Шукати в цьому блозі

вівторок, 12 квітня 2016 р.

РОЛЬ ДУХОВЕНСТВА У ВИШКОЛІ І ПРОФЕСІЙНІЙ ФОРМАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ДКВС.

Капеланів і персонал Кримінально-виконавчої служби об’єднує те, що їм випало створювати традицію пенітенціарного служіння в новітній Україні. Від перших років незалежності воно стало спільним полем діяльності для персоналу КВС і душпастирів. Служіння у тюрмах відбувається на засадах соціального партнерства Церкви і держави на перетині правового, соціального і духовного. Церква є найбільшим партнером держави, на засадах їх взаємної відокремленості, у розумінні і переосмисленні пенітенціарної практики. Оцінка ефективності цього служіння є постійним завданням сучасного суспільства. Інакше будуть порушені найбільш фундаментальні принципи справедливості, які утримують соціум у стані інтеграції.

У контексті Ювілейного року Божого Милосердя, що відбувається у Католицькій Церкві з 8 грудня 2015 р. до 20 листопада 2016 р., пам’ятним є ПОСЛАННЯ Його Святості Іоанна Павла II з нагоди Ювілею у в'язницях 9 липня 2000 Року Божого: «Державна влада, яка позбавляє людей їх особистої свободи, як того вимагає закон, обмежуючи довшу чи коротшу частину їхнього життя, повинна розуміти, що вона не є господарем часу ув'язнених. Подібним чином ув'язнені не повинні утримуватися так, ніби їхній час у в'язниці був цілковито віднятий у них: навіть час у в'язниці це Божий час. Як такий, він повинен переживатися у повному обсязі; це час, що має бути подарований Богові, як нагода для правди, смирення, надолуження і навіть віри.
…не сприятиме інтересам позбавлених свободи, якщо тюремне ув'язнення буде лише актом помсти з боку суспільства, провокуючи у самих ув'язнених тільки ненависть» [1].

Кожна легітимна влада має право й обов’язок реагувати на факт злочинності. Пенітенціарна система покликана до виконання ізоляції та реабілітації людей звинувачених у злочині й тих, хто отримав вирок та відбуває покарання. Але навіть у випадку тяжких правопорушень персонал повинен відповідно ставитися до гідності людини незалежно від обставин і від характеру злочину, з причин того, що справедливість має завжди керуватися також поняттям милосердя [2].

А це дуже непросто! Позбавлення волі – міра гніву, що ставить працівників пенітенціарних установ у конфронтацію із засудженими. В’язниця – місце ізоляції та відчуження. Це відчуження має багато ступенів:
   1)    в’язні відокремлені від суспільства;
   2)    в’язні протиставляють себе відносно персоналу;
   3)    в’язні поділені між собою згідно тюремної субкультури.

Значні зусилля персоналу йдуть на підтримання безпеки й дисципліни в установах. Крім того, є інші труднощі у пенітенціарній праці: брак кадрів, надмірна бюрократія, формалізовані процедури поводження з ув'язненими, великі навантаження й відповідальність, понаднормові години, мала винагорода. Численні виснажуючі фактори збільшують внутрішнє напруження, викликають погане самопочуття, розчарування, агресивність, депресію [3].

Служіння духовенства в пенітенціарних установах надихає персонал і цілковито перемінює мікро-клімат відносин серед людей. Це рівно стосується як ув’язнених, так і службовців. На тлі професійної деформації й вигорання, притаманних пенітенціарній службі, душпастирський супровід персоналу дає можливість шляхетного відновлення працівників кримінально-виконавчої сфери і, як наслідок, їх більш витривалого й корисного служіння.

Інтелектуальний і духовний рівень в’язничного працівника у сучасній Україні залежить від участі духовенства усіх конфесій у професійній формації персоналу ДКВС. В циклі праці кожного пенітенціарія мають бути включені оплачувані години навчання і духовної віднови, які вириватимуть його з обставин, що поступово деформують та витирають професійні риси, головними серед яких є переможна людяність та розуміння конечної цілі служіння – суспільного миру.

Гуманізація правосуддя і виконання покарань в Україні спирається на пенітенціарну ідею, витоки якої йдуть з християнської проповіді.  Церква допомагає суспільству подолати відчуження та віднайти найбільш ефективні соціально-правові моделі реагування на проблеми злочинності. Справедливість і милосердя – основа виправлення особи, що переступає закон.

Як спеціалізований навчальний заклад Державної пенітенціарної служби України ІКВС був заснований розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року. Маючи свою передісторію ще поміж 1975 - 1991 роками, та після здобуття Україною незалежності у 1992 - 1998 роках, заклад готував працівників пенітенціарної системи, яка знаходилася під керівництвом МВС. Саме тоді було створено науковий потенціал, що сьогодні представляє заклад як перлину пенітенціарної науки в Європі і світі. Кращі випускники тих років нині є керівниками або провідними офіцерами в органах і установах Державної пенітенціарної служби.

Науковці цього інституту брали участь у розробці навчального плану з підготовки капеланів, які у відповідності до підписаного у червні 2015 року Президентом України Петром Порошенком Закону [4], здійснюють духовну опіку осіб, узятих під варту та позбавлених волі, а також персоналу ДПтС України. Незабаром перша міжконфесійна група капеланів, що душпастирюють в установах попереднього ув'язнення, приступить до навчання з метою отримання необхідного рівня професійної компетентності.

Крім пенітенціарних службовців, особливої і постійної формації потребують також капелани. Необхідним є майданчик спільного обговорення і розвитку пенітенціарної справи душпастирями різних конфесій. Представники Церков покликані підтримувати добрі відносини і співпрацю з представниками усіх конфесій чи деномінацій, зміцнюючи в ув'язнених толерантне ставлення одне до одного; в їх діяльності неприпустимі проповідь ненависті, релігійного фанатизму чи агресії [5]. Капелани мають бути знаряддям відродження людей, даючи автентичне свідчення христової віри, яка усіх нас об’єднує, незалежно від традицій, до яких вони належать. Вони покликані об’єднати зусилля щодо плекання належної пошани праці пенітенціарія та створення гідних соціальних умов для персоналу ДПтС, запобігання катувань, нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню з ув’язненими.

В Інституті кримінально-виконавчої служби у Києві пропоную створити (на громадських засадах) опорну кафедру пенітенціарної практики та пенітенціарної етики, який на основі аналізу і наукового дослідження, а також міждисциплінарного підходу сприятиме формуванню працівників служби і капеланів.

Особливе сприяння в цьому дає присутність у Києві вищих богословських закладів християнських конфесій, які здійснюють активну співпрацю з пенітенціарною службою. Це - майбутнє кримінально-виконавчої сфери. Адже саме у пенітенціарній ідеї суть реформування кримінально-виконавчої служби. Дисципліни філософської і богословської антропології мають стати профілюючими для пенітенціаріїв. В розумінні проблеми злочину та необхідності протистояння суспільній дезінтеграції - найважливіше покликання служби.

Київ дає можливість розпочати співпрацю на академічному рівні поміж державними навчальними закладами пенітенціарної системи і церковними богословськими закладами освіти для поглибленого вивчення філософської та християнської антропології для подальшого обґрунтування і втілення пенітенціарної ідеї у системі кримінального правосуддя і системі виконання покарань. Через обмін науковими ресурсами поміж згаданими вище закладами буде можливо продовжувати дослідження історії та створення традицій пенітенціарного служіння в Україні і поза її межами. Кафедра дасть можливість впровадити заходи професійної формації службовців ДПтС України на підставі поглибленого вивчення основ християнської духовності, з джерел якої походить сама пенітенціарна ідея.

«Століттями Церква терпляче й неухильно виконувала свій материнський i вчительський обов’язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в’язнів як Божих дітей?» [6].

У пенітенціарній системі посилення ролі релігії та служителів Церкви зумовлюється духовними змінами, що відбуваються в сучасному суспільстві. Релігійна опіка розглядається як один з головних аспектів реалізації свободи совісті та форм надання духовної допомоги у повсякденній службі пенітенціарія і у житті в'язнів [7].

Список використаних джерел

1.                ПОСЛАННЯ Його Святості Іоанна Павла II з нагоди Ювілею у  в'язницях 9 липня 2000 Року Божого, Служити ув’язненим: фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах / За загальною редакцiєю о. Костянтина Пантелея. – Львів: Дон Боско, 2012. – 242 с., ISBN 978-966-2090-17-8, с. 42 – 48.
2.                Компендіум Соціальної Доктрини Церкви. – Київ: Кайрос, 2008, с. 248, §§ 402-405.
3.                „Duszpasterstwo więzienne w polskiej i szwedzkiej rzeczywistości penitencjarnej”; [w:] Duszpasterstwo więzienne w pracy penitencjarnej, red., J. Świtka, M. Kuć, Lublin 2007, wyd. Towarzystwo Naukowe KUL. ISBN: 83-7306-329-3.
4.                Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання діяльності священнослужителів (капеланів) в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України”,  м. Київ 14 травня 2015 року № 419-VIII, Голос України від 10.06.2015 — № 101
5.                Проект Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України. (http://prison-pastoral.blogspot.com/2012/06/dirltr-styletext-align-left-trbidion.html)
6.                Іван Павло ІІ. Звернення у в’язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L’Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p. 20, переклад Оксани Ромазан.
7.                Пахомов І.В. Вплив релігійних організацій на процес ресоціалізації засуджених // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К., 2008. – Т. Х. – Ч. 2. – С. 374–381.

Пантелей К. Ю.,
протоієрей Української Греко-Католицької Церкви,
член Душпастирської ради при ДПтС України,
керівник Відділу ПК УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України


©Костянтин Пантелей. Текст доповіді на конференції «Сучасність і перспективи пенітенціарної душпастирської опіки», яка відбулася 13 квітня 2016 року в Інституті кримінально-виконавчої служби у Києві.

Усі цитування даної доповіді мусять дотримуватися авторського права.

Немає коментарів:

Дописати коментар