пʼятниця, 5 липня 2019 р.

РЕЗОЛЮЦІЯ 1-ї Національної конференції з питань пенітенціарної пробації



Ми, учасники 1-ї Національної конференції з питань пенітенціарної пробації, обговоривши сучасний стан реалізації пенітенціарної пробації й ресоціалізації осіб, які відбувають кримінальні покарання, а також проблеми забезпечення прав уразливих категорій засуджених як у період відбування покарання, так і після звільнення;
усвідомлюючи важливу роль ресоціалізації осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, для профілактики рецидивної злочинності та забезпечення безпеки суспільства,
враховуючи, що покарання у вигляді позбавлення волі залишається одним із найбільш поширених видів покарань;
зважаючи високий рівень постпенітенціарного рецидиву, і, таким чином, низьку ефективність покарання у виді позбавлення волі;
розуміючи, що в Україні дотепер не склалася послідовна політика і комплексна система соціально-реабілітаційної роботи з людьми, що звільняються з установ виконання покарань, зокрема тих, які відносяться до уразливих категорій через хворобу;
враховуючи негативні соціально-психологічні наслідки позбавлення волі, наростання розриву між вільними людьми і засудженими до тривалих строків покарання, втрати останніми навичок самостійного прийняття рішень і соціальної відповідальності;
вважаючи, що сама по собі позитивна поведінка засудженого в штучному середовищі виправного закладу не гарантує, що після звільнення вона залишиться соціально позитивною і не виникне небезпеки вчинення нового злочину;
звертаючи увагу на слабкість міжвідомчої взаємодії при вирішенні соціальних проблем засуджених та осіб, які звільняються з місць позбавлення волі; відсутність єдиної державної політики їхньої реабілітації та ресоціалізації.
Вважаємо необхідним констатувати таке:
1. Належна ресоціалізаційна робота із засудженими та максимальне забезпечення їх прав і законних інтересів є одним з важливих чинників профілактики рецидивної злочинності. Однак, незважаючи на це, в Україні доступ засуджених до ресоціалізаційних програм і допомога в соціальній адаптації є значно обмеженими. Серед причин такої ситуації не лише складний економічний стан в державі, а й недосконалість чинного законодавства, що не дозволяє розширити спектр надаваних послуг і створити гнучку й ефективну систему роботи з засудженими.
2. Розробка ефективного механізму пенітенціарної пробації забезпечить сталість соціальних послуг для засуджених та звільнених, а також вплине на зниження рівня соціально небезпечних хвороб (ВІЛ, ТБ, вірусні гепатити) в умовах переходу від донорського фінансування до фінансування за рахунок бюджетних коштів.
3.             Назріла потреба в розробці нової «Концепції соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі» на найближчу перспективу - на 2020-2022 роки та План її реалізації з урахуванням кращих національних та міжнародних практик.
4.   Робота з засудженими в період відбування покарання та їх підготовка засуджених повинні включати формування необхідних життєвих компетенцій
(постійних й соціальних), що допоможуть адаптуватися в с суспільстві та на ринку пгацҐособшвого значення це набуває стосовно засуджених уразливих категорій: осіб які маГ наркотичну залежність, хворих на ВІЛ-інфскцію, ТБ та ш„ оск.льки вони потребують більшої уваги та підтримки у вирішенні наявних проблем.
5 Необхідно поглибити підготовку персоналу органів і установ виконання покарань з метою підвищення їх співробітництва з учбовими закладами, НУО та підтримки мотивації засуджених активно брати участь у різних ресощалізаціиних програмах, формувати необхідні для самостійного життя навички. Особливу увагу слід приділяти роботі з вразливими категоріями засуджених, а також особам, які
відбувають тривалі строки покарання.
6.     Державна кримінально-виконавча служба України та пробація неспроможні самостійно надавати засудженим і звільненим широкий спектр соціальних послуг, що зумовлено рядом факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру. У такій ситуації необхідно запровадити обов'язкове залучення до процесу підготовки та сприяння в соціальній адаптації представників неурядових організацій, із одночасним забезпеченням роботи з уразливими категоріями осіб з числа звільнених на основі закупівлі соціальних та медичних послуг за кошти місцевих бюджетів. Також потрібно нормативно закріпити склад мультидисциплінарної команди, яка забезпечить визначення потреб особи після звільнення й проведення підготовчих заходів з їх вирішення. При цьому персонал пробації повинен виступати головним організаційним та координаційним суб'єктом, який виявляє потреби засуджених та складає план їх вирішення.
7.        Вітчизняна законодавча база потребує комплексного доопрацювання як шляхом внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, так і прийняттям нових нормативно-правових актів, зокрема щодо порядку забезпечення потреб вразливих категорій засуджених та створення необхідних умов ресоціалізації з урахуванням наявних методів і форм цієї діяльності.
З урахуванням викладеного, рекомендуємо відповідним державним та громадським інституціям:
1. Підкомітету з питань реформування пенітенціарної системи, діяльності органів виконання покарань та пробації Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:
1.1. Підтримати проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення діяльності органу пробації» та рекомендувати його до розгляду Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
2. Міністерству юстиції України:
2.1.      Створити дорадчий орган - Експертну групу - з числа представників Адміністрації ДКВС України, Державної встанови «Центр пробації», Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України», неурядових та міжнародних організацій для обговорення та розробки єдиного алгоритму реалізації пенітенціарної пробації в Україні.
2.2.           Розробити та затвердити зміни до чинного порядку реалізації пенітенціарної пробації, передбачивши в ньому єдиний алгоритм реалізації пенітенціарної пробації в Україні з залученням неурядових організацій та виключенням невиправданого формалізму.
2.3.        Нормативно закріпити склад мультидисциплінарної команди, що забезпечить визначення потреб особи після звільнення й проведення підготовчих заходів по їх вирішенню.
2.4.   Запровадити розробку та використання оцінки ризиків і потреб особи та плану підготовки її до звільнення з урахуванням наявних інструментів у сфері пробації.
2.5.      Розглянути питання щодо можливості введення посади соціального працівника в установах виконання покарань з оплатою за фактично надані послуги, а також посаду супервайзера в уповноважених органах пробації для здійснення контролю та координації при підготовці плану до звільнення та реалізації заходів пенітенціарної пробації.
2.6.   Поглибити підготовку персоналу органів і установ виконання покарань з метою підвищення їх співробітництва з учбовими закладами, НУО та підтримки мотивації засуджених активно брати участь у різних ресоціалізаційних програмах, формувати необхідні для самостійного життя навички з особливою увагою на роботу з вразливими категоріями засуджених, а також особами, що відбувають тривалі строки покарання.
3.   Експертній групі при Міністерстві юстиції України
3.1.    Вивчити сучасний стан реалізації пенітенціарної пробації та соціальної адаптації колишніх засуджених.
3.2.      Розробити та передати на розгляд Міністерства соціальної політики України проекти Концепції соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі на 2020-2022 роки та Плану її реалізації.
3.3.    Розробити та передати на розгляд Міністерства юстиції України проект змін до чинних нормативно-правовий супровід єдиного алгоритму реалізації пенітенціарної пробації в Україні для подальшого супроводу та стійкості задекларованих послуг на перехідний період.
4.   Міністерству соціальної політики України
4.1.    Розглянути проекти Концепції соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі на 2020-2022 роки, Плану її реалізації та ініціювати їх схвалення у встановленому порядку.
4.2.     Розглянути питання щодо створення в кожному регіоні не менше одного регіонального соціально - реабілітаційного центру для окремих категорій осіб, звільнених з місць позбавлення та обмеження волі, з метою тимчасового проживання та вирішення соціально-побутових питань адаптації, а також в обов'язковому порядку передбачати в місцевих бюджетах кошти на надання соціальних і медичних послуг звільненим.
4.3.    Дослідити можливість забезпечення роботи з уразливими категоріями осіб з числа звільнених на основі закупівлі соціальних та медичних послуг за кошти місцевих бюджетів.

Немає коментарів:

Дописати коментар