Кілька днів у Центрі соціальної адаптації для жінок

Ми вже багато разів розповідали нашому читачеві про діяльність Центру «Переображення» для жінок, що звільнилися з місць неволі. Є також кілька відеосюжетів про підопічних Центру, останній з яких зняли журналісти "Живого ТБ" у середині червня. Адаптація колишніх в'язнів до суспільного життя є головним завданням пенітенціарного служіння держави і народу. Інакше, каже Церква, ми не матимемо права взагалі говорити про пенітенціарний характер кримінальних покарань. Пропонуємо вам коротке інтерв'ю зі священиком, який відповідає в нашій Церкві за служіння у в'язничній системі. Отже звертаємося до протоієрея Костянтина Пантелея.

- Отче Костянтине, розкажіть про історію виникнення цього служіння.

- Центр «Переображення» був заснований у селищі Любеч Ріпкинського району Чернігівської області громадою Св. Петра і Павла з міста Чернігів 2010 – 2011 року з ініціативи о. Віталія Котика, капелана жіночої ВК № 44. Треба сказати, що особа, яка відбула кримінальне покарання, зустрічається з багатьма проблемами. Вони у чоловіків, і у жінок, і у неповнолітніх. Проте найбільшу трудність переживають жінки. Вони раніше, ніж інші категорії в'язнів, втрачають соціальні зв'язки. Травми жінок набагато глибші. Їх виживання після звільнення піддається найбільш жорстоким випробовуванням. Найчастіше жінки після 40 років просто гинуть на вулиці, або потрапляють за колючий дріт, де все здається більш знайомим або менш небезпечним. На це звернули увагу ще 1992 року в “Карітас-Київ”, де з ініціативи о. Ігоря Онишкевича було засновано службу допомоги ув’язненим жінкам у Збаразькій, Одеській, Харківській, Уманській колоніях, ув’язненим матерям та їхнім дітям в Одеській та Чернігівській, колоніях. Волонтери п-і Марта Бліхар і Марія Чепак виконували копітку працю з листування. Старалися з'ясувати потреби жінок й допомогти їм морально, підтримати духовно та матеріально. Від так у Чернігівській колонії о. Віталій Котик розпочав служити безпосередньо як капелан. Тепер чотири жіночі колонії опікують священики УГКЦ. Це стало передісторією заснування Центру в Любечі, створення якого благословив Синод єпископів УГКЦ на 51 сесії влітку 2010 року. 

Як часто Вам приходиться бувати у Центрі "Переображення"? Чи це єдиний центр для колишніх ув'язнених, створений УГКЦ?

- Кілька днів 25 - 27 червня мені в черговий раз пощастило пережити поруч із нашими підопічними, які повертаються до життя в суспільстві після довгого перебування в ув'язненні. Цього місяця це вже вдруге. Протягом року мені трапляється відвідувати Центр 8 - 10 разів. За рідкими винятками я завжди їду з волонтерами. В нас є лише один центр пенітенціарного профілю. Хоча "Назарет" у Дрогобичі має реабілітантів із досвідом позбавлення свободи, але профіль орієнтований на надання допомоги для узалежнених. Ще один дім духовної віднови є неподалік Стрия у с. Велика Лукавиця. Там служить вихованець о. Ігоря Царя брат Ігор Гарбар, що після глибокого навернення став служити дітям й допомагати узалежнинеим.

Статичтика станом на квітень 2012 року

- Чим позначилася ця недавня Ваша подорож до Любеча?

- Ми здійснили екскурсію по древньому Чернігову, зокрема відвідали Дитинець та Музей історії Чернігова. В нас був свій фаховий екскурсовод. Ми придбали на кошти доброчинців мультиварку та електрочайник для кухні, також продовжили заготівлю дрів, відвідали стоматолога й назначили заходи протезування. Відсвяткували свято вшанування Пресвятої Євхаристії, провели соціальний вечір з волонтерами Даце, Оленою й Тарасом. 

- Хто є підопічні у Центрі соціальної адаптації в смт. Любеч?

- Це жінки віком від 30 років і більше.  Усі вони були неодноразово засуджені до покарань, пов'язаних з утриманням в колонії. Соціальний портрет характеризується одним словом - самотність, що дуже ускладнює розв'язання проблем соціальної адаптації. На даний час є шестеро підопічних. Троє з них вже знаходяться на третьому етапі адаптації. Вони самі оплачують проживання в хаті, яка знаходиться поруч. Працюють на городах, випасають худобу. Ведуть власне мале господарство. Вони регулярно відвідують Св. Літургію, сповідаються, беруть участь у соціальних вечорах, коли приїздять волонтери. Одна з наших підопічних внаслідок кількох судимостей відбула 24 роки в неволі. Поміж ув'язненнями вона лише на коротко перебувала на свободі від кількох місяців до одного року. Інша потрапила до підліткової колонії в неповних 16. А зараз їй - за 30.

Жіночі виправні колонії станом на квітень 2012 року

- Як відбувається процес соціальної адаптації?

- Через брак персоналу та наявний лише малий, суто волонтерський, склад співробітників центру ми досі не можемо похвалитися систематичною працею реабілітації. Адже для цього потрібна спаяна команда соціальних педагогів і психологів, розвинуте господарство, якесь невеличке виробництво, велике число волонтерів. Усе, що ми здатні надати нашим підопічним сьогодні, це притулок та сприятливі умови для духовної застанови над власним життям і взаємної підтримки, яку забезпечують капелани, монахині та добровольці. Але успішні зусилля нам допомагають робити семінари з фаховими психологами, зв'язки з обласними закладами соціальної опіки, Чернігівським управлінням Державної пенітенціарної служби. Ми маємо досвід вироблення документів для тих жінок, що втратили паспорт, допомагаємо відновити спілкування з родичами. 

- Які перспективи вашого служіння?

- Ми бачимо потребу вдосконалення цього служіння і знаходимо все більше розуміння. Сьогодні ми зайняті пошуком людей для формування персоналу. Ми звертаємося до фахівців із проханням дослідити наші турднощі зростання й допомогти нам розробити бізнес-план для поповнення бюджету шляхом самофінансування. Проте, найважливіше, це знайти шлях для ефективної моделі соціальної адаптації, яка буде життєствердною для наших підопічних, які незабаром зможуть без зовнішньої підтримки знайти своє місце під сонцем серед людей. В центрі життя наших волонтерів і підопічних жінок - молитва і Святі Таїнства. Відповідальність та розподілення тягарів, що формують спільноту.

- Якої допомоги ви потребуєте зараз?

- Засновник і директор Центру ієромонах Віталій Котик був відкликаний з Чернігова до іншого місця служіння. Це монастирський звичай, нічого не поробиш. Нам необхідно знайти кандидата, який зміг би продовжити справу формування персоналу Центру. Отже нині є вакантні посади директора, психолога і соціальних працівників Центру. Просимо турбувати за тел. 097-151-64-35. Також ми формуємо традицію волонтерської підтримки цього проекту. Усі, хто хоче допомогти, може якось нам посприяти порадою і живою участю у цьому прекрасному служінні.  

Волонтерка Тетяна С. для Пенітенціарного душпастирства УГКЦ