Під час Ювілею для ув'язнених Папа закликав в'язнів не втрачати надію

Ув'язнені служать на Месі з Папою Франциском 6 листопада 2016 року, під час Ювілею ув'язнених. Lucia Ballester/CNA

За повідомленням Католицької агенції новин, у неділю 6 листопада 2016 року, Його Святість Франциск відправив у базиліці Святого Петра спеціальну Месу, присвячену для ув'язнених, кажучи їм, що хоча покута за свої злочини необхідна, вони ніколи не повинні втрачати надію на майбутнє або прагнення до справжньої свободи.

У проповіді Папа звернув увагу на те, що Апостол Павло у своєму посланні до Римлян покликається на Бога як «Бога надії». Продовжуючи Святіший Отець сказав: «Павло майже, здається, говорить нам, що Бог дуже сподівається. Хоча це може здатися парадоксальним, – це правда: Бог сподівається! Його милість не дає йому спокою, так само, як батько чекає повернення блудного сина, або пастух шукає свою загублену вівцю.»

«Тому, якщо Бог сподівається, то ніхто не повинен втрачати надію. Бо надія є сила, щоб продовжувати рухатися вперед, – сказав він, – це потуга витривало й наполегливо просуватися у бік майбутнього й зміни життя. Це спонука дивитися на завтра, так щоб любов яку ми зазнали, при всіх наших помилках, могла показати нам новий шлях.»

Надія, у кінцевому підсумку, – доказ сили Божого милосердя, сказав Папа Франциск, додавши, що милосердя «запрошує нас продовжувати дивитися далі й долати нашу прихильність до зла й гріха через віру і відречення в Ньому».

Ювілей ув'язнених був відзначений для в’язнів та їх сімей, працівників пенітенціарних установ, в'язничних капеланів і різних асоціацій, які допомагають як всередині, так і за межами тюремної системи - відбувся 5-6 листопада у Римі в рамках проголошеного Святішим Отцем Франциском Надзвичайного ЮвілейногоРоку Милосердя.

У заходах взяли участь близько 4000 осіб, 1000 з яких були в'язні з 12 країн світу. Хоча більшість ув'язнених були з Італії, прибула також велика делегація лютеран із Швеції. Були присутні близько 50 нинішніх і колишніх ув'язнених із США, в тому числі група 22 осіб з Цинциннаті.

В число учасників були включені представники усіх груп ув'язнених, в тому числі неповнолітні, люди, що перебувають під домашнім арештом й особи з різними вироками. Хоча Папа Франциск виявив особливу увагу до засуджених на довічне ув'язнення, ніхто з них не був присутній під час ювілейного заходу.

Перед Месою в неділю Базиліка Святого Петра відкрилася о 7.30 ранку для ювілейних заходів, що включали спів, свідчення, які дали чотири учасники й молитва на вервиці перед прибуттям Святішого Франциска.

Усі квитки на Месу, як звичайно для ювілейних заходів, були безкоштовні. Після Служби Божої, учасники перейшли до залі Павла VI у Ватикані, де відбувся «Прийом на честь Ювілею Милосердя».

Під час меси самі ув'язнені виконували різні ролі в літургії, такі як читання. Також служителями під час Євхаристії були поставлені в’язні в'язниці суворого режиму Opera в Мілані в рамках проекту «Значення Хліба», організованого для Ювілею Милосердя.

У своїй проповіді, Папа Франциск сказав, що читання цього дня були сильним посланням надії, «яка не засоромить».

«Надія, – сказав він, – це дар Божий» і як такий «знаходиться глибоко всередині кожного людського серця, щоб пролити світло на це життя, так часто неспокійного і затьмареного так багатьма ситуаціями, що приносять печаль і біль.»

Коріння цієї надії повинні живитися так, щоб приносити плоди у впевненості «Божої близькості і співчуття, не дивлячись на будь-яке зло, яке ми зробили», сказав він, додавши, що «немає такого кутку нашого серця, який би не міг бути зворушені Божою любов’ю».

«Милосердя, – продовжував Папа – це те, про що потрібно замислюватися більш глибоко. У  той час як порушення закону, безумовно, включає в себе «розплату», особливо коли справа доходить до втратити свободи, в той же час «надія не повинна коливатися».

«Плата за зло, яке ми зробили, це одне, але зовсім інша справа це подих надії, який не може бути задушений ніким і нічим.»

Папа зазначив, що часом «певне лицемірство» змушує людей дивитися на ув’язнених як лише на «беззаконників, для яких в'язниця є єдиною відповіддю».

«Ми не думаємо про можливість того, що люди можуть змінити своє життя; ми маємо мало довіри до реабілітації», – сказав він, пояснивши, що при цьому ми забуваємо, що –  «всі ми грішники і часто, не знаючи про це, ми теж ув'язнені».

Часто ми «замкнені в межах наших власних забобонів або поневолені ідолами помилкового відчуття благополуччя, –  сказав він. –  ми застрягли в наших власних ідеологіях й абсолютизували закони ринку, навіть коли вони розтрощили інших людей».

У ці моменти, ми заточили себе за стінами «індивідуалізму і самодостатності» і стали позбавлені «істини, що робить нас вільними» сказав Папа Франциск, наголосивши, що «вказуючи пальцем проти когось, хто зробив помилки, не може стати алібі за приховування власних суперечностей».

У той час як ніхто не може вважати себе праведним перед Богом, ніхто не може жити «без впевненості у можливості віднайти прощення»,  сказав він, і молився, щоб жоден з ув'язнених, присутніх не дозволив би собі бути «у полоні минулого!»

«Навчаючись з минулих помилок, ви можете відкрити нову главу свого життя. Давайте не будемо піддаватися спокусі мислення, що ми не можемо бути прощені» – сказав Франциск.

Він зазначив, що в той час як є деякі рани, які тільки Бог може зцілювати, коли насильство зустрічається з прощенням, «навіть серцями тих, хто зробив зло може бути завойована любов, яка торжествує над всякого роду злом».

Франциск завершив свою проповідь, звертаючись до Марії, молячись про те, щоб вона поглянула на кожного з них «з материнською любов'ю» і заступалася так, щоб їх серця «могли відчути силу надії на нове життя, єдині гідні бути прожитими в повній свободі і в служінні ближньому своєму».

Ватикан, 6.11.2016 (CNA/EWTN News)

НАДЗВИЧАЙНИЙ ЮВІЛЕЙ МИЛОСЕРДЯ

ЮВІЛЕЙ УВ'ЯЗНЕНИХ

ПРОПОВІДЬ ЙОГО СВЯТСТІ Папи Франциска

Ватиканська базиліка, неділя, 6 листопада 2016 р

Послання, яке Слово Боже хоче донести до нас сьогодні, безсумнівно, є надія, надія, яка не засоромить.

Один з семи братів, засуджених до смерті царем Антіохом Єпіфаном, говорив про «надію, яку дає Бог на воскресіння через нього» (2 Мак. 7:14). Ці слова демонструють віру тих мучеників, які, незважаючи на страждання і катування, стійко дивилися в майбутнє. Їх віра, визнаючи Бога джерелом їх надії, відображала бажання знайти нове життя.

В Євангелії ми чули, як Ісус простою, але вичерпною відповіддю руйнує банальну казуїстику, яку садукеї представляють перед ним. Його відповідь: «Він Бог не мертвих, а живих; бо всі живі для Нього» (Лк 20:38) – відкриває справжнє обличчя Бога, Який бажає тільки життя для всіх своїх дітей. Таким чином, надію народитися для нового життя ми повинні зробити своєю власною, якщо ми хочемо залишатися вірними вченню Ісуса.

Надія – це божий дар. Ми повинні просити про неї. Вона міститься глибоко в серці кожної людини, щоб пролити світло на це життя, яке так часто стривожене і затьмарене безліччю ситуацій, які приносять печаль і біль. Нам потрібно живити коріння нашої надії, щоб вона приносила плоди: перш за все, впевненість в близькості і співчутті Бога, незважаючи на те зло, яке ми зробили. Немає такого куточка нашого серця, якого б не торкнулася божа любов. Коли хтось робить помилку, милість Отця проявляється ще більше, пробуджуючи покаяння, прощення, поєднання і мир.

Сьогодні ми святкуємо Ювілей милосердя для вас і разом з вами, нашими братами і сестрами, які перебувають в ув'язненні. Милосердя як вираження божої любові – це те, про що нам потрібно роздумувати більш глибоко. Звичайно, порушення закону означає розплату, а втрата свободи – найгірша частина переживання часу, тому що це дуже сильно впливає на нас. Проте, надія не повинна слабшати. Одна справа розплачуватися за скоєні нами злодіяння, але зовсім інша справа – це «дихання» надії, яке не може бути придушене ніким і нічим. Наше серце завжди прагне добра. Ми в боргу перед милістю, яку Бог постійно проявляє до нас, тому що Він ніколи не залишає нас (пор. Августин, Sermo 254: 1).

У своєму Посланні до Римлян апостол Павло говорить про Бога як про «Бога надії» (15:13). Неначе Павло хоче сказати і нам: «Бог сподівається». Хоча це може здатися парадоксальним, це правда: Бог сподівається! Його милість не дає йому спокою. Він подібний до того Батька з притчі, який весь час сподівається на повернення свого сина, який упав на узбіччя (Лк 15: 11-32). Бог не заспокоїться, поки не знайде загублену вівцю (Лк 15: 5). Отже, якщо Бог сподівається, ніхто не повинен втрачати надію. Тому що надія – це сила рухатися вперед. Це сила, яка веде до майбутнього і зміненої життя. Це стимул дивитися в завтрашній день, щоб любов, яку ми пізнали, незважаючи на всі наші невдачі, могла вказати нам новий шлях. Одним словом, надія – це глибоко в наших серцях доказ сили милосердя Бога. Ця милість спонукає нас дивитися вперед і долати нашу прихильність до зла і гріха через віру і залишення в Ньому.

Дорогі друзі, сьогодні ваш ювілей! Нехай сьогодні перед Богом ваша надія відродиться знову. Ювілей за самою своєю природою завжди приносить з собою проголошення свободи (Лев. 25: 39-46). Це не залежить від мене, але обов'язок Церкви, від якої вона не може відмовитися, – пробудити в вас бажання істинної свободи. Іноді якесь лицемірство призводить до того, що люди вважають вас тільки злочинцями, для яких в'язниця – єдина відповідь. Хочу вам сказати, кожен раз, коли я приходжу до в'язниці, я задаюся питанням: «Чому вони, а не я?». Всі ми можемо помилятися: всі ми. І так чи інакше ми помилялися. Лицемірство змушує нас випускати з уваги можливість того, що люди можуть змінити своє життя; ми мало довіряємо реабілітації, реабілітації в суспільстві. Але таким чином ми забуваємо, що всі ми грішники, і часто, не усвідомлюючи цього, ми теж полонені. Іноді ми замкнені у власних забобонах або поневолені ідолами помилкового почуття благополуччя. Іноді ми застряємо у власних ідеологіях або абсолютизуємо закони ринку, навіть якщо вони пригнічують інших людей. У такі моменти ми укладаємо себе в тюрму за стінами індивідуалізму і самодостатності, позбавлені істини, яка звільняє нас. Вказування пальцем на того, хто зробив помилку, не може стати алібі для приховування наших власних суперечностей.

Ми знаємо, що в очах Бога ніхто не може вважати себе справедливим (пор. Рим. 2: 1-11). Але ніхто не може жити без впевненості в прощення! Розкаяний розбійник, розп'ятий поруч з Ісусом, супроводжував його в рай (пор. Лк 23:43). Так нехай ніхто з вас не дозволить собі бути бранцем минулого! Вірно, навіть якби ми захотіли, ми ніколи не зможемо переписати минуле. Але історія, яка починається сьогодні і заглядає у майбутнє, ще не написана милістю Божою і вашою особистою відповідальністю. Навчаючись на минулих помилках, ви можете відкрити нову главу свого життя. Давайте ніколи не піддаватися спокусі думати, що нам не можна пробачити. У чому б не звинувачували нас наші серця, малі чи великі, «Бог більший від нашого серця» (1 Івана 3:20). Нам потрібно тільки довіритися Його милості.

Віра, навіть якщо вона незначна, як гірчичне зерно, може рухати гори (пор. Мт 17:20). Скільки разів сила віри дозволяла нам вимовляти слово «прощення» в неможливих для людини ситуаціях. Люди, які постраждали від насильства та жорстокого поводження, або самі, або їхні близькі, або їх власність ... є деякі рани, які може зцілити тільки божа сила, Його милість. Але коли насильство зустрічає прощення, навіть серця тих, хто вчинив неправильно, можуть бути підкорені любов'ю, яка перемагає усі форми зла. Таким чином, серед жертв і серед кривдників Бог піднімає справжніх свідків і робітників милосердя.

Сьогодні ми почитаємо Пресвяту Діву Марію в цій статуї, яка представляє її як Матір, яка тримає Ісуса на руках разом із розірваним ланцюгом; це ланцюг рабства і ув'язнення. Нехай Божа Матір дивиться на кожного з вас з любов'ю Матері. Нехай вона заступиться за вас, щоб ваші серця могли випробувати силу надії на нове життя, гідну того, щоб жити в повній свободі і служити ближньому.

Переклад для Пенітенціарного душпастирства УГКЦ виконав священик Костянтин Пантелей