Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

Висновки за результатами роботи міжнародної конференції «Сучасність і перспективи пенітенціарної душпастирської опіки»

Враховуючи соціальну значущість гуманізації процесу виконання покарань, високий потенціал та перспективи душпастирської опіки в пенітенціарній діяльності, зважаючи на недостатню нормативну врегульованість порядку забезпечення душпастирської опіки  засуджених, ув’язнених і персоналу ДПтС України, а також ґрунтуючись на результатах наукових досліджень, обговорення під час заходу та міжнародному досвіді, вважаємо за потрібне рекомендувати:

1. Створити робочу групу з питань розробки «Положення про здійснення душпастирської опіки в установах Державної пенітенціарної служби України», в якому передбачити врегулювання питань:

етичні засади пенітенціарного службовця щодо здійснення душпастирської опіки;

міжконфесійна взаємодія під час здійснення душпастирської діяльності;

порядок взаємодії капелана із засудженими та персоналом, підчас перебування на території, яка охороняється;

порядок надання екстреної душпастирської опіки;

питання особистого огляду й огляду речей капеланів до та після їх зустрічей із засудженими, а також співвідношення режиму безпеки та душпастирської діяльності на території, яка охороняється;

виділення приміщення для роботи капелана;

права капеланів у соціально-виховній та психологічній роботі із засудженими, розробці та участі у визначені індивідуальних та групових програм психотерапії (психокорекції), а також під час прийняття рішень про застосування заохочувальних норм, реалізації права на умовно-дострокове звільнення та помилування;

2. Розробити концепцію капеланства в службі пробації у напрямах:

супроводу засудженого після звільнення з місць несвободи;

наступності душпастирської опіки щодо осіб, які переміщуються під час виконання покарання та після звільнення (для цього необхідно розвивати внутрішньо конфесійні та міжконфесійні зв’язки);

душпастирська опіка осіб підоблікових кримінально-виконавчій інспекції, у майбутньому – клієнтів служби пробації (всіх видів).

3. Для ґрунтовного дослідження питання оплати праці душпастирів (капеланів) з державного бюджету необхідно:

організувати опитування громадської думки та широке громадське обговорення цього питання;

створити робочу групу з правників і фінансистів щодо визначення порядку та умов такої оплати;

обговорити результати зазначених заходів на засіданні Душпастирської ради при ДПтС України;

пропонувати ввести до Кримінального кодексу України ст. 180-1 «Перешкоджання законній релігійній діяльності» (або замінити ст. 180 КК України на статтю, яка розширює її дію), відповідно до пропозицій  викладених в протоколі конференції;

за результатами роботи за вище переліченими рекомендаціями надати пропозиції до профільного підкомітету Верховної Ради України щодо законодавчого врегулювання оплати праці душпастирів (капеланів) з державного бюджету та змін до Кримінального кодексу України

4. Душпастирські Раді при Державній пенітенціарній службі України на найближчому засіданні розглянути питання доцільності прийняття Кодексу пенітенціарного капелана

 4. Звернутися до Інституту кримінально-виконавчої служби з проханням вивчити питання організації душпастирства в інших країнах, можливі напрями розвитку служби пробації в Україні та надати пропозиції щодо можливостей застосування іноземного досвіду в Україні в межах чинного законодавства, а саме:

дослідити питання ролі душпастиря в досудовій і наглядовій пробації, участь у підготовці досудової доповіді, наступність душпастирської опіки в різних видах пробації;

розвивати спеціалізацію капеланів для роботи з різними групами засуджених та взятими під варту.

для правильної взаємодії у сфері душпастирської опіки необхідно готувати капеланів до взаємодії з персоналом, а також персонал для роботи з капеланами. Це має бути професійно компетентністю персоналу, яку требо формувати, незалежно від релігійних вподобань;

для дослідження та вирішення проблемних питань необхідно створити опорну кафедру душпастирської діяльності (на громадських засадах) при Інституті кримінально-виконавчої служби.

5. Включити в систему професійного навчання персоналу кримінально-виконавчої служби лекції з духовної просвіти та релігійної толерантності із залученням душпастирів різних конфесій. Це вириватиме працівника з обставин, що поступово деформують та витирають професійні риси, головними серед яких є переможна людяність та розуміння конечної цілі служіння – суспільного миру.

Особливе сприяння в цьому дає наявність у Києві вищих богословських закладів християнських конфесій, які здійснюють активну співпрацю з пенітенціарною службою. Це - майбутнє кримінально-виконавчої сфери, її гуманізації. Адже саме у пенітенціарній ідеї суть реформування кримінально-виконавчої служби. Дисципліни філософської і богословської антропології мають стати профілюючими для пенітенціаріїв в підготовці, спеціалізації та підвищення кваліфікації.

Необхідно розпочати співпрацю на академічному рівні поміж державними навчальними закладами пенітенціарної системи і церковними богословськими закладами освіти для поглибленого вивчення філософської та християнської антропології для подальшого обґрунтування і втілення пенітенціарної ідеї у системі кримінального правосуддя і системі виконання покарань. Через обмін науковими ресурсами поміж згаданими вище закладами буде можливо продовжувати дослідження історії та створення традицій пенітенціарного служіння в Україні і поза її межами. Створення при Інституті кримінально-виконавчої служби кафедри (на громадських засадах) дасть можливість впровадити заходи професійної формації службовців ДПтС України на підставі поглибленого вивчення основ християнської духовності, з джерел якої походить сама пенітенціарна ідея.

Інтелектуальний і духовний рівень в’язничного працівника у сучасній Україні залежить від участі духовенства усіх конфесій у професійній формації персоналу ДКВС. В циклі праці кожного пенітенціарія мають бути включені оплачувані години навчання і духовної віднови, які вириватимуть його з обставин, що поступово деформують та витирають професійні риси, головними серед яких є переможна людяність та розуміння конечної цілі служіння – суспільного миру.