"Я у в'язниці був, і ви прийшли до Мене" (Мт.25,36)
26 липня 2022 року Преосвященний Владика Петро (Лоза), о. Віталій Котик, ЗНІ та бр. Назар Шевчук, ЗНІ відвідали довічно ув'язнених чоловіків Новгород-Сіверської установи виконання покарань.
Під час відвідин ми особисто спілкувалися із ув'язненими кожної з камер, розмовляли про Бога, молитву, війну і самопочуття цих людей. Кожного заохочували при можливості приступати до Святої Тайни сповіді та користати із духовних розмов. Також усім в'язням ми привезли продуктові набори та засоби особистої гігієни.
Чоловіки, яких ми відвідували, дякували нам, багато з них зустрічали нас із посмішкою і впізнавали Вл. Петра та о. Віталія, які під час свого служіння на Чернігівщині часто відвідували цю установу.
Заохочуємо до ревної молитви за усіх ув'язнених, адже більшість із них є охрещені, належать, як і ми, до містичного тіла Христового, є нашими братами і сестрами у Христі. Хоч у минулому вони заблукали і, на превеликий жаль, завдали багато болю іншим людям, віримо, що і для них, розкаяних, Христос приготував місце в Царстві Свого Отця.
Мистецтво в'язнів через доброчинний ярмарок може стати ресурсом на підтримку ЗСУ. Така пропозиція була представлена Українській християнській міжконфесійній місії на зустрічі у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань МЮ України.
Задум полягає в тому, щоб доброчинці, бажаючі придбати ту чи іншу мистецьку працю в'язня, зробили переказ на потреби підтримки ЗСУ.
ПОКРОКОВЕ ПОЯСНЕННЯ ЯК ПРИЄДНАТИСЯ ДО ПРОЄКТУ
1. Оберіть у віртуальній галереї твір, який хотіли би набути. 2. За номером, поданим в кінці, повідомте про свій вибір і суму пожертви на ЗСУ. 3. Після надання підтверджуючого документу про переказ пожертви на один із проектів підтримки Збройних Сил добродій набуває обраний твір, який отримує через поштове відправлення.
Пенітенціарне душпастирство пропонує придбати твір експозиції, яка проходила к Патріаршому Соборі УГКЦ
12 - 14 липня 2022 року представники Prison Fellowship Ministries (PF USA), Seehaus (PF Німеччина), Hope Bearer Foundation (PF Німеччина) та Prison Fellowship Romania здійснили дивовижний візит, щоб побачити деякі заходи, які проводить Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі».
Разом з виконавчим директором Місії В'ячеславом Когутом у подорожі взяв участь секретар правління Місії священик Костянтин Пантелей, керівник відділу душпастирнства ПК УГКЦ у пенітенціарній системі України.
Міжнародна група відвідала кілька в'язниць у Дрогобичі, неподалік Києва, Кривому Розі, в яких підтримує в'язнів Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі». Вони також мали можливість зустрітися з представниками Міністерства юстиції та відвідати один із 4-х літніх оздоровчих таборів для дітей ув’язнених.
Джейм Акерман, генеральний директор PFM, сказав: «Ця поїздка справді змінила життя. Я так багато дізнався, так багато пережив, так сильно відчув присутність Святого Духа. Я все ще обробляю це все."
Тобіас Меркле також сказав: «Я дуже вдячний цій команді в Україні та Румунії, які невтомно працюють, щоб служити народу України; біженці, ув'язнені, їхні діти, ті, хто одужує, і церква в цілому. Ваша робота важлива і викликає трепет. Дякую, що дозволили мені приєднатися до вас протягом останніх півтора тижнівМинулого тижня представники Prison Fellowship Ministries (PF USA), Seehaus (PF Німеччина), Hope Bearer Foundation (PF Німеччина) та Prison Fellowship Romania здійснили дивовижний візит, щоб побачити деякі заходи, які проводить Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі».
Разом з виконавчим директором Місії В'ячеславом Когутом у подорожі взяв участь секретар правління Місії священик Костянтин Пантелей, керівник відділу душпастирнства ПК УГКЦ у пенітенціарній системі України.
Міжнародна група відвідала кілька в'язниць у Дрогобичі, неподалік Києва, Кривому Розі, в яких підтримує в'язнів Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі». Вони також мали можливість зустрітися з представниками Міністерства юстиції та відвідати один із 4-х літніх оздоровчих таборів для дітей ув’язнених.
Джейм Акерман, генеральний директор PFM, сказав: «Ця поїздка справді змінила життя. Я так багато дізнався, так багато пережив, так сильно відчув присутність Святого Духа. Я все ще обробляю це все."
Тобіас Меркле також сказав: «Я дуже вдячний цій команді в Україні та Румунії, які невтомно працюють, щоб служити народу України; біженці, ув'язнені, їхні діти, ті, хто одужує, і церква в цілому. Ваша робота важлива і викликає трепет. Дякую, що дозволили мені приєднатися до вас протягом останніх півтора тижнів. ``.
Нещодавно в рамках подорожі Україною міжнародної делегації PFI, що виконує місію допомоги українським в'язням, які постраждали під час широкомасштабної москвинської агресії проти України мені прийшлося познайомитися зі скромною людиною Тобіасом Мерклє, керівником приватного виправного зкладу для неповнолітніх правопорушників у Німеччині. Я знайшов про нього статтю у всесвітньо-відомій газеті Finatial Times, яку вирішив подати у перекладі. Посилання на оригінальну ствттю - внизу тексту.
"Німецький спадкоємець, який вважає своїм обов’язком давати прихисток біженцям і малолітнім злочинцям"
Тобіас Мерклє, спадкоємець одного з найбільших статків Німеччини, живе у в'язниці. Скромна двокімнатна резиденція 50-річного чоловіка розташована над столярною майстернею в центрі ув’язнення для неповнолітніх в околицях Штутгарта. Він заснував установу для реабілітації молодих правопорушників майже 20 років тому і досі керує нею, наглядаючи за всім: від приготування їжі до столярної справи та санкціонованих перекурів.
Це незвичайне покликання для нащадка багатої династії. Хоча точна вартість активів Мерклєзів не розголошується (вони включають більше чверті HeidelbergCement, що котирується на Dax, і всю фармацевтичну компанію Phoenix), сім’я є мультимільярдерами, і тільки продаж виробника ліків Ratiopharm приніс 3 мільярди євро в 2010 році.
«Мій батько завжди чітко казав, що я повинен зайнятися бізнесом», — каже Мерклє зі своїм сильним швабським акцентом. «Він, очевидно, віддав би перевагу цьому». Це майбутнє було зруйновано в 1990-х роках, після того як Мерклє провів рік у Чаттанузі, штат Теннессі, у рамках своїх досліджень соціальної роботи з наркозалежними. Розчарований ув'язненням людей, які, як він вважав, могли бути реабілітовані, він вирішив присвятити себе реформуванню пенітенціарної системи.
Повернувшись додому, Мерклє відкрив і профінансував перший Seehaus, або «будинок на озері», у 2003 році після досягнення угоди зі своєю рідною землею Баден-Вюртемберг, яка вперше в сучасній Німеччині дозволила молодим злочинцям відбувати тюремний термін у недержавній установі. Завдяки дочірньому закладу поблизу Ляйпціга у східній Німеччині через двері проекту пройшли приблизно 250 молодих людей — чоловіків, оскільки в німецьких в’язницях дуже мало жінок такого віку.
Ті, кого організація Мерклє вибирає з в’язниць за допомогою пенітенціарної системи, живуть у зеленому кампусі та його садибі 17-го століття та отримують на місці професійну підготовку з обробки дерева, каменю, металургії чи ландшафтного дизайну, а також мають можливість працювати на невеликій фермі або пекарні. Засуджених розміщують у просторих квартирах, які вони повинні підтримувати в чистоті, і за ними наглядають сім'ї, які живуть в одній будівлі, щоб створити схожість структурованого життя. Воріт немає, але якщо в’язні втікають і їх спіймають, їх повертають до в’язниці, втрачаючи місце в Зехаузі.
Однак їх щоденний режим навряд чи є дозволеним. «Нам доводиться прокидатися о 5:30 двічі на тиждень і йти на пробіжку», — каже один 21-річний хлопець, який побажав не називати свого імені. Перегляд телевізора обмежений двотижневими програмами новин, а мобільні телефони дозволені лише чотири години на тиждень для тих, хто накопичив найбільше привілеїв. «Важко залишатися мотивованим», — каже молодий чоловік, який має три пропозиції роботи, коли він вийде на свободу. «Але тут ви дізнаєтеся багато речей, які можете взяти з собою у зовнішній світ».
Хоча деякі правопорушники походять із мусульманських родин, і їх заохочують поглибити свою віру, у комплексі панує сильний християнський дух. Ув'язнених запрошують промовляти молитву перед поживою, і велика частина доступної літератури має релігійний характер.
Програма не завжди успішна. Близько 30 відсотків ув'язнених виявляють, що вони не можуть дотримуватися суворого режиму, і повертаються до в'язниці. Але, за словами Мерклє, 98 відсотків тих, хто пройшов програму Seehaus, знайшли роботу, і лише чверть знову опинилися за ґратами, у порівнянні з майже 45 відсотками тих, хто звільнився зі звичайних в’язниць.
Благодійні проекти Мерклє вийшли за межі пенітенціарної системи. П'ять років тому, на піку кризи біженців, канцлер Німеччини Ангела Меркель відкрила країну для майже 1 мільйона мігрантів, політика, що відображає Willkommenskultur, або культуру гостинності. Але почав помічати тріщини в системі. Колишній студент соціальної педагогіки в Люнебурзькому університеті, Мерклє каже, що вірить у певний контроль над імміграцією, але критично ставиться до відсутності можливостей розвитку для тих, хто прибуває до Європи.
Договір оренди в Hoffnungshäuser необмежений, тобто біженці можуть залишатися скільки завгодно довго, поки не будуть готові виїхати. Це може виявитися складним завданням навіть для тих, хто знайшов роботу. Окрім загального браку житла в Баден-Вюртемберзі, «ми все ще маємо дискримінацію на ринку житла», — каже Матіас Зайц, який живе в комплексі Леонберг зі своєю дружиною Катрін. Подружжя керує будівлею та її проектами, які включають мовні курси, особливо для молодих матерів; допомогти орієнтуватися в німецькій бюрократії, охороні здоров'я та освіті; та схеми працевлаштування.
"Власність тягне за собою зобов’язання — дуже важливо мати таке мислення!"
Тобіас Мерклє
Коли в 2016 році відкрили будинок Леонберга, приблизно 80 відсотків біженців були безробітними; сьогодні лише 11 відсотків. Багато хто працює в автомобільній промисловості (Daimler просто в майбутньому), а також у сфері гостинності та садівництва.
Однак центр Hoffnungshäuser зосереджений на ширшій інтеграції в суспільство, і організатори намагаються уникати розміщення людей однієї етнічної приналежності в одних і тих же квартирах, віддаючи перевагу змішуванню релігій і культур. «Можливо, ви будете жити з кимось, з ким у вас [мав] історичний конфлікт», — каже Зайц. «Регулярне спілкування є неймовірно цінним — ви отримуєте це лише тоді, коли живете разом». Окрім невимушених зустрічей один з одним щодня, мешканці — їх у Леонберзі 80, половина з яких — місцеві жителі — зустрічаються раз на місяць, щоб поділитися своїм досвідом.
«Ці вечори дійсно допомагають нам зрозуміти систему тут, у Німеччині», — каже Елхударі, який знайшов роботу перекладачів-координаторів для місцевої влади. «Ті, хто звідси, навчали нас таким речам, як Kehrwoche [система ротації прибирань, яка є невід’ємною частиною швабської культури] або як розділити переробку».
Мерклє, побожний християнин, каже, що такі схеми — це щось більше, ніж просто благодійність. «Інтеграція буде частиною Німеччини, інакше у нас не буде достатньо людей [для заповнення робочих місць] тут», — каже він. Замість того, щоб дозволяти людям томитися, поки їхній імміграційний статус не буде вирішено, було б «набагато краще, якби ми навчили їх німецької мови та ремесла з першого дня». Навіть якщо тих, хто отримав користь від Hoffnungshäuser, зрештою депортують, вони можуть повернути отримані навички назад у свої країни, каже Мерклє.
Ідея приживається. Фонд Merckle, який доручив місцевому архітектору спроектувати будинки, які можна швидко й дешево побудувати, керує 15 будинками в шести місцях у Баден-Вюртемберзі та розширює до 27 будинків із 180 квартирами, частково фінансуючи краудсорсингові кампанії.
Мерклє не поділяє поглядів тих багатих німців, які критикували накопичення багатства, і мириться з соціальною ринковою економікою країни. Він не розголошує, скільки він витрачає на свої філантропічні проекти, але вважає свою роботу симбіозом із цінностями, які спонукали його лютеранську сім’ю до створення успішного бізнесу. «Основний закон Німеччини говорить, що власність тягне за собою зобов’язання», – каже він. «Дуже важливо мати таке мислення. Якщо мені щось доручають, я повинен бути добрим розпорядником».
Батько Мерклє Адольф покінчив із собою в 2009 році після втрати грошей у фінансовій кризі, залишивши своїх спадкоємців реструктуризувати сімейний стан. Публічність, каже Мерклє, «це те, чого ми як сім’я ніколи не шукали», хоча в рамках своєї неофіційної кампанії, щоб переконати інших поділитися своїм багатством, він змушений говорити про те, що заможним німцям необхідно більше робити зі своїм гроші.
Але він продовжуватиме керувати такими зусиллями зі свого дому у виправній колонії. «Я не можу жити в іншому місці — я повинен подавати приклад», — каже він. «Я маю довічне ув’язнення».
Ця стаття є частиною FT Wealth, розділу, який детально розповідає про філантропію, підприємців, сімейні офіси, а також про альтернативні та впливові інвестиції.
7 липня 2022 року в ДУ "Львівська УВП-(19)" у свято Різдвао Предтечі Іоанна Христителя Господнього капелан установи отець Олег відслужив святкову Божественну Літургію для неповнолітніх ув'язнених, для засуджених господарської обслуги та персоналу.
