Слава Ісусу Христу!
У приготуванні до Великого посту ми знову розмірковуємо над притчею з 15-го розділу Євангелія від Луки. Господь в ній розповідає про бунтівного молодшого сина, який вимагає у батька належну частину свого спадку. Не розпитуючи сина про причини, батько віддає його частку. А молодший син тут же йде з дому в далеку країну, де витрачає спадщину свого батькка, ведучи марнотратний спосіб життя.
Ми бачимо, якої шкоди молодший син завдає своїй родині. Звичайно, він розриває стосунки з батьком й розбиває йому серце, тому що батько його дуже любить. Свавільне життя молодшого сина спричиняє тяжкі наслідки для нього й глибоко ранить відносини з його старшим братом.
Хоча головною особою, яка переживає кривду, є батько, постраждав також й старший брат. У притчі ми бачимо милосердного отця, який вибігає назустріч й обіймає свого сина, коли той повертається додому. Але старший брат залишається злим й ображеним. Притча не говорить про те, чи молодший син коли-небудь помирився зі своїм братом.
Членів сімей ув’язнених часто називають «прихованими жертвами» злочинів, яких ігнорує правосуддя. Вони отримують мало особистої підтримки та не користуються перевагами суспільних механізмів, які зазвичай доступні потерпілим від злочинів.
Потреба ув’язнених у виправленні шкоди та зціленні сімейних стосунків є такою ж важливою, як надолуження кривди, якої зазнали безпосередні жертви злочину. Тому що більшість в’язнів врешті-решт виходять на свободу і їм потрібно повернутися додому. А ключовим фактором, який утримує людей від повторних злочинів, є стосунки й підтримка у сім’ї та в громаді.
Вже скоро 9 років, як триває війна за життя й свободу нашого народу! Ворог хоче заперечити саме існування суверенної держави Україна, чинить геноцид й накидає українцям долю в’язнів сталінського ГУЛАГу. В обставинах, коли щодня сини й доньки України підтверджують найвищою жертвою своїх ран і самого життя, яким прецінним є дар свободи, не марнуймо цього дару в омріяному нами завтра. Молімося за родини пропалих без вісті, за сім’ї наших захисників, які потрапили в лабети до ворога. Просімо Господа про полонених та їх витривалість у збереженні людської гідності, про порятунок їх життя й повернення з полону.
У часі війни за саме існування нашої країни ми також розмірковуємо про необхідність реформи судової системи, яка має бути очищеною від корупції, дієвою у припиненні злочинів, які наносять особливу шкоду народу і країні, коли їх вчиняє державний посадовець. Дискутуємо про кримінальне судочинство, відкрите для надії та перспективи реінтеграції правопорушника в суспільство.
Слідуючи стопами Святого Івана Павла ІІ, Папа Франциск неодноразово виявляв свою близькість до в’язнів під час багатьох своїх апостольських візитів та, зокрема, під час церемонії умивання ніг у Страсний четвер. Цей пастирський жест кожного разу був спрямований до самого серця, щоб відновлювати почуття гідності й прагнення свободи у в’язнів.
Здійснення служіння милосердя до в’язнів необхідне для збереження людської гідності кожної особи, яка опинилася у неволі. Душпастирська місія у в’язниці ніколи не втрачає своєї сили і є переконлива для в’язнів, тому що випливає з покликання людини до свободи. Ця свобода дарована нам ціною Пресвятої крові Нашого Господа, пролитої на Голготі. «Ви куплені дорогою ціною: не ставайте ж рабами людей» (1Кор. 7:23).
З хреста Ісус поручає нас своїй матері Богородиці, кажучи до Свого учня Івана: «Це матір твоя» (Івана 19:25-27). До неї з довір’ям звертаймося, щоб знайти її неустанну поміч у збереженні свободи дітей Божих.
†Михаїл
З 2010 року в Українській Греко-Католицькій Церкві, за рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, Неділю про блудного сина проголошено Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння. Цей день Церква відзначає для підбадьорення і заохоти священників і мирян до місії у в’язницях, також для підтримки капеланів і волонтерів, які спираються на молитовну і матеріальну підтримку вірних.
Немає коментарів:
Дописати коментар