Шукати в цьому блозі

середа, 26 червня 2013 р.

Презентація майбутньої Всеукраїнської виставки-конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів відбулася у Львові.

26 червня 2013 року у приміщенні Філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету відбулася презентація майбутньої Всеукраїнської виставки-конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю», яка відбуватиметься у Києві в серпні 2013 року.

Серед присутніх були студенти УКУ, капелани пенітенціарного душпастирства УГКЦ, представник Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, журналісти. Презентацію супроводжували деякі твори в'язнів з Віденського міжнародного конкурсу 2009 року, що експонуються до 5 липня на другому поверсі богословського корпусу УКУ. Роботи були передані на знак солідарності Міжнародною Католицькою комісією душпастирства в тюрмах.

Попередня презентація проходила у  Києві, нині вона відбулася у Львові, незабаром буде проведена в Одесі. Серія цих заходів покликана широко поінформувати суспільство про етапи підготовки конкурсу, соціальний вимір майбутньої виставки-конкурсу та про важливість процесу реінтеграції наших співгромадян, що опинилися у місцях позбавлення волі.
 
На запитання учасників презентації, про сенс цього і подібних конкурсів о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України, сказав: «Атмосфера цього конкурсу дуже відкрита і створює умови для спілкування з учасниками у процесі підготовки, під час експозицій та після події. Через образотворче мистецтво відбувається найбільш людяний діалог та щира участь усіх нас як членів громадянського суспільства у подоланні мурів відчуження. Ми матимемо можливість побачити картини та залишити відгуки, що потраплять до авторів.»

На думку психолога ДПтС Михаїла Воробця творчі проекти в місцях позбавлення волі, у яких беруть участь професійні художники зі свободи, «дають засудженим відчуття приналежності до соціуму, зацікавленості інших людей їхньою долею, а  мистецтво має велику перемінюючу силу». Капелан о. Андрій Хомишин вважає, що такі події здатні змінити суспільство на краще, починаючи від нас самих. «Учасники та призери конкурсу отримають можливість покращення свого соціального становища та скорішого поєднання зі своїми родинами».

Триває підготовка конкурсу образотворчого мистецтва в’язнів «Переображення Господньою Любов’ю» та збір призового фонду. Бажаючі можуть підтримати ідею конкурсу:

Благодійна організація «Благодійний фонд Карітас-Київ»
Код ЄДРПОУ 21477781
Відділення № 8 у м. Києві ЦФ ПАТ ”Кредобанк” в м. Києві МФО 325365
р/р 2600301299143.
З вказівкою – благодійна пожертва


або картка в Приватбанку: N 4405885811621835

http://prison-pastoral.blogspot.com/2013/03/ooe-2013.html

Організатори:

Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви
Благодійний Фонд «Карітас-Київ»,
Державна пенітенціарна служба України,
Фонд Андрея Шептицького,
Національна Спілка художників України,
Музей Івана Гончара


Відповідальна особа:
ієрей Костянтин Пантелей
0984229221 

Ув'язнених привітали із святом Трійці.

Свято Трійці для християн відкриває таїнство Церкви. Ми всі такі різні, але взаємно потрібні, і наша відмінність не є тягарем для нас, а радісною поміччю і служінням одне одному у Св. Дусі. Саме у день Зіслання св. Духа це по-новому пережили близько 300 в'язнів у Київському слідчому ізоляторі. Нелегко серед них бачити ув'язнених жінок, які перебувають тут вже дехто П'ЯТИЙ, а дехто і ВОСЬМИЙ РІК. Їх не випускають, але й не можуть довести провину. Нелегко стрічати вагітних, а також немовлят. Одна з ув'язнених якраз народила сина. Придане для новонародженого зібрали віряни УГКЦ з храму св. Василія Великого та з Аскольдової Могили у Києві.

Наприкінці дня вітання зі Святом Трійці отримали також засуджені, що перебувають на лікуванні у Міжобласній лікарні пенітенціарної системи, що в Бучанській виправній колонії.

Співробітники установ кожного свята забезпечують супровід, щоб уможливити якнайширше охоплення людей, що знаходяться у великій духовній потребі. Це стало нормою співпраці та моделлю майбутнього забезпечення релігійних прав зсуджених. На тлі великої потреби залишається, нажаль, брак священнослужителів, які в стані приділяти час опіці в'язнями у повсякденні. Це стосується усіх конфесій. Ситуацію має змінити впровадження концепції релігійної опіки, що спирається на ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ І ДОПОМОГИ У В'ЯЗНИЦІ.

Усі в'язні потребують наших молитов. Молячись за позбавлених волі, пам'ятаймо також про пенітенціарних службовців, тих, хто постраждав від злочину та членів їх родин.

ієрей Костянтин Пантелей.

вівторок, 25 червня 2013 р.

Подорож волонтерського театру «Притча» на Чернігівщину.

22 – 23 червня 2013 року на свято П'ятидесятниці волонтерський театр «Притча» під керівництвом Марічки Сохацької, режисер-постановниця Юлія Карпицька, здійснив черговий тур. Цього разу на Чернігівщину -  до Чернігівської жіночої колонії № 44 та до центру соціальної реадаптації «Св. Переображення» у Любечі. Там відбулися, заключні в цьому році,  покази вистави «Пасхальна містерія».


Учасниками туру були Юлія Карпицька, Марічка Сохацька, Олексій Плохотюк, Тарас Монастирський, Людмила Курись, Євген Дмитрук, Наталія Шандрук, Ольга Петрашик, Наталія Ковальчук та священик Костянитн Пантелей. Після виступу в колонії у Чернігові вони пообідали в монастирі Св. Петра і Павла, де могли поспілкуватися з о. Віталієм (Котиком), керівником програми соціальної реадаптації для жінок. Відтак був переїзд до селища Любеч. Протягом доби волонтери жили в любецькому центрі «Переображення» для допомоги жінкам, які потрапили у скрутні життєві обставини (залишилися без дому, втратили соціальні зв'язки). Волонтери допомогли у господарських працях на присадибній ділянці, потім був відпочинок, молитви і спілкування.

Найпам'ятнішю подією залишиться звичайно вистава. Глядачки переживали й навіть плакали. Глибокий слід залишиться також у пам'яті волонтерів. У ранок свята Зіслання Святого Духа  о. Костянтин Пантелей відслужив Божественну Літургію у капличці центру. Відтак мешканки й гості центру реадаптацї оглянули історичні місця Любеча. Екскурсію провів місцевий краєзнавець й історик пан Станіслав.

Слід зазначити, що громада доброзичливо сприйняла появу центру, а селищна рада лю'бязно надала приміщення в оренду.  До роботи центру залучені мешканці селища. Налагоджується співпраця із відповідними соціальними службами на районному і на обласном рівнях. Зараз соціальну реадаптацію проходять три жінки Тетяна, Оксана і Люба, які нещодавно звільнилися з Чернігівської виправної колонії. В розкладі дня праця й молитва. Жінки доглядають присадибну ділянку і яблуневий сад, займаються рукоділлям, принагідно працювали також для місцевого лісництва. Соціальний та духовний супровід здійнюють редемптористи о. Віталій, с. Оксана й с. Михаїла також соціальний педагог п-і Людмила, мешканка селища Любеч. Часто навідуються волонтери. Найважливіша рушійна сила, яка допомагає розвитку центу "Переображення" це надія.

 


Пенітеціарне душпастирство УГКЦ.

неділя, 23 червня 2013 р.

Волонтери розповідають про свою подорож на Чернігівщину.

Подорож волонтерського театру «Притча» на Чернігівщину відбулася 22 – 23 червня 2013 року. Їх шлях проляг до Чернігівської жіночої колонії № 44 та до центру соціальної реадаптації «Св. Переображення» у Любечі. Там відбулися, заключні в цьому році,  покази вистави «Пасхальна містерія».  

У подорожі взяли участь Юлія Карпицька, Марічка Сохацька, Олексій Плохотюк, Тарас Монастирський, Людмила Курись, Євген Дмитрук, Наталія Шандрук, Ольга Петрашик, Наталія Ковальчук, священик Костянитн Пантелей.

Ось деякі думки та переживання, якими поділилися учасники події.


Євген Дмитрук:

«Мене запросила взяти участь у виставі дружина. Мені дуже хотілося пережити з нею цю поїздку. До вивчення ролі Пилата підходив дуже вдповідально, хоча було обмаль часу. Заміна основного актора сталася незадовго до нашої подорожі. Допомагала дружина, що має школу. У колонії мені бракувало можливості поспілкуватися. Нас розділяла сцена. В реадаптаційному центрі все вийшло зовсім по-іншому. Якась атмосфера родини. Гралося легше і водночас краще!»

Людмила Курись:

«Я вчилася акторської майстерності, але недзвичайно люблю грати в аматорському театрі. Багато речей, начебто, робляться непрофесійно. Однак саме відсутність досвіду і теоретичних знань розвантажує голову для творчрсті. Виступ перед жінками в колонії був для мене зовсім новим переживанням. Дуже мені сподобалися їхні уважні очі.»

Ольга Петрашик:

«Сьогодні ми побували у Чернігівській колонії для жінок з виставою. Мені вже приходилося бувати в різних колоніях. Але цей візит - особливий. І це дається завжди непросто сприймати місця позбавлення волі, особливо для жінок. Вперше ми побували в цій жіночій колонії взимку 2012 року з бальними танцями. тоді мені було важче. Тоді навіть не було жодного спілкування. Може часу не було. Тепер мені було морально легше, дуже була цікава, приємна атмосфера. Діалог відбувся. Хоча нам заборонялося приватно спілкуватися. На виході жінки нас супроводжували, ми їх питали про виставу, вони дякували, питали звідки ми приїхали. Ми бачили, як очі в них світилися. Може від вистави, може тому, що до них хтось приїхав. Було дуже приємно.

Потім був центр в Любечі. Порівняно з колонією - кординальна різниця. Таке було відчуття дому, де тебе чекають, готують обід. Навіть як нам дали одяг, щоб при роботі не забруднити свій, весь інвентар принесли. На кухні ми крошили овочі, готували вечерю. Така була відкритість, щирість. Ми відчули, що їм тут добре, і вони хотіли зробити для нас, щоб ми себе почували як вдома. І виставу ми показували немов вдома для своїх рідних. Так було тепло.»

о. Костянтин Пантелей:

«Свято Зіслання Святого Духа – день народження Церкви – для мене набув нової барви у часі подорожі з волонтерським театром «Притча». Від свята Вознесіння я роздумував про таїнство Церкви, яке протягом цих двох днів по-новому відкрилося мені у житті і долях людей, яких я зустрічаю. Ми побували перше в місці неволі, де перебувають жінки неодноразово покарані за кримінальні злочини. За кілька годин перемістилися до центру допомоги жінкам, які опинилися у тяжких життєвих обставинах, що у селищі Любеч, керівник о. Віталій (Котик). Долі цих людей для нас – частина нашого життя.  Ми будемо ділитися тим, що пережили разом з ними. Запевняю, що це і для вас відкриє таїнство Церкви по-новому

Оксана (підопічна):

«Молодцы ребята. Я очень растрогалась, даже заплакала... Могу сказать, что много уже видела выстав. Но теперь было такое впечатление, что я побывала там, в старом Иерусалиме при распятии Иисуса Христа. Было явно выражено и лицемерие и любовь и предательство. Артисты не просто там заучили слова... Они смогли передать это нам. Я забыла про всё. Про усталость, желание спать. Я в такой степени туда ушла. Я вижу Марию, как Иисус падает, его оплёвывают. Бывает волна переживания, когда непроизвольно ком подходит к горлу и то что спало, начинает шевелиться...

О том, ехать ли в центр, сначала было большое сомнение. По слухам реб-центры - это дармовая рабсила. Может, думала, специально зазывают. Работы - максимум, еды - минимум, отдыха нет... Но теперь я могу сказать что пребывая здесь, я ощущаю помощь. Помощь мне и таким, как я, возобновить отношения с Господом. Те, которые мы давно упустили. Как морально восстановиться, так и в быту. Иногда чего-то может нет, но я ощущаю большое искреннее стремление людей мне помочь, чувствую присутствие Господа. Становиться тепло. В данный момент мне спокойно.»


 

вівторок, 18 червня 2013 р.

У Києві пройшла презентація Національної виставки-конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю».

18 червня 2013 року в актовій залі Центрального будинку художника відбулася презентація виставки-конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов'ю». В рамках заходу було представлено етапи підготовки конкурсу та соціальні аспекти цієї мистецької події. Захід відбувся за сприяння Національної спілки художників України для широкого інформування про майбутню виставку-конкурс та про важливість процесу реінтеграції наших співгромадян, що опинилися у місцях позбавлення волі. Виставка-конкурс відкриється у Києві у Музеї Івана Гончара у серпні 2013 року.

У презентації, яку підготував Департамент Курії УГКЦ з душпастирства у силових структурах України, брали участь представники від Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, Державної пенітенціарної служби, Управління департаменту культури  КМДА, діячі мистецтв, професійні юристи, волонтери, журналісти.

Співробітники Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України ієрей Костянтин Пантелей та брат Юрій Йосифович представили усю роботу з підготовки національного конкурсу, яка розпочалася у січні 2013 року і включала взаємодію з центральним апаратом і територіальними підрозділами Державної пенітенціарної служби, листування з в’язнями та співпрацю з волонтерами.

Про важливий соціально-психологічний аспект образотворчого та прикладного мистецтва в роботі з  в’язнями, про співпрацю з Церквами розповів Віталій Хведчук, заступник начальника департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи апарату ДПтС України.

З вітальним словом до присутніх виступив Василь Костицький, Голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.  Комісія у співпраці з Церквами Міжконфесійної місії тюремного служіння провела знакові заходи для сприяння розвитку душпастирської опіки. У своєму слові Василь Костицький зокрема сказав: «Суспільна проблема, яка нас сьогодні зібрала не тільки мистецька, не тільки психологічна, не тільки державна, вона в першу чергу морально-правова. Це вже не перший випадок, коли Місія пробує повертати тих людей, які потрапили в місця позбавлення волі, до суспільного життя. Ця робота називається науковим словом реадаптація, адаптація, а фактично це велике служіння, тому, звичайно, і велика вдячність».

Виступали також відомий художник Борис Єґіазарян, Ніна Саєнко, заслужений діяч мистецтв Укарїни, науковий працівник Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, Володимир Телевний, головний спеціаліст Управління департаменту культури КМДА, Член правління Патріаршого товариства Олег Лядик. Ведучою на презентації була журналістка Руслана Данилів.

З реплік.

Ієрей Костянтин Пантелей:
Через образотворче мистецтво відбувається найбільш людяний діалог громадянського суспільства для подолання мурів відчуження і для щирого порозуміння, – поділився один з організаторів конкурсу в’язничний капелан Костянтин Пантелей,  – такі події здатні змінити суспільство накраще, починаючи від нас самих.




Віталій Васильович Хведчук:
Наше завдання, всіх нас, громади – повернути цих людей [увязнених – ред.]назад в суспільство. Якщо розглядати, що це повинна робити адміністрація установи – це не зовсім вірна позиція, тому що не завжди адміністрація установи знаходить емоційний,психологічний чи будь-який інший контакт з людиною, яка є в місцях позбавлення волі. І у цьому аспекті дуже важлива діяльність громадських, а особливо релігійних, організацій, які співпрацюють з пенітенціарними установами. Церква протягує руку допомоги людям, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Людина відчуває турботу громади



Борис Єґіазарян:
Надо сказать, что государство очень мало делает. Я бы сказал, что невыносимо безразличие общества ... Я думаю, что большое одолжение для нас, что люди из тюрьмы отдают свои работы, чтобы мы тут видели, как может душа человека творить вот так, это своеобразный месседж, который идет из тюрьмы в свободное общество. И надо к этому очень серьезно относиться. Я думаю и надеюсь, что очень много людей откликнутся и проявят свое небезразличие к судьбам, которые, к сожалению, находятся в условиях, при которых настоящее очень тяжелое, а будущее - более чем неопределенное, особенно, если учесть сегодняшнее состояние нашего общества и государства. Самое сложное - это индивидум, личность и общество. Взаимоотношение. Я был в тюрьме. Небольшой срок. И скажу, что не так страшен срок, как страшна неопределенность.

Юрій Йосифович:


На кожний лист в'язням, що зголосилися на конкурс, ми намагаємося відповідати скоро. Ми побачили, що це живі люди, які знаходяться у великій духовній потребі. Над усе у потребі людського розуміння. Коли подивитися на об'єм роботи для підготовки виставки, то це поле неоране. Нам вдається лише невеликий об'єм. Допомагають волонтери... Ми задумали усі етапи конкурсу так, щоб відбувався живий діалог. Навіть відгуки на прислані роботи будуть нашим важливим жестом для в'язнів, щоб вони відчули, що ними цікавляться. а не просто зібрали їх роботи, бо вони гарно малюють.
,

Ніна Олександрівна Саєнко:
Це має проростати крізь серця і душі цих людей, які бачать, що до них виявляється увага і зацікавленість. І я сподіваюсь, що такою справою ми більшою чи меншою мірою зможемо пробудити у цих людей бажання жити, вийти на волю, працювати, бути повноцінними людьми, бути чесними людьми, проявити себе… Дай Боже цьому руху більших результатів, щоб більше спасти душ і вивести їх на вірний шлях.



Володимир Телевний:
Проблема дітей, кинутих дітей, дітей, які потрапляють за ґрати, вона суттєва і актуальна. Треба проводити профілактичну роботу з дітьми з раннього віку. І якщо з дитинства не займатися цими дітьми, то справи не буде. Але іноді держава байдуже ставиться до цієї проблеми. Я 43 роки в освіті, 43 роки товчеться ця проблема, але особливих зрушень немає.



Організатори виставки-конкурсу:

Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви
Благодійний Фонд «Карітас-Київ»,
Державна пенітенціарна служба України,
Фонд Андрея Шептицького,
Національна Спілка художників України,
Музей Івана Гончара



Скорочена презентація виставки-конкурсу мистецтва в'язнів.

ВСЕУКРАЇНСЬКА
ВИСТАВКА -КОНКУРС ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В ' ЯЗНІВ
«ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОЮ ЛЮБОВ’Ю»
ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ І СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ
Центральний будинок художника
18 червня 2013 року
м. Київ
Мотивація проведення виставки
«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»
(До євреїв 13:3)

Історія взаємодії духовенства
з пенітенціарною системою
Підвалини християнської релігії, проникнуті духом милосердя й любові до ближнього, визначили зміст і характер ставлення християн до тих, що стали на шлях злочину та пороку.

Рятування душ, примирення з Богом і суспільством, приведення їх до каяття було покладено ними в основу роботи з в’язнями. Саме каяття визначило головну суть і назву ідеї (з лат. poenitentia – каяття).

В’ЯЗНИЦЯ  - МІСЦЕ ВІДЧУЖЕННЯ
Позбавлення волі – міра гніву, що ставить працівників пенітенціарних установ у конфронтацію із засудженими
Реінтеграція покараної за злочин особи – неможлива в обставинах відчуження соціуму. Необхідно долати відчуження. Усі суспільні інституції, а серед них і Церква, повинні давати в’язневі відчуття дотику та пошани людської гідності

МІСІЯ ЦЕРКВИ У В’ЯЗНИЦІ

Служитель церкви − свого роду місток між в’язницею і суспільством. Користуючись рівною повагою з боку тюремного персоналу і в’язнів, він зустрічає їхні потреби. Служить усім. При цьому ніяк не пристає на чиюсь сторону, відстоюючи закон досконалої любові…

Релігійна опіка в установах позбавлення волі має потрійну мету:
1 - суто релігійне служіння,
2 − соціальне, 
3 − правове.

Місія тюремного служіння обєднує 12 Церков. Саме в’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. Сучасна християнська місія у тюрмах здійснюється в атмосфері братнього співслужіння з представниками християнських Церков і деномінацій. Кожна церква Місії служить своїм, характерним їй даром.

Триває підготовка до проведення конкурсу образотворчого мистецтва в’язнів
«Переображення Господньою Любов’ю».
 
Атмосфера цього конкурсу дуже відкрита і створює умови для спілкування з учасниками у процесі підготовки, під час експозицій та після події. Через образотворче мистецтво відбувається найбільш людяний діалог та широке залучення усіх нас як членів громадянського суспільства для подолання мурів відчуження і для глибокого порозуміння. Ми матимемо можливість побачити картини. Наші відгуки потраплять до авторів. Такі події здатні змінити суспільство на краще, починаючи від нас самих.

Образотворче мистецтво –універсальний спосіб спілкування!
Мета виставки – посприяти суспільному діалогу та процесу реінтеграції наших співгромадян, що опинилися у місцях позбавлення волі, а також при цій нагоді познайомити широкий загал із плодами співробітництва Церкви з Державною пенітенціарною службою України у справі їхнього повернення до суспільства.

Етапи підготовки конкурсу.

І. Комунікація з Центральним апаратом і теріторіальними підрозділами Державної пенітенціарної служби

ІІ. Отримання заяв на участь у конкурсі.

ІІІ. З'ясування потреб учасників у матеріалах, сприяння спілки художників та окремих доброчинців.

ІV. Комунікація з волонтерами та доброчинцями через соціальні мережі.

V. Купівля та надсилання матеріалів силами волонтерів.

VI. Збір коштів для призового фонду.

VII. Серія презентацій з метою інформування суспільсьва.

VIII. Місце проведення конкурсу – Музей Івана Гончара. Відкриття конкурсу.
Всеукраїнський конкурс, присвячений Ювілею Хрещення Руси-України відкриється у Києві 10 серпня 2013 року під патронатом Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука), Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, буде нагодою для здійснення національного відбору 50 робіт на Міжнародний Конкурс образотворчого мистецтва ув'язнених та засуджених.

Після конкурсу.
Пересувна виставка містами України.
Творчі проекти за посередництвом спілки художників України.
Програма плекання народного мистецтва у співпраці з Музеєм Івана Гончара.
Продовження спілкування з учасниками виставки, сприяння матеріалами.
Реалізація кратин після конкурсу – на сприяння реадаптації колишніх засуджених.

"Я думаю, картины, которые заключенные дают на всеукраинскую выставку, - это своеобразный месседж, который идет из тюрьмы в свободное общество. Я думаю и надеюсь, что очень много людей откликнутся и проявят свое небезразличие к судьбам, которые, к сожалению, находятся в условиях, при которых настоящее очень тяжелое, а будущее - более чем неопределенное, особенно, если учесть сегодняшнее состояние нашего общества и государства.

Самое сложное - это индивидуум, личность и общество. Взаимоотношение. Я был в тюрьме. Небольшой срок. И скажу, что не так страшен срок, как страшна неопределенность".

Борис Егиазарян

понеділок, 17 червня 2013 р.

Прес-анонс.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ
ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ВИСТАВКИ-КОНКУРСУ
ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В'ЯЗНІВ
«ПЕРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОЮ ЛЮБОВ’Ю»

До ювілею Хрещення Русі-України

18 червня об 11:00, за адресою вул. Січових стрільців (Артема) 1-5, в актовій залі Центрального будинку художника Національної спілки художників України відбудеться презентація виставки-конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов'ю». Виставка-конкурс проходитиме у Києві у Музеї Івана Гончара у серпні 2013 р. На презентації буде представлено етапи підготовки конкурсу та соціальні аспекти цієї мистецької події.

У презентації братиме участь Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ,  Микола Кіщук, заступник Голови Національної спілки художників, Петро Гончар, директор Музею Івана Гончара, Борис Єґіазарян, художник, представники Міністерства культури, Міністерства соціальної політики, Державної пенітенціарної служби, Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі».

 «Через образотворче мистецтво відбувається найбільш людяний діалог громадянського суспільства для подолання мурів відчуження і для щирого порозуміння, – ділиться один з організаторів конкурсу тюремний капелан Костянтин Пантелей,  – такі події здатні змінити суспільство накраще, починаючи від нас самих.»

Презентація проводиться з метою широкого інформування про майбутню виставку-конкурс та про важливість процесу реінтеграції наших співгромадян, що опинилися у місцях позбавлення волі.

Організатори:

Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви
Благодійний Фонд «Карітас-Київ»,
Державна пенітенціарна служба України,
Фонд Андрея Шептицького,
Національна Спілка художників України,
Музей Івана Гончара

Відповідальна особа:

Юрій Йосифович,
тел./факс 044 279-19-20
моб. 097 924-24-94
e-mail: josyfovych@gmail.com

55-те ювілейне Міжнародне військове паломництво очима пенітенціарія.


У період з 18 травня по 02 червня поточного року в житті національної профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби відбулась непересічна подія : вперше в історії організації, та й взагалі вперше за часів існування Служби, делегація українських пенітенціаріїв здійснила паломництво до святих місць. Звичайно, це був не самостійно організований та реалізований захід, а участь в спільному міроприємстві кількох відомств : на запрошення Української Греко-католицької Церкви представники ДПтС України долучились до 55-го військового паломництва до м. Люрд, що у Франції. Виїзду за кордон передувала значна інформаційна та організаційна робота, від доведення можливості участі в паломництві до особового складу, аж до заповнення візових анкет та подання пакету документів координатору від МВС України. Після цього тривало досить довге, більше трьох тижнів, очікування на відповідь консульства Франції у м. Київ та збори у дорогу.

З врахуванням певних об’єктивних та суб’єктивних причин остаточний склад нашої делегації склав десять осіб або п’ять сімейних пар, чотири з яких представляли Львівську область і одна – центральний комітет національної профспілки. Відповідно до програми заходу, після розміщення в комфортних туристичних автобусах, члени делегації прийняли участь в богослужінні, котре відбулось у церкві святих Петра і Павла, гарнізонному храмі військових формувань Львівської області. Після спільної молитви та благословення на дальню дорогу і щасливе повернення, ми вирушили.

Уже з перших хвилин стало зрозуміло, що паломництво відрізняється від екскурсійного туру : окрім представники різноманітних військових формувань, переважну кількість яких становили курсанти Академії сухопутних військ України та делегація Профспілки атестованих працівників МВС України, в дорогу вирушили священнослужителі. Відповідно до рішення організаторів паломництво носили загально християнський характер та здійснювалось за безпосередньої участі представників багатьох конфесій : владика Михаїл, єпископ Сокальський і Жовківський, та кілька священників і монахів репрезентували Українську Греко-католицьку церкву ; владика Станіслав і отець Фаустин – Римсько–католицьку церкву в Україні ; Українську православну церкву представляв отець Федір, а Українську православну церкву (Київського патріархату) – отець Валерій. Священнослужителі були розділені на дві групи, періодично змінюючи один одного, і забезпечували духовний супровід прочан на протязі всього паломництва. Досить швидко, практично на другий день, ми спочатку просто звикли, а потім освідомили необхідність здійснення щоденних спільних ранішніх та вечірніх молитов і розважань під керівництвом одного із священників. Надзвичайно цікавими були також перегляди художніх фільмів на релігійну, історичну та соціальну тематику, котрі супроводжувались вступним словом одного із священників та обговоренням побаченого. Репертуар цього своєрідного «фестивалю кіно» був дуже широкий : історичні та біографічні «Бен Гур», «Гладіатор» та «Франциско», «Мати Тереза», «Джузеппе Москатті» і «Ян Войтила – людина, котра стала Папою» чередувались з соціально-побутовими «Острів», «Форест Гамп» та «Особливості шлюбу». Практично кожна вільна хвилина в дорозі, окрім звичайно часу на приймання їжі та сон, була організована таким чином, щоб схилити паломника до роздумів та розважань. Цій же меті слугували і молитовники для військовослужбовців «Молись і служи», підготовлені військовими капеланами УГКЦ та подаровані кожному з учасників прощі. 

Декілька слів про маршрут паломництва. Певні обмеження та особливості пов’язані із організацією безперебійного руху автобусів : чітко визначений інтервали їзди повинен змінюватись не менше ніж 9-ти годинною стоянкою. Це вносили певні незручності, котрі однак були не суттєвими і переносились учасниками паломництва без особливих труднощів. Перша частина маршруту – до м. Люрд – пролягала дорогами Польщі, Німеччини, Франції та Іспанії. Ще до відвідин святих місць ми мали змогу оцінити красу та неповторність кожного із оглянути міст : Краків, Прага, Мюнхен, Париж, Барселона – ці величні перлини історії, релігії, культури та архітектури змінювали одна одну, додаючи нових барв у сприйняття паломництва. Екскурсії, котрі були організовані у більшості зі вказаних міст додавали, як інформації і знань, так і емоцій нашій поїздці. В черговий раз підкреслюючи відмінність від екскурсійного туру, практично у всіх названих містах учасники паломництва мали змогу провести спільну молитву, а у Кракові та Мюнхені взяти участь у повноцінній літургії з можливістю висповідатись та прийняти причастя. Кожне із побачених міст та «шматків» дороги додавали нових вражень, не тільки від храмів та замків кожного з міст. Відрізнялись і природні умови : високі здебільшого хвойні ліси Німеччини змінювали низькорослі, як правило плодові, парки та алеї Франції. Їм на зміну прийшли величні скелі Іспанії. Вулички Кракова і Праги, де кожен будинок має свою історію і велич, змінювались площами і скверами бізнесового Мюнхена, за якими слідували широчезні вулиці та тротуари Парижа, з його Єлисейськими полями та Ейфелевою вежею. Вражені побаченим, ми навіть не очікували наскільки сильним і емоційним буде наше знайомство із невеличким містечком поблизу Барселони із практично невідомою нам назвою – Монсерат. Високо в горах, скелі та провалля яких, то наближаються, то віддаляються від траси, знаходиться це місце. Колись давно саме тут відбулось одне із численних з’явлень Матері Божої Діви Марії людям. Вражені побаченим, сучасники тих подій збудували тут в горах Марійний центр, в основі якого знаходиться чудесний храм та чудотворна скульптура Діви Марії, котра тримає на руках маленького Ісуса. Оскільки вирізьблена вона із дерева чорного кольору, зрозумілою стає її поширена назва – «Чорна Мадонна». Неочікуваність побаченого тільки підсилила захоплення його величчю та духовністю. Багато із паломників уже покидаючи цю місцевість висловлювали бажання та готовність повернутись сюди знову.

 Перша половина нашого маршруту наблизилась до логічного завершення – ввечері автобуси прибули до м. Люрд і ми, попередньо розмістившись в одному із готелів, долучились до численного натовпу паломників. Певні корективи в перебіг паломництва внесла погода, оскільки сонячні та теплі дні, які супроводжували нас від Кракова до Барселони включно, змінились холодними дощами. Єдині, кого це могло порадувати – місцеві продавці парасольок та дощовиків, товар яких користувався неабиякою популярністю у прочан. Декілька слів про географічну та відомчу приналежність паломників до Люрду : одразу після прибуття до цього святого місця склалось враження, що сюди прибули представники з усього світу. Якщо слідувати інформації на військовому обмундируванні прибулих то тут були і військовослужбовці Конго, і полісмени з Бразилії, і ветерани Збройних Сил з Угорщини та Хорватії, і наші найближчі європейські сусіди з Польщі, і географічно далекі представники Аргентини та Гондурасу.  Як повідомили організатори, участь в цьогорічному паломництві прийняли представники 38 країн світу. Кількість відомств та військових структур при цьому навіть не обраховувалась. Українська делегація, яка уже вісімнадцятий раз приймала участь в паломництві, офіційно налічувала 202 особи, хоча насправді була значно більшою. І під час богослужінь в базиліці Папи Римського Пія Х-го, і під час ходи по Люрду зі свічками, до наших колон долучались більш чи менш численні групи українців з Італії та Іспанії. За три дні нашого перебування в Люрді практично рідним для кожного з нас став місцевий житель, корінний француз, котрий ніколи не був в Україні, але уже не перше паломництво провів разом з українською делегацією, несучи прапор України та намагаючись вивчити нові слова українською. Взагалі, населення Люрду привітно та щиро ставилось до всіх гостей, незалежно від національності, кольору шкіри та мови спілкування. Будь-яке звертання по допомогу знаходило швидкий відклик і бажання підтримати, підказати, посприяти гостям. Як пізніше нам розповіли українські священики, у Франції надзвичайно поширений, можна навіть сказати «модний», волонтерський рух. Забезпечені громадяни вважають для себе привілеям мати можливість безкоштовно працювати на таких багатолюдних заходах : вони супроводжують та допомагають людям із особливими потребами, в тому числі тим, пересування котрих ускладнене, працюють перекладачами та гідами, забезпечують організований доступ паломників до святих місць, храмів, купалень, джерел з чудодійною водою.

Дуже складно описати той душевний трепет, який відчуває віруюча людина, не залежно від конфесійної приналежності, знаходячись поряд зі святими місцями. Ні краса храмів та будівель, ні чудова навколишня природа не можуть порівнятись з тим почуттям, що переповняє  коли перебуваєш у багатотисячному натовпі представників «всіх країн та народів», котрі спільно моляться. Нам було дуже приємно, коли на спільній літургії для представників слов’янських народів право виступити з проповіддю було надано духовному наставнику української делегації єпископу Сокальському і Жовківському Владиці Михаїлу (Колтуну).

Ще однією важливою офіційною подією під час перебування в Люрді була спільна служба Божа за участю усіх 38-ми делегацій. Враховуючи те, що більшість із прибулих з інших держав належать до християн римсько-католицької церкви, літургія, яку відправляв головний військовий капелан Франції монсеньйор Люк Равель відбувалась за латинським обрядом. Це трохи ускладнювало сприйняття та розуміння того, що відбувається, але відомі усім християнам «Отче наш», «Богородице Діво» і «Символ віри» звучали всіма мовами.

У період, коли паломники не були задіяні в офіційних заходах більшість з них знаходилась або в чудодійних купальнях, або поблизу гроту, біля котрого вперше відбулось з’явлення Діви Марії маленькій дівчинці Бернадетті.

Завершальним акордом трьохденного перебування стала спільна хода вулицями містами зі свічками. Своєрідне море вогнів заполонило вечірній Люрд. Місцеві жителі радісно вітали організовані колони  військових та цивільних паломників, а окремі з них навіть приєднувались до ходи.

Наступного ранку, покидаючи Люрд, ми вперше відчули себе єдиною командою – братами і сестрами в паломництві. На жаль, з об’єктивних причин делегацію покинув єпископ Станіслав (Широкорадюк), Апостольський адміністратор Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви в Україні, котрий в справах душпастирського служіння терміново відбув до Києва.

  Люрд ми покидали ввечері, під акомпанемент дощу, але зі світлими лицями та душами. Основна мета нашого паломництва уже була досягнута : ми пройшли шлях від Львова до цього невеличкого французького містечка. Незважаючи на певні труднощі в дорозі, ми стали фактично однією великою сім’єю, де кожен завжди готовий прийти на допомогу і підтримати. Ми стали не тільки очевидцями, але й безпосередніми учасниками слов’янського і загальновійськового богослужінь, доторкнулись до місця в якому Діва Марія вперше явилась дівчинці Бернадетті, випили води зі священного, життєдайного джерела і приступили до купелі в ньому. Кожен з нас отримав можливість звернути свої молитви до Бога та висловити вдячність за отриманий шанс і попросити про здійснення найзаповітніших бажань. Незалежно від міри релігійності, конфесійної приналежності та сподівань, пов’язаних з паломництвом, всі відчували, що участь в ньому змінила нас назавжди, додавши до повсякдення нашого життя світлих тонів віри та надії.

Досить важкий нічний переїзд, який слідував від Люрду до території Італії, не зміг зіпсувати тої атмосфери свята, яка панувала в наших серцях. І тут організатори паломництво знову піднесли нам приємний сюрприз : містом Італії на березі моря стало Сан – Ремо, всесвітньовідомий центр однойменного музичного фестивалю, популярний курорт та відпочинковий центр. Не скористатись таким шансом було б неправильно, і фактично всі учасники паломництва в цей день відкрили так званий «плавальний сезон». Провівши в Сан – Ремо майже весь день ми вирушили далі і вночі прибули у «вічне місто» - Рим. Ночівля в готелі була потрібна нам щоб не тільки відпочити з дороги, а й зібратись з думками перед зустріччю з тією величчю, яка, за нашими сподіваннями, очікувала нас.

Одразу скажу, що ми не помилились – уже перший об’єкт з яким ми ознайомились, а це був храм Святої Софії, місце зустрічей та спільної молитви усіх українців Риму, налаштував нас на сприйняття прекрасного  та спілкування з Богом. За сприяння організаторів паломництва, ми розділені на декілька груп за кожною з яких у якості екскурсовода було закріплено українців, котрі навчались та проживали у Римі. Саме завдяки їм ми змогли за досить короткий час побачити і Собор Святого Петра, і Колізей, і Капітолій, і Фонтан трьох доріг, і ще багато – багато історичних та релігійних пам’яток Риму. Розуміння того, що таких місць тут незліченна кількість прийшло досить швидко. Звичайно, побачити чи «оцінити» Рим за один день практично не можливо, не треба навіть намагатись. Єдиним не сповненим бажанням, заради якого варто поїхати в паломництво ще раз, залишила можливість пройти Святими сходами : саме цими сходами, як пишуть всі путівники та розповідають екскурсоводи, піднімався  Ісус Христос на суд до палацу Понтія Пілата. Ввечері ми повернулись до готелю, готуватись до аудієнції в Папи Римського. Знайомлячись з пам’ятками Собору Святого Петра ми уже знали, що всі такого типу аудієнції відбуваються саме на площі перед храмом. Отже зранку ми вирушили організованою групою у військовому та святковому одязі, під українськими прапорами до вказаної площі. Приємно відзначити, що практично всі жителі та гості Риму, котрі зустрічались на нашому шляху, або одразу впізнавали нас та радо вітали, або після уточнення, що це дійсно Україна – привітно посміхались та тиснули руки. Заздалегідь прибувши до місця аудієнції, ми були вражені величезною кількістю людей, котрі прибули на площу перед Собором Святого Петра. Знову віддам належне організаторам, для української делегації були зарезервовані місця одразу біля подіуму, на якому проводяться
богослужіння. Про прибуття «папомобіля» з Папою Римським Франциском нас повідомив голосний гул натовпу та організоване скандування «Франческо», саме так це ім’я звучить італійською та іспанською мовами. Нажаль, звернення Папи Римського до мирян українською мовою не перекладалось, тому пригодились наші спільні знання англійської та польської мов. Коли глава Римсько-католицької церкви згадав про те, що на площі присутні військові паломники з України, ми дружно вигукнули «Україна любить Папу !», у відповідь на це Франциск звернувся до нас українською мовою з християнським вітанням «Слава Ісусу Христу !». 


Після Собору Святого Петра ми переїхали до храму Святої Софії, де нашу делегацію привітав Апостольський Візитатор для українців  греко-католиків в Італії та Іспанії владика Діонізій (Ляхович). Спільно із супроводжуючими нас священнослужителями він відслужив божественну літургію в подяку Господу Богу за наше вдале паломництво.

Наступним пунктом нашого маршруту стали ще два італійських міста, не такі величні, як Рим, але також доволі відомі та варті увагу. В
Падуї ми відвідали храм головного «місцевого» святого, завдяки якому місто відоме у світі – Антонія Падуйського, покровителя втрачених речей та подорожуючих. Звідти ми на короткий час перебрались до міста на воді – Венеції, де відвідали храм Святого Марка – євангеліста. Завдяки супроводжуючому нас отцю Фаустину, в ході візиту до цих міст ми почули багато цікавої історичної інформації щодо будівель, храмів та їх заснування і становлення.

Попереду нас чекав ще один нічний переїзд, цього разу до Відня, через Словенію. Несподівано прийшло розуміння того, що ми повертаємось додому. Скажу чесно, незважаючи на велич святих місць, котрі ми відвідали, розкіш та стан збереженості історичних та культурних пам’яток, які ми побачили, помітно кращий середньостатистичний рівень життя, помітний навколо нас – всі учасники паломництва, і священики, і миряни, дуже сильно скучили за домом, за рідними, за Батьківщиною.

Звичайно, і у Відні, і у Будапешті, ми отримали безліч вражень від величі архітектури, місцевого патріотизму екскурсоводів, особливо в Австрії, та загальної привітності людей, котрі з посмішкою вітали туристів та радо відгукувались при потребі допомоги. Фактично кожне із відвіданих нами міст варте окремої розповіді, та мабуть і окремої поїздки, хоча б на декілька днів. Але це вже з розряду планів на майбутнє.

Угорсько – український кордон ми пройшли не очікувано швидко і Батьківщина радо зустріла нас. Те, що ми вдома стало зрозуміло, в першу чергу, нажаль, за станом доріг. Однак, на такі дрібниці уваги ніхто не звернув. Ми повернулись. Ювілейне, 55-те, військове паломництво до Люрду завершилось. Попереду наступне, 56-те. Бажаючим варто поспішити, адже, впевнений, хоча б раз у житті його необхідно здійснити кожному.

 

Мирослав Демків.  

 

пʼятниця, 14 червня 2013 р.

Пенітенціарна система України станом на 1 червня 2013 року.


Як повідомляє Державна пенітенціарна служба України,

станом на 1 червня 2013 року в 182 установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 138 168 осіб.
При цьому:
у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО тримається
24853 особи,
з них на стадії:
досудового розслідування
1958 осіб,
судового розгляду (до винесення вироку)10893 особи,
у 141 кримінально-виконавчій установі
з них:
112176 осіб
у 9 установах максимального рівня безпеки
4366 осіб;
у 41 установі середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених
42124 особи;
у 35 установах середнього рівня безпеки для вперше засуджених
36199 осіб;
у 9 установах мінімального рівня безпеки із загальними умовами для тримання чоловіків
6469 осіб;
у 4 установах мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами для тримання чоловіків
911 осіб;
у 13 колоніях для тримання жінок
6066 осіб;
у 6 спеціалізованих лікувальних закладах
2878 осіб;
в лікувальних закладах при ВК та СІЗО
2323 особи;
у 24 виправних центрах
5264 особи;
у 8 виховних колоніях для неповнолітніх
1139 осіб.
Серед засуджених:
12 тис. осіб засуджені на строк понад 10 років;
1844 особи відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі;
606 осіб відбувають покарання у вигляді арешту у арештних домах, утворених при установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
Криміногенний склад засуджених до позбавлення волі:
16,3 тис. осіб – за умисне вбивство, у тому числі: 8,2 тис. осіб, які
вчинили вбивство при обтяжуючих обставинах;
9,5 тис. осіб – за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження;
27,8 тис. осіб – за розбій, грабіж та вимагання;
2,3 тис. осіб – за зґвалтування;
32 особи за захоплення заручників;
21 тис. осіб – за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров`я населення.
Виробництво Державної пенітенціарної служби України представлене 114 промисловими, 12 сільськогосподарськими підприємствами установ виконання покарань та 168 майстернями.

При 88 установах виконання покарань функціонують професійно-технічні навчальні заклади, в яких навчається майже 9 тис. засуджених.

Загальноосвітнє навчання засуджених забезпечує 151 загальноосвітній навчальний заклад. З їх числа: у 58 установах – вечірні школи, 74 – класи (групи) з вечірньою формою навчання, 19 – навчально-консультаційні пункти.

До участі у зовнішньому незалежному оцінюванні навчальних досягнень у 2013 році в установах та слідчих ізоляторах ДПтС України зареєструвалось 280 осіб, в тому числі 107 – які відбувають покарання у виховних колоніях.

Для задоволення релігійних потреб засуджених функціонує 140 культових релігійних споруди, з яких: 95 – храми; 38 – каплиці; 7 – молитовних будинків.

На обліку у 697 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 141838 засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень.

Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України забезпечують 48,3 тис. працівників, при штатній чисельності 53,9 тис. посад.

Працівники проходять курсове навчання з первинної професійної підготовки та підвищення кваліфікації в Білоцерківському, Дніпродзержинському та Хмельницькому училищах професійної підготовки персоналу.

Підготовка фахівців для пенітенціарної системи з вищою освітою здійснюється в Національному університеті "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого", Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна та Чернігівському юридичному коледжі Державної пенітенціарної служби України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011року № 201-р утворено Інститут кримінально-виконавчої служби у складі Національної академії внутрішніх справ, у якому навчається на денній формі – 330 курсантів.
За підсумками 2012/2013 навчального року:
- в Інституті кримінально-виконавчої служби отримали дипломи 78 слухачів заочної форми навчання, з них 8 слухачів отримали дипломи з відзнакою;
- в Чернігівському юридичному коледжі з 78 слухачів заочної форми навчання 2 отримали дипломи з відзнакою.

середа, 12 червня 2013 р.

Знайомство зі служінням реабілітації.

12 червня 2013 року на запрошення Відділу соціальної праці Всеукраїнського Союзу Церков Християн Віри Євангельської у складі міжконфесійної групи ієрей Костянтин Пантелей та волонтер Наталія Кужельна взяли участь в ознайомленні з діяльністю реабілітаційного центру Церкви «Скинія», що розташовано в селі Почуйки Житомирської області.

Наталя - студентка Києво-Могилянської Академії, що здобуває ступень спеціаліста із соціальної праці, зацікавлена у вивченні досвіду соціальної реадаптації людей, що приходять до центру. Це служіння - важливе покликання для Церкви і суспільства.

Наталя розповіла: "Нещодавно я мала досвід знайомства з життям жіночого центру реадаптації, що провадиться нашою церквою. Цікаво було порівняти й збагатитися розумінням специфіки цього служіння. Тут більшість підопічних центру – чоловіки і жінки, що
звільнилися з виправних колоній. Близько 80 людей, більшість яких були узалежнені, проходять реабілітацію в чотири етапи. На території центру створені умови для перебування матерів з дітьми. У центрі життя впорядковане і розвиває почуття відповідальності за себе та за життя спільноти. Головне, звичайно, молитва і праця! Нарешті, колишні підопічні самі потім стають здатними послужити іншим. Працюють, створюють родини, народжують і виховують дітей, служать. Це змогли побачити усі учасники поїздки до с. Почуйки - працівники ДПтС, члени Мжконфесійної місії тюремного служіння, соціально-відповідальні бізнесмени і правозахисники."


Християнська співпраця для потреб людей, що потрапили у скрутні життєві обставини є місцем зустрічі служінь різних церков, що дає можливість переживати спільність та отримувати взаємну підтримку.