У четвер, 20 квітня 2023 року, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца звершив освячення каплиці в Личаківській виправній колонії № 30. Архиєрею співслужили в’язничні капелани Львівської архиєпархії. Владика Володимир привітав усіх із Великодніми святами.
Коментуючи уривок Євангелія про суд, архиєрей зауважив, що засуджені люди цивільним судом відбували певне очищення, переміну.
Єпископ-помічник подякував капеланам за їхнє душпастирське служіння засудженим людям, наголосивши, що на нас усіх чекає Останній суд. «Дуже важливо, щоб ті ролі потім не помінялися у вічності, щоб ми потім якось зустрілися і змогли разом осягнути радісну вічність», — зазначив він.
«Дуже хочеться, освячуючи каплицю в цьому місці, щоб тут завжди лунав гімн прослави воскреслого Христа. Тим самим буде очевидно, що життя є сильнішим від смерті», — акцентував владика Володимир.
Відтак відбулася урочиста академія з нагоди 25-річчя пенітенціарного служіння у Львівській архиєпархії.
26 квітня 2023 року засудженим чолвікам, хворим на туберкульоз, які були евакуйовані з місць ведення бойових дій до Збаразької виправної колонії, були передані індивідуальні пакети продуктів.
58 ув'язнених, хворих на туберкульоз, переміщених з небезпечних прифронтових територій до спеціалізованої лікарні у Збаразькій виправній колонії (Тернопільська область) отримали гуманітарну допомогу (продуктові набори і засоби індивідуальної гігієни) від імені Комісії юстиції та капеланства Французької протестантської федерації (JAP), придбані на грант у розмірі 4000 € через Французький протестантський фонд.
5 € утримані за банківські послуги. Конвертація 3 995,00 € в еквіваленті української національної валюти склала 156 564,05 ₴. Посередниками виступили благодійні організації "Карітас-Київ", що здійснила замовлення й оплату, та "Карітас-Збараж", які безпосередньо передали гуманітарну допомогу в’язням.
21 квітня 2023 року, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, молитовно відзначили 25-ліття Кримінально-виконавчої служби Міністерства юстиції України. Очолив подячний Молебень єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Владика Володимир.
«Уявіть собі, якщо ми допомогли хоча б одному в’язню стати кращим, і він повернувся додому зовсім іншим, тоді саме суспільство стане кращим. Це одна маленька крапля у морі турбулентного життя, однак через зміну людини, змінюється все. Ми святкуємо 25 років встановлення пенітенціарного служіння в Україні – це «срібний» ювілей. Маємо шанс зробити собі іспит сумління: що вдалося, – за це треба подякувати Богові, що не вдалося – треба Бога за це перепросити; третє – зробити постанову, – як працювати надалі, щоб все зробити краще», – наголосив у вітальному слові Владика Володимир.
Також із словом подяки звернувся референт у справах в’язничного капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Тарас Мирка. «Кожен із нас, капеланів, пригадує своє перше служіння у в’язниці. Дякую всім працівникам служби за те, яку важку працю виконуєте. Дякую за те, що ми – разом. Пам’ятайте, що капелани постійно моляться за вас», – зазначив о. Тарас.
З благословення Архиєпископа і Митрополита Львівського Високопреосвященнішого Владики Ігоря вручено орден святого Юрія 3 ступеня першому заступнику начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань полковнику внутрішньої служби Кощинцю Вікторові Васильовичу; начальнику Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції капітану внутрішньої служби Тимочку Ігореві Ярославовичу; начальнику державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» – начальнику арештного дому полковнику внутрішньої служби Пауку Олегові Васильовичу; начальнику державної установи «Львівська установа виконання покарань 19» полковнику внутрішньої служби Кутовому Вадимові Анатолійовичу. Також з благословення Митрополита Ігоря було відзначено працівників служби низкою подяк.
Спеціальними подяками Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції відзначено представників духовенства, зокрема єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященного Владику Володимира;
Синкела у справах капеланства військових, ув’язнених, студентів та дітей-сиріт у Львівській Архиєпархії отця Андрія Хомишина; настоятеля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отця Тараса Михальчука; референта у справах в’язничного капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ о.Тараса Мирку.
19 квітня 2023 року владика Михайло Бубній, екзарх Одеський УГКЦ, звершив освячення богослужбової каплиці Святого Миколая Чудотворця та намісних ікон в Одеській виправній колонії № 14.
Із владикою співслужили керівник Відділу пенітенціарного душпастирства УГКЦ о. Костянтин Пантелей та в’язничний капелан Одеського екзархату о. Юрій Стронянський. На молитві були також присутні сестри Воплоченого Слова, які допомагають священникові в душпастирстві, та керівництво колонії.
У слові до присутніх владика привітав керівництво установи й акцентував на важливості такого молитовного місця в колонії. Він зазначив, що «сьогодні сам воскреслий Христос об’являється і прибуває на це місце, щоб тут бути разом із вами».
Єпископ звернувся і до в’язнів, які прибули на освячення, зазначивши, що вони є свідками історичної події. «У час Світлого тижня, у час після Пасхи ми маємо нагоду відкривати цю богослужбову каплицю, цей духовний центр. Він хоч невеличкий, але подивіться, який гарний! У будь-який час ви можете сюди прийти, помолитися, один на один порозмовляти з Богом про себе, своїх рідних, свою майбутню долю. Бог вас бачить, знає ваші серця. Бог вас не залишає у важких обставинах. Він вас любить, і свідченням цього є те, що ми тут сьогодні освячуємо це місце молитви».
Також екзарх звернувся до керівництва пенітеціарної установи: «Я дуже радий, що начальник цієї виправної колонії видчинив двері для мене як єпископа, для священнослужителів і сестер-монахинь. Ми хочемо вас супроводжувати, хочемо бути з вами, а особливо молитися за вас у цей непростий для України час».
Владика Михайло подякував духовенству, яке здійснює душпастирську опіку в’язнів. Зокрема, екзарх особливо подякував о. Юрієві Стронянському, який став ініціатором спорудження богослужбової каплиці в цьому місці позбавлення волі. Також єпископ подякував керівнику Відділу пенітенціарного душпастирства УГКЦ о. Костянтинові Пантелею, який прибув на освячення, і сестрам Воплоченого Слова, які погодилися регулярно відвідувати в’язнів.
Ця каплиця стала плодом спільних зусиль капелана колонії о. Юрія Стронянського, правлячого єпископа Михайла Бубнія, керівництва цієї установи, осіб, що відбувають у ній покарання, та численних жертводавців.
Як повідомив о. Юрій, за підтримки меценатів було створено всі умови для молитви та роздумів. Спорудження й облаштування каплиці тривало майже рік. Керівництво колонії виділило кімнату, у якій зробили ремонт і яка відтепер служитиме ув’язненим місцем молитви. Намісні ікони подарувала іконописиця с. Марія Різдва чернечої родини Воплоченого Слова, які вона писала як дипломну роботу в м. Івано-Франківську.
На захоплених РФ українських територіях перебувають ув’язнені, яких до війни не встигли евакуювати. За інформацією Міністерства юстиції України, наразі в окупації перебуває близько трьох тисяч засуджених. Серед них – жінки та неповнолітні дівчата. Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» намагався дізнатися про долю увʼязнених в жіночих колоніях Маріуполя та Мелітополя, що вже понад рік перебувають в російській окупації.
«Зразкова колонія»
У Приазовській виправній колонії №107, що розташована в окупованому Маріуполі, перебувають жінки, яких вперше засудили до позбавлення волі. Про заклад «Новинам Приазовʼя» розповів Максим Аніщенко – голова правління благодійної організації «Клуб «Майбутнє». Організація надавала допомогу засудженим у всіх пенітенціарних закладах Донецької області на підконтрольній владі України території до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Приазовська виправна колонія №107
«У колонії перебували повнолітні жінки, яких об’єднувало лише те, що вони вперше потрапили за ґрати. Їх тримали окремо від інших, які порушували закон і були покарані неодноразово», – каже чоловік.
Аніщенко зазначив, що на території колонії розташовувався дуже потужний швацький цех. Жінки виготовляли маскувальні сітки та рукавиці, продукція мала попит. Працювали абсолютно всі жінки без винятку, бо це було однією з умов переведення до закладу. Вони давали згоду на роботу, що давало можливість багатьом із них розраховувати на умовно-дострокове звільнення. Голова благодійної організації називає цю колонію «зразковою».
Тут охайна територія з алеями троянд, є окреме місце для перебування із немовлятами, все це було на початку бойових дій
Максим Аніщенко
«Оскільки я є головою правління благодійної організації та діючим монітором у національному превентивному механізмі з 2016 року, то бачив життя засуджених і в інших пенітенціарних закладах України. Можу запевнити, що ПВК №107 була однією з найкращих у дотриманні прав людини, придатності для проживання, можливості навчання, отриманні нової спеціальності та іншого. Тут охайна територія з алеями троянд, є окреме місце для перебування із немовлятами, все це було на початку бойових дій», – розповів чоловік.
«Персонал ховався у підвалі разом із засудженими»
На момент окупації Маріуполя евакуювати жінок з колонії не встигли, каже Аніщенко. До початку повномасштабного вторгнення там було 105 ув’язнених, додав він.
Маріуполь, березень 2022 року
На територію колонії були «прильоти»
Максим Аніщенко
«Я обдзвонив усіх начальників медичних частин та просив їх терміново закупити в аптеках медикаменти, які можуть знадобитись у випадку активних бойових дій. Вони придбали медикаменти за власний кошт, але завдяки міжнародній донорській підтримці мені вдалось усім компенсувати ці витрати. Це було 26–27 лютого, а 2 березня у Маріуполі, в якому я ще перебував, зник зв'язок. Лише у квітні, коли мені вдалось виїхати з Маріуполя, я почав дізнаватися про долю тих, хто залишився у ПВК №107. Я дізнався, що на територію колонії були «прильоти» і персонал ховався у підвалі разом із засудженими», – розповів Аніщенко.
«Жінки самостійно поверталися за ґрати»
За словами однієї з працівниць колонії, у перші дні війни територію закладу дуже сильно обстріляли, каже голова благодійної організації. Через вибухи були пошкоджені штаб, медичний склад, житлові корпуси та інші споруди.
Засуджені шукали сховища у прилеглому приватному секторі
Максим Аніщенко
«Внаслідок обстрілів двох засуджених було вбито, одну поранено. Коли розбило огорожу, засуджені шукали сховища у прилеглому приватному секторі, який теж зазнав значних руйнувань. Коли обстріли припинились, усі засуджені самостійно повернулися до колонії. Повернулися декілька медичних працівників», – переказав чоловік.
Подальша доля закладу невідома. Аніщенко наголошує, що існував механізм евакуації ув’язнених: «Механізм був, по ньому у квітні вивезли 4 заклади, з них – колонію в Донецькій області. У Маріуполі так зробити не вдалося, бо не було можливості через облогу міста».
З огляду на бойові дії та окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Чи були плани евакуації?
В окупації перебуває й Мелітопольська установа виконання покарань № 144. Це єдина в Україні колонія, де відбувають покарання неповнолітні дівчата віком від 14 до 18 років, які скоїли тяжкі злочини. Серед ув’язнених є жінки – колишні працівниці правоохоронних органів.
Як зазначало «Громадське радіо», у цій колонії неповнолітні дівчата могли вчитися за шкільною програмою, а потім скласти ЗНО та вступити до вишу або училища. За інформацією ГО «Захист в’язнів України», до війни установа працювала у штатному режимі, скарг звідти не було.
Місцеве видання «РІА Мелітополь» повідомляло, що керівництво колонії відмовилося співпрацювати з окупантами, тому окупаційна влада призначила туди людей з РФ.
Голова Правління ГО «Захист в’язнів України» Олег Цвілий повідомив «Новинам Приазовʼя», що у перші дні окупації українським правозахисникам вдалося передати гуманітарну допомогу у мелітопольську колонію.
«При новому керівництві (підконтрольне окупантам – ред.) вже не було можливості щось туди передавати. Працівників ще на початку окупації поставили перед вибором – продовжувати працювати чи ні. Деякі перейшли на бік окупантів, комусь вдалося виїхати, а хтось залишився в окупації, але не співпрацює», – сказав Цвілий.
Мелітопольська установа виконання покарань №144
Він зазначає, що на момент окупації у Мелітопольській колонії перебувало 97 жінок. За попередньою інформацією, ті, хто був у колонії до війни, залишаються там і зараз.
Засуджених і керівництво колонії кинули
Олег Цвілий
«Напередодні війни ми зверталися до Міністерства юстиції та питали щодо плану евакуації у разі загострення ситуації. Вони відповіли, що все є, але плани не надали, бо секретні. Як виявилося, ніяких планів не існувало. Засуджених і керівництво колонії кинули», – стверджує Цвілий.
Він стверджує, що керівництво колоній зверталося до міністерства за інструкцією – як діяти у такій ситуації, адже вони лишилися безпорадними.
«З одного боку, якщо покинути робочі місця – будуть претензії, якщо лишитися – теж виникнуть питання. Невизначеність тривала довго. Зараз говорять про те, що евакуацію не провели, тому що потрібна взаємодія з військовою адміністрацією. Так і є, але Мін’юст може переміщувати в’язнів. Вони могли б хоч якусь категорію засуджених врятувати власними силами», – зауважив голова організації, що опікується вʼязнями.
«Росія не хоче віддавати»
За словами Цвілого, долею вʼязнів, як тих, хто в окупації, так і тих, кого російські сили депортували з українських колоній до РФ, переважно опікуються родичі та громадські організації.
Росія не хоче віддавати людей: ні тяжкопоранених, ні цивільних, ні засуджених
Олег Цвілий
«Викрадені засуджені не підпадають під статус військовополонених. Росія не хоче віддавати людей: ні тяжкопоранених, ні цивільних, ні засуджених – тримає ситуацію в напрузі. Родичі ув’язнених звертаються до нас, ми їх консультуємо та оновлюємо списки, які передаємо органам влади. Є також кримінальне провадження щодо викрадення засуджених», – додав чоловік.
«Новини Приазовʼя» зверталися за розʼясненнями до Мін’юсту, але там відповіли, що «не можуть комунікувати цю тему» до деокупації зазначених територій.
Ще у квітні 2022 року, на своїй сторінці у Facebook благодійна організація FREE ZONE написала, що з ними на зв’язок вийшла Мелітопольська установа виконання покарань №144. За даними організації, з колонії звільнялося 19 жінок. Але можливості виїхати з окупованого міста або знайти тимчасовий притулок вони не мали. Згодом також з’явилася інформація від представників неурядової організації «Жінки, яких не видно», про те, що 8 звільнених змогли евакуюватися у Запоріжжя, а ще 11 чекали на евакуацію.
