Після карантину через пандемію постало питання про впровадження штатного капеланства

Перші кроки до впровадження в'язничного капеланства на підставі закону були зроблені у Верховній Раді рівно вісім років тому - 29 травня 2012 року. Тоді в конференц-залі Верховної Ради України було проведено Круглий стіл на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики».

Через три роки,14 травня 2015 року, було прийнято Закон 419-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання діяльності священнослужителів (капеланів) в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України» .

Дію Конституції і Закону про капеланство відмінив Наказ Міністерства юстиції України № 950/5 від 13.03.2020 р., що прирівняв капеланів до представників громадських організацій, яких візити були припинені внаслідок карантину.

Візити душпастирів мають професійний характер й передбачають, головним чином, взаємодію особа до особи. При виконанні необхідних санітарних правил карантину, діючих для службовців, капелани повинні були зберігати безперешкодний доступ до в'язнів.

При цьому обмеження не торкнулися багатьох категорій відвідувачів: адвокатів, слідчих, представників медіа, тощо. Психологи пенітенціарних установ опинилися сам на сам з проблемою схильності в'язнів до суїциду, їх конфліктів з адміністрацією і поміж самими ув'язненими.

Цей сумнівний, з точки зору права, крок Мін'юсту, що привів до перешкоджання здійсненню душпастирської опіки, наблизив нас до необхідності впровадження штатного капеланства, щоб капелан був присутній в усіх пенітенціарних закладах України за будь-яких обставин.

В більшості країн світу ніхто не ставить під сумнів професійну й інституціональну необхідність  присутності капеланів у пенітенціарній системі без винятків завжди. При цьому і штатна і позаштатна форма служіння душпастирів співдіють одночасно й унормовані відповідним законодавством. Карантинні заходи можуть суттєво міняти характер і спосіб надання духовної підтримки підопічних, але ніяк не скасовувати саму їх можливість. Адже душпастирська опіка потрібна і в'язням і службовому персоналу.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ