В неділю Про блудного сина Церква молиться за в'язнів.

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕОСВЯЩЕННІШОГО МИХАЇЛА (КОЛТУНА),

ЄПИСКОПА СОКАЛЬСЬКО-ЖОВКІВСЬКОГО,

КЕРІВНИКА ДЕПАРТАМЕНТУ УГКЦ У СПРАВАХ

ДУШПАСТИРСТВА СИЛОВИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ

ДО ДУХОВЕНСТВА І ВІРНИХ УГКЦ З НАГОДИ

ДНЯ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ ДО В’ЯЗНИЧНОГО СЛУЖІННЯ
2013 РОКУ.

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри,

У Неділю Про блудного сина ми щороку звертаємо особливу увагу на місію Церкви у тюрмах*. І в особливий спосіб усвідомлюємо, як потрібна духовна допомога в’язням. У цей рік, який Синодом Української Греко-Католицької Церкви проголошений роком віри, Церква своєю місією та моральним авторитетом підкреслює важливість несення світла надії особам, що живуть з почуттям пустки та втрати сенсу, у темноті розпачу та відчуження. Вона спрямовує до служіння в установах пенітенціарної системи і священиків, і мирян, щоб допомогти в’язням пізнавати Бога. Вони часто потрапляють у конфронтацію з фундаментальними питаннями, що з'являються у зіткненні з реаліями обмеження або позбавлення свободи. З такими, як причина зла, сенс терпіння, ціна людської гідності, ціль життя і смерті, присутність Бога в цих умовах.

Цієї неділі, коли Церква приготовляється до Великого посту, ми згадуємо наших співгромадян, братів і сестер, які опинилися по той бік в’язничних і колонійських мурів. Це ми робимо не лише для плекання добродійності парафіяльних спільнот під час посту, але також для кращого усвідомлення нашого стану та відношення до в’язнів.

У цей день у храмах читається притча Про блудного сина (Лк. 15:11-32), яка навчає нас чеснотам покаяння і прощення. Ця Господня притча передає усю глибину християнської духовності та нашого  життя у Христі, бо в ній передано дорогу покаяння грішної людини та її зустріч із невимовним Божим милосердям до всіх грішників, котрі зі щирим каяттям звертаються до Бога. Та мені хотілося б зосередитися на старшому братові, особа якого немов би залишається в тіні.

Ми бачимо, що молодший син тяжко згрішив та низько впав, але розкаявся, покинув порочне життя, повернувся до люблячого батька. Милосердя отця завершило ту радикальну зміну молодшого сина, яка почалася ще далеко до батьківського порогу. А син старший, хоча й мав славу порядного й зразкового, вразив батьківське серце своїм егоїзмом, себелюбством, впертістю і безсердечністю.  В’язничне служіння дає нам можливість подолати цю трагедію відчуження. Воно стає нагодою зустрічі двох братів у глибокому порозумінні. Наша з вами віра через Господа Ісуса Христа воплотиться у радість примирення і життя у любові між винуватцями і покривдженими, наступить зцілення через примирення і прощення.

Потішаючи в'язнів, несімо їм релігійну та суто людську підтримку без огляду на особу. Молімося про постраждалих в наслідку злочинів та за їх родини. Пам’ятаймо про пенітенціарних службовців, що потребують наших молитов. Не забуваймо підтримувати це прекрасне служіння, в якому ми маємо привілей зустріти Господа.

┼ Михаїл.

*відповідно до постанови під номером п'ять, п’ятдесят першої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ  (Чортків,  13-14 липня 2010  року Божого) було прийнято рішення в Неділю Про Блудного Сина присвячувати особливу увагу душпастирській опіці в’язнів.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.

«Терпеливістю і милосердям!»

«Cum patientia et misericordia!»

Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовківського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Сьогодні душпастирська опіка проводяться регулярно в пенітенціарних установах № 3, 13, 27, 30, 40, 41, 44, 47, 48, 50, 55, 57, 63, 85, 110, 112, 120, 124, у виправних центрах № 118, 128, 135 у дев'яти слідчих ізоляторах та в трьох колоніях для неповнолітніх України. Інші 6 установ наші священики мають можливість відвідувати тільки принагідно. Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 священики-капелани. Більшість з них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах. Багато активних волонтерів є студентами або фаховими богословами, психологами, юристами, соціальними працівниками та педагогами.

Сучасний стан кримінально-виконавчої системи відзеркалює процеси, що переживає суспільство.

Головними напрямками служіння капеланів є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є проголошеною у Церкві Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів.

2001 року УГКЦ стала співзасновницею й учасницею Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”. Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). Від 2003 року УГКЦ є учасницею, на правах спостерігача, а з 2007-го – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка діє під керівництвом Конгрегації в справах духовенства, у співпраці з Папською радою “Справедливість і мир” та має статус спеціального консультанта ООН.

2007 року у співпраці з фахівцями Державної пенітенціарної служби України УГКЦ започаткувала програму, що лягла в основу навчання капеланів Церков-учасниць Місії тюремного служіння. 2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії. Традицією стало щорічне всеукраїнське паломництво для працівників пенітенціарної системи України під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!» до Свято-Успенської Унівської Лаври. Воно відбувається на Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, 26 - 27 вересня.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяло участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011).

2009 року у Києві з ініціативи УГКЦ було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 2011 року, УГКЦ за співучастю церков-учасниць міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики». Найактивнішу участь у підготовці цієї події взяло Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. Як наслідок цієї зустрічі триває розробка й обговорення проекту Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України.

12 грудня 2012 року Глава Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Святослав і Голова Державної пенітенціарної служби України генерал-лейтенант внутрішньої служби Олександр Лісіцков підписали Угоду про співробітництво. Угода є віддзеркаленням розвитку співпраці, передбаченої попереднім документом, підписаним Блаженнішим Любомиром 2007 року. Текст Угоди не лише підсумував структурні зміни, що сталися за останні 5 років, але також зробив наголос на опіку персоналу ДПтС України та членів їх сімей, слухачів навчальних закладів ДПтС України, засуджених та осіб, узятих під варту.

26 грудня 2012 року відбулася презентація першого підручника, що подає фахові орієнтири священикам і волонтерам для душпастирства у пенiтенцiарних закладах «Служити в’язням». Вона є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою та містить важливі документи Церкви стосовно цього прекрасного служіння.

Контакт:

преосвященніший Михаїл (Колтун),
єпископ Сокальсько-Жовківський,
керівник Департаменту УГКЦ
з душпастирства у силових структурах України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua

ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
Тел. 098 422-9-221
e-mail: panteley@ukr.net


 

Неділя про Блудного Сина в УГКЦ - день особливої уваги УГКЦ до в'язничного служіння.

"Якщо кожна греко-католицька громада в Україні та за кордоном навіть один раз на рік відвідає найближчу в'язницю, то це принесе оживлення парафіяльних спільнот і збагатить церковне життя кожної з них, як це, наприклад є у громадах Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі у Києві, Св. Апостолів Петра і Павла у Чернігові, Св. Пратулинських мучеників у Бережанах та у архикатедральних громадах, Чорткова й Івано-Франківська" - прокоментував необхідність Дня пастирської турботи у в'язницях о. Костянтин Пантелей, відповідальний за співпрацю УГКЦ з пенітенціарною системою України.

Влітку 2010 року Синодом Української Греко-Католицької Церкви було прийнято рішення* про проголошення Неділі про Блудного Сина, що за літургійним календарем припадає завжди за два тижні перед початком Великого посту, Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння (пастирської турботи й молитви за в’язнів, за жертв злочину та за працівників Державної пенітенціарної служби України). Було прийнято рішення про проведення в єпархіях УГКЦ збірок на потреби пенітенціарного душпастирства, оскільки це важливе служіння потребує належної підтримки. Цей день припадає 2013 року на 3 березня.

За статистичними даними 2013 року,  за кількістю в’язнів на 100 тисяч населення, Україна посідає 5 місце в Європі. Найбільше осіб засуджено за корисливі злочини проти приватної власності — крадіжки, грабіж, розбій, вимагання; на другому місці - «за наркотики»; на третьому — засуджені за умисне вбивство. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». Нині по той бік суспільства опинилося понад 145 тисяч людей. На тлі реформ судової системи та змін соціальної політики, велике значення набуває служіння Церкви у в'язниці.

Проблему злочинності неможливо розв’язати виключно силовими методами без плекання солідарності та спів-відповідальності. Тому жодні зусилля цілого нашого суспільства не є надмірними, аби знайти та втілювати усі можливі альтернативи покаранню особи в неволі.

Сучасна місія УГКЦ у тюрмах проходить в атмосфері братнього співслужіння з представниками інших християнських церков і деномінацій. Вона здійснюється на підставі соціального партнерства у співпраці з Державною пенітенціарною службою України за оновленою угодою. Визнаючи глибоку пошану до праці пенітенціаріїв, які у важких умовах виконують відповідальну суспільну місію, потрібно аби суспільство і компетентна влада приділяла більше уваги змінам у сфері кримінального судочинства та виділяла більше коштів на потреби виховання молоді.

*Відповідно до постанови під номером п'ять п’ятдесят першої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ  (Чортків,  13-14 липня 2010  року Божого)

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

Докладніше про умови проведення конкурсу «Переображення Господньою Любов'ю».

Ви можете вислати матеріали Новою Поштою

– на 4 відділення Києва – на ім’я Йосифовича Юрія (тел. 0979242494)

Чи передати через настоятеля однієї з Київських парохій УГКЦ

священик Костянтин Пантелей, Керівник Відділу Курії УГКЦ

з душпастирства у пенітенціарній системі України
Тел. 098 422 92 21, e-mail: panteley@ukr.net
                
 

 

Детальніше про виставку:

 

             Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви спільно з БФ «Карітас-Київ» у співпраці з Державною пенітенціарною службою України проводить у серпні 2013 року Всеукраїнську виставку-конкурс мистецьких робіт засуджених «Переображення Господньою Любов’ю». Мета виставки – посприяти кращій суспільній комунікації та процесу реінтеграції наших співгромадян, що опинилися у місцях позбавлення волі, а також при цій нагоді познайомити широкий загал із плодами співробітництва Церкви з Державною пенітенціарною службою України у справі їхнього повернення до суспільства.

         Твори, що беруть участь у конкурсі мають відповідати темі - прагнення людини до світла, порозуміння і дарування себе іншим, за прикладом Божественного нашого Відкупителя Господа Ісуса Христа. Роботи можуть відображати як мирський так і релігійний мотив. На конкурс приймаються твори образотворчого мистецтва: вишивка, малюнки, картини, графіка, плоскорізьба (максимальний розмір: 50 х 40 см), а також мініатюри з різьблення чи ліпки вагою не більше 400 грам.

Заявки на участь прийматимуться від осіб, термін перебування яких у пенітенціарних установах завершується після січня 2014 року, а також від працівників пенітенціарної системи. Певне число учасників зможе отримати адресне сприяння у забезпеченні матеріалами для написання мистецьких робіт, про що необхідно написати звернення за адресою: ієр. Костянтин Пантелей, абон. скринька В-125, Київ 01001. Прийом заявок на участь у конкурсі завершується після досягнення числа 300 учасників.

Виставка, що відкриється у Києві 10 серпня 2013 року під патронатом Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, буде нагодою для здійснення національного відбору 50 робіт на Міжнародний Конкурс образотворчого мистецтва ув'язнених та засуджених. Розмір призового фонду та винагород авторам залежатиме від пожертв, зібраних організаторами в Україні, тому будуть оголошені не пізніше 19 серпня 2013 року. Переможці серед неповнолітніх визначатимуться окремо від дорослих.

Організаційні етапи проведення виставки-конкурсу:

1)      доведення інформації про конкурс до потенційних учасників та збір заяв на участь у конкурсі - до 15 лютого 2013 року включно;

2)      комунікація з учасниками та сприяння у забезпеченні матеріалами - до 15 травня 2013 року;

3)      оголошення призового фонду та винагород, прийом-передача творів образотворчого мистецтва від ДПтС - до 1 серпня 2013 року;

4)      11-28 серпня - проведення виставки-конкурсу у Києві та відбір кращих робіт на міжнародний конкурс;

5)      19 серпня проголошення переможців конкурсу в Україні;

6)      вересень участь 50 українських робіт у міжнародному конкурсі;

7)      січень 2014 року – проголошення переможців міжнародного конкурсу.

Більш докладно див. Положення про Конкурс

 

 

Харитативне служіння громади Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі: любов чинить милосердя.

ЗВІТ №6

про надання матеріальної допомоги жінкам,

які відбувають покарання в місцях позбавлення волі

(26.02.2013 р.)

         Дякуючи пожертвам парафіян, а також гуманітарній допомозі від БФ «Тріумф серця», надана матеріальна допомога жінкам, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

         Допомога надавалась гігієнічними засобами, пожертвуваними парафіянами, а також продуктами і солодощами, придбаними за пожертви, та речами особистого вжитку, що надійшли від жертводавців. Крім того, потребуючі отримали окуляри, придбані за пожертви, згідно з надісланими рецептами.

Кожен знайшов у пакуночку духовну літературу.

         Силами волонтерів спаковано і відправлено адресатам 8 посилок.

Посилки доставлені до поштового відділення настоятелем церкви св.Миколая о.Ігорем Онишкевичем.

         Допомогу надано:

1.     Ув'язненій Марині Д. (Селезнівська ВК, Луганська обл.) на суму 10 грн.68 коп.+пожертви

“… помогите пожайлуста чем сможите. Здесь колония новая, быта некакого, очень холодно, у меня нет тёплых вещей и обуви, хожу в тапочках... У меня размер обуви 37, а вещи 46 размера. Помогите пожайлуста, и если можно вышлите кипятильник. За рание очень вам благодарна....”

Перший лист – 21.12.2012 р.

Загальна сума допомоги – 10 грн.68 коп.

2.     Ув'язненій Зої Б. (Селезнівська ВК, Луганська обл.) на суму 22 грн. 73 коп.+пожертви

“… Мне 50 лет... так получилось что я тут... Выписали меня на время с санчасти... Одется и обутся невочто. На снег и мороз обуваю резиновые шлёпки... может есть у Ваших прихожан что нибудь с обуви и стирального порошка, вышлите мне. Обув 41 раз. А выписали потому, что много больных на грип, а только 6 мест”

Перший лист – 31.10.2012 р.

Загальна сума допомоги — 22 грн.73 коп.

3.     Ув'язненій Ларисі Л. (Селезнівська ВК, Луганська обл.) на суму 57 грн. 83 коп.+пожертви, в т.ч.окуляри – 50 грн.00 коп.

“… мне 37 лет… В колонии мне находится еще 1,5 г колония совершенно новая, работы для всех нет. Очень тяжело с предметами первой необходимости, одеждой, обувью, прод питания. Помогите пожалуйста по возможности...

Одежда р.44-46, обувь – 38-39… Очень нужны очки, рецепт я влаживаю вместе с письмом”

Перший лист – 23.10.2012 р.

Загальна сума допомоги 57 грн. 83 коп.

4.     Ув'язненій Тетяні Б. (Чернігівська ВК) на суму 35 грн. 00 коп. +пожертви, в т.ч. окуляри – 30 грн.00 коп.

“… выписали очки, если есть возможность, благословите меня очками”

Перший лист – 05.10.2011 р.

Допомагали Тетяні Б.:

20.06.2012 р. на суму 143 грн.60 коп., в т.ч.ліки – 97 грн.90 коп.

16.02.2013 р. на суму 35 грн.00 коп., в т.ч.окуляри (-1,5)\58-60 – 30 грн.00 коп.

Синові Кирилові, 11 р. в м.Дніпропетровськ:

20.06.2012 р. на суму 45 грн.70 коп.

07.09.2012 р. на суму 97 грн.23 коп. «Шкільний портфелик»

17.12.2012 р. – «Подарунок від св.Миколая»

Загальна сума допомоги – 321 грн.53 коп.

5.     Ув'язненій Ларисі П. (Чернігівська ВК) на суму 55 грн.00 коп.,

в т.ч.окуляри – 50 грн.00 коп.

“… мне нужны очки если можете помогите пожалуста. И к Вам обращается ещё одна женщина с такой просьбой проста у нас один конверт”

Перший лист — 29.03.2012 р.

Допомагали Ларисі П.:

07.05.2012 р. на суму 33 грн.80 коп. (ліки)

Загальна сума допомоги — 88 грн. 80 коп.

6.     Ув'язненій Наталії Б. (Чернігівська ВК) на суму 40 грн. 00 коп., в т.ч. окуляри – 35 грн.00 коп.

“… мне нужны очки если можете помогите пожалуста”

Перший лист – 10.10.2012 р.

Загальна сума допомоги — 40 грн.00 коп.

7.     Ув'язненій Наталії А. (Чернігівська ВК) на суму 35 грн.00 коп. (окуляри) +пожертви

“… Мне срок 3 г. Осталося 2 г. Но со зрением, плохо было и дома. А здесь ухудшилося, если Ваша позволит милостыня, помогите мне с очками. Так, как дети есть, а помощи (никакой)”

Перший лист – 10.10.2012 р.

Загальна сума допомоги – 35 грн.00 коп.

8.     Ув'язненій Олександрі П. (Чернігівська ВК) - пожертви

“... хочу поблагодарить за то тепло и свет, что дарите людям и нашим детишкам. Низкий Вам поклон! Храни Вас Боже!.. Очень скоро конец моего срока 8.03.2013 ... Я остро нуждаюсь в одежде на освобождение. Склонивши голову прошу Вас о помощи. Необходима куртка с капюшоном р.46-48, рост 165 см и обувь 39-40 р.”

Перший лист — 03.11.2009 р.

Допомагали Олександрі П.:

01.11.2011 р. на суму 32 грн.86 коп. (ліки)

23.02.2012 р. на суму 24 грн.67 коп. в т.ч. ліки — 6грн.51 коп.

дитині Олександри П. на адресу в Луганську обл.:

16.04.2011 р. на суму 92 грн. 96 коп. «Пасхальний кошик»

20.04.2012 р. на суму 98 грн.47 коп. «Пасхальний кошик»

18.12.2012 р. – «Подарунок від св.Миколая»

Загальна сума допомоги — 248 грн.96 коп.

Загальна сума матеріальної допомоги 26.02.2012 р. — 255 грн.71 коп.,

в т.ч. окуляри на суму 200 грн.00 коп.

Крім того, вартість:     поштових конвертів, вкладених у посилки — 16 грн.

пересилання — 108 грн.96 коп.

Загальна сума витрат від  26.02.2012 р. — 380 грн. 67 коп.

Загальна вага поштових відправлень від 26.02.2012 р. – 20,966 кг.

Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою став темою зустрічі в колонії неповнолітніх.

Щороку 22 лютого відзначається Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою. У в’язничному капеланстві у праці із засудженими темі надолуження за злочини та потреби вибачення приділяється особливу пастирську увагу. В суботу 23 лютого 2013 троє волонтерів: Юрко Йосифович, Валентина Чорна та Ольга Максименко, з отцями Костянтином Пантелеєм та Романом Пушкою відвідали хлопців, що знаходяться у Прилуцькій виправній колонії.

На зустрічі були присутні майже 60 вихованців 2-го і 3-го відділення, що прийшли з власного бажання. Слухали уважно, із живим відгуком. Більшість хлопців визнали, що не раз переносили кривду, але й самі стали причиною непорозумінь, кривди і, нажаль, чиїхось страждань. Більшість також висловило гаряче бажання досягнути повного примирення з потерпілою стороною. Про готовність допомагати у такому спілкуванні з іншою стороною заявили капелани і волонтери пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Для бесіди було обрано нелегку тему для обговорення – примирення, каяття, усвідомлення кривди та наслідків злочину. «Це було схоже на ходіння по лезу,  – поділилася Ольга Максименко, – як сказати про гостре та наболіле, щоб не викликати супротиву, закриття, захисту, байдужості, щоб не принизити, не прибільшити почуття вини. Важливо було передати хлопцям свій досвід Добра, Любові, Божого Світла. Як важливо було свідчити про Бога там, де його Світла дуже потребують. Як важливо було сказати про це дітям, у яких все життя ще попереду…»

Після закінчення тематичної зустрічі, вихованці ще довго спілкувалися з гостями та запросили подивитися на умови їх побуту. Ось враження волонтерки Ольги Максименко: «Хлопці вчаться робити ремонти, самі відремонтували собі кімнату відпочинку, на зароблені кошти спільно купили плазмовий екран – у вільний час слухають музику та дивляться фільми. Таким чином, це не просто відбуття покарання, але можливість розвитку, набуття професії, набуття позитивного досвіду дорослого життя: заробітку, витрачання коштів. У мене навіть виникали такі окремі думки, що можливо на волі ці діти проводили б час менш продуктивно… Це висновок спірний, але, однозначно, що хлопцям дається шанс розвиватися, набувати конструктивного життєвого досвіду, який допоможе в подальшому побудувати достойне гарне життя. Хотілося б всім працівникам побажати натхнення, терпеливості та віри у важливість, необхідність та ефективність їх праці. А звичайним людям - віруючим, людям доброї волі - шукати можливості долучитися до такого чи схожих служінь. Хочеться сказати: «Люди! Послужити потребуючому, вчинити щось добре - це радість, задоволення, благословення, благодать! Винагорода однозначно є більшою, ніж те, що ми затрачаємо. Спішімо творити добре!».

Поступово в Україні все більше усвідомлюють необхідність впровадження відновного правосуддя, результатом якого являється надолуження за злочин, порозуміння та вибачення за скоєне, що в багатьох процесах дозволяє винуватцеві уникнути тюремної ізоляції.

З історії.

У стремлінні приборкати зростання злочинності та покарати правопорушників потреби реабілітації жертв злочинів часто залишалися непоміченими. Нераз суди карають іменем закону, нехтуючи проблемами постраждалих від злочинів, які потребують надолуження та примирення. Нерідко жертви злочину очікують помсти від засудженого винуватця й роками живуть у страху. Злочинець за колючим дротом часто так і не переживає каяття, а лише озлоблюється, витісняючи свою провину зі сфери своєї відповідальності. Також тюремне ув'язнення у багатьох випадках є міра покарання, якій можливо було б знайти більш ефективну альтернативу. Вже у середині 70-х років XX сторіччя зародилося Відновне правосуддя як рух за зміну поглядів на проблему злочину і покарання. Підхід, що лежить в його основі, орієнтований на надання можливості сторонам конфлікту і суспільству в цілому самим впоратися з наслідками злочину.

У вересні 1985 року VII конгрес ООН щодо запобігання злочинності та поводження з правопорушниками запропонував Декларацію головних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою. А 29 листопада 1985 року Генеральна Асамблея ООН прийняла цю декларацію, вперше розробивши універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинів та зловживання владою. 22 лютого 1990 року уряд Англії опублікував „Хартію жертв злочинів”. З того часу у світі відзначають Міжнародний день підтримки жертв злочинів.

 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

В Дрогобичі відбувається засідання Правління Української міжконфесійної християнської місії тюремного служіння.

22 лютого 2013 року на базі Дрогобицької виправної колонії відбувається засідання Правління Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі». Це перше спільне виїзне засідання Місії в поточному році, на яке запрошено духовенство християнських Церков, що служать у пенітенціарних установах Львівської області, та керівництва територіального управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області.   

Від Пенітенціарного душпастирства Української Греко-Католицької Церкви беруть участь священики:

о. Андрій Хомишин, головний капелан Львівської Архиєпархії УГКЦ,
о. Василь Гром, капелан Дрогобицької ВК 40,
о. Тарас Мирка, капелан Львівського СІЗО.

10 - 12 години. - капеланам надається можливість провести богослужіння або бесіди із засудженими. 14-16 години  – Засідання правління Місії.
 

Порядок денний зустрічі 22.02.2013.

1. Сучасний стан співпраці Місії та ДПтС. Приклад міжконфесійної роботи у Львівській області.
2.  Обговорення проведення спільних заходів Місії на поточний рік.
3.  Обговорення пропозицій щодо покращення духовної-просвітницької та пастирської роботи із засудженими до позбавлення волі.
4.    Інформування голови Правління про співпрацю з Громадською радою з питань співпраці з церквами і релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України.
5.  Різне.

Блаженний Священномученик Василь Величковський (1903-1973).

Цього року сповняється 110 років від народження та 40 років від кончини Блаженного Священномученика Василя Величковського. Свого часу він потішаючи в'язнів, своїм обов'язком почував нести їм релігійну і суто людську підтримку без огляду на національність, світоглядні переконання, релігійне визнання чи мовні та обрядові різниці. Незабаром прохання тюремних капеланів УГКЦ проголосити Блаженного Священномученика Василя Величковського духовним покровителем пенітенціарного душпастирства розглядатиме Синод нашої церкви.

Василь Величковський народився 1 червня 1903 р. в місті Станіславові (тепер Івано-Франківськ) в родині священика, родовід якої сягав Запорізьких козаків. Батько, Володимир Величковський, був парохом у селі Шупарці (теперішня Тернопільська область); мати - донька о. Миколая Теодоровича й Харитини з Онишкевичів. Рід Величковських з боку батька був священичим вже понад 300 років, а походив зі Східної України, із села Величків.

У віці восьми років Василь почав ходити до початкової школи в селі Пробіжна, де провчився три роки. Після закінчення школи батьки віддали Василя на навчання до Інституту Св. Йосафата, що його провадили отці Василіяни. Тут сталася важлива подія: під час місій мати посвятила свого сина Василька під Покров Пресвятої Богородиці. До шостого класу Василь вступив у селі Городинці. Там його застала Перша світова війна, там у 1918 році він вступив до лав Січових Стрільців.

У 1920 році Василь повернувся додому і відразу вступив на богословські студії до Львівської семінарії, де професором догматики був о. д-р Йосип Сліпий. Дияконські свячення Василь отримав з рук слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, а в 1924 році, після чотирьох років семінарії, вступив до монастиря Отців Редемптористів у Голоску біля Львова, де його з батьківською любов'ю прийняв о. Йосиф Схрейверс. Кандидатуру-постулят Василь розпочав 2 серпня в день св. Іллі. Незабаром, 9 жовтня 1925 р., у віці 22 років він прийняв тайну священства від єпископа Луцького і всієї Волині Кир Йосифа Боцяна. Спочатку молодий о. Величковський два роки працював вчителем у ювенаті - малій семінарії отців-редемптористів у Збоїськах біля Львова, яка мала тоді понад 100 студентів. Проте діяльність о. Василя не обмежувалася викладанням у ювенаті: разом з іншими отцями він їздив по селах і містечках Галичини, допомагаючи в проведенні місій та реколекцій. Помітивши великий проповідницький талант і апостольську ревність отця Василя, настоятелі вирішили в 1927 році перевести його до монастиря в Станіславові, де працювала велика місійна група на чолі з визначним місіонером о. Йосифом Де Вохтом.

У той час відкрилися нові можливості для апостольської праці на Волині, яку було приєднано до Польщі в 1921 році. На Волинь почали масово переселятися українці з Галичини. Їх духовною опікою займалися о. Миколай Чарнецький і о. Григорій Шишкович. Пізніше, у 1928 році, о. Шишкович поїхав працювати з українцями в Канаді, а на його місце призначили о. Василя Величковського. Він спішив з духовною поміччю галицьким поселенцям, розкиненим по всій Волині. Він вишукував їхні поселення, правив Літургію, проповідував, сповідав, учив катехизму, хрестив дітей, допомагав у будові 20 каплиць. Спочатку, внаслідок агітації прибічників московського православ'я, працювати з людьми було важко, і саме тут знайшов особливий вияв проповідницький та організаторський талант о. Величковського: йому вдавалося переконати людей у необхідності єднання з Вселенською Церквою навіть там, де зазнавав невдач Кир Миколай Чарнецький. О. Василь був людиною веселої вдачі, що також допомагало зав'язувати дружні стосунки з православними. Вже від дитинства о. Василь мав велику набожність до Пресвятої Богородиці і тому особливо наполегливо поширював на Волині почитання ікони Матері Божої Неустанної Помочі, яка завдяки своєму східному стилю єднала і греко-католиків, і православних. Тоді близько двадцяти тисяч православних приступило до єдності з Греко-Католицькою Церквою. Одним з перших вступив до греко-католицької громади рідний брат Лесі Українки Микола Косач зі своїм сином Юрієм. О. Величковський часто правив Літургію в селі Колодіжному, де народилася велика українська поетеса.

Через польських сестер Шариток, які працювали в шпиталі, де лікувався маршал Пілсудський, о. Василь в 1930 році зумів дістати від нього дозвіл перетворити польський костел в Ковелі на греко-католицьку церкву, що було на той час нечуваною сміливістю. Згодом, коли владика Миколай Чарнецький очолив у 1931 р. місійну акцію возз'єднання православних братів із Греко-Католицькою Церквою, о. Василь разом з іншими редемптористами багато йому допоміг, несучи до людей світло Христової науки й патріотизму, що його царська Росія знищила серед православних українців.

Польська влада неприхильно ставилася до місійних успіхів о. Величковського та владики Чарнецького, адже вони, проповідуючи живим українським словом, привертали багатьох православних до єдності зі Вселенською Церквою саме через Українську Греко-Католицьку Церкву, сприяли віднові духовної й національної свідомості. Все це перешкоджало полонізувати українців на Волині, тому на вимогу уряду Польщі у 1935 році о. Василь Величковський покинув Волинь і переїхав до монастиря в Станіславові. Звідти, однак, він розгорнув ще енергійнішу місіонерську працю в містечках і селах Західної України, плідно співпрацюючи з о. Зеноном Коваликом, який також був визначним проповідником. Місії тривали по десять днів; під час місій отці виголошували проповіді про Хрещення України, про велике покликання до святості, про важливість молитви в житті християнина. Закінчувалися місії великим походом з хрестом через усе село, в якому брали участь тисячі людей з навколишніх сіл.

У 1936 році о. Василь був одним з головних доповідачів на Унійному з'їзді УГКЦ у Львові. Він виголосив для отців реферат про методику унійної праці серед православних, при цьому зробив особливий наголос на необхідності дотримуватися східної традиції в Богослуженнях і проповідях. Мрією о. Величковського було збудувати в Станіславові величний храм на честь Матері Божої - Цариці України. Він вже зібрав 120 тисяч злотих, купив необхідні матеріали, але міністр військових справ у Варшаві не дозволив редемптористам збудувати церкву, побоюючись їхнього впливу на людей.

У 1938 році виповнилося 25 років місійної діяльності редемптористів в Україні, і з цієї нагоди о. Василь видав "Ювілейний Альманах". У ньому знаходимо надзвичайно ніжну й сердечну присвяту матері, яка гарно висвітлює як синівські почуття о. Василя, так і його життєве кредо: "Благословенна будь, мамо, що жертвувала за нарід сина-дитину. Він вмер для світа, але не загинув для Бога і народу. Він жиє і житиме і життя міліонам дає, бо він, Твій син, Місіонар Ісуса і Марії, Редемпторист".

А тим часом годинник історії вже почав бити тривожну годину. 22 вересня 1939 року Червона Армія зайняла Західну Україну і новий уряд відразу розпочав планове знищення УГКЦ та її священників. На свято Страждальної Матері Божої о. Василь, незважаючи на небезпеку, організував урочистий похід вулицями міста Станіславова. В поході брали участь тисячі вірних, так що навіть солдати зі Сходу знімали шапки й хрестилися, бо до того нічого подібного в житті не бачили. За організацію цього походу отця Василя викликали до НКВД, але з огляду на його велику популярність серед людей відпустили. Це були страшні часи, коли НКВД тільки на Західній Україні замордувало понад 100 тисяч людей.

У 1941 році за дорученням Митрополита Андрея Шептицького і на прохання православної громади о. Василь виїжджає до міста Кам'янця-Подільського. Люди з великим ентузіазмом зустріли греко-католицького священика і відразу надали йому церкву св. Миколая. Проте отець пробув у місті тільки три дні, бо внаслідок наклепів німецький комендант наказав йому під загрозою розстрілу протягом доби покинути місто.

У 1944 році, коли Червона Армія, наблизившись до міста Тернополя, провадила там запеклі бої з німцями, до львівського монастиря редемптористів дійшла звістка, що в Тернополі нема жодного священика, який опікувався б парохією. Поїхати туди, незважаючи на небезпеку, добровільно зголосився о. Величковський. У Тернополі о. Василь став ігуменом місцевого монастиря редемптористів.

У ніч із 10 на 11 квітня 1945 року енкаведисти арештували більшість греко-католицьких єрархів. Отця Василя Величковського арештували кілька місяців пізніше, 7 серпня цього ж року, у Тернополі. У слідчому ізоляторі НКВД йому сказали: "Або підпишетеся про перехід на православ'я й відразу поїдете додому, або не вийдете звідси ніколи". О. Василь твердо й безкомпромісно відмовився. Його відправили для слідства до Києва, де за "активну антирадянську пропаганду" в проповідях і часописах обласний суд виніс вирок найвищої міри покарання через розстріл.

Три місяці о. Василь чекав виконання вироку в камері смертників, з якої щовечора виводили й розстрілювали одного в'язня, а на його місце присилали нового. У цю важку годину свого життя в'язні звернулися до о. Василя: "Пане отче, просимо вас, розкажіть нам про Божі речі, про молитву і про сповідь, бо жоден з нас нічого не знає про Бога, а це ж може останній день нашого життя". Так о. Василь отримав нагоду проповідувати до самої смерті...

Однієї ночі прийшла черга й о. Величковського і його викликали "з речами на вихід". Він попрощався з усіма в'язнями і просив передати рідним у Львові, що священика Величковського розстріляно за Греко-Католицьку Церкву і святу віру. Проте Господь не дозволив згаснути світлу серед темряви - його не розстріляли, а замінили смертний вирок на 10 років ув'язнення в концентраційних таборах на Воркуті.

У краях, де відбував ув'язнення о. Василь, морози сягали 50 градусів і в'язні були змушені лягати до сну щільно один біля одного, щоб до ранку не замерзнути. Однак о. Величковський не занепадав духом, оптимізм і апостольська ревність не давали йому ані на хвилину опустити рук. Він з невеликою групою в'язнів знайшов у шахті невживану галерею, де щодня о четвертій годині ранку відправляв Службу Божу в присутності близько 20 в'язнів.

О. Василь згадує у своїх споминах: "Несподівано скоро проминуло мені моїх 10 літ кари і ось мої ноги знову ходять по вулицях рідного Львова". Після звільнення з таборів о. Василь відвідує віцепротоігумена Филимона Курчабу, заїжджає до різних знайомих і братів зі Згромадження редемптористів. У часи глибокого підпілля і переслідування Греко-Католицької Церкви о. Василь вчить таємно молодих семінаристів, править Літургію у приватних помешканнях, займається духовним проводом сестер-василіянок.

У 1963 році, під час ІІ Ватиканського Собору, Папа Йоан ХХІІІ звернувся до Генерального Секретаря Комуністичної Партії СРСР Микити Хрущова з проханням звільнити Митрополита Йосифа Сліпого для участі у Соборі. Митрополита було звільнено, і під час триденного перебування в Москві йому вдалося послати телеграму до о. Величковського з проханням негайно приїхати для залагодження важливої справи. Оримавши телеграму, о. Василь прибув до Москви і відправив з Митрополитом Сліпим Літургію, під час якої о. Величковського було висвячено на єпископа й призначено місцеблюстителем Греко-Католицької Церкви в Україні. Очоливши мовчазну Церкву, владика Величковський висвятив понад 40 нових священиків. Він написав і поширював книжечку про Матір Божу Неустанної Помочі, провадив активну душпастирську діяльність, часто слухав радіо "Ватикан". Цих фактів для КГБ було достатньо, щоб 27 січня 1969 року заарештувати його вдруге й засудити на три роки ув'язнення, яке владика відбував у тюрмі найсуворішого режиму в місті Комунарську поблизу Донбасу.

Після закінчення терміну ув'язнення в 1972 році владику Величковського відправили за межі СРСР. Величковський відвідав свою сестру в місті Загребі (Югославія), а потім поїхав до Рима, де зустрівся з Блаженнішим Верховним Архиєпископом і Кардиналом Йосипом Сліпим. Папа Павло VI сердечно прийняв владику Величковського і понад 40 хвилин розмовляв із ним про переслідування Греко-Католицької Церкви в СРСР.

Провівши деякий час у Римі, владика Величковський їде на запрошення Митрополита Максима Германюка до міста Вінніпега (Канада). Тут місцеві українці вітали його як героя, незламного борця, довголітнього в'язня концентраційних таборів, що вижив наперекір всім силам зла. 24 серпня 1972 року владику вітала молодь Українського пласту в оселі "Вовча тропа". Коли владика проходив між рядами молодих українців, з чотирьох тисяч грудей водночас вирвався оклик: "Слава, слава, слава..." Владика виголосив патріотичну промову, передав вітання від ровесників з України, згадав про славні подвиги козаків і Січових Стрільців, для яких сенсом всього життя було гасло "Бог і Україна".

Недовго довелося єпископові Василю Величковському бути для українців діаспори живим свідоцтвом переслідувань підпільної Греко-Католицької Церкви. Немовби передчуваючи близьку смерть, владика Величковський відвідував українські парохії по всій Канаді й Сполучених Штатах. Як свідчить брат Василь Стець, перед від'їздом за кордон владиці Величковському за наказом КГБ зробили ін'єкцію отрути сповільненої дії, і тому він не прожив на волі й року. 30 червня 1973 року його сповнене любові батьківське серце зупинилося на 70-му році життя та 10-му році єпископських свячень. Але удари цього серця наче промовляють в наших душах: "Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих з вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матимете горе десять днів. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя" (Одкр. 2,10).

Зважаючи на свідоцтво праведного життя блаженної пам'яті Кир Василя Величковського, зокрема, його витривалість, мужність та вірність Христовій Церкві, виявлені під час переслідувань за віру, з нагоди 2000 Ювілейного Року розпочато беатифікаційний процес. 2 березня 2001 року процес завершився на єпархіальному рівні і справу передано до Апостольської Столиці. 6 квітня 2001 р. богословська комісія ствердила достовірність мучеництва Василя Величковського, 23 квітня факт мучеництва підтвердили збори кардиналів, а 24 квітня 2001 року Святіший Отець Іван Павло ІІ підписав декрет про беатифікацію Єпископа Василя Величковського як блаженного мученика за Христову Віру. Під час Святої Архієрейської Літургії 27 червня 2001 року Божого у Львові Святійший Отець Іван Павло ІІ проголосив Василя Величковського блаженним.

О мій Боже!
З глибини моєї душі віддаю поклін
Твоїй безмежній Величі.
Дякую Тобі за ласки й дари,
що ними Ти наділив Твого вірного
Слугу Блаженного Священномученика
Василя Величковського.
Прошу Тебе, прослав його також і на землі.
Благаю Тебе, уділи мені в своєму
Батьківському милосерді ласку (намірення),
про яку Тебе покірно молю.
Амінь.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ за матеріалами сайту Чину Найсвятішого Ізбавителя.

Тема надолуження і примирення.

В суботу 23 лютого 2013 троє волонтерів: Юрко, Валентина та я, Ольга, на чолі з отцем Костянтином вирушили відвідати хлопців, що знаходяться у Прилуцькій виховній колонії. Візит був приурочений до «Дня жертв злочинів та надуживання владою». Було обрано нелегку тему для обговорення – це тема примирення, каяття, усвідомлення кривди та наслідків злочину. Такою була офіційна канва візиту.

Отець Костянтин, звісно, був більш підготовлений, ніж ми, і емоційно, і інформативно. У кожного ж з нас, волонтерів, мабуть розгорталася значна внутрішня дискусія, про всіх не скажу, але мене огортали наступні думки та сумніви: Про що я можу говорити цим дітям, які в такому віці вже стільки всього важкого бачили? Які слова підібрати? Про який зрозумілий їм власний досвід можу говорити? Чи я здатна взагалі говорити на цю тему?! Чи я живу в мирі?! Чи я перепрошую та усвідомлюю у тих, кого я кривджу?! Чи каюсь я?! Які гріхи стоять між мною і Богом та не дають з’єднатися з ним?! І взагалі, хто я така, щоб говорити про це?! Чи достатньо моє серце чисте?! Чи говоритиме через мене Христос?... Чи зможу бути відкритою до цих дітей? Чи не перелякаюся? Чи не відчую відрази? Чи будуть вони мене слухати? Та інше… Мені довелося влаштувати собі серйозний іспит сумління, ще раз оглянути усе своє життя , оцінити його вартість у світлі направду Божих цінностей… І звісно сумніви були , мабуть до останнього кожен з нас не знав про що говорити і як саме говорити… навіть отець Костянтин, як мені видалось, поза тим, що він знав про що він говоритиме, підбирав слова і вагався як саме донести факти, ситуації і навіть жарти, які він підготував і які справді були влучними та доречними. І поза тим, це було схоже на ходіння по лезу: як сказати про гостре та наболіле, щоб не викликати супротиву, закриття, захисту, байдужості, щоб не принизити, не прибільшити почуття вини... І дивлячись на отця Костянтина, на оці пошуки правильних та влучних слів я відчула, що не так важливо про що саме ми говоримо – нас все одно слухають, навіть якщо і трохи куняють - панує атмосфера довіри і відкритості, діалогу сердець. У ній важливо ЯК ми говоримо, я відчула, що необхідно говорити щиро, відкрито, легко, радісно, з добрими намірами, з посмішкою, з ВІРОЮ… Важливо передати хлопцям свій досвід Добра, Любові, Божого Світла. Я спробувала це натхнення, цей настрій втілити і потрібні слова з’явилися, можливо Дух Святий зійшов та промовив... Я вдячна усім людям, а також і небесним силам, які покерували так, що я отримала цей досвід, що ми усі разом отримали цей досвід – досвід свідчення своєї віри у все найкраще, чим є для нас Бог: у Небо, Добро, Радість, Красу. Як важливо було свідчити про Бога там, де його Світла дуже потребують. Як важливо було сказати про це дітям, у яких все життя ще попереду… Я сподіваюся, що це не остання нагода, що це тільки початок – перші вкинені особисто мої зерна на цій ниві, дасть Бог не останні.

Такі мої внутрішні особисті переживання та враження. Є також інші позитивні враження від побаченого у колонії, є те, що неочікувано вразило: персонал досить привітний, в закладі не відчувається тієї суворості, яка є у дорослих закладах, інтер’єр досить приємний та комфортний – загальне враження від закладу, як від табору для складних підлітків, яким необхідна дисципліна, але не як від карального закладу.

Нааайбільше мене вразили красиві вручну ковані грати з листочками та квіточками, на вході у заклад. Потім виявилося, що грати робили хлопці – є майстер, який вчить їх ковальству. Також хлопці вчаться робити ремонти, самі відремонтували собі кімнату відпочинку, на зароблені кошти спільно купили плазмовий екран – у вільний час слухають музику та дивляться фільми. Таким чином, це не просто відбуття покарання, але можливість розвитку, набуття професії, набуття позитивного досвіду дорослого життя: заробітку, витрачання коштів. У мене навіть виникали такі окремі думки, що можливо на волі ці діти проводили б час менш продуктивно… Це висновок спірний, але, однозначно, що хлопцям дається шанс розвиватися, набувати конструктивного життєвого досвіду, який допоможе в подальшому побудувати достойне гарне життя. Хотілося б всім працівникам побажати натхнення, терпеливості та віри у важливість, необхідність та ефективність їх праці. А звичайним людям - віруючим, людям доброї волі - шукати можливості долучитися до такого чи схожих служінь. Хочеться сказати: "Люди! Послужити потребуючому, вчинити щось добре - це радість, задоволення, благословення, благодать! Винагорода однозначно є більшою, ніж те, що ми затрачаємо. Спішімо творити добре!"

Волонтер Ольга Максименко.