосив на важливості приїзду блаженного Папи Івана Павла ІІ. «Ми сьогодні вшановуємо 10-ліття його візиту в Україну, бо і через позицію Папи, як духовного лідера, весь європейський світ дізнався про цю трагедію. Не існує чужого горя – воно зачіпає  серце кожного з нас аж донині». Владика наголосив на небайдужості світу до української трагедії та відзначив, що кожен з нас є відповідальним за невинно пролиту кров у цьому світі, а отже ми повинні пам’ятати свою історію і шанувати всіх, хто невинно загинув у часи репресій.

Під час заходів у Биківнянському лісі була онука похованого тут чоловіка, яка коротко розповіла присутнім реальну історію того трагічного часу та поділилася своїми думками з приводу приїзду до України Папи Римського. Зокрема вона сказала, що навернулася до Бога на початку 90-х років, хоч її сім’я не була віруючою. Коли жінка дізналася, що Папа Іван Павло ІІ молився на могилі її дідуся, вона була дуже зворушена, і цей вчинок Римського Архиєрея ще більше привернув її до Бога.  Сьогодні вона разом з усіма відзначає 10-ту річницю приїзду Папи в Україну, беручи участь у заходах, присвячених його візиту.
Щира молитва та спільна участь військових у цих заходах відбувається щороку та сприяє формуванню у них необхідних чеснот.  Це є запорукою незборимої пам’яті поколінь та недопущення подібної біди у майбутньому. Ми переконані, що з такою свідомістю в українському суспільстві військовослужбовці, правоохоронці та усі представники силових структур України будуть надійною опорою та захистом для громадян нашої країни



За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ.

пʼятниця, 24 червня 2011 р.

Спадщина Блаженного Івана Павла ІІ в'язничним душпастирям.

До 10-літнього ювілею папського візиту в Україну.

ПОСЛАННЯ
Його Святості

ІОАННА ПАВЛА II

З НАГОДИ
ЮВІЛЕЮ У  В'ЯЗНИЦЯХ
9 ЛИПНЯ 2000 РОКУ БОЖОГО


1. У межах святкування цього Священного 2000 Року неможливо, щоб не було Дня Ювілею для В'язнів. Тюремні брами не можуть відлучити від дарувань цієї великої події тих, хто опинився за гратами на частину свого життя.

Пам’ятаючи про цих братів і сестер, перш за все я хотів би висловити надію на те, що Воскреслий Господь, який увійшов до Світлиці через замкнені двері, вступить до усіх тюрем світу і знайде гостинність у серцях тих, хто там перебуває, несучи мир і спокій для всіх.

У цьому Ювілейному Році Церква особливим чином святкує Таїнсво Воплочення Господа нашого Ісуса Христа. Дві тисячі років пройшло з тих пір, коли Син Божий стався чоловіком і прийшов, щоб перебувати серед нас. Сьогодні, як і тоді, спасіння у Христі постійно подається нам, щоб це могло приносити багаті плоди добра у відповідності з планом Бога, який хотів би спасти всіх своїх дітей, особливо тих, що покинули Його, але шукають дорогу для повернення. Добрий пастир завжди відправляється шукати загублену вівцю, а коли Він знаходить, то кладе її на плечі та приносить назад до череди. Христос шукає кожну людину, незалежно від обставин!

2. Це стається тому, що Ісус хоче спасати кожного. І спасінням, яке предложено, не нав'язане. Те, чого Христос шукає, це довірливе прийняття, таке відношення, що відкриває думки для шляхетних рішень, спрямованих на усунення вчиненого зла і зміцнення того, що добре. Іноді це передбачає тривалу, але завжди підбадьорену подорож, бо це мандрівка не у самотності, але у супроводі самого Христа і з його підтримкою. Ісус терпеливий співтовариш у подорожі, який поважає сезони і ритми людського серця. Він ніколи не втомлюється заохочувати кожну людину на шляху до спасіння.

Переживання Ювілею тісно пов'язане з людським досвідом плину часу, якому воно прагне дати сенс. З одного боку, Ювілей призначений, аби допомогти нам пам'ятати про минуле, зберігаючи досвід подій, що сталися. З іншого боку, Ювілей відкриває нас до майбутнього, у якому людська посвята і Божественна благодать повинні разом надавати вигляду тому часу, що залишається нам прожити.

Ув'язнені оглядаються назад із жалем чи розкаянням на ті дні, коли вони були вільні, і переживають свій час, як тягар, який, здається,  ніколи не минеться. У цих важких обсавинах сильний досвід віри може істотно допомогти у пошуках внутрішньої рівноваги, в якій кожна людина має потребу. Це одна з причин, чому Ювілей так сильно має відношення до тюремного життя: досвід Ювілею, який переноситься за ґратами може відкрити несподівані людські й духовні горизонти.

3. Ювілей нагадує нам про те, що час належить Богові. Навіть час у в'язниці не вийнятий із Божого володарювання. Державна влада, яка позбавляє людей їх особистої свободи, як того вимагає закон, обмежуючі довшу чи коротшу частину їхнього життя, повинна розуміти, що вона не є господарем часу ув'язнених. Подібним чином ув'язненні не повинні утримуватися так, ніби їхній час у в'язниці був цілковито віднятий у них: навіть час у в'язниці це Божий час. Як такий, він повинен переживатися у повному обсязі; це час, що має бути подарований Богові, як нагода для правди, смирення, надолуження і навіть віри. Ювілей служить нам нагадуванням про те, що не тільки час належить Богові, але ті моменти, в яких ми сподобилися успіху у «відновленні» всіх речей у Христі стали для нас «часом Господнім сприятливим».

Протягом Ювілею всі покликані синхронізувати унікальний і неповторний час свого власного серця з часом милосердного серця Бога. Він завжди готовий рухатися з кожним до спасіння, у його власному темпі. Часом тюремне життя допускає ризик  деперсоналізації осіб, оскільки воно позбавляє їх так багатьох можливостей для самовираження. Але вони повинні пам'ятати, що перед Богом це не так. Ювілей це час для особи, коли кожен сам стає перед Богом, за Його образом та подобою. І кожен є покликаний рухатися до спасіння більш швидкими темпами, як і до подвигу поступового відкриття правди про себе.

4. Ювілей пов’язаний зі змінами. Вітхозавітній Ювілейний рік «означав відновлення рівності між усіма синами Ізраїля, пропонуючи нові можливості для сімей, які втратили своє майно і навіть свою особисту свободу» (Tertio Millennio Adveniente, 13). Отже, перспектива, яку Ювілей ставить перед кожним, є можливістю, яка не повинна бути втраченою. Священний Рік повинен бути використаний як шанс направити вчинені кривди, щоб умірити крайнощі, і відновити те, що в іншому випадку може бути втрачено. І, якщо це правда щодо кожного аспекту життя, оскільки всі люди здатні вдосконалюватися, це особливо справедливо по відношенню до досвіду в'язниці, де життя особливо важке.

Але Ювілей не стосується лише заходів щодо виправлення ситуації несправедливості. Він також має позитивний намір. Як у кожному новому русі вперед, милість Божа створює нові можливості для зростання у добрі, так святкування Ювілю означає прагнути знайти нові шляхи покути у кожному особистому та соціальному відношенні, навіть якщо ситуація здається відчайдушною. Це стає ще більш очевидним у зв'язку з тюремним життям: не сприятиме інтересам позбавлених свободи, якщо тюремне ув'язнення буде лише актом помсти з боку суспільства, провокуючи у самих ув'язнених тільки ненависть.

5. Якщо Великий Ювілей це шанс для ув'язнених обміркувати своє становище, те ж можна сказати і про громадянське суспільство в цілому, яке кожного дня має вступати у боротьбу з реальною злочинністю. Це ж можна сказати і про структури влади, що призначені підтримувати громадський порядок та сприяти загальному благу, і про професійних  юристів, що повинні замислитися про сенс покарання і пропонувати кращі орієнтири для суспільства, яких слід прагнути.

Ці питання досить часто розглядалися в історії. Тому був досягнутий істотний поступ у пристосуванні Кримінально-Виконавчої Системи інтересам гідності людини, рівно ж як і у ефективному підтримуванні громадського порядку. Але у складному світі виконання правосуддя відчувається неспокій та напруженість, ба більше, страждання, притаманні тюремному життю, що показують як ще багато належить зробити. Ми все ще далекі від часу, коли наша совість могла би бути певною, що ми зробили все можливе для запобігання злочинності та ефективного контролю над нею, аби вона не наносила шкоди. Також, що ми запропонували тим, хто чинить злочини, спосіб надолуження і позитивного повернення до суспільства. Якщо всі, хто в тій чи іншій мірі беруть участь у цій проблемі, спробують скористатися нагодою, що подарована Ювілеєм і розвинуть цю думку, можливо, людство вцілому певно зможе зробити великий крок уперед у справі створення більш спокійного та мирного суспільства.

Позбавлення волі в якості покарання є старе, як історія людства. В'язниці переповнені дуже сильно у багатьох країнах. У деяких з них є гарно оснащені установи покарань, але в інших країнах є дуже сумнівні, якщо не сказати, взагалі недостойні людини умови життя. Очевидним для всіх є те, що цей вид покарання, при розгляді феномену злочинності, є лише частково успішним. Насправді ж, у деяких випадках утримання під вартою, як виглядає, створює більше проблем, ніж вирішує. Це потрібно розсудливно переглянути з метою певного роду реформ: також з цієї точки зору Ювілей надає можливість, яку не можна втратити.

Відповідно до Божого плану, усі повинні зіграти свою роль у наданні допомоги в побудові кращого суспільства. Очевидно, що це передбачає докладання величезних зусиль у галузі попередження злочинності. Всупереч усьому злочини поповнюються. Всі, аби додати свій внесок у формування спільного добра, повинні працювати, в міру своєї компетенції, для надання можливості засудженим спокутувати свої провини, як щодо окремих осіб, так і у відношенні до суспільства. Такий процес ґрунтується на дозріванні у відчудтті відповідальності. Нічого із цього не слід вважати утопічним. Ті, хто у змозі робити це, повинні прагнути включити зазначені цілі до системи права.

6. У зв'язку з цим, отже, ми повинні сподіватися на зміну ставлення, що веде до істотного виправлення судової системи. Це, безумовно, передбачає міцну соціальну згоду і відповідні професійні навички. Рішучий заклик такого роду надходить з численних в'язниць в усьому світі, в яких утримуються мільйони наших братів і сестер. Перш за все вони закликають до перегляду в'язничних структур, а в деяких випадках і перегляду кримінального законодавства. Суперечливі положення у державному законодавстві щодо гідності та основних прав людини повинні бути остаточно скасовані, як і закони, які позбавляють ув'язнених на свободу віросповідання. Тюремні правила, де вони приділяють недостатню увагу до тих, хто має серйозні або невиліковні захворювання, мають бути переглянуті. Крім того, інституції, що пропонують правовий захист для незаможних, повинні далі розвиватися.

Але навіть у тих випадках, коли законодавство є задовільним, багато страждань ув'язнених походить з інших джерел. Я маю на увазі, зокрема, жалюгідний стан деяких з місць позбавлення волі, де ув'язнені змушені жити, терплячи утиски, яким вони інколи піддаються через етнічну, соціальну, економічну, сексуальну, політичну та релігійну дискримінацію. Інколи тюрми стають місцями насильства, що нагадують обставини, з яких нерідко походять самі ув’язнені. Безсумнівно, що це зводить нанівець будь-які спроби виховувати через позбавлення волі.

Людям у в'язниці також важко підтримувати регулярні контакти зі своїми сім'ями і близькими. Окрім того структури, що мають допомогати звільненим з ув'язнення в їх входженні в суспільство, часто мають серйозні недоліки.

Звернення до урядів

7. Великий Ювілей 2000 року продовжує традицію минулих Ювілейних Років. При кожній нагоді святкування Святий Рік дає можливість для Церкви і для світу зробити щось в інтересах справедливості, у світлі Євангелія. Ювілеї були стимулом для спільноти переглянути людське правосуддя мірою Божої справедливості. Тільки спокійна оцінка функціонування пенітенціарних установ, відверте визнання цілей, які суспільство має на увазі при боротьбі зі злочинністю, а також серйозна оцінка засобів, прийнятих для досягнення цих цілей, допомагали в минулому та допомагають надалі виявляти сфери для поправок, які повинні бути зроблені. Це не питання автоматичного або суто косметичного застосування акту помилування. Це не могло би вплинути на суть речей: після того, як Ювілей мине, ситуація повернеться на круги своя. Це, скорше, питання заохочування ініціатив, які закладуть міцну основу для справжнього оновлення, як звичаїв поводження так й інституцій.

У цьому сенсі ті держави й уряди, що вже цим займаються або планують провести огляд своєї пенітенціарної системи з метою приведення її у більшу відповідність до потреб людської особистості, слід заохочувати до продовження цього важливого завдання. Це включає в себе надання переваги покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі.

Для того, щоб зробити життя в ув'язненні гідним людини, важливо, більш ніж коли-небудь, чинити практичні кроки для того, щоб ув'язненим надавалася можливість працювати, щоб зберегти їх від принизливих наслідків неробства. Вони могли би бути допущені до навчального процесу, що сприяло б їх працевлаштуванню після відбуття свого терміну. Рівно ж психологічна служба, що може допомогати вирішувати проблеми особистості, не мала би обминути цю потребу. В'язниця не мала би бути досвідом зіпсуття, місцем ледачості чи навіть пороку, але, натомість, повинна бути місцем спокутування.

Зрештою, безумовно добре, якщо ув’язненим надаватиметься можливість поглибити свої відносини з Богом і брати участь у благодійних проектах та у суспільно-корисній праці. Це сприятиме прискоренню повернення їх до суспільства та зробить тюрми місцями більш терпмими.

У контексті цих пропозицій, дивлячись у майбутнє і продовжуючи традицію, розпочату моїми попередниками в Ювілейних Роках, я звертаюся з певністю до державних влад із проханням про жест помилування щодо всіх ув'язнених: скорочення терміну покарання, навіть скромне, буде для в'язнів явною ознакою чуйності до їх становища, й, безумовно, викличе позитивні відлуння в їхніх серцях та спонукає їх до жалю з приводу вчиненого зла, і приведе їх до особистого покаяння.

Прийняття компетентними органами цієї пропозиції не тільки допоможе ув'язненим дивитися у майбутнє з новою надією, але, на світанку Третього Християнського Тисячоліття, також стане промовистим знаком зростаючого в усьому світі утвердження більш щирої справедливості, оскільки вона є відкритою для звільнюючої влади любові.

На тих, хто несе відповідальність за здійснення правосуддя у суспільстві, а також на тих, хто поніс передбачені законом санкції я посилаю Боже благословення. Нехай Господь рясно пролиє Своє світло на кожного з них і наділить їх повнотою своєї небесної милості. Запевняю чоловіків і жінок, які перебувають у в'язницях в усьому світі, що я поруч з ними в дусі, я обіймаю їх усіх як братів і сестер у людській родині.

З Ватикану, 24 червня 2000 року.
Ювілей у в'язницях
Проповідь Його Святості Іоанна Павла II
Неділя, 9 липня 2000

Римська в'язниця «Regina Coeli».
1. «У в'язниці Я був» (Мт. 25: 36): відлуння цих слів Христа з уривку Євангелії, проголошеного кілька хвилин тому, знову повертається до нас сьогодні. Вони ставлять перед нашими мисленними очима образ Христа дійсно ув'язненого. Ми можемо майже  бачити Його знову у Страсний Четвер увечері у Гетсиманському саді: Він, уособлена Невинність, оточений, як злочинець, озброєним загоном від Синедріону, схоплений і поставлений перед судом Анни і Каяфи. Минають довгі годин ночі, доки Він очікує допиту в римському суді Пилата. Судовий розгляд проходить ранком Страсної П'ятниці у преторії: Ісус стоїть перед римським прокуратором, що задає Йому запитання. Над Його головою нависає вимога про смертну кару через розп’яття. Потім ми бачимо Його прив'язаним до стовпа для бичування. Тоді Він увінчаний терном .... Ecce Homo – «Ось людина». Пилат сказав ці слова, очікуючи, можливо, гуманної реакції з боку присутніх. Відповідь була: «Розіпни Його, Розіпни Його!» (Лк. 23: 21). І коли нарешті вони розв’язали його руки, то лише щоб прибити їх до хреста.

2. Дорогі брати і сестри, Ісус Христос – ув'язнений – постає перед нами, що тут зібралися. «Я був у в'язниці, і ви прийшли до Мене» (Мт 25: 36). Він просить знайти Його у вас, і у багатьох інших людях, яких торкнулися різні форми людських страждань: «Як ви зробили це одному з найменш цих братів мої, ви зробили це для мене» (Мт 25: 40). Ми могли б сказати, що ці слова містять, «програму» Ювілею у в'язницях, який ми відзначаємо сьогодні. Вони закликають нас жити ними, як їх прихильністю до гідності усіх людей, до гідності, що випливає з Божої любові до кожної людини.

Я дякую всім, хто бажає взяти участь у цьому ювілейному заході. Я висловлюю шанобливе привітання представникам влади, які беруть участь у зустрічі: міністрові юстиції, начальнику Департаменту тюремної адміністрації, директорові цієї в'язниці, начальникові загону поліції разом із офіцерами, які працюють з ним.

Перш за все я вітаю кожного з вас, в’язнів, з братньою любов’ю. Я стою перед вами як свідок Божої любови. Я приїхав до вас, аби сказати, що Бог любить вас і хоче, щоб ви слідувати шляхом відновлення і прощення, істини і справедливості. Я хотів би вислухати особисту історію кожного з Вас. Що я не можу зробити сам зможуть зробити ваші капелани, які знаходяться біля вас в ім'я Христі. Я висловлюю мої сердечні поздоровлення їм, і всім, хто виконує це саме важке завдання у всіх тюрмах Італії та в усьому світі. Я також вважаю своїм обов'язком висловити вдячність добровольцям, які працюють з капеланами, у перебуванні поміж вас з відповідними програмами. З їх допомогою тюремне життя може набути людяних рис і бути збагаченим духовним виміром, що є найбільш важливим для вашого життя. Цей аспект, що пропонуються для вільного прийняття кожного, слід вважати найважливішим елементом у кримінально-виконавчій системі, яка в більшою мірою є у відповідності з людським достоїнством.

3. Перше читання, в якому пророк Ісая описує ряд істотних рис майбутнього Месії, проливає світло на такий проект: «Він не буде кричати або піднімати свій голос, або зробити його почули на вулиці; угнетенном палиця він буде не переломи, і фітіля тьмяно підпалу він не буде збій, і він буде сумлінно народити правосуддя. Він буде або не буде discouraged до тих пір, поки він встановив справедливість на землі »(Іс. 42: 1-4). У центрі цього Ювілею є Христос ув’язнений, і в той же час є Христос законодавець. Він той, хто встановлює закон, проголошує його і зміцнює його. Тим не менш Він робить це не зі зарозумілістю, але з лагідністю і любов'ю. Він зцілює, те що хворе, зміцнює те, що зранене. Де слабкий вогонь добра ще палає, він відроджує його диханням своєї любові. Він рішуче проголошує справедливість і зцілює рани бальзамом милосердя.

У тексті Ісаї ще одна серія зображень відкриває перспективу життя, радості й свободи: майбутній Месія прийде та відкриє очі сліпих і виведе ув'язнених з полону (див. Іс. 42: 7). Дорогі брати і сестри, я гадаю, що особливо ці останні слова пророка знайдуть негайний,  сповнений сподівань, відгук у ваших серцях.

4. Тим не менш, послання Божого Слова повинно бути прийнято у його повному сенсі. «Темниця», з якої Господь приходить звільнити нас, є перш за все, коли дух скутий ланцюгами. Гріх – в'язниця духа. У зв'язку з цим, як ми можемо забути глибокі слова Ісуса: «Поправді, поправді кажу вам, кожний, хто чинить гріх, той раб гріха» (Ів. 8: 34)? Це рабство, з якого, перш за все, Він прийшов, щоб врятувати нас. Бо він сказав: «Якщо у слові Моїм, то ви дійсно мої учні, і ви будете знати правду, і правда зробить вас вільними» (Ів. 8: 31).

Однак, слова пророка Ісаї з приводу звільнення слід розуміти у світлі всієї історії спасіння, яка завершується у Христі Спасителі, який взяв на Себе гріх світу (див. Ін 1: 29). Бог піклується про цілковите звільнення людської особистості, звільнення стосується не тільки фізичних і зовнішніх умов, але в першу чергу звільнення серця.
5. Сподівання цього звільнення – нагадує нам Апостол Павло, у другому читанні – плекає все створіння: «В цілому створення було стогін в пологах разом до сих пор» (Рим. 8: 22). Наш гріх порушив Божий план, і його наслідки відчуваються не тільки в житті людини, але у самому створінні. Цей космічний аспект наслідків гріха стає майже на дотик відчутним в екологічних катастрофах. Не менш тривожною є шкода, заподіяна гріхом психіці людини та й самій людській біології. Гріх руйнує. Він відводить мир від серця і викликає ланцюг страждань людських взаємин. Я уявляю собі, як часто ви можете спостерігати цю істину, коли ви задумаєтеся над вашими особистими історіями чи вислухаєте розповіді сусідів по камері.

Це докладно те рабство, з якого Дух Божий приходить нас визволити. Він подарунок par excellence, який Христос отримав для нас, «допомагає нам у нашій слабкості ... заступається за нас з зітхає занадто глибокі слів», (Рим. 8 : 26). Якщо ми будемо відповідати на його спонукання, він досягне повного нашого спасіння «прийняття в якості синів, відкуплення наших органів»(Рим. 8: 23).

6. Таким чином, Він, Дух Ісуса Христа, має діяти у ваших серцях, дорогі брати і сестри ув'язнені. Святий Дух повинен увійти до цієї в'язниці, де зібралися ми, і в усі в'язниці світу. Христос, Син Божий, став в’язнем; Він дозволив зв'язати свої руки і потім прибити їх до хреста саме так, щоб Дух Його міг доторкнутися до серця кожної людини. Дух Христа, Викупителя світу, повинен дихати навіть там, де люди ув'язнені у тюрмах у відповідності з логікою все ще необхідного людського правосуддя. Покарання не може бути зведено до звичайного воздаяння, а тим більше приймати форму соціальної відплати або свого роду узаконеної помсти. Покарання і позбавлення волі мають сенс, якщо, зберігаючи при цьому вимоги справедливості та перешкоджаючи злочину, вони служать відновленню особи, пропонуючи тим, хто зробив помилку можливість подумати і змінити своє життя, щоб бути повно реінтегровагними в суспільство.


Переклад Костянтина Пантелея

Під час формаційного вишколу священиків Київської архиєпархії відбулася конференція з питань в'язничного капеланства.

        22 червня 2011 року, під час формаційного вишколу священиків Київської архиєпархії відбулася конференція з питань в'язничного капеланства. Захід був присвячений 10-літньому ювілею візиту святішого отця Блаженного Івана Павла ІІ до України. Примітно, що саме після цієї події, від 2001 року, динаміка на зменшення числа засуджених до позбавлення волі в Україні набула сталого характеру. Святіший отець Іван Павло ІІ часто відвідував ув'язнених в Італії, в Польщі, побував навіть у чилійській в’язниці в Антофагасі. Він залишив у спадщині Церкви проповіді та повчання, серед яких найбільш значущим стало Послання в межах святкування Священного 2000 Року до Дня Ювілею для В'язнів 9 липня 2000 року. Сам Святіший Іван Павло ІІ став для нас зразком прощення та примирення, коли неоднораз відвідував засудженого за тероризм Алі Агджу, який стріляв у папу.

За спогадами архиєпископа Мечислава Мокшицького, Митрополита Львівського, Блаженний папа Іван Павло ІІ під час Богослужіння в Римській в'язниці сказав: «Навіть там, де люди відокремлені брамами в'язниць, згідно логіки, мусить дихати Дух Христа Відкупителя світу. Покарання не повинно бути єдиною формою відплати, ані, тим більш, формою помсти оточуючого середовища. Покарання і в'язниця мають сенс лише тоді, коли підтверджують правила справедливості і запобігають переступам, служать як віднова для людини, даючи можливість людині, котра вчинила помилку подумати й зміцнити життя, щоб могли наново злитися із суспільством як його повноправні члени».








Його Високопреосвященство архієпископ Мечислав Мокшицький, який був особистим секретарем святішого Івана Павла ІІ, засвідчив, що колись Блаженний папа «увійшов у натовп в'язнів (охорона нічого не могла зробити), розмовляв із кожним, звертався до кожного як до найважливішої особи на світі, а земля була мокра від сліз. Говорив в'язням: Хотів би особисто почути історію кожного з вас. Це можуть зробити ваші капелани, котрі допомагають вам в ім'я Христа. Ключем до вашої роботи є любові пошана до гідності людини».

В рамках конференції, що відбувалася у Ворзелі, о. Костянтин Пантелей ознайомив душпастирів із специфічними завданнями та мотивами турботи Церкви цією важливою сферою, з рисами сучасної пенітенціарної системи України та її функціонування. Про діяльність Архиєпархіальної комісії пенітенціарного душпастирства та про служіння в межах архиєпархії розповів голова комісії ієромонах Віталій (Котик), ЧНІ. На конференції з доповідями виступили також о. Роман Пушка (капелан Прилуцької виховної колонії), о. Іван Ціхуляк (в минулому душпастир Бердичівської колонії середнього рівня безпеки), о. Ігор Онишкевич (довголітній керівник харитативного служіння ув'язненим жінкам) та Тарас Пшеничний, координатор Центру волонтерської співпраці з пенітенціарним душпастирством.

Учасники конференції отримали матеріали стосовно служіння у тюрмах та науки Церкви стосовно пенітенціарного душпастрства.


          
Інформація про сучасний стан кримінально-виконавчої системи (КВС) України.


1998 р. було створено Державний департамент України з питань виконання покарань. Цей керівний орган 1999 року був виведений з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України і нині діє як окрема державна правоохоронна виконавча структура, що від грудня 2010 року отримала нову назву: Державна пенітенціарна служба України.  
З 2001 року майже на третину зменшилась чисельність осіб, які тримаються в установах виконання покарань. Тенденція до зменшення числа засуджених до позбавлення волі набула сталого характеру. Проте на 8 тис. збільшилося число в’язнів слідчих установ. Одначе в Україні число “тюремного населення” у кілька разів більше ніж у Франції або Німеччині.                                             






















На 1 червня 2011 року в установах позбавлення волі знаходиться 157 472 осіб. Система включає 184 установи (33 слідчі ізолятори, 136 виправних колоній, 8 виховних колоній для неповнолітніх, 13 колоній для жінок, 22 виправні центри і 2 медичні і трудові профілакторії).  


·                     1740 осіб засуджених до довічного позбавлення волі, 
·                     116 496 засуджених до позбавлення волі тримається у 136 виправних колоніях,
·                     40 976 осіб перебувають у 32 слідчих ізоляторах,
·                     1 434 засуджених неповнолітніх у 8 виховних колоніях, із яких одна – для засуджених дівчат (їх близько 100 осіб);
·                     5834  жінок утримується у 13 жіночих колоніях.

четвер, 16 червня 2011 р.

26 червня відзначається Міжнародний день ООН на підтримку жертв тортур

За рекомендацією Економічної і Соціальної Ради 1997 р. Асамблея ООН проголосила 26 червня Міжнародним днем на підтримку жертв тортур. Цей день проводиться з метою скасування тортур і забезпечення ефективного функціонування Конвенції 1984 року проти тортур та інших жорстоких видів покарань, яка набула чинності 26 червня 1987 року. Йдеться про будь-яку дію, якою особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати відомості або зізнання, покарати за дію, залякати або примусити особу до дії, яка ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру.




Сьогодні в Україні в дечому ситуація значно покращилася. Схвальним є прийняття Закону про амністію від 15 червня 2011 року. Безсумнівним є право і навіть обов'язок держави ефективно реагувати на скоювані злочини. Проте, пенітенціарна політика держави потребує значних змін. Права людини від моменту взяття особи під арешт до звільнення і у часі після звільнення дотримуються неналежно. Часто екс-в’язні знаходяться у безвихідній ситуації.

В Україні тривалий арешт стає різновидом тортур, як і стан хворих на соматичні та психічні захворювання, яким, з огляду на недостатнє фінансування та переповнення слідчих установ не надається відповідне медичне лікування. Церква наголошує на необхідності змін законодавства щодо утримання під вартою як запобіжного заходу, який не повинен був би застосовуватися для більшості випадків: з огляду на збільшення числа в’язнів за два роки від 32 до понад 40 тис. осіб (інформація по 32 слідчих установах України).


*Згідно Компендіуму соціального вчення Церкви:

404. …Також неприпустимий «арешт, єдина мета якого – отримати важливу для судового процесу інформацію»  [Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Крім того, слід забезпечити, щоб «судові процеси проводилися швидко: їхня надмірна тривалість стає нестерпною для громадян і зрештою перетворюється на справжню несправедливість»  [[Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Здійснюючи слідство, слідчі мають бути особливо обережними, щоб не порушити принцип презумпції невинності і право звинуваченого на конфіденційність. Зважаючи на те, що і судді можуть помилятися, закон має гарантувати адекватне відшкодування жертвам судових помилок.

середа, 15 червня 2011 р.

Відбулася зустріч волонтерів.

В приміщенні Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України 15 червня відбулася зустріч волонтерів. На ній помічники пенітенціарного душпастирства обсудиди план служіння на друге півріччя 2011 року.

Головні заходи, до організації яких бажають долучитися волонтери стосуються щорічних спортивних ігор "Козацький гарт" в установах для підлітків, заходів на свято Переображення Господнього, Днів суспільної солідарності у в'язницях, Свята Миколая Чудотворця і Різдвяних реколекцій.

Наприкінці червня вони долучаться до конференції, присвяченої Дню підтримки жертв тортур. А у вересні відбудуться навчання для волонтерів.


Центр волонтерської співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Новини Пенітенціарного душпастирства.

В Неділю П'ятидесятниці священик Костянтин Пантелей разом з капеланом Євгеном Затіркою, священиком Української Православної Церкви (Київського Патріархату), відслужили молебень у каплиці Йова Багатостраждального, де привітали із святом господарську обслугу слідчого ізолятора. Потім о. Костянтин відвідав арештантів, що знаходяться в лікарні Лук’янівського СІЗО, а у Понеділок Св. Духа – засуджених у лічниці Бучанської ВК № 85.





14 червня 2011 року у вівторок після Неділі Зіслання Св. Духа настоятель храму Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі о. Ігор Онишкевич разом з волонтерами пенітенціарного душпастирства Орестою Цибрівською та Юлею Щербій відвідали жінок Київської слідчої установи, що на Лук’янівці. Сприянням Карітас-Київ (директор о. Роман Сиротич) та доброчинців громади Св. Миколая для жінок були передані Біблії, предмети особистої гігієни та солодощі. Окрім того, на вшановування пам'яті 150-ліття перевезення останків Тараса Шевченка до Канева, громада посприяла, щоб на кожну камеру було передано по примірнику останнього  видання Кобзаря. Зі святом привітали також неповнолітніх.




Центр волонтерської співпраці Київської Архиєпархії УГКЦ.



понеділок, 13 червня 2011 р.

Про учасників пенітенціарного душпастирства УГКЦ

Нещодавно на семінарі для в'язнчних капеланів брали участь відомі кияни. Про них ця коротенька стаття...

Міжнародна Католицька Комісія В'язничного Душпастирства (ICCPPC) відзначила служіння десятьох представників Української Греко-Католицької Церкви у пенітенціарному душпастирстві. Серед них також - настоятеля церкви Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, митрофорного протопресвітера о. Ігора Онишкевича та пані Марту Бліхар. За довголітню службу милосердя для ув'язнених жінок та харитативний супровід їх та їхніх родин.


На початку відродження нашої Церкви о. Ігор представляв УГКЦ у ділянці в’язничного душпастирства на міжнародному та міжцерковному рівнях. Про продовження допомоги навіть у найменш сприятливих обставинах він дбав ще працюючи в якості директора “Карітас-Київ”. Досвід милосердя триває. Коштом доброчинців парафія розсилає посилки для дітей, матері яких опинилися за гратами.


Добродійка Марта Бліхар є однією з найперших парохіянок громади при Аскольдовій могилі у Києві від її заснування. Від 1992 року в “Карітас-Київ” вона провадила службу допомоги ув’язненим жінкам у Збаразькій, Одеській, Харківській, Уманській колоніях, ув’язненим матерям та їхнім дітям в Одеській та Чернігівській, колоніях. Виконувала копітку працю з листування. Старалася з'ясувати потреби жінок й допомогти їм морально, підтримати духовно та матеріально. Вихована в родині січового стрільця вона пройшла підпілля УПА, пережила ув'язнення та тяжку невільницьку працю у сталінських концтаборах. Отже вміє співчувати та потішати тих, хто терпить.
В різні часи пані Марті співслужили добродійки Ольга Черешнівська, Антоніна Онишкевич, Марія Батечко, Марія Чіпак, Олександр Лабуренко.