Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 10 квітня 2015 р.

70 років тому НКВС ув'язнило греко-католицьких ієрархів.

У квітні 1945 Й.Сталін затвердив план з 10-ти пунктів, опрацьований діячами української компартії, котрий закладав ліквідацію Греко-католицької церкви та посилення православних структур в Україні. Поновилися атаки на священиків у пресі. Радянська преса атаковала цілу історію та традиції Греко-католицької церкви, а також поновила звинувачення у націоналізмі та організації антирадянського руху опору. Особливо відзначився своїми статтями Ярослав Галан, працівник журналу Вільна Україна.
 
11 квітня 1945 НКВС заарештував митрополита Йосипа Сліпого, наступника Шептицького, а також 4 галицьких єпископів: Григорія Хомишина, Івана Лятишевського, Никиту Будку i Григорія Лакоту. В час, коли єпископи та інші духівники, які відмовились від «переходу» на православ'я, були звинувачені в уявних політичних злочинах і заслані до концтаборів (де жоден окрім митрополита не вижив), НКВС створило «добровольчий» рух «возз'єднання» (рос. воссоединения) з Руською Православною Церквою. Цей рух, окрім удаваної опори на священиків, що добровільно прагнули об'єднання, спирався також на офіційну підтримку священиків, яких змушували до цього, зокрема і тортурами. Майже одразу після завершення арештів ієрархів Російська православна церква призначила Михайла Оксюка єпископом Львівським і Тернопільським, виразно рекомендувавши скоординувати свої дії з «рухом народних мас за об'єднання Церкви».
 
Не витримав допитів і 24 грудня 1945 року помер у ізоляторі Лук'янівської тюрми єпископ Григорій Хомишин. Така ж доля чекала і Перемишльського єпископа Йосафата Коциловського, захворілий на запалення легень, помер 17 листопада 1947 р. у київській в'язниці.

Отже, кінець 40-х - перша половина 50-х років були найважчим періодом в діяльності УГКЦ. Легальна структура Церкви була повністю зруйнована арештами єпископату, насадженням режимного православ'я та репресіями проти непокірних. Ліквідувавши католицький і український характер Церкви в Галичині та на Закарпатті, комуністичний режим відразу перейшов до її нищення як духовної інституції взагалі, методика якого вже десятиліттями відпрацьовуваласяа на території СРСР. Наслідки подій воєнного і повоєнного часу для західних українців були катастрофічними. Фізичне насилля і підступна демагогія, поразка національних змагань і деморалізуюча атеїстична пропаганда глибоко травмували й деформували суспільну свідомість. Переконаним греко-католикам залишалося одне - вистояти у вірі та не згубити надію.

Смерть Сталіна у березні 1953 року та "хрущовська відлига" породили нові надії та дали початок новому етапу Хресної дороги УГКЦ - "катакомбному". Основними протагоністами цього періоду церковного життя були єпископи, священики, монахи, монахині і вірні, що повернулися додому з таборів і заслання. Переживши нечувані фізичні й моральні тортури, вони зустріли вже іншу Західну Україну - знекровлену, застрашену терором, одурманену комуністично-атеїстичною ідеологією, але наперекір усьому ще живу й очікуючу Воскресіння.

Митрополит Йосиф Сліпий і надалі залишався на засланні, а в 1959 р. був повторно засуджений до 8 років примусових робіт за написання "Історії Вселенської Церкви на Україні" та пастирських листів до духовенства і вірних, які потрапили до рук КДБ.
  
 
 

Немає коментарів:

Дописати коментар