Декларація XIV Конгресу ICCPPC

XIV Міжнародний Конгрес Католицького в'язничного служіння прийняв заключну декларацію.

Ми, як члени ICCPPC, зібрались у Панамі на наш Конгрес з головною темою: «Ти Христос? Відкрийте Христа в розп’ятому сьогодні ”, провів багато плідних дискусій, багато особливих зустрічей та кілька незабутніх духовних моментів. Давайте підсумуємо основні теми нашого конгресу, деякі основні результати та виклики, які ми маємо перед собою.

· Наші доповідачі сконцентрувались на працях Папи Римського Франциска та його численних закликах бути „Церквою бідних для бідних”. З початку свого Понтифікату Папа Римський наголошував на важливості тюремного капеланства та його потенціалі для перетворення суспільства. Сьогодні у багатьох частинах світу боротьба зі злочинністю керується страхом, а не любов’ю. Сьогодні у світі є країни, які переживають деякі трагічні ситуації в боротьбі зі злочинністю, такі як ліквідація та вбивство сотень людей, багато з них дітей, як за межами стін в'язниці, так і всередині них, які стали поширеними і шокують суспільство та церкви, де відбуваються ці події.

· У своїх контактах із ув'язненими багато капеланів та волонтерів відчувають, що ув'язнені відчайдушно прагнуть почуття приналежності до громади. Скажемо жорстко: якщо ми як суспільство і як церква не можемо запропонувати їм почуття приналежності, вони створять свою власну спільноту, часто засновану на подальшій злочинній діяльності.

· На цьому конгресі ми дедалі більше усвідомлювали велику різноманітність у контексті нашого світу, стосунків Церкви і держави, а також можливостей та викликів, з якими стикаються всі, хто бере участь у душпастирстві в тюрмах, виходячи з цього контексту. Те, що відповідає дійсності щодо усвідомлення впливу тюремного душпастирства на суспільство, однаковою мірою може бути застосовано до життєздатності наших церков. У деяких випадках нашим першим завданням є підвищення обізнаності Церкви та єпископів. Як дізнався Папа Франциск, ми повинні знаходити Бога серед наших реалій, а не із закритими очима.

· Багато інших спостерігали, що багато в'язниць є місцями смерті. Перше завдання тих, хто займається душпастирством у в’язницях, - це бути посеред людей, розвивати особисті стосунки довіри та надії, а не постійно посилатися на статистику. В’язні - це співгромадяни, з якими ми крокуємо подорожжю паломництва, покликані Богом бути сіллю землі - світлом для світу. Коротше кажучи, наш підхід повинен бути христоцентричним. Ми повинні навчитися «торкатися Господніх ран» у в’язниці. А деякі промовці додали, що ми повинні практикувати "духовність запитання". Просте запитання: „Чому страждають ці діти?” робить нас смиренними. Без любові ми не даємо плодів, а без віри та милосердя ми закінчуємо розчаруванням.

· «В’язниці - це фабрики сліз, але тут нема місця плакати». Але коли Ісус плакав за Лазарем, ми можемо дізнатися, що сльози можуть бути ознаками надії, і що надії не слід плутати з оптимізмом, заснованим на раціональному розрахунку і статистиці. Тому наша духовність також повинна бути радісною, і, шукаючи райдуги, ми йдемо рука об руку з тими, хто перебуває у в’язниці.

· На кількох наших зустрічах обговорювались та оцінювались великі внески волонтерів. “Я не можу зробити це сам” - це було ‘cri de Coeur’ повторено кількаразово під час однієї сесії, і всі погодились з цього приводу.

· Ми також мали переважний консенсус щодо того, що після вчення Папи Римського Франциска, особливо, оскільки ми щойно завершили Рік Милосердя та підкріплений значним обсягом наукових досліджень, наш підхід повинен бути відновлювальним (Justitia Restorative). Щодня у своїй практиці нам доводиться знаходити складний баланс між справедливістю та милосердям. Хоча милосердя підкреслюється як ключовий компонент нашого служіння, ситуації, з якими стикаються жертви злочинів, також були підняті та обговорені, і що наступним викликом для всіх, хто займається відновним правосуддям, є те, що ми повинні йти поруч з обома жертвами та забезпечувати, щоб лікування про любов і милість Бога отримує і жертва, і в'язень, коли вони разом входять у суспільство.

· Подібно до того, як наша Мати Марія була свідком смерті свого Сина на хресті, у Панамі було зроблено зауваження, яке підкреслювало її роль у Втіленні та прохання про заступництво Марії у всій нашій роботі.

· Також було підкреслено, що роль в'язня та його / її обмін життєвим досвідом та вірою також збагачуються, і багато хто з тих, хто працює у в'язниці, говорили про те, як вони виросли як особистість через багато таких зустрічей.

Нарешті ми домовились про необхідність працювати на міжконфесійній основі та практикувати міжрелігійний діалог. У багатьох тюрмах команда тюремних капеланів насправді є співпрацею між людьми різних релігійних конфесій та інших форм віри. Ми маємо можливість навести хороший приклад мирної співпраці проти фундаменталістських форм відторгнення та ненависті.