Шукати в цьому блозі

вівторок, 31 січня 2012 р.

Молодь Тернополя провела добу у тюрмі.

28–29 січня пройшла традиційна молодіжна акція «Доба», присвячена пам'яті Героїв Крут. Представники Тернопільських молодіжних організацій цілу добу перебували у камерах колишнього слідчого ізолятора КДБ, де тепер знаходиться Тернопільський обласний музей політв'язнів. Вперше акція відбулася в 2005 році, а цього року до її організації, окрім СУМу, долучилося товариство «Обнова». Духовні розважання провів о. Василь Оприско, а Божественну Літургію очолив о. Олег Харишин.
«Ця акція триває рівно добу, тому молодь, яка перебуватиме у камерах, зможе краще відчути епоху визвольних змагань та поспілкуватися з учасниками ОУН-УПА і політв'язнями», - зазначив Святослав Липовецький, заступник голови Спілки української молоді (СУМ).

«Пам'ять про героїв, великих і славетних предків дає нам право сподіватися на краще майбутнє, надію, що сучасне приниження буде подолано, та силу втілювати їхні мрії, - під час Літургії сказав заступник голови комісії у справах молоді о. Олег Харишин. - Сьогодні не можемо не помічати відверту експансію на все українське. Те, за що терпіли наші предки у подібних закладах, ми можемо сьогодні втратити... Наші герої, вмираючи, не були вбиті, бо знали, що лишають нам послання закріплене жертвою, терпінням і смертю у нерівних боях, голодомарах, тюрмах. Спогадуючи героїв Крут, ми бачимо у їх постаттях знак віри у наші власні сили».
Після доби у казематах організатори акції виклали напис «Крути» на Театральному майдані міста та провели вечір пам’яті юнаків, які загинули у 1918 році за незалежність України.
прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії
світлини Оленки Бідованець

понеділок, 30 січня 2012 р.

Місія милосердя в Уманській жіночій колонії.

30 січня 2012 року за участю мітрофорного протопресвітера Ігоря Онишкевича, настоятеля храму Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі у Києві, що близько 20 років опікується жіночими пенітенціарними установами в Україні, надаючи духовну та доброчинну допомогу потребуючим жінкам та їх дітям, відомого поета автора і виконавця пісень Зеновія Филипчука, волонтерів: Любови Михайлюк, Юлії-Анни Мушинської, Орини Маслової відбулося відвідування жінок в Уманській виправній установі № 129.

У програмі зустрічі відбувся літературно-музичний авторський концерт Зеновія Филипчука. Пісні на слова цього артиста й поета відомі далеко за межами України. Вони здобули лауреатство на численних міжнародних та всеукраїнських фестивалях, збагатили золотий фонд української естради, то ж були добре знайомі слухачам. Отець Ігор та волонтери загрівали
спілкування з жінками, що зібралися у клубному приміщенні, добрим пастирським словом. В рамках події відбулася також передача різдвяних подарунків. Якщо кожна греко-католицька громада в Україні та за кордоном один раз на рік відвідає найближчу в'язницю, то це принесе оживлення спільнот і збагатить церковне життя кожної парохії, як це, наприклад є у громаді Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі.







І по той бік паркану є життя!
Парафіяльна служба милосердя «Карітас-Печерськ» церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі продовжує свою опіку над жінками, які перебувають у закладах позбавлення волі. Цього разу ми провідали жінок в уманській виправної колонії №129. Нас було п’ятеро: отець Ігор Онишкевич, настоятель храму, поет і співак Зеновій Филипчук, волонтери пані Ганна Мушинська, що опікується разом з пані Маркою Бліхар жінками в неволі, Любов Михайлюк, та Орина Маслова.
Ще перед святами загальними зусиллями парафії зібрали кошти на подарунки: предмети особистої гігієни, ліки, кулькові ручки та зошити для листування, солодощі а також одяг. Усі готувалися і морально, і психологічно до зустрічі із жінками. Дуже сподівалися хоча б на мить запалити їхні серця, поділитись надією, побачити їхні посмішки. Думали, буде важко налагодити теплу атмосферу під час зустрічі, та з Божої ласки все було легко та невимушено. Жінки були привітні та уважні, а майор-наглядач, Олена Миколаївна, навіть пританцьовувала під співи Зеновія Филипчука. Тему на зустрічі підняли про вічне... Отець Ігор зачитав Десять Божих Заповідей, зупинився на кожній з них: «… кожне життя має свій механізм… Ці Заповіді є тим без-заперечним механізмом нашого життя… коли він ламається – ламається все...».

Талановитий бард, Зеновій Филипчук, через свої насичені духовністю та любов’ю пісні подарував усім часточку своєї душі, а також свої збірки із віршами. Пан Зеновій ще з 1997 року відвідує заклади зобмеженої волі і бачить у цьому своє покликання. Жінки, на знак подяки, немов окутували його своїми теплими аплодисментами. Пані Ганна, яка листується з ув’язненими жінками та опікується їхніми дітьми, наче рідна мати промовила найтепліші слова до тих, хто загубився... Попросила адреси їхніх дітей, щоб надалі допомагати їм, коли є змога, від імені їхніх матерів. На діний момент лише одна жінка з цієїколонії листується з нами і ми допомагаємо її дітям. Наш візит тривав десь півтори години, о 12.30 нас «попросили»… за розпорядком розпочинається обід. Пані майор звернулася до ув’язнених: «Дівчата, пора їсточки!» Каже, «якщо зараз не пообідають, то до 22.00 такої змоги більше не буде. Працюють». При колонії діє ПТУ, де жінки опановують працю на комп’ютері, навчаються кроїти та шити. Після зустрічі Отець Ігор всіх ув’язнених жінок помирував. Кожна жінка вклонилася йому і подякувала.


Вийшли ми на вулицю, а на душі тепло. Немов би у такий мороз у актовій залі, що не опалюється, не було холодно! - Чому? Адже, це ж ми приїхали дати надію цим жінкам, зігріти їх своєю увагою! – та вийшло, що це вони подарували нам своє тепло щирої подяки. Що може бути дорожчим за неї...?
Нехай Господь допомагає кожній людині, що кається у своїх гріхах та звертається до нього зі щирим серцем.



Матеріал Орини Маслової, фото Любові Михайлюк, «Оранта»

Співпраця Пенітенціарного душпастирства УГКЦ з Щвейцарською доброчинною фундацією "Ведмідь і Лев".

23-24 січня 2012 року у Ченігові відбулася зустріч священиків Пенітенціарного душпастирства УГКЦ о. Костянтина Пантелея, ієромонаха о. Віталія (Котика), сестер Оксани (Пелех) і Христини (Пецольд), ЧНІ, з керівництвом Щвейцарської доброчинної фундації "Ведмідь і Лев". Брігітта Шнайдер, Сімона фон Бальмус, Доротея Луслі й Тетяна Зарудна перебували в Україні 22 - 26 січня 2012 року. 23 січня у Чернігові  гості й капелани обговорили питання співпраці з начальником областного Управління Державної пенітенціарної служби України полковником вн. сл. Іваном Кочубеєм. 24 січня у супроводі капелана Віталія (Котика) відбувся візит до устнаови № 44.

Вже протягом 20 років Благодійна організація «Ведмідь і Лев» з Швейцарії співпрацює з  державними та громадськими організаціями в Україні. Вже декілька років надається допомага лікарням  пенітенціарної системи та виправним установам у Чернігівській та Львівській областях, а саме виправним закладам № 44, 135, 91,  Прилуцькій виховній колонії,  Чернігівському слідчому ізолятору та трьом пенітенціарним установам у м.Львові. Мета допомоги - сприяння гуманізації умов утримання в'язнів.

вівторок, 24 січня 2012 р.

Проща до Зарваниці вихованців Бережанської колонії.

Уже декілька століть існує звичай відвідувати святі місця. Мандрівка до такого місця налаштовує людей до духовного сприйняття святинь. У таких місцях паломники щиро моляться і дякують Богу за його особливу милість і благодать.

Зарваниця вперше згадується у 1442 році. В часи монголо – татарського нашестя монахові із Києво – Печерського монастиря, який зупинився в цьому місці, у сні з'явилась Матір Божа. Вранці біля джерела він побачив її ікону. На честь цього дива в печері збудував келії, де помістив чудотворну ікону, а засновану оселю назвав Зарваницею ( де його «зарвав» сон ). У 1740 році у цій місцині з'явилася чудотворна ікона Розіп'ятого Спасителя. Її розмістили в дерев'яній церкві. Під час пожежі 1754 року церква згоріла, а образ залишився неушкодженим.
Це святе місце відвідувало багато–багато людей. Паломництво – це одне із форм прославлення Господа Бога, віддання честі Пресвятій Богородиці та вшанування святих. Проща – це не тільки пізнавальний похід, а насамперед – духовна праця християнина для очищення і оновлення серця та вдосконалення душі. Кожна проща стає частиною єдиної життєвої мандрівки до Дому Отця, що на Небі, надаючи усьому людському буттю правильний напрямок і правдиву глибину.

Стало доброю традицією організовувати поїзди вихованців по святих місцях західного регіону. 16 січня 2012 року відбулась поїздка кращих вихованців Бережанської виховної колонії на прощу до Зарваниці. Ініціатором цієї поїздки був отець Михайло Бугай – декан бережанський і капелан церкви Пратулинських мучеників, що розташована на території установи.

15 підлітків, які відбувають покарання в установі, стали учасниками  визначного дійства. Метою цього заходу було впровадження в дію засобу заохочення, передбаченого чинним законодавством, - надання права відвідувати культурно – видовищні заходи за межами виховної колонії в супроводі працівників установи. Зайнявши місце в автобусі, який був замовлений за сприянням УГКЦ, вихованці та працівники готувались до цікавої та духовної подорожі.  Вихованці та працівники разом із Сестрами Служебницями Непорочної Діви Марії, братами семінаристами, аніматорами, волонтерами церкви Пресвятої Трійці та парафіянами молились за добру та щасливу подорож. А за молитвами, релігійними піснями, колядками та віншуваннями швидко проминув час.

Зарваниця постала перед очима підлітків у всій своїй красі. Засніжені долини та казково красиві дерева підкреслюють чистоту та непорочність цього місця, посилюють атмосферу благоговіяння, яка витає у повітрі. Подорож розпочалась із відвідування парафіяльної церкви Пресвятої Трійці, де священик  провів для вихованців цікавий історичний екскурс у минуле, познайомив з історичними переказами, легендами та фактами про чудодійну силу ікон та інших святинь.

Божественна благодать витає у парафіяльній церкві, а слова отця - про Божу присутність в храмі. Вихованці зосереджені і задумані, кожен із них думає про свій життєвий шлях, де поступився, зробив щось неправильно. Але слова священика переконують хлопців, що ніколи не пізно навернутись до Бога і наголосив, що блаженний є гріх, який привів до Бога. Кожна людина свою провину повинна спокутувати, але і має право на повноцінне духовне життя. Отець закликав хлопців, щоб вони знайшли себе в цьому житті і разом з отцем Михайлом провели мировання та благословення підлітків та працівників на добру путь.

Вихованці один за одним йшли і прикладались до чудодійної ікони матері Божої Зарваницької. Кожен із них просив Господнього благо-словення для себе та своїх рідних. У супроводі о. Михайла вихованці відвідали місця Марійського центру: собор Зарваницької  Матері Божої, Підземну церкву, каплички над джерелом з монахом. Потім відвідали домінанту комплексу Зарваницької Матері Божої – чотириярусну дзвіницю та музейні експонати, які розташовані в ній та картинну галерею.

Надзвичайно вразило підлітків розмаїття вертепів: це і ляльковий вертеп, виконаний в українському стилі, і ляльково–механічний, і живий, які сповіщають про народження Ісуса Христа. А на завершення всі присутні мали змогу побувати на озері Святої Анни. Вода із нього зцілює душу і тіло.

Отже, будемо вірити і сподіватись в те, що цілюща вода, щира молитва та чудотворні ікони повернуть наших хлопців на правильний шлях. Вони повинні вірити у власні сили для того, щоб реалізувати себе в житті і жити згідно Божих заповідей.

четвер, 19 січня 2012 р.

В день Свята Богоявлення Божа Церква зросла на одну душу.

19 січня 2012 року у день Богоявлення Господнього у Лук'янівській в'язниці Святе Таїнство Хрещення прийняв юнак, яким опікувалася громада Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі.
 
Богоявлення Господнє, або також Святе Просвіщення. Цей день урочисто святкується Церквою. Священики Пенітенціарного душпастирства благословляють цього дня в'язнів окропленням свяченою водою, обходячи камери та житлові блоки в колоніях та слідчих установах. В чому особливе значення цього свята?  Хрещення Господа нашого Ісуса Христа є прообразом хрещення для кожного з нас.  Святе Просвіщення, як також називали це Таїнство, – це друге народження. За словами Спасителя той, хто не народиться від води і Духа, той не може увійти в Царство Небесне. Хрещення омиває первородний гріх, також усі особисті провини, які людина могла вчинити. Ось чому цей день такий важливий для нас, християн.
Етґар, - саме так звуть юнака, що був у групі дітей з неповних родин, якими опікується громада Св. Миколая Чудотворця. Турботу і виховання для цієї невеликої спільноти здійснює добродійка Ореста Цибрівська. Катехизація, спільні подорожі, літній та зимовий відпочинок об'єднують дітей у дружному гурті. Настоятель парафії Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі мітрофорний протопресвітер о. Ігор Онишкевич двічі на рік організовував оздоровлення дітей у Карпатах. Проте, нажаль, соціальне сирітство - одна з головних причин правопорушень, які вкоюють неповнолітні, що знаходяться у цій групі ризику. Біда трапилась і з нашим вихованцем, що опинився за ґратами. Проте тут він зустрів пастирську турботу Церкви в особі сестри Вероніки (Кішко), що викладала для неповнолітніх Закон Божий та капелана о. Костянтина.
Рішення про прийняття Святої Тайни Хрещення Етґар прийняв з глибоким усвідомленням і прагненням. У Хрещенні він взяв ім'я Єгор (похідне від Георгій), що співзвучне імені, яким нарекла його мати. Хресними стали добродії Артем (психолог установи) і Ореста, що піклувалася про нього колись при храмі Св. Миколая. Найцінніший подарунок - вишиту білу сорочку юнак носив увесь день Господнього і такого особистого Свята!
"Хрещається раб Божий Єгор в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь."

Святе Просвіщення.
Св. Таїнство Миропомазання.

Перша Євхаристія.
Разом з хресними батьками.

середа, 18 січня 2012 р.

Різдво Христове виводить мене із в’язниці мого власного егоїзму.

14 січня 2012 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх виступав Різдвяний Вертеп з Києва. Про пережиті хвилини діляться волонтери Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.
Радість від Різдва і хвилювання від очікування зустрічі з ув’язненими, які в більшості відбувають покарання за тяжкі злочини. Ці емоції наповнювали серця багатьох колядників, які все ж з радістю  і нестримним бажання поділитися Доброю Новиною вирушили до Прилуцької виховної колонії, де перебуває близько 230 юнаків, віком від 14 до 22 років.  
Для того, щоб поїхати до цієї установи, ми зустрілися рано – близько 7 години. Всі учасники були різного віку – від 13 річних підлітків до дорослих людей, які мають своїх  дітей - всього колядників було понад 24 особи. Однак, не зважаючи на різницю у віці, компанія була дружною, адже – всі представляли парафію св. Миколи Доброго на Подолі – яка завжди відзначалася родинною атмосферою. На чолі спільноти були сестри Чину Святого Василія Великого с. Хризанта та с. Василія, які в цей день відзначали день свого покровителя.  Запросив наш «Вертеп», подбав про транспорт, пояснив нам як себе поводити та дав кілька настанов о. Костянтин. Він вже має великий досвід спілкування з неповнолітніми.  Як ми помітили згодом – це досвід великої щирої  любові, бо коли ув’язнені тільки побачили отця вони, немов бджоли роєм налетіли на нього – обступили з усіх сторін.
Коли ми прибули в саму колонію – нас зустріли дуже привітно. Звісно – там свої правила – прохід на територію лише за документами, по три особи та ін. Однак, через чіткість інструкції о. Костянтина – все пройшло за лічені хвилини. На прохідній нас зустріли вихованці, які з усмішками та доброзичливістю допомогли нам віднести костюми до клубу, де, власне, і мав бути виступ. Коли ми проходили через територію – багато хлопців зустрічали нас на вулиці, віталися та проводжали нас заінтригованими поглядами. Напевно, кияни завжди приїжджають з цікавою програмо – «що ж буде цього разу?» – мабуть, так думали вони. Отже, ми пройшли через територію і зайшли до клубу. Всередині була дуже гарно та святково прикрашена сцена і глядацький зал. За лічені хвилини колядники перевдягнулися і після вступного слова о. Костянтина вийшли на сцену.
Побачити перед собою понад 200 вихованців, це не просто так – особисто у мене це викликало бурхливі емоції. Незнання того чого вони очікують, на скільки вони хочуть дивитися цей «Вертеп» чи їх змусили прийти. А особливо як же донести цю Радісну Новину, щоб вони її почули. Так хотілося щоб для них наш приїзд був не черговим обтяженням, а чимось приємним.
На початку ми переживали легке напруження – та вже до кінця виступу хлопці почали усміхатися і відчутно розслабилися. Після виступу отець Костянтин сказав, що тепер колядники зійдуть зі сцени і охочі можуть поспілкуватися, щоб пересвідчитися, що ми не є, як на екрані – виступили і зникли. Показати, що ми є живі люди, до яких можна торкнутися і поспілкуватися. 
Коли ж вийшли в глядацький зал – хлопці у своїй більшості ринули до отця, ті волонтери,  які були тут раніше почали спілкуватися із знайомими хлопцями, а ті хто приїхав вперше почали знайомитися.
Я особисто, була вже досить давно в цій колонії – тому довелося знайомитися знову. Підійшла ближче до гурту. Однин хлопець щось запитав, так ніби між іншим. Тут і почалося наше знайомство. Я запитала як його звати і звідки він, він розпитував чому ми не їздимо з вертепом за-кордон. Потім він ділився своїми поглядами та планами на життя – казав, що він хоче вивчитися на менеджера та працювати дистриб’ютором, відмовитися від поганих звичок, займатися спортом та ін. Згодом я почала знайомитися з іншими хлопцями. Розповідали, що о. Роман Пушка, капелан УГКЦ, приготував вертепну драму на саме Рождество. Один просто вразив своїми словами. Він сказав, що дуже вдячний, що ми приїхали з «Вертепом». Сказав, що у нашому виступі відчув щирість – ніби, могли приїхати професіонали і бездушно відіграти якусь сценку, а в нашому аматорському виступі він відчув щирість та доброзичливість. Ще він сказав, що читає Святе Письмо та відчуває людей. Що ще вразило, що цей хлопчина вишиває ікони прямо в колонії.
Після відвідин колонії, кілька учасників поділилися своїми враженнями.
Марія Сохацька:
«Як тільки  ми прийшли в колонію, відчувалося напруження – це не страх, а саме напруження. Коли ж почали спілкуватися з хлопцями – ситуація розрядилася. Зачепила відкритість,  щирість та довіра, яку проявляли увязені, не зважаючи на те минуле, яке у них було. Вони так прагнуть щоб їх хтось вислухав. На обличчях у хлопців було видно справжню радість, в очах – блиск. Для мене це свідчить про те, що до їх сердець торкнувся той промінчик любові, який ми намагалися їм принести.  З розмов, я зрозуміла, що відвідини близьких є дуже важливими для хлопців, а те, що їх чекають  є тим променем надії, що допомагає долати труднощі. Хлопці розповідали, що вони самі собі робили свято на Щедрий Вечір – перевдягалися в костюми та ходили щедрувати до психолога та інших працівників в’язниці.
Коли ми спілкувалися з хлопцями, розмова з одним зачепила мене найбільше. Юнак бачить позитив у тому що виходить через 4 місяці. Щодо свого ув’язнення - каже, що кожен може помилитися. Він з надією та оптимізмом дивиться в майбутнє. Складає плани – хоче вчитися на автослюсаря. Зараз захоплюється футболом. А найважливіше – це те, що коли він про це все розповідав в його очах з’являвся блиск, а на вустах посмішка.»
Катерина Неліпович:
«Страшно, через те, що не знаєш про що з ними спілкуватися, ніби, між нами стоїть якась стіна. Як на мене розмови на тему релігії не є тим ключем, який допомагає розпочати розмову. Тут радше варто починати з того, щоб бути щирими і спільно працювати – спілкуватися з ними роблячи щось разом, тоді вдасться вийти на контакт. Тішить, що хлопців, які виправляються відправляють на роботу поза колонією, однак їм бракує можливості частіше бачитися з рідними.»
Василь Возняк:
«Я вже не вперше відвідую цю колонію – це, мабуть, вже шостий раз. Коли я приїжджав вперше  - нас було восьмеро. Перед поїздкою отець давав лекцію, як себе потрібно поводити про що варто говорити, а про що ні. Спершу не було контакту ми не знали що говорити. Але того ж першого разу я зрозумів, що ми дуже потрібні хлопцям, а вони нам. Адже через нас вони отримують прощення – бо ми їх не засуджуємо. А ми також маємо певні прогрішення, про які не знають люди і суд, хоч ці вчинки не передбачають такого покарання, однак ми все одно потребуємо прощення. Отже, ми даємо їм прощення, а вони – нам.
За рік хлопці почали відкриватися. Хоч ще буває важко формулювати діалог, однак, відчувається, що вони вже готові до спілкування. Приїжджаємо до цієї колонії не лише ми, але як кажуть хлопці – вони відчувають, хто приїжджає щиро, а хто – ні. За їх словами у цьому закладі всі дні схожі один на інший, і коли хтось приїжджає – це розбавляє сірі будні. Ще важливим є те що ми називаємо їх по-імені, говоримо добрі слова, і це є тими митями, коли кожен може відчути себе людиною, а не засудженим під № 337.
Під час попередніх поїздок ми щоразу мали певну програму – грали в футбол, на Спаса привозили мед та яблука, які освячували; одного разу проводили змагання «Козацький гарт» - хлопцям дуже сподобалося, також ми проводили «Хресну дорогу», святкували свято Св. Миколая та ін.»
Після відвідин колонії колядники вийшли повні емоцій – радісні та здивовані, адже не очікували такого теплого прийому, таких гучних аплодисментів, а що найважливіше таких щирих посмішок та добрих і лагідних сердець.
Волонтер Катруся







понеділок, 16 січня 2012 р.

Римські в’язні поставлять Папі запитання про духовність.

Як ми вже повідомляли, у неділю, 18 грудня 2011 р. Папа Венедикт XVI відвідає римську в’язницю в міському районі Ребіббія, де під час спілкування з ув’язненими відповість на їхні запитання.

Священик П’єр Сандро Спріано, один із капеланів цієї в’язниці, в інтерв’ю для Радіо Ватикану розповів про приготування до цих відвідин та пов’язані з ними очікування. Він, зокрема, зазначив, що ця подія є дуже важливою з огляду й на те, що в умовах пануючої байдужості з боку різних інституцій щодо умов утримання в’язнів, це може дати поштовх для інших звернути увагу на існуючі проблеми. За його словами, персонал та засуджені з нетерпінням чекають на зустріч з Святішим Отцем, оскільки Церква, найвищим виразником якої є Папа, готова сказати «ми з вами», руйнуючи, таким чином, стіни байдужості.

Отець Спріано висловив побажання, що візит Венедикта XVI зможе стати жестом, який «переконає політиків зробити щось невідкладного, щоб оздоровити це неймовірне переповнення в’язниць, яке принижує гідність ув’язнених», однак додав, що це, насамперед, душпастирський візит, для того, щоб відчути, що Церква є близькою.

В’язничний капелан розповів, що запитання, з якими засуджені звернуться до Папи, приготовляються заздалегідь, і деякі з них уже вибрані. Священик звернув увагу на те, що «на відміну від того, що можна було б подумати ззовні, вони приготували запитання справді сповнені духовності, а не, наприклад, “що Папа їсть?”»

Численні в’язні беруть активну участь у приготуванні до зустрічі зі Святішим Отцем, докладаючи зусилля для того, щоб створити для такого важливого гостя гідне середовище.

Недільні відвідини в’язниці на Ребіббії будуть другими з черги відвідинами Папою Венедиктом XVI одного з виправних закладів. У березні 2007 року він відвідував римську в’язницю для неповнолітніх, розташовану в міському районі Казаль-дель-Мармо.



Радіо Ватикан


Бенедикт XVI відвідав римську в'язницю.

У неділю, 18 грудня 2011 р., Папа Бенедикт XVI відвідав римську в’язницю «Ребіббія», де зустрівся з в’язничним персоналом та ув’язненими, звертаючись до них з батьківським словом та відповідаючи на запитання.
 
Коли Святіший Отець прибув до виправного закладу, при вході до в’язничного храму його зустріли пані Паола Северіно, Міністр Юстиції, Франко Йонта, керівник Департаменту Пенітенціарного Управління, директор в’язниці та капелани.

У храмі Пані Паола Северіно та отець П’єр Сандро Спріано звернулися до Святішого Отця з вітальним словом, після чого Бенедикт XVI виголосив свою промову, а тоді відповів на запитання в’язнів, які запитували про те, чи цей його жест солідарності матиме також вплив на політиків, спонукаючи звернути увагу на умови, в яких вони перебувають, просили молитися за них та їхні родини, стати їхніми речниками в суспільстві, допомагаючи долати стереотипи. Були й запитання духовного характеру, чому, наприклад, відпускати гріхи Господь доручив священикам, чому не вистачить просто молитви, якщо Господь бачить нас зсередини, а також про те, чому Бог не вислуховує тих, які покладають на нього надію та вмирають серед бідності й насильства?
 
Далі один з ув’язнених проказав самостійно укладену молитву, тоді Бенедикт XVI запросив присутніх спільно проказати молитву «Отче наш» й уділив своє благословення. Наприкінці деякі в’язні, представники персоналу та волонтери мали нагоду особисто привітатися з Папою.
 
Після завершення зустрічі Святіший Отець поблагословив кипарис, посаджений перед храмом на згадку про ці відвідини.
 
З виправного закладу Папа повернувся до Ватикану, щоб опівдні, разом з прочанами, які зібралися на площі Святого Петра у Ватикані, проказати Богородичну молитву «Ангел Господній».

Радіо Ватикан


Про священство мирян, покликаних до в'язничного служіння.

У січні 2012 року на зустрічі католицького в'язничного душпастирства (ICCPPC-Europe) у Львові брав участь Жан де Кок (Jan De Cock), волонтер в'язничного служіння з Бельгії (народився 1964), багатолітнє служіння якого сприяло гуманізації ставлення до в'язнів у кількох країнах світу. Його присутність у Львівській духовній семінарії Святого Духа УГКЦ надихнула наших капеланів на роздуми про священство мирян, зокрема тих, що відчули покликання до в'язничного душпастирства. В Україні все більше вірних, які належать до різних професій, приєднуються до цього прекрасного, але дуже непростого служіння. Серед них також студентська молодь, що шукає здійснення свого християнського покликання. Усі ми недосконалі в любові маємо завжди коло себе влучну нагоду послужити тому, хто знаходиться у гіркій потребі і випробовуваннях. Слід лише бути дуже уважними...



Foto: Lies Willaert VRT
Жан де Кок  присвятив певний час праці з розвитку суспільного служіння у Латинській Америці й Африці. І перехід від виховника для чілійських дітей вулиці, що нюхали клей, до волонтера в'язничного служіння був досить легким.  Протягом 2001-2002 років він подорожував світом, зупиняючись у сотні різних тюрем, де добровільно прохав зачинити себе, щоб пережити що переживають люди за ґратами. 2005 року Жан провів цілий місяць у в'язниці у Північному Ківу, Демократична Республіка Конґо.

Він описує свої пережиття у цих різних тюрмах у двох своїх книгах: "В'язничний готель" ("Hotel Prison") і "Камери Конґо" ("De Kelders van Congo"). Жан часто дає інтерв'ю на тему життя та умов в ув'язненні. Він також бере участь у групі волонтерів в'язничного душпастирства у тюрмі в Антверпені. З досвіду свого перебування в ув'язненні він розвинув кілька проектів, намагаючись відповісти на найбільш кричущі потреби. Після заснування доброчинної фундації "Within-Without-Walls", праця над цими проектами стала більш систематичною та обширною.
Книги
"Hotel Prison",  датською мовою, Навколо світу у 100 в'язницях
Як святкується новорічна ніч, коли один з твоїх співв'язнів вмирає? Скільки важать кайдани на ногах приреченого на смерть засудженого в Бангкоці? Чи є в ескимосів крижані тюрми іглу? Пошук обличчя в'язнів, без сумніву найбільш забутої групи у суспільстві.
Жан де Кок подорожував від однієї тюрми до іншої у дослідженні життя за ґратами. Крокуючи пустелею, при температурі від +45 до -25°C, човном чи ровером, він пройшов щоб збагнути життя в'язня. Він сидів в одній камері з музикантами й акторами, найманими вбивцями і матерями, що вкрали їжу для своїх дітей. Не кажучи вже про щурів і бліх, ящірок і коників.
"Тюремний готель" - це карколомна історія про приховане життя людей, яких ми усі, як правило, намагаємося забути.
 Книга не була опублікована англійською. Щоб отримати загальну уяву про книгу : читайте зміст і фрагменти "Hotel Prison".

Технічні подробиці:
ISBN: 978-90-209-5105-9
Price: 19,95 EUR
Category: 508 | Travel writing
Date of publication: 15-04-2003
Format: 140 x 210
Binding: Paperback
Printings: 8
Pagas: 416
Publisher: Lannoo Editions, Tielt Belgium

Також опубліковано німецькою: "Hotel hinter Gittern Von Knast zu Knast".
Tagebuch einer aussergewöhnlichen Weltreise.

ISBN : 978-3-89944-143-7
Publisher: Kunth, Munich, Germany

та Французькою
Des prisons comme hôtels.
A la rencontre de prisonniers du monde. ISBN: 978-2-87386-575-7
Publisher: Racine, Brussels, Belgium

'"The Cellars of Congo" Історія добровільного перебування у Конголезькій в'язниці.
Африка - калейдоскоп, забутий континент, який ми не знаємо. У серці цього захоплюючого, "темного" континенту лежить Конго. І у глибоких нетрях Конго, де країну перетинає екватор, знаходиться місто Бутембо.

Жан де Кок намагався збагнути сутність Африки. Він побував у камерах Конго і зажадав добровільно бути замкненим у тюрмі, що в Каквангурі місцевості Бутембо, неочікуваний мікрокосм дзеркальний образ того, чим в дійсності є Африка і Конго...

У цій книзі Жан де Кок підсумовує свій досвід перебування у конголезькій тюрмі. Він відзеркалює часто несподівані історії в'знів: розповіді надії та розпачу, їхніх мрій про мир, вибори і демократію. Їхні жарти та легенди. Їхні згадки про прадавнє Конго та щоденні прагенння завтрашнього. Наприклад, як розповіді в'язня на ім'я Кітакія, що у віці 87 років пам'ятає, як у минулому вбивця був загорнений у бананове листя і спалений. Чи інша історія Жюльєна, який нелегально виготовляв kintiki. Чи охоронця Кабуяя, що використовував тростину для покарання для затятих наркоманів, коли сам палив травку як ненормальний. Про дні без жодної поживи, коли школярі принесли дрова для тюремної кухні...

Технічні подробиці:
ISBN: 978-90-209-6629-9
Price: 17,95 EUR
Category: 740
Publication date: 19-06-2006 *
Format: 140 x 210
Binding: Paperback with flaps
Printings: 2
Pages: 208
Publisher: Lannoo Editions, Tielt, Belgium
Press coverage

Здійснені проекти:
•  Купівля матраців для в'язниці Ле-Ке, Хаїт
•  Купівля вентиляторів для в'язниці Potxutla, Мексика
• Купівля великої рогатої худоби та обладнання для ферм у в'язниці Antsirabe, Мадагаскар
• Підтримка по боротьбі з малярією - проект у в'язниці м. Котону, Бенін




За матеріалами:

неділя, 15 січня 2012 р.

Завершилася міжнародна зустріч капеланів у Львові.

Увечері 11 січня 2012 року у конференц-залі Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ зібралися служителі тюремного душпастирства. Пройшло взаємне представлення служіння з боку іноземних гостей та з боку капеланів з України. У події брали участь єпархіальні та дієцезіальні капелани, відповідно, Української Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. Зустрічі священиків цього служіння Церкви завжди по-особливому надихають і додають свіжості як у сповненні місії, так і у сприйнятті в'язничного середовища.

12 січня з метою обміну досвідом міжнародного пенітенціарного душпастирства під проводом монсеньйора Малакі Кігана (Великобританія) відбувся семінар, що мав на меті допомогти священикам УГКЦ та РКЦ в Україні, які служать у тюрмах, набути практичний досвід для роботи із в’язнями. Зокрема вивчити підходи до розвитку професійних навичок. Також те, як вберегти себе від вигорання у цій важкій, але дуже важливій праці. Особливо була наголошена проблема профілактики суїцидів і пастирської уваги до людей, які відносяться до небезпечної групи. У навчанні брали участь психологи 30-ї та 48-ї пенітенціарних установ. Монсеньйор Малакі, що спеціалізується на психо-терапії та пастирській медицині сполучав теоретичні навчання з проведенням праці у малих групах та тренінговими завданнями. Усі учасники відчули неоціненну користь, яка стане при нагоді також у парафіяльній душпастирській практиці кожному священику.

Міжнародна зустріч закінчилася 13 січня. Учасники її здобули надзвичайно важливий досвід та натхнення на служіння. А співпраця з Державною пенітенціарною службою отримала нові напрямні.



Цього ж дня монсеньйор Малакі Кіган відвідав колишню ракетну базу під Бродами, де містилася зброя масового знищення у підземних пускових шахтах. Після роззброєння та розформування військової бази її територія була надана реабілітаційному центру для осіб, що звільнилися після закінчення терміну ув'язнення, під керівництвом Ігоря Гната. Гостя вразило, що місце, яке колись асоціювалося із ненавистю, смертю і знищенням тепер служить милосердю та відродженню людського життя. 


Різдвяний вертеп для засуджених у Київському СІЗО.

15 січня 2012 року для засуджених, близько 80 чоловіків та 10 жінок що працюють для господарського обслуговування Київського слідчого ізолятора, була представлена вертепна драма. Натхненницями в організації у 2012 році Різдвяного дійства стали сестри Чину Святого Василія Великого Хризанта (Гарді) та Василія (Гальцова), що служать для громади храму Миколи Доброго УГКЦ на Подолі. Загальне число учасників драми, які є парафіянами цього храму, сягнула 45 осіб, та задля вимог безпеки у пенітенціарній системі виступала лише половина усього гурту.

Виступали у клубі. Вступне слово про Свято Наіменування (Обрізання) Господнього сказав о. Костянтин. Він нагадав про подію наіменування та Св. Хрещення, що сталася колись у житті кожного із нас, коли ми стали учасниками Божого люду. Але кожного з нас Господь знає зосібна за іменем.

Він також коротко розповів про історію та розвиток вертепної традиції в Україні від часів пізнього середньовіччя. Зміст та джерела вертепної драми можна було б назвати радше класичними. Кожен, хто бодай раз був глядачем чи учасником Вертепу, швидко впізнав би канву та віршовані рядки героїв драми. Але цей вертеп відрізняла жива музика тріо бандуристів, скрипки, гітари та чудовий спів колядок. Це не могло не торкнути серця усіх глядачів, присутніх у залі. Після вистави сестра Василія привітала усіх зі святами, зокрема вона розповіла про Святителя Василія Великого та про монашу спільноту, яку представляла.

Многоліття для присутніх у залі та молитва за в'язнів у каплиці Йова Багатостраждального завершили зустріч.


Вертеп, організований василіянськими монахинями протягом різдвяних свят окрім Прилуцької виховної колонії Лукянівського СІЗО також встиг побувати у двох військових частинах,  у резиденції Блаженнішого Святослава Шевчува (с. Княжичі), в Апостольській нунціатурі, у школі-інтернаті № 12 для дітей-сиріт, а також у кількох греко-католицьких храмах.

субота, 14 січня 2012 р.

Вертеп і коляда з Києва у свято Василя принесли радість вихованцям підліткової колонії в Прилуках.

14 січня 2012 року Різдвяний вертеп і колядки під проводом с. Хризанти Чину Св. Василія Великого завітали до колонії у Прилуках. Учасники Вертепу - усі парафіяни київського храму Миколи Доброго, що на Подолі.

У невеличкому залі колонії за вертепом спостерігали близько 200 вихованців. Коляди супроводжувались грою на музичних інструментах – гітара, скрипки, бандури. Під час звучання яких зал завмирав і з особливою уважністю дослухав до співу та музики.
 «Сьогоднішній вертеп дуже відрізнявся від минулорічних, бо супроводжувався грою на музичних інструментах. Тріо бандуристів викликало повну тишу в залі, не дивлячись на те, що були присутні близько двохсот вихованців. Я дуже тішусь, що відбувся той „дотик” до сердець хлопців заради якого ми сюди приїхали», – ділиться враженнями організатор поїздки з Києва до Прилук, голова пенітенціарної служби УГКЦ, отець Констянтин Пантелей.



Після різдвяного вертепу гості-волонтери мали можливість поспілкуватися з вихованцями, і таким чином у звичайній розмові поділитися радістю Різдва Христового з глядачами. «По закінченню вистави до мене підійшов хлопець і  сказав, що відчувається коли виступають щиро, а коли нещиро. Він поділився, що насправді не так важливою є професійність театральної гри, як її душевність, пережиттєвість» – розповідає акторка різдвяної постановки Катерина Чернега.

В кінці зустрічі гості заспівали вихованцям і працівникам колонії «многая літа».



Волонтер Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Василь Возняк.

середа, 11 січня 2012 р.

Разом з делегацією капеланів європейських країн Владика Михаїл (Колтун) відвідав Львівську виправну колонію № 48.


В рамках  конференції Міжнародної католицької комісії в'язничного душпастирства Європейського регіону, що проходила у Львові 9 - 13 січня 2012 року, третій день зустрічі був присвячений ознайомленню  з в’язничною системою України. 11 січня 2012 року капелани пенітенціарного душпастирства з Європи та з України відвідали Львівську виправну колонію №48 середнього рівня безпеки. Очолив групу преосвященніший владика Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у силових структурах України. Делегацію супроводжував начальник установи підполковник вн. сл. Мирон Швед, заступник начальника Львівського обласного управління ДПтС майор вн. сл. Іван Слопак. Учасники конференції зустрілися із нашими співгромадянами, що відбувають свій вирок у цій установі, ознайомилися з умовами утримання в'язнів та специфікою праці персоналу Державної пенітенціарної служби України. Подія стала можливою через щире сприяння служби на користь розвитку міжнародної співпраці.


Під час зустрічі преосвященніший владика Михаїл звернув увагу на неповторність кожного людського життя і важливість використовувати кожен день, щоб наближатися до Бога. Він звернувся до в'язнів із батьківським словом заохоти жити плодами віри у Воплочене Слово, що явилося світу через Духа Святого і Приснодіву Марію. "В цьому Воплоченні Єдинородного Сина ми отримали дар усиновлення, що кличе нас до освячення нашого життя на подобу і образ Господа нашого Ісуса Христа!" - сказав владика. "Поводьмося як діти Божі також у ставленні одне до одного!"- закликав він в'язнів.

Віце-президент ICCPPC монсеньйор Павел Войтас, генеральний капелан в'язничного душпастирства Польщі, розповів на зустрічі з персоналом та із засудженими установи про досвід щорічної прощі до Ченстоховської Чудотворної ікони Божої Матері групи з 50 в'язнів, що під час паломництва опікуються неповносправними людьми, яких везуть протягом 10 днів на інвалідних колясках та виконують усяку послугу для них. Вони вбрані у звичайний одяг і ніхто не знає, що вони відбувають покарання ув'язненням. Рекомендують учасників такого паломництва тюремні капелани. А на час прощі в'язням, термін яких добігає кінця, надається тимчасова відпустка. Переображаюча сила такої довіри чинить надзвичайний вплив на засуджених. Владика Михаїл висловив надію, що подібна практика стане звичайною також в Україні та сам пообіцяв посприяти такому розвитку душпастирства.

Про волонтерське служіння для поваги людської гідності, не зважаючи на обставини злочину та осудження до обмеження свободи, розповів представник Бельгії Жан де Кок. До присутніх у молитовній кімнаті звернувся також монсеньйор Малакі Кіган, чільний римо-католицький капелан Королівства Великобританії. Він розповів про подію душпастирської конференції у Львові та подарував начальнику установи каталог Віденського конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів.


Після візиту в установу № 48 владика Михаїл, представники Управління ДПтС України Львівської області побесідували у Львівській Духовній Семінарії з представниками європейської ради ICCPPC, приисутніми на конференції, й ознайомилися з експозицією художніх робіт в'язнів переданих з Відня після завершення ІІ Міжнародного конкурсу  ICCPPC до України на знак солідарності у служінні.




На завершення зустрічі з капеланами преосвященніший владика Михаїл (Колтун) побажав їм натхнення та особливої Божої ласки на таке багатотрудне служіння, звершуване за дорученням Церкви.