55-те ювілейне Міжнародне військове паломництво очима пенітенціарія.

У період з 18 травня по 02 червня поточного року в житті національної профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби відбулась непересічна подія : вперше в історії організації, та й взагалі вперше за часів існування Служби, делегація українських пенітенціаріїв здійснила паломництво до святих місць. Звичайно, це був не самостійно організований та реалізований захід, а участь в спільному міроприємстві кількох відомств : на запрошення Української Греко-католицької Церкви представники ДПтС України долучились до 55-го військового паломництва до м. Люрд, що у Франції. Виїзду за кордон передувала значна інформаційна та організаційна робота, від доведення можливості участі в паломництві до особового складу, аж до заповнення візових анкет та подання пакету документів координатору від МВС України. Після цього тривало досить довге, більше трьох тижнів, очікування на відповідь консульства Франції у м. Київ та збори у дорогу.

З врахуванням певних об’єктивних та суб’єктивних причин остаточний склад нашої делегації склав десять осіб або п’ять сімейних пар, чотири з яких представляли Львівську область і одна – центральний комітет національної профспілки. Відповідно до програми заходу, після розміщення в комфортних туристичних автобусах, члени делегації прийняли участь в богослужінні, котре відбулось у церкві святих Петра і Павла, гарнізонному храмі військових формувань Львівської області. Після спільної молитви та благословення на дальню дорогу і щасливе повернення, ми вирушили.

Уже з перших хвилин стало зрозуміло, що паломництво відрізняється від екскурсійного туру : окрім представники різноманітних військових формувань, переважну кількість яких становили курсанти Академії сухопутних військ України та делегація Профспілки атестованих працівників МВС України, в дорогу вирушили священнослужителі. Відповідно до рішення організаторів паломництво носили загально християнський характер та здійснювалось за безпосередньої участі представників багатьох конфесій : владика Михаїл, єпископ Сокальський і Жовківський, та кілька священників і монахів репрезентували Українську Греко-католицьку церкву ; владика Станіслав і отець Фаустин – Римсько–католицьку церкву в Україні ; Українську православну церкву представляв отець Федір, а Українську православну церкву (Київського патріархату) – отець Валерій. Священнослужителі були розділені на дві групи, періодично змінюючи один одного, і забезпечували духовний супровід прочан на протязі всього паломництва. Досить швидко, практично на другий день, ми спочатку просто звикли, а потім освідомили необхідність здійснення щоденних спільних ранішніх та вечірніх молитов і розважань під керівництвом одного із священників. Надзвичайно цікавими були також перегляди художніх фільмів на релігійну, історичну та соціальну тематику, котрі супроводжувались вступним словом одного із священників та обговоренням побаченого. Репертуар цього своєрідного «фестивалю кіно» був дуже широкий : історичні та біографічні «Бен Гур», «Гладіатор» та «Франциско», «Мати Тереза», «Джузеппе Москатті» і «Ян Войтила – людина, котра стала Папою» чередувались з соціально-побутовими «Острів», «Форест Гамп» та «Особливості шлюбу». Практично кожна вільна хвилина в дорозі, окрім звичайно часу на приймання їжі та сон, була організована таким чином, щоб схилити паломника до роздумів та розважань. Цій же меті слугували і молитовники для військовослужбовців «Молись і служи», підготовлені військовими капеланами УГКЦ та подаровані кожному з учасників прощі. 

Декілька слів про маршрут паломництва. Певні обмеження та особливості пов’язані із організацією безперебійного руху автобусів : чітко визначений інтервали їзди повинен змінюватись не менше ніж 9-ти годинною стоянкою. Це вносили певні незручності, котрі однак були не суттєвими і переносились учасниками паломництва без особливих труднощів. Перша частина маршруту – до м. Люрд – пролягала дорогами Польщі, Німеччини, Франції та Іспанії. Ще до відвідин святих місць ми мали змогу оцінити красу та неповторність кожного із оглянути міст : Краків, Прага, Мюнхен, Париж, Барселона – ці величні перлини історії, релігії, культури та архітектури змінювали одна одну, додаючи нових барв у сприйняття паломництва. Екскурсії, котрі були організовані у більшості зі вказаних міст додавали, як інформації і знань, так і емоцій нашій поїздці. В черговий раз підкреслюючи відмінність від екскурсійного туру, практично у всіх названих містах учасники паломництва мали змогу провести спільну молитву, а у Кракові та Мюнхені взяти участь у повноцінній літургії з можливістю висповідатись та прийняти причастя. Кожне із побачених міст та «шматків» дороги додавали нових вражень, не тільки від храмів та замків кожного з міст. Відрізнялись і природні умови : високі здебільшого хвойні ліси Німеччини змінювали низькорослі, як правило плодові, парки та алеї Франції. Їм на зміну прийшли величні скелі Іспанії. Вулички Кракова і Праги, де кожен будинок має свою історію і велич, змінювались площами і скверами бізнесового Мюнхена, за якими слідували широчезні вулиці та тротуари Парижа, з його Єлисейськими полями та Ейфелевою вежею. Вражені побаченим, ми навіть не очікували наскільки сильним і емоційним буде наше знайомство із невеличким містечком поблизу Барселони із практично невідомою нам назвою – Монсерат. Високо в горах, скелі та провалля яких, то наближаються, то віддаляються від траси, знаходиться це місце. Колись давно саме тут відбулось одне із численних з’явлень Матері Божої Діви Марії людям. Вражені побаченим, сучасники тих подій збудували тут в горах Марійний центр, в основі якого знаходиться чудесний храм та чудотворна скульптура Діви Марії, котра тримає на руках маленького Ісуса. Оскільки вирізьблена вона із дерева чорного кольору, зрозумілою стає її поширена назва – «Чорна Мадонна». Неочікуваність побаченого тільки підсилила захоплення його величчю та духовністю. Багато із паломників уже покидаючи цю місцевість висловлювали бажання та готовність повернутись сюди знову.

 Перша половина нашого маршруту наблизилась до логічного завершення – ввечері автобуси прибули до м. Люрд і ми, попередньо розмістившись в одному із готелів, долучились до численного натовпу паломників. Певні корективи в перебіг паломництва внесла погода, оскільки сонячні та теплі дні, які супроводжували нас від Кракова до Барселони включно, змінились холодними дощами. Єдині, кого це могло порадувати – місцеві продавці парасольок та дощовиків, товар яких користувався неабиякою популярністю у прочан. Декілька слів про географічну та відомчу приналежність паломників до Люрду : одразу після прибуття до цього святого місця склалось враження, що сюди прибули представники з усього світу. Якщо слідувати інформації на військовому обмундируванні прибулих то тут були і військовослужбовці Конго, і полісмени з Бразилії, і ветерани Збройних Сил з Угорщини та Хорватії, і наші найближчі європейські сусіди з Польщі, і географічно далекі представники Аргентини та Гондурасу.  Як повідомили організатори, участь в цьогорічному паломництві прийняли представники 38 країн світу. Кількість відомств та військових структур при цьому навіть не обраховувалась. Українська делегація, яка уже вісімнадцятий раз приймала участь в паломництві, офіційно налічувала 202 особи, хоча насправді була значно більшою. І під час богослужінь в базиліці Папи Римського Пія Х-го, і під час ходи по Люрду зі свічками, до наших колон долучались більш чи менш численні групи українців з Італії та Іспанії. За три дні нашого перебування в Люрді практично рідним для кожного з нас став місцевий житель, корінний француз, котрий ніколи не був в Україні, але уже не перше паломництво провів разом з українською делегацією, несучи прапор України та намагаючись вивчити нові слова українською. Взагалі, населення Люрду привітно та щиро ставилось до всіх гостей, незалежно від національності, кольору шкіри та мови спілкування. Будь-яке звертання по допомогу знаходило швидкий відклик і бажання підтримати, підказати, посприяти гостям. Як пізніше нам розповіли українські священики, у Франції надзвичайно поширений, можна навіть сказати «модний», волонтерський рух. Забезпечені громадяни вважають для себе привілеям мати можливість безкоштовно працювати на таких багатолюдних заходах : вони супроводжують та допомагають людям із особливими потребами, в тому числі тим, пересування котрих ускладнене, працюють перекладачами та гідами, забезпечують організований доступ паломників до святих місць, храмів, купалень, джерел з чудодійною водою.

Дуже складно описати той душевний трепет, який відчуває віруюча людина, не залежно від конфесійної приналежності, знаходячись поряд зі святими місцями. Ні краса храмів та будівель, ні чудова навколишня природа не можуть порівнятись з тим почуттям, що переповняє  коли перебуваєш у багатотисячному натовпі представників «всіх країн та народів», котрі спільно моляться. Нам було дуже приємно, коли на спільній літургії для представників слов’янських народів право виступити з проповіддю було надано духовному наставнику української делегації єпископу Сокальському і Жовківському Владиці Михаїлу (Колтуну).

Ще однією важливою офіційною подією під час перебування в Люрді була спільна служба Божа за участю усіх 38-ми делегацій. Враховуючи те, що більшість із прибулих з інших держав належать до християн римсько-католицької церкви, літургія, яку відправляв головний військовий капелан Франції монсеньйор Люк Равель відбувалась за латинським обрядом. Це трохи ускладнювало сприйняття та розуміння того, що відбувається, але відомі усім християнам «Отче наш», «Богородице Діво» і «Символ віри» звучали всіма мовами.

У період, коли паломники не були задіяні в офіційних заходах більшість з них знаходилась або в чудодійних купальнях, або поблизу гроту, біля котрого вперше відбулось з’явлення Діви Марії маленькій дівчинці Бернадетті.

Завершальним акордом трьохденного перебування стала спільна хода вулицями містами зі свічками. Своєрідне море вогнів заполонило вечірній Люрд. Місцеві жителі радісно вітали організовані колони  військових та цивільних паломників, а окремі з них навіть приєднувались до ходи.

Наступного ранку, покидаючи Люрд, ми вперше відчули себе єдиною командою – братами і сестрами в паломництві. На жаль, з об’єктивних причин делегацію покинув єпископ Станіслав (Широкорадюк), Апостольський адміністратор Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви в Україні, котрий в справах душпастирського служіння терміново відбув до Києва.

  Люрд ми покидали ввечері, під акомпанемент дощу, але зі світлими лицями та душами. Основна мета нашого паломництва уже була досягнута : ми пройшли шлях від Львова до цього невеличкого французького містечка. Незважаючи на певні труднощі в дорозі, ми стали фактично однією великою сім’єю, де кожен завжди готовий прийти на допомогу і підтримати. Ми стали не тільки очевидцями, але й безпосередніми учасниками слов’янського і загальновійськового богослужінь, доторкнулись до місця в якому Діва Марія вперше явилась дівчинці Бернадетті, випили води зі священного, життєдайного джерела і приступили до купелі в ньому. Кожен з нас отримав можливість звернути свої молитви до Бога та висловити вдячність за отриманий шанс і попросити про здійснення найзаповітніших бажань. Незалежно від міри релігійності, конфесійної приналежності та сподівань, пов’язаних з паломництвом, всі відчували, що участь в ньому змінила нас назавжди, додавши до повсякдення нашого життя світлих тонів віри та надії.

Досить важкий нічний переїзд, який слідував від Люрду до території Італії, не зміг зіпсувати тої атмосфери свята, яка панувала в наших серцях. І тут організатори паломництво знову піднесли нам приємний сюрприз : містом Італії на березі моря стало Сан – Ремо, всесвітньовідомий центр однойменного музичного фестивалю, популярний курорт та відпочинковий центр. Не скористатись таким шансом було б неправильно, і фактично всі учасники паломництва в цей день відкрили так званий «плавальний сезон». Провівши в Сан – Ремо майже весь день ми вирушили далі і вночі прибули у «вічне місто» - Рим. Ночівля в готелі була потрібна нам щоб не тільки відпочити з дороги, а й зібратись з думками перед зустріччю з тією величчю, яка, за нашими сподіваннями, очікувала нас.

Одразу скажу, що ми не помилились – уже перший об’єкт з яким ми ознайомились, а це був храм Святої Софії, місце зустрічей та спільної молитви усіх українців Риму, налаштував нас на сприйняття прекрасного  та спілкування з Богом. За сприяння організаторів паломництва, ми розділені на декілька груп за кожною з яких у якості екскурсовода було закріплено українців, котрі навчались та проживали у Римі. Саме завдяки їм ми змогли за досить короткий час побачити і Собор Святого Петра, і Колізей, і Капітолій, і Фонтан трьох доріг, і ще багато – багато історичних та релігійних пам’яток Риму. Розуміння того, що таких місць тут незліченна кількість прийшло досить швидко. Звичайно, побачити чи «оцінити» Рим за один день практично не можливо, не треба навіть намагатись. Єдиним не сповненим бажанням, заради якого варто поїхати в паломництво ще раз, залишила можливість пройти Святими сходами : саме цими сходами, як пишуть всі путівники та розповідають екскурсоводи, піднімався  Ісус Христос на суд до палацу Понтія Пілата. Ввечері ми повернулись до готелю, готуватись до аудієнції в Папи Римського. Знайомлячись з пам’ятками Собору Святого Петра ми уже знали, що всі такого типу аудієнції відбуваються саме на площі перед храмом. Отже зранку ми вирушили організованою групою у військовому та святковому одязі, під українськими прапорами до вказаної площі. Приємно відзначити, що практично всі жителі та гості Риму, котрі зустрічались на нашому шляху, або одразу впізнавали нас та радо вітали, або після уточнення, що це дійсно Україна – привітно посміхались та тиснули руки. Заздалегідь прибувши до місця аудієнції, ми були вражені величезною кількістю людей, котрі прибули на площу перед Собором Святого Петра. Знову віддам належне організаторам, для української делегації були зарезервовані місця одразу біля подіуму, на якому проводяться

богослужіння. Про прибуття «папомобіля» з Папою Римським Франциском нас повідомив голосний гул натовпу та організоване скандування «Франческо», саме так це ім’я звучить італійською та іспанською мовами. Нажаль, звернення Папи Римського до мирян українською мовою не перекладалось, тому пригодились наші спільні знання англійської та польської мов. Коли глава Римсько-католицької церкви згадав про те, що на площі присутні військові паломники з України, ми дружно вигукнули «Україна любить Папу !», у відповідь на це Франциск звернувся до нас українською мовою з християнським вітанням «Слава Ісусу Христу !». 

Після Собору Святого Петра ми переїхали до храму Святої Софії, де нашу делегацію привітав Апостольський Візитатор для українців  греко-католиків в Італії та Іспанії владика Діонізій (Ляхович). Спільно із супроводжуючими нас священнослужителями він відслужив божественну літургію в подяку Господу Богу за наше вдале паломництво.

Наступним пунктом нашого маршруту стали ще два італійських міста, не такі величні, як Рим, але також доволі відомі та варті увагу. В

Падуї ми відвідали храм головного «місцевого» святого, завдяки якому місто відоме у світі – Антонія Падуйського, покровителя втрачених речей та подорожуючих. Звідти ми на короткий час перебрались до міста на воді – Венеції, де відвідали храм Святого Марка – євангеліста. Завдяки супроводжуючому нас отцю Фаустину, в ході візиту до цих міст ми почули багато цікавої історичної інформації щодо будівель, храмів та їх заснування і становлення.

Попереду нас чекав ще один нічний переїзд, цього разу до Відня, через Словенію. Несподівано прийшло розуміння того, що ми повертаємось додому. Скажу чесно, незважаючи на велич святих місць, котрі ми відвідали, розкіш та стан збереженості історичних та культурних пам’яток, які ми побачили, помітно кращий середньостатистичний рівень життя, помітний навколо нас – всі учасники паломництва, і священики, і миряни, дуже сильно скучили за домом, за рідними, за Батьківщиною.

Звичайно, і у Відні, і у Будапешті, ми отримали безліч вражень від величі архітектури, місцевого патріотизму екскурсоводів, особливо в Австрії, та загальної привітності людей, котрі з посмішкою вітали туристів та радо відгукувались при потребі допомоги. Фактично кожне із відвіданих нами міст варте окремої розповіді, та мабуть і окремої поїздки, хоча б на декілька днів. Але це вже з розряду планів на майбутнє.

Угорсько – український кордон ми пройшли не очікувано швидко і Батьківщина радо зустріла нас. Те, що ми вдома стало зрозуміло, в першу чергу, нажаль, за станом доріг. Однак, на такі дрібниці уваги ніхто не звернув. Ми повернулись. Ювілейне, 55-те, військове паломництво до Люрду завершилось. Попереду наступне, 56-те. Бажаючим варто поспішити, адже, впевнений, хоча б раз у житті його необхідно здійснити кожному.

 

Мирослав Демків.