Довічне позбавлення волі в Україні - вища міра після відкинення смертної кари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Довічне позбавлення волі — це один із видів кримінального покарання, найвища міра покарання в Україні, що прийшла на заміну смертній карі. Призначається лише у виняткових випадках. У санкціях статей Особливої частини КК України зазначається лише як альтернативне покарання позбавленню волі. Мораторій на смертну кару в Україні запровадили в середині 1990-х, а в 1999 році Конституційний суд визнав, що це покарання суперечить Основному закону. На 1 жовтня 2012 року 1798 осіб відбували покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Оскільки довічне позбавлення волі фактично означає перебування за ґратами майже все життя, що залишається засудженому, цей вид покарання встановлюється лише за особливо тяжкі злочини, пов'язані з умисним позбавленням життя і лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Не застосовується до неповнолітніх, до осіб віком понад 65 років та до жінок, що були в стані вагітності на момент вчинення злочину чи на момент постановлення вироку. Відповідно до положень статті 70 Кримінального кодексу в Україні при призначенні покарання довічне позбавлення волі (надалі — ДПВ) поглинає всі інші види покарань.

Перелік злочинів, за які може бути призначено довічне позбавлення волі

номер статті	суть статті	альтернативне покарання
112	посягання на життя державного чи громадського діяча України	10 — 15 років позбавлення волі (надалі — ПВ)
115, ч.2	умисне вбивство з обставинами, які обтяжують покарання	10 — 15 років ПВ
258, ч.3	терористичний акт, що призвів до смерті	10 — 15 років ПВ
348	посягання на життя працівника правоохоронного органу	9 — 15 років ПВ
379	посягання на життя судді, народного засідателя	8 — 15 років ПВ
400	посягання на життя захисника чи представника особи	8 — 15 років ПВ
404, ч.4	опір начальнику (військовий злочин), пов'язаний зі вбивством	10 — 15 років ПВ
438, ч.2	порушення законів та звичаїв війни, пов'язане з умисним вбивством	10 — 15 років ПВ
439, ч.2	застосування зброї масового знищення, що потягло за собою загибель людей чи інші тяжкі наслідки	8 — 15 років ПВ
442	геноцид	10 — 15 років ПВ
443	посягання на життя представника іноземної держави	8 — 15 років ПВ

Примітка. Злочини, в яких встановлюється відповідальність за вбивство чи замах на вбивство посадових осіб (громадського діяча, судді, правоохоронця тощо), мають місце лише за наявності мотиву, який пов'язаний з їхньою діяльністю. Вчинення вбивства чи замаху на нього з інших (особистих мотивів) кваліфікується за ч.1 ст. 115 (чи ч.2 ст.15 ч.1 ст.115) КК України, яка передбачає 7 — 15 років ПВ.

Відбування

Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та в секторах максимального рівня безпеки у виправних колоніях середнього рівня безпеки, а жінки — у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки. Засуджені тримаються окремо від засуджених, що відбувають покарання у виді ПВ на строк у таких само колоніях.
Засуджені розміщуються в приміщеннях камерного типу по дві особи в камері та носять одяг спеціального зразка. За певних умов засудженого можуть тримати в одиночній камері.
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права та обов'язки, а також заходи заохочення та стягнення засуджених до позбавлення волі на строк. Вони залучаються до праці лише на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу. Самодіяльні організації засуджені до ДПВ створювати не можуть. Для тих, хто не має загальної середньої освіти, створюються консультаційні центри.
Засуджені до ДПВ мають право:

• витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в розмірі до 50% мінімального розміру заробітної плати;
• одержувати один раз на 3 місяці короткострокове побачення;
• на щоденну прогулянку тривалістю одна година.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років ДПВ засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі до 20% мінімального розміру заробітної плати, а після відбуття п'ятнадцяти років — брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового чи фізкультурно-оздоровчого характеру.
За наявності підстав, передбачених ст. 100 КВК України засудженим до ДПВ можуть бути змінені умови тримання. Чоловіки можуть бути переведені:

• з приміщень камерного типу на дві особи → до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з правом на участь у групових заходах освітного, культурного тощо характеру — після фактичного відбуття 15 років ув'язнення;
• з багатомісних приміщень камерного типу → до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше 5 років у багатомісних приміщеннях. В разі порушення установленого порядку відбування засуджені можуть бути переведені назад із жилих приміщень до приміщень камерного типу. Не переводяться засуджені, хворі психічно, на туберкульоз, венеричні захворювання.

Засуджені до ДПВ жінки тримаються у секторах середньої безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Для жінок встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії середнього рівня безпеки.

Можливість звільнення

Попри те, що покарання називається довічним позбавленням волі, закон передбачає певні умови, за яких особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може звільнитися. Після відбуття 20 років ув'язнення засуджений при сумлінній поведінці і ставленні до праці може подати клопотання про його помилування Президентом України. В разі задоволення клопотання Президент України видає указ, відповідно до якого заміняє засудженому подальше відбування покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше 25 років. При цьому особа отримує новий правовий статус і може бути звільнена умовно-достроково після відбуття не менше трьох чвертей новопризначеного покарання. Тобто особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може стати вільною після фактичного відбуття тридцяти восьми років дев'яти місяців за ґратами.
В разі відхилення Президентом клопотання про помилування наступне клопотання можливе лише через 5 років.
Хоча в законодавстві вказано, що цей вид покарання не застосовується до осіб віком понад 65 років, немає ніяких підстав для звільнення особи від відбування ДПВ по досягненню нею 65 років.