Шукати в цьому блозі

четвер, 31 травня 2012 р.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ І ДОПОМОГИ У В'ЯЗНИЦІ

запропоновані на XII Конгресі ООН в Бразилії (Salvador da Bahia, Brazil – 12 - 19 Квітня 2010).


Про що йдеться в МІЖНАРОДНИХ ДОКУМЕНТАХ


1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати свою релігію або висловлювати переконання, в тому числі в молитвах і обрядах, так само як і свободу змінити свої релігію і переконання (Загальна Декларація Прав Людини ООН, Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права). До всіх людей, позбавлених волі, потрібно ставитися з гуманністю і повагою до властивої кожній людині гідності. Держави зобов'язані на підставі Пакту гарантувати релігійні права і надати ув'язненим всі необхідні можливості для практичної реалізації цих прав.


2. Кожному ув'язненому повинно бути дозволено задовольняти потреби свого релігійного життя за допомогою участі в богослужіннях, які проводяться в установі, та отримання в своє розпорядження книг релігійного змісту, що включають основні принципи їх віросповідання (Стандартні Мінімальні Правила поводження з ув'язненими, стаття 42). Відповідно до статті 41, якщо у виправній установі знаходиться достатня кількість ув'язнених одного віросповідання, професійний представник даної конфесії може бути призначений або затверджений для роботи з ними на постійній основі. Йому повинно бути дозволено проводити регулярні богослужіння й індивідуальні, на конфіденційній основі, бесіди з ув'язненими в узгоджений з адміністрацією час. Жодному ув'язненому не може бути відмовлено в доступі до зазначеного представника.
3. «Релігійна свобода» в тюрмах неможлива без допомоги відповідних релігійних представників. Ця допомога необхідна для того, щоб в'язні/засуджені могли користуватися своїми релігійними правами. Тюремна адміністрація, що представляє владу держави, повинна створити обстановку, в якій релігійні представники могли б виконувати свою роботу на ефективній, регулярній та добровільній основі.


ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ НА ПРАКТИЦІ


Релігійна допомога повинна вважатися такою ж важливою, як й інші види допомоги, що надаються засудженим/ув'язненим, а саме соціальні послуги, психологічна допомога, юридичні поради, професійна підготовка, консультації, медична та матеріальна допомога. Позбавлення волі не повинно бути позбавленням права на вільне віросповідання і дотримання обрядів своєї релігії. Комітет ООН з прав людини підтверджує, що гуманне поводження з усіма людьми, позбавленими волі, і повага їх гідності є фундаментальним і загальновизнаним правилом. Тому адміністрація в'язниці має створити умови, щоб:


1. Ув'язнені мали можливість молитися, читати релігійну літературу та виконувати інші правила своєї релігії, зокрема, щодо їжі, одягу, миття та звільнення з роботи у визначені дні.


2. Ув'язненим була надана можливість зустрічатися з професійними представниками своєї конфесії для індивідуальних молитов і групових богослужінь. Ці умови повинні застосовуватися для всіх визнаних релігійних груп, а не обмежуватися основними конфесіями в тій чи іншій країні. Особливу увагу слід приділяти релігійним потребам ув'язнених з національних меншин. Право на релігійну допомогу не повинно обмежуватися наявністю будь-якого дисциплінарного покарання.


3. Ув'язнені, які не належать ні до однієї з релігійних груп або не хочуть брати участь в богослужіннях не були б примушувані до цього. Так само не дозволено стимулювання цієї участі якимись особливими привілеями.


5. Релігійні представники не повинні займатися ані агресивною місіонерською роботою або прозелітизмом, ані проповідувати ненависть, релігійний фанатизм чи насильство.


6. Участь у релігійних програмах не повинна використовуватися як дисциплінарна міра або як інструмент примусової реабілітації. Участь ув’язнененого/засудженого в релігійних програмах або його релігійні погляди не можуть бути підставою для надання або позбавлення будь-яких привілеїв. Релігійні переконання затриманого за жодних обставин не можуть бути використані владою проти нього, щоб приміром, «витягнути» з нього інформацію. Дискримінація, форми принижуючого гідність поводження, або наруга над релігійними почуттями людей категорично заборонені.


7. Адміністрація пенітенціарної установи відповідальна за те, щоб запобігати виникненню неформальних груп,  як серед співробітників адміністрації, так і в середовищі ув'язнених, що дискримінують представників меншин.


РЕЛІГІЙНІ ПОТРЕБИ


1. Можливість для віросповідання чи висловлювання переконань потрібна у всіх в'язницях. Тут не повинно бути дискримінації щодо в’язнів/засуджених будь-якої релігії або переконань, так само як і тих, хто не висловив явних переконань (атеїстів та агностиків). Час і місце для духовного роздуму і самооцінки слід зарезервувати для ув'язнених, формально не пов'язаних ні з однією з визнаних релігій.


2. Адміністрація пенітенціарної установи повинна прагнути до того, щоб зрозуміти потреби утримуваної особи, пов'язані з її переконаннями і віросповіданням, включаючи дати релігійних свят, розклад богослужінь, особливості гігієни, харчування тощо. Слід організувати програми навчання для співробітників адміністрації, відповідальних за роботу з ув'язненими, щодо їх обов'язків підтримувати і поважати міжнародні стандарти щодо прав людини при поводженні з ув'язненими, зокрема, з прав на свободу віросповідання.

 3. Релігійні представники мають право надавати ув'язненим релігійну літературу, художні вироби, проводити богослужіння, якщо це (в розумних межах) потрібно для задоволення їх релігійних потреб.
 
4. Засуджені повинні мати можливість задоволення своїх духовних потреб чи висловлювання переконань шляхом участі в службах, організованих у в'язниці, якщо немає ясної, визначеної та виключної загрози безпеки або порушення громадського порядку.


Принципи надання релігійної допомоги.


1. Загальне богослужіння має вестися офіційним представником конфесії, якій належить ув'язнений. Загальна молитва і вираз переконань ув'язнених повинні організовуватися навіть у відсутність релігійного представника.


2. Повинна існувати стандартна процедура для звернення утримуваного з проханням про індивідуальну зустріч з представником своєї конфесії.


3. Адміністрація в'язниці повинна надати відповідне приміщення для індивідуальної зустрічі утримуваного з представником своєї конфесії, із забезпеченням умов для особистої молитви і повної конфіденційності (відсутність прослуховування). Допит релігійних представників у відношенні інформації, отриманої в ході зустрічей, заборонений.


4. Релігійні представники повинні завжди прагнути підтримувати добрі відносини і співпрацю з представниками інших релігійних деномінацій і зміцнювати зв'язок з різними благодійними організаціями.


5. Як частину своєї духовної роботи, релігійні представники пропонують і інші послуги, такі як гуманітарна допомога, підтримка сімейних зв'язків і контактів з релігійною громадою ув'язненого, особливо у випадку мігрантів, консультації, підвищення грамотності, професійна підготовка, сприяння соціальному пристосуванню після повернення, пошуку місця роботи і житла, організації соціального забезпечення, розширення можливостей культурної діяльності (образотворче мистецтво, музичні вистави, хори, обговорення книг і фільмів, створення хорошої бібліотеки, тюремні журнали, театральні групи), кожна з яких може сприяти самостійному розвитку, підвищенню самооцінки і розширення діапазону самовираження.


6. Релігійні представники беруть участь у спробах поліпшити виправну систему і тюремні умови, сприяти реформі цієї системи. Вони повинні об'єднати зусилля щодо запобігання катувань чи нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню з ув'язненими.


7. Релігійні представники також повинні бути доступні для релігійних служб, особистої молитви, роботи з поглиблення усвідомлення релігійних цінностей і етики як і консультацій на прохання персоналу в'язниці.


8. Релігійні представники повинні користуватися повагою всередині тюремної системи, зберігаючи при цьому незалежність. Релігійні представники повинні інформувати адміністрацію установи про релігійні служби і потреби ув'язнених, але ніколи не надавати інформацію, яка б порушувала їхні людські або релігійні права.


9. Релігійні представники повинні знати і дотримуватися правил та інструкції установи, в якій вони працюють. Вони повинні діяти у відношенні адміністрації в'язниці за правилами. У свою чергу, адміністрація і персонал в'язниці повинні проявляти повагу по відношенню до релігійних представників, включаючи необхідну для їх роботи підтримку, можливість доступу до всіх ув'язнених, які хочуть їх бачити, і зручне місце і час для проведення релігійних служб.


10. Для того, щоб заборонити або призупинити доступ постійно акредитованого релігійного представника у в'язницю, адміністрація в'язниці має надати обґрунтування і дати йому можливість захищатися. Серйозні конфлікти мають обговорюватися адміністрацією в'язниці і релігійним інститутом відповідно до законодавства держави та беручи до уваги зобов'язання держави ґарантувати релігійну свободу відповідно до Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права.


11. Відомо, що можуть мати місце виняткові обставини при яких право сповідувати свою релігію буде обмежено. Проповідь ненависті, насильства або практика шкідливих для інших ритуалів повинні бути заборонені. Промови або поведінка, які могли б справедливо бути витлумачені як загроза безпеки, захисту або нормальній роботі установи повинні бути заборонені.


12. Позбавлення релігійних прав не може бути використано як дисциплінарна міра або покарання (наприклад, ув'язнені не можуть бути позбавлені спілкування з релігійним представником, їм не може бути відмовлено у, відповідній канонам їх релігії, їжі або одязі як покарання за їх несхожість на інших або як дисциплінарна міра).


Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ООН, 1955 рік)


Релігія


41. 1) У закладах, де є досить велика кількість в'язнів, належать до одного й того ж віросповідання, слід призначати кваліфікованого служителя даного культу або дозволяти йому відправляти там відповідні обряди. Якщо число таких в'язнів значна і є відповідні можливості, такого служителя треба призначати на повний час.

       2) Кваліфікований служитель культу, який призначається або допускається в заклад на основі пункту 1, повинен мати можливість регулярно відправляти релігійні обряди та у відведений для цього час періодично відвідувати наодинці в'язнів, що належать до його конфесії, для бесід на релігійні теми.

      3) В'язнів не можна позбавляти можливості доступу до кваліфікованих представникам будь-якого віросповідання. З іншого боку, якщо в'язень протестує проти відвідування його служителями культу, до його побажань слід ставитися з повною повагою.
      42. У межах досяжного кожен в'язень повинен мати можливість задовольняти свої релігійні потреби, беручи участь у релігійних обрядах в стінах його закладу і маючи в своєму розпорядженні релігійні писання, властиві його віросповіданню.

вівторок, 29 травня 2012 р.

Вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями.

29 травня 2012 року в конференц-залі, що на вул. Грушевського, 5, Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі",    провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики».

У заході брали участь народні депутати, представники Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Державної пенітенціарної служби, Верховного суду, Асоціації українських правників, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, неурядових організацій, члени правління Української міжконфесійної християнської місії "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", священнослужителі, які опікуються місцями позбавлення волі. В робочій групі з приготування до проведення цієї події взяв активну участь ієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

Голова Комітету Віктор Швець, відкриваючи засідання, зазначив, що мета церкви і держави у виправленні засуджених збігається. "Наша спільна діяльність у цій сфері є надзвичайно важливою, а співпраця у формуванні ефективної пенітенціарної політики і втіленні її в життя є невід'ємними складовими процесу виправлення засуджених, повернення їх в сім'ї. Нам важливо знати як сьогодні вирішити питання реабілітації осіб, які порушили закон, їх ресоціалізації в громаду, повернення до активного громадського життя", - наголосив він.

В. Швець повідомив, що Україна займає 10-є місце в світі за кількістю ув'язнених: у 183 установах пенітенціарної системи утримується понад 153 тисячі осіб. Однією з актуальних проблем, яка потребує якнайшвидшого розв'язання, голова Комітету назвав перенаповнення тюрем і СІЗО. "Для розв'язання цієї проблеми ми працюємо над гуманізацією українського кримінального законодавства: декриміналізовано частину злочинів, які не пов'язані з позбавленням волі. Щоб у в'язницях не виховували нових злочинців, а звільнені з місць позбавлення волі більше туди не поверталися. Це і є одним з головних наших завдань, і в цьому без Бога і Церкви нам не обійтись", - наголосив В. Швець.

Голова Комітету поінформував учасників "круглого столу" про законотворчу роботу народних депутатів, спрямовану на врегулювання правового аспекту діяльності священнослужителів, "так би мовити легалізувати діяльність священика в установах виконання покарань". За його словами, нормативно-правові акти щодо цього повинні містити чіткі норми, щоб священика допускали за першою вимогою ув'язненого, або раз на тиждень, щоб унеможливити ситуацію, коли священик приходить, просить, а йому відмовляють. "Завдання влади полягає не лише в тому, щоб відправити злочинця до в'язниці, і на якнайдовший термін, а попіклуватися також про жертв злочинності, про відновлення спокою в суспільстві. Тут тюремні священики якраз є серйозним чинником, який може допомогти в збереженні родинних зв'язків, підтримати родину засудженого, пояснити і допомогти здолати суспільний остракізм по відношенню до родини засудженого, який потрапив у в'язницю".

В.Швець наголосив на необхідності на законодавчому рівні забезпечити можливості кожної ув'язненої особи реалізовувати свої релігійні права. "Без церкви та безпосередньої участі священників неможливо створити ефективну систему перевиховання, щоб коли людина оступилася, понесла стягнення, вона мала змогу повернутися в громадське життя повноцінним її членом", - наголосив він.

Президент Асоціації українських правників Василь Костицький зазначив, що проведення такого "круглого столу" є фактично демонстрацією політичної волі парламенту підтримати представників церкви у їх прагненні взяти активну участь у напрацюванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики.

В. Костицький навів деякі дані, згідно з якими кількість ув'язнених осіб, які відбували покарання зменшилась з 237 тисяч у 1997 року до 150 тисяч у 2012 році. Водночас, він висловив занепокоєння з приводу того, що в останні роки спостерігається тенденція у бік збільшення кількості ув'язнених. "Питання декриміналізації української правової системи залишається актуальним. Адже на 100 тисяч населення сьогодні за ґратами утримується 345 осіб, що вчетверо перевищує такий показник у країнах Західної Європи. Тому завданням держави на майбутнє є зменшення такої кількості ув'язнених", - зазначив Президент Асоціації українських правників.

В. Костицький позитивно відзначив кроки держави, які вона зробила стосовно забезпечення фізичного здоров'я людей, які перебувають у місцях позбавлення волі. "Що стосується морального здоров'я, то у цьому напрямку необхідно ще добре попрацювати", - наголосив він.

Учасники "круглого столу" заслухали і обговорили низку доповідей (див. доповідь о. Костянтина Пантелея, керівника Відділу УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України), у яких, зокрема, порушувалися питання законодавчого забезпечення практики пастирської опіки в тюрмах, принципів гуманізації системи покарань, ролі релігійних організацій у формуванні антикримінальної культури в Україні, повернення колишніх засуджених у суспільство, відновного правосуддя і ставлення громадськості до альтернативних методів покарання, ролі релігійного служіння у процесі виправлення злочинця.

У виступах наголошувалося на необхідності подальшого розвитку законодавства для гуманізації кримінального судочинства, умов утримання під вартою та відбування покарань. Промовці відзначали, що протягом останніх 20-ти років співпраця церков та релігійних організацій з Кримінально-виконавчою службою України набула більш систематичного та професійного характеру, однак, вона потребує подальшого вдосконалення та належного правового забезпечення згідно з міжнародними стандартами, які стосуються релігійних прав ув'язнених і засуджених усіх категорій.

Учасники "круглого столу" за результатами обговорення ухвалили резолюцію, у якій вони звертаються до Президента України, Прем'єр-міністра та Верховної Ради започаткувати процес громадського обговорення й формулювання основних напрямків сучасної пенітенціарної політики України, що стане основою формування відповідної законодавчої бази.

У зверненні також наголошується на необхідності розробки концепції релігійної опіки для осіб, позбавлених волі, та долучення до цього процесу представників усіх релігійних конфесій України.

Список учасників

«круглого столу» з порядком денним:

«Участь релігійних організацій у формування законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики»


м. Київ 29 травня 2012 року


№ п/п
Посада
Прізвище, ім’я, по-батькові
Народні депутати України
1.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності
Швець Віктор Дмитрович
2.
Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету
Ляшко Олег Валерійович
Позаштатні наукові консультанти Комітету
3.
Академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор
Бандурка Олександр Маркович
4.
Академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор
Костенко Олександр Миколайович
5.
Кандидат юридичних наук, доцент
Гриценко Віталій Володимирович
6.
Кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, доцент
Романюк Богдан Васильович
7.
Академік академії наук вищої освіти України, доктор юридичних наук, професор
Воробей Петро Адамович
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
8.
директор Департаменту по взаємодії з органами державної влади
Радько Василь Іванович
Судова влада
9.
суддя Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
Заголдний Володимир Вікторович
10.
суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Дембовський Сергій Георгійович
Генеральна прокуратура України
11.
начальник Головного управління за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів
Горан Вадим Аркадійович
12.
начальник відділу правового аналізу Головного управління правового та методологічного забезпечення
Янківський Володимир Михайлович
Державна пенітенціарна служба України
13.
заступник начальника Департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи з засудженими
Хледчук Віталій Васильович
Міністерство внутрішніх справ України
14.
начальник відділу моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ Апарату Міністра внутрішніх справ України
Барило Макар Миколайович
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
15.
заступник Голови Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями
Решетніков Юрій Євгенович
Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі
16.
голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі,
Президент ВГО «Асоціація українських правників»
Костицький Василь Васильович
Члени правління Української Міжконфесійної Християнської Місії
“Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі” та
представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій
17.
голова правління Української Міжконфесійної Християнської Місії, керівник Синодального Відділу Української Православної Церкви;
протоієрей Віктор Яценко
18.
керівник Відділу з духовного виховання в місцях позбавлення волі Української Православної Церкви Київського Патріархату
протоієрей Павло Основенко
19.
заступник керівника Відділу з духовного виховання в місцях позбавлення волі Української Православної Церкви Київського Патріархату
ієрей Євген Затірка
20.
секретар Правління Місії, керівник Відділу Української Греко-Католицької Церкви з душпастирства у пенітенціарній системі України
ієрей Костянтин Пантелей
21.
представник Української Автокефальної православної церкви
отець Степан Яремчук
22.
старший пастор Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри України
Дмитрієвський Євген
23.
старший пресвітер Київського міського об'єднання церковВсеукраїнського Союзу Церков християн віри євангельської – п’ятидесятників
Козачок Анатолій Миколайович
24.
завідувач відділу соціальної роботи Всеукраїнського Союзу Церков християн віри євангельської – п’ятидесятників
Фатуллаєв Рустам
25.
помічник керівника Церков християн віри євангельської – п’ятидесятників
Когут В'ячеслав
26.
керівник тюремного служіння Всеукраїнського Союзу об’єднань Євангельських Християн-Баптистів
Дудка Віктор Якович
27.
помічник керівника тюремного служіння Всеукраїнського Союзу об’єднань Християн Євангельських Християн-Баптистів
Мураль-Сікорський Віктор
28.
помічник Єпископа Київської області Союзу вільних церков християн євангельської віри в Україні, відповідальний за тюремне служіння
Жданов Костянтин Анатолійович
29.
помічник Старшого єпископа Союзу вільних церков християн євангельської віри в Україні
Борновалонов Олег Володимирович
30.
керівник Відділу служіння ув’язненим Української Уніонної Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня
Бегас Анатолій Іванович
31.
керівник тюремного служіння Об'єднання Незалежних Харизматичних Християнських Церков України
Пухляк Олександр
32.
єпископ місії "Євангельське милосердя" Релігійного Центру Української Християнської Євангельської Церкви
Лободенко Віктор Олексійович
33.
помічник єпископа місії "Євангельське милосердя" Релігійного Центру Української Християнської Євангельської Церкви
Казьменко Сергій
34.
виконавчий директор Української Міжконфесійної Християнської Місії "Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі"
Васильчук Юрій
Інші релігійні організації
35.
рабин Галицької синагоги Києва
Пінхас Розенфельд
36.
президент Українського Біблійного Товариства
Комендант Григорій Іванович
37.
перший заступник генерального секретаря Українського Біблійного Товариства
Райчинець Анатолій Васильович
38.

39.
Духовне управління мусульман України, радник Муфтія
Духовне управління мусульман України, радник Муфтія
Багавов Абдул-Джафар Багаутдинович
Османов Мухтар Алієвич
Науковці
40.
виконавчий директор Інституту релігійної свободи
Васін Максим Сергійович
41.
завідуючий кафедрою адміністративно-правових дисциплін і менеджменту навчально-наукового Інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ України
Штанько Олександр Федорович
42.
дктор юридичних наук
Лихова Софія Яківна
Громадські організації
43.
координатор програм Харківської правозахисної групи
Діденко Андрій Андрійович
44.
голова Ради старійшин Міжнародної громадської організації «Ми Українці»;
Дьяченко Степан Архипович
45.
заступник голови Всеукраїнської Асоціації громадських організацій "Альраід"
Гімадутін Іслям Нурмухаметович
46.
відповідальний секретар ВГО «Асоціація українських правників»;
Перетятко Галина Володимирівна
47.
помічник відповідального секретаря ВГО «Асоціація українських правників»;
Рачинська Вікторія Ярославівна
48.
заступник голови Правління Громадської організації «Всеукраїнська асоціація телеглядачів»;
Горобцов Володимир Олексійович
49.
представник Благодійної організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр»;
Лепеха Алла Григорівна
50.
Голова Правління ВГО «Всеукраїнський центр правової допомоги «Громадський захисник», секретар громадської ради Державної пенітенціарної слуби України
Мукшименко Алла Петрівна
51.
заступник голови Чернігівської обласної організації ВГО «Асоціація українських правників»
Гавриленко Микола Петрович
52.
к.ю.н., завідувач кафедрою загальнотеоритичних правових дисциплін Рівненського інституту Київського університету права НАН України, голова Рівненської обласної організації ВГО «Асоціація українських правників»
Оверчук Сергій Володимирович
53.
Громадська організація «ЗОВУ»
Баранова Яна
Адвокати
54.
Голова Комітету захисту професійних прав адвокатів
Степ'юк Валентин Сергійович
55.
член Всеукраїнська громадська організація "Рада адвокатів України"
Свєтлічний Ігор Валерійович
56.
адвокат
Скітейкін Максим Юрійович
57.
адвокат
Лагутін Олексій Анатолійович
58.
адвокат
Басс Олександр Олександрович
59.
адвокат
Голодняк Микола Володимирович
60.
адвокат
Овод Роман Віталійович
61.
адвокат
Заруцький Олександр Вадимович
Журналісти
62.
журналіст
Тимчук Олена Анатоліївна
63.
журналіст
Семенова Вікторія
64.
журналіст
Науменко Олександр Михайлович
65.
журналіст
Козленко Олена
66.
журналіст
Маніліч Костянтин
67.
журналіст
Желтухін Іван



Резолюція «круглого столу» на тему:

«Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики»


За результатами обговорення аспектів формування державної пенітенціарної політики та, зважаючи на необхідність подальшого розвитку законодавства для гуманізації кримінального судочинства, умов утримання під вартою та відбування покарань;

беручи до уваги, що протягом останных 20-ти років співпраця церков та релігійних організацій з Кримінально-виконавчою службою України набула більш систематичного та професійного характеру;

а також те, що ця співпраця потребує подальшого вдосконалення та належного правового забезпечення згідно з міжнародними стандартами, що стосуються релігійних прав ув’язнених і засуджених усіх категорій,

учасники круглого столу одностайно вирішили:

1. Звернутися до Президента України, Прем’єр-міністра України, та Верховної Ради України із зверненням про необхідність започаткування процесу громадського обговорення й сформулювання основних напрямків сучасної пенітенціарної політики України, що стане основою формування відповідної законодавчої бази.

2. У зверненні наголосити про необхідність розробити концепцію релігійної опіки для осіб, позбавлених волі, та долучити до цього представників усіх конфесій, що офіційно існують в Україні.

3. Висловити переконання, що, враховуючи Конституцію України та міжнародні стандарти утримання в’язнів, усі без винятку особи, які опинилися у місцях попереднього ув’язнення та у місцях позбавлення волі, мають отримати доступ до релігійної опіки з боку кваліфікованого представника своєї конфесії, для чого необхідно прийняти відповідні розпорядчі документи та положення.