Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 25 березня 2016 р.

Отець Костянтин Пантелей: Держава і суспільство мають розуміти, що нормальна пенітенціарна система дорого коштує.

Отець Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ.


Отче, уряд задекларував реформування пенітенціарної системи України. У чому має полягати ця реформа, на ваш погляд?

Те, що планується така реформа, – дуже добре. Бо не можливо, аби пенітенціарна система залишалася в теперішньому вигляді. Реформування пенітенціарної системи я сприймаю в комплексі з правоохоронною, судовою і вже в кінці системи виконання покарань. І ми маємо прагнути, аби систему покарань перетворити в пенітенціарну. У цьому – велика роль закону про капеланство, який поетапно впроваджується. У вересні 2015 року при Державній пенітенціарній службі України створено Душпастирську раду з офіційних представників різних Церков. Узгоджено програму навчання капеланів на базі навчальних закладів пенітенціарної служби. Усунуті перешкоди доступу до священика в установах попереднього ув’язнення.

Святіший отець Франциск у зверненні до делегатів Міжнародної асоціації карного права 23 жовтня 2014 року вказав на проблему перекладання відповідальності за всяке зло на людей, які отримують вироки. Ці вироки мають яскравий нахил до помсти. У нас часто наслідки покарання не співмірні зі вчиненим злочином. Гадаю, не можна призначати одну міру покарання тим, що вчинили злочин, скажімо, на 300 гривень а тим, які на грабують на 300 мільйонів цілком уникати кари…

А як зробити так, аби буква і дух закону відповідали покаранню?

Як на мене, треба, перш за все, змінити, кримінальне правосуддя. Злочини з незначними соціальними наслідками не повинні б узагалі каратися позбавленням волі. Можна було б шукати альтернативу, аби такі люди відпрацьовували свій проступок на громадських роботах, наприклад, як упорядкування цвинтаря, облагородження міст, узбіч біля дороги… Адже хіба вартує, скажімо, вкрадених 200 гривень чотирьох років людського життя?! І мало ймовірно, що ця людина, будучи обмежена в свободі, сформується у в’язниці як особистість, і повернеться до суспільства зрілою і виправленою.

Систему правосуддя потрібно зробити якомога більш відкритою для суспільства. Щоб нам не тільки був важливий результат, а й сам процес. Бо якщо нас цікавитиме лише результат, то він досягатиметься будь-якими методами.

Але є також великою проблемою самі умови утримання людини…

Добра пенітенціарна система – це не лише чисті красиві в’язниці…
Кримінальне покарання має на меті не помсту за правопорушення, а переміну життя цієї людини, щоб повернути її в суспільство як правослухняного громадянина. Саме аналізуючи наслідки покарання, пов’язані з ув’язненням, ми повинні розуміти, що пенітенціарна система не має кінця і краю у своєму реформуванні. Постійно дивитися на ті підходи, які ми застосовуємо до правопорушника, наскільки вони лікують його ситуацію. Якщо ні, то міняти підходи…

Не важливо лише ув’язнити людину. У нас якщо ув’язнений, він абсолютно стає антисоціальним елементом, сміттям…

Ми можемо побудувати багато нових в’язниць, але це не вирішить усіх проблем з ув’язненими. Реформуючи пенітенціарну систему, ми повинні продемонструвати в’язням, що суспільство солідарне з ним в усьому, крім злочину. Вилікувати таку особу не можливо, якщо вона буде відчувати ворожість і відчуженість суспільства.

Скажімо, у в’язниці зараз відсутні місця, крім клубу, де б можна проводити з в’язнями психологічну, соціальну чи духовну працю. Наприклад, за кордоном у цивілізованих країнах в’язниці є спеціально обладнані приміщення, де ув’язнений може провести час зі своєю сім’єю, побавитися з дітьми. У нас є кімнати для тривалого побачення. Але поки тими коридорами проведуть туди відвідувачів, то можна сказати, що побачення вже зіпсоване.

Читала статистику, що утримання в’язнів в Україні фінансується найгірше з усіх країн Європи. Ось ви відвідуєте в’язнів, чого їм не вистачає? В яких умовах вони утримуються?

Умови утримання жінок і неповнолітніх відрізняються в кращу сторону. Це стосується і закладів попереднього ув’язнення, і установ виконання покарань. Проте усім в’язням, особливо жінкам, бракує засобів особистої гігієни, фахового медогляду і своєчасного лікування. Поступово змінюються житлові умови у чоловіків, у виправних колоніях великі казармені приміщення реконструюються у кубрики на 8-12 осіб.

Проблемою є протікання дахів, старі водогони, санвузли і комунікації. Деякі приміщення потребували капітального ремонту ще 20 років тому. Харчоблоки та продуктова база також потребують суттєвого фінансування. Але… Коли ви чуєте, що система фінансується на 40 відсотків, то це значить, що закладено сто відсотків, а доходить лише 40.

Куди дівається 60 відсотків?

Потрапляє у дефіцит бюджету. Це так само як з охороною здоров’я. Згідно Конституції України, кожна людина має право на безкоштовне лікування, але жоден громадянин не може такого отримати, коли потрапляє в лікарню.

Але погодьтеся людські умови перебування – теж важливо.

Так. Але ми повинні бути по-людськи солідарними з ними і в інших речах. Наприклад, якщо це жінка, то вона має мати можливість митися більше ніж раз на тиждень. Що ув’язнений – теж людина, і йому також потрібно дихати свіжим повітрям щодня, харчуватися відповідно… Держава, суспільство мають розуміти, що нормальна пенітенціарна система буде коштувати.
Ми часто говоримо про ув’язнених, а про працівників пенітенціарної служби, так званих тюремників, ми навіть не згадуємо. Або якщо згадуємо, то радше з негативним підтекстом. За свою роботу вони отримують копійки і через це держава сама штовхає їх на злочинні схеми у в’язницях.

Чи ви багато знаєте людей, які сидять роками в СІЗО, чекаючи на вирішення справи, і вважають себе невинними?

Таких людей в СІЗО, на щастя, в рази поменшало. Але, на жаль, вони досі є. Знаєте, як тільки якась справа стає публічною, то людині одразу обирають інший запобіжний захід. І набагато краще доводити свою невинність, будучи під домашнім арештом ніж в ізоляторі.

Ви відвідуєте колонії для неповнолітніх. Який має бути підхід до утримання неповнолітніх?

Найперше, утримання підлітків під вартою до винесення вироку мало би відбуватися в окремих установах. Те, що вони так чи інакше можуть зустрічатися з дорослими злочинцями, – погано. Коли їх транспортують на суд, водять на прогулянки тощо. Їх час частково зайнятий освітою, соціально-виховною працею. До них допускають волонтерів суспільних служб для молоді. Великий духовний ресурс надають релігійні організації, представники яких користуються повагою і довірою в дітей.

У виховних колоніях потрібно було б збільшити число педагогів, психологів для праці з неповнолітніми. Тенденція скорочення персоналу виховних колоній йде проти потреби ретельнішої індивідуальної праці.

Що можете сказати про так званий «закон Савченко»?

Закон недосконалий і дещо популістський сам по собі. Але він багатьом дав можливість повернення додому, до своїх родин. Критика закону в тому, що він дає шанс на звільнення особам, що скоїли тяжкі злочини, також є популістською і навіть інфантильною. Терміни вироків так чи інакше закінчуються. І тут суспільство розуміє, що само по собі ув’язнення не виліковує злочинність. Щороку, навіть без цього закону, звільнялися десятки тисяч наших співгромадян без жодних програм суспільної реінтеграції з боку держави. Без нових підходів до проблеми, в’язниця не стільки вирішує, скільки помножує болі суспільства.

…Я сприймаю цей закон як чудовий збіг обставин у контексті Ювілейного року Божого Милосердя. У Старому Завіті ювілейний рік був також для звільнення невільників. Окрім того, досить часто трапляються випадки неправосудних вироків.

Розмовляла Ксеня Лесів

Немає коментарів:

Дописати коментар