Шукати в цьому блозі

суботу, 30 червня 2012 р.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.


«Терпеливістю і милосердям!»

 «Cum patientia et misericordia!»


Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 – капелани. Більшість священиків отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах.

Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є проголошеною у Церкві Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів.

2007 року у співпраці з фахівцями Державної пенітенціарної служби України УГКЦ започаткувала програму, що лягла в основу навчання капеланів Церков-учасниць Місії тюремного служіння. 2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяло участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011).

2009 року у Києві з ініціативи УГКЦ було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 2011 року, УГКЦ за співучастю церков-учасниць міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі",    провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики».  
Контакт:


преосвященніший Михаїл (Колтун),
єпископ Сокальсько-Жовквівський,
керівник Департаменту УГКЦ
з душпастирства у силових структурах України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20

e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua


  



ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
1.а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
 Тел. 098 422-9-221
 e-mail:
panteley@ukr.net

пʼятницю, 29 червня 2012 р.

Синдром вигоряння у працівників пенітенціарної системи.

Наталія Самикіна,
кандидат психологічних наук,
старший викладач психологічного факультету
Самарського державного університету (Росія)
Вадим Сулицький,
кандидат психологічних наук,
провідний науковий співробітник
НДІ проблем боротьби зі злочинністю
Національної академії внутрішніх справ України

У період реформування кримінально-виконавчої системи однією з найважливіших проблем є попередження синдрому „вигоряння” серед працівників виправних колоній. Досі цьому питанню не надавали належної уваги ні науковці, ні керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань. Але проблема існує, отже потребує не тільки наукового вивчення, але й розробки психологічних методів і засобів збереження психічного і соматичного здоров’я працівників кримінально-виконавчої системи.
Проща працівників Державної пенітенціарної служби України до Унівської Свято-Успенської Лаври.

Підвищений інтерес до людини як суб’єкта праці обумовив увагу дослідників до змін, що відбуваються з особистістю в процесі виконання професійної діяльності [1 – 3; 8 – 11]. Раніше у вітчизняній та зарубіжній літературі вказувалося тільки на позитивне значення трудової діяльності для розвитку особистості, описувалися механізми й умови ефективної професіоналізації людини. З іншого боку, називалися негативні психічні стани, що виникали під час праці, зокрема, такі як стомлення, стрес тощо. Але комплексний вплив професійної діяльності на психічне та фізичне здоров’я особистості лишався „за кадром”.

Порівняно недавно в іноземній, а потім і у вітчизняній літературі з’явилося поняття „емоційне вигоряння”, що віддавна розглядалося як аспект професійної деформації і визначалося як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної марності.

Термін „burnout” (емоційне вигоряння) 1974 року увів американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами в емоційно напруженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Згідно з сучасними уявленнями, під „психічним вигорянням” розуміють стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється у професіях соціальної сфери.

Синдром емоційного вигоряння має три основні складові:
· емоційне виснаження як почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою;
· деперсоналізацію як цинічне ставлення до своєї праці та її об’єктів;
· редукцію професійних досягнень як виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху.

Ці компоненти дещо відображають специфіку тієї професійної сфери, в якій уперше виявили такий феномен. Особливо це стосується другого компонента вигоряння, а саме деперсоналізації, що нерідко відбиває стан сфери соціального обслуговування людей і надання їм допомоги. Дослідження останніх років не тільки підтвердили правомірність цієї структури, але й дозволили істотно розширити сферу її поширення, включивши професії, не пов’язані із соціальною сферою. Це призвело до певної модифікації поняття „вигоряння” та його структури.

Під психічним вигорянням розуміємо професійну кризу, пов’язану з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними стосунками в її процесі. Таке розуміння трохи видозмінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійна ефективність. На нашу думку, якщо з цих позицій розглядати поняття деперсоналізації, то воно має ширше значення. Це негативне ставлення не тільки до клієнтів, але й до праці, її предмета в цілому.

Варто зазначити, що емоційне вигоряння зазвичай вивчається на прикладі професій, що передбачають надання допомоги людині (психологів, лікарів, психотерапевтів, соціальних працівників тощо). Але феномен вигоряння трапляється й в інших сферах діяльності, пов’язаних, наприклад, з ризиком для життя (військові, працівники правоохоронних органів, системи виконання покарань).

Нами було розглянуто особливості синдрому вигоряння у працівників системи виконання покарань. Вибір саме цієї групи не випадковий. По-перше, за даними дослідників, емоційному вигорянню піддаються представники соціально значимих професій, до яких відносимо й діяльність особового складу виправних колоній (за критеріями, визначеними Е. Климовим):

А. Об’єкт професійної діяльності володіє не тільки соціальними, але й суб’єктивними характеристиками: реагуванням на професійний вплив за власною, а не професійною логікою.

Б. Цим професіям притаманні властивості „зустрічного соціального резонансу”: її представники залежать від суспільства, суспільство залежить від них [2].

По-друге, особливостями роботи у місцях позбавлення волі є умови розвитку негативних симптомів, що згодом обумовлюють формування синдрому вигоряння в цілому. Маємо на увазі такі соціально-психологічні чинники діяльності у виправній колонії:

1. Зміст діяльності: робота з засудженими відзначається суперечливим характером, оскільки пов’язана, з одного боку, з перевихованням ув’язнених та їх ресоціалізацією, а з іншого – з постійним контролем їх поведінки та контактів з кримінальною субкультурою, яка сама є закритою і суворо структурованою.

2. Особливості клієнтів: виховна робота з засудженими має будуватися у рамках особистісного підходу, що припускає безоцінне, приймаюче, толерантне ставлення до їх особливостей, їх минулого, сьогодення та майбутнього, а також зацікавленість у їхньому розвитку і соціально-позитивній самореалізації. З іншого боку, практично у кожного працівника виправної колонії існує психологічний бар’єр, пов’язаний з толерантним ставленням до засуджених, який або ігнорується, або приховується і не знаходить адекватного вираження у професійній діяльності.

3. Тимчасові параметри діяльності й обсяг роботи: підвищене навантаження, понаднормова робота стимулюють розвиток вигоряння. Це, зокрема, підтверджують дослідження В. Орла, згідно з якими між тривалістю робочого дня та вигорянням існує достовірний кореляційний зв’язок [5].

4. Характер стосунків з колегами. Рольовий, визначений статутом і відносинами, він не дозволяє суб’єктові задовольняти потребу в саморозкритті. Не допускається емоційно відкрите, довірливе спілкування – що суперечить самій природі людини. Окрім того, має значення і ступінь професійної самостійності та незалежності, необхідність приймати важливі, соціально значимі рішення. Дослідження [5] підтверджують важливість такого чинника, як зворотний зв’язок, брак якого співвідноситься з усіма трьома компонентами вигоряння, призводячи до підвищення рівня емоційного виснаження та деперсоналізації, знижуючи професійну самоефективність.

Для визначення ознак синдрому вигоряння у працівників пенітенціарної системи проводилося опитування, в якому потрібно було визначити наявність і ступінь виразності окремих симптомів (ми використовували виділені Е. Macher ознаки) [3]. Багато респондентів (76,4 %) відзначали такі негативні переживання, як утома, нездужання, безсоння, негативне ставлення до роботи, колег, засуджених, агресивні (у тому числі й аутоагресивні) почуття чи наміри, поганий настрій і пов’язані з ним емоції (цинізм, песимізм, депресія, почуття безпорадності). Для оцінки рівня емоційного вигоряння використовувалася також методикуа В. Бойка [7].

Як показали результати, велика кількість працівників виправних колоній потерпає від проявів синдрому вигоряння незалежно від стажу роботи та рівня професійної підготовки. Майже у 60 % учасників випробування виявлено синдром емоційного вигоряння (за сформованістю фаз у цілісній картині), причому сформованими були фази „резистенція” і „виснаження”. В усій вибірці домінуючим виявився симптом „редукція професійних обов’язків”.

З’ясувалося, що для більшості працівників (87 %) синдром вигоряння в його найбільш вираженій стадії – „виснаження” характеризується „особливим” ставленням до роботи, яке ми назвали „ідентифікацією з роботою”. Під цим поняттям розуміємо приписування суб’єктом вимог, пропонованих йому як „професіоналові”, собі як суб’єктові; високе особистісне поцінування результатів професійної діяльності; розуміння суб’єктом своєї роботи як головної життєвої цінності.

Саме поняття „ідентифікація” у психології не має негативного відтінку. Це природний і необхідний процес особистісного і професійного самовизначення, що дає позитивний ефект у розвитку людини. Суб’єктивне значення роботи не призводить прямо і безпосередньо до вигоряння. Прагнення до якісно виконаної роботи, більшої поінформованості у професійній галузі не можна розглядати як негативний момент поведінки фахівця. Інша справа, коли значний емоційний і енергетичний вклад у роботу залишається без „відповіді”, без належної компенсації. Причину негативних наслідків варто шукати не у несприятливому поєднанні високої професійної активності індивіда з браком відповідної емоційної підтримки, а в тому, що він не має зворотного зв’язку з боку інших учасників професійної системи та не може бачити кінцевого позитивного результату своєї діяльності.

Саме за таких умов професійні ситуації стають найбільш напруженими і „вибухонебезпечними”, вимагають значної мобілізації психічних сил. При такому ставленні до роботи будь-яка, навіть незначна невдача сприймається як особистісна, а зауваження з боку керівництва – як претензії до самого себе. Пізніше розвинута сильна залежність від роботи може призводити до повного розпачу й екзистенціальної порожнечі.

На першому етапі розвитку синдрому вигоряння професійна діяльність стає головною цінністю та змістом усього життя. У випадку невідповідності між власним внеском та отриманою чи очікуваною винагородою з’являються перші симптоми вигоряння. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, що придушує прояв гуманних форм поведінки між людьми та створює загрозу особистісному розвитку працівників виправних колоній.

Ґрунтуючись на даних співбесід з особовим складом, ми визначили, що великого значення набуває особистісна готовність співробітників до діяльності в умовах місць позбавлення волі. Іноді термін „готовність” вживається як синонім терміна „придатність”. Треба зауважити, що готовність – більш інтегральне утворення, ніж „придатність”, оскільки відбиває цілісний стан особистості, що включає в себе не тільки наявність здібностей і якостей, необхідних у майбутній діяльності, але й ставлення до неї, що виражається у потребах, бажаннях, мотивах.

Поняття готовності співвідноситься також з поняттям професійної компетентності. Компетентність – це певний психологічний чинник, до якого входять вичерпні знання предмета й об’єкта діяльності; уміння розібратися у будь-якому нестандартному питанні, що стосується сфери професійних інтересів; уміння та здатність пояснити будь-які явища, пов’язані з діяльністю; спроможність точно оцінювати якість роботи та її наслідки.

На нашу думку, компетентність є скоріш потенційною здатністю здійснювати будь-яку діяльність, тоді як готовність показує співвідношення потенційного й актуального, можливості та дії, цілі та результату, особистості та діяльності.

Під особистісною готовністю розуміємо сукупність якостей особистості, що є елементом структури професійної готовності, а також ефективність професійної діяльності. Особистісна готовність допомагає правильно використовувати знання, досвід, перебудовуватися (перенацілюватися) у різних професійних ситуаціях. Вона є вирішальною умовою швидкої адаптації до умов праці, подальшого професійного самовдосконалення.

На думку І.  Шаталова, ефективність діяльності професіонала забезпечує певне поєднання якостей особистості: активне ставленням до діяльності, а також наявність характерологічних рис, що відображають її специфіку [11].

Так, виходячи з даних опитування працівників колоній і слідчих ізоляторів, ми визначили, що ефективнішми є працівники, які мають, з одного боку, високий рівень стресостійкості, а з іншого – захоплюються ще й іншою діяльністю (спорт, творчість, навчання тощо). Ми впевнені, що творча діяльність виконує роль механізму компенсації негативних переживань, які з’являються в процесі роботи з засудженими, та сприяє конструктивній поведінці в умовах напруги.

Окрім того, у працівників, у яких не виявлено ознак синдрому вигоряння, були вже сформовані coping-якості, виділені Є.  Нартовою-Бочавер: позитивне ставлення до ризику і труднощів, відповідальність, оптимізм, висока самооцінка, ініціативність [4].

Отже, ми визначили ряд особистісних (стресостійкість, coping-якості) і поведінкових (наявність альтернативної діяльності) особливостей, що дозволяють суб’єктові адекватно протистояти ознакам синдрому вигоряння.

Література:

1. Деркач А. А., Секач М. Ф., Михайлов Г. С. Акмеологические основы саморегуляции психической устойчивости руководителя – М.: МПА, 1999. – 366 с.
2. Климов Е.А. Психология профессионала – М., 1996. – 399 с.
3. Маслач К. Профессиональное выгорание: как люди справляются. // Практикум по социальной психологии – СПб: „Питер”, 2001, 234 с.
4. Нартова – Бочавер С. К. „Сoping behavior” в системе понятий психологии личности // Психологический журнал. – М., 1997. – № 5. – том 18 – C. 160.
5. Орел В. Е. Феномен выгорания в зарубежной психологии // Психологический журнал – М., 2001. – №1. – C. 158.
6. Осницкий А. В. Методологические аспекты синергетики в психокоррекционной деятельности. „Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века” // Материалы международной научной конференции. Серия „Symposium”. – СПб., 2001. – Выпуск №12. – C. 98— 102.
7. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика – Самара, 1999. – 402 с.
8. Ронгинская Т. Синдром выгорания в социальных профессиях. Психологический журнал. – М., 2002 – №3. – С. 84 – 93.
9. Сандомирский М. Е. Состояние психической дезадаптации в условиях хронического психоэмоционального стресса в связи с личностно-типологическими характеристиками. Автореферат на соискание ученой степени кандидата медицинских наук – Оренбург, 2001. – 22 с.
10. Трунов Д. Г. Еще раз о синдроме выгорания: экзистенциальный подход, Журнал практической психологии и психоанализа – М., 2001. – № 4. – 42 с.
11. Шаталова И. Н. Деформация трудового поведения работника. Социологические исследования – М., 2000. – № 7. – С. 33 – 36.

Бібліографічний опис статті:
Самикіна Н., Сулицький В. Синдром вигоряння у працівників пенітенціарної системи // Соціальна психологія. - 2004. - № 4 (6). - C.43-48

Український центр політичного менеджменту.

Комітет ВР закликає Президента надати релігійним організаціям право клопотати про помилування засуджених.

Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ініціює процес громадського обговорення й формулювання основних напрямків сучасної пенітенціарної політики України, що стане основою для вдосконалення законодавства.

Про це йдеться у Рекомендаціях за результатами Круглого столу на тему «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики», затверджених Комітетом на засіданні 20 червня 2012 року, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Крім цього, учасники Круглого столу наголошують на необхідності розробки концепції релігійної опіки для осіб, позбавлених волі, з залученням до цього представників усіх конфесій, що офіційно існують в Україні.

Комітет вирішив звернутись до Державної пенітенціарної служби України з проханням опрацювати запропонований проект Положення про здійснення релігійної опіки в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Згідно пропозицій учасників Круглого столу, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності вирішив створити робочу групу з метою удосконалення законодавства в сфері пенітенціарної політики за участі представників конфесій. Серед основних завдання цієї робочої групи будуть питання забезпечення свободи віросповідання для арештованих та засуджених осіб.

За результатами Круглого столу Комітет закликав Президента України внести доповнення до Положення про порядок здійснення помилування з метою надання представникам релігійних організацій права клопотати про помилування засуджених.

За матеріалами Інституту релігійної свободи.

вівторок, 26 червня 2012 р.

26 червня відзначається Міжнародний день ООН на підтримку жертв тортур.

За рекомендацією Економічної і Соціальної Ради 1997 р. Асамблея ООН проголосила 26 червня Міжнародним днем на підтримку жертв тортур. Цей день проводиться з метою скасування тортур і забезпечення ефективного функціонування Конвенції 1984 року проти тортур та інших жорстоких видів покарань, яка набула чинності 26 червня 1987 року. Йдеться про будь-яку дію, якою особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати відомості або зізнання, покарати за дію, залякати або примусити особу до дії, яка ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру. Згідно рекомендацій ООН капелани користуються спеціальним статусом для повідомлення про випадки тортур.

Безсумнівним є право і навіть обов'язок держави ефективно реагувати на скоювані злочини. Нині пенітенціарна політика держави переживає значні зміни з огляду на декриміналізацію деяких статей Кримінального кодексу України та частіше застосування альтернативних покарань.

Але, за інерцією минулих років, в Україні тривале утримання у попередньому ув'язненні все ще залишається найпоширенішим різновидом тортур, як і стан хворих на соматичні та психічні захворювання, яким, з огляду на брак кадрів, недостатнє фінансування та переповнення слідчих установ не може надаватися відповідне медичне лікування. Церква наголошує на необхідності змін законодавства щодо утримання під вартою як запобіжного заходу, який не повинен був би застосовуватися для більшості випадків. Також на зменшення часу тривалості процедури, коли для тяжко хворих застосовується звільнення від подальшого покарання. Відомі численні випадки, коли рішення приходять навздогін за труною з тілом, яку передають родині померлого засудженого.

Згідно Компендіуму соціального вчення Церкви 404 пункт наголошує:
"…неприпустимий «арешт, єдина мета якого – отримати важливу для судового процесу інформацію»  [Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Крім того, слід забезпечити, щоб «судові процеси проводилися швидко: їхня надмірна тривалість стає нестерпною для громадян і зрештою перетворюється на справжню несправедливість»  [[Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Здійснюючи слідство, слідчі мають бути особливо обережними, щоб не порушити принцип презумпції невинності і право звинуваченого на конфіденційність. Зважаючи на те, що і судді можуть помилятися, закон має гарантувати адекватне відшкодування жертвам судових помилок."

Влада ув’язнювати, в історії людства, стала найпоширенішим методом впливу і застосування сили, крім хіба ще війни. Влада ця страшна і має застосовуватися з повною відповідальністю і повагою до прав людини.


Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

понеділок, 25 червня 2012 р.

У Прилуцькій колонії для неповнолітніх священики грали у футбол з вихованцями.

25 червня 2012 року священики Патріаршої Курії УГКЦ разом з братами-семінаристами Василіянського Інституту Філософсько-Богословських студій ім. Й. В. Рутського відвідали Прилуцьку виховну колонію для неповнолітніх. Відвідинам передувала підготовка двох вихованців до Святої Тайни Хрещення, яку здійснював протягом місяця в’язничний капелан о. Роман Пушка.

Після прибуття до колонії священики разом з семінаристами мали нагоду поспілкуватися з юнаками, а о. Костянтин Пантелей, керівник відділу Пенітенціарного душпастирства, й о. Роман Пушка, капелан установи, уділили Тайну Хрещення двом вихованцям колонії Анатолію і Леоніду.

Ще однією яскравою подією у житті Прилуцької виховної колонії став товариський футбольний матч між священиками та юнаками. У грі брали участь три команди: духовенства та дві юнацькі. Команду духовенства складали: о. Любомир Яворський, о. Роман Пушка, о. Костянтин Пантелей, о. Дам'ян Габорій, о. Ігор Яців, о. Олег Панчиняк, бр. Андрій Венгрин, ЧСВВ,  та бр. Домінік Налисник, ЧСВВ.

«Найбільший дар, який ми можемо подарувати одне одному – це людське ставлення до особи, незалежно від її статусу. Сьогодні ми не бачили спец-уніформ підопічних колонії – в наших очах вони не були правопорушниками. У цей день ми всі були рівними. Саме таке спілкування, людське ставлення найбільше оздоровлює людську душу», - підкреслив о. Костянтин Пантелей.



Після фізично виснажливої гри всі учасники пригостилися частуванням, яке приготували отці.

«Зараз в Україні відбувається чемпіонат з футболу Євро-2012, коли усі прикуті до перегляду матчів, переживання поразок та святкування перемог улюблених команд. Проте я впевнено можу сказати, що сьогодні – попри поразку фізичну – ми виграли духовно, адже ми приїхали до вихованців колонії з Божим словом, котре їм дуже потрібне. Юнаки з радістю спілкувалися та роздумували над духовними питаннями, котрі їх хвилювали, і, звичайно, запрошували приїжджати знову», - ділиться враженнями о. Любомир Яворський, заступник керівника Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України.


неділю, 17 червня 2012 р.

В ув'язненої Світлани народився син.

16 червня 2012 року в ув'язненої Світлани Л. народився син. Пологи приймали акушери 4-го Київського міського пологового будинку, що на Оболоні. Цей медичний заклад спеціалізується на пологах в обсервації у випадку, коли мати з якоїсь причини не була на обліку жодної жіночої консультації. Також у випадках запобігання інфекції.


Придане для немовляти в неділю 17 червня передала родина Онищаків з Аскольдового Св. Миколаївського храму. Після відвідин СІЗО до породіллі приїхав священик. 




 "Народився хлопчик. Вага 2 600, - ділиться о. Костянтин Пантелей,  - його привозять тільки на годування; було ніяково лише бачити Світлану одною рукою прикутою до ліжка кайданками на ланцюгу... це крім охорони... Такі правила; через два дні, коли її переведуть у СІЗО, провідую їх з малям, розповім...".

Священик прочитав над матір'ю молитви та благословив її.

Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ.

пʼятницю, 15 червня 2012 р.

Представники Омбудсмaна взяли участь у "круглому столі" щодо участі релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики.

Як повідомлялося, нещодавно у парламентському  Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності відбувся «круглий стіл», присвячений участі релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики. 

У ньому  взяли участь народні депутати України, представники Омбудсмена,  Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Державної пенітенціарної служби, Верховного суду, Асоціації українських правників, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, неурядових організацій, священнослужителі, які опікуються місцями позбавлення волі. Цей захід фактично став  демонстрацією політичної волі парламенту України підтримати представників церкви у їхньому прагненні  активно долучатися до  розробки законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики.

Голова Комітету Віктор Швець поінформував учасників про законотворчу роботу парламентаріїв, спрямовану на врегулювання правового аспекту діяльності священнослужителів.

Йшлося також про законодавче забезпечення практики пастирської опіки у тюрмах, дотримання принципів гуманізації системи покарань, посилення ролі релігійних організацій у формуванні антикримінальної культури в Україні, а також релігійного служіння у процесі виправлення злочинця, соціальну адаптацію  колишніх засуджених. У виступах акцентувалася увага  на  подальшому розвитку вітчизняного законодавства з метою  гуманізації кримінального судочинства, умов тримання під вартою та відбування покарань.

Учасники "круглого столу" ухвалили резолюцію, у якій звертаються до Президента України, Прем'єр-міністра та Верховної Ради щодо започаткування процесу громадського обговорення й формулювання основних напрямків сучасної пенітенціарної політики України, яка стане основою для формування відповідної законодавчої бази. У зверненні також наголошується на необхідності розробки концепції релігійної опіки для осіб, позбавлених волі, та долучення до цього процесу представників усіх релігійних конфесій України.

Нині, в рамках розробки концепції пенітенціарного душпастирства, представники різних конфесій та фахові юристи розробляють проект "Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України".

http://www.ombudsman.gov.ua/


середу, 13 червня 2012 р.

Українські учасники міжнародної пересувної виставки VON LICHT UND DUNKEL - BILDER AUS DER HAFT отримали сетрифікати.

Призерка І Берлінського конкурсу
Діана Виноградова (Камлюк) відзначена вдруге.
11 червня 2012 року українські учасники міжнародної пересувної виставки "Із світла і темряви - картини в'язнів" отримали сетрифікати. 11.2.2012 – 15.4.2012 виставка VON LICHT UND DUNKEL BILDER AUS DER HAFT відбувалась в Берліні-Шпандау у Цитаделі в залах Бастіону наслідного принца. Далі вона буде діяти як пересувна. Були відібрані близько 300 картин і скульптур з більш ніж 40 країн світу, двох міжнародних Берлінських конкурсів мистецтва з місць позбавлення волі. Картини відображають реальність життя для чоловіків, підлітків і жінок у в'язницях. Вони розповідають "історію людської прірви, почуття провини і покарання, страху і самотності, туги і надії". (Dr. Peter Lodermeyer, Bonn). Мистецтво в'язнів, таким чином, доносить до широкої громадськості, щоб вона збагнула їх недооцінений терапевтичний потенціал та посприяла соціальній інтеграції людей, які часто залишаються назавжди виключені із соціуму.

Ліворуч одна з кращих робіт з України "Сум" О. Рожковського
Декілька робіт з України увійшли в тридцятку найкращих творів. Зокрема праця Леоніда Барташевича "Муза душі" посіла 15 місце. Робота О. В. Рожковського "Сум", відповідно - 24 місце. Твір Олександра Сьомкіна "Вибір є у кожного" - 26 місце. І робота Анатолія Запольського "Поклик з небуття" - 30 місце.

Нагадаємо, що участь наших співгромадян у конкурсі вже вдруге організовує душпастирська служба Української Греко-Католицької Церкви у співпраці з Товариством “Мистецтво та в’язниця”. Цього разу по одній роботі від кожного з 25 територіальних управлінь Державної пенітенціарної служби України увійшли до кола учасників цієї мистецької події. Таким чином символічно уся Україна була представлена 2011 року у Німеччині. Тема конкурсу носила назву "Із світла і темряви". Його метою було допомогти суспільству усвідомити, що  усі питомі йому риси віддзеркалюються в історіях життя засуджених, у дійсності й обставинах життя за мурами пенітенціарних установ. У конкурсі брали участь лише графіка та живопис. Критеріями для оцінки послужили оригінальність роботи, успішне виконання згідно з темою, творчі якості. Свою роботу автор подарував в галерею “MAGNIFICAT” для соціальних цілей. Кошти від реалізації робіт переводяться на підтримку соціальних програм для в'язнів.

 Берлін-Шпандау, у Цитаделі в залах Бастіону наслідного принца.
Координація щодо участі 25 територіальних підрозділів ДПтСУ у відборі робіт лежала на плечах капітана Богдана Степенка та підполковника Владислава Скоропляса. Предмети прикладного та образотворчого мистецтва в місцях неволі виготовляють наші співгромадяни частково з матеріалів, наданих керівництвом установ, частково – з придбаних на власні кошти. У підготовці до відправлення творів о. Костянтину Пантелею допомагали волонтери душпастирства УГКЦ для в’язнів Ольга Петрашик, Ярослав та Андрій Павлюки. Переклад документації з назвами творів та іменами авторів англійською мовою виконала Діана Камлюк, призерка І Берлінського конкурсу 2009 року. Кожному з українських учасників буде приємно взнати про те, скільки теплих рук і сердець доторкнулися до їх робіт, щоб вони могли взяти участь у міжнародному конкурсі. 

Образотворче мистецтво залишається найбільш ефективним та доступним способом спілкування в’язнів з громадянським суспільством. Воно спонукає людей, які приходять подивитися на їх роботи, переосмислювати своє ставлення до проблеми злочину і покарання. Адже найважливіша потреба кожного нашого співгромадянина, хто знаходиться за ґратами, переживати покарання за злочин не як помсту, але покаяння та не втратити свою гідність людини. А після повернення у суспільство – не почуватися втраченим та відкиненим, але знайти своє місце для відновлення свого життя

вівторок, 12 червня 2012 р.

Річниця Першої прощі пенітенціарної служби України до Зарваниці.

Проща персоналу ДКВС України разом із в'язничними капеланами проводилася 17-18 червня 2008 року в намірі поглиблення розуміння свого покликання та науки Церкви щодо злочину, гріха, покути, прощення, переміни життя та плекання гідності людини. У ній взяли участь Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань Василь Кощинець та керівники центрального апарату департаменту, начальники усіх обласних управлінь, начальники та заступники 182 пенітенціарних установ України та духовенство. Загальне число прочан сягнуло близько 350 осіб.


Паломництво до Зарваниці мало виразно екуменічний характер з огляду на участь представників різних Церков (близько 50). Символічно, що рік його проведення співпав із 1020 річницею від хрещення Руси-України. 2008 рік був ювілейним і для Державного департаменту України з питань виконання покарань. Минуло 10 років від дня його створення. Перша проща пенітенціарної служби України стала новою сторінкою співпраці Церкви і пенітенціарної служби України.


Паломництво тривало два дні, але за вмістом подій значно перевищило суто часові рамки. Перед його початком 17 червня у Тернополі в залі палацу Культури «Березіль» відбулося розширене засідання виїзної колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань за участю представників Української Міжконфесійної Християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» від Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви в Україні, Християн Віри Євангельської, Української Християнської  Євангельської Церкви та  ін. Виступали голова Держдепартаменту Василь Кощинець та керівництво ДКВС, представники від Місії тюремного служіння. Підсумовуючи співпрацю Церкви і Кримінально-виконавчої служби України начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи Олександр Свєтлак підкреслив, що невід'ємною рисою сучасної пенітенціарної системи є присутність священиків і волонтерів у кожній установі позбавлення волі, роль якої важко переоцінити. 
Після засідання колегії духовним впровадженням до початку паломництва стала конференція «Проща як глибше пізнання Пенітенціарної ідеї», яку відкрив преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ з Душпастирства у силових структурах України. Виступили з доповідями представники Церков: митрофорний протоієрей Володимир Борис (УПЦ КП), помічниця архиєпископа Августина з тюремного служіння добродійка Оксана Костенко (УПЦ), голова правління Місії священик Григорій Драус (головний капелан РКЦ в Україні), добродій Віталій Яцюк (помічник єпископа ХВЄ). Священик УГКЦ о. д-р Дмитро Квич завершив конференцію, розповівши про роль паломництва в історії Христової Церкви та духовне значення й зміст прощі для кожного християнина.
Урочиста колона, що формувалася за порядком: Хрест, ікона Пресвятої Богородиці, Державний прапор України, штандарт Держдепартаменту, хор, Пенітенціарна служба, духовенство – вирушила від села Вишнивчік до Зарваниці. Прочан зустрів біля парафіяльного храму Пресвятої Трійці Василій (Семенюк), єпископ Тернопільсько-Зборівський. Преосвященніший владика Василій  у вітальному слові зокрема сказав: «Ваше покликання є особливим, бо здійснюється там, де гріх і свавілля зустрічається з необхідністю справедливої покути. Згідно вчення Церкви законна суспільна влада має право й обов'язок застосовувати покарання відповідно до тяжкості скоєних злочинів. Проте навіть тоді має бути збережена пошана до гідності особи. І це не є легким завданням, адже кара є проявом гніву. Злочин і покарання торкається так великої кількості доль людей, що це впливає на ціле людське суспільство. Саме тому в’язничне служіння є великою нагодою для сповнення заповідей Христа. Господь своїми безконечними заслугами випросив для нас прощення первородного гріха і освячуючу благодать. Він покликав нас отримати ласку Небесного Отця. Знак Божої терпеливості та любові. Нехай це буде джерелом і натхненням кожного нашого діяння!»
Після відвідування храму та молитов біля чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері в амфітеатрі біля каплиці просто неба відбулася вистава за «Посланням Св. Ап. Павла до Филимона», яку показала делегація ХВЄ. Історія навернення й прощення зворушила усіх глядачів дійства. Відтак Владика Василій, а за ним усі старші представники від Церков проказали молитви за Український нарід.  
У цей сам день відбулася Меса у храмі Пресвятої Трійці, яку відслужили для паломників священики Григорій Драус та Юрій Нагорний. У сутінки почалася Хресна хода до чудотворного джерела зі свічками            від парафіяльного храму до чудотворного місця, на якому було відслужено молебень до Богородиці й Чин малого освячення води. Хресна дорога під проводом голови правління Місії о. Григорія Драуса за участю християн усіх Церков завершила перший день прощі. 
Наступного дня 18 червня у Соборі Зарваницької Матері Божої відбулася спільна Утреня греко-католиків і православних, Божественна Літургія Української Православної Церкви Київського Патріархату у сослужінні 8 митрофорних протоєреїв начолі із отцем Володимиром Борисом. Соборну Літургію об 11:00 очолили єпископ Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький. 
У проповіді після Євангелії високопреосвященніший владика Мечислав, секретар блаженної пам'яті святішого отця Івана-Павла ІІ, зокрема сказав: «Ваша тяжка, але, чудово розуміємо, що необхідна для функціонування суспільства робота в пенітенціарній системі вимагає особливої допомоги Святого Духа. Батьки, суспільство, держава повинні вживати дві руки: одна- справедливість, а друга – милосердя. І ви маєте мати світло, щоб керувати вашими закладами і там одночасно виконувати покарання та відбудовувати свідомість великої людської гідності в ваших підопічних.» 

Після Служби Божої владика Василій зачитав звернення блаженнішого патріарха УГКЦ Любомира (Гузара) до учасників прощі. Пролунала подяка на адресу голови Держдепартаменту Василя Кощинця за значне сприяння відродженню душпастирства у тюрмах. Особлива вдячність була висловлена начальнику управління у Тернопільській області генералові Павлу Лосику та підполковнику Русланові Вовку за організацію забезпечення прощі, а також священикам Володимиру Фірману та Андрієві Шалаю, що потурбувалися про якнайкращій прийом прочан. В урочистій атмосфері офіцерам і капеланам  було вручено грамоти учасника Першої прощі  пенітенціарної служби України до Зарваниці із благословенням Блаженнішого. Відтак молитва «Боже Великий Єдиний» і благословення старших представників від Церков завершило паломництво. 
Священитк Костянтин Пантелей, керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.


«Терпеливістю і милосердям!»

 «Cum patientia et misericordia!»


Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 – капелани. Більшість священиків отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах.

Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є проголошеною у Церкві Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів.

2007 року у співпраці з фахівцями Державної пенітенціарної служби України УГКЦ започаткувала програму, що лягла в основу навчання капеланів Церков-учасниць Місії тюремного служіння. 2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяло участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011).

2009 року у Києві з ініціативи УГКЦ було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 2011 року, УГКЦ за співучастю церков-учасниць міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі",    провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики».  
Контакт:


преосвященніший Михаїл (Колтун),
єпископ Сокальсько-Жовквівський,
керівник Департаменту УГКЦ
з душпастирства у силових структурах України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20

e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua


  



ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
1.а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
 Тел. 098 422-9-221
 e-mail:
panteley@ukr.net

Проєкт Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України

Для широкого обговорення усіма зацікавленими сторонами пропонується цей проєкт Положення "Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України", розроблений на підставі міжнародних базових принципів та пропозицій Християнської Міжконфесійної Місії «Духовна і благодійна опіка в тюрмах». Проект є концепцією впровадження в Україні тюремного капеланства, що спирається на українське і міжнародне законодавство.


Проєкт
ПОЛОЖЕННЯ
Про здійснення релігійної опіки
 в установах Державної пенітенціарної служби України.

Пояснення термінів:

«Релігійна опіка» тотожна поняттю «душпастирська опіка» - комплекс заходів для забезпечення релігійних прав, визначених та з'ясовуваних відповідно до національного законодавства та міжнародно-правових актів.

У цьому документі у відношенні до осіб, що здійснюють релігійну опіку слово:
- «компетентний» означає те, що керівний орган релігійної конфесії чи організації уповноважив дану особу на підставі її відповідної освіти, професійних та особистих якостей на таку працю й несе відповідальність за неї в рамках угоди про співробітництво з Державною пенітенціарною службою, також що цей орган надав цій особі відповідне документальне доручення;
- «акредитований» означає офіційний дозвіл на проведення релігійної опіки для даної особи;
- «офіційний» представник - той, кому на підставі документального доручення керівним органом релігійної конфесії/організації було надано право бути речником даної конфесії/організації перед Державною пенітенціарною службою та у Душпастирській Раді.

Слово «Душпастирська» від «душпастир» - себто особа, наділена у своєму сповідуванні повноваженнями здійснювати релігійну опіку.

«Представники релігійних організацій», «релігійні представники», «предсатвники конфесій і деномінацій» - священнослужителі, релігійні наставники або їх помічники, що відвідують пенітенціарні установи з метою релігійної опіки або гуманітарної чи соціальної допомоги, яких направляє і за яких несе відповідальність керівний орган релігійної організації, конфесії чи деномінації.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

1.1. Релігійна опіка в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України (далі ДПтС України) базується на дотриманні вимог законодавства України та міжнародних правових документів, а саме:
- Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими (ст. 41,42, 59, 66.1, 77.1);
- Європейських тюремних правил (ст. 29.1-3; 35.1);
- Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 18);
- Конституції України (ст. 11,24, 35, 37);
- Кримінально-виконавчого кодексу України (ст. 25);
- Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації" (ст. 3,5,21 і 24);
- Закону України “Про попереднє ув’язнення” (ст. 6, 9).

1.2. В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДПтС України здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати релігійні переконання підлягає тільки тим обмеженням, які  є необхідними для забезпечення ізоляції, громадянської безпеки й встановлені Кримінально-виконавчим кодексом України.

1.3. Керівництво та персонал органів й установ виконання покарань та слідчих ізоляторів ДПтС України забезпечують неприпустимість дискримінації на расовому, мовному, релігійному чи буд-якому іншому ґрунті. Вони створюють обстановку, в якій компетентні та акредитовані представники релігійних організацій могли б здійснювати релігійну опіку на ефективній, регулярній та добровільній основі.

1.4. Ув'язнені не можуть бути примушувані сповідувати ту чи іншу релігію або віру, відвідувати релігійні служби та збори, брати участь в релігійних обрядах; відвідування представниками будь-яких релігій або вірувань може відбуватися тільки за згодою ув'язнених.

1.5. Участь у релігійних програмах не повинна використовуватися як дисциплінарна міра або як інструмент примусової реабілітації. Участь ув’язненого в релігійних програмах або його релігійні погляди не можуть бути підставою для надання привілеїв або причиною позбавлення будь-яких прав.

1.6. Позбавлення релігійних прав не може бути використано як дисциплінарне стягнення або покарання.

1.7. Релігійні переконання ув'язненого за жодних обставин не можуть бути використані йому на шкоду, або для отримання від нього інформації чи свідчення. Дискримінація, форми принижуючого гідність поводження, або наруга над релігійними почуттями людей категорично заборонені.

1.8. Режимні заходи та заходи безпеки під час індивідуальної зустрічі ув’язненої особи з компетентним представником релігійної конфесії не повинні порушувати конфіденційний характер такої зустрічі та мають обмежуватися лише зовнішнім спостереженням.

1.9. Співпраця органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів ДПтС України з представниками релігійних організацій, які офіційно зареєстровані в порядку, передбаченому законодавством України, ґрунтуються на принципах відповідальності, відокремленості церкви (релігійних організацій) від держави, рівності всіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом, на основах взаємоповаги та взаєморозуміння в інтересах виправлення правопорушників. Представники релігійних організацій мають користуватися повагою всередині пенітенціарної системи, зберігаючи при цьому незалежність.

1.10. Представники релігійних організацій повинні завжди прагнути підтримувати добрі відносини і співпрацю з представниками інших конфесій чи деномінацій, зміцнюючи в ув'язнених толерантне ставлення одне до одного; в їх діяльності неприпустимі проповідь ненависті, релігійного фанатизму чи агресії.

1.11. Представники релігійних організацій  беруть участь у спробах поліпшити виправну систему й умови ув'язнення, сприяти реформі цієї системи. Вони повинні об'єднати зусилля щодо запобігання катувань чи нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню з ув'язненими.

2. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕЛІГІЙНОЇ ОПІКИ В УСТАНОВАХ  ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ.


2.1. З метою забезпечення релігійних прав і свобод для ув’язнених осіб адміністрація пенітенціарної установи:


2.1.1. Забезпечує регулярне навчання співробітників установи щодо дотримання міжнародних стандартів з прав людини при поводженні із ув'язненими, зокрема, прав на свободу віросповідання.

2.1.2. Покладає на соціально-виховну та психологічну службу пенітенціарної установи вивчення потреб ув'язненої особи, що пов'язані з її віросповіданням, включаючи особливості релігійного календаря, гігієни, харчування тощо.

2.1.3. Повідомляє про стандартну процедуру, прийняту для всіх пенітенціарних установ, для звернення ув'язненої особи з проханням про індивідуальну зустріч з представником своєї конфесії.

2.1.4. Сприяє вповноваженим представникам конфесій у здійсненні ними релігійної опіки, визначає місце, час та інші умови, надає відповідне приміщення для проведення релігійних заходів.

2.1.5. Доводить до відома представників релігійних організацій вимоги встановленого режиму виконання покарань згідно законодавства, вживає заходи їхньої безпеки під час відвідування пенітенціарних установ.

2.1.6. Уникає створення будь-яких привілеїв або обмежень для однієї релігійної організації перед іншою.

2.1.7. Запобігає виникненню груп,  як серед співробітників адміністрації, так і в середовищі ув'язнених, що дискримінують представників меншин.

2.1.8. Сприяє звільненню з роботи, у визначені дні, на час вшанування релігійних свят для осіб кожної релігійної групи. Участь ув'язнених в релігійних заходах можлива лише на добровільних засадах.

2.1.9. Сприяє організації проведення у вільний час релігійних заходів серед засуджених також без участі представників релігійних конфесій.

2.1.10. Дозволяє зберігати обладнання, що передане релігійною організацією на тимчасове використання установі (згідно опису майна), яке необхідне для проведення релігійних заходів в молитовних кімнатах, що були надані у користування релігійним організаціям (теле-, відеоапаратуру, музикальну апаратуру, книги релігійного змісту).

2.2. Допуск представників релігійних організацій до пенітенціарних установ і вимоги до них:

2.2.1. В установи виконання покарань та слідчі ізолятори ДПтС України для проведення релігійних обрядів можуть допускатися тільки релігійні організації, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

2.2.2. Систематична релігійна опіка в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДПтС України здійснюється лише на підставі договору про співробітництво, який підписується керівним органом релігійної конфесії та керівництвом ДПтС України на центральному або на територіальному рівні. Кандидатам, що надаватимуть таку опіку,  рекомендується пройти навчання при територіальному органі управління ДПтС України  щодо функціонування пенітенціарної системи України.

2.2.3. Релігійній організації для акредитації своїх компетентних представників в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДПтС України необхідно надати в територіальний орган:
- прохання на ім’я начальника територіального органу ДПтС України від керівництва релігійної організації;
- копії уставу релігійної організації та свідоцтва про реєстрацію;
- відомості про склад та адресу керуючого  органу релігійної організації;
- відомості про представників організації, яким доручається проведення релігійної опіки та копії їх паспортів.

2.2.4. Порядок відвідування установ виконання покарань та слідчих ізоляторах ДПтС України представниками релігійних організацій, які є іноземними громадянами здійснюється за окремою процедурою, прийнятою ДПтС України.

2.2.5. Релігійна опіка в установах ДПтС України здійснюється представниками конфесії на прохання ув’язнених осіб, або з ініціативи релігійних організації (при дотриманні пунктів 1.3 - 1.5) у час, узгоджений з адміністрацією.

2.2.6. Вхід та вихід представників релігійних організацій в установи пенітенціарної системи супроводжується співробітником відділу режиму (черговою частиною). Також відділ режиму й охорони, в межах, які дозволені заходами безпеки, забезпечує безперешкодний вихід тих засуджених, які бажають брати участь в релігійних відправах.

2.2.7. У час, визначений графіком відвідувань установи, підставою для входу представника релігійної організації в зону, що охороняється, є пред’явлення документу, що посвідчує особу або тимчасової перепустки.

2.2.8. Тимчасова перепустка, терміном дії не більше року, видається за рішенням начальника територіального органу ДПтСУ згідно з поданням релігійної організації.

2.2.9. Внутрішній режим, наскільки це можливо, повинен бути організований таким чином, щоб давати ув'язненим можливість сповідувати свою релігію і віру, відвідувати служби або збори, що проводяться представниками таких релігій або вірувань, що отримали відповідний дозвіл.

2.2.10. В дні, узгоджені із керівництвом установи, священнослужителю дозволяється вносити для потреб релігійного служіння вино об’ємом не більше 200 мл. При цьому не дозволяється зберігати вино на території пенітенціарної установи.

2.2.11. Як частину своєї опіки, релігійні представники пропонують й інші послуги, такі як гуманітарна допомога, підтримка сімейних зв'язків і контактів з релігійною громадою ув'язненого, консультації, підвищення грамотності, професійна підготовка, культурно-мистецька діяльність сприяння соціальному пристосуванню після повернення, пошуку місця роботи і житла, організації соціального забезпечення.

2.2.12. Релігійні представники також сприяють організації релігійних відправ, особистої молитви, праці з поглиблення усвідомлення релігійних цінностей, етики і консультацій на прохання персоналу ДПтС України.

2.2.13. Проповідь ненависті, насильства або практика шкідливих для інших ритуалів, промови або поведінка, які складають загрозу безпеки, захисту або нормальній роботі установи – заборонені.

2.2.14. Порушення принципів 1.6, 1.10, 2.2.9, 2.2.10, а також  2.2.13 може бути підставою для попередження і подальшої відмови релігійному представникові  відвідувати пенітенціарні установи. Такі порушення представляються на розгляд Душпастирської Ради (пункти 3.1 - 3.6), а рішення про попередження чи відмову у наданні дозволу виносяться за її погодженням.

2.3. Питання оплати праці офіційного компетентного представника релігійної конфесії, що здійснює релігійну опіку в установах ДПтС України на регулярній основі, може бути вирішено на підставі окремої угоди між керівним органом релігійної конфесії та державним органом, визначеним Кабінетом Міністрів України. У цьому випадку відповідні виплати релігійній конфесії здійснюватиме цей державний орган.

3. ДУШПАСТИРСЬКА РАДА.


3.1. З метою врегулювання взаємодії з релігійними організаціями при центральному апараті ДПтС України створюються Душпастирська Рада  офіційних представників конфесій, які здійснюють систематичну релігійну опіку в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДПтС України на підставі пункту 2.2.2.


3.2. При територіальних органах ДПтС України створюються місцеві Душпастирські Ради, в які входять вповноважені представники кожної з релігійних конфесій, що активно співпрацюють з установами ДПтС України на даній території.


3.3. Душпастирська Рада діє на підставі положення, яке приймається та коригується зборами представників конфесій.


3.4. Душпастирська Рада є дорадчим міжконфесійним органом керівництва центрального апарату або територіального управління ДПтС України у справах релігійної опіки, що сприяє гуманізації умов утримання ув’язнених та узгодженню міжконфесійної співпраці у справі виховання, виправлення та реінтеграції до суспільства.

3.5. На Душпастирську Раду покладається відповідальність за погашення та профілактику можливих конфліктів на релігійному тлі.

3.6. Керівництво центрального апарату або територіального органу сумісно з Душпастирською Радою аналізує ефективність діяльності релігійних організацій та спільно виробляє рекомендації щодо їх праці.

3.7. Душпастирська Рада пропонує зміни даного положення, які затверджуються керівництвом ДПтС України.