ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ, АЛЕ НЕ СОВІСТІ.

Передбачене Конституцією України право на свободу світогляду та віросповідання для в'язнів означає право відправляти релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та зберігати в себе предмети культу, які не суперечать вимогам, встановленим у місцях позбавлення волі.

Про релігійну свободу в'язнів "Католицький Вісник" говорив зі священиком Костянтином ПАНТЕЛЕЄМ, керівником відділу з душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ.

Отче, розкажіть, будь ласка, як відбувається використання права на свободу совісті в місцях позбавлення волі?

Коли людина перебуває під арештом, слідством, судом, то дозвіл на реалізацію права на релігійну свободу надає та посадова особа, під чиєю юрисдикцією перебуває в цей час арештант. Цей період найважчий. Адже, по-перше, він може тривати від 2 до 12 років. По-друге, заарештованим заборонено пересуватися установою, окрім випадків, передбачених інструкцією (допит, зустріч із адвокатом, виїзд до суду, етапування тощо), що виключає можливість зібрання на спільну молитву.

Проте, зазвичай, саме ті, хто перебуває у тюрмах попереднього ув'язнення, потребують найбільше духовної уваги. Саме з огляду на різкі зміни їхнього життя, від свободи до її обмеження, що супроводжуються сильним стресом і похитують фізичне та психічне здоров'я людини. На жаль, повноважні особи часто не дозволяють зустріч зі священиком. Аргументують це тим, що буцімто він може передати арештованому заборонені предмети або інформацію, яка перешкодить слідству.

Більшу можливість реалізувати релігійну свободу мають ті, стосовно кого вирок уже набув законної сили і які вже відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Там вони без перешкод користуються нагодою зустрічі зі священиком, пастирем або представником місцевої синагоги. Наприклад, так є у Бучанській чоловічій виправній колонії, що під Києвом.
Священик має право на зустріч з осудженою особою у будь-який її вільний час. Найкраще це право реалізується у вихідні. Проте там, де співпраця адміністрації установи зі священиками та волонтерами набула найкращих форм, такі зустрічі мож ливі протягом усього тижня. Проте, зайнятість засудженого буває така висока, що навіть у вихідні дні вільного часу залишається трішки.

Тож з одного боку, кожна людина має право на релігійну свободу, а з іншого - це право забезпечується лише частково.

Чи в'язні мають доступ до релігійної літератури і якої? Як її отримують?

В усіх пенітенціарних установах в'язні мають доступ насамперед до Біблії, щонайменше до Нового Завіту. У забезпеченні їх Святим Письмом чимало сприяє Державна пенітенціарна служба України та представники християнських деномінацій, які здійснюють в'язничне служіння. Іншу духовну літературу охоче приймають до бібліотеки та роздають безпосередньо в'язням у необмеженій кількості. Традиційно на День Біблії, що припадає на жовтень, Міжконфесійна місія тюремного служіння готує книжковий дарунок для в'язничних бібліотек. До акції активно долучається Українське Біблійне Товариство, різні церкви та родичі ув'язнених. Релігійні журнали мають полегшений режим доступу. Дозволено передплату періодичних видань. Інколи адміністрація конкретної установи сама піклується про забезпечення бібліотеки релігійними виданнями і шукає для цього благодійні кошти. Тож літератури не бракує. її оновлення здійснюється завдяки активній участі капеланів, служителів та волонтерів.

Чого засуджені потребують найбільше: Святого Письма, довідкової біблійної літератури, часописів?

Людина, яка не розуміє Боже Слово, вкрай важко просувається у духовному житті. Тому найбільш кричущою потребою є краще розуміння Святого Письма. Та іноді немає літератури, яка б пояснювала Біблію, а підручники з її вивчення занадто коштовні, особливо біблійні атласи, таблиці, мали. Звісно, можливо, немає потреби забезпечувати кожного в'язня матеріалами з вивчення Святого Письма на академічному рівні. Проте кожен потребує підручник зі вступу до Святого Письма, де також пояснювалися б складні місця, біблійна історія та зв'язок між Старим та Новим Завітом. Такі книжки задовольнили б потребу ув'язнених у пізнанні Біблії та водночас убезпечили б від фальшивого її тлумачення. Адже, наприклад, Свідки Єгови буквально закидають подібні установи різною літературою, де є спроба т.зв. "екзегези", що здебільшого нищить сприйняття і добре розуміння Божого Слова.
Є потреба у періодичному виданні, яке б систематично розглядало біблійні теми в простій доступній формі.

Для в'язня, який перебуває у стані депривації, тобто не має змоги задовольнити всі свої потреби, питання зустрічі з Богом стає дуже актуальним. І, як правило, у такт ситуації він знаходить велику підтримку в Біблії, духовній літературі, Таїнствах.

Інтерв’ю провела Вікторія СЕМЕНОВА

Католицький Вісник № 8 2012 р.