Шукати в цьому блозі

субота, 24 вересня 2016 р.

Доповідь на круглому столі «У пошуках оптимальної моделі пенітенціарної діяльності в Україні: від людини до системи»

20 вересня 2016 року в Інституті кримінально-виконавчої служби відбувся круглий стіл на тему «У пошуках оптимальної моделі пенітенціарної діяльності в Україні: від людини до системи».

Пантелей К. Ю.,
протоієрей Української Греко-Католицької Церкви,
член Душпастирської ради при ДПтС України,
керівник Відділу ПК УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України

АКСІОЛОГІЧНА ПРИРОДА ПЕНІТЕНЦІАРНОГО СЛУЖІННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ПРОФЕСІЇ ПЕНІТЕНЦІАРІЯ НА ЯКІСНО НОВИЙ РІВЕНЬ
Ми обходимо 25 річницю відновлення української державності, втраченої близько 100 років тому. Перебуваючи у пошуку оптимальної моделі пенітенціарної діяльності ми маємо зосередитися на її кінцевій меті. Більше того, використовуючи усі засоби публічної комунікації, потрібно допомагати цілому нашому суспільству глибше усвідомлювати  природу пенітенціарного служіння, та важливість пенітенціарної професії [1]. Особливе значення це має у контексті суспільної трансформації, яку переживає наша країна, а ще більше – в обставинах тривання Російсько-Української війни та її наслідків.
На відміну від тоталітарних й олігархічних режимів, що охороняли недоторканість своєї влади й скеровували на це усі закони й виконавчі інституції, включно з системою кримінальних покарань, у демократичному суспільстві існування пенітенціарної системи спрямоване на досягнення справедливості, повернення до суспільного миру й відновлення гармонії соціальних відносин, підірваної скоєними злочинами.
Цінуючи й здійснюючи нашу таку дорогу свободу, ми маємо формувати і спрямовувати з власної ініціативи своє особисте і суспільне життя, беручи на себе відповідальність за нього. Адже свобода не тільки дозволяє людині змінити на краще стан речей навколо себе, а й визначає її особистісний розвиток через послідовний вибір справжнього добра. Ми сьогодні творимо свою країну і є батьками власного буття [2], будуємо суспільний лад [3].
Макс Вебер, відомий політолог й економіст, один із засновників соціології як науки, у своїй класифікації типів соціальної дії, навів, серед інших, цілераціональну дію. Це дія, що характеризується ясністю і однозначністю усвідомлення діючим суб'єктом своєї мети, яку він співвідносить з раціонально осмисленими засобами, що забезпечують її досягнення; у Вебера цей тип соціальної дії грає роль раціональної «моделі» людських вчинків. В контексті пенітенціарної діяльності найбільш відповідною буде за Вебером ціннісно-раціональна дія – дія, мету якої діючий суб'єкт сприймає як безумовну цінність, як щось самодостатнє [4].
У сучасному українському суспільстві погляд на проблему злочинності характеризується нахилом до помсти та визначається поверхневістю й каральним популізмом. Такі моделі не були історично притаманні менталітету нашого народу, а стали нав’язані зовні. Від поверхневості й популізму страждають не лише ув’язнені, але також персонал, а врешті й саме суспільство. Корупція, насильство та порушення прав людини в місцях обмеження свободи – пов’язані з установками, які дає саме суспільство. Цілковите осудження, перенесення тягаря провин за усяке зло на покараних за злочини осіб, відчуження соціуму від в’язнів приводять до їх маргіналізації. Наслідком цього є те, що більшість наших співгромадян проходять точку неповернення й назавжди залишаються в зоні криміналу. Але гідним здивування є факт, що пенітенціарії на 26 рік існування України як незалежної держави стали маргіналізовані ще більше від самих в’язнів.
Для збереження правопорядку у боротьбі зі злочинністю не вистачає обмежити зло шляхом ув’язнення правопорушників. Не достатньо засудити злочинця і надійно обмежити його свободу. Для далекосяжного позитивного результату з ним необхідно працювати. Індивідуальні і групові реабілітаційні й терапевтичні заходи повинні привести до постійної зміни у свідомості й у вчинках в’язнів, навчити свідомо відкидати навички деструктивної поведінки, дати можливість через працю брати конструктивну участь у суспільному житті: виробнича мотивація діє про-соціально. Пенітенціарна праця – є найбільш часоємким напруженням життєвого ресурсу, яке може мати руйнівні наслідки для робітника [5]. А хто ці працівники? Який їх образ? Чим вмотивована їхня праця? Як пересічні громадяни сприймають цю професію? Як винагороджується їхня праця? Врешті, чи не накладає соціум на цих людей тягарі надмірні, до яких ніколи не діткнувся жоден з прибічників караючої справедливості?
Як капелану мені прийшлося неодноразово помітити й ствердити, що найбільш успішною, плідною по відношенню до в’язня, була дія професіонала пенітенціарія, яка опиралася на безумовне усвідомлення людської гідності своєї й утримуваної особи і на ціннісну орієнтацію своєї професійної діяльності. Повернення соціально-розадаптованих людей до життя у спільноті складає для сучасного соціуму величезну цінність. Тому професія пенітенціарія набуває значення найбільш складної, суспільно-значущої праці, що позначається високою духовно-фізичною, інтелектуальною, морально-психологічною й соціально-педагогічною складовими. Збереження здоров’я працівників, плекання професійної етики, постійна суспільна комунікація, залучення найбільш плідних і життєздатних сил громадянського суспільства у різноманітних програмах  – головні пріоритети. Все це потребує належного фінансування. Отже сучасна Україна має дбати про ретельний відбір найкращих кандидатів на службу та про високі стандарти грошового утримання персоналу.
Свого часу, найбільш лихою моделлю правління Платон вважав тиранію, натомість ідеальна держава (грець. Πολιτεία) має діяти на добро цілого суспільства, і керувати нею повинні чесні й кваліфіковані люди. Особливу роль Платон у відводив станові воїнів-стражів, яких необхідно піддавати особливому вихованню та вишколу [6].
Для профілактики професійної деформації й вигорання, притаманних пенітенціарній службі, душпастирський супровід персоналу дає можливість шляхетного відновлення працівників кримінально-виконавчої сфери і, як наслідок, їх більш витривалого й корисного служіння. Інтелектуальний і духовний рівень в’язничного працівника у сучасній Україні залежить від участі духовенства усіх конфесій у професійній формації персоналу пенітенціарної системи. Необхідно передбачити в структурі робочого часу працівників, які безпосередньо контактують з в’язнями, заходи морального, санаторно- медичного, фізичного та духовного відновлення, які вириватимуть його з обставин, що поступово деформують та витирають професійні риси, головними серед яких є переможна людяність та розуміння конечної цілі служіння – суспільного миру. Працівник має бути поза деструктивним впливом в’язничного середовища, як мінімум, третину робочого часу, що віддається на відновлювальні заходи та інші види зайнятості. Такі заходи в рамках робочого часу можуть включати наступне[7]:
-         психолого-терапевтичні та санаторно-медичні заходи,
-   зустріч із капеланом, філософська та біблійна антропологія, християнська етика, розгляд ситуативних моделей поведінки у різних обставинах служіння і «здоровий глузд», пенітенціарна етика,
-         заняття у плавальному басейні, спортивні та рухливі гри, масаж,
-         вправи на розвиток спостережливості і пам'яті,
-         навчання й перевірка вмінь надання першої допомоги,
-         тест на розуміння прочитаного, що складається з відповідей на питання,
-          пенітенціарна кримінологія, соціальна інформація, питання пенології, терміни, використовувані в суді
-         судова процедура, заходи пробації та умовно-дострокового звільнення.
Список використаних джерел
1.                UN General Assembly, United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners (the Nelson Mandela Rules): resolution / adopted by the General Assembly, 8 January 2016, A/RES/70/175, available at: http://www.refworld.org/docid/5698a3a44.html, Institutional personnel Rule 74.2
2.                Gregory of Nyssa, The Life of Moses, by Abraham J. Malherbe (Translator), Everett Ferguson (Translator), Paulist Press, New York, 1978., II Contemplation on the Life of Moses, Birth and Childhood, 3, p. 55.
3.                Іван Павло II, Енцикліка Centesimus Annus, 13: AAS 83 (1991), 809-810.
4.                Max Weber, Wirtschaft und Gesellschaft. Grundriss der verstehenden Soziologie. Frankfurt am Main. Zweitausendeins, 2005., Seiten 12 – 14
5.                Jan Dezyderiusz,  Podstawy aksjologiczne procesu resocjalizacji osób pozbawionych wolności, Pol UKSW Warszawa, 2002., 22 str., http://jandezyderiuszpol.pl
6.                Платон. Держава. — К., 2000. — С. 328-352.


7.                  D. E. Lundberg, Methods of Selecting Prison Personnel, 38 J. Crim. L. & Criminology 14 (1947-1948) Issue 1 Article 3.

Немає коментарів:

Дописати коментар