Папська зала
Вельмишановні пані та
панове,
я тепло вітаю усіх вас і хотів би висловити свою особисту подяку за ваше служіння суспільству і за ваш цінний внесок у розвиток правового процесу, що шанує гідність і права людської особи, без винятків.
Я б хотів поділитися з вами кількома думками щодо певних питань, які, хоча є почасти — почасти! — дискусійними, безпосередньо торкаються гідності людської особи, а отже, стосуються Церкви, в її місії євангелізації, людського поступу, служіння справедливості й миру. Я зроблю це у формі резюме та під заголовками, пояснювально й стисло.
Вступ
Перш за все, я б хотів зробити засновки, соціологічні за природою, щодо нахилу до помсти та карального популізму.
а) Нахил до помсти
В міфології, як і в первісних суспільствах, натовп виявляє злі сили своїх сакральних жертв, звинувачуючи їх у нещастях, які спіткали громаду. Цієї рушійної сили не бракує і в сучасних суспільствах. Дійсність демонструє, що існування правових і політичних інструментів, необхідних, аби взятися за розв'язання та вирішення конфліктів, є недостатньою гарантією для запобігання звинуваченню окремих осіб у проблемах усього суспільства.
Громадянському життю, структурованому навколо організованої спільноти, потрібні правила співіснування, самовільне порушення яких вимагає відповідного виправлення. Проте, ми живемо в часи, коли деякі політичні сили і певні ЗМІ підбурюють до публічного та приватного насильства й помсти не лише щодо тих, хто відповідальний за скоєння злочинів, але й також щодо підозрюваних у порушенні закону, доведено це чи ні.
б) Карний популізм
У цьому контексті в останні десятиліття вкорінилося поширене переконання, що публічне покарання може вирішити найрізноманітніші соціальні проблеми, так ніби геть різні хвороби можна вилікувати тими самими ліками. Тут ідеться не так про віру в якусь соціальну функцію, якою традиційно наділяють публічне покарання, як про переконання в тому, що таке покарання може досягати (ощадливо ред.) тих переваг, які потребували б застосування іншого (витратного ред.) типу соціальної та економічної політики, а також соціального залучення.
Мало того, що ми шукаємо офірних цапів на вигнання, щоб вони заплатили своєю свободою та своїм життям за всі соціальні хвороби, як це було притаманно первісним суспільствам, але крім цього існує тенденція навмисно створювати ворогів: стереотипних осіб, що представляють усі риси, які суспільство відчуває чи тлумачить як загрозливі. Механізми, що формують ці образи, – ті самі, що дозволили поширитися расистським ідеям у свій час.
І. Вихід кримінального правосуддя з під контролю та місія правників
Керівний принцип «cautela in poenam»
Наразі, система
кримінального правосуддя перевищує свою належну санкціоновану функцію та
зачіпає свободи й права людей, особливо слабших, в ім’я превентивної мети,
ефективність якої ще не доведена, навіть щодо найжорсткіших покарань, таких як смертна
кара. Існує ризик неспроможності зберігати навіть пропорційність покарання, що
історично відображає шкалу цінностей, які захищає держава.
Концепція кримінального права як ultima ratio, як останнього засобу покарання, обмеженого найсерйознішими діями проти індивідуальних і колективних інтересів, які найбільше заслуговують на захист, була послаблена. Також послабшала дискусія щодо заміни тюремного ув'язнення іншими альтернативними кримінальними санкціями.
Це складне завдання в часи, коли багато суддів і співробітників системи кримінальної юстиції змушені виконувати свої обов’язки під тиском засобів масової інформації, деяких недобросовісних політиків та імпульсів помсти, які наростають у суспільстві. Ті, на кого покладена така велика відповідальність, покликані виконувати свій обов’язок, оскільки невиконання цього ставить під загрозу людські життя, про які потрібно дбати з більшими зусиллями, ніж іноді для виконання власних функцій.
ІІ. Щодо вищості життя та гідності людини
Primatus principii pro homine
а) щодо смертного вироку
Неможливо уявити, що
сьогодні держави не мають інших засобів, крім смертної кари, щоб захистити
життя інших людей від несправедливих нападників.
Святий Іван Павло ІІ засуджував смертну кару (пор. Енцикліка «Євангелія Життя», 56), як і Катехизм Католицької Церкви (№ 2267).
Однак держави забирають життя не лише через смертну кару або через війну, але також коли державні службовці шукають притулку в тіні прерогативи державної влади на насилля, щоб виправдати свої злочини. Так звані позасудові або позаправові страти — це навмисні вбивства, вчинені деякими державами або їхніми агентами, які часто видають за зіткнення зі злочинцями або представляють як ненавмисні наслідки розумного, необхідного та пропорційного застосування сили для дотримання закону. Таким чином, навіть якщо серед 60 країн, які зберігають смертну кару, 35 не застосовували її протягом останніх десяти років, смертна кара, незаконно та різною мірою, застосовується по всій планеті.
Такі самі позасудові страти систематично здійснюють не лише держави в міжнародному співтоваристві, а й також утворення, не визнані такими, й це — справжні злочини.
Є багато добре відомих аргументів проти смертного вироку. Церква наголошувала на кількох, таких як можливість судової помилки та використання тоталітарними та диктаторськими режимами, котрі використовують його як засіб пригнічення політичного невдоволення чи переслідування релігійних і культурних меншин, усіх жертв, які в їхньому відповідному законодавстві названі «правопорушниками».
Усі християни й люди доброї волі, таким чином, покликані сьогодні боротися не лише за скасування смертної кари, законної чи незаконної, і в усіх її формах, але й також, щоб поліпшити в'язничні умови, з повагою до людської гідності людей, позбавлених свободи. І я пов'язую це з довічним ув'язненням. Нещодавно довічне ув'язнення було вилучене з Кримінального кодексу Ватикану. Довічне ув'язнення — просто замаскована смерна кара.
б) Щодо умов утримання, незасуджених ув'язнених і присуджених без вироку
Це не казки: ви це добре знаєте. Запобіжне ув’язнення – коли воно неналежним чином застосовується з умовами утримання гіршими за покарання до винесення вироку, або як захід у зв’язку з більш-менш обґрунтованою підозрою у вчиненні злочину – є ще однією сучасною формою прихованого протиправного покарання, навіть якщо воно має вигляд законності.
Ситуація є особливо серйозною в певних країнах і регіонах світу, де кількість незасуджених, утримуваних під вартою перевищує 50 відсотків загальної кількості в’язнів. Цей феномен сприяє навіть більшому погіршенню умов утримання, ситуації, яку будівництво нових в'язниць ніяк не вдається вирішити, оскільки місткість кожної нової в'язниці вичерпана вже до того, як її відкрили. На додачу, це спричиняє неправильне використання поліційних відділків і військових баз як місць утримання під вартою. Питання незасуджених в'язнів слід вирішувати з належною обачністю, оскільки воно має ризик створення ще однієї проблеми, такої ж серйозної, якщо не гіршої за першу: проблеми неосуджених в'язнів, звинувачених без застосування правил.
Прикрі умови утримання, що спостерігаються в різноманітних частинах планети, часто є справді нелюдськими та принизливими вадами, часто — в результаті каральної системи, в інших випадках — через брак інфраструктури та планування, тоді як у більше, ніж кількох випадках вони представляють суперечливе й нерозбірливе застосування сили щодо людей, позбавлених свободи.
в) Про катування та інші жорстокі, нелюдські та такі, що принижують гідність, заходи і покарання
В корені цього прикметника «жорстокий», який я зазначив, завжди є людська здатність на жорстокість. Це — пристрасть, справжній порок! Однією з форм катування є та, яку часом застосовують через утримання у в'язницях із високим рівнем безпеки. З мотивом забезпечення більшої безпеки суспільству або особливого ставлення до певних категорій затриманих, його основною характеристикою є не що інше, як зовнішня ізоляція. Як показують дослідження, проведені різними правозахисними організаціями, відсутність сенсорних подразників, повна неможливість спілкування та відсутність контакту з іншими людьми спричиняють психологічні страждання, такі як параноя, тривога, депресія та втрата ваги, і значно посилюють тенденцію покінчити життя самогубством.
Це явище, характерне для в'язниць максимального рівня безпеки, також має місце в інших типах пенітенціарних установ, де широко поширені інші форми фізичних і психологічних тортур. Тортури більше не застосовуються виключно як засіб досягнення конкретної мети, як-от зізнання чи донос — практики, характерні для доктрини національної безпеки, — але є справжнім надлишком болю, який додається до фактичних страждань ув’язнення. В такий спосіб катування трапляється не лише в таємних центрах утримання під вартою затриманих правопорушників чи в сучасних концентраційних таборах, а й також у в'язницях, установах для неповнолітніх, психіатричних лікарнях, поліційних відділках та інших центрах та установах утримання й виконання покарань.
Сама теорія кримінального правосуддя має величезну відповідальність у цій сфері, тим, що дозволила, в певних випадках, легітимізацію катувань за певних підстав, відкриваючи шлях до подальших і ширших зловживань.
Багато держав також несуть відповідальність за здійснення або потурання викраденню людей на своїй території, включно з власними громадянами, або за дозвіл використання свого повітряного простору для незаконного транспортування до центрів ув'язнення, де застосовуються тортури.
Ці зловживання можуть бути зупинені лише твердим зобов'язанням міжнародної спільноти визнати вищість принципу pro homine (на захист людини), який означає що гідність людської особи є понад усе.
г) Щодо застосування злочинних санкцій до дітей і осіб похилого віку та стосовно інших особливо вразливих людей
Держави повинні утримуватися від кримінального покарання дітей, які ще не завершили свій розвиток до зрілості і з цієї причини не можуть бути притягнуті до відповідальності. Натомість вони мають бути одержувачами всіх привілеїв, які може запропонувати держава, як щодо політики залучення, так і практики, спрямованої на посилення поваги до життя та прав інших.
Особи похилого віку, зі свого боку, є тими, хто, починаючи зі своїх помилок, можуть навчити решту суспільства. Вчаться не виключно на чеснотах святих, а й на недоліках і помилках грішників і, серед них, від тих, що, з будь-якої причини, зазнали падінь і скоїли злочини. Ба більше, гуманітарні причини диктують конкретне поводження з дорослими поважного віку, оскільки покарання мусить бути виключене чи обмежене для тих, хто страждає від серйозної чи смертельної хвороби, для вагітних жінок, для матерів або батьків, які є єдиною людиною, відповідальною за неповнолітніх чи неповносправних.
ІІІ. Міркування щодо певних форм злочинності, що завдяють суттєвої шкоди людській гідності й загальному добру
Певні форми злочинності, скоювані окремими громадянами, завдають суттєвої шкоди людській гідності і загальному добру. Багато з цих форм злочинності ніколи не могли бути скоєні без співучасті, активної чи пасивної, державних органів.
а) Щодо злочину торгівлі людьми
Поневолення людей, торгівля людьми й воєнні злочини визнані злочинами проти людяності і міжнародним законодавством, і багатьма національними законодавствами. Це — злочин проти людяності. А оскільки такий складний злочин, як торгівля людьми, неможливо скоїти без співучасті, дії чи бездіяльності, держав, очевидним є, що тоді, коли зусилля щодо запобігання чи боротьби з цим явищем — недостатні, перед нами знову постає злочин проти людяності. Ба більше, якщо це стається, ця людина, призначена захищати людей і гарантувати їхню свободу, натомість стає співучасником тих, хто торгує людьми, тоді, в таких випадках, держави відповідають перед своїми громадянами й перед міжнародною спільнотою.
Цифри стверджують, що мільярд людей перебувають у пастці абсолютної бідності. Півтора мільярда людей не мають доступу до санітарних послуг, до питної води, до електрики, до початкової освіти чи до системи охорони здоров'я й мусять потерпати від економічних труднощів, несумісних із гідним життям (Доповідь із людського розвитку ПРООН 2014 р.). Хоча загальна кількість людей, які перебувають у цьому становищі, останніми роками зменшилася, їхня вразливість підвищилася, через збільшення складнощів, які вони мусять подолати, щоб вийти з того становища. Це — результат дедалі більшого зростання кількості людей, які живуть у країнах, вражених війною. Лише 2012 року 45 мільйонів людей були змушені тікати у зв'язку зі ситуаціями насильства чи переслідування; із них 15 мільйонів є біженцями — найвищий показник за 18 років. Сімдесят відсотків цих людей — жінки. До того ж, підраховано, що в усьому світі семеро з десяти осіб, які помирають від голоду, – жінки й діти (Жіночий фонд ООН, UNIFEM).
б) Щодо злочину корупції
Скандальна концентрація світового багатства можлива через потурання державних чиновників із сильними повноваженнями. Корупція сама по собі також є процесом смерті: коли життя вмирає, виникає корупція.
Немає важчої речі, ніж сокрушити зіпсуте серце: «Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога». (Лк. 12, 21). Коли особиста ситуація корупціонера стає складною, він знає всі лазівки, щоб уникнути, як знав нечесний управитель з Євангелія (пор. Лк. 16, 1-8).
Корумпована людина йде по життю, використовуючи лазівки опортунізму, з виглядом того, хто каже: «Я цього не робив», примудряючись втілити в собі маску чесної людини. Це — процес всотування. Корумпована людина не здатна приймати критику; вона дискредитує тих, хто критикує; вона намагається послабити будь-який моральний авторитет, який може піддати її сумніву; вона не цінує інших і нападає з образами на будь-кого, хто може думати інакше. Якщо дозволить можливість, вона переслідує будь-кого, хто заперечує їй.
Корупція виражається в атмосфері тріумфальності, оскільки корупціонер бачить себе переможцем. У цьому середовищі він вихваляється, щоб знецінити інших. Корупціонер не знає ні братства, ні дружби, тільки співучасть і ворожнечу. Корупціонер не сприймає своєї корупції. Це трохи схоже на неприємний запах з рота: ті, у кого він є, його майже не помічають; інші помічають і повинні сказати йому. З цієї причини корупціонеру важко вийти зі свого стану через внутрішні докори сумління.
Корупція є більшим злом, ніж гріх. Це зло потрібно лікувати, а не прощати. Корупція стала нормою; Тепер це навіть являє собою особистий і суспільний стан, який став звичаєм і звичаєм, загальною процедурою в комерційних і фінансових операціях, при укладанні державних контрактів, у всіх переговорах, в яких беруть участь представники держави. Це перемога видимості над реальністю і безсоромної зухвалості над почесною стриманістю. Проте Господь не втомлюється стукати у двері корумпованих. Корупція нічого не може зробити проти надії.
Що кримінальне законодавство може зробити проти корупції? Зараз існує багато конвенцій і міжнародних договорів на цю тему, а також велика кількість правопорушень, визначених і спрямованих на захист не стільки громадян, які, безумовно, є кінцевими жертвами, особливо найбільш уразливими, скільки на захист інтересів тих, хто керує економікою та фінансовими ринками.
Кримінальне покарання є вибірковим. Це як сітка, яка ловить лише маленьку рибку, а велику залишає вільною в океані. Форми корупції, які найбільше потребують усунення, це ті, які завдають серйозної соціальної шкоди, як, наприклад, серйозне шахрайство проти державної адміністрації чи нечесна адміністративна практика, що проявляється у вигляді будь-якого перешкоджання правосуддю з метою досягнення безкарності для власних правопорушень або для третіх осіб.
Висновок
При застосуванні покарання обережність має бути основоположним принципом систем кримінального права, а повна діюча сила принципу pro homine має гарантувати, що державам не буде дозволено, ні юридично, ні фактично, підпорядкувати повагу до людської гідності для будь-якої іншої мети, навіть якщо це служить певній суспільній корисності. Повага до людської гідності має служити не лише для обмеження свавілля та надмірностей представників держави, але виступати в якості керівного критерію для судового переслідування та покарання тих дій, які є найсерйознішими нападами на гідність та цілісність людської особистості. .
Дорогі друзі, ще раз дякую вам за цю зустріч і запевняю вас, що й надалі буду поруч із вами у вашій складній праці служіння людині на ниві правосуддя. Немає сумніву, що для тих серед вас, хто покликаний жити християнським покликанням вашого Хрещення, це привілейоване та динамічне поле євангелізації світу. Усі, навіть ті з вас, хто не є християнами, потребують у кожній справі допомоги Бога, Який є джерелом усякого розуму та справедливості. Тому я призиваю до кожного з вас, через заступництво Діви Матері, світло і силу Святого Духа. Благословляю вас від усього серця і прошу, будь ласка, помоліться за мене. Дякую тобі.
Ред. Костянтина Пантелея
Оригінальний текст знаходиться за посиланням: https://w2.vatican.va/content/francesco/en/speeches/2014/october/documents/papa-francesco_20141023_associazione-internazionale-diritto-penale.html
Немає коментарів:
Дописати коментар