Шукати в цьому блозі

середа, 30 грудня 2015 р.

У Київському слідчому ізоляторі відбулися вокальні концерти до Господнього Різдва.

27 і 29 грудня 2015 року за сприянням продюсерського центру Андрія Гетьмана для засуджених і для персоналу Державної пенітенціарної служби Укарїни у Київському слідчому ізоляторі відбулися вокальні виступи. Під час концертів, які проходили в неділю у корпусі господарської обслуги, а у вівторок - у клубі персоналу ДПтС у виконанні Руслани Швидкої,  Марини Вихор, вокального дуету «Сестер Наруцьких» Мідеї й Адріани прозвучали і гарно відомі, і авторські пісні.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

Святе Таїнство Хрещення прийняли троє ув'язнених.

29 грудня 2015 року у приміщенні Київсього слідчого ізолятора троє ув'язнених прийняли Св. Таїство Хрещення. Неповнолітній Віталій і жінки Ангелина й Олеся. Підготування до прийняття Хрещення вони проходили проягом Різдвяного посту. У підготовці до таїнства брала участь сестра Василія Гальцова. Хрещення уділив протоієрей Костянтин Пантелей. Напередодні Різдва о. Костянтин побажав новоохрещеним повсякчас і в усіх обставинах переживати Божу присутність, чинити добро й уникати зла.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

Вифлеємський вогонь миру в пенітенціарних установах Львова.

Нещодавно брати Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, котрі належать до семінарійного відділу пенітенціарного служіння, разом з в’язничим капеланом Львівської Архиєпархії УГКЦ – отцем Тарасом Миркою передали Вифлеємський вогонь у пенітенціарні установи Львова.
Зокрема, 28 грудня 2015 року, семінаристи відвідали працівників Державної пенітенціарної служби України у Львові та поділись з ним вогнем миру, який запалили у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Під час зустрічі брат Олег Нестор розповів історичні довідки про Вифлеємський вогонь і закликав усіх бути світлом, яке має світити всім довкола і гріти тих, хто цього потребує. Опісля працівники управління разом із семінаристами молилися за мир в Україні та дякували Господу за все гучною колядою.

А вже 29 грудня семінаристи разом з отцем Тарасом принесли вогонь миру до
Львівської виправної колонії №48. Опісля встановлення вогню у штабі священик разом з працівниками установи та братами помолилися Молебень до Пресвятої Богородиці, а тоді разом колядували. Також капелани придбали та передали дві ялинки, які тепер даруватимуть святковий настрій Різдва працівникам та засудженим колонії №48.

Капеланство.info 

неділя, 27 грудня 2015 р.

ДВЕРІ МИЛОСЕРДЯ У В’ЯЗНИЦІ.

Святіший Отець Франциск 8 грудня проголосив 2016 рік Роком Милосердя. У зв’язку з цим у Папських базиліках та усіх катедральних храмах були відчинені Двері Милосердя. Людина, яка пройде крізь ці двері, посповідавшись і помолившись в наміренні Папи, отримує повний відпуст.

А що робити ув’язненим – тим, які найбільше потребують милосердя? Невже Двері Милосердя, що їх відкрив Папа Франциск по цілому світі є недоступні для тих людей, які позбавлені волі і перебувають у тюрмах? Піклуючись про їх спасіння, Понтифік сказав, що для ув’язнених дверима Милосердя стануть двері їхніх тюремних камер, крізь які вони мають вийти назустріч Божому милосердю і, покаявшись, отримати повний відпуст. Але як цю добру звістку, ці слова Святішого Оця про особливу ласку милосердя для ув’язнених, донести до людей, які перебувають за ґратами?

Власне з метою надати ув’язненим можливість пізнати і повірити в Боже Милосердя та скористатися з можливості отримати повний відпуст, напередодні Різдва Христового, 27 грудня 2015 року, група місіонерів з м. Бурштин, а саме: сестри Згромадження Чернечої Родини Воплоченого Слова, спільнота «Сопричастя», а також співачка Оксана Сливка та інші парафіяни під проводом духівника о. Любомира Іваночка та за участю о. диякона Андрія Вівчара відвідали Галицьку жіночу виправну колонію, що знаходиться в с. Маріямпіль Галицького району Івано-Франківської області. Це вже сьома зустріч місіонерів з ув’язненим жінками у продовж 2015 року. Зауважимо, що з кожними новими відвідинами, жінки, які перебувають в колонії, стають відкритішими на діалог з Богом, а також на особисте спілкування з волонтерами.

Зустріч розпочалася з катехичноі науки о. Андрія Вівчара про покликання Церкви у
поширенні доброї новини про Боже Милосердя серед ув’язнених. Адже історія Церкви тісно переплетена з поняттям тюрми. Багато тих, кого Церква проголосила святими (мучениками чи преподобними) терпіли у тюремних камерах. Серед них, зокрема, праведний митрополит Андрей Шептицький, мати Олена Вітер, патріарх Йосиф Сліпий та багато інших. Ісус Христос, який взяв на себе гріхи світу, став власником наших гріхів і будучи тим, єдиним, хто має владу прощати, передав апостолам (а через них єпископам і священикам) владу відпускати гріхи, які Він уже відкупив своєю дорогоцінною Кров’ю.

Одночасно в тиші тюремної каплиці о. Любомир уділяв Святе Таїнство Сповіді ув’язненим жінкам, які з трепетом, хвилюванням і сльозами на очах очікували на відкриту і особисту розмову з Богом, на прощення і милосердя.

У залі лунали слова о. диякона про те, що щире покаяння і Сповідь, так би мовити, розпочне у житті зранених гріхом жінок, процес спасіння – визволення, звільнення, оправдання і зцілення. Це важкий шлях – злети і падіння, важка духовна боротьба, біль і радість, але він цього вартий. На завершення диякон Андрій побажав надалі залишатись такими сильними і мужніми, адже, щоб вчинити злочин необхідна була сміливість, винахідливість і сильна воля. Також саме перебування у в’язниці, в закритій системі, спонукає людину проявляти вольові риси характеру. Потрібно, покаявшись, навчитися використовувати свої таланти і чесноти для добра. Він закликав відкинути гріх, який є лише ілюзією щастя, який навіть коли і приносить тимчасові матеріальні здобутки, нікого ще не зробив і не зробить щасливим.

Після науки місіонери мали можливість особистого спілкування з ув’язненими, старалися їм допомогти, підтримати, заохотити до Таїнства Сповіді.

Наступною подією була Свята Літургія, яка на 40 хвилин відновила Божу справедливість. Актовий зал в’язниці, що раніше бул монастирем, знову став повноцінним Храмом Божим. Тут по-новому зазвучали слова ектеній: «За святий храм цей і тих, хто з вірою і страхом Божим входять до нього»; «за тут присутніх людей, що очікують від Тебе великої і багатої милості»; «за тих, хто служать і послужили у святій обителі цій». Упродовж 40 хвилин жінки під час Святої Літургії вже не перебували у в’язниці, а перебували у Храмі, перебували на свободі. Свята Літургія перемінила простір навколо себе, а проповідь о. Любомира підкріпила ув’язнених на дусі, додала їм віри в перемогу над злом, і вони змогли поєднати свої серця з Ісусом у Таїнстві Євхаристії.

Після молитви благодарення на ув’язнених очікували радісні дарунки від Бога: мистецько-розважальна програма за участю Сестер монахинь та співачки Оксани Сливки, яка тішила їх своєю творчістю і запалом. Сестри проводили кумедні розважальні конкурси, від яких усі присутні в залі отримували велике задоволення. Співачка Оксана з надзвичайним підходом до ув’язнених зуміла розпалити їхні серця та зворушити до сліз.

На завершення всі отримали довгоочікувані подарунки, а також особисті світлини з попередніх відвідин. Останні миті зустрічі можна назвати хвилинами прощання, коли щирі слова подяки переплелись з інтенсивною «фотосесією». Ми впевнені, що зерна, кинуті у цей ґрунт, обов’язково проростуть і дадуть свої щедрі плоди. «Віддайте Богові Боже, а кесареві – кесареве», – каже Христос. Ми не прийшли судити цих жінок (вони вже засуджені законом), ми прийшли допомогти їм бути справжніми, відчути себе любленими, відкинути гріх і стати на стежку спасіння, на стежку доброго християнина. Ці кілька годин перебування з ними у в’язниці дали відчути нам, що це не були злочинці, а добрі і щирі дівчата. Ми бачили їх такими, якими їх бачить Господь, тому що Він створив їх добрими.

В особливий спосіб хочеться подякувати керівникам колонії за регулярне сприяння зустрічам, які потрібні не лише тим, хто відбуває покарання, але і нам усім, тому що милосердя ніколи не буває забагато.

Отець диякон Андрій Вівчар

субота, 26 грудня 2015 р.

В рамках всеукраїнського туру "Діти - майбутнє України" Ростислав Бьоме зустрівся з молоддю у Прилуцькій колонії

Чудова тепла зустріч пройшла у Прилуках 26 грудня. Дякуючи Ростиславові Бьоме, Олександрові Кулю та United World Organisation. Ростислав більше відомий під псевдонімом Artisto. Під час зустрічі відбувся виступ в рамках всеукраїнського туру "Діти - майбутнє України". Він традиційно проходить у школах, інтернатах, виховних колоніях, дитячих будинках, університетах. Відбулася щира бесіда з вихованцями про те, що вони відчувають, які вони мають мрії і побажання на майбутнє і як досягти мети разом. Ростислав поділився з молоддю своїм досвідом роботи над мріями і їх реалізацією. Після заспівали "Revolution Ukraine". Святий Миколай завітав до вихованців, адже ніяк неможливо без різдвяних дарунків. Усі отримали святкові подарунки. Окрім солодощів хлопці прийняли комплект: зошити, поштові конверти, календарики, шкарпетки і нижню білизну.







четвер, 24 грудня 2015 р.

"У світі, який надто часто є суворим до грішника, але поблажливим до гріха, існує необхідність розвивати сильне почуття справедливості, щоби шукати й впроваджувати в життя Божу волю." Цитата з різдвяної проповіді святішого отця Франциска.


середа, 23 грудня 2015 р.

Святкування пам'яті Святого Миколая у Київському слідчому ізоляторі спонукала неповнолітніх до покаяння.

Мабуть у кожного з нас є десятки спогадів про святкування Празника Св. Миколая. Будучи вже дорослими, ми турбуємося про те, як діти сприйматимуть історію життя, як ставитимуться до появи особи, яка зображає Святого Миколая. Чим старше діти, тим більші наші переживання. Доросліші діти сприймають все це з тінню глузування. Тим більшим було моє здивування, коли після роздачі солодощів Св. Миколаєм у кімнаті слідчого ізолятора залишилося троє підлітків. Один з них залишився з сестрою Василією готуватися до Хрещення, а ще двоє - до Таїнства Покаяння. Це були добрі сповіді. А одна з них такої сили, що трапляється в досвіді капелана раз або два на 10 років. Слава Богові, що зворушує наші серця до каяття. Але сила нашого навернення залежить від сили молитов, які підносять за нас. Молімося і жертвуймо за грішників.     "Бо дуже могутня ревна молитва праведного!" (Якова 5:16.)

Сердечно дякую, що с. Василія Гальцова і Павло Загороднов організували нинішнє свято, яке комусь з дітей простелило дорогу до милосердя Отця.

Свято Миколая у Сокальській виправній колоніїї

Завдяки парафіянам Катедрального собору свв. апп. Петра і Павла у місті Сокалі та небайдужим людям вдалося організувати та провести свято св. Миколая для ув’язнених Сокальської виправної колонії.

У промові до засуджених наголошувалося про вартість милосердя і про можливість бути милосердним до свого ближнього. Після науки засуджені отримали подарунки від св. Миколая – молитовники, духовну літературу, засоби особистої гігієни та солодощі.

Повідомив о. Андрій Дутчак, капелан ув’язнених

Волонтери разом з капеланом відкрили ювілейний Рік Божого Милосердя.

Розпочинаючи Рік Божого Милосердя, 20 грудня ув’язнених жінок у Збаразькій ВК №63 відвідали діти Марійської дружини церкви Христового Воскресіння м. Збаража, разом зі своїм духовним наставником отцем Омеляном Колодчаком, який є водночас в’язничним капеланом цієї установи. Для засуджених жінок діти приготували сценку про Святого Миколая, привезли для солодощі і мандаринки, а також подарунки від спільноти «Матері в молитві» нашого храму і храму Святого Юрія і отця Сергія Данківа і його парохіян. У переповненому залі засуджені жінки зворушливо сприймали виступ дітей і появу Святого Миколая. Кожного разу, коли діти сюди приїжджають, у багатьох жінок на очах появляються сльози. Отець Омелян звернувся до присутніх такими словами: «Сьогодні, тут ми з вами розпочинаємо Рік Божого Милосердя, який був проголошений всьому світові папою Франциском. Через це дійство про Святого Миколая, його подарунки для вас, через присутніх тут діточок, я хочу ввести вас в таємниче дійство Божого Милосердя. Бо саме Святий Миколай є прикладом безкорисливого служіння, через нього Господь проявляв Своє Милосердя потребуючим. Напевно, кожна з вас тут присутніх чекала приходу Святого Миколая і хотіла його тут зустріти, щоб на кілька хвилин полинути спогадами у своє дитинство,  до своєї домівки, відчути радість свята. Подаруйте один одному усмішку, що свідчить, що між нами сам Господь. Побачте Господа у кожній людині, яка створена на образ і подобу Божу. Нехай Господь тут сьогодні благословить вас і посилає своє Милосердя».

Того ж дня одна із засуджених жінок виявила бажання прийняти Тайну Миропомазання, і ще одна Хрещення. Наталя розказала, що колись вона була охрещена водою сестрами монахинями, а сьогодні щоб довершити Тайну Хрещення вона приступила до Тайни Покаяння і Пресвятої Євхаристії і їй було уділено Тайну Миропомазання. Наприкінці отець Омелян запитав Наталю про те, що вона відчуває, які її враження. Не задумуючись вона відповіла, що відчуває полегшення і внутрішню радість. Отець привітав її і сказав: «Сьогодні ви відчуваєте особливий дотик Христа до вашого серця, бо Печать Духа Святого скріплює вас через Христа.  Через Благодать Духа Святого ви увійшли в життя церкви, ви стали храмом Духа Святого, від нині ви належите Христу.» 

Друга засуджена Людмила прийняла Тайну Хрещення. Так само як і Наталя вона відповіла, що відчуває полегшення, що це якесь особливе відчуття. Отець Омелян подякував Людмилі за її правильне рішення прийняти Тайну Хрещення, через яку Господь очистив стан її душі і вона прийшла серцем прийняти Благодать Духа Святого, перетворила всі свої сумніви в серці на незрівняну радість присутності Бога в її серці, наповнилась Божою ласкою. Отець побажав її, щоб Дух Святий надалі провадив її у житті. 
Обидві жінки отримали медалики Матері Божої Неустанної Помочі, а також подарунки від Святого Миколая від отця Сергія Данківа і спільноти «Матері в молитві» церкви Христового Воскресіння м. Збаража, а хресні мами Святе Письмо.

Надія Тхір

понеділок, 21 грудня 2015 р.

Капелани взяли участь у конференції.

21 грудня 2015 року у приміщенні Державного університету ім. Тараса Шевченка відбулася всеукраїнська конференція «Формування узгодженої позиції Церков та релігійних організацій України щодо процесів гуманізації та формування збалансованої політики України щодо наркотиків». В'язничні капелани та служителі центрів реабілітації узалежнених Української Греко-Католицької Церкви долучилися до обговорення проблеми наркотиків у місцях несвободи та висловили свою позицію щодо реформування в нашій державі підходів до профілактики і лікування нарко-залежних.

 В програмі були розглянуті наступні питання:
1. Стан реалізації Національної стратегії щодо наркотиків до 2020 року.
2. Реальний стан справ щодо практики використання контрольованих лікарських засобів. Право пацієнта на доступ до контрольованих знеболювальних препаратів.
3. Питання зниження кримінального тиску на людей, які вживають наркотики. 
4. Питання замісної підтримувальної терапії (ЗПТ).
5. Стан справ щодо реабілітації наркозалежних в центрах реабілітації:

Представники конфесій в трьох сферах: медичній (питання знеболення), реабілітації залежних (питання ЗПТ) та пенітенціарній (кримінальний тиск) мали можливість не лише познайомитися з дискурсом в цій сфері, але й могли вибудувати власну аргументовану позицію з цих питань. Узагальнивши пропозиції Церков та релігійних організацій можна буде представити погляди релігійних організацій та продовжити дискусію. 

У заході брали участь керівник центру для жінок "Переображення", капелан у Чернігівській виправній колонії о. Петро Лоза, керівник пенітенціарного служіння Львівської Архиєпархії о. Тарас Мирка, капелан Коломийської виправної колонії о. Олекса Куйбіда. 

Священик УГКЦ Андрій Нагірняк, Голова  Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я України з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, відзначив необхідність забезпечення балансу в наркополітиці держави між забезпеченням доступу до психоактивних речовин в медичних та наукових цілях та заходами з протидії їх незаконному обігу і потребу комплексного підходу щодо здоров'я населення, що передбачає наявність профілактичних, лікувальних та реабілітаційних заходів у вирішенні проблем вживання наркотиків та наркозалежності. Також представники конфесій відзначили потребу і важливість залучення представників Церков та релігійних організацій до процесу формування політики держави у цих питаннях.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

Від Миколая до Різдва.

В оформленні використано ікону «Св.Миколай» Остапа Лозинського
Подаруйте частинку Вашого тепла та уваги в’язню:
зберіть набір засобів особистої гігієни 

та залиште в ящичку у храмі Вашої парафії
Сподіваємось з Вашою допомогою до Різдва зібрати та передати набори для хворих в Лук’янівському СІЗО та в лікарні Бучанської колонії, для неповнолітніх в Прилуцькій виховній колонії і для жінок в Лук’янівському СІЗО.

Персональні пакунки можуть містити мило, шампунь, зубну пасту та щітку, інд. засоби гігієни для жінок, шоколадку, листівку тощо.
Якщо Вам складно особисто зібрати набір для в’язня, можете зробити пожертву у скриньку в’язничного душпастирства в храмі або
на картку Приватбанку 4149 4378 2532 6786.

Дякуємо!


  Відділ Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України
Контакти: 0984229221, panteley@ukr.net
http://prison-pastoral.blogspot.com/

Приєднайтесь до групи Служити в’язням у фейсбуці
та уподобайте сторінку Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Миколай відвідав в’язнів Львівської виправної колонії №48.

У неділю, 20 грудня 2015 року, до в’язнів Львівської виправної колонії №48 завітали помічники святого Миколая: в’язничний душпастир Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Тарас Мирка разом з братами-семінаристами Львівської Духовної Семінарії Святого Духа.

Розпочалась зустріч Божественною Літургією. Далі ж на ув’язнених людей чекало невелике театральне дійство, яке підготували для них семінаристи, аби хоч на кілька хвилин повернути їх у дитинство. Зокрема, увазі засуджених було представлено персонаж бешкетника, котрий усе робить наперекір добре. Проте коли до нього приходить ангел, хлопчик уважно слухає Божого посланця й вибирає істинний шлях, за що отримує подарунок від Миколая.

Святий Чудотворець був як завжди дуже щедрим, тому всі присутні отримали від нього подарунки. У святкових пакунках для в’язнів – засоби для особистої гігієни і звичайно ж солодощі. Засуджені були щасливі, що святий Миколай не забув про них, і щиро дякували за подарунки. А Чудотворець у свою чергу просив, аби усі не забували про чесноти, завжди молились та брали участь у Літургії.

Не оминув своєю увагою цей Божий угодник і працівників цієї установи. Відтак, вони також отримали від Миколая солодощі.

О. Тарас Мирка та семінаристи дякують всім небайдужим помічникам святого Миколая за їхню щедрість та милосердя. Організувати таке свято вдалось і за підтримки Фундації святого Миколая, яка діє при Центрі Військового Капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ. Висловлюємо щиру вдячність усім, хто підтримав цей проект Фундації і тим самим допоміг подарувати трохи радості тим, хто перебуває у місцях позбавлення волі.

http://kapelanstvo.org.ua/

неділя, 20 грудня 2015 р.

У Чернігівській колонії відбулися відвідини Св. Миколая.

19 грудня 2015 року у Чернігівській колонії у каплиці відбулися відвідини Св. Миколая, що приніс справжню дитячу радість в серця жінок, разом зі щирим даром від громади вірних УГКЦ у Чернігові. Сестри Редемптористки багато років опікуються долею засуджених і віддалених від суспільства. Майже усі жінки, що знаходяться там, не зазнали такої радості в дитинстві. Святитель Миколай є покровителем ув'язнених і несправедливо осуджених. В часі лихоліть і переслідувань за віру він сам пережив кайдани і небезпеку смерті. Відоме чудо втручання Святого Миколая в долю в'язнів, що за наклепом отримали вирок смерті.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. 

пʼятниця, 18 грудня 2015 р.

У Львові семінаристи збирають теплі речі для в'язнів.

Львівська духовна семінарія збирає зимові речі для тих, хто відбуває термін покарання у виправних колоніях. Теплі светри, штани, білизну, куртки та, особливо, взуття просять приносити всіх небайдужих. Таку акцію семінаристи проводять уже другий рік поспіль. Зібрані речі засудженим передадуть у День Миколая Чудотворця.
Один із засуджених Личаківської виправної колонії №30 – Михайло Павлів, цієї зими ще залишиться в колонії. У речовому складі приглядає собі штани. Куртку йому вже дали.

«Є засуджені, які не мають близьких, рідних, а є і зі Східної України, то для них ніколи немає відмови. Всі стараються, щоби засуджених одягнути, аби всі були в теплих речах. Якщо комусь чогось не вистачає, ми пишемо заяву, вказуємо, що нам потрібно і вже ті, хто керує цим складом, нас викликають, а там ми вже вибираємо речі», – зазначив Михайло Павлів. У цій виправній колонії таких як Михайло – 640 осіб. Допомоги благодійників, які навідуються зазвичай напередодні новорічних свят, на всіх не вистачає. Заступник начальника колонії Роман Романюк каже: мають договори з релігійними організаціями та благодійниками. Однак брати все, що організації постачають, не можна.

«У нас можна брати те, що належить засудженому – речове майно, постіль, наволочки та одяг, зимовий одяг, взуття та продукти харчування», – уточнив Роман Романюк. Тому про засуджених подбає і Львівська духовна семінарія. Минулого року таку акцію студенти вже проводили, однак успішною вона не була, бо передали в'язням лише дві пари взуття. Цьогоріч відгукуються ліпше. «Приносити можуть всі речі, які не потрібні, бо було вказано, що, може, хтось уже виріс з тих речей, можливо, є застарілі речі. Найбільше, що потрібно – куртки, тепле взуття і теплий одяг», – розповів брат Олег Нестор.

Теплі речі для засуджених небайдужі можуть приносити у Духовну семінарію на Хуторівці до різдвяних свят.

Юлія Девда, ZAXID.NET

Коли в’язнична їдальня стає каплицею, а в’язень – дяком: особливості пенітенціарного служіння.

О. Тарас Мирка вже три роки є душпастирем в місцях позбавлення волі у Львові. Виправні колонії №30 та №48, а також слідчий ізолятор стали місцем його щоденного служіння. Щоразу тут на прихід священика чекають в’язні, адже тоді вони мають можливість бути присутніми на  Літургії, приступити до Сповіді та просто спілкуватись на теми, які їх турбують.

Душпастир є референтом пенітенціарного служіння у Львівській Архиєпархії УГКЦ, тому про в’язничне капеланство може розповісти чимало цікавого. Відтак, про особливості такого служіння, клеймо в’язня, вінчання у місцях позбавлення волі, різні заходи для ув’язнених людей,  а також про потребу допомоги та небайдужих добродійників читайте у цій статті.

Коли в’язнична їдальня стає каплицею, а в’язень – дяком

Коли мені запропонували служити у в’язниці, погодився без будь-яких вагань. Але відразу була думка:  як це виглядатиме? Що робитиму? Проте тепер щасливий, що маю можливість туди ходити, бо інколи в’язні відчувають себе нікому не потрібними. Навіть ті, які повертаються додому – суспільство  їх повністю відкинуло. Це мене болить, тому хочеться завжди до них йти, щоб вони відучували, що є потрібними.

Між нами немає якогось бар’єру. Не відчуваю, щоб вони боялись чи соромились підійти до мене. Навпаки, дуже люблять спілкуватись. І питань в них чимало: про історію церкви, обрядовість, а також про свої особисті проблеми. Можливо, потрібна була одна неділя, щоб вони придивились до мене,  оцінили. А так вони відкриті, сміливі та дуже щирі.

Кожного тижня молимось Божественну Літургію у цих трьох виправних закладах, крім того маємо духовні зустрічі з в’язнями, постійно організовуємо заходи. Я не сам, адже мені допомагають брати з Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, сестри та брати редемптористи. Разом ми організовуємо перегляди фільмів, молитви, ведемо підготовку до Святої Сповіді та Причастя, бо буває так, що чоловік вперше сповідається у віці 50 років,  перебуваючи у в’язниці.

Мав нагоду не лише хрестити у в’язниці, а й вінчати. У них теж є половинки, з якими хочуть бути разом. А одружені мають своєрідний привілей: можуть прийти на 3 дні на побачення до в’язниці. Так-от в своєму досвіді мав вже три таких випадки вінчання у місцях позбавлення волі.

У СІЗО є каплиця, а в інших в’язницях, на жаль, поки її функції виконує їдальня. Виставляємо ікони, престіл. Хочемо, аби й в інших двох виправних закладах були своєрідні каплички, де ув’язнені могли б приходити на особисту молитву в будь-який час.

Ми нікого не заставляємо, бо хочемо, щоб йшли свідомо, а не через те, що так вказало керівництво. І знаєте, – вони приходять. Щонеділі на Літургію приходить близько 30-35 в’язнів, 5 приступає до Сповіді й Причастя. Раніше їх було трохи більше, але тоді й у самих в’язницях було близько півтори – двох тисяч в’язнів, зараз їх близько семисот, відповідно зменшилась і кількість тих,  хто разом з нами молиться.

Вони щасливі з того, що мають можливість урочисто прочитати Святе Письмо під час богослужіння. У нас є дяк, паламар, але коли вони не можуть прийти, то їхні обов’язки виконує хтось із в’язнів. І вони дуже щиро радіють такій нагоді. У нас був випадок, коли ми не змогли прийти відправити Літургію, попередили їх та попросили, аби самі помолились разом вервицю. Але в останній момент наша поїздка відмінилась і ми несподівано приїхали у в’язницю, побачили, що вони самі дійсно зібрались разом і молились. Нам було це дуже приємно побачити. Видно, що вони хочуть змінити щось у своєму житті.

Клеймо в’язня, або вчинити злочин, щоб знову повернутись у в’язницю, що стала домом

Проте, варто зазначити, у нашому суспільстві багато упереджень до в’язнів. Був випадок, коли людина в тюрмі молилась, приходила на Літургію, читала Святе Письмо, переставала курити, говорити погані слова, дійсно змінилась, але коли вийшла на волю, то її суспільство не прийняло, вона захворіла, зараз у психіатричній лікарні. Ця людина мала надію, що коли зміниться, суспільство її прийме, але так не сталось.

Це клеймо в’язня. Зараз є проблема неприйняття суспільством колишніх в’язнів. Їх ніхто не хоче брати на роботу, мати з ними справи. Всі бояться, мають упередження. Тому в’язням дуже важко, бо від них всі віддаляються і вони ніби в окремому світі. Досить часто бувають випадки, коли вони на волі спеціально чинять злочин, аби повернутись назад у в’язницю. Це не вигадка,  вони самі таке розповідають, бо нікому не потрібні, родичі не хочуть бачити, а щоб знімати квартиру, потрібні кошти, але ж на роботу ніхто не хоче брати. Сьогодні майже нереально вийти з в’язниці, жити самому і давати собі раду. Через це людина робить маленький злочин, щоб повернутись в тюрму, мати дах над головою, щось поїсти. В’язниця стала їхнім домом.

Саме тому ми хотіли б створити реабілітаційний дім для колишніх в’язнів. Такий вже є завдяки старанням братів редемптористів в Чернігові для жінок, які вийшли з в’язниці. Тут вони можуть якийсь час жити, молитись, працювати, мають духовну опіку священика та сестер. І дуже хотілося б, щоб був такий центр і для наших чоловіків, бо дуже багато в’язнів кажуть мені: «Отче, ми не маємо куди йти». Така ідея є в наших планах, аби хоч на якийсь короткий час, поки вони облаштують своє життя, мали хоч де жити. Ми могли б починати із маленької кількості людей, але для цього потрібне приміщення.

Допомога необхідна завжди

Буває скрута: в’язням не вистачає теплих речей, взуття. Вони просять нас, аби ми принесли, бо в декого немає рідних. Тоді стараємось на парафіях організовувати збір необхідних речей. Зараз уся підтримка в основному йде на військових, і це дуже важливо, але попри те, допомога потрібна і тут. Тому про це теж потрібно говорити, аби люди допомагали.

Головню нашою підтримкою зараз є Фундація Святого Миколая, що діє при Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Це відділ релігійної місії Центру Військового Капеланства ЛА УГКЦ, який підтримує проекти, пов’язані з душпастирством серед дітей-сиріт,  військовослужбовців, студентів та в’язнів. Адже дуже часто в’язні просять хрестики, іконки. Інколи комусь потрібні ліки. Окрім того, до каплиці завжди потрібне кадило, ладан, якісь ризи. На це все необхідні кошти. Тому Фундація ніколи не забуває про ці потреби й завжди підтримує і в’язнів, і капеланів. (Додамо, що підтримати проект Фундації Святого Миколая можна, склавши грошову пожертву в скриньку Фундації у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (вул. Театральна, 11) та двох студентських храмах: блаженного священномученика Олексія Зарицького (вул. Лукаша, 3а) і святого рівноапостольного князя Володимира Великого (вул. Природна, 8а) . – авт.)

На перший дзвоник у в’язницю, або святкові заходи в місцях позбавлення волі

Якщо ти двірник, то старайся бути добрим двірником. Мене часто питають: «Отче, чи могли б ви піти на перший дзвоник до школи?». Але я завжди в цей час на святі у в’язниці. Тут є вечірні школи, училище, де навчаються в’язні. Тому ми урочисто проводимо свято Першого дзвоника, благословляємо свяченою водою, щоб вони добре вчились. Одного разу під час такого свята випускник училища звернувся до тих в’язнів, які тільки прийшли вчитись. І знаєте, це було дуже приємно слухати, бо він закликав до відповідальності: «Де б ти не був і ким би ти не працював, старайся добре виконувати свої обов’язки. Якщо ти двірник, то будь добрим двірником». Також святкуємо і останній дзвоник з підняттям прапора, славнем України, – без цього не обходиться щороку. 

Миколай про них не забуває ніколи. Завжди до цього свята в’язні отримують подарунки. Це не щось грандіозне, але потрібне: насамперед, засоби гігієни – мило, зубні пасти, шампуні. Також солодощі – не так багато, але вони є. Завжди збираємо усі ці подарунки, просимо в знайомих парафіяльних спільнотах,  а тоді пакуємо та несемо.

 Різдво й Великдень у в’язниці. На Різдво вже декілька років брати-редемптористи готували кутю в монастирі і потім ми її привозили у в’язниці, пригощали їх. Це було близько 80 літрів куті. Також не обходилось і без пампушків. Так само на Великдень вже традиційно по багатьох парафіях збираємо паски, м’ясні страви і приносимо в’язням, аби й вони відчували, що це свято. А ще в часі різдвяного чи великоднього посту кличемо священиків, які ведуть реколекції, мають науки. На Спаса збираємо для них фрукти або шукаємо кошти, за які можна було б їх закупити – принаймні для тих людей, які приходять до нас на молитву. Ну а на Вербну неділю приносимо їм лозу і освячуємо її. Хочемо, аби вони розуміли, що про них не забувають.

Виставка робіт в’язнів. Цього року в травні організовували перевізну виставку робіт в’язнів, яка мандрувала різними містами України. Це була ініціатива о. Костянтина Пантелея, керівника Відділу душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ. Тут були представлені роботи, (здебільшого ікони, але не тільки),  в’язнів з різних куточків нашої держави. Серед цих людей, які опинились за гратами, є багато таких, що мають талант до малювання. Але й тут, у місці позбавлення волі, вони мають можливість вчитись чогось нового.

Коли ж виставка приїхала до Львова, то тут вже організаційними питаннями займались ми разом із семінаристами та братами, які мені допомагають. Під час презентації ми дуже багато говорили про о. Василя Величковського, який є покровителем в’язничного капеланства, і який також перебував у в’язниці, де показував свою любов до в’язнів. Загалом більшість наших священомучеників в часи переслідувань перебували у в’язницях і були там добрими пастирями: Миколай Чарнецький, Омелян Ковч.

Не лише в’язні, а й самі працівники пенітенціарної служби потребують священика

Допомагаємо також працівникам в’язниць. Це розпочалось не так давно – літом цього року. Спільно із сестрами-редемптористками молимось молебні, готуємо тематичні зустрічі, лекції, духовні бесіди, їздимо на прощі. Зокрема, кожного червня у нас є проща з працівниками пенітенціарної служби до Унева. Організовує цю духовну мандрівку о. Костянтин Пантелей.

У них свої проблеми. Кажуть, що будучи з в’язнями довгий час, стають такими ж, як вони. Тому так потребують духовної підтримки, мудрої поради.

В’язничне капеланство: дозволити в’язням відчувати себе потрібними

Знаю, хто за що засуджений, бо самі мені про це розказують.  Самі діляться своїми історіями, за які мають страшний жаль. Можливо, до кінця не розуміють, чому так сталось, але все ж розповідають, шкодують, їм прикро, інколи не можуть змиритись з тим, що скоїли, але вчинок вже зроблений і назад дороги немає. Тому вони стараються виправитись. Можливо, є й такі, що не шкодують, проте, рідко таких зустрічав. Бо більшість тих, хто приходить, каже, що їм дуже жаль. Можливо ненавмисне це вчинили, але все ж...

Коли йде мова про серйозні злочини, кажуть, що не можуть собі дати раду з цим. Інколи навіть говорять про бажання вчинити суїцид. Тому доводиться витягувати їх з того стану, аби вони нічого собі не заподіяли.

Важливо, щоб вони розуміли, що Господь їх не залишив, завжди дає можливість прийти до Нього, навернутись, покаятись. І завданням капелана є показати їм це, дозволити їм відчувати себе потрібними. Наша місія - щоб вони пішли за Христом, щоб вони відчували Божу любов. Адже Господь був зі всіма, Він йшов до тих, хто найбільше потребував підтримки, найперше йшов до грішників,  до людей, які були відкинені  світом.

Не думав, що настільки полонить мене ця справа. Але це служіння зовсім не є тягарем, навпаки – радо йду до в’язниці, бо знаю, що там на мене чекають, що я їм потрібен. Коли моя донечка важко захворіла, я не міг бути поруч з ними, приходили семінаристи, то вони разом молились за неї, бо це була складна хвороба. Це був дуже важкий період в моєму житті, але вони молились за мою донечку і ця підтримка була дуже важливою для мене.

Коли пишуть прохання про молитву, то згадують навіть тих священиків, які приходили лише раз до них, але вони їх пам’ятають. Не можна говорити, що вони є абсолютно черствими. Інколи потрібно показати суспільству їх з іншої сторони, аби їх могли зрозуміти, бо осудити  найлегше.

Анна Гуменюк

четвер, 17 грудня 2015 р.

Відбувся круглий стіл з обговорення актуальних проблем законодавчого вдосконалення діяльності Державної пенітенціарної служби України

7 грудня 2015 року у Києві у приміщенні Національної академії внутрішніх справ відбувся круглий стіл з обговорення актуальних проблем законодавчого вдосконалення діяльності Державної пенітенціарної служби України. Серед учасників цього заходу були члени Душпастирської ради при ДПтС України пастор Ігор Лук'янов, помічник старшого єпископа УХЄЦ з державних та міжконфесійних відносин і о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу Патріаршої Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

Метою круглого столу стало обговорення низки законопроектів, прийнятих Верховною Радою України VIII скликання у першому читанні 9 грудня 2015 року, а саме: «Про внесення змін до Закону України «Про попереднє ув’язнення» (щодо імплементації окремих стандартів Ради Європи)», Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо гуманізації порядку і умов виконання покарань)» та ін. Ініціаторами проведення круглого столу стали Інститут кримінально-виконавчої служби, Державна пенітенціарна служба України, громадські та релігійні організації. Зібрання учасників круглого столу відбулося на базі Національної академії внутрішніх справ.

Роботу круглого столу відкрив начальник Інституту кримінально-виконавчої служби доктор юридичних наук Євгеній Бараш. До присутніх з привітанням звернулися заступник Голови Державної пенітенціарної служби України Сергій Оміновський, проректор Національної академії внутрішніх справ доктор юридичних наук професор С. Чернявський. У роботі круглого столу взяли участь голова підкомітету з питань діяльності Державної пенітенціарної служби Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності народний депутат України Юрій Мірошниченко; представник уповноваженого Верховної Ради України з прав людини М. Рохманний; представник Генеральної прокуратури України Володимир Фітьо, керівник Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України Олександр Букалов. Для внесення пропозицій до законопроектів було надано слово начальникам структурних підрозділів Державної пенітенціарної служби України Сергію Скокову, Ігорю Андрушку та ін.

Наукову спільноту в обговоренні законопроектів представляли: д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України Олександр Ярмиш; д.п.н., професор, академік НАПН України, заслужений юрист України Віктор Синьов; д.ю.н., професор Олександр Джужа; д.ю.н., професор Олександр Колб та ін.

Участь у роботі науково-комунікативного заходу взяли представники більшості територіальних органів Державної пенітенціарної служби, практичні працівники кримінально-виконавчої системи, які навчаються за програмою отримання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» в Інституті кримінально-виконавчої служби.

Виступаючи на круглому столі о. Костянтин Пантелей зазначив: «Гуманізація кримінально-виконавчої системи, втілення Стандартів і норм Організації Об'єднаних Націй щодо попередження злочинності та кримінального судочинства неможливі без ретельного відбору персоналу всіх категорій, оскільки добра робота в'язничних установ залежить від добросовісності, гуманності, компетентності і особистих якостей цих співробітників. Окрім того, згідно Ст. 46 – 54 Компендіуму стандартів і норм  ООН держава повинна надати захист соціальних прав і стандартів для персоналу пенітенціарної служби, який на сьогодні залишається найменш захищеною категорією службовців. Члени Душпастирської ради при Державній пенітенціарній службі України виступають на підтримку персоналу служби, беручи до уваги винятково тяжкі умови цієї роботи, персоналу пенітенціарних установ слід забезпечити гідну винагороду праці, відповідні пільги й умови праці. Аморально винагороджувати працю пенітенціаріїв 1800 - 2200 грн.»

За результатами попереднього опрацювання законопроектів науковцями Інституту та громадськими організаціями, враховуючи коментарі та поправки, які висловили учасники круглого столу під час наукової дискусії, підготовлено пропозиції щодо внесення змін до вказаних нормативно-правових актів. Повний текст пропозицій до змін у законопроекти є у вільному доступі на офіційному сайті Інституту кримінально-виконавчої служби.

За матеріалами сайту ІКВС

В Україні створена пенітенціарна асоціація.

17 грудня 2015 року у приміщенні Національної академії внутрішніх справ відбулися установчі збори щодо створення Пенітенціарної асоціації України. Нова громадська організація покликана об'єднати практиків і теоретиків пенітенціарного служіння: пенітенціаріїв, громадських та релігійних діячів, а також фахівців права, кримінології, психології, педагогіки, соціальної роботи, захисту прав засуджених та персоналу пенітенціарної служби. В установчих зборах взяв участь протоієрей Костянтин Пантелей, член Душпастирської ради при Державній пенітенціарній службі України.

У ході засідання було прийнято рішення про створення громадської організації «Пенітенціарна Асоціація України», затверджено статут, а також утворено органи правління. Головою цієї організації було обрано директора Інституту корекційної педагогіки і психології Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова, доктора педагогічних наук, професора, академіка Національної академії педагогічних наук України, заслуженого юриста України Віктора Миколайовича Синьова.

Також на зборах було зазначено, що метою новоствореної організації є захист законних прав та інтересів своїх членів, підвищення їх кваліфікації; об’єднання їх наукового і практичного потенціалу для забезпечення дотримання прав людини, законності, порядку і належних умов виконання та відбування покарань, захисту інтересів особи, суспільства і держави; сприяння консолідації, порозумінню і співробітництву вчених і практиків, громадських та релігійних діячів у досягненні мети покарання; активній підтримці авторитету, позитивного іміджу та сприяння здійсненню завдань кримінально-виконавчої служби в Україні та за її межами.

«Ідея створення Пенітенціарної асоціації України народилася понад рік тому, – прокоментував подію о. Костянтин Пантелей, – її обговорювали фахівці пенітенціарної справи, і капелани, і юристи, і вчені. Ефективно міняти систему кримінального правосуддя та пенітенціарну систему можна, коли духовні й інтелектуальні зусилля усіх зацікавлених сторін об’єднаються для втілення пенітенціарної ідеї. Християнські Церкви зацікавлені у якнайбільшому оперті в цих змінах на євангельські засади справедливості й милосердя, любові, покаяння і прощення, які дають суспільству відчуття зрілої відповідальності за себе і за ближнього на основі сповнення Заповідей Божих». 

Провідну роль у підготовці цієї знакової події зіграв професорсько-викладацький колектив Інституту Кримінально-виконавчої служби.

Світлини прес-служби ІКВС

Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ

середа, 9 грудня 2015 р.

Впровадження в Святий рік Божого милосердя для пенітенціарних службовців.

В Івано-Франківському слідчому ізоляторі впродовж тижня з 8 по 11 грудня 2015 р. відбуваються духовні зустрічі працівників установи зі священиками. Сотрудники храму Зіслання Святого Духа (м.Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 105, парох о.Віталій Дем'янець) та в'язничні душпастирі Івано-Франківського СІЗО о. Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький проводять духовні науки на тему Святого року Божого милосердя в який увійшла Вселенська Церква, а також Українська Греко-Католицька Церква у вівторок, 8 грудня. 

Пенітенціарії мають можливість не лише ознайомитися з історією виникнення цієї церковної традиції, але й роздумати над власним покликанням милосердного служіння в'язням відповідно до гасла Святого року "Милосердні як Отець".

Контекст року Божого милосердя для пенітенціарних службовців є надзвичайно важливим. Неможливо мати радість у цій професії, коли загасне надія на переміну душ, зранених гріхом. Тому поруч є Церква, яка допомагає переживати суть покликання пенітенціарного персоналу. На-жаль, служіння у зіткненні з правопорушниками, серед яких немала частина - рецидивісти, притупляє відчуття того, що за кримінальною бравадою і романтикою ховається покривджене і зранене серце, в якому, проте, не загасла спрага святості життя. Те, що відбувається в душі людини залишається божою таємницею. Легко не помітити, як грішного серця торкнулося каяття. Легко зберігати холодну впевненість у тому, що людина погрузла у багні невиправного зла. Але Святе Письмо нас вчить, що кожна мить життя сповнена нагод для початку чогось нового.

Так сталося у Києві. Ув'язнена у слідчій в'язниці на ім'я Анастасія 9 грудня 2015 року прийняла Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання і Євхаристії. Вона благала про хрещення. Як катехумен вона встигла вислухати лише першу науку. З огляду на згасання її фізичного здоров'я підготовку до Св. Таїнства було припинено, як це трапляється в надзвичайних обставинах. Більшість з 33 років з життя Анастасії минуло в ув'язненні. Неодноразово засуджена, часто в конфронтації з  персоналом, досконалий знавець кримінальних звичаїв, авторитет злочинного світу. За  цього самого часу продовжують в Різдвяний піст свою підготовку ще дві жінки. Історії їх життя здатні викликати сльози. Не завжди гріх, покараний тюремним терміном, дає відчуття здійснення ідеалу справедливості. Але й у таких обставинах славно проявляється Божа ласка.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

вівторок, 8 грудня 2015 р.

Розпочався рік Милосердя, проголошений Святішим отцем папою Франциском.

У вівторок, 8 грудня 2015 р., в урочистість Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Папа Франциск очолив на площі Святого Петра у Ватикані Євхаристійне богослуження з нагоди відкриття надзвичайного Святого Року Милосердя. Пенітенціарне служіння Церкви надає унікальну можливість послужити в милосерді щодо душі і щодо тіла в потребах в'язнів. Святий Рік Божого Милосердя буде тривати з 8 грудня 2015 р. до 20 листопада 2016. Протягом цього часу будуть відчиненими Святі Двері у чотирьох папських базиліках. Ювілейний рік  – це особливий рік, в якому Святіший Отець закликає вірних до покаяння, наголошуючи на цілковитій довірі божому милосердю цілого свого життя.

Традиція святкування Ювілейного Року сягає 14 століття, її розпочав папа Боніфацій VIII у 1300 році. З цього часу Церква проголошувала ювілейні роки кожні 25-50 років, хоча були і вийнятки, коли Папа проголошував екстраординарний Ювілейний Рік. За останні 700 років Церква святкувала Ювілейний Рік двадцять дев’ять разів. Святий Рік Милосердя, проголошений Папою Франциском, буде тридцятим. Під час інавгураційної меси Папа виголосив наступну проповідь:

Браття і сестри!

Через деякий час матиму радість відкрити Святі Двері Милосердя. Здійснюємо цей жест, який я вже здійснив у Банґі, настільки простий, наскільки символічний, у світлі Божого слова, яке ми вислухали, що ставить на першому плані першість благодаті. Те, що неодноразово повторюється в цих читаннях, у дійсності, відсилає до слів, з якими ангел Гавриїл звернувся до юної дівчини, схвильованої та здивованої, вказуючи на таїнство, яке Її огорнуло: «Радуйся, повна благодаті» (Лк 1,28).

Діва Марія покликана, насамперед, радіти тим, що Господь здійснив у Ній. Божа благодать огорнула Її, вчинивши гідною стати матір’ю Христа. Коли Гавриїл увійшов в Її дім, то також і найглибше таїнство, яке виходить за межі будь-яких здібностей розуму, стає для Неї причиною радості, віри та віддання Себе слову, яке Їй об’явлене. Повнота благодаті здатна перемінити серце та вчиняє його здатним вчинити настільки великий поступок, який змінює історію людства.

Свято Непорочного Зачаття виражає велич Божої любові. Він не лише Той, хто прощає гріх, але в Марії діє так, що запобігає первородній провині, яку кожна людина носить у собі, приходячи на цей світ. Божа любов запобігає, випереджує та спасає. Початок історії гріха в Едемському саді виливається у задум любові, яка спасає. Слова Книги Буття вказують на щоденний досвід, який відкриваємо в історії особистого життя. Завжди існує спокуса неслухняності, яка виражається у бажанні планувати своє життя незалежно від Божої волі. Саме ця неприязнь постійно чинить замах на життя людей, щоби протиставляти їх Божому задумові. Однак, також й історію гріха можна збагнути лише у світлі любові, яка прощає. Гріх можна зрозуміти лише в цьому світі. Якщо би все залишилося відданим гріхові, ми були би найнещаснішими з-поміж створінь, в той час, як обітниця перемоги Христової любові вміщає у собі все Отцеве милосердя. Боже слово, яке ми вислухали, не залишає сумнівів щодо цього. Непорочна Діва стоїть перед нами, як упривілейований свідок цієї обітниці та її сповнення.

Цей надзвичайний Святий Рік також є даром благодаті. Перейти через ці Двері означає відкрити глибину милосердя Отця, Який всіх приймає й особисто виходить назустріч кожному. Це Він нас шукає, Він виходить нам назустріч. Це буде рік, під час якого слід зростати в переконаності у милосерді. Якої ж кривди завдається Богові та Його благодаті, коли стверджується насамперед про те, що гріхи караються Його судом, замість того, щоб наголошувати на тому, що вони прощаються Його милосердям. Так, саме так! Ми повинні ставити милосердя перед судом, і в будь-якому випадку Божий суд здійснюватиметься у світлі Його милосердя. Отже, перехід через Святі Двері повинен допомогти нам почуватися учасниками цього таїнства любові та лагідності. Відкиньмо будь-які форми страху чи боязні, бо вони не личать тому, хто є любленим; живімо, радше, радістю зустрічі з благодаттю, яка все перемінює.

Сьогодні тут в Римі та в усіх дієцезіях світу, переходячи через Святі Двері, хочемо також згадати про інші двері, які п’ятдесят років тому Отці Другого Ватиканського Собору відчинили навстіж перед світом. Цю річницю слід згадувати не лише з огляду на багатство документів, залишених Собором, які до сьогодні дозволяють перевіряти величезний поступ, здійснений у вірі. Собор, насамперед, був зустріччю. Справжньою зустріччю між Церквою та людьми нашого часу. Зустріччю, позначеною силою Святого Духа, Який спонукав Свою Церкву відплисти з мілини, яка на довгі роки замкнула її у собі самій, щоб з ентузіазмом повернутися на місійний шлях. Це було повернення на шлях, який веде до зустрічі з кожною людиною там, де вона перебуває: в її місті, домі, місці праці… повсюди, де б не перебувала людська особа, Церква покликана досягти її, приносячи радість Євангелія, милосердя і Боже прощення. Це місійна спонука, яку, отже, після цих десятирічь, знову приймаємо з такими ж силою та ентузіазмом. Ювілей спонукає нас до цієї відкритості та зобов’язує нас не занедбувати духа Другого Ватиканського Собору, духа Милосердного Самарянина, як говорив блаженний Павло VI під час закриття Собору. Переходити сьогодні через Святі Двері зобов’язує нас наслідувати милосердя доброго самарянина.

Джерело: CREDO

У Києві відбулося друге засідання Душпастирської ради при Державній пенітенціарній служби України.

8 грудня 2015 року у Києві відбулося друге засідання Душпастирської ради при Державній пенітенціарній службі України. Початок праці цього дорадчого органу було передбачено законом про капеланство у пенітенціарній системі України. Душпастирська рада  утворена наказом ДПтС України від 7 вересня 2015 року. 

У ході засідання було затверджено склад Душпастирської ради при ДПтС України, погоджено порядок головування у Душпастирській раді. Зокрема було визначено, що першим Головою Душпастирської ради є пастор Рустам Фатуллаев, керівник Відділу соціального служіння «Маханаім» Всеукраїнського Союзу Церков Християн Віри Євангельської (П'ятидесятників). Також було обговорено звернення до центрального апарату ДПтС України про можливість навчання державним коштом майбутніх священнослужителів (капеланів) на базі відомчих навчальних закладів, зокрема у Київському Інституті кримінально-виконавчої служби, Чернігівській пенітенціарній  академії,   Білоцерківському училищі професійної підготовки персоналу та інших. 

Окрім того присутні обсудили перспективу участі релігійних організацій у Пенітенціарній асоціації України, яка має об'єднати теоретиків і практиків пенітенціарної справи. Представники Церков намітили проведення під егідою Душпастирської ради 2016 року конференції у Києві  "Сучасність і перспективи душпастирської опіки в пенітенціарній системі України" та погодили порядок денний ІІІ-го засідання, яке запропоновано провести у 22 січня 2016 року.

У засіданні взяли участь Віталій Хведчук, заступник начальника управління соціально-виховної та психологічної роботи апарату Державної пенітенціарної служби України і Олег Андрієнко - Голова Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби. Присутні члени Душпастирської ради засвідчили живу солідарність зі співробітниками пенітенціарної служби. У часі реформ багато зусиль було звернено на права в'язнів, при цьому цілком занедбано персонал органів і установ пенітенціарної служби.

Гуманізація кримінально-виконавчої системи, втілення Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими (ООН 1955) неможливі без ретельного відбору персоналу всіх категорій, оскільки добра робота в'язничних установ залежить від добросовісності, гуманності, компетентності і особистих якостей цих співробітників. Окрім того, згідно Ст. 46 – 54 Мінімальних стандартних правил держава повинна надати захист соціальних прав і стандартів для персоналу пенітенціарної служби, який на сьогодні залишається найменш захищеною категорією службовців. Члени Душпастирської ради зазначили, що беручи до уваги винятково тяжкі умови цієї роботи, персоналу пенітенціарних установ слід забезпечити гідну винагороду праці, відповідні пільги й умови праці.

Склад Душпастирської ради при ДПтС України

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ