ДЕНЬ МОЛИТОВНОЇ СОЛІДАРНОСТІ В'ЯЗНИЧНИХ ДУШПАСТИРІВ

25 серпня 2021 року відбувся день молитви Міжнародної асоціації в'язничних капеланів. IPCA Worldwide Day of Prayer Meeting. Тема Міжнародного Дня молитви - "Озираючись назад, оглядаючись навколо, дивлячись вперед!"

Розпочалась онлайн-зустріч читанням з ІІ Послання Ап. Павла до Коринтян 1:3-5:

"Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог нас самих утішає. Бо як маємо в собі Христових страждань повну ущерть міру, так і маємо через Христа повну ущерть міру утішення".

Після молитовної призадуми над прочитаним текстом відбулося спільне моління та діалог учасників он-лайн зустрічі.

Отче Боже, ми озираємося на пандемію COVID, яка так глибоко і сильно вплинула на всіх нас

продовжує кидати нам виклик і донині. Будь ласка, підтримуй та надихай в’язничних капеланів

світу, які протягом останніх 18 місяців поралися зі своїм служінням.

Ми молимось за капеланів, які проводили час віч-на-віч із в’язнями, і тих, хто не міг особисто відвідувати в’язниці. Ми молимось за в’язнів, які провели занадто багато часу у своїх камерах та поза можливістю відвідування родичів та друзів. Ми молимось за тих капеланів, які страждали через погане самопочуття або померли через COVID пандемію.

Ми молимось за капеланів, які відчувають себе розчарованими, втомленими та на вичерпанні своїх сил. Ми молимось за капеланів, які покинули служіння через важкий тягар душпастирства під час пандемії, або тих, хто чиє служіння у в’язниці було заблоковане, а духовні потреби в’язнів і персоналу ігнорувалися. Господи, у Твоєму милосерді, вислухай нашу молитву

Господи Боже, ми передаємо у Твої руки невизначеність майбутнього року. Ми молимося за те, щоб капелани в’язниць повернулися до свого служіння та здолали страх і тривогу, яку

деякі відчувають. Ми молимося подай захист над ними, над в’язнями та тюремним персоналом.

Ми молимось за тюремних капеланів, які все ще страждають від наслідків COVID-локдауну, і тих, хто

боролися з ізоляцією й самотністю під час національного карантину та обмежень. Ми молимось за капеланів, які борються з поганим психічним здоров'ям після важких 18 місяців, щоб їх можна було підтримати, заохотити та зцілити.

Ми дякуємо Тобі за зусилля медперсоналу і молимося, щоб усі ті, хто живе і працює у в'язницях могли мати доступ до вакцинування. Господи, у Твоєму милосерді, вислухай нашу молитву

Господи Боже, коли ми дивимося у майбутнє, споряди нас силою, надихни і підтримай в’язничних капеланів по всьому світу, хто прагнуть принести життя, світло та милосердя тим, хто під їхньою опікою. Ми молимось, щоб Твій Святий Дух усунув будь-які перешкоди на їхньому шляху і дав їм стійкості, миру та сили на найближчі місяці.

Ми дякуємо, що за відсутності тюремних капеланів у деяких в’язницях Ти продовжував змінювати життя ув’язнених та оживляв їх навіть у темні часи. Ми молимося, щоб нове покоління в’язничних душпастирів піднялося і понесло Твоє послання любові й ласки до в’язнів у всьому світі. Господи, у Твоєму милосерді, вислухай нашу молитву.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

За матеріалами IPCA Worldwide Day of Prayer Meeting

Спасівський кошик в'язням зібрали на Херсонщині

19 серпня 2021 року капелан о. Віталій Бурчин відвідав в'язнів і персонал ДКВС у Дар'ївській виправній колонії №10, щоб привітати із Святом Спаса. Напередодні пройшла акція в Херсонському деканаті Одеської Екзархії УГКЦ, яка наповнила святковий кошик для в'язнів. 

Складаємо щиру подяку парафіям Херсонського деканату, Одеського екзархату: Парафія Мучеників Макавейських м. Берислав Херсонська обл., Церква Святого Миколая - сел. Сонячне - Херсон, Храм Успіння Пресвятої Богородиці, с. Федорівка, Білозерського р-ну, Херсонської обл., за організацію збірки освячених першоплодів для в'язнів Дар'ївської виправної колонії #10.

"Я був в'язнем і ви прийшли до мене" Євангеліє від Матея 25.

В'язні в Івано-Франківську вшанували Переображення Господнє

У четвер, 19 серпня, в Івано-Франківській установі виконання покарань №12 відбулася спільна молитва з нагоди празника Переображення Господнього. Службу Божу для осіб, позбавлених волі, відслужив о.Арсен Панчак, в'язничний капелан та сотрудник храму Зіслання Святого Духа УГКЦ (м.Івано-Франківськ, вул.Коновальця, 105, адміністратор о.Михайло Віхоть). Після Служби Божої відбулося освячення плодів для засуджених.

На подвір'ї установи, де розташована молитовна каплиця також відбулося освячення плодів для працівників установи. 

Окрім того, учасники спільноти Святого Миколая відвідали засуджених до довічного позбавлення волі та провели з ними молитовну зустріч з нагоди празника Переображення Господнього. 

Інформаційний центр парафії Зіслання Святого Духа УГКЦ

Щорічна акція "Кошик в'язням на Спаса" - чудова нагода пам'ятати про в'язнів

19 серпня 2021 року освячені плоди і мед, в рамках доброчинної акції "Кошик в'язням на Спаса" були передані  у  слідчій установі Києва і у Кременчуцькій виховній колонії для неповнолітніх. Численні віряни долучилися до збірки, яка стала знаком християнської любові до в'язнів. Близько пів-тисячі осіб отримали освячені мед і плоди.

Щорічна акція "Кошик в'язням на Спаса" - чудова можливість тріумфу доброти в серцях різних людей. Не зважаючи на численні потреби забезпечення відпочинку власних сімей протягом літа і незалежно від власних потреб, що спадають на бюджети родин, численні добродії діляться своїм достатком, щоб дати знак людяної уваги для тих, хто перебуває за в'язничними мурами.

Кожен знак милосердя руйнує мури відчуження. "На свободі хтось за нас молиться і сприймає як людей, - кажуть самі в'язні, - це дуже надихає жити і переосмислювати минуле і теперішнє."

В`язні з пошаною та трепетом приймають дари Божого слова, та дари людей доброї волі, котрі залучаються фінансово та іншими можливостями. Щира, окрема, уклінна подяка персоналу СІЗО, що великим розумінням і терпеливістю супроводять такі візити.

У день Переображення Господнього, одна особа посповідалася й одна прийняла Таїнство Хрещення і Миропомазання. В'язень Марко народився для Неба. Охрещений у каплиці Праведного Йова Багатостраждального. Довірив цілого себе Отцю і Сину і Святому Духові! Подарунок отримав простий і прецінний - яблука для Валерія Марченка від Парафії Церкви св. Миколая Мир Лікійського на Аскольдовій Могилі! Ця традиція пов’язана із розповіді мами Ніни Марченко, про те як вона у далекий Сибір везла яблука у серпневий день, везла своєму сину, який був ув’язнений. Але сторожа на воротах тюрми не прийняла цю передачу, хоч як не благали очі засмученої матері. Охоронці відмовили. Великий жаль був у матері, вона так хотіла, щоб її син скуштував яблука з України, вона простила своїх кривдників, а за її розповіддю щороку парафіяни приносять яблука для Валерія Марченка, а в його імені за всіх замордованих, закатованих братів і сестер українців. І цього разу ми мали щедрі дари, які передали доброчинці наші для новоохрещеного Марка.

При нагоді відзначення свята я привітав персонал ДКВС. Нині їхнє духовне свято, хто розуміє суть пенітенціарії та служить цьому покликанню.

На Львівщині

19 серпня 2021 року у День Преображення Господнього або Яблучного Спаса у державній установі "Миколаївська виправна колонія (№50)" капеланом установи о. Тарасом Жолдаком, представником УГКЦ Стрийської Єпархії, проведено святкове богослужіння для засуджених та освячено кошик з щедрими плодами.

Свято Спаса у Кременчуцькій виховній колонії для неповнолітніх

19 серпня 2021 року Капелан о. Роман Атаман у Свято Переображення Господнього відвідав в'язнів у Кременчуцькій виховній колонії для неповнолітніх. Після чину благословення й освячення плодів він проповідував юнакам про зміст Свята та його духовне значення для віруючої людини. 

Для хлопців коштом доброчинців було придбано 20 літрів меду та близько 50 кг яблук і груш. Найактивнішу участь у проведенні збірки для купівлі меду і плодів взяли доброчинці з Київської Архиєпархії УГКЦ. Для вихованців було відправлено Чин малого освячення води та благословення плодів і меду. У проповіді до вихованців і персоналу о. Роман сказав: "Намагаймося жити так, щоб наше життя принесло Господеві милі плоди на прославу Його імені та на спасення наших душ! Наше покликання - освячення нашого життя, що здійснюється силою Бога у нашому серці. Він його очищає і перемінює Святим Своїм Духом та сповнює милосердям, яке чинить нас гідними Неба!"

Учасники нещодавнього спортивного свята "Козацький гарт - 2021" поспілкувалися з духовним наставником і розповіли про новини життя та свої плани.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Спасівський кошик для ув’язнених Збаразької ВК №63

У свято Преображення Господа Нашого Ісуса Христа, у рамках акції «Спасівський кошик для ув’язнених» в’язничний капелан отець Омелян Колодчак з семінаристом п’ятого курсу ТВДС ім. Йосифа Сліпого Володимиром Стецьком відвідали засуджених жінок, що відбувають покарання у Збаразькій ВК №63 зі Спасівськими дарами. 

Кошик для ув’язнених жінок вже традиційно зібрали парафіяни церкви Христового Воскресіння з благословення отця адміністратора Олексія Боднарчука.  До Спасівського кошика долучилися спільноти парафії, а також парафіяни принесли яблука, груші, сливи, виноград, нектарини, кавуни, дині, виноград, мед.

Освятивши першоплоди біля каплиці Великомученика Димитрія отець Омелян привітав працівників установи і засуджених жінок з сьогоднішнім святом і побажав їм споживаючи освячені фрукти найперше відчути Преображення у своїй душі, дотик Господній до неї. Щоб  мир і спокій запанував  у серці слід впустити туди Ісуса, відчути Його присутність. Бо Господь любить кожного і сьогодні, через ці дари, хоче торкнутися кожного і принести радість свята.

Також у сьогоднішнє свято Преображення Господнє у дар для каплиці отець Омелян передав кивот, як символ наших сердець, в яких має перебувати Живий Христос.

На завершення відвідин від імені керівництва закладу в.о. начальника державної установи «Збаразька виправна колонія №63» підполковник внутрішньої служби Богдан Волошин подякував отцю Омеляну за багаторічну співпрацю і взаєморозуміння, зокрема за сьогоднішній візит і подароване свято для ув’язнених жінок.

Брат Володомир Стецько систематично в часі канікул допомагає священникам у парафії, а особливо при в’язничному служінні, коли випадає нагода. З часу навчання в семінарії він щороку зі Спасівським кошиком відвідує ув’язнених жінок.

Надія Тхір

СЛУЖИТИ В МІСЦІ, ДЕ МАЛО НАДІЇ

2021-го наша Церква відзначає 30 років, відколи відродилося капеланське служіння в пенітенціарній системі (установах попереднього ув’язнення та кримінальних покарань). Про особливості духовного служіння тим, хто перебуває в умовах обмеження свободи, розмовляємо з о. Костянтином Пантелеєм, відповідальним за пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

— Мабуть, 30 років — достатній період, щоб підбити певні підсумки, зробити висновки? Якими були ці роки для такого особливого душпастирства?

— Шлях пройдено чималий, але багато праці попереду. Та, мабуть, найважливішим здобутком є те, що діяльність в’язничного душпастирства в Церкві координує відповідний відділ у складі Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ. Верховна Рада в 2015 р. прийняла Закон про в’язничне капеланство. І тепер наш відділ бере участь у дорадчому органі при Міністерстві юстиції України — Душпастирській раді з питань релігійної опіки в пенітенціарній системі, що забезпечує міжконфесійну взаємодію. Членами ради є представники дванадцяти різних релігійних організацій. Окрім християнських Церков, у ній беруть участь мусульмани та юдеї. Ми працюємо над запровадженням штатного капеланства. Таку необхідність відчули, власне, під час пандемії, коли душпастирі не могли відвідувати в’язнів. У світовій практиці навіть під час карантинних обмежень штатні капелани продовжували духовну опіку над ув’язненими. 

Ще одним здобутком цих років праці є величезний потенціал волонтерів-мирян — понад тисячу осіб в Україні, із них приблизно дві сотні готові допомогти за першої потреби.

— Як, власне, виглядає капеланське служіння у в’язниці?

— Звісно, що в капеланському служінні задіяно чимало мирян як асистентів, помічників, катехитів, котрі нарівні зі священниками отримують спеціальний дозвіл на відвідування установи. Доброю практикою вже стала участь у цьому служінні семінаристів, котрі ще не отримали священничих свячень, але можуть провадити катехизацію та духовні зустрічі. Коли ж говоримо про душпастирську опіку, то вона включає й індивідуальні духовні розмови, і служіння Таїнствами (Сповідь та Причастя), і супровід упродовж терміну ув’язнення. Іщо тут найважливіше — забезпечення в’язням контакту із зовнішнім світом. Сьогодні в Україні таке служіння, наскільки це можливо, здійснюють Церкви різних деномінацій.

— Очевидно, це непросте служіння…

— На жаль, його ускладнює відсутність у нашій державі підзаконних актів, які врегульовують душпастирську опіку, тож керівництво кожного пенітенціарного закладу на власний розсуд вирішує, у яких умовах мають її здійснювати. Особливо це відчутно, коли про пастирську допомогу ув’язнені просять спонтанно. А тут важливо скористатися моментом, бо інколи йдеться про питання життя і смерті, перебування людини на межі суїциду…

Трапляється, що в’язень місяцями чекає на сповідь. Це характерна ситуація для довічно ув’язнених, до яких священник рідко може потрапити через адміністративні обмеження.

— Чи доводилося Вам бути свідком кардинального навернення у в’язниці?

— Трапляються випадки, коли довічно ув’язнені стають глибоко релігійними, вибирають аскетичний спосіб життя: невибагливі щодо одягу, відмовляються від телевізора, постять в їжі. Вони, переживають навернення, добровільно приймають кару. Як правило, це відбувається всупереч умовам і середовищу в’язниці. Переміна серця й прагнення примирення — непростий і довготривалий процес. Завдання капелана та волонтерів під час духовних зустрічей і молитов власне й полягає в тому, щоб допомогти ув’язненому переживати навернення, а їхня присутність дає можливість створити певне коло однодумців.

— Чи популярне поміж в’язнів відвідування молитовних та духовних заходів?

— Так. На жаль, приходять не завжди саме ті, хто найбільше цього потребує. Все ще існують перешкоди, які походять від кримінальної субкультури та від адміністративних обмежень. Усе ж для релігійних обрядів і служб керівництво установи, ідучи назустріч побажанню в’язнів, виділяє окрему територію, споруджує невеличку каплицю чи Дім молитви. Але є також потреба в індивідуальних розмовах. А через брак відповідних приміщень ми не завжди маємо можливість для зустрічей. Зазвичай духовні бесіди та сповіді відбуваються в кімнатах психологів, проте нерідко доводиться спілкуватися з ув’язненим у зовсім випадковому «закапелку». При плануванні нових установ необхідність простору для цього й досі не враховують.

— На Вашу думку, чи можливо за умов обмеження свободи жити більш-менш повноцінно?

— Для цього потрібно, щоб в’язниця ставала більш людяною, щоб у ній виявлялися й справедливість, і милосердя. Як це зробити? Створити безпечний простір для зустрічей із зовнішнім світом, куди могли б приходити люди з різноманітними соціальними програмами. Часто щодо пенітенціарної системи, яка все ще є пострадянською, уживають термін «ресоціалізація». Він означає: «підготовка до повернення в суспільство». Але це ілюзія — сподіватися, що перебування в’язня в умовах «життя згідно з режимом установи» та в середовищі інших правопорушників може якимось чином підготувати його до повернення в суспільство. Насправді ніякої ресоціалізації не відбувається. Тому-то, щоб життя особи, яка відбуває покарання, було повноціннішим і вона не втратила людяності, треба, аби в’язниця створювала можливість регулярно підтримувати живий контакт із зовнішнім суспільством. Бо навіть присутність психолога (одного на 500 осіб!) чи спорадичні відвідини капелана разом із волонтерськими групами (а це визначена кількість годин на місяць) або ж зустрічі з ініціативи адміністрації установи не дають бажаного результату. Власне, є величезна потреба створення таких безпечних майданчиків для реалізації різноманітних проєктів соціального та духовного характеру. Бо «ресоціалізація» — процес постійного контакту з людьми з-поза установи. На жаль, у нашій пенітенціарній системі досі ніхто не думає про щось подібне до цього. А в’язнична «закваска» псує, і лише одиницям вдається зберегти людські риси характеру, а навіть набути певних чеснот.

— Чому контакт із зовнішнім світом настільки важливий?

— Щоб відновити в особі в’язня довіру до зовнішнього світу, а передусім — його душу, віру в себе, у власну гідність та здатність бути в суспільстві, виправивши скоєне зло, а якщо це вже неможливо, отримати пробачення й примиритися з людьми, яких скривдив. Коли Церква покликала мене до служіння у в’язниці 2006 року, то я зустрівся з відчаєм, німими запитаннями в’язнів, котрі мене дуже вразили: «Ну от я тут сиджу… І як це допоможе мені пережити прощення, спокутувати провину? Як моє перебування тут змінить наслідки мого злочину?» Я бачив гнів, агресію ув’язнених стосовно себе самих, суддів, які винесли вирок, свідків, персоналу установи та в’язнів поруч. Людина там злиться й вигорає емоційно, бо монотонне «сидження у в’язниці» ні до чого не приводить. Воно не стає надолуженням за скоєний злочин, а навпаки, діє за принципом стисненої пружини, яка спрацює, коли людина повернеться до соціуму, — усю накопичену злість, увесь біль, що вистраждала за час ув’язнення, вона викине на своїх рідних і на середовище, у яке повернеться.

— Ці Ваші слова, думаю, для багатьох із нас стануть відкриттям і нагодою під іншим кутом зору подивитися на особу, яка відбуває покарання…

— Ми розуміємо, що в’язні є небезпечними для суспільства, і вважаємо, що найкращий спосіб захисту від них — замкнути їх. Але «сидження під замком» без жодної належної участі суспільства зовні матиме лише негативні наслідки. Це особливо відчутно в установах тривалого або довічного ув’язнення. Думаю, що карантин і обмеження, які ми сьогодні всім суспільством переживаємо, можуть нам допомогти відчути й усвідомити, наскільки ізоляція є неприродною для людини та які негативні наслідки спричиняє. Я, звичайно, не хочу знівелювати функцій, які виконує в’язниця, убезпечуючи суспільство від злочинів і тих, хто їх скоїв. Проте хочу наголосити, що суспільство покликане бути присутнім у ній через найкращих його представників. Бо в’язницю можна прирівняти до бочки з кислотою без свіжого повітря, до місця, де бракує надії, а злоба людська лише помножується. Як цьому зарадити? Бути відкритими на реформи й створювати в установах сектори та безпечний простір для діалогу й реалізації соціальних проєктів для ув’язнених. Дуже ефективно діють також зустрічі із жертвами злочинів…

— Розкажіть про це докладніше, будь ласка…

— Це неймовірно плідна практика світового досвіду служіння в окремих пенітенціарних установах. Власне, на зустрічі з ув’язненими приходять особи, що пережили травму, утрату, біль через скоєний злочин, а також зцілилися від цього болю й тепер мають відвагу та бажання допомогти ув’язненим пережити примирення. Як це діє? Розповіді таких осіб, котрі діляться тим, що вони пережили, допомагають ув’язненим усвідомити вчинене зло, його наслідки й справді сприяють глибокому внутрішньому розкаянню та мотивують до змін.

— Чи існує така практика в Україні?

— Таку практику у світі започаткували християнські церкви наприкінці 80-х років ХХ ст. В Україні мені відомий досвід такого служіння пастора Євангельської Церкви Євгенія Дмитрієвського, який служив у Бучанській виправній колонії, що біля Києва. Коли хтось із в’язнів, що приходив на молитовні зустрічі, дозрівав до щирого каяття за злочин, то пастир пропонував йому записати відеозвернення до людей, яким він завдав зло (звісно ж, із дозволу адміністрації та в рамках закону). У цьому відео кривдник просив пробачення з таким глибоким болем, що це не залишало байдужим нікого. А це надзвичайно важливий момент у процесі примирення. Адже люди, які зазнали кривди від злочинця та були свідками його вироку, не раз живуть зі страхом в очікуванні помсти з його боку, коли він вийде на волю. Таке ж відеосвідчення втамовує біль не лише цьому ув’язненому, а й жертвам злочину, приносить мир. Я бачив ці відео та історії, пов’язані з ними, — і вони вражають. Найбільше мене зворушив один випадок старенької подружньої пари з Києва. Переглянувши адресоване їм відеосвідчення, вони найближчої суботи зібрали продукти й приїхали з візитом до того ув’язненого. А раніше ж, під час суду, цей злочинець погрожував їм кулаком, обіцяючи поквитатися. На момент їхньої зустрічі він відбував третій термін ув’язнення за грабунок. Проте його життя змінилося завдяки власне ініціативі примирення, що її провадять християнські церкви, і значну роботу в цьому виконують також волонтери. Завдяки такій програмі десятки людей пережили примирення. На жаль, це рідкісна практика.

— Що є найбільшим ворогом примирення?

— Мабуть, гординя і злість. Вона роз’їдає людину ізсередини. А назовні скерована насамперед на працівників установи, потім уже на в’язнів і ввесь світ.

Часто злість стає причиною самоушкодження, а навіть суїциду, якщо вчасно не надати допомоги. Трапляється, що людина засуджена несправедливо. Тоді вона не поводиться агресивно, а навпаки, упадає в депресію, понурість, апатію, ніби вона заживо померла. Відверті агресивні дії виявляють люди, які й так були схильні до гніву, а його підсилила якась несправедливість під час судового процесу.

— Що є ліком для цієї проблеми?

— Найперше — збереження соціальних зв’язків із рідними, якщо це можливо, та контакт із відкритим суспільством. Сюди належать зустрічі релігійного характеру і різні соціальні проєкти. Щодо стосунків із рідними, то тут також часто спостерігаю кризові ситуації, бо ці стосунки або зовсім обриваються, або дуже напружені, або ж перебувають у «замороженому» стані. Зазвичай рідні приховують правду про ув’язнення через сором та упередження з боку оточення. Тому душпастирство в пенітенціарній системі — це не лише служіння ув’язненим, а також опіка й підтримка їхніх сімей, зокрема дітей, котрі можуть найбільше відчувати наслідки такої кризи в сім’ї (і через моральні закиди, і через брак належного фінансового забезпечення, і цькування з боку ровесників). Ба більше, окремим напрямом капеланства є також праця із сім’ями працівників установ. Зараз перед нами стоїть чимало викликів, і одним із них є, власне, розвивати всі ці напрями служіння.

— Хай Бог допомагає у Вашому служінні, отче!

— Дякую!

Розмовляла Олеся Колос

Журнал "СЛОВО"

Споконвіку було Слово №4 (62)

В Івано-Франківській УВП №12 продовжуються навчання для пенітенціаріїв, які проводять в’язничні капелани

Завдяки сприянню керівництва УВП №12 в’язничні капелени о.Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький отримали можливість відновити душпастирську працю для працівників установи через включення до планів спеціальної підготовки персоналу факультативного предмету Пенітенціарна етика.

9 серпня 2021 року священники провели з персоналом чергову зустріч, яка була присвячена темі профілактики професійної деформації та емоційного вигорання пенітенціаріїв, подолання гніву й протистояння депресії.

В ході зустрічі були обговорені проблеми впливу середовища, в якому здійснюється службова діяльність працівників кримінально-виконавчої служби,  специфічних особливостей умов праці, які накладають відбиток на особистість працівника та спричиняють негативні зміни в ній, як професійна деформація та емоційне вигоряння. 

Повернення соціально-розадаптованих людей до життя у суспільстві має велику цінність. Тому складна праця пенітенціарія позначається високою духовно-фізичною, інтелектуальною, морально-психологічною й соціально-педагогічною складовими. Збереження здоров’я працівників, плекання професійної етики, постійна суспільна комунікація, залучення найбільш плідних і життєздатних сил громадянського суспільства у різноманітних програмах  – головні пріоритети кадрової служби ДКВС. 

На завершення зустрічі душпастирі звернули увагу присутніх на ролі молитви, важливості читання Слова Божого, адже всі книги дають знання, але Біблія змінює життя та подарували працівникам установи Святе Письмо. 

Служіння капеланів для потреб персоналу пенітенціарних установ допомагає не лише в часі профілактичних та відновлювальних заходів, але й у повсякденній діяльності особового складу. 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ