31 жовтня 2024 року в Синодальній залі біля Патріаршого собору УГКЦ відбулася презентація книжки «Я піду туди, куди ніхто не хоче» з історії відродження пенітенціарного душпастирства УГКЦ. Видання вийшло сприянням організації Renovabis.
Презентували видання автори о. Олег Нестор та о. Костянтин Пантелей (третій автор о. Роман Гаранджа не був присутній). Також зі вступним словом виступив єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф Мілян. Гостем заходу був начальник управління ресоціалізації та соціальної реабілітації Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України Валерій Калівошко.
Ведучою заходу була радіоведуча «Українського радіо», авторка радіо- та телепрограм Галина Бабій. Сторінки книжки розповідають про в’язничне капеланство священнослужителів УГКЦ. Звертаючись до гостей та співавторів книги, владика Йосиф Мілян зазначив, що «місія Церкви — рятувати людину, приводити її до світла, котрим є Бог». Він пригадав, як «18 років патріарх Йосиф Сліпий ніс світло в’язням, бувши в’язнем Христа, не маючи жодної вини перед тодішньою совєтською владою, тоталітарною системою». «Всі наші єпископи перейшли через камери поніверяння, знущання, несучи світло тим, мабуть, мільйонам людей, які були запроторені за ґрати, лісоповали. Кому, як не нашій Церкві, пасувало б відродити це служіння і спробувати не забути тих людей, які втратили світло чи могли втратити», — зазначив владика. Коментуючи в’язничне капеланство, єпископ Йосиф Мілян наголосив, що «це особливе служіння Церкви, щоб там теж нікому не забракло світла, принести там надію і спробувати людям показати інший, кращий світлий шлях у цьому житті, ніж вони мали до того».
«Священник — це той, хто сьогодні сидить в окопах, який чуває над хворими в госпіталях, який огортає своєю любов’ю і своїм теплом вдову молоду, який сьогодні йде, бо мусить йти через любов до Господа, до тюрем, до тих, кому там справді тяжко», — поділився враженнями владика.
Отець-співавтор книжки «Я піду туди, куди ніхто не хоче» Костянтин Пантелей під час презентації зазначив, що «книга є свідоцтвом того, що я не мріяв, не молився до Бога, не просив собі такої місії. Ніколи в житті не хотів би переступати поріг в’язниці. Але, коли я зайшов туди, я не був самотній». Він поділився тим, що шукав мотивації у Святому Письмі. «Я розумів, що Церква була також автентичною в часі лихоліття репресій, коли священники і єпископи не з власної волі опинилися під тяжким ударом тортур, поневіряння, принижень і тяжкої долі в’язня. Коли ж я розпочинав це служіння, до якого мене покликала Церква в особі блаженнішого Любомира, я на початку не міг навіть уявити, а що я там буду робити», — розповів о. Костянтин Пантелей. Він додав, що «доля відкрила дорогу до в’язниці через служіння в Карітас, де бачив приклад Ігоря Онишкевича і цілого грона служіння матерям, які опинилися у в’язниці».
Також отець надихнувся прикладом п. Марти Бліхар, «яка сама як зв’язкова УПА з позиним „Бджілка“ потрапила в неволю, понад 10 років провела у тяжкій неволі в Сибіру і досвід в’язниці для неї був природнім продовженням волонтерського душпастерства мирян». «Коли робив перші кроки з написання цієї книги, збору авторів, то ми побачили разом, наскільки це тяжка справа. Ця перша частина відкриває нам ту передісторію модерного нинішнього душпастерства, новітнього, що ми переживаємо сьогодні», — зазначив співавтор.
Ще один співавтор книги, якого згідно декрету Блаженнішого Святослава призначено на координацію служіння Церкви у в’язницях, о. Олег Нестор розповів, що його «служіння ув’язненим розпочалося, коли був підписаний начальником установи дозвіл на вхід, — 22 лютого 2012 року». «Моєю темою є служіння в’язничних капеланів на території Львівської митрополії з 90-го року до сьогодні, і мене надихнуло, найперше, це те, що мені до рук потрапила книга о. Ігора Царя „Останні будуть першими“. Він зауважив, що «особливо важкою праця в’язничного капелана була тоді, коли розпочавлася епідемія ковіда, а ще більше вона ускладнилася, вочевидь, в час повномасштабної війни. Але найбільш затребованою стала саме в ці роки».
Долучившися до презентації книги, працівник Міністерства юстиції України Валерій Калівошко висловив слова вдячності священнослужителям, зокрема авторам книги. Він розповів, що спільно з отцями працювали над змінами в пенетеціарній системі та її удосконаленні. «Ми разом тут з моїми колегами, які також своєю працею щоденною допомагають засудженим, в тому числі і у духовному їх відродженні. Тому одним із завдань наших — це є духовне відродження засуджених. І ми плідно вже тривалий час співпрацюємо з багатьма конфесіями релігійними», — сказав п. Валерій Калівошко. «Тут дуже важко переоцінити ті вклади, які приносять капелани, святі, які відвідують засуджених. Кожен з цих засуджених має свою долю. І, як правило, ця доля дуже складна, гріховна була на волі. І ті вчинки, які вони вчиняли, і те, як зараз відбувається їх духовне відродження, або ж, як вони перевиховуються, також є дуже багато позитивних прикладів, можуть стати взірцем», — зазначив працівник органів юстиції.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
