четвер, 31 жовтня 2024 р.

«Я піду туди, куди ніхто не хоче»: в Києві відбулася презентація книжки про в’язничне капеланство священників УГКЦ

31 жовтня 2024 року в Синодальній залі біля Патріаршого собору УГКЦ відбулася презентація книжки «Я піду туди, куди ніхто не хоче» з історії відродження пенітенціарного душпастирства УГКЦ.  Видання вийшло сприянням організації Renovabis.

Презентували видання автори о. Олег Нестор та о. Костянтин Пантелей (третій автор о. Роман Гаранджа не був присутній). Також зі вступним словом виступив єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф Мілян. Гостем заходу був начальник управління ресоціалізації та соціальної реабілітації Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України Валерій Калівошко.  

Ведучою заходу була радіоведуча «Українського радіо», авторка радіо- та телепрограм Галина Бабій.  Сторінки книжки розповідають про в’язничне капеланство священнослужителів УГКЦ.   Звертаючись до гостей та співавторів книги, владика Йосиф Мілян зазначив, що «місія Церкви — рятувати людину, приводити її до світла, котрим є Бог». Він пригадав, як «18 років патріарх Йосиф Сліпий ніс світло в’язням, бувши в’язнем Христа, не маючи жодної вини перед тодішньою совєтською владою, тоталітарною системою».  «Всі наші єпископи перейшли через камери поніверяння, знущання, несучи світло тим, мабуть, мільйонам людей, які були запроторені за ґрати, лісоповали. Кому, як не нашій Церкві, пасувало б відродити це служіння і спробувати не забути тих людей, які втратили світло чи могли втратити», — зазначив владика.    Коментуючи в’язничне капеланство, єпископ Йосиф Мілян наголосив, що «це особливе служіння Церкви, щоб там теж нікому не забракло світла, принести там надію і спробувати людям показати інший, кращий світлий шлях у цьому житті, ніж вони мали до того».  

«Священник — це той, хто сьогодні сидить в окопах, який чуває над хворими в госпіталях, який огортає своєю любов’ю і своїм теплом вдову молоду, який сьогодні йде, бо мусить йти через любов до Господа, до тюрем, до тих, кому там справді тяжко», — поділився враженнями владика.    

Отець-співавтор книжки «Я піду туди, куди ніхто не хоче» Костянтин Пантелей під час презентації зазначив, що «книга є свідоцтвом того, що я не мріяв, не молився до Бога, не просив собі такої місії. Ніколи в житті не хотів би переступати поріг в’язниці. Але, коли я зайшов туди, я не був самотній».  Він поділився тим, що шукав мотивації у Святому Письмі.  «Я розумів, що Церква була також автентичною в часі лихоліття репресій, коли священники і єпископи не з власної волі опинилися під тяжким ударом тортур, поневіряння, принижень і тяжкої долі в’язня. Коли ж я розпочинав це служіння, до якого мене покликала Церква в особі блаженнішого Любомира, я на початку не міг навіть уявити, а що я там буду робити», — розповів о. Костянтин Пантелей.  Він додав, що «доля відкрила дорогу до в’язниці через служіння в Карітас, де бачив приклад Ігоря Онишкевича і цілого грона служіння матерям, які опинилися у в’язниці».  

Також отець надихнувся прикладом п. Марти Бліхар, «яка сама як зв’язкова УПА з позиним „Бджілка“ потрапила в неволю, понад 10 років провела у тяжкій неволі в Сибіру і досвід в’язниці для неї був природнім продовженням волонтерського душпастерства мирян».  «Коли робив перші кроки з написання цієї книги, збору авторів, то ми побачили разом, наскільки це тяжка справа. Ця перша частина відкриває нам ту передісторію модерного нинішнього душпастерства, новітнього, що ми переживаємо сьогодні», — зазначив співавтор.

Ще один співавтор книги, якого згідно декрету Блаженнішого Святослава призначено на координацію служіння Церкви у в’язницях, о. Олег Нестор розповів, що його «служіння ув’язненим розпочалося, коли був підписаний начальником установи дозвіл на вхід, — 22 лютого 2012 року».  «Моєю темою є служіння в’язничних капеланів на території Львівської митрополії з 90-го року до сьогодні, і мене надихнуло, найперше, це те, що мені до рук потрапила книга о. Ігора Царя „Останні будуть першими“.  Він зауважив, що «особливо важкою праця в’язничного капелана була тоді, коли розпочавлася епідемія ковіда, а ще більше вона ускладнилася, вочевидь, в час повномасштабної війни. Але найбільш затребованою стала саме в ці роки».  



Долучившися до презентації книги, працівник Міністерства юстиції України Валерій Калівошко висловив слова вдячності священнослужителям, зокрема авторам книги.  Він розповів, що спільно з отцями працювали над змінами в пенетеціарній системі та її удосконаленні.  «Ми разом тут з моїми колегами, які також своєю працею щоденною допомагають засудженим, в тому числі і у духовному їх відродженні. Тому одним із завдань наших — це є духовне відродження засуджених. І ми плідно вже тривалий час співпрацюємо з багатьма конфесіями релігійними», — сказав п. Валерій Калівошко.  «Тут дуже важко переоцінити ті вклади, які приносять капелани, святі, які відвідують засуджених. Кожен з цих засуджених має свою долю. І, як правило, ця доля дуже складна, гріховна була на волі. І ті вчинки, які вони вчиняли, і те, як зараз відбувається їх духовне відродження, або ж, як вони перевиховуються, також є дуже багато позитивних прикладів, можуть стати взірцем», — зазначив працівник органів юстиції.  

За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ

вівторок, 29 жовтня 2024 р.

Запрошуємо журналістів на презентацію книги

 

31 жовтня 2024 року о 15:00 відбудеться презентація книги з історії відродження пенітенціарно душпастирства УГКЦ. Захід проходитиме за адресою Синодальна заля біля патріаршого собору УГКЦ (вул. Микільсько-Слобідська, 5). Ведуча - Галина Бабій.

Шанобливо запрошуємо журналістів відкрити тему душпастирської опіки у в'язницях. 

Книга "Я піду туди, куди ніхто не хоче". 

Колектив авторів: о. Роман Гаранджа о. Олег Нестор  о. Костянтин Пантелей  Літературне редагування та корекція тексту Ольга Хворостовська.

Ця книга є історичним нарисом про джерела духовної відваги пенітенціарних капеланів Української Греко-Католицької Церкви і про події понад 30 років прекрасного служіння, яке преображає душі. В’язничні капелани часто стають свідками або й дійовими особами історій, про які корисно знати усій Церкві, щоб зростати у досвіді милосердя.

акредитація журналістів за тел. +38 098 422 9 221 (WhatsApp) e-mail: panteley@ukr.net

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

пʼятниця, 4 жовтня 2024 р.

Завершилась душпастирська практика семінаристів випускного курсу для ознайомлення з в'язничним служінням

4 жовтня 2024 року, брати VІ-го курсу КТДС провели євангелізаційну зустріч із ув’язненими Бориспільської виправної колонії №119, на тему «Примирення людини з Богом». 

Зустріч відбулась в межах курсу Пенітенціарного капеланства, а для розкриття теми «Примирення людини з Богом», пройшло коротке представлення братів та семінарії, читання Святого Письма, звучали доповіді семінаристів, котрі підкреслювали тему зустрічі. Пам’ятною стала також спільна Ісусова молитва. “Під час зустрічі з ув'язненими я побачив Христа, який каже: «У тюрмі був, і ви прийшли до мене.» (Мт 25:36). 

Спрага за Словом Божим, яку ми бачили серед ув'язнених свідчить про те, що попри важкі перипетії життя людина здатна зберегти образ Божий, постійно шукаючи його. Лише пронісши на раменах ту загублену овечку, відчуваєш себе справжнім пастирем…’’ – розповідає брат Вадим Поліщук. 

Відчувалась відкритість та потреба при веденні діалогу з ув’язненими. “При спілкування з ув’язненими відчувається духовна спрага та спроби віднайти діалог.” – зазначає брат Костянтин Семенюк. 

“Сьогоднішній день у колонії залишив глибокий слід у моїй душі. Атмосфера тут зовсім інша, ніж у звичайних місцях. Коли ти знаходишся серед людей, яких обмежено у свободі, починаєш ще більше цінувати кожен момент власного життя. Проте, головне, що я побачив сьогодні, – це те, що навіть за стінами колонії живуть люди з надіями, сумнівами, і, головне, з потребою у духовному зціленні. 

Бесіда з ув’язненими показала, наскільки важливі підтримка і віра для цих людей. Багато хто з них відчуває біль через свої помилки, але водночас прагне знайти новий шлях і змінитися. Я бачив в очах багатьох бажання спокою, миру і спокутування. Це нагадало мені, що ми, як майбутні духовні служителі, маємо особливу місію — нести світло і надію тим, хто найсильніше цього потребує. Цей день дав мені не лише нові знання, але й глибокі роздуми. Я повернувся з колонії з розумінням, що кожна людина має шанс на прощення і спасіння, навіть у найскладніших обставинах. Це був важливий досвід, який залишиться зі мною на все моє життя.” – підсумовує бр. Мирон Прокопів. 

Автор: бр. Костянтин Семенюк

Візит до в'язнів на Свято Покрови Пресв. Богородиці

1 жовтня 2024 року відбулися традиційні відвідини в'язнів у зв'язку із святом Покрови Пресвятої Богородиці: у Київській слідчій установі -  господарської обслуги, чоловіків, жінок та неповнолітніх. Через проповідь про історію свята Покрови та, зокрема, про появу Божої Матері у Царгороді, Почаєві, Гваделупе, Люрді, Фатімі, Гарабандалі в'язні довідалися про духовні джерела молитов Церкви до Богородиці.

Свято вшанували в'язні також Чортківського, Івано-Франківського слідчого ізолятора, в інших пенітенціарних установах, де душпастирюють капелани УГКЦ.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.