Гнів суспільства на злочинців і шляхетні риси персоналу ДКВС: проблема формування кадрів для пенітенціарної системи

31 січня 2018 року, на запрошення керівництва Інституту кримінально-виконавчої служби, Голова Душпастирської ради з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України о. Костянтин Пантелей взяв участь у засіданні Вченої ради. Він виступив перед начальниками факультетів, завідувачами кафедр, науково-педагогічними працівниками Інституту та виборними представниками із числа курсантів з висловленням погляду на проблему формування та збереження кадрів для пенітенціарної системи.

"Складність цієї професії полягає у тому, що пенітенціарні установи закриті. Вони є місцем зосередження людей, звинувачених або засуджених внаслідок кримінальних злочинів. Місцем соціальної напруженості. Адже покарання є висловленням гніву від імені держави й цілого суспільства на злочинців. В'язні підлягають режиму, постійному контролю й різним обмеженням. Службовці ДКВС "репрезентують" і персоналізують цей гнів в очах в'язнів. Проте, водночас вони якось мають зберігати шляхетні риси, бути високо-моральними, інтелігентними й гуманними. 

Комплекс заходів духовної, морально-психологічної підтримки у повсякденній службі працівника кримінально-виконавчої сфери - відсутній. Державу не цікавлять питання реабілітації й відновлення, збереження здоров'я, соціальні можливості, такі, як місце проживання, відпочинок, час і заняття для сім'ї. Саме тому спеціалісти, на підготовку яких було витрачено 4 - 5 років не збираються пов'язувати свою кар'єру зі служінням в пенітенціарній системі понад три роки контракту. Некомплект та постійна пливність кадрів не пов'язані лише з платнею. Визначальним чинником цих процесів є відсутність реальних системних кроків держави до піднесення статусності працівника кримінально-виконавчої сфери.

З досвіду капеланів, головним змаганням кожної особи, яка переживає ув'язнення, є втримати почуття людської гідності. Саме гіднісні мотиви також дуже важливі для працівників колоній, в'язниць і пробації. Цю людську гідність має перед усім шанувати держава, яка наймає людину на службу з такими шкідливими чинниками. Крім того потрібно гарантувати у процесі спеціальної підготовки морально-психологічну й духовну працю з персоналом. Сьогодні цього нема. Система переживає кадровий голод. Матиме його і найближчими роками. Тимчасовим порятунком ситуації є прихід курсантів-випускників, які, переважно, не планують затримуватися на службі понад 3 роки.

ІКВС, що не отримав державного замовлення на підготовку фахівців, скоро може припинити фунціонувати. На моє переконання, збереження цього профільного закладу у Києві може компенсувати втрату спеціалістів, яка тимчасово і частково стабілізується завдяки службовцям ДКВС, які підпали під скорочення в різних областях України. Окрім того, аналітична, науково-дослідницька праця життєво потрібна для оцінки реального стану, прогнозування розвитку сучасної пенітенціарної діяльності суверенної України. 

В основі реформи пенітенціарної системи поставлені дуже високі вимоги до моральних, психологічних та фахових якостей персоналу Державної кримінально-виконавчої служби і пробації. У вихованні цих якостей свою провідну роль мають зіграти педагоги, душпастирі, правозахисники. Духовні й цінністні мотиви є в основі переміни життя колишнього злочинця. Сприймати й розуміти їх можливо лише у постійній взаємодії пенцтенціаріїв з капеланами."

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Звернення з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння

Високопреосвященним та Преосвященним Владикам,

священикам і вірним в єпархіях УГКЦ

з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння

"Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших –

ви мені зробили" (Мт 25, 40)

Найменшими і неспроможними сьогодні до нашої уваги припадають люди ув’язнені, полонені і обмежені в своїх можливостях і бажаннях. І якщо ми для них відкриємо своє серце, сповнене любов’ю, -  вони знайдуть своє місце у Божій Євангелії: «Я був у в’язниці і ви мене відвідали…» (Мт 25, 37).

В продовж тривалого часу в нас, в Україні,  триває війна. Церква заохочує всіх ревно молитися за мир,  визволення поневолених різного способу насиллям, а навіть справедливо покараних. Всі бо мають місце у милосерді Бога, Батька нашого життя, навіть, як цей «блудний син», що був прийнятий в неймовірні і люблячі  обійми. Ми не повинні засмучуватись випробуваннями та Божими допустами, але ревно і витривало молитися. Особливо звернімо увагу та молімося за тих, хто став знанно чи незнанно жертвою терору, незаконного поневолення i злочинів проти людяності.

У праці iз в'язнями пенітенціарне душпастирство УГКЦ приділяє особливу увагу темі надолуження за злочини та потреб вибачення. Одним iз завдань в’язничного служіння є допомогти досягнути повного примирення з потерпілою стороною. До цієї праці Церква закликає капеланів i волонтерів пенітенціарного служіння.

Триває пенітенціарна реформа, головним гаслом якої є нові високі вимоги до професійних i моральних якостей як в'язничного персоналу, так i служби пробації. УГКЦ у гроні інших християнських Церков i релігійних організацій пропонує душпастирський супровід персоналу, щоб плекати саме такі моральні якості, які сприятимуть оздоровленню місць несвободи від явищ насилля, принижень та озлоблення. Предметом обговорення громадянського суспільства, а відтак i законодавців, мають бути зміна ставлення до персоналу пенітенціарних установ, який у важких умовах виконує відповідальну суспільну місію.

Хотів би закликати єпископів до належної підтримки пенітенціарного душпастирства в межах своєї єпархії. Капеланів, які знають тягapi злочинів, що їх носять в'язні й підтримують в них усе людяне i світле, caмі потребують підбадьорення єпископів, від імені яких вони виконують своє служіння.

Особливим даром напередодні Великого Посту є Неділя прощення, яка сприяє нам в духовному приготуванні до ретельної пpaці стримання від гріхів і покути за них. Без примирення неможливе відновлення правди відносин між людьми. Примирення – це унікальна нагода запевнити собі Божу поміч у наших прагненнях, у наших стараннях, у наших бажаннях, зокрема, коли йдеться про припинення війни і встановлення як зовнішнього, так і внутрішнього миру, де б панувала справедливість, любов і старання про одного з найменших моїх. Бажаю всім внутрішнього миру, справедливості і наставлення в любові один до одного, а Бог своєю любов’ю сповнить наше життя.

†Михаїл Колтун

Єпископ Сокальсько-Жовківський,

Голова Департаменту УГКЦ у справах  душпастирства

силових структур України,

Відділ душпастирства

у пенітенціарній системі України

Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння. Його Церква відзначає для підбадьорення і заохоти священиків і вірних до місії у в'язницях, також для підтримки капеланів і волонтерів, які спираються на молитовну і матеріальну підтримку вірних.

Презентація пенітенціарного служіння Церкви відбулася у Вишгородському Соборі УГКЦ

28 січня 2018 року у Соборі Вишгородської Богородиці, на запрошення настоятелів громади о. Тараса Валаха й о. Миколи Сулими, служив Святу Літургію і проповідував керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній систепмі України о. Костянтин Пантелей. Після Служби Божої відбулося спілкувалися з вірними про покликання Церкви до пенітенціарного служіння.

Представлення передісторії в'язничного капеланства з ранніх віків, сучасне служіння, мотивація і суть самого покликання до пенітенціарного душпастирства супроводжувалося відповідями на запитання, що виникали в аудиторії. Зокрема парафіян цікавило те, чи можливо проявляти милосердя до людей, причетних до жорстоких злочинів. Чи навертаються злочинці? Яку покуту мають вбивці? Як церква супроводжує ув'язнених на довічно? Як програми реабілітації впливають на повернення колишніх в'язнів до суспільства?

Парафіяльне волонтерство стало потужним джерелом підтримки різних акцій, які ініціює Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. Пробудження зацікавлення серед мирян до в'язничного служіння дає великий ресурс волонтерської підтримки. Усі учасники зустрічі мали радісне відчуття від того, що стали причетними до ще однієї місії, яка відкрита для співрпраці з усіма охочими.

Центр волонтерської взаємодії з Пенітенціарним душпастирством Київської Архиєпархії УГКЦ

Пенітенціарії та в'язні в Івано-Франківську отримали благословення Йорданською водою

У вівторок, 23 січня, в Івано-Франківській установі виконання покарань (№12) відбулося благословення Йорданською водою осіб, позбавлених волі, а також пенітенціаріїв, яке уділили о.Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький, сотрудники храму Зіслання Святого Духа, що знаходиться в м.Івано-Франківську по вул.Коновальця, 105 та в'язничні душпастирі Івано-Франківської УВП.

Вже традиційно священики щороку відвідують засуджених, а також працівників пенітенціарної служби та уділяють благословення Йорданською водою.

Інформаційний центр Молодіжної комісії

Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

В'язничний капелан побував у Личаківській виправній колонії №30 з Йорданською водою

Час Йорданських свят для усіх нас асоціюється з відвідинами домівок із свяченою водою. Відбулись ці відвідини й у Личаківській виправній колонії №30.

21 січня 2018 р., як зазвичай у неділю, до установи завітав в'язничний капелан Львівської архиєпархії УГКЦ отець Тарас Мирка та відслужив Божественну Літургію. По завершенні молитви душпастир окропив святою водою тимчасові помешкання засуджених. Під час відвідин усі, хто відбуває покарання, мали нагоду поспілкуватися зі священиком і разом колядувати.

Також капелан навідався до медичної частини установи, відвідав ув'язнених, які перебувають у дільниці посиленого контролю, а також благословив приміщення, у яких готують їжу для засуджених.

Нехай Воплочений Спаситель назавжди оселиться в серцях ув’язнених та працівників пенітенціарної системи, а Його благословення допомагає долати всі труднощі та виклики щоденного життя.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами www.kapelanstvo.info

Хор "Аскольд" виступив з різдвяним концертом для в'язнів

21 січня 2018 року Хор "Аскольд" парафії св. Миколая Мирлікійського на Аскольдовій могилі  під керівнитвом Володимира Гриньківа виступив зі співом різдвяних колядок у клубі господарської обслуги Київського слідчого ізолятора.

Вступне слово сказав о. Костянтин Пантелей. Капелан представив хор "Аскольд" і  розповів про духовне значення свята Хрещення Господнього:  "Подія Св. Хрещення сталася колись у житті кожного із нас, коли ми через Христа стали учасниками Божого люду, отримали покликання освячення нашого життя. Кожного з нас Господь знає зосібна за іменем."

Хор виконав відомі на весь світ українські колядки, які

занурили в атмосферу свята Господнього Різдва. У залі відчувалося радісне хвилювання. Знайомі колядки присутні підтримували власним співом. Панував піднесений настрій. Цього дня о. Костянтин обійшов житлові й побутові приміщення господарської обслуги, освятивши їх Йорданською водою. Після завершення концерту хористи помолилися за в'язнів і за персонал, що служить у пенітенціарній установі, у каплиці Праведного Іова.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

В'язні в Івано-Франківську зустріли Різдво Христове

В Навечір'я Різдва Христового, 6 січня, для ув’язнених Івано-Франківської установи виконання покарань (№12) було організовано Святу Вечерю. На початку о.Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький, сотрудники храму Зіслання Святого Духа (м.Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 105) та в'язничні душпастирі провели спільну молитву та поблагословили трапезу, яку приготували в'язні. Також для ув’язнених до Святої Вечері було передано Вифлеємський Вогонь Миру. На завершення разом із с.Софією (Євдокією Савчин) (Мирянський Чин Св. Василія Великого при монастирі Царя Христа УГКЦ м.Івано-Франківська) усі заколядували прославляючи народження Ісуса Христа.

У неділю, 7 січня, з нагоди празника Різдва Христового ув'язнені спільно помолилися Службу Божу, яку відслужив о.Арсен Панчак. За сприяння керівництва УВП №12 цього року на святкову Службу Божу змогли прийти також засуджені до довічного позбавлення волі.

Молодіжна комісія Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

В Івано-Франківській УВП №12 молитовно відзначили Богоявлення Господнє

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківській установі виконання покарань №12 відбулася святкова Служба Божа з нагоди празника Богоявлення Господнього, яку відслужив о.Арсен Панчак, в'язничний душпастир та сотрудник храму Зіслання Святого Духа УГКЦ м.Івано-Франківська. Опісля, на подвір'ї установи, де розташована каплиця Св.Миколая відбулося Велике Водосвяття для працівників та в'язнів цієї установи. На завершення о.Арсен привітав присутніх зі святом і побажав пенітенціаріям пам'ятати про святість душі, яку кожний отримав в Св. Тайні Хрещення та завжди віддавати своє життя під опіку Триєдиного Бога.

Інформаційний центр Молодіжної комісії

Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Йорданські відвідини в'язнів

19 січня 2018 року, у свято Богоявлення, на Аскольдовій Могилі традиційно освячують воду для вірян. Не забувають і про в'язнів. Відвідини в'язнів у Київському слідчому ізоляторі та у відомчій лікарні на території ВК № 85 з хрещенською водою супроводжувалося проповіддю і благословенням. Особливо цього дня чекають хворі в'язні, що знаходяться на лікуванні.

Богоявленські відвідини є дуже важливою та очікуваною подією і для в'язнів, і для службовців з персоналу пенітенціарних установ. З Йорданською водою священики  побували у лічниці Бучанської ВК 85, Івано-Франківському, Львівському, Чортківському, Новгород-Сіверському, Чернігівському та Київському слідчих ізоляторах. В'язні запасаються Хрещенською водою і більшість з них справді бережуть її протягом року та ставляться до неї як до великої святині.

Богоявленські відвідини пенітенціарних закладів тривають протягом 2-3 тижнів після свята та є одним з головних пастирських візитів протягом року, що дає прекрасну нагоду для Християнської проповіді.

Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ.

Діти Марійської дружини церкви Христового Воскресіння м. Збаража з Вертепним дійством відвідали ув’язнених жінок у Збаразькій ВК №63

Різдвяна містерія завжди заглиблює нас у якийсь інший світ, де відчувається по особливому суть Різдва.  Для жінок, які відбувають покарання у в’язниці, Вертепне дійство у виконанні малих дітей є тим промінчиком світла Вифлиємської зірки, яке приходить до них за колючий дріт і попадає у найтемніші закутки. 

Щороку в’язничний капелан отець Омелян Колодчак разом з дітками Марійської дружини приносить радісну вістку для засуджених. Зворушливий виступ Марії і Йосифа, ангелів, пастушків, царів, зірочок і місяця не залишив байдужим нікого в залі. На обличчях жінок сльози змінювала радісна посмішка від віншування маленького пастушка. 

Отець Омелян звернувся до засуджених з такими словами: «Цього року ми прийшли до вас тільки з позитивними героями вертепу. Ангели несуть вам ту радісну звістку про народження Христа, щоб звеселити ваші серця. Марія і Йосиф – щоб показати, що у їхньому житті були випробування, але вони завжди приймали Божу волю. Маленькі пастушки вчать покори і душевної простоти. Слова царів і відповіді маленьких зірочок допомагають збагнути мудрість і правдиві цінності. Тут немає жорстокого Ірода і хитрого жида. Ми прийшли до вас з доброю вісткою. Ми хочемо принести радість народження Божого Дитятка у ваші серця і душі, поділитися з вами присмаком Різдва і побажати вам наступне Різдво зустрічати у колах ваших родин.» Всім присутнім отець вручив образочки Зарваницької Матері Божої і пообіцяв просити в своїх молитвах заступництва і опіки для них у Небесної Неньки.

Заступник начальника установи з соціально-виховної роботи Людимила Василівна Леськів подякувала отцю Омеляну, що завжди знаходить час приділити увагу засудженим, а учасникам Вертепного дійства за приємні хвилини радості. 

світлини

Надія Тхір

12 січня, в Україні відзначають день політв’язня

12 січня, в Україні відзначають день політв’язня. Саме у цей день 1972 року в Україні розпочалася «друга хвиля». День українського політв’язня на пропозицію В’ячеслава Чорновола відзначався в політичних таборах і тюрмах та на засланні 12 січня, починаючи з 1975 р.. У день початку другої хвилі арештів 1972 року політв’язні подавали політичні заяви і на знак протесту проти репресій, порушень прав людини, жорстокостей режиму, оголошували одноденне голодування. На знак солідарності українців підтримували політв’язні інших національних громад.

Шістдесятники продовжили свою боротьбу по тюрмах та засланнях, пишучи й там самвидав, борючись за статус політв’язня, захищаючи свою честь і гідність української нації. Значущість українських дисидентів не викликає сумнівів. Їх підтримало і старше покоління – повстанці, які досиджували терміни і мали в таборах авторитет найстійкіших борців. Шістдесятники заслужили моральної підтримки демократичного світу, через них світ довідався про Україну, яка бореться.

Схиляємо голови перед тими, хто жертвував своєю свободою, сім’єю, а часто самим життям заради здобуття Україною незалежності. 

В Різдво Віфлиємський вогонь від пластунів отримали близько 500 в'язнів і персонал ДКВС

Світлини 

Вифлеємський вогонь миру отримали пенітенціарні службовці

05.01.18 у чергових частинах Центрального апарату ДКВС Міністерства юстиції України,  Центрального МРУ ДКВС і пробації, Київського слідчого ізолятора пластуни передали Вифлеємський вогонь Миру.

Світлини

Довгий шлях додому (Червонопартизанська виправна колонія № 68)

05.01.2018   

Овдієнко Ганна

Дана стаття - перша із серії звітів про установи виконання покарань, що розташовані на тимчасово окупованій території та засуджених, які провели місяці (а то й роки) під обстрілами.

1. Загальна інформація

Червонопартизанська виправна колонія № 68 - це установа виконання покарань середнього рівня безпеки для жінок. За інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на момент початку Антитерористичної операції, в колонії відбували покарання більше двохсот осіб. Колонія розташовувалася у м. Червонопартизанськ (Свердловський район, Луганська область). Це - невеликий населений пункт на кордоні між Росією та Україною. Станом на 2014 рік у населеному пункті мешкало трохи більше 2200 жителів. Основне заняття місцевих жителів - шахтарська справа. Найближчий великий населений пункт - м. Свердловськ.

2. Положення установи виконання покарань на початку конфлікту

У квітні 2014 року на території Луганської області розпочалося проведення Антитерористичної операції. Однак засуджені із Червонопартизанської виправної колонії із бойовими діями не стикалися до середини - кінця травня 2014 року. Перші вибухи у місті вони почули на початку літа, але населений пункт був шахтарським, тому більшість із засуджених вважали, що це промислові роботи на шахтах. Конфлікт вони бачили тільки по телевізору і чули про нього зі слів родичів.

Бойові дії у місті розпочалися в червні 2014 року - тоді у Червонопартизанськ прийшли дрьомівські козаки. Частина з них була одягнута у традиційну козацьку форму, частина носила звичайний камуфляж без пізнавальних знаків. Серед осіб, які оточили колонії, були тільки російські військові та козаки. Жінки це точно чули по акценту, з яким розмовляли люди, які окупували місто. При цьому, подальші бойові дії відбувалися саме через конфлікт між російськими підрозділами та козаками. Українські військові залишили місто у квітні 2014 року.

Червонопартизанська виправна колонія розташовувалася на околицях міста, з одного боку від неї проходила лінія залізниці, з іншого - лісові посадки. За словами засуджених, територія колонії безпосередньо примикала до кордону між Росією та Україною. Частина території колонії була оточена териконами.

Протистояння у місті загострилося на початку червня 2014 року, коли незаконні збройні формування почали застосовувати великокаліберну артилерію (зокрема, самохідні артилерійські установки “Град” та міномети). Засуджені жінки бачили, як над колонією пролітали військові літаки. Вдень над територією колонією також кружляли вертольоти МНС Росії. Особливо часто такі польоти відбувалися під час перевірок, коли всі засуджені вишиковувалися на вулиці, і можна було добре бачити їх кількість. За воротами колонії висаджувалися десантники-парашутисти.

Незаконні збройні формування встановили прямо за воротами колонії танк, але вогонь з нього не вели. Поблизу розміщувалися БТРи., загородження з автобусів та шини. Жінки бачили як козаки тренувалися збирати та розбирати автомати. Коли покидали колонію, помітили багато поламаної військової техніки та сліди від гусеничних танків. Деякі з жінок вказували, що козаки оселилися прямо на території колонії - у штабі, де й розмістили свою тренувальну базу. Однак інші засуджені цю інформацію не підтвердили.

Тоді ж перші снаряди потрапили на територію колонії. Прямим попаданням снаряду був зруйнований перший контрольний пост. Згорів архів, край будівлі для побачень, був пошкоджений другий поверх промислової зони у колонії, де знаходилося виробництво плитки та цегли-утеплювача (цех АБК) та банно-пральний комбінат. Від вибухів пішли тріщинками скляні блоки вікон, вилітали шибки, уламками було пошкоджені стіни будівель колонії. У подальшому також були зруйновані ворота колонії.

 

3. Умови тримання під вартою

Через розташування установи виконання покарань на самій лінії зіткнення, її територія постійно обстрілювалася. Колонію оточували снайпери. Вони стріляли по ногам, коли хтось із засуджених виходив на вулицю - набрати води (у колонії немає централізованого водопостачання) або до туалету (туалети також знаходилися на вулиці). Однак нікого не було поранено - снайпери лише залякували таким чином. Також над колонією постійно літали снаряди, обстріли були майже кожного дня. Тим не менш, довгий час жінки ходили на роботу та притримувалися зміненого розпорядку дня: працювали вночі із завішеними вікнами. Жінки та адміністрація колонії зняли форму аби не стати мішенями для снайперів. Найважливіші речі вони носили з собою, тому що знали - у будь-який момент вони можуть покинути колонію.

За твердженням засуджених, у цей час умови тримання під вартою у колонії погіршилися, але не істотно. Начальник колонії забезпечив засуджених харчуванням та водою. У колонії було світло, зберігалося водопостачання. Жінки мали можливість отримувати посилки від родичів - співробітники колонії ходили на пошту за посилками навіть під час сильних обстрілів. Проти жінок не застосовувалася фізична сила, їм не погрожували та не проводили незаконні обшуки. Жінок не змушували брати участь у бойових діях.

Для того, щоб захистити життя та здоров’я засуджених, начальник колонії виводив їх на поселення до підвалів. Там засуджені перечікували найбільш сильні обстріли. Кожного разу перед обстрілом лунала сирена.

4. Процес евакуації засуджених

Начальник Червонопартизанської виправної колонії активно вживав заходів аби засуджених евакуювали. Зокрема, він дзвонив та письмово звертався до Державної пенітенціарної служби України. Але довгий час там не вірили, що колонії дійсно загрожує небезпека. Тільки коли було знищено перший контрольний пост, заговорили про евакуацію.

Наприкінці червня 2014 року до колонії приходили представники незаконних збройних формувань із відеокамерою. Вони завітали вночі та змусили знімати відео “для управління Служби безпеки в Луганській області”. Просили говорити дату, в яку знімається відео начебто аби довести, що у колонії ще залишилися люди і її не можна обстрілювати. Також фіксували руйнування колонії.

Евакуація розпочалася наприкінці червня 2014 року. Засуджені працювали на виробництві, коли в черговий раз їх зібрали по тривозі та повели до будівлі швейного виробництва “Глорія”. Виявилося, що того дня снаряд потрапив у перший контрольний пост, який повністю згорів. У підвалі жінкам наказали лягти на підлогу. Вони чули, як лунають за стінами колонії вибухи. Декілька годин вони лишалися у підвалі без їжі, води та не могли піти до туалету. Тільки через декілька годин їх почали виводити. Весь цей час засуджені знаходилися на грані нервового зриву.

Коли обстріли трохи стихлі, до колонії приїхав мікроавтобуси, куди посадили засуджених та повезли до Свердловської виправної колоні № 38. Засуджені не могли забрати з собою речі, тому що через обстріли вони вже не могли повернутися до будівель колонії. Вони поїхали у тому одязі, що були. Мали з собою тільки термоси з водою та їжею. У дорозі засуджених супроводжували співробітники Червонопартизанської виправної колонії

Дата евакуації - 28 червня 2014 року

5. Евакуація до Луганського СІЗО

У Свердловській виправній колонії № 38 засуджені перебували лише три доби. Там їм дозволили зателефонувати рідним аби сказати, що з ними все добре. Там їх нагодували, дали змогу попити води та помитися. Жінки знали, що їх везуть до Луганського слідчого ізолятору, звідки далі їх будуть везти на безпечну територію. Але процес цей затягнувся.

Деякий час у Луганському СІЗО жінки знаходилися у непоганих умовах. Їм забезпечили тримання у шестимісних камерах, де було світло, вода. У колонії було нормальне харчування. Однак із початком блокади міста ситуація істотно погіршилася. Спочатку зникло світло, якого не було півтора місяці. Потім, за словами більшості опитуваних зникло центральне водопостачання. Необхідну воду брали з резервуарів та розносили по камерам. Хоча води було достатньо, але здебільшого вона була холодною. Жінки не мали змоги митися, прати речі, робити інші гігієнічні процедури.

У колонії виникли проблеми із постачанням продуктів харчування. Оскільки на всіх не вистачало їжі, то була зменшена пайка хліба, яка тепер становила на шістьох стільки ж, скільки раніше становила на одного. Крім хліба давали пшону кашу два рази на день. Іншої їжі не давали і такий режим харчування зберігався декілька місяців. Також вшестеро зменшилася кількість чаю та цукру, який приносили. Декілька разів давали гуманітарну допомогу - санітарно-гігієнічні засоби.

Засуджені при цьому мали змогу отримувати передачі, якщо їх родичі проживали безпосередньо у Луганську або околицях. Родичі, які жили в інших містах, відправити посилки не могли, тому що пошта не працювала. Вони також не могли приїхати на побачення, оскільки більшість доріг була перекрита і продовжувалися воєнні дії.

У цей час Луганське СІЗО було повністю закрите. Частину засуджених взагалі не виводили на прогулянки, іншій частині жінок пропонували вийти, але вони здебільшого відмовлялися, бо дуже боялися обстрілів. Навколо колонії постійно лунали вибухи і багато хто із засуджених впадав у паніку, під час чергової атаки. У цей період було пошкоджено склоблоки вікон, вхідні ворота. Ховатися було нікуди - жінок не виводили у бомбосховище. Обіцяли вивести у коридор під час сильних обстрілів, але жодного разу так і не вивезли.

Засуджені не могли зв’язатися з родичами по телефону, тому що не було мобільного зв’язку і, крім того, ніде було заряджати акумулятори мобільних телефонів.

У Луганському СІЗО виникали проблеми з постачанням медичних препаратів - були тільки найпростіші знеболювальні, які могли застосовуватися від будь-яких проблем. При цьому засуджені могли отримувати ліки посилками, але тільки у той час, коли посилки до СІЗО доходили. Лікар у Луганському СІЗО був.

Тільки в жовтні 2014 року засуджених нарешті вивезли із Луганського СІЗО. Їх посадили у автобуси та повезли у супроводженні адміністрації Червонопартизанської колонії, а також озброєних членів незаконних формувань, до м. Старобільська. Тільки там засуджені змогли повідомити родичі, що вони живі та здорові.

Дата перевезення - 18 жовтня 2014 року (орієнтовна).

6. Щасливий порятунок

Зі Старобільського слідчого ізолятору 171 засуджена була переведена до Качанівської виправної колонії № 54 у м. Харків. Там їх одразу розмістили, дали теплі речі (у жінок не було теплих речей, тому що забрати речі у Червонопартизанській виправній колонії № 68 вони не встигли і залишилися у тому, в чому були). За словами керівництва колонії, перші місяці жінки перебували у складному психологічному стані, але з часом повернулися до нормального життя. Тільки якщо чують святкові салюти у місті - лякаються.

На день візиту моніторів Харківської правозахисної групи до Качанівської виправної колонії, у ній залишилося всього 27 зі 171 людини. Інші звільнилися умовно-достроково чи за амністією.

Візит до Качанівської виправної колонії № 54 було здійснено 26 грудня 2017 року моніторинговою групою ХПГ у складі Глущенка В.Б., Мельничука В.І. та Овдієнко Г.В. 

*Матеріал створено за підтримки програмної ініціативи "Права людини і правосуддя" Міжнародного Фонду "Відродження"

Джерело - Інформаційний портал Харківської правозахисної групи

Передріздвяні реколекції провели у Личаківській виправній колонії № 30

Добру нагоду належно підготуватися до Різдва Христового минулими вихідними мали засуджені Личаківської виправної колонії № 30. На запрошення отця Тараса Мирки, в'язничного капелана Львівської архиєпархії УГКЦ, до установи прибув отець Юрій Остапюк - голова Центру студентського капеланства, який впродовж двох днів провадив реколекційні науки для тих, хто відбуває покарання.

Отець Юрій на своїх науках розповідав присутнім, наскільки люблячим є Господь. Священик наголосив на тому, що Христос ніколи не покидає людину, Він завжди присутній у місцях, в які люди не наважуються ступити, в яких людині некомфортно, про які люди забувають і від яких відвертаються - лікарнях, сиротинцях, тюрмах... Це було закликом для засуджених, щоб вийти назустріч Господу, бо Він не покидає нас, хоч би якими поганими ми були.

Реколектант навів низку біблійних прикладів на цю тему, один з яких був уміщений того дня в уривку з Євангелія на Божественну Літургію - про хворого на водянку. Душпастир говорив про Давида, який також, як і всі люди, був грішним і не один раз падав, але завжди вставав, щоб повернутися до Господа. Він любив Бога і мав віру. Саме через цю віру і переміг Голіафа, хоч у це не вірив ніхто. Отець Юрій звернувся до засуджених бути мужніми і не боятися перемінити своє життя. Закликав завжди приходити на зустріч з Христом у Святих Таїнствах Покаяння та Євхаристії.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами www.kapelanstvo.info

У Лук'янівській в'язниці відбувся Молебень на початок Нового року

1 січня 2018 року для господарської обслуги Київського слідчого ізолятора у каплиці Праведного Йова Багатостраждального відбувся Молебень на початок Нового року, в якому прозвучали молитви вдячності за рік минулий та надія на Боже Благословення у році 2018. Після молитви о. Костянтин разом з дружиною Тетяною Пантелей бесідував з присутніми про сенс границь часу, покладених Творцем споконвіків як зміна днів, місяців і років. Мова йшла про сенс і повноту короткого людського життя, до усвідомлення яких кличе нас Господь. Відтак усі помолилися про саме сокровенне. 

Цього дня служба милосердя «Карітас-Печерськ» при парафії Церкви Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі передала кавові набори персоналу Київського слідчого ізолятора.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.