Волонтери розповідають про свою подорож на Чернігівщину.

Подорож волонтерського театру «Притча» на Чернігівщину відбулася 22 – 23 червня 2013 року. Їх шлях проляг до Чернігівської жіночої колонії № 44 та до центру соціальної реадаптації «Св. Переображення» у Любечі. Там відбулися, заключні в цьому році,  покази вистави «Пасхальна містерія».  

У подорожі взяли участь Юлія Карпицька, Марічка Сохацька, Олексій Плохотюк, Тарас Монастирський, Людмила Курись, Євген Дмитрук, Наталія Шандрук, Ольга Петрашик, Наталія Ковальчук, священик Костянитн Пантелей.

Ось деякі думки та переживання, якими поділилися учасники події.


Євген Дмитрук:

«Мене запросила взяти участь у виставі дружина. Мені дуже хотілося пережити з нею цю поїздку. До вивчення ролі Пилата підходив дуже вдповідально, хоча було обмаль часу. Заміна основного актора сталася незадовго до нашої подорожі. Допомагала дружина, що має школу. У колонії мені бракувало можливості поспілкуватися. Нас розділяла сцена. В реадаптаційному центрі все вийшло зовсім по-іншому. Якась атмосфера родини. Гралося легше і водночас краще!»

Людмила Курись:

«Я вчилася акторської майстерності, але недзвичайно люблю грати в аматорському театрі. Багато речей, начебто, робляться непрофесійно. Однак саме відсутність досвіду і теоретичних знань розвантажує голову для творчрсті. Виступ перед жінками в колонії був для мене зовсім новим переживанням. Дуже мені сподобалися їхні уважні очі.»

Ольга Петрашик:

«Сьогодні ми побували у Чернігівській колонії для жінок з виставою. Мені вже приходилося бувати в різних колоніях. Але цей візит - особливий. І це дається завжди непросто сприймати місця позбавлення волі, особливо для жінок. Вперше ми побували в цій жіночій колонії взимку 2012 року з бальними танцями. тоді мені було важче. Тоді навіть не було жодного спілкування. Може часу не було. Тепер мені було морально легше, дуже була цікава, приємна атмосфера. Діалог відбувся. Хоча нам заборонялося приватно спілкуватися. На виході жінки нас супроводжували, ми їх питали про виставу, вони дякували, питали звідки ми приїхали. Ми бачили, як очі в них світилися. Може від вистави, може тому, що до них хтось приїхав. Було дуже приємно.

Потім був центр в Любечі. Порівняно з колонією - кординальна різниця. Таке було відчуття дому, де тебе чекають, готують обід. Навіть як нам дали одяг, щоб при роботі не забруднити свій, весь інвентар принесли. На кухні ми крошили овочі, готували вечерю. Така була відкритість, щирість. Ми відчули, що їм тут добре, і вони хотіли зробити для нас, щоб ми себе почували як вдома. І виставу ми показували немов вдома для своїх рідних. Так було тепло.»

о. Костянтин Пантелей:

«Свято Зіслання Святого Духа – день народження Церкви – для мене набув нової барви у часі подорожі з волонтерським театром «Притча». Від свята Вознесіння я роздумував про таїнство Церкви, яке протягом цих двох днів по-новому відкрилося мені у житті і долях людей, яких я зустрічаю. Ми побували перше в місці неволі, де перебувають жінки неодноразово покарані за кримінальні злочини. За кілька годин перемістилися до центру допомоги жінкам, які опинилися у тяжких життєвих обставинах, що у селищі Любеч, керівник о. Віталій (Котик). Долі цих людей для нас – частина нашого життя.  Ми будемо ділитися тим, що пережили разом з ними. Запевняю, що це і для вас відкриє таїнство Церкви по-новому.»

Оксана (підопічна):

«Молодцы ребята. Я очень растрогалась, даже заплакала... Могу сказать, что много уже видела выстав. Но теперь было такое впечатление, что я побывала там, в старом Иерусалиме при распятии Иисуса Христа. Было явно выражено и лицемерие и любовь и предательство. Артисты не просто там заучили слова... Они смогли передать это нам. Я забыла про всё. Про усталость, желание спать. Я в такой степени туда ушла. Я вижу Марию, как Иисус падает, его оплёвывают. Бывает волна переживания, когда непроизвольно ком подходит к горлу и то что спало, начинает шевелиться...

О том, ехать ли в центр, сначала было большое сомнение. По слухам реб-центры - это дармовая рабсила. Может, думала, специально зазывают. Работы - максимум, еды - минимум, отдыха нет... Но теперь я могу сказать что пребывая здесь, я ощущаю помощь. Помощь мне и таким, как я, возобновить отношения с Господом. Те, которые мы давно упустили. Как морально восстановиться, так и в быту. Иногда чего-то может нет, но я ощущаю большое искреннее стремление людей мне помочь, чувствую присутствие Господа. Становиться тепло. В данный момент мне спокойно.»