В Неділю про Бдудного Сина в Київському слідчому ізоляторі відбулася перша Св. Сповідь Івана.

Іван Л. - неповнолітній сирота "второхід", як прийнято називати підслідних, які потрапляють за ґрати вдруге. Високий худорлявий хлопець. У  виховній колонії для неповнолітніх, хоч там і годують добре, він був завжди голодний, бо звичайної пайки засудженого йому ніколи не вистачало. Посилок та передач він не отримував. Але приятелі, знаючи його біду, завжди ділиилися з ним. Прийнято в них ділитися своїм харчем з посилок. Після умовно-дострокового звільнення Іван потрапив до державного притулку для неповнолітніх. Дуже він був незручний вихованець. Адже скоро вже 18 років. Серед інших виділявся великим зростом та важким характером, з особливим почуттям гідності особи, що мала досвід відсидки і в часі відбування свого терміну встигла отримати робочу спеціальність муляра-штукатура.

Через численні конфлікти з вихователями та дирекцією державного притулку він знову опинився на вулиці без паспорта. Від цього моменту до чергового злочину та арешту пройшло менше тижня. Це типова картина для юнаків, що втратили усілякі соціальні зв'язки. Тепер знову усе знайоме та "рідне". Тільки тепер у короткому часі його очікує перехід до мужчин, кому вже за 18. Це називається "піднятися на взросляк".

Проте, ще в ювенальній установі Іванові приходилося вже бувати на святкових богослуженнях та брати участь у зустрічах зі священиками та студентами-волонтерами, які приїжджали до Прилук. Маючи довіру до душпастиря, більше, ніж до будь-кого у світі, Іван попросив про Сповідь. Першу у житті Святу Сповідь і Причастя. З нею в нього пов'язані найпотаємніші мрії про добро в його долі. Бо якась глибока інтуїція привела його до впевненості, що Бог є на світі і може допомогти. Отже Сповідь була з усього життя та з усього серця. Готувався, записуючи усе на клаптик паперу. День видався сонячний та святковий.

- Ти знаєш, що сьогодні за день за церковним календарем? - запитав в нього священик. - Ні, - відповів Іван.

- Знаєш притчу Про Блудного Сина?

- Ні.

- Послухай, Іване, це історія про люблячого батька і про повернення його сина після гіркого поневіряння додому.

І священик прочитав йому Євангеліє від Луки 15:11-32.

- Твоя Перша Сповідь відбулася в неділю, коли по всіх церквах читається цей уривок... Бажаю тобі мати завжди перед очима цю дорогу додому, щоб ніколи не збитися на манівці. Усе в тебе станеться згідно твоєї мрії, якщо віриш...

У середу, в свято Стрітення, священик знову був у в'язниці й узнав, що Іван виявив непокору працівникові сізо та, на знак протесту, глибоко пошкодив собі шкіру на руці. Рану перев'язали, а за проступок зареєстрували стягнення. Пропісочили...

- Іване, хіба ти не знаєш, що за ласкою йде випробовування спокусами? - запитав священик,  - щоб ти взнав і ніколи не сумнівався, що допомога у протистоянні злу - від Бога, а не у твоїх власних силах, візьми собі це на пам'ять. 

Після Сповіді Іван пообіцяв стримуватися від таких вчинків і знову примирився з Христом.