УДК: 271.5-46:343.82(477)
Ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України.
Юридичний вимір душпастирського служіння Церкви у пенiтенцiарних закладах та роль релігійної опіки у пенітенціарній практиці в Україні.
Аналізується стан міжнародного та національного права щодо релігійної опіки в пенітенціарних закладах. Звертається увагу на достатність правової бази для реалізації служіння Церков. Зроблено висновок, що нинішнє правове забезпечення не суперечить впровадженню капеланства, яке є повагою релігійних прав співробітників ДПтС України та проявом людяного ставлення до засуджених. Місце духовенства в роботі з цими категоріями віруючих або тих, хто шукає Бога, незамінне.
Ключові слова: право, християнство, пенітенціарна ідея, Церква, Державна кримінально-виконавча служба України.
Постановка проблеми. В Міжнародній та національній правовій базі є усі підстави для розвитку пенітенціарного служіння релігійних організацій. Україна досягла певної зрілості у справі міжконфесійних відносин. Триває пошук оптимальної моделі для впровадження капеланства, за участю церков-учасниць Міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» відбулися три пам’ятні події: 1) 6 червня 2009 року м. Київ, Центральний апарат ДКВС, пройшла Міжнародна конференція «Юридичний вимір пенітенціарного служіння» за участю чільних представників Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI) з України, Німеччини, Іспанії, Португалії, Сполучених Штатів, Росії; 2) 15 грудня 2011 року – круглий стіл в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених»; 3) 29 травня 2012 року в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями під час «круглого столу» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики», (організатори: Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі). Таким чином, розпочалася праця з розробки Концепції пенітенціарного душпастирства. Як в Україні зберегти досягнуті вершини у співпраці та не нашкодити механічним застосуванням іноземних зразків?
Аналіз останніх досліджень. Питання впровадження капеланства активно обговорюють Церкви, юристи, депутати та вчені, як група під керівництвом Сергія Скокова [4]. З досліджень Іллі Пахомова [6], є три групи документів, які регламентують релігійну опіку у пенітенціарних закладах:
– міжнародні нормативно-правові акти ООН та Ради Європи, ратифіковані Україною (Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (Ст. 18.1-4), Європейські пенітенціарні правила (29.1-3, 35.1), Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (ООН, 1955 рік, Ст. 41 ,42 ,59 ,66.1 , 77.1), Основні принципи поводження з в’язнями та інші);
– нормативно-правові акти України (Конституція Ст. 11, 24, 35, 37), Закон «Про свободу совісти та релігійні організації» Ст. 21, Кримінально-виконавчий кодекс Ст. 128);
– відомчі нормативно-правові акти ДКВС (Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, рекомендації «Про заходи щодо взаємодії з релігійними організаціями…», Програма диференційованого виховного впливу на засуджених «Духовне відродження»).
На думку Церкви [7] крім суто релігійної опіки і духовно-просвітницької роботи релігійні конфесії мають право здійснювати, соціальне, а в означених випадках (порушення соціальних прав персоналу, тортури або нелюдяне поводження чи інші порушення прав людини в’язнів) також правове служіння. Будь-яка належно зареєстрована релігійна організація має таке право, за умови згоди самих засуджених і під контролем адміністрації. При цьому адміністрація установи виконання покарань не має права надавати перевагу жодній з релігійних організацій.
Мета. Дослідити особливості української моделі пенітенціарного душ пастирства.
Виклад основного матеріалу.
Від початку християнства в наших землях Україна мала унікальну модель кримінального правосуддя, яка відрізнялася від західноєвропейського та східноазійського зразку. Наприклад, структура і логіка сучасної європейської в’язниці може бути добре зрозумілою лише при аналізі логіки виникнення інквізиції. Протиріччя й проблеми феодального світу породили інквізицію як ідеологічну модель, що ставила людину в умови репресій та контролю. У наших землях під значним впливом християнської віри початком саме пенітенціарного, на відміну від репресивного, підходу до проблеми злочинів був кодекс «Руської Правди» князя Ярослава Мудрого. Покарання були, головно, майнового характеру для відшкодування збитків. В Європі у цей саме період правителі починали все активніше використовувати віру як ідеологічне знаряддя [1]. Влада ув’язнювати в історії людства стала найпоширенішим методом впливу й застосування сили, крім хіба ще війни. Головною залишалася ідея відокремлення злочинців від суспільства, а релігійний чинник розглядався не стільки як опіка над в’язнями, скільки інструмент душевного упокорення та морального тиску на злочинця. Саме так розглядали можновладці присутність священика за ґратами і в пізніші часи.
Співпраця Церкви і держави будується на перетині двох важливих понять, які є синонімічними! І - Літургія (грец. λειτουργία — «служіння», «народна, спільна справа»). ІІ - Республіка (від лат. res publica — справа народу, спільноти). Служіння священиків і волонтерів у тюрмах відбувається на засадах соціального партнерства Церкви і держави на перетині соціального, правового і духовного. На території колишнього Радянського Союзу лише після святкування 1000-річчя Хрещення Русі 1988 року священики отримали доступ до в’язниць. Церква відіграє найважливішу роль серед усіх суспільних інституцій у формуванні пенітенціарної політики держави. Частина душпастирської місії Церкви – захищати права людини й долати різницю між літерою й духом цих прав. Саме в’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. Воно здійснюється в атмосфері братнього співслужіння з представниками християнських Церков і деномінацій. Кожна церква Місії служить своїм, характерним їй даром.
В’язниця - місце відчуження.
• Позбавлення волі – міра гніву, що ставить працівників пенітенціарних установ у конфронтацію із засудженими.
• Реадаптація покараної за злочин особи – неможлива в обставинах відчуження соціуму.
• Церква допомагає суспільству подолати відчуження та віднайти найбільш ефективні соціально-правові моделі реагування на проблеми злочинності. Справедливість і милосердя – основа виправлення особи, що переступає закон.
Церква у своїй соціальній доктрині визнає за кожною легітимною владою право й обов’язок реагувати на факт злочинності. Але послідовно закликає законодавців, слідчих і суддів до належного ставлення до людини незалежно від обставин. Церква наполягає на неприпустимості застосування смертної кари незалежно від характеру злочину з причин того, що справедливість має завжди керуватися також поняттям милосердя [2].
«Століттями Церква терпляче й неухильно виконувала свій материнський i вчительський обов’язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в’язнів як Божих дітей?»[5].
Висновки. Душпастирі та волонтери різних релігійних організацій повинні завжди прагнути підтримувати добрі відносини й співпрацю з представниками інших конфесій чи деномінацій, зміцнюючи в ув’язнених толерантне ставлення одне до одного; в їх діяльності неприпустимі проповідь ненависті, релігійного фанатизму чи агресії. Спільно представники релігійних організацій беруть участь у зусиллях поліпшити виправну систему. Вони покликані об’єднати зусилля щодо плекання належної пошани праці пенітенціарія та створення гідних соціальних умов для персоналу ДПтС, запобігання катувань, нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню з ув’язненими. Тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в’язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки. У пенітенціарній системі посилення ролі релігії та служителів церкви зумовлюється духовними змінами, що відбуваються в сучасному суспільстві. Релігійна опіка розглядається як один з головних аспектів тих свобод та форм надання духовної допомоги, які міцно закріпилися у повсякденному житті в'язнів. Відповідно до міжнародного і національного права, керівництво установ має забезпечити, щоб усі в'язні могли безперешкодно і з гідністю сповідувати свою релігію з розумними обмеженнями, що зумовлюються наявними ресурсами та повсякденною пенітенціарною практикою. У співпраці з Всеукраїнською радою церков України необхідно розробити положення [3] й умови, в яких представники церков і релігійних організацій могли б виконувати свою роботу на ефективній, регулярній та добровільній основі.
Список використаної літератури
1. Эрнст, Зигфрид. Яко Твое есть Царство [Текст]:Пер. с нем. – Львов: Академический Экспресс, 1995. – 288 с. ISBN 5-7707-9092-X, с. 40–47.
2. Компендіум Соціальної Доктрини Церкви. – Київ: Кайрос, 2008, с. 248, §§ 402-405.
3. Проект Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України. (http://prison-pastoral.blogspot.com/2012/06/dirltr-styletext-align-left-trbidion.html)
4. Збірник нормативних документів і методичних рекомендацій з питань організації виховної та соціально-психологічної роботи серед осіб, засуджених до позбавлення волі / Уклад. С. Скоков та ін. – К., 2002. – 312 с.
5. Іван Павло ІІ. Звернення у в’язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L’Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p. 20, переклад Оксани Ромазан.
6. Пахомов І.В. Вплив релігійних організацій на процес ресоціалізації засуджених // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К., 2008. – Т. Х. – Ч. 2. – С. 374–381.
7. Служити ув’язненим: фахові орієнтири для душпастирства у пенiтенцiарних закладах / За загальною редакцiєю о. Костянтина Пантелея. – Львів: Дон Боско, 2012. – 242 с., ISBN 978-966-2090-17-8, с. 42 – 48.
Немає коментарів:
Дописати коментар