Шукати в цьому блозі

четвер, 19 липня 2012 р.

Інтерв'ю. Отець Костянтин Пантелей: “Що сприяє подальшій криміналізації ув’язнених?”

Отець Костянтин Пантелей відповідає за в’язничне капеланство в УГКЦ. З огляду на зростання уваги суспільства до пенітенціарної системи України ми попросили його надати нам інтерв’ю.

Отче Костянтине, пересічному громадянинові може здатися, що такого явища, як в’язничне капеланство, в Україні взагалі не існує. Однак воно є й уже певний час функціонує. Уточніть, будь ласка, скільки?

Релігійна опіка в установах виконання кримінальних покарань уже існувала перед розпадом СРСР. Ідеться не про систематичну душпастирську опіку для осіб, позбавлених волі, та працівників пенітенціарної системи, а лише про більш-менш регулярні візити представників християнських громад, священиків і пастирів у в’язниці й колонії, куди їх почали допускати, згідно з програмою запланованої виховної праці із засудженими, після 1988 року (тоді святкувалося 1000 років від Хрещення Русі). Інтенсивно виправні колонії почали відвідувати баптисти й п’ятидесятники. Можна згадати лише про поодинокі візити православних і католицьких священиків. Такі відвідини ув’язнених перед проголошенням Україною незалежності були рідкістю з огляду на атеїстичну систему поглядів, яку пропагувала комуністична влада.

 
Відродження душпастирства УГКЦ в пенітенціарних установах України розпочалося відразу після виходу Церкви з підпілля та її легалізації. Єпископи, священики та семінаристи щороку відвідували найближчі виправні колонії з нагоди великих свят, для проповіді та євангелізації, а також, щоб передати засудженим гуманітарну допомогу. Серед ієрархів і священиків, які першими почали приходити в тюрми, були: Владика Юліян (Вороновський), Блаженніший Любомир (Гузар), Владика Юліян (Ґбур) (спочив у Бозі 24 березня 2011 року),  Владика Степан (Меньок), ЧНІ, Владика Дмитро (Григорак), ЧСВВ, о. Роман Шафран, о. Іван Ціхуляк, о. Володимир Коник, ЧСВВ, о. Зиновій Хоркавий, о. Ігор Цар, о. Павло Менлі, о. Степан Здобиляк (помер 23 жовтня 2008 року). Від 1992 року в Благодійному фонді “Карітас-Київ” о. Ігор Онишкевич розпочав харитативне служіння для ув’язнених жінок.


2001 року УГКЦ стала співзасновницею й учасницею Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”. Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). На церковному й екуменічному рівнях о. Ігор Онишкевич, а згодом і о. Андрій Нагірняк були офіційними представниками служіння УГКЦ в тюрмах до 2006 року. Від 2003 року УГКЦ є учасницею, на правах спостерігача, а з 2007-го – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка діє під керівництвом Конгрегації в справах духовенства та в співпраці з Папською радою “Справедливість і мир”.


Після перенесення 2005 року осідку Глави УГКЦ до Києва почалося структурне оформлення цього служіння. Декретом Блаженнішого Любомира від 3 жовтня 2006 року при Патріаршій Курії УГКЦ було створено Відділ душпастирства в силових структурах України під керівництвом Преосвященного Владики Михайла (Колтуна), Єпископа Сокальсько-Жовківського. У грудні 2010 року відділ було реорганізовано в Департамент душпастирства в силових структурах України з відділами військового й, відповідно, пенітенціарного душпастирства. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях і в’язницях відповідає Відділ душпастирства в пенітенціарній системі України. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, ченці та миряни – усього понад 200 осіб. 37 із них – капелани. Більшість із цих осіб отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці в пенітенціарних установах.


Що Вас привело до цього служіння?


До служіння в тюрмах мене підготували деякі події мого життя. Ще перед вступом до семінарії мені довелося брати інтерв’ю у великого християнина-в’язня Григорія Сороки, що жив у м. Суходольську на Луганщині, для вечора пам’яті Патріарха Йосифа (Сліпого) у Києві 1992 року. Це було моє перше знайомство з плеканням християнської духовності за ґратами, коли в ГУЛАГу сиділи переслідувані за віру. У семінарії я належав до гуртка студентів, що горіли ідеєю відродження капеланства, але військового. Тоді ж у мене сформувалося упереджене ставлення до в’язничного служіння через деякі цинічні листи засуджених, які мої однокурсники, що часом бували в колоніях, читали при мені. У пастирському богослов’ї ми лише кількома реченнями згадували капеланство в тюрмах. Отже, я мало що знав. Приїжджаючи до Львова, часто проходив повз мури суворої зони ВК № 30, відчував за тими стінами чиєсь горе й молився за в’язнів. Проте відразу після завершення семінарії мені довелося бути волонтером у “Карітасі” й працювати з дітьми з нещасливих сімей, а згодом також – рік вихователем у дитячому притулку для неповнолітніх. На моїх очах відбувалися установчі збори Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”, які проходили в приміщенні БФ “Карітас-Київ”, де я тоді працював. Остаточно до служіння в тюрмах мене покликав Блаженніший Любомир (Гузар) восени 2006 року.


У чому полягає Ваша місія?

Як керівник Відділу УГКЦ з душпастирства в пенітенціарній системі України я відповідаю за співпрацю Церкви з Державною пенітенціарною службою України та за координацію служіння наших священиків, що душпастирюють у пенітенціарних установах у єпархіях УГКЦ. З огляду на потреби служіння мені часто доводиться бувати в різних установах: у слідчих тюрмах, у чоловічих і жіночих виправних колоніях та виховних колоніях для неповнолітніх.


Чи часто ув’язнені безбожники навертаються до Бога?


Безбожників за ґратами я взагалі не зустрічав. Зате часто мені доводилося бути свідком щирого й глибокого навернення до Господа. Як і кожному священикові, під час Св. Сповіді.


На що в основному скаржаться в’язні?


В’язні рідко скаржаться. Вони завжди радіють візитам духівника. У слідчих тюрмах видно причину їхнього жалю, яка полягає в тому, що їх несподівано й часто надовго відірвали від рідних. У тюрмах і колоніях це – брак приватності: вони завжди перебувають під чиїмось наглядом. Часто ці люди журяться через втрату здоров’я, розрив із рідними, недостатнє харчування.


В українських в’язницях щодня гине три людини. Чому це так, хіба нікого не цікавить їхнє здоров’я?


Мені не відома така статистика. Смертність у пенітенціарних установах не перевищує смертність у цілій країні. Там дуже багато ВІЛ-інфікованих. Є також хворі на туберкульоз, гепатит та інші інфекції. З іншого боку – важкі умови праці, мала платня, відсутність соціального захисту спричиняють відхід кваліфікованих медичних працівників. Проте, трапляється, що медицина за ґратами надає навіть кращу допомогу, ніж «безкоштовна» медицина на свободі. Однак оскільки проблеми з охороною здоров’я у в’язницях усе ж існують, то, на мою думку, було б доцільно підпорядкувати тюремну медицину МОЗ України.


Наскільки легко чи важко людині, яка була ув’язнена, вийшовши на волю, вести чесний спосіб життя?


Хто сказав, що тюрма – це виховання й навчання чесного способу життя? Напевно, це – спосіб ізоляції, який поєднується ще й з іншими втратами. Такі обставини ще нікого не приготували до чесного життя. Вони змушують пристосовуватися. Пристосування й звичка до тюремних обставин змінюють пріоритети й цінності людини, роблять її залежною від обставин і сприяють рецидивам кримінальної поведінки. Хоча декому позбавлення волі могло допомогти, посприявши їхньому щирому наверненню та спонукавши їх змінити своє життя. Тюрма нинішнього зразка в якомусь сенсі є школою життя та виживання. Зміни в цій сфері зможуть відбутися лише тоді, коли соціум і держава почнуть відчувати відповідальність за долю кожного громадянина й перестануть вважати злочинців непотребом. Тепер людина повертається з тюрми зі значними втратами. Жити з цим далі нелегко. Потрібна щира й людяна допомога. Її частіше бракує, тому колишнім ув’язненим здебільшого важко «знайти себе» на свободі.


Чому часто буває так, що людина, вийшовши на волю, хоче назад у в’язницю?


Тому що попереднє життя в неволі привчило її до іншого формату спілкування й отримання благ. На свободі і те, і те є для неї некомфортним.


Знаю, що Ви працюєте з неповнолітніми. Потрапивши у в’язницю, вони, за Вашими спостереженнями, стають кращими чи ще гіршими?


Вони мають багато шансів покращити й змінити своє життя. До речі, вони щиро в це вірять. Але часом трапляється так, що люди на волі діють цілком інакше, ніж ці неповнолітні, мріючи, це собі уявляли.


Із чим це пов’язано, про них не піклується держава?


Найліпше про дітей може подбати лише родина. Держава має зорієнтувати свою соціальну політику й систему виховання на сприяння розвитку дітей у родині. Такого піклування треба.


Ув’язнені неповнолітні – це, як правило, хто?


Це діти з неповних родин, із сімей із різним соціальним статусом, умовами й можливостями для життя. Це, одним словом, занедбані діти. Поки діти зростають, вони потребують багато любові. Ми переживаємо добу великих суспільно-політичних змін. Брак часу в батьків на дітей, зменшення любові й зростання егоїстичних прагнень – усі ці явища стали характерними ознаками наших днів. Нерідко ціна однієї вкраденої мобілки – чотири роки ув’язнення. Хоча неповнолітніх за ґратами стає все менше. Злочини, за які вони потрапляють туди, важчають.


Чи, на вашу думку, їх утримують у належних умовах?


Умови утримання неповнолітніх значно кращі, ніж 5 років тому. Їхньою долею переймаються благодійні, громадські та релігійні організації. Харчування відповідає нормам щодо калорій, хоча явним є брак вітамінізованої їжі. Одягом і взуттям їх забезпечують нерегулярно, нерідко через невідповідне взуття вони хворіють на грибок.


Яка найбільша помилка держави щодо них?


Український суд може винести покарання у вигляді позбавлення волі дітям, які досягли віку 14–18 років. У цей перехідний період свого життя вони інколи користуються привілеєм і залишаються у виховних установах навіть до 22 років, та йдуть на свободу за умовно-достроковим звільненням. Проте так щастить небагатьом. Більшість одразу після досягнення повноліття переводять до дорослих установ виконання покарань. Після 18-ти років вони втрачають навіть ту досить формальну увагу, якою втішаються неповнолітні, а з нею й усяку надію на пільги та допомогу, які мусять належати їм без огляду на вік, адже в неволю вони потрапили ще дітьми. Оскільки молоді люди, які звільняються напередодні й після досягнення повноліття вже не потрапляють у сферу піклування держави, це сприяє їхній подальшій криміналізації. У випадку неповнолітніх, у яких виник конфлікт із законом, слід було б скасувати прив’язку до біологічного віку. Держава мала б здійснювати соціальний супровід та опіку цими молодими громадянами хоча б кілька років після виходу з місць позбавлення волі: сприяти відносно житла та праці.

Над інтерв’ю працювала Оксана Климончук

субота, 14 липня 2012 р.

Спортивне і духовне свято «Козацький гарт – 2012» відбулося у Прилуках.

14 липня 2012 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулася радісна подія – літнє спортивне свято «Козацький гарт». Його було організовано коштами жертводавців Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, сприянням начальника установи пана В’ячеслава Радченка, його заступника Дмитра Жайворонка та співробітників колонії. За козацьким звичаєм свято розпочалося після молитви, яку провів о. Костянтин Пантелей.
Програма традиційно включала спортивні випробовування, в яких юнакам необхідно було проявити силу, спритність, швидкість, витривалість та спеціальні вміння з ігрових видів спорту. До кола завдань увійшов також  конкурс козацької пісні та бліц-вікторина з історії козацтва. У заході взяло участь 72 вихованці, порівну дві команди від відділень установи.
Арбітраж та суддівство свята козацької звитяги забезпечували волонтери:
1) Андрій Павлюк;
2) Діана Виноградова; 3) Віталій Нагорняк; 4) Ангеліна Нагорняк; 5) Валентина Чорна; 6) Віталій Коломієць; 7) Ольга  Петрашик. 
Хлопці показали не тільки чудові спортивні результати, а й проявили гарні творчі здібності та знання української минувшини.
За результатами змагань, перемогу здобула команда 2-го відділення. Її учасники набрали найбільшу кількість балів, а тому отримали почесні грамоти «За витривалість, старанність, дружність, взаємоповагу, проявлені під час випробовувань». Також кожен з учасників 3-го відділення отримав грамоти другого ступеня. Призи – спортивний інвентар (комплекти для настільенго тенісу, бадмінтону, набір м'ячів для футболу, баскетболу,  волейболу), для кожної з команд були передані на церемонії закриття спортивного свята.
 
Професійний юритст Віталій Коломієць, арбітр спортивного свята, ділиться, що був налаштований на формат відносин «свої - чужі», але пережив дуже позитивні емоції. Вони були пов'язані з тим, що жодні упередження не виправдвлися, а вихованці проявляли свої найкращі риси у чесній та шляхетній спортивній боротьбі. Волонтер Валентина Чорна, що вдруге виступала в ролі арбітра на «Козацькому гарті» ділиться враженнями: «Було набагато легше судити змагання, менше було суперечок, претензій, більше відкритості і підтримки з боку вихованців, дуже непомітно пройшов час на пекучому сонці, дуже приємне було враження про персонал колонії».
Переможці свята «Козацький гарт 2012»
Призери свята «Козацький гарт 2012».
Арбітражна команда свята «Козацький гарт 2012».
«Такі спортивні змагання, як  «Козацький гарт» дають можливість учасникам більше відчути командний дух гри, адже важлива перемога не однієї особи, а хороші результати кожного із членів команди, це було відчутно на спортивному майданчику коли при  виконанні вправ хлопці один одного всіляко підтримували,» - вважає священик Костянтин Пантелей. Звіт з коштів, зібраних для організації події.

Звіт з проведення свята «Козацький гарт» у Прилуцькій виховній колонії.

14 липня 2012 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулося літнє свято духовності та звитяги «Козацький гарт». Його було організовано коштами жертводавців Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. Технічне проведення та арбітраж забезпечувало 8 осіб. Безпосередню участь у святі брали 72 вихованці колонії.

1. При храмі Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі було зібрано для потреб свята 1122 грн. Пожертви зібрано при благодійному розпродажі декількох робіт образотворчого мистецтва, що брали участь у пересувній виставці «Переображення Господньою любов'ю».
2. При храмі Св. Василія Великого  - 700 грн. Ця сума зібрана також при благодійному розпродажі чотирьох робіт образотворчого мистецтва, що брали участь у пересувній виставці «Переображення Господньою любов'ю».
3. Через інтернет було зібрано пожертв на суму 797 грн.
4. Віталій Гордієнко пожертвував 100 грн.


Всього було отримано: 2719 грн.

Всього було витрачено на ринку Троєщина і в ТЦ "Караван":

М'ячі футбольні - 8 шт. -                                   520,00 грн.
М'ячі баскетбольні - 6 шт. -                              452,80 грн.
М'ячі волейбольні - 8 шт. -                                360,00 грн.
М'ячі футбольні малі - 2 шт. -                             65,64 грн
Фігури - 6 шт.                                                      204,00 грн.
Набір для бадмінтону - 4 шт. -                           180,00 грн.
Набори для настільного тенісу - 4 шт.              116,00 грн.
Насоси з іглами для надування м'ячів - 2 шт.     60,00 грн.
                                                                             1958,44 грн.

Транспортні видатки:

Рейси для закупки призів та перевезення 6 членів арбітражної групи 340 км.:
350 грн.

Залишок: 410,56 грн. залишено на роздрук фотографій.


*Окрім того додатково парафіяни храму Св. Василія Великого, подружжя Нагорняків, також за свої кошти роздрукували 80 грамот учасникам змагання на сумму понад 200 грн. та забезпечили своїм коштом (на суму близько 300 грн.) транспортування частини групи арбітражу.


Найсердечніша молитовна подяка усім, хто долучився до збірки коштів та проведення свята!

Просимо жертводавців підтримувати нас при зборі коштів на закупи меду і плодів на свято Спаса у серпні.

Центр волонтерської співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

середа, 11 липня 2012 р.

У дворі колишньої тюрми управління МГБ СРСР, де розстрілювали ув’язнених, відкриють меморіал.

На Львівщині, у м. Дрогобич, 12 липня 2012 року відкриють Меморіальний комплекс. Він знаходиться біля храму Апостолів Петра і Павла, у дворі колишньої тюрми управління МГБ СРСР Дрогобицької області (вул. Стрийська, 3). Саме тут у часи Другої світової війни розстрілювали ув’язнених. Про це повідомляє прес-центр катедрального собору Пресвятої Трійці УГКЦ м. Дрогобич.

Відкриття Меморіалу розпочнеться о 16.30 за участю Владики Ярослава (Приріза), Єпарха Самбірсько-Дрогобицького, та духовенства міста. До участі у відкритті запрошуються всі небайдужі до поминання невинно убієнних.


Довідка.

Навесні 2011 року група дрогобичан ініціювала акцію вшанування пам’яті загиблих земляків у колишній внутрішній тюрмі управління МГБ СРСР Дрогобицької області, що знаходилася в Дрогобичі на вул. Стрийській, 3 (тепер – заднє подвір’я Інституту фізики і математики при Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка). Акція відбулася 22 червня 2011 року, в день 70-річчя від початку активної фази Другої світової війни на українських землях та чергової хвилі масових репресій, вчинених більшовицьким режимом проти мирного населення Західної України. За оцінками експертів, у Дрогобицькій тюрмі у червні 1941 року, перед приходом німецьких військ, московська комуністична влада злочинно стратила майже 1000 людей.

Департамент інформації УГКЦ. 

вівторок, 10 липня 2012 р.

З 2 по 6 липня в Гамбурзі відбувся навчальний семінар «Тероризм як моральний виклик суспільству».

З 2 по 6 липня 2012 року в Гамбурзі відбувся навчальний семінар «Тероризм як моральний виклик суспільству». Курс був спрямований на підвищення кваліфікації військових капеланів та офіцерів Збройних сил Німеччини з питань, які є сучасними викликами їхнього служіння. Колеги з Німеччини запросили долучитись до обговорення актуальних тем та поділитись своїм досвідом вирішення складних моральних проблем колег з Польщі, Чехії, Боснії та Герцеговини, Іспанії та України. Українськими учасниками заходу були о. Любомир Яворський, заступник керівника Дапартаменту у справах душпастирства силових структур України та о. Петро Станко докторант Католицького університету в Айхштaті.


Католицька Єпископська Конференція Німеччини 5 вересня 2011 року видала документ «Тероризм як морально-етичний виклик гідності та правам людини», в якому визначила підходи до вирішення моральних питань однієї з найбільших загроз для людства – тероризму. Учасники навчання, беручи за основу цей документ, обговорили питання, які нерідко приходиться вирішувати зараз військовим та капеланам, які забезпечують їх пастирську опіку, зокрема, де є межі правової держави в обороні від тероризму, основні способи побороти тероризм, чи може бути виправданим цілеспрямоване вбивство, тероризм в інтернеті, застосування тортур.


«Участь у таких семінарах є надзвичайно важливим. Дуже корисно почути досвід наших колег з різних країн Європи, які ставлять важливі морально-етичні проблеми та шукають відповіді на них. Ми також будемо намагатись знайти нагоду обговорити ці проблеми з українськими капеланами для того, щоб у ситуації коли така проблема виникне, вони могли сформувати свою позицію і допомогти вирішенню проблеми.» - сказав о. Любомир Яворський.

Прес-служба Департаменту капеланства.

XIII Всесвітній конгрес Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ICCPPC) відбувся в Яунде, Камерун, з 27 серпня - 1 вересня 2011. Церква намагається служити усім людям, як чинив Господь, особливо уважний до найбільш нужденних, із якими Ісус ототожнював Себе: «Я був у темниці, і ви відвідали Мене» (Mт. 25:36). Частина пастирської місії Церкви - захищати права людини й долати різницю між літерою й духом цих прав. Святіший Отець Венедикт XVI заохочує усіх вірних словами: «Ми повинні змагатися за більшу повагу до гідності утримуваного під вартою». Це послужить особистою нагодою, «щоб у цьому служінні, наші власні очі були відкриті до чудес, які Бог робить для нас щодня (cf. Deus Caritas Est, 18)». Збільшення кількості тяжких злочинів й навіть актів тероризму не означає, що від засуджених суспільство має відгородитися мурами й «викинути ключі», ставитися без пошани до їхньої людської гідності.

понеділок, 9 липня 2012 р.

Візьміть участь в організації спортивно-духовного свята «Козацький гарт – 2012» у Прилуцькій виховній колонії!

14 липня 2012 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбудеться літнє спортивно-духовне свято «Козацький гарт». Його традиційно організовує Пенітенціпрне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви в ювенальних пенітенціарних установах протягом канікул влітку.


Запрошуються волонтери, щоб судити змагання. Тел. 0984229221

Такий набір призів (спортінвентаря та грамот) для 2-ох команд вартістю 3000 грн.  ми придбали торік.


Візьміть участь своєю пожертвою для придбання призів. Бюджет - 3000 грн. Мета - набір спортивного інвентаря та грамоти. В результаті реалізації картин в'язнів вже є більше половини суми - 1822 грн.
Звіт з використання коштів - до 14 липня 2012 року.

Реквізити для переказів коштів:

Пантелей Костянтин Юрійович
Призначення платежу: "Переказ особистих коштів для доброчинного
 поповнення картки N 4405885811621835, Пантелея Костянтина Юрійовича.

пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.


«Терпеливістю і милосердям!»

 «Cum patientia et misericordia!»


Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 – капелани. Більшість священиків отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах.

Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є проголошеною у Церкві Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів.

2007 року у співпраці з фахівцями Державної пенітенціарної служби України УГКЦ започаткувала програму, що лягла в основу навчання капеланів Церков-учасниць Місії тюремного служіння. 2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяло участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011).

2009 року у Києві з ініціативи УГКЦ було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 2011 року, УГКЦ за співучастю церков-учасниць міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі",    провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики».


Контакт:


преосвященніший Михаїл (Колтун),
єпископ Сокальсько-Жовквівський,
керівник Департаменту УГКЦ
з душпастирства у силових структурах України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20

e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua


  



ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
1.а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
 Тел. 098 422-9-221
 e-mail:
panteley@ukr.net

Чому Церква споконвіку дбає про свободу людини? Бо це найцінніший дар. Орден Тринітаріїв.

Тринітарії - «Орден Пресвятої Трійці» (лат. «Ordo Sanctissimae Trinitatis, OSsT) - католицький орден жебручих ченців. Заснований в 1198 р. французьким богословом Жаном де Мата й пустельником Феліксом де Валуа (Валезієм) для викупу полонених християн з мусульманської неволі. Ченці, прихильники ордена, одягнені в білі плащі з хрестами (блакитна смуга - вздовж, червона - поперек). Девізом ордена стала фраза (лат.) «Gloria Tibi Trinitas et captivis libertas»  - дослівно перекладається як «Слава Тобі Трійця, а полоненим - свобода». Герб тринітаріїв - рівносторонній хрест з ланцюгами та кайданами - символізуює порятунок бранців з неволі.


Святі Жан де Мата і Фелікс де Валуа.
Гравюра ХVII ст.
Засновник ордена Жан де Мата народився в 1160 році в Провансі, походив родом з релігійної дворянській родини. Легенда свідчить, що йому було видіння, начебто до нього з'явився ангел в білому одязі з червоним хрестом, по обидва боки якого стояли два в'язня в кайданах - християнин і язичник. Вирішивши заснувати орден, Мата знайшов собі однодумця в особі Валуа. Їх проект був прийнятий папою Інокентієм III. Орден отримав назву «de la Trinite» і на початку мав дуже суворий статут, який забороняв їсти в звичайний час м'ясо і рибу і т.д., а також їздити на конях, володіти власністю. Завдяки підтримці короля Філіпа II Августа орден міцно влаштувався на території Франції, жителі якої називали тринітаріїв «матюрінцямі» (від імені святого Матюріна, при церкві якого в Парижі була заснована французька чернеча громада). В народі їх звали «братами ослів» або «ослячим орденом» (ordo asinorum), оскільки вони пересувалися виключно на ослах і мулах. Виконуючи свою основну задачу, за 437 років (з 1258 до 1696) орден викупив з мусульманського полону 30 732 невільники. Засоби для викупу тринітарії, головним чином, добували збором милостині. Непоодинокими були випадки, коли тринітарії віддавали себе самих у рабство за звільнення бранців.

У 1580 р. вони викупили з алжирського полону Сервантеса, після чого він повернувся до Іспанії і написав свій знаменитий роман «Дон Кіхот».

Найбільш сильного впливу орден досяг у XV столітті. Крім викупу полонених орден займався піклуванням про хворих та бідних і поширенням Євангелія.

Поширившись в Іспанії, Італії, Польщі та інших католицьких державах, до кінця XVIII століття орден нараховував до 300 монастирів. Орден діяв і на території сучасної України, Білорусії і Прибалтики (Львів, Луцьк, Ржищів, Вітебськ, Орша, Кривичі, Вільнюс). Перші тринітарії на території України з'явились 1685 року. Це були вихідці з Іспанії, представники реформованої гілки. Львівське згромадження одночасно вважається першим тринітарським монастирем Речі Посполитої. У Кам'янці-Подільському тринітарії облаштувалися з 1699 року, після того, як турки за умовами Карловицького миру покинули місто. У 1712 році монахи звели тут перший Трінітарський храм із дерева. У розташованому безпосередньо на кордоні Дикого Поля Ржищеві місія Ордену Тринітаріїв виконувала одночасно військові і дипломатичні функції, займаючись захистом кордонів Речі Посполитої від нападів кримських татар і обміном полоненими. Монастир розташувався у центрі Ржищева і виконував роль його цитаделі. Тут знаходилися орденська консисторія, а також польська митна та прикордонна адміністрації. 

На землях, що входили до складу Речі Посполитої, в тому числі на етнічних українських землях, тринітарські монастирі походили з гілки реформованих босих тринітаріїв. Від 1726 р., коли на генеральній капітулі Ордену в Мадриді було утворено Польську провінцію під назвою св. Йоахима, луцький монастир за адміністративно-територіальною організацією Ордену входив до її складу. На українських землях, які постійно страждали від нападів турків і татар та водночас ставали щитом між ними і християнською Європою, впродовж XVI–XVIII ст. діяло 19 осередків Ордену, які містилися у Берестечку (х 1832 р.), Бересті (х 1832 р.), Білому Камені, Браїлові (х 1832 р.), Брацлаві, Бурштині (x 1783 р.), Горохові, Збаражі (x 1783 р.), Зінькові, Кам’янці Подільському (x 1832 р.), Кременці (x 1791р.), Луцьку (x 1850р.), Львові (тут тринітарії мали два монастирі: на Краківському та Галицькому передмістях; x 1783 р.), Ржищеві (х 1832 р.), Станіславі (x 1783 р.), Теофіполі (х 1832 р.), Томашові (х 1783 р.), Хотині та Шумбарі (х 1832 р.). Час існування осередків, їхня потужність та вагомість їхньої діяльності були різні. Луцький монастир тринітаріїв відносився до одного з найбільших і найзначніших з-поміж перелічених осередків.

Монастир тринітаріїв (Ржищів) із костелом Святої Трійці.
Малюнок Наполеона Орди, 1870—74 роки.
Для свого осередку в Луцьку отці тринітарії просили місцеву церковну владу віддати їм для храму цегляну Михайлівську церкву, яка належала греко-католикам, на утримання якої не вистачало коштів. Вони одержали на це дозвіл митрополита унійного Київського, Галицького й усієї Русі Левка Кішки, а 2 травня 1718 р. – Луцького унійного єпископа Йосипа Виговського. Передача церкви відбулася 15 травня 1718 р. за протоколом змішаної церковно-костельної комісії.

У роки Реформації в Німеччині, у Франції в період Революції 1789 р. діяльність тринітаріїв була заборонена. У XX в. чисельність монахів ордену знизилася. За даними на 2005 рік орден нараховував 569 членів з них 385 священиків. Під верховенством ордена знаходилося 98 монастирів. Місія тринітаріїв діє до сих пір на острові Мадагаскар, вони і зараз виконують своє головне завдання, наприклад, один з підтримуваних ними проектів - це програма допомоги біженцям з Судану.

неділя, 1 липня 2012 р.

Мультимедійна конференція у Долинському виправному центрі.

1 липня 2012 р. студенти Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ, з благослоовення ректора ІФДС протоієрея Олександра Левицького, провели мультимедійну конференцію «Твори добро - уникай зла» в Долинському виправному центрі № 118.

Після Божественної Літургії, яку своїм співом прикрасили семінаристи, засудженим було запропоновано науки, через які присутні мали змогу глибше зрозуміти, що таке зло і яку руйнівну силу має гріх, усвідомити неоціненну жертву Ісуса, яка є необхідною для нашого спасіння. Воскресіння Ісуса Христа є перемогою над злом і додає сил робити добрі вчинки, які є сходинками для осягнення вічного життя.

В часі конференції використовувалися відеоролики та притчі, які спонукали задуматися над власним життям та допомагали зрозуміти, що добро, яке ми безкорисливо робимо ближньому, обов’язково до нас повернеться.

Після конференції капелан центру о. Михайло Дзуль поблагословив всіх присутніх освяченою водою, закликаючи до братнього служіння один одному.
На закінчення керівництво установи висловило слова подяки за проведену конференцію на таку актуальну тему та запросило до подальшої співпраці.

Назарій Мицко
Інформаційний центр ІФДС