31 січня 2018 року, на запрошення керівництва Інституту кримінально-виконавчої служби, Голова Душпастирської ради з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України о. Костянтин Пантелей взяв участь у засіданні Вченої ради. Він виступив перед начальниками факультетів, завідувачами кафедр, науково-педагогічними працівниками Інституту та виборними представниками із числа курсантів з висловленням погляду на проблему формування та збереження кадрів для пенітенціарної системи.
"Складність цієї професії полягає у тому, що пенітенціарні установи закриті. Вони є місцем зосередження людей, звинувачених або засуджених внаслідок кримінальних злочинів. Місцем соціальної напруженості. Адже покарання є висловленням гніву від імені держави й цілого суспільства на злочинців. В'язні підлягають режиму, постійному контролю й різним обмеженням. Службовці ДКВС "репрезентують" і персоналізують цей гнів в очах в'язнів. Проте, водночас вони якось мають зберігати шляхетні риси, бути високо-моральними, інтелігентними й гуманними.
Комплекс заходів духовної, морально-психологічної підтримки у повсякденній службі працівника кримінально-виконавчої сфери - відсутній. Державу не цікавлять питання реабілітації й відновлення, збереження здоров'я, соціальні можливості, такі, як місце проживання, відпочинок, час і заняття для сім'ї. Саме тому спеціалісти, на підготовку яких було витрачено 4 - 5 років не збираються пов'язувати свою кар'єру зі служінням в пенітенціарній системі понад три роки контракту. Некомплект та постійна пливність кадрів не пов'язані лише з платнею. Визначальним чинником цих процесів є відсутність реальних системних кроків держави до піднесення статусності працівника кримінально-виконавчої сфери.
З досвіду капеланів, головним змаганням кожної особи, яка переживає ув'язнення, є втримати почуття людської гідності. Саме гіднісні мотиви також дуже важливі для працівників колоній, в'язниць і пробації. Цю людську гідність має перед усім шанувати держава, яка наймає людину на службу з такими шкідливими чинниками. Крім того потрібно гарантувати у процесі спеціальної підготовки морально-психологічну й духовну працю з персоналом. Сьогодні цього нема. Система переживає кадровий голод. Матиме його і найближчими роками. Тимчасовим порятунком ситуації є прихід курсантів-випускників, які, переважно, не планують затримуватися на службі понад 3 роки.
ІКВС, що не отримав державного замовлення на підготовку фахівців, скоро може припинити фунціонувати. На моє переконання, збереження цього профільного закладу у Києві може компенсувати втрату спеціалістів, яка тимчасово і частково стабілізується завдяки службовцям ДКВС, які підпали під скорочення в різних областях України. Окрім того, аналітична, науково-дослідницька праця життєво потрібна для оцінки реального стану, прогнозування розвитку сучасної пенітенціарної діяльності суверенної України.
"Складність цієї професії полягає у тому, що пенітенціарні установи закриті. Вони є місцем зосередження людей, звинувачених або засуджених внаслідок кримінальних злочинів. Місцем соціальної напруженості. Адже покарання є висловленням гніву від імені держави й цілого суспільства на злочинців. В'язні підлягають режиму, постійному контролю й різним обмеженням. Службовці ДКВС "репрезентують" і персоналізують цей гнів в очах в'язнів. Проте, водночас вони якось мають зберігати шляхетні риси, бути високо-моральними, інтелігентними й гуманними.
Комплекс заходів духовної, морально-психологічної підтримки у повсякденній службі працівника кримінально-виконавчої сфери - відсутній. Державу не цікавлять питання реабілітації й відновлення, збереження здоров'я, соціальні можливості, такі, як місце проживання, відпочинок, час і заняття для сім'ї. Саме тому спеціалісти, на підготовку яких було витрачено 4 - 5 років не збираються пов'язувати свою кар'єру зі служінням в пенітенціарній системі понад три роки контракту. Некомплект та постійна пливність кадрів не пов'язані лише з платнею. Визначальним чинником цих процесів є відсутність реальних системних кроків держави до піднесення статусності працівника кримінально-виконавчої сфери.
З досвіду капеланів, головним змаганням кожної особи, яка переживає ув'язнення, є втримати почуття людської гідності. Саме гіднісні мотиви також дуже важливі для працівників колоній, в'язниць і пробації. Цю людську гідність має перед усім шанувати держава, яка наймає людину на службу з такими шкідливими чинниками. Крім того потрібно гарантувати у процесі спеціальної підготовки морально-психологічну й духовну працю з персоналом. Сьогодні цього нема. Система переживає кадровий голод. Матиме його і найближчими роками. Тимчасовим порятунком ситуації є прихід курсантів-випускників, які, переважно, не планують затримуватися на службі понад 3 роки.
ІКВС, що не отримав державного замовлення на підготовку фахівців, скоро може припинити фунціонувати. На моє переконання, збереження цього профільного закладу у Києві може компенсувати втрату спеціалістів, яка тимчасово і частково стабілізується завдяки службовцям ДКВС, які підпали під скорочення в різних областях України. Окрім того, аналітична, науково-дослідницька праця життєво потрібна для оцінки реального стану, прогнозування розвитку сучасної пенітенціарної діяльності суверенної України.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар