Шукати в цьому блозі

середа, 29 жовтня 2014 р.

Папа Франциск засудив нелюдяність і корупцію у кримінальному правосудді та в тюрмах.

23 жовтня 2014 року у Римі Святіший папа Франциск звернувся до делегатів Міжнародної асоціації кримінального права, які мали свій з'їзд.

Особливу увагу Святіший Отець звернув на проблему смертної кари. Неможливо, щоб сьогодні країни не могли знайти способу припинення несправедливого агресора, окрім як його вбивство, вважає Папа. Він засудив "позасудові" і "незаконні" страти, що здійснюються не тільки представниками держав, а й структурами невизнаними такими, що являє собою справжній злочин.

Страта повинна виключатися, оскільки може бути здійснена в результаті судової помилки, а також використовуватися тоталітарними та диктаторськими режимами в якості інструменту боротьби з політичним інакомисленням, переслідування релігійних і культурних меншин.

Папа вважає довічне ув'язнення "прихованою стратою". З цієї причини воно недавно було виключено з Кримінального кодексу Ватикану, розповів він. Говорячи про смертну кару, Папа нагадав, що Іван Павло II засуджував її, як засуджується вона і в Катехизмі Католицької Церкви. Папа Франциск також закликає до скасування смертної кари і зриває маску з так званих позасудових екзекуцій. Папа називає їх «навмисним вбивством», яке вчиняється державними службовцями під прикриттям держави.



«Усі християни і люди доброї волі покликані сьогодні боротися не тільки за скасування смертної кари, будь вона законною чи незаконною, і з усіма її формами, а й за поліпшення умов утримання ув'язнених, за повагу гідності людей, що позбавлені свободи». Папа Франциск стверджує, що як злочинність зневажає гідність людини, так нею нерідко нехтує й система покарань. «В останні десятиліття, - констатував Св. Отець, - поширилося переконання, ніби допомогою публічного покарання можна вирішити найрізноманітніші соціальні проблеми, немов для різних хвороб можна прописати одні ліки». Це призвело до того, що система покарань вийшла за свої санкціоновані рамки, захопивши «свободу і права людини», але не приводячи до якого-небудь дієвого результату:

«Є ризик втратити навіть пропорційність покарань, яка історично відображає шкалу цінностей, що захищаються державою. Ослабла концепція кримінального права як «останнього аргументу», як останньої санкції, обмеженою найважчими діяннями проти особистих і колективних інтересів, що вимагають найбільшої захисту. Знизився і тон дебатів про заміну в'язниці на альтернативні кримінальні покарання ».

Папа Франциск заявив, що превентивне тюремне ув'язнення - це незаконне зловживання, замасковане «поволокою законності». Така форма покарання сприяє звинуваченнями без суду і слідства. Воно сприяє збільшенню кількості "засуджених без поваги процесуальних правил". У деяких країнах превентивне позбавлення волі становить половину від загального числа тюремних покарань.

Папа викриває «нелюдські» умови, в яких містяться ув'язнені, часто з причини недоліків пенітенціарної системи, через брак інфраструктур і планування, але нерідко і з-за безжального ставлення до людей, позбавлених волі.

Говорячи про в'язниці особливого режиму, Папа підкреслив, що вони є причиною жорстоких «фізичних і психічних страждань», що збільшує ризик самогубств. Папа засудив тортури, до яких вдаються навіть у дитячих колоніях, у психіатричних лікарнях і в місцях арешту.

Згадуючи про феномен торгівлі людьми, Папа зазначив причетність до нього навіть тих, хто «поставлений на захист людей і повинен гарантувати їхню свободу, але стають співучасниками торгівлі людьми. У таких випадках держава несе відповідальність перед своїми громадянами і перед міжнародним співтовариством ».
Порушуючи тему корупції, Святіший Отець підкреслив, що це «зло більше гріха», і воно повинне не стільки прощатися, скільки «зцілюватися». Кримінальне покарання за корупцію стосується, як правило, тільки «дрібних рибок», додав Папа Франциск, а «великі винуватці» цього соціального зла залишаються безкарними, наприклад, ті, хто займаються великими розкраданнями державної власності або зловживають службовим становищем, «ставлячи перешкоди нормальному ходу судового розгляду, щоб забезпечити безкарність собі або іншим особам ».

Папа порівняв з тортурами практику ізоляції засуджених у тюрмах особливого режиму, яка викликає "психічні та фізичні" страждання і часто доводить до суїцидів. Франциск зауважив, що справжні тортури сьогодні здійснюються не тільки в підпільних центрах ув'язнення або сучасних концентраційних таборах, але в тюрмах, установах для неповнолітніх, психіатричних лікарнях, поліцейських комісаріатах та інших структурах утримування під вартою і покарання.

На думку Понтифіка, від тягарів в'язниці повинні бути звільнені діти і принаймні частково літні, хворі, вагітні жінки, інваліди, матері та батьки, які є єдиними відповідальними за дітей і людей з обмеженими можливостями.

З повним текстом можна ознайомитися тут.

вівторок, 28 жовтня 2014 р.

До Національного Дня Біблії. Євангелізація у в'язниці.

Традиційно останніми  вихідними жовтня в Україні вшановують День Біблії. Пенітенціарне душпастирство УГКЦ проводить збір книг Святого Письма українською та російською мовами, а також біблійної літератури, що допомагає вивченню Св. Письма. В кожній книжковій лавці парохій УГКЦ у Києві поставлено спеціальну скриньку.
Через вибори до Верховної Ради України  заходи для ув'язнених були перенесені на 1,2 листопада 2014 року. Волонтерам пропонується відвідати найближчі пенітенціарні заклади з метою євангелізації. Зміст події - зустріч з в'язнями у клубному приміщенні установи. Розповідь про вшанування Біблії, формування канону Святого Письма, роль його в житті християн, місце Біблії в молитві та літургійному житті Церкви. Після інтерактивної презентації проходитиме конкурс серед в'язнів.
1 листопада - поїздка до Прилуцької виховної колонії.
2 листопада - відвідування Київського слідчого ізолятора.
Волонтери, бажаючі приєднатися до групи, телефонуйте +380984229221

субота, 25 жовтня 2014 р.

Святіший Франциск про систему карного правосуддя.

Звернення Святішого Франциска 
до делегатів Міжнародної асоціації карного права

Папська зала
четвер, 23 жовтня 2014 року


Вельмишановні пані та панове,

я тепло вітаю усіх вас і хотів би висловити свою особисту подяку за ваше служіння суспільству і за ваш цінний внесок у розвиток правового процесу, що шанує гідність і права людської особи, без винятків.

Я б хотів поділитися з вами кількома думками щодо певних питань, які, хоча є почасти — почасти! - дискусійними, безпосередньо торкаються гідності людської особи, а отже, стосуються Церкви, в її місії євангелізації, людського поступу, служіння справедливості й миру. Я зроблю це у формі резюме  та під заголовками, пояснювально й стисло.

Вступ

Перш за все, я б хотів зробити засновки, соціологічні за природою, щодо нахилу до помсти та карального популізму.

а) Нахил до помсти

В міфології як у примітивних суспільствах натовп виявляє лихі здібності своїх сакральних жертв, звинувачених у нещастях, які спадають на спільноту. Цієї рушійної сили не бракує і в сучасних суспільствах. Дійсність демонструє, що існування правових і політичних інструментів, необхідних, аби взятися за розв'язання та вирішення конфліктів, є недостатньою гарантією для запобігання звинуваченню окремих осіб у проблемах усього суспільства.

Громадянському життю, структурованому навколо організованої спільноти, потрібні правила співіснування, самовільне порушення яких вимагає відповідного виправлення. Проте, ми живемо в часи, коли деякі політичні сили і певні ЗМІ підбурюють до публічного та приватного насильства й помсти не лише щодо тих, хто відповідальний за скоєння злочинів, але й також щодо підозрюваних у порушенні закону, доведено це чи ні.

б) Карний популізм

У цьому контексті в останні десятиліття вкорінилося поширене переконання, що публічне покарання може вирішити найрізноманітніші соціальні проблеми, так ніби геть різні хвороби можна вилікувати тими самими ліками. Тут ідеться не так про віру в якусь соціальну функцію, якої традиційно надають публічному покаранню, як про переконання в тому, що таке покарання може досягати (ощадливо ред.) тих переваг, які потребували б застосування іншого (витратного ред.) типу соціальної та економічної політики, як і соціального залучення.

Офірних цапів на вигнання шукають не лише, щоб вони заплатили своєю свободою та своїм життям, за всі соціальні хвороби, що було притаманне примітивним суспільствам, а понад і поза цим, часами існує тенденція навмисного фабрикування ворогів: стереотипні особи, що представляють всі риси, котрі суспільство відчуває чи тлумачить як загрозливі. Механізми, що формують ці образи, - ті самі, що дозволили поширитися расистським ідеям у їхній час.

І. Кримінальне правосуддя вийшло поза контролем та місія юристів

Наразі система кримінального правосуддя перевищує свою належну санкціоновану функцію і ставить себе на грунт свобод і прав людей, особливо найвразливіших, в ім'я запобігання, в дієвості котрого поки що неможливо впевнитися, навіть щодо найжорсткіших покарань, таких як довічна кара. Існує ризик неспроможності зберігати навіть пропорційність покарання, що історично відображує масштаб цінностей, які захищає Держава.

Концепція кримінального права ultima ratio (останній аргумент) як останній засіб порятунку перед покаранням, обмеженим найсерйознішими випадками проти особистих і колективних інтересів, вартих захисту найбільше, послаблюється. Суперечка щодо заміщення в'язниці альтернативними каральними санкціями також пом'якшала.

В цьому контексті, місією правників не може бути щось інше, окрім обмежування й стримування цих тенденцій. Це — складне завдання, в часи, коли багато суддів і працівників у системі кримінального судочинства мусять виконувати свою роботу під тиском ЗМІ, певних безсумлінних політиків і мстивої тенденції, яка просякає суспільство. Ті, на кого покладено цю величезну відповідальність, покликані виконувати свій обов'язок, оскільки нероблення цього поставило би під загрозу людські життя, до яких слід ставитися з більшою відданістю, ніж те, що часом роблять, виконуючи обов'язки. 


ІІ. Щодо вищості життя та гідності людини

Primatus principii pro homine

а) щодо смертного вироку
Неможливо уявити собі, що Державам сьогодні не вдається застосовувати заходи, відмінні від довічного покарання, щоб захистити життя інших людей від несправедливого агресора.

Святий Іван Павло ІІ засуджував смертний вирок (пор. Енцикліка “Євангеліє Життя”, п. 56), як це робить і Катехизм Католицької Церкви (п. 2267).

Проте, можна встановити, що Держави забирають життя не лише через смертний вирок або через війну, а й коли, щоб виправдати свої злочини, державні посадовці ховаються в тіні прерогатив Держави. Так звані позасудові чи позаправові страти є вбивствами, навмисно вчиненими певними Державами чи іншими суб'єктами, котрі часто видають як сутички зі злочинцями чи представляють як неумисні наслідки обгрунтованого, необхідного й пропорційного використання сили в застосуванні права. Таким чином, хоча серед 60 Країн, які дозволяють смертний вирок, 35 не застосовували його протягом останніх 10 років, смертний вирок застосовують незаконно й різними мірами по всій планеті.

Такі самі позасудові страти систематично здійснюють не лише Держави в міжнародній спільноті, а й також утворення, не визнані такими, й це — справжні злочини.

Є багато добре відомих аргументів проти смертного вироку. Церква   наголошувала на кількох, таких як можливість судової помилки та використання тоталітарними та диктаторськими режимами, котрі використовують його як засіб пригнічення політичного невдоволення чи переслідування релігійних і культурних меншин, усіх жертв, які в їхньому відповідному законодавстві названі “правопорушниками”.

Усі християни й люди доброї волі, таким чином, покликані сьогодні боротися не лише за скасування смертної кари, законної чи незаконної, і в усіх її формах, але й також щоб поліпшити в'язничні умови, з повагою до людської гідності людей, позбавлених свободи. І я пов'язую це з довічним ув'язненням. Нещодавно довічне ув'язнення було вилучене з Кримінального кодексу Ватикану. Довічне ув'язнення — просто замаскована смерна кара.

б) Щодо умов утримання, незасуджених ув'язнених і засуджених без суду

Це — не неймовірні історії: ви добре це знаєте — досудове утримання під вартою — коли забезпечено ранній присуд у принизливий спосіб, без засудження, чи як захід, застосовуваний у випадку підозри, що більше чи менше грунтується на скоєному злочині — являє собою ще одну сучасну форму неправомірного й прихованого покарання, поза видимістю законності. 

Ситуація є особливо серйозною в певних країнах і регіонах світу, де кількість незасуджених утримуваних під вартою перевищує 50 відсотків загальної кількості. Цей феномен сприяє навіть більшому погіршенню умов утримання, ситуації, котру будівництву нових в'язниць ніяк не вдається вирішити, оскільки   місткість кожної нової в'язниці вичерпана вже до того, як її відкрили. На додачу, це спричинює неправильне використання поліційних відділків і військових баз як місць утримання під вартою. Питання незасуджених в'язнів слід вирішувати з належною обачністю, оскільки воно має ризик створення ще однієї проблеми, такої ж серйозної, якщо не гіршої за першу: нпроблеми несуджених в'язнів, звинувачених без застосування правил.

Прикрі умови утримання, що спостерігаються в різноманітних частинах планети, часто є правдиво нелюдськими та принизливими вадами, часто — результатом каральної системи, іншими часами — через брак інфраструктури та планування, тоді як у більше, ніж кількох випадках вони представляють суперечливе й нерозбірливе застосування сили щодо людей, позбавлених свободи. 

в) Щодо катування та інших заходів, а також жорстоких, нелюдських і принизливих покарань

Прикметник “жорстокий”; під цими заголовками, котрі я зазначив, завжди є той корінь: людська здатність на жорстокість. Це — пристрасть, справжня вада! Однією з форм катування є та, котру часом застосовують через утримання у в'язницях із високим рівнем безпеки. Під приводом пропонування більшої безпеки суспільству чи особливого ставлення до певних категорій в'язнів, її головною характеристикою є ніщо інше, як зовнішня ізоляція. Як свідчать дослідження, проведені різноманітними правозахисними організаціями, брак   чуттєвих стимулів, цілковита неможливість комунікації та брак контакту з іншими людьми призводять до розумових і фізичних страждань, таких як параноя, тривога, депресія, втрата ваги й значне підвищення схильності до самогубства.

Це явище, характеристика в'язниць із високим рівнем безпеки, також виникає в інших типах пенітенціарних установ, поряд із іншими формами фізичного й розумового катування, практика котрих поширилася. Сьогодні катування завдаються не лише як засіб досягнення окремої мети, такої як отримання зізнання чи інформації — практик, характерних для доктрини національної безпеки, - але і як справжній надлишок болю, доданого до наявного страждання ув'язнення. В такий спосіб катування трапляється не лише в таємних центрах утримання під вартою затриманих правопорушників чи в сучасних концентраційних таборах, а й також у в'язницях, установах для неповнолітніх, психіатричних лікарнях, поліційних відділках та інших центрах та установах утримання й виконання покарань.

Сама теорія кримінального правосуддя має величезну відповідальність у цій сфері, тим, що дозволила, в певних випадках, легітимізацію катувань за певних підстав, відкриваючи шлях до подальших і ширших зловживань.

Багато держав також відповідальні за вчинення чи толерування викрадень в межах своїх територій, включно з викраденнями громадян своїх відповідних країн, чи за надання дозволу на використання свого повітряного простору для нелегального транспортування до центрів утримання правопорушників, де відбуваються катування.

Ці зловживання можуть бути зупинені лише твердим зобов'язанням міжнародної спільноти визнати вищість принципу pro homine (на захист людини), який означає що гідність людської особи є понад усе.

д) Щодо застосування злочинних санкцій до дітей і осіб похилого віку та стосовно інших особливо вразливих людей

Держави мусять утримуватися від злочинного побиття дітей, які не цілком розвинулися до зрілості і з цієї причини не можуть вважатися відповідальними. Натомість, вони мають отримувати користь від усіх привілеїв, котрі держава здатна запропонувати, щодо політик включення, так само, як і практик, спрямованих на розвиток у них поваги до життя на прав інших.

Особи похилого віку, зі свого боку, є тими, хто, починаючи зі своїх помилок, можуть навчити решту суспільства. Вчаться не виключно на чеснотах святих, а й на недоліках і помилках грішників і, серед них, від тих, що, з будь-якої причини, зазнали падінь і скоїли злочини. Ба більше, гуманітарні причини диктують конкретне поводження з дорослими поважного віку, оскільки покарання мусить бути виключене чи обмежене для тих, хто страждає від серйозної чи смертельної хвороби, для вагітних жінок, для матерів або батьків, які є єдиною людиною, відповідальною за неповнолітніх чи неповносправних.

ІІІ. Міркування щодо певних форм злочинності, що завдяють суттєвої шкоди людській гідності й загальному добру

Певні форми злочинності, скоювані окремими громадянами, завдають суттєвої шкоди людській гідності і загальному добру. Багато з цих форм злочинності ніколи не могли бути скоєні без співучасті, активної чи пасивної, державних органів.

а) Щодо злочину торгівлі людьми

Поневолення людей, торгівля людьми й воєнні злочини визнані злочинами проти людяності і міжнародним законодавством, і багатьма національними законодавствами. Це — злочин проти людяності. А оскільки такий складний злочин, як торгівля людьми, неможливо скоїти без співучасті, дією чи  бездіяльністю, держав, очевидним є, що тоді, коли зусилля щодо запобігання чи боротьби з цим явищем — недостатні, перед нами знову постає злочин проти людяності. Ба більше, якщо це стається, ця людина, призначена захищати людей і гарантувати їхню свободу, натомість стає співучасником тих, хто торгує людьми, тоді, в таких випадках, держави відповідають перед своїми громадянами й перед міжнародною спільнотою.

Цифри стверджують, що мільярд людей перебувають у пастці абсолютної бідності. Півтора мільярда людей не мають доступу до санітарних послуг, до питної води, до електрики, до початкової освіти чи до системи охорони здоров'я й мусять потерпати від економічних труднощів, несумісних із гідним життям (Доповідь із людського розвитку ПРООН 2014 р.). Хоча загальна кількість людей, які перебувають у цьому становищі, останніми роками зменшилася, їхня вразливість підвищилася, через збільшення складнощів, які вони мусять подолати, щоб вийти з того становища. Це — результат дедалі більшого зростання кількості людей, які живуть у країнах, вражених війною. Лише 2012 року 45 мільйонів людей були змушені тікати у зв'язку зі ситуаціями насильства чи переслідування; із них 15 мільйонів є біженцями — найвищий показник за 18 років. Сімдесят відсотків цих людей — жінки. До того ж, підраховано, що в усьому світі семеро з десяти осіб, які помирають від голоду, - жінки й діти (Жіночий фонд ООН, UNIFEM).

б) Щодо злочину корупції

Ганебну концентрацію глобального багатства уможливило потурання громадських лідерів владоможцям. Корупція є за своєю суттю смертельним процесом: коли життя завершується, є корупція.

Є кілька речей, складніших за пробивання корумпованого серця: “Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога” (Лука 12:21). Коли приватна ситуація корумпованої людини стає складною, вона знає всі лазівки для втечі, як знав нечесний управитель з Євангелія (пор. Лука 16:1-8).

Корумпована людина проходить життям, скорочуючи шлях опортунізмом, з виглядом когось, хто каже: “Це — не я”, примудряючись всотати свою маску “чесної людини”. Це — процес всотування. Корумпована людина не здатна приймати критику; вона дискредитує тих, хто критикує; вона намагається послабити будь-який моральний авторитет, який може піддати її сумніву; вона не цінує інших і нападає з образами на будь-кого, хто може думати інакше. Якщо дозволить можливість, вона переслідує будь-кого, хто заперечує їй.

Корупцію виражається в атмосфері тріумфальності, бо корумпована людина вважає себе переможцем. Вона ходить з величавим виглядом у тому середовищі, щоб принизити інших. Корумпованій людині не відоме ні братерство, ні дружба, лише співучасть і ворожість. Корумпована людина не відчуває своєї корумпованості. Це дещо схоже на те, що стається з неприємним подихом: людина, котра його має, рідко про нього знає. Тому навряд чи корумпована людина зможе розпізнати свій стан і змінитися через внутрішнє каяття.

Корупція є більшою хворобою, ніж гріх. Більше, ніж прощенням, ця хвороба мусить бути вилікувана. Корупція стала природною, до точки, де вона стала особистою й соціальною заявою, пов'язаною зі звичаями, загальноприйнятою практикою в комерційних і фінансових операціях, в державних замовленнях, в кожних перемовах, до яких залучені суб'єкти держави. Це — перемога зовнішностей над реальністю і нахабності над поважною розважливістю.

Господь, однак, не стомлюється стукати в двері корумпованих. Корупція не поєднується з надією.

Що може вдіяти проти корупції кримінальне право? Нині існує багато конвенцій і міжнародних договорів з цього питання й швидке зростання правопорушень, визначених і спрямованих на захист не так громадян, які однозначно є    кінцевими жертвами — особливо найуразливіші, - як на захист інтересів тих, хто керує економічним і фінансовим ринками.

Кримінальне покарання є вибірковим. Воно схоже на сітку, котра ловить лише маленьку рибу, водночас вона залишає велику рибу вільною в океані. Формами корупції, з котрими найбільше потрібно щось робити, є ті, що завдають жорсткої соціальної шкоди — такі як, до прикладу, серйозне шахрайство проти державного управління чи нечесні адміністративні практики, - виявленої в будь-якому виді перешкоди правосуддю, спрямованої на отримання звільнення від покарання за чиїсь власні проступки чи за проступки третіх осіб.

Висновок

У застосуванні покарання основоположним принципом систем кримінального права має бути обачливість, а повна оперативна сила принципу pro homine (на захист людини) мусить гарантувати, що державам не дозволено, юридично чи фактично, підпорядковувати повагу до гідності людської особи будь-якій іншій меті, навіть якщо вона слугуватиме якійсь соціальній корисності. Повага до людської гіlності мусить слугувати не лише обмеженню суперечливості й надмірам суб'єктів держави, але й виступати керівним критерієм для переслідування й покарання тих дій, які представляють найсерйозніші випади проти поваги й недоторканості людської особи.

Дорогі друзі, я ще раз дякую вам за цю зустріч і запевняю вас, що продовжуватиму бути поряд із вами у вашій вимогливій роботі зі служіння людині в сфері правосуддя. Немає сумнівів, що для тих із вас, хто покликаний сповнювати християнське покликання свого Хрещення, це — привілейована й динамічна сфера світової євангелізації. Для всіх, навіть тих із вас, хто не є християнами, в кожному випадкові існує потреба в допомозі Бога, котрий є джерелом усієї розважливості й справедливості. Тому я молю про світло й силу Святого Духа для кожного з вас через заступництво Пресвятої Богородиці. Я благословляю вас зі серця й прошу вас, будь ласка, помолитися за мене. Дякую.
   
Переклад Віри Кузнєцової.
Ред. Костянтина Пантелея
Оригінальний текст знаходиться за посиланням:  https://w2.vatican.va/content/francesco/en/speeches/2014/october/documents/papa-francesco_20141023_associazione-internazionale-diritto-penale.html

пʼятниця, 24 жовтня 2014 р.

Українські священики взяли участь у вишколі капеланів Польщі.

Знову навчальний центр Пенітенціарної служби в Попово, неподалік від Варшави, став місцем проведення щорічного навчання тюремних капеланів. У події, яка відбувалася 19-23 жовтня 2014 р. взяли участь не тільки капелани польської тюремної пастирської опіки, а й гості з Литви та України.

В навчанні взяли участь - єпископ доктор Іренеуш Пекальський, заступник держсекретаря в Міністерстві юстиції - Войцех Вегжин, генеральний директор Пенітенціарної служби - Яцек Влодарський, керівники управлінь Центральної ради Пенітенціарної служби, пенітенціарних директорів закладів представників світу науки.
       
Лекційні теми включали питання соціальної реабілітації неповнолітніх, попередження злочинності та молодіжного служіння в центрах ізоляції неповнолітніх. Були також розглянуті необхідність пояснити публіці гідність відновного роботи серед ув'язнених. Представлено соціальну діяльність по забезпеченню зайнятості ув'язнених. Цікавим елементом навчання стала презентація фільму та аналізу робочого навантаження засудженого в госпісах і на семінарах паліативної допомоги.


Пастирська діяльність є дуже важливим елементом методологічної та аналітичної підтримки діяльності духовної реабілітації для осіб, позбавлених волі. 

четвер, 23 жовтня 2014 р.

Пересувна експозиція образотворчого і прикладного мистецтва в'язнів відкрилася у Житомирі.

23 жовтня 2014 року у приміщенні Житомирського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом  відбулося відкриття Національної пересувної виставки образотворчого і прикладного мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю». У відкритті виставки взяли участь її співорганізатори – заступник начальника управління ДПтС України в Житомирській області Анатолій Бобриньов, керівник відділу Української Греко-Католицької Церкви з душпастирства у пенітенціарній системі України, протоїєрей Костянтин (Пантелей), директор  Житомирського інституту МАУП Тамара Семенюк, представники центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, співробітники установ виконання покарань та кримінально-виконавчої інспекції області, представники недержавних організацій, мас-медіа та студентська молодь. Експозиція включає 113 творів, переданих з пенітенціарних установ України. 

«Виставка стала можливою завдяки тісній співпраці з Житомирським інститутом МАУП, вона дозволить усім бажаючим познайомитись із творчістю засуджених, які відбувають покарання у виправних закладах практично з усіх регіонів нашої країни. На думку керівництва нашої Служби, такі виставки – це важлива складова процесу ресоціалізації, коли люди в умовах позбавлення волі знаходять гарний спосіб самовираження, а громадськість на таких заходах може ознайомитись із практичними результатами роботи адміністрації виправних установ по перевихованню засуджених, становлення з них активних членів суспільства», – зазначив Анатолій Бобриньов.


З його слів, співробітники соціально-психологічних служб виправних колоній  всіляко сприяють художній самодіяльності засуджених, а малювання допомагає побачити світ очима мистецтва та відволіктись від повсякденності, що є корисно для людської психіки в умовах обмеження свободи.

Деякі засуджені виявляють неабиякий хист. Так, під час конкурсу у Києві робота Івана Мозолевського з Житомирської установи виконання покарань (№8) була  відібрана для участі в Міжнародному Берлінському конкурсі 2014 року. Символічно, що назва твору є «Свічник - полум’яна любов до Господа»

«Представлені картини – це своєрідні послання наших співгромадян, тепло їх рук відобразилось у фарбі, дереві, бісері, з яких вони виконані. Участь засуджених у творчості, зокрема на біблійні сюжети, ми сподіваємося, переображує цих людей. Для нас їх роботи - заклик сприяти їх реінтеграції у суспільство, зрештою, допомогти їм знайти своє місце у житті,» - відзначив протоієрей Костянтин.

Виставка «Переображення Господньою Любов’ю» триватиме в Житомирі до 1 листопада, після чого переїздить до інших обласних центрів України.

За час роботи виставки в Житомирі з її експозицією заплановано ознайомити засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, які перебувають на обліках у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції Житомирської області. 

Видатним фактом є те, що педагоги інституту ведуть заочне навчання для засуджених на довічні терміни в установі № 8. Окрім того тривалі роки між закладом і пенітенціарними установами області ведеться жива співпраця, яка суттєво допомагає соціальному діалогу на користь реінтеграції в'язнів до суспільного життя.

Всеукраїнська пересувна виставка  «Преображення Господньою Любов’ю» у співпраці з Державною пенітенціарною службою України розпочалася у серпні 2013 року у Києві та побувала у Чернігові, Полтаві, Черкасах, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Кіровограді, Херсоні та Ніжині. Житомир - 10-те місто, що прийняло експозицію.


Організатори:

Житомирський інститут Міжрегіональної академії управління персоналом
Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви
Державна пенітенціарна служба України,
Фонд Андрея Шептицького,
Національна Спілка художників України

Додаток
Виставка у Києві http://youtu.be/pBpMh9_UZhc 
в Чернігові http://youtu.be/P9TaCLncFcg
у Черкасах http://youtu.be/rAOaAyVjty0
у Дніпродзержинську http://youtu.be/cwnpA_ELVvA
у Запоріжжі http://youtu.be/F529fQ7Utzk


Твори можна переглянути тут 

середа, 22 жовтня 2014 р.

Протягом жовтня у Києві проходили семінари з академічною молоддю, потенційними і дійсними волонтерами в'язничного служіння.

10 жовтня в Релігійному інституті Св. Томи Аквінського, а 21 жовтня в Києво-Могилянській Академії відбулися семінари зі студентами та учасниками молодіжного християнського руху "Обнова".  Метою цих заходів було представлення можливостей волонтерського служіння в ділянці пенітенціарнго служіння Церкви. Співробітники Відділу Патріаршої Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України протоієрей Костянтин Пантелей і Павло Загороднов ознайомили учасників семінарів зі структурою та завданнями волонтерського служіння в'язням. 

понеділок, 20 жовтня 2014 р.

Українські священики беруть участь у щорічному навчанні польських капеланів.

19 –  23 жовтня 2014 року у Центрі вишколу персоналу пенітенціарних установ Республіки Польща у Попово «Centralny Ośrodek Szkoleniowy Służby Więziennej» неподалік Варшави проходить двадцять четверта Національна конференція в’язничних капеланів Римо-Католицької Церкви. У ній беруть участь близько 200 священиків в'язничних душпастирів Польщі. На конференції присутні представники Української Греко-Католицької Церкви: о. Олексій Куйбіда (Коломийсько-Чернівецька єпархія), о. Михайло Бугай й о. Омелян Колодчак (Тернопільсько-Зборівська Митрополія). Окрім того поруч із священиками у складі української делегації бере участь Ігор Івашко, провідний спеціаліст сектору соціально-виховної та психологічної роботи управління ДПтС України в Івано-Франківській області. Під час з'їзду капеланів відбудеться обмін досвідом,  навчання, а також реколекції капеланів. Співпраця з формації капеланів стала традиційною з 2007 року і приносить багато плодів. Конференція відбувається під проводом прелата о. доктора Павла Войтаса, головного тюремного капелана Польщі.

пʼятниця, 17 жовтня 2014 р.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.




«Терпеливістю і милосердям!»

Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовківського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Сьогодні душпастирська опіка проводяться регулярно в пенітенціарних установах № 14, 30, 34, 40, 41, 44, 47, 48, 50, 55, 63, 85, 110, 112, 118, 128, 135 у дев'яти слідчих ізоляторах та в трьох колоніях для неповнолітніх України. Інші 6 установ наші священики мають можливість відвідувати тільки принагідно. Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 41 священики-капелани. Більшість з них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах. Багато активних волонтерів є студентами або фаховими богословами, психологами, юристами, соціальними працівниками та педагогами.

Головними напрямками служіння капеланів є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є проголошеною у Церкві Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів.

2001 року УГКЦ стала співзасновницею й учасницею Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”. Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). Від 2003 року УГКЦ є учасницею, на правах спостерігача, а з 2007-го – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка діє під керівництвом Конгрегації в справах духовенства, у співпраці з Папською радою “Справедливість і мир” та має статус спеціального консультанта ООН.

2007 року у співпраці з фахівцями Державної пенітенціарної служби України УГКЦ започаткувала програму, що лягла в основу навчання капеланів Церков-учасниць Місії тюремного служіння. 2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії. Традицією стало щорічне всеукраїнське паломництво для працівників пенітенціарної системи України під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!» до Свято-Успенської Унівської Лаври. Воно відбувається на Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, 26 - 27 вересня.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяло участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011).

2009 року у Києві з ініціативи УГКЦ було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 2011 року, УГКЦ за співучастю церков-учасниць міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики». Найактивнішу участь у підготовці цієї події взяло Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. Як наслідок цієї зустрічі триває розробка й обговорення проекту Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України.

12 грудня 2012 року Глава Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Святослав і Голова Державної пенітенціарної служби України генерал-лейтенант внутрішньої служби Олександр Лісіцков підписали Угоду про співробітництвоУгода є віддзеркаленням розвитку співпраці, передбаченої попереднім документом, підписаним Блаженнішим Любомиром 2007 року. Текст Угоди не лише підсумував структурні зміни, що сталися за останні 5 років, але також зробив наголос на опіку персоналу ДПтС України та членів їх сімей, слухачів навчальних закладів ДПтС України, засуджених та осіб, узятих під варту.

26 грудня 2012 року відбулася презентація першого підручника, що подає фахові орієнтири священикам і волонтерам для душпастирства у пенiтенцiарних закладах «Служити в’язням». Вона є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою та містить важливі документи Церкви стосовно цього прекрасного служіння.

У липні - серпні 2013 року представництво УГКЦ у складі міжконфесійної групи взяло активну участь у розробці пропозицій до Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо регулювання діяльності капеланів в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України) № 3233 .

2014 року Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви спільно з БФ «Карітас-Київ» у співпраці з Державною пенітенціарною службою України проводить Всеукраїнську пересувну виставку мистецьких робіт в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю» 


Контакт:


преосвященніший Михаїл (Колтун),
єпископ Сокальсько-Жовківський,
керівник Департаменту УГКЦ
з душпастирства у силових структурах України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20

e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua







ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
моб. 098 422-9-221
e-mail: panteley@ukr.net






Павло Загороднов,
референт Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
моб. 097 397-29-40

e-mail: zagorodnov.p@gmail.com

В Центрі соціальної адаптації для жінок проходить тренінг для персоналу.

В містечку Любеч Чернігівської області 17 - 19 жовтня 2014 р. проходить тренінг з основ соціальної адаптації та соціотерапії жінок після закінчення терміну ув'язнення.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ продовжує систематичне навчання з основ соціальної адаптації колишніх в'язнів. Особлива увага під час тренінгу для персоналу Центру соціальної адаптації жінок "Переображення" приділяється рзвитку професійних навичок. У навчанні беруть участь священики Петро (Лоза), ЧНІ, Костянтин Пантелей, Георгій Логаза, сестра Наталія (Заліська), ЗНІ, піддиякони Андрій Струнілін та Микола Паламарчук, соціальні працівники центру.


Тренерка Руслана Безпальча, що має багатий досвід праці з жінками у межових життєвих обставинах, ознайомила із специфікою розвитку праці з жінками, що потребують допомоги. Групою були обговорені особливості священичого служіння в чоловічих і жіночих колоніях, засади прийняття, надання допомоги, "підводні камені" цього непростого служіння. Менеджер з розвитку Центру "Переображення" Павло Загороднов представив програму формування командної взаємодії у соціальній та реабілітаційній справі. Соціальний блок навчання забезпечує тренерка Наталія Кужельна.

середа, 15 жовтня 2014 р.

У грудні у Києві відбудеться міжконфесійна конференція «Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України».


Пенітенціарне душпастирство УГКЦ у співпраці з
Державною пенітенціарною службою України,
Релігійним інститутом Св. Томи Аквінського
запрошують Вас взяти участь у

Всеукраїнській науково-практичній конференції

«Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України»

Конференція відбудеться 2.12.2014 р. за адресою: Релігійний інститут Св. Томи Аквінського,  м. Київ, вул. Якіра, 13 початок реєстрації учасників о 9.00.

Покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке при певних умовах набуває моральної цінності спокути. Пенітенціарна ідея як основа розбудови системи справедливості своїм походженням зобов’язана християнству. Саме каяття (poenitentia - лат.) визначило головну суть і назву ідеї. В’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. Сучасна християнська місія у тюрмах здійснюється в атмосфері братнього співслужіння представни-
ків християнських Церков і деномінацій. Аналіз української історії цього служіння мав би стати основою сучасного пенітенціарного душпастирства.

Мета конференції: шляхом аналізу історії та сучасності формувати бачення автентичного  служіння християн в тюрмах.
Завдання:
  1. Представити історичний контекст християнської проповіді у місцях несвободи в межах сучасної України.
  2. Проаналізувати інтерпретацію християнської місії в тюрмах державними утвореннями на території України.
  3. Сформулювати засади служіння Церков в умовах сучасної Української держави.
Учасники конференції: науковці, представники Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі», Державної пенітенціарної служби України,
Організатори конференції: Пенітенціарне душпастирство УГКЦ, Державна пенітенціарна служба України, Релігійний інститут Св. Томи Аквінського.
Пропонована тематика для обговорення:
-          служіння християн в місцях несвободи від початків до часу формування пенітенціарної ідеї.
-          проповідь християн в місцях несвободи в часі тоталітаризму.
-          правові засади функціонування душпастирства у пенітенціарній системі;
-          історичний контекст формування системи карного права на теренах сучасної України.
-          ретроспектива інтерпретації християнської місії в тюрмах державними утвореннями, що існували на території України.
-          засади тюремного служіння Церков в умовах сучасної Української держави. капеланство у багатоконфесійній перспективі.
-          духовні потреби персоналу Державної пенітенціарної служби України, християнські перспективи формування кадрів служби.
Список проблем відкритий для доповнення і авторських підходів.

Тези доповідей та заявки на участь, що містять тему доповіді та інформацію про Автора (прізвище, ім’я, по-батькові, науковий ступінь, вчене звання, місце роботи, посада, контактний та робочий телефони, E-mail) просимо надіслати до 20.11.2014 р. на Е-mail: panteley@ukr.net

Контакти:
протоієрей Костянтин Пантелей,
тел./факс (044) 279 19 20
моб. 097 151 64 35
e-mail: panteley@ukr.net
Павло Загороднов,
моб. +38097 397 29 40