Служіння милосердя церковної громади Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, розпочате понад 20 років тому, має своє продовдження.

25 травня 2013 р. на запрошення о. Віталія (Котика), керівника реадаптаційного центру для жінок, що потрапили у скрутні життєві обставини, відбулася толока на подвір'ї центру. У подорожі на Чернігівщину взяи участь волонтери Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Анна Мушинська і Аліна Гарбар (служба листування), Андрій Павлюк, Наталя Кужельна, Ірина Федець й наймолодша волонтерка - Анастасія Пантелей.
 

      25 травня, субота. Чудовий сонячний ранок. Десь біля 8.30 п'ятеро волонтерів пенітенціарного душпастирства зручно вмощуються в «бусику» кольору кульбабки. В ньому нас чекають о. Костянтин Пантелей з 10-річною донечкою Настусею. Їдемо в Любеч. Зібралися на толоку в реабілітаційний центр для жінок, які потрапили у скрутні життєві обставини.

Напередодні несподівано виникає думка: «А чи не відвідати принагідно ще одну жінку, що теж недавно повернулася з місць позбавлення волі?». Наталя належить до тих жінок, які підтримували листування зі службою тюремного служіння, що з благословення о. Ігоря Онишкевича вже біля 20 років функціонує при церкві св.Миколая Чудотвоця на Асколльдовій могилі. Ділилася тривогою за долю своїх діточок, просила матеріальної підтримки для них і духовної – для себе. На відміну від тих, до кого їдемо, Наталію після звільнення очікувало родинне гніздо, матір, яка довгих 5 років зігрівала теплом своєї душі двох онучат, двох дворічних донечок Наталії. Думка щораз навязливіша, а з нею невідступно інша: чи не застанемо там свідчення ще одного морального упадку, голодних і недоглянутих дітей? «Допоможи недовірству моєму» (Мат. 9, 24) Довіряю свій намір о.Костянтину, який очолює наш похід. А чом би й ні? Трішки відхилившись від прямого курсу на Любеч, робимо непрошений візит до Наталії. З тривогою і острахом відчиняю хвіртку, бачу доглянуте обійстя, квіти... А може помилились адресою? На городі схилились дві жіночки з сапками. Невпевнено запитую, чи тут мешкає Наталія. Одна з жіночок, як виявилось, мати Наталії. Авжеж, тільки самої її нема вдома, на роботі.

А дітки гостюють у прабабусі, материної матері. Привітно розповідає нам, що Наталя відразу після повернення взялася до господарства, зробила ремонт у літній кухоньці, тепер розпочала у хаті, але ще не завершила, бо отримавши документи, влаштувалась на роботу. Мати водить нас по господі, запрошує до хати, виносить альбом випуску своїх внучок-двійнят з дитячого садка. На нас дивляться двійко усміхнених, чарівних доглянутих дівчаток... Відлягло від душі. «Страшний сон» Наталії закінчився. Настав світанок її нового життя. «...Моя душа и жизнь дальнейшая в руках Господа и ради детей есть смысл жизни. Поэтому я не хочу оступатся, я выбор сделала быть с Господом... Господь меня не бросит».

Наталя свідома, що для того, щоб цей світанок переріс у день, потрібна невтомна праця на ниві Господній. І не тільки її, а й наша також. «Ведь если я уже дома, это не говорит о том что всё нормально Пишите мне, я очень нуждаюсь в духовном наставлении». І ми маємо це усвідомити. І не покладати рук...

            Далі був Любеч, і знову зустріч. На відміну від попередньої – очікувана.

Центр "Переображення" був заснований громадою Св. Петра і Павла з міста Чернігова. У співробітництві з відповідними соціальними службами Чернігівської обласної держадміністрації в ньому надається допомога жінкам, які опинилися у важких життєвих обставинах. Служіння центру продовжуватиметься в рамках благодійної діяльності відомої організації Карітас-Україна. Нас виглядали (бо десь же ж застряли) о. Віталій (Котик), засновник і керівник центру, та незмінна помічниця у служінні - сестра Оксана (Пелех), а ще більше теперішні мешканці новоствореного реабілітаційного центру. Тетяна й Оксана вже більш, як півроку, не надивуються тим, що бачать Божий світ без гратів на вікнах, не потребують вранці і ввечері бути пораховані, як речі чи тварини у стаді. Що живуть в теплі, мають можливість усамітнитись у своїй кімнатці, затишній і чистенькій, розпочинають і завершують день молитвою в молитовній кімнаті, любовно обладнаній с. Оксаною. Ззовні непримітний будинок

всередині вражає чистотою і порядком. Інтерєр дещо нагадує готельний, щойно після євроремонту. Сяє чистотою ламінована підлога, на вікнах всюди новенькі фіранки, в кімнатах акуратно застелені ліжка. Все чекає нових мешканців, передбачена навіть кімната для матері з дитиною. Враження майже приголомшливе, бо, знаючи реальну турботу держави про людину взагалі, тут очікувалося чогось більш-менш пристосованого до тимчасового людського перебування. І маєш тобі – такі хороми!.. Для відвідувача це якось навіть піднімає планку сприйняття їх мешканців. А мешканці привітні, усміхнені, показують свою обитель, розповідають, пропонують освіжитися з дороги у душовій кімнаті, запрошують до обіду. Все, як у гостинних господарів. Молимось, обідаєм, а далі – до праці. Довкола буяє зелень, а віднедавна у це буяння втрутилася людська рука. Восени тут висадили декілька десятків фруктових саджанців, навесні відвоювали у цілини клаптик городу і засіяли-засадили його всякою городиною. Та дика природа відвойовує своє: саджанці потопають у заростях трав, довкола города – «бордюр» із дерну, викорчуваного з загосподареної ділянки. Двом жінкам впоратись з усім не під силу. Крок за кроком намагаємось разом подолати труднощі. Ближче до вечора працювати стає нестерпно. Роями, хмарами насідають комарі і мошкара. Врешті-решт здаємось і ганебно тікаємо під захист цивілізації. Освіжуємо

тіло під душем, а душу – молитвою і після вечері збираємось на такі собі «вечорниці». Обмінюємося думками, враженнями за прожитий день і не тільки. Оксана з Тетяною діляться тривогою за свою подальшу долю. Не виходять з дива, як Господь розпорядився їхнім життям. Оксана пригадує як вона «билася в істериці» коли надходив час її звільнення. За дверима колонії – світ широкий, а в ньому ні кола, ні двора. І думка, яка приходида не одному з тих, хто опинявся у подібній ситуації: «хоч знову в тюрму». Це відчути неможливо, хіба що, не доведи, Господи, пережити подібну ситуацію. Несподіваний порятунок – о. Віталій запросив до щойно відкритого реабілітаційного центру. Хто міг на таке сподіватись?! Вірую, Господи!!! Чудні діла Твої! І тепер вони

твердо вірять, що Господь не покине їх. Не чекають манни з неба, не бояться праці, але, здається, осягнули вищу мудрість, що життя, гідне людини, можливе тільки в Господі. Хочеться бачити в цьому маленьку крихточку і нашої праці, відчувати,що вона не пропала намарне. Але цього ще дуже мало. Сотні, тисячі людей потребуть інколи всього-навсього доброго слова, щоб не зломитися в тяжку хвилину, щоби на терезах їхньої долі добро переважило над злом. Прощаючись, Тетяна з Оксаною дякували нам, просили навідуватись до них, не забувати їх, бо в нашій зустрічі вони вище, ніж нашу фізичну допомогу, поцінували наше людське спілкування, нашу моральну підтримку. І в їхніх словах відчувалася щирість.

В неділю 26 травня в жіночій колонії № 44 волонтери взяли участь у Божественній Літургії Неділі про розслабленого, яку відправив о. Костянтин Пантелей. При дверях колонії зворушливо було побачити діточок, яких вивели на прогулянку з дитячого садку, що розташований в установі. Малят везли покатати на конях у міському парку. Діти в засуджеих жінок перебувають зі своїми матерями до 3 років життя, а потім, якщо для матері не настав термін звільнення, їх переводять з колонійського садка до інтернату. З нагоди візиту до колонії волонтери зустрілися з учасницями мистецького конкурсу "Переображення Господньою Любов'ю", яким було передано матеріали для творчості. Відтак відбулася екскурсія древнім Черніговом.

Лист Наталії Н., звільненої умовно-достроково

після відбування покарання в Чернігівській виправній колонії ЧВК-44

“ Слава Иисусу Христу!

Дорогой Отец Игорь!

Получила Ваше письмо вместе со справкой об освобождении. Поэтому пишу Вам уже из дому. Я никогда не думала что всё будет так сложно. Было очень много проблем по паспорту, но теперь осталось ждать месяц пока сделают. Стала на учёт сразу-же на следующий день. Пошла на биржу, а мне сказали будет паспорт приходите. Так что пока нахожусь дома с мамой и детьми, но Господь меня не бросит, ведь я молюсь каждый вечер, прошу Его чтобы Он меня ни покидал. Дети меня сразу признали, обнимали, целовали и всё спрашивают у меня «мама а ты больше не уедешь от нас? Я плачу говорю им нет мои кровинушки я приехала навсегда» Эти чувства Вам не передать один Господь знает мои волнения, переживания душевные. Очень благодарна Вам за Вашу поддержку, помощь моим детям, маме за всё время моего местонахождения. Сейчас стараюсь всё забыть как страшный сон, жить надо новой жизнью. Даст Бог  и с работой наладится всё, главное чтобы здоровье было. Я 14 января ходила с детьми в церковь помолилась и поставила свечку за Ваше здоровье и всех кто не был безразличен в судьбе моих детей. Получили посылку, огромное Вам спасибо и тем людям которые несут свою помощь тем кто нуждается в таких людях как Вы. Я даже не знаю вы святые пускай Иисус оберегает Вас и Всех Ваших окружающих от всех невзгод, Боженька здоровья даёт Вам на долгие лета. Благодаря Вашим и маминым молитвам Господь помиловал меня, и это чудо было не просто так ведь суд по УДО у меня был 19-го декабря, я ночью и утром читала молитву обращаясь к святому Николаю Чудотворцу. У нас в Чернигове я знаю есть Греко-католицкая церковь я хочу её найти и посещать её, если вам известен адрес, пожалуйста напишите мне. Ведь если я уже дома, это не говорит о том что всё нормально. Есть такие осужденные которые выходят и забывают обо всём. Но я не из того контингента, моя душа и жизнь дальнейшая в руках Господа и ради детей есть смысл жизни. Поэтому я не хочу оступаться, я выбор сделала быть с Господом ведь не зря Он мне дал такой шанс, и этот шанс я не хочу упускать. Буду всю себя отдавать в руки Господа и исполнять всё что от меня требуется. Пусть Господь помогает Вам в Ваших добрых делах, я очень рада что Вы всё же поверили мне и поддерживали меня и моих родных... по Божьей милости я вырвалась из этого ада.

Пусть Господь благословляет Вас и Ваших прихожан!

Пишите мне, я очень нуждаюсь в духовном наставлении

может есть литература для моего поучения, я буду очень рада

Сестра Наталия”                                05.04.2013 р.