В'язні та працівники Івано-Франківського СІЗО отримали благословення Йорданською водою (фото)

У п`ятницю, 30 січня, в Івано-Франківському слідчому ізоляторі (вул. Коновальця, 70) відбулося благословення Йорданською водою осіб, позбавлених волі, а також працівників СІЗО, яке уділили о.Арсен Панчак та о.Василь Сливоцький, помічники капелана Івано-Франківського СІЗО та сотрудники парафії Зіслання Святого Духа, що знаходиться в м.Івано-Франківську по вул.Коновальця, 105 (парох о.Віталій Дем'янець).
Вже традиційно священики щороку відвідують Івано-Франківський слідчий ізолятор з Йорданським благословенням, а також в молитовній каплиці СІЗО задля більшої духовної опіки та уваги до ув`язнених регулярно відправляється Служба Божа, як у неділю так і в дні великих свят.

Мистецькі заходи відбулися для в'язнів в установах у Києві і в області

31 січня 2015 року Жіночий вокальний ансамбль «Аніма», що при церкві св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі під керівництвом Катерини Чаплик, здійснив місійну подорож до виправних уставнов, розташованих на Києвщині. Колектив у складі Наталії Грищенко, Наталії Мальцевої, Роксолани  Шпіци, Анастасії Друзюк, Катерини Чаплик, Мирослави Кирилюк, Олени Сакалюк відвідав Березанську (№ 95) і Бориспільську (№ 119) виправні колонії Управління ДПтС України у Києві та Київській області, де відбувають покарання чоловіки. Групу супроводив капелан о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

«Вітаємо вас християнським привітом «Христос Рождається!», яким за звичаєм Церкви ми здоровимо одне одного аж до завершення кола різдвяних свят у день Стрітення Господнього. Наш виступ торкається ретроспективи пережитих нами великих християнських свят від Різдва до Богоявління, коли від хаму до храму, від оселі до оселі з побажанням любові і добра йдуть ватаги колядників», - розповіла Катерина Чаплик численним в'язням, які з величезним зацікавленням зібралися у залі. Під час такої теплої зустрічі прозвучали хорові і вокально-інструментальні твори, які досягали до самої глибини душі усіх присутніх. Олена Сакалюк поміж творами прочитала поезії зі своєї авторської збірки. У виконанні піаністки, володарки Гран-Прі, І премії Міжнародного конкурсу піаністів (Італія), викладача НМА України ім. П. Чайковського Наталі Мальцевої та солістки Наталі Грищенко – лауреата Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів прозвучали класичні твори та українські народні пісні в обробках. Перед слухачами з кількома композиціями виступила також скрипалька, артист Президентського оркестру Мирослава Кирилюк.

До засуджених промовляв також о. Костянтин Пантелей, що розповів про наслідки приходу Спасителя у світ для долі кожної людини на землі. Про Христове Воплочення задля звільнення людини від гріхів. Про покликання до свободи, яка позначає життя віруючого християнина.

Зустріч стала чудовою нагодою до діалогу. Відвідувачі узнали про високий рівень патріотизму серед засуджених та про їх внесок праці у справу перемоги України в неоголошеній війні з московськими інтервентами. Свою продукцію установи  Київщини відправляють на потреби наших воїнів-захисників. Зустріч закінчилася молитвою за Український народ.

Вистава в Києві Львівського християнського театру “Еммануїл”

31 січня у Київській слідчій в'язниці відбувся показ вистави “За героїв та інших – молитва" (сценарій та режисура Жанни Горай) для засуджених відділення господарчої обслуги, які відбувають покарання в установі. 

У виставі йдеться про події 1947 року, а саме: у Львові, у великій комунальній квартирі мешкають різні люди, які приїхали зі Сходу і місцеві, стара полька та єврей. Кожен має власні погляди, звички, вірування… Конфліктні ситуації. Це прообраз різних представників народу що мають спільну, дану Отцем Батьківщину. Артисти своєю майстерністю намагались довести до 60-ти глядачів основну мету вистави – чи можемо ми жити в мирі та любити один до одного.

Присутні з неабиякою цікавістю переглянули театралізоване дійство і гучними оплесками висловили подяку акторам за їхню роботу. Керівник групи Жанна Горай подякувала за щирий прийом.

До акторського складу Львівського християнського театру «Еммануїл» входить близько 50 волонтерів-людей різного віку і занять: актори-дошкільнята, є і люди пенсійного віку. Репетиції та поїздки здійснюються у вільний від основних занять час. Нерідко члени колективу самостійно фінансують власні проекти.

Від свого народження Львівський християнський театр «Еммануїл» почав мандрувати. Глядачами театру найчастіше ставали люди, що знаходились у екстремальних життєвих обставинах: пацієнти найрізноманітніших медичних закладів,- у тому числі,- психіатричних лікарень та пансіонатів, вихованці сиротинців та шкіл-інтернатів, УТОГ та УТОС, соціальні заклади різного профілювання, військовослужбовці всіх родів військ.

На третьому році свого існування театр «Еммануїл» почали називати «військовим театром». Акторам-волонтерам нерідко довелось ночувати у армійських казармах та їсти солдатську кашу.

У 2004 році «Еммануїл» вперше дав виставу у Львівській ВК-30. З того часу розпочалась одна з найважливіших сторінок життєпису театру. Львівський християнський театр, за сприяння Українського Державного Департаменту пенітенціарної служби та Управлінь ДДПС всіх, без винятку, областей України неодноразово відвідав понад 130 виправних закладів. Театр виступав не лише перед засудженими, але й перед пенітенціарними працівниками та їх родинами. Двічі було проведено успішний експеримент: у Львівській ВК-48 відбулась постановка вистав, де жіночі ролі виконувались акторками театру «Еммануїл», а чоловічі ролі дістались засудженим, що відбували покарання у вищезазначеній ВК-48.

За матеріалами СВПР Управління ДПтС України в м.Києві та Київській області

Пенітенціаре душпастирство УГКЦ.

Духовність свята Петра Вериги і служіння в'язням.

Ти вселився в життя живих, ув'язнений ради нього, сокрушив узи Веліяра*, що зв'язав тебе: ради цього почитаємо твої вериги**.

(Канон Утрені свята)

Кайдани Св. Апостола Петра. Рим.

Свобода - найцінніший дар людині від Бога.  Свобода найбільше розкриває таємницю того,  як саме людське єство покликано бути божим образом і подобою. На жаль, через гріх людина втрачає свободу. Найперше втрачає її внутрішньо. Але може потрапити в неволю навіть фізично. Не лише гріх є причиною утрати свободи: в кайдани в'язали і праведників за віру. У часі випробовування війною, яке переживає тепер наш народ, ворог погрожує і знущається неволею.  Христос закликав нас відвідувати в'язнів і за них молитися. Петрові вериги стали для нас цікавим тлом для роздумів.

29 (16) січня Церква встановила свято Почитання оков Св. Апостола Петра в пам'ять про їх чудесне з'єднання. Вони зберігаються неподалік римського Колізею у храмі San Pietro in Vincoli, що означає «Св. Петро в кайданах». Нагадаємо, що це ті кайдани, з яких Св. Петро був чудесно звільнений появою ангела (Діян. 12). За наказом Ірода апостола закували в кайдани в Єрусалимській в'язниці. Вночі явився йому ангел і вивів його на волю. За правління імператора Константина Великого вериги перебували в єрусалимській церкві Воскресіння Христового. У 439 році єрусалимський патріарх Ювеналій подарував кайдани грецькій цариці Євдокії. Одну частину оков цариця взяла до Царгорода, а другу послала в Рим своїй доньці Євдоксії, яка з великою побожністю прийняла дар й наказала збудувати церкву Св. Петра в оковах, де згодом поклала кайдани. У Римі були ще й інші ланцюги, якими був скутий Апостол Петро в Мамертинській в'язниці під час переслідування імператора Нерона. Ці кайдани у V ст. Папа Сикст III наказав з'єднати з тією частиною оков, які були подаровані цариці Євдоксії. Коли окови торкнулися одні одних – сталося чудо: обидві частини з'єдналися в один суцільний ланцюг! На згадку цього дива Церква встановила свято Почитання оков св. Петра.

Існує відоме прислів'я: "Тільки раб цілує свої кайдани". Дійсно, християнство численні політ-філософи називали релігією рабів. Імперські можновладці вважали християнську віру зручним знаряддям ефективного поневолення та маніпуляції масами. Ліберали й атеїсти, а також ново-язичники нехтували нею, бо одні прагнули самі вирішувати що є добре, а що зле, другі встановили моральні принципи, які накреслювала їх ідеологія, треті реконструювали релігійні інтуїції або хиби далеких поколінь. Багато хто відкинув віру в Христа через те, що асоціював її не стільки з можливістю змінитися самому, скільки зі старанням змінити Бога.

Метою пенітенціарного душпастирства є супровід людей, які опинилися в неволі, насамперед християн, та допомога в усіх їхніх потребах, щоб вони не втратили зв'язок із Церквою.  Душпастир допомагає усім, без огляду на конфесію, ба навіть невіруючій людині. Хоча в першу чергу він посланий до християн. Священик для в'язнів - свідок, що має привернути їм той дар внутрішньої свободи. Для когось в'язниця стає першим місцем, де душа вперше прислухається до голосу Євангелія. Часом ув'язнення стає одиноким шансом для навернення і Ласкою Бога, що вириває розкаяну душу перед вічними муками.

Численні в'язні переносять неволю через переслідування, без вини. Страждання злочинців у в'язниці також часом перевищують міру зла, яке вони поповнили. Багато в'язнів потрапивши в неволю благають Бога про чудо. Проте життя Св. Апостола Петра показує нам, що в одному випадку чудо сталося через ревну молитву Церкви (Діян. 12.5). В іншому - Петро добровільно прийняв кайдани, щоб розділити участь Церкви, страждань вірних у часі неронового гоніння. Ця історія була відображена в романі Генрика Сенкевича "Quo vadis". 

"Петро, ти носив наче злочинець кайдани, руйнуючи злодіяння ворожі, щоб нам від них визволитися" - повчає нас уривок канону з Утрені свята.

Молитва у храмі San Pietro in Vincoli поглибила моє сприйняття служіння ув'язненим. І повірте, мені прийшлося бути свідком чудес, що сталися у в'язниці.

Протоієрей Костянтин

*Слово Веліяр означає в єврейській мові зло й стосується диявола, що є причиною всякого зла.

**Вериги - кайдани, в'язи, пута, окови.

Святковий відгомін.

Вже давно позаду такі довгоочікувані всіма свято Миколая,  Різдвяні та Йорданські свята. Попри безліч невтішних новин, які отримуємо з різних кутків нашої держави, особливо в цей час намагаємось поширювати добро серед тих, хто так мало зазнав його у житті, а саме – у виправних закладах нашого краю.

Донести ув’язненим цінність творення добра, радість Христового Різдва, та правду що всі ми у хрещенні є улюбленими Божими дітьми намагались капелани  Львівської Виправної Колонії №30 та Львівського Слідчого Ізолятора. Завдяки щедрим пожертвам небайдужих людей, до дня св. Миколая наші підопічні могли отримати святкові подарунки. Готуючись прийняти звістку про народження Спасителя, всі охочі ЛВК № 30 мали нагоду взяти участь у передріздвяних реколекціях, які проводив  о. Андрій Качмар, ЧНІ. Протягом цих днів багато учасників приступало до Тайни Покаяння та, як зазвичай, взяти участь у святій Літургії. Час Йорданських свят для душпастирів асоціюється з відвідинами домівок з Йорданською водою Відбулись ці відвідини і у виправних закладах м. Львова. Йорданське благословення зійшло як на камери ув’язнених, приміщення лікарні при львівському СІЗО, так і на адміністративні будівлі. 

Нехай Воплочений Спаситель назавжди оселиться в серцях ув’язнених та працівників пенітенціарної системи, а Його благословення допомагає долати всі труднощі та виклики щоденного життя.

225 роковини пам'яті Джона Говарда.

Меморіал Джона Говарда, у Херсоні.

Пенітенціарна ідея вже сформувалася в науково-практичному значенні як цілісна система уявлень про природу, соціальну роль та зміст виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі. Її основу складали думки видатних філософів і мислителів минулого, істинність яких пройшла випробування часом існування всієї людської цивілізації. Новий поштовх для їх розвитку і трансформації саме до пенітенціарної ідеї дав вихід у світ у 1777 році твору Джона Говарда «Стан тюрем».

Розум і серце народу скоріше черствіють та грубіють від страждань злочинців, ніж відчувають будь-який благодійний вплив.
Дж. Говард

Патріарший хор відвідав в'язнів

22 січня 2015 року у свято Соборності України хор Патріаршого Собору Воскресіння Христового Української Греко-Квтолицької Церкви, під керівництвом Тетяни Стефанишин, виступив з різдвяною програмою в київській слідчій установі. Відбулося два хорових концерти: один перед персоналом Державної пенітенціарної служби, другий перед засудженими, що відбувають покарання у Київському слідчому ізоляторі. До програми було включено хорові обробки народних колядок і щедрівок українських класиків і сучасних авторів. Зал іскрився енергією виконавців. Патріарший колектив, що відзначається високою культурою хорового виконання, подарував слухачам незабутні хвилини й зумів поділитися найціннішими перлинами української культури.

Від 2008 року хор Патріаршого Собору побував у Чернігівській, Менській, Білоцерківській, Кагарлицькій, Ірпінській, Бучанській виправних колоніях та у Київському слідчому ізоляторі. В деяких установах хор виступав кількаразово.

Виставка відкрилася у Збаразькому замку.

19 січня у Празник Богоявління Господнього у приміщенні Замкового палацу відбулося відкриття Національної пересувної виставки образотворчого і прикладного мистецтва в'язнів «Переображення Господньою любов’ю». Начальник відділу обслуговування туристів національного заповідника «Замки Тернопілля» Ольга Станкевич привітала всіх присутніх на виставці і побажала їм миру і спокою, закликала відкрити своє серце для сприйняття творів виставки, задуматися над смислом життя. Споглядаючи творчість людей позбавлених волі всі присутні мали змогу побачити засуджених з іншої сторони. «Господь себе об’являє в творах в’язнів для того, щоб наблизити нас до співчуття, – сказав в’язничний капелан ВК №63 отець Омелян Колодчак, – відкрити їхній внутрішній світ. Богоявління – продовження Божого об’явлення. У сьогоднішнє свято до кожного з нас Господь промовляє: – Це син мій любий. Він приймає кожного з нас у своє синівство. Вдивляючись у ці ікони ми маємо задуматися яким є моє ставлення до тієї людини, яка її створила. Через цю виставку церква хоче допомогти відкрити внутрішній духовний світ тих людей позбавлених волі, показати їхнє переображення Господньою любов’ю, дати можливість їм увійти в суспільство вже іншими людьми, які через своє покаяння і переосмислення наблизились до Бога. Твори в’язнів брали участь і у міжнародних виставках, на яких займали високі місця. Сьогодні зичу всім присутнім через відкрите небо і благодать Духа Святого пізнати ці роботи.»

На виставці були присутні представники влади, зокрема заступник голови райдержадміністрації Наталя Михайлівна Заваденко, заступник начальника ВК-№63 із соціально-виховної і психологічної роботи Людмила Василівна Леськів, волонтери в’язничного служіння, працівники освіти.  Наталя Заваденко поділилася своєю думкою про виставку: «Переглядаючи роботи людей обмежених у своїй волі ми маємо змогу побачити їх з іншого боку. Багато людей у в’язницях навертаються до

Бога. Можливо через те, що у них є багато вільного часу, є можливість переосмислити своє життя і навернутися. Там є багато талановитих людей, яких ми виявляємо у спілкуванні з ними.» Світлана Довгопола розказала про свою трьохрічну волонтерську роботу у в’язниці, поділилася своїми враженнями від спілкування з засудженими. Виставка перебуватиме у Замковому палаці до кінця місяця. Наостанок всіх присутніх отець Омелян окропив Йорданською водою.

Надія Тхір

Відбулося засідання правління Християнської міжконфесійної місії.

20 січня 2015 року, в центральному апараті Державної пенітенціарної служби України проходило розширене, за участі керівництва ДПтС України, засідання Правління Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі». У рамках зустрічі були обговорені підсумки служіння Церков Української Міжконфесійної Християнської Місії в органах й установах ДПтС України у 2014 році та заплановано проведення спільних заходів Місії і ДПтС України у 2015 році. Захід відбувся на тлі підготовки профільним комітетом Верховної Ради України до прийняття у першому читанні законопроекту № 1154 про в'язничне капеланство, в розробці якого брали участь представники Церков Місії.

Церкви представляли: протоієрей Віктор ЯЦЕНКО, Голова правління Місії, Голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах пастирської опіки пенітенціарної системи; протоієрей Євген ЗАТІРКА, заступник керівника відділу по духовному вихованню в місцях позбавлення волі Української Православної Церкви (Київський Патріархат); пастор В’ячеслав КОГУТ, керівник Відділу соціального служіння Всеукраїнського Союзу Християн Віри Євангельської; пастор Іван ЛАРІОН, заступник керівника Відділу капеланського служіння Української Уніонної Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня; Євген ДМИТРІЄВСЬКИЙ, Старший пастор тюремного служіння Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри України; пастор Олександр ПУХЛЯК, керівник тюремного служіння Об’єднання Незалежних Харизматичних Християнських Церков України; диякон Віктор ДУДКА, керівник тюремного служіння Всеукраїнського Союзу об'єднань Християн Євангельських Християн-Баптистів; секретар Місії - протоієрей Костянтин ПАНТЕЛЕЙ, керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України. У заході взяли участь Голова ДПтС України Володимир Палагнюк, перший заступник Голови ДПтС України Віталій Ошовський, начальник управління соціально-психологічної роботи із засудженими ДПтС України Ігор Андрушко, заступник начальника соціально-психологічної роботи із засудженими ДПтС України Віталій Хведчук.

Керівник відомства Володимир Палагнюк привітав присутніх із завершенням різдвяних свят та подякував за щиру співпрацю. Він відмітив важливість служіння християнських конфесій для осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, та запевнив, що ДПтС України створює всі умови для сприяння підвищенню гарантій дотримання права засуджених та ув'язнених на свободу віросповідання, удосконалення духовної роботи в місцях позбавлення волі. Голова служби наголосив, що ДПтС України з повагою ставиться до права кожної з релігійних конфесій на здійснення своєї діяльності, яка виходить, насамперед, із закріпленого у Конституції України принципу рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом. Він висловив вдячність представникам в'язничного служіння за проявлену солідарну підтримку у часі випробовувань, які торкнулися ув'язнених та персоналу ДПтС, що опинилися в зоні окупації на сході країни. 28 пенітенціарних установ на Луганщині і Донеччині знаходяться на території, які тимчасово не контролюються українською владою, що спричиняє перебої з харчуванням, негуманні умови утримання та порушення людських  і громадянських прав в'язнів. Відомі як випадки звільнення й озброєння кримінальних злочинців незаконними формуваннями, так і масова відмова в'язнів ставати на бік так званого ополчення. Оскільки, згідно законодавства, конвоювання засуджених передбачено тільки військами МВС (Національною Гвардією), не вдалося досягнути домовленості з терористичними збройними формуваннями про евакуацію в'язнів. Своєчасно це стало можливим лише для 171 жінок, яких 16 жовтня 2014 року із Червонопартизанської установи виконання покарань (№ 68) було евакуйовано до Качанівської виправної колонії (№54) в Харківській області .

За спільним рішенням правління Місії та керівництва ДПтС було погоджено підготувати серію заходів для службовців з метою ознайомлення з біблійними основами пенітенціарної ідеї. Також було стверджено потребу у подальших робочих зустрічах для формування засад діяльності Душпастирської ради при центральному апараті ДПтС України. Сьогодні в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах налічується 140 храмів, церков і каплиць, відкрито 175 молитовних кімнат. За інформацією, наданою територіальними органами управління, богослужіння постійно відвідують понад 35 тисяч засуджених.

На думку учасників засідання, подальший розвиток співпраці Державної пенітенціарної служби України з Українською міжконфесійною християнською місією «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» сприятиме формуванню християнських засад і чеснот у персоналу служби, як і надасть можливість вибудовувати систему істинних духовних цінностей у житті засуджених, морально загартує їх, застереже від повернення до злочинної діяльності.

Після зустрічі в центральному апараті Державної пенітенціарної служби України члени правління Місії відвідали Ірпінський виправний центр (№132) управління ДПтС України у м.Києві та Київській області. Гостей супроводжували заступник начальника управління ДПтС України в м. Києві та Київській області Сергій Оміновський та начальник установи Олега Кривий. В установі члени правління Місії відвідали кімнати короткострокових та тривалих побачень, гуртожиток та їдальню для засуджених, а також Каплицю, освячену на ім’я ікони Божої Матері «Невпиваєма чаша», де священнослужителі проводять богослужіння та виховні бесіди із засудженими. Продовжилось засідання Правління Місії обговоренням планів та перспектив проведення спільних заходів Місії у 2015 році.

Фото прес-служби ДПтС України.

Богоявленська цілюща джерелиця.

19 січня 2015 року, у свято Богоявлення, на Аскольдовій Могилі традиційно освячують воду для вірян. Не забувають і про в'язнів. Відвідини в'язнів у Київському слідчому ізоляторі та у відомчій лікарні на території ВК № 85 з хрещенською водою супроводжувалося проповіддю і благословенням. Особливо цього дня чекають хворі в'язні, що знаходяться на лікуванні. Але тепер уперше вони отримали саморобні поштівки, виготовлені дітьми в недільній школі. Їх передала громада при монастирі Св. Василія Великого у Києві. Благословення хрещенською водою отримали також пенітенціарії.

о. Любомир Григель провів Йорданських відвідин персоналу Самбірської колонії.

о. Бухвак повідомляє, що з 19 січня почалися Йорданські відвідини в №55

Хрещенські богослужіння пройшли в установах Львівщини.

В установах ДПтС України Львівської області відбулися богослужіння з Чином Великого освячення води, як повідомив о. Тарас Мирка, відповідальний за пенітенціарне служіння у Львівській Архиєпархії.

Церква покликала мене до служіння в пенітенціарному душпастирстві.

Злодії. Убивці. Крадії. Думаючи про злочинців, ми ніколи не враховуємо, що це теж чиїсь діти. Комусь за них болить душа. Ми ж вважаємо справедливим для них тільки покарання. Або байдужість. В’язничний капелан отець Костянтин Пантелей спілкується з цими людьми, як з… людьми. З повагою і обережністю до їхніх почуттів.

Отче, яка Ваша місія?

Церква покликала мене до координації служіння в пенітенціарній сфері. Чи потрібно це комусь? В першу чергу, звичайно, це потрібно Богові. Також я бачу велику потребу у в’язнів, а, відповідно, і для себе. Мені важко сказати, що вони чекають почути. В’язні не діляться своїми очікуваннями стосовно цього. Думаю, в реаліях, у яких вони опинились, їм просто радісно бачити людину, яка сприймає їх без осуду, яка просто  присутня…В тих місцях, де всі ходять вбрані в уніформу. Священик там – це людина, чиє служіння не пов’язане з обмеженням свободи. Присутність священика у в’язниці змінює акценти, ставить наголос на чомусь іншому. Ці люди перестають почувати себе відчуженими. Вони чуються потрібними.

Як примирити в’язнів, які вчинили важкі злочини, самих зі собою? Допомогти їм знайти спокій?

Це предмет сповіді. Вони шукають цього: можливості зрозуміти самих себе. Тому для них це одне з важливих питань. Однак діяльність капелана не слід плутати із завданням психолога.

Справа в тому, що в пенітенціарній сфері працюють професійні психологи. В якійсь мірі ми, в’язничні капелани, теж несемо соціальні і психологічні контексти, самим душпастирством. Але ми не користуємось інструментарієм, яким послуговується психолог. Ми не проводимо тестування, не проводимо тренінгів. Ми працюємо в зовсім різних площинах. Залишаємось кожен на у своїй ніші. Потрібна психологічна робота, соціальна служба, але потрібне також служіння священика. Це абсолютно не порівнювані речі.

Чи вдається вибудувати діалог?

Все дуже по-різному. В’язні можуть бути цілком мовчазними і тільки сприймати, слухати, без жодної реакції. Таке трапляється, коли присутня якась інша особа. Це складно, немає зворотного зв’язку. Не знаєш, що вони розуміють? Чи вони сприймають, чи народжується якийсь  спротив або неприйняття почутого? Люди слухають уважно, дивляться. Слід розуміти, що кожна така людина  переживає тяжкі хвилини свого життя і не знаходить для себе відповіді «Що і чому? Доки?». Кожна людина, яка знаходиться за ґратами, має причини по-різному сприймати духівника. Часом це може бути гнів. Іноді ж така реакція - це може бути провокація, перевірка - хто прийшов? Може бути, що людина сумнівається в щирості, мотивації духівника: чому він сюди приходить? Кожна реакція залежить від стану душі людини.

В’язень і священик перебувають у абсолютно різних системах цінностей… Як ви з цим ладнаєте?

Людина може взагалі не асоціювати себе з вірою, з церквою. Але проблема в тому, що це нічого не говорить про цінності.   Вони можуть мати цінності ще вищі, сильніші. Річ у тім, що вони, в своєму дослідженні життя, знаходяться глибше навіть, ніж хтось із нас. Ми  знаходимося в спокійній ситуації. А вони, з огляду на різницю в інтенсивності свого пошуку, якраз зацікавлені в тому, щоб свідчення, яке священик приносить було якомога менш поверхневим. Якщо ми залишаємось на поверхні і не заходимо на глибину, на якій він знаходиться, в’язня це не просто дратує, - його це гнівить. Питання добра і зла, питання як сприймати обставини, змінити які вище сил, – всі духовні питання в них загострюються. І ці люди не терплять навіть тіні фальші. На будь-яку тему можна говорити прекрасними словами формально, але це не означає, що це сприймуть. Сприймають тоді, коли людина слухає, реагує. У мене був випадок коли один в’язень після розмови просто зізнався, що хотів мене перевірити. Сумнівався в тому, чому я прийшов і що я тут шукаю.

Як спілкуватись із в’язнем на християнську тематику?

Людина ставить запитання, або мене виводить на чисту воду своєю поведінкою, а тоді… У людей в неволі є багато релігійних питань, на які неможливо дати просту відповідь. І не дати відповіді теж неможливо. Найбільш важлива річ – зрозуміти людину. Не даючи їй рецепти. Священик в колонії чи тюрмі – це не довідник з релігієзнавства. Священик – це свідок. Добрий чи фальшивий. І його сприймають як свідка: «Подивися, як я тут живу, подивись що зі мною відбувається... Скажи, наскільки те, що я скоїв заслуговує такого мого стану. Скажи мені, якщо можеш, як з цим справитись: з невідповідністю того, що я скоїв з тим станом, в якому я перебуваю. Спробуй дати мені рецепт життя, при тому, що я сам можу давати рецепти життя…» Наприклад, я не вважаю, що належу до людей, які пережили тяжкі досвіди життя. І давати, з висоти свого не пережитого горя, рецепти людині, яка це горе переживає – це цинічно і бездушно. Тому повинна бути обережність. Повага до того, що людина може почувати, і як вона може себе повести.

Які проблеми в’язничного капеланства зараз актуальні?

Є запити, матеріальні, на які ми могли б зреагувати. Наприклад зараз на території окупованій росіянами і тими, хто з ними пов’язав свій вибір, залишились в надзвичайно складних умовах наші громадяни. Це в’язні, які залишились на окупованих землях. Там є понад 20 пенітенціарних установ, які знаходяться в жахливому стані. Їх не годують особливо… ніхто не цікавиться ними. У них є альтернатива: їм можуть дати зброю і спонукати їх заробляти вбивством на боці так званих «ополченців». Але не всі на це погоджуються. Ті, хто  залишаються в цих тюрмах… Вони у дуже тяжкому стані. І вони дзвонять і просять «Зробіть щось, щоб нас відпустили… Дайте нам щось їсти». Формально кажучи ми можемо допомогти. Але зараз, коли наші вояки потребують підтримки, сказати суспільству «давайте скинемось на в’язнів?». 

Є і простіші випадки, є більш доступні тюрми, які не перебувають під окупацією, які теж потребують допомоги. Ми робимо кілька раз на рік такі акції, але вони доволі кволі. Рівень підтримки, не зважаючи на простоту цієї дії, - мінімальний. Найскладніше пояснити що це потрібно. Бо є з ким порівнювати: люди в онко-лікарнях, діти-сироти, війська, що перебувають у потребі… Не було би війни – все-рівно було би складно. У Києві мені дуже допомагає громада Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, також, часом громада при монастирі Св. Василія Великого. В маленьких містах капелани чуються самотніми без підтримки. Тому дуже важливо розбудити увагу місцевого єпископа до в'язничного служіння, а ще більше - церковних громад і спільнот вірян.

В цьому є складність в’язничного капеланства. В’язні потребують елементарного, предметів гігієни, одягу, їжі. Лише тоді все, що звучатиме на релігійну тему буде автентичним.

Чи трапляються, після всього побаченого, зневіра або конфлікт переконань?

Ні, до зневіри ніколи не доходить, Богові ці люди дуже потрібні, тому завжди приходить вчасна підмога від несподіваних доброчинців. Я не маю релігійних переконань. У мене є релігійна віра. Релігійні переконання – це теорія, ідеологія. А моя віра – це не ідеологія. Я не несу в тюрму ідеологію. Вона привела б мене до стану ворожнечі проти того, хто є інакший, ніж я. Тому я не маю переконань. А маю тільки віру. І її я несу.  

Маріанна Фіртка.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.

«Терпеливістю і милосердям!»

Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовківського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Сьогодні душпастирська опіка проводяться регулярно в пенітенціарних установах № 14, 30, 34, 40, 41, 44, 47, 48, 50, 55, 63, 85, 110, 112, 118, 128, 135 у дев'яти слідчих ізоляторах та в трьох колоніях для неповнолітніх України. Інші 6 установ наші священики мають можливість відвідувати тільки принагідно. З огляду на гібридну війну московії проти України, анексію Криму і окупацію окремих районів Донецької і Луганської області опіка над в’язнями була припинена в пенітенціарних установах № 3, 13, 120, 124. 

Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 32 священики-капелани. Більшість з них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах. Багато активних волонтерів є студентами або фаховими богословами, психологами, юристами, соціальними працівниками та педагогами. У різних сферах цього служіння беруть участь понад 1000 волонтерів на регулярній основі.

Сучасний стан кримінально-виконавчої системи відзеркалює процеси трансформації, що проходить українське суспільство. Пенітенціарна система переживає драматичні переміни. Після вторгнення російських військ на територію суверенної України на окупованих територіях Криму опинилося 4 установи, а в Донеччині і Луганщині - 28 пенітенціарних  установ. Є відомості про рекрутський набір злочинців, частина яких погоджується взяти зброю проти держави і народу. Відомі також випадки масової відмови засуджених пристати на пропозиції бойовиків. Постачання продуктів та забезпечення діяльності установ є вкрай затруднено. Президентом України дано доручення про покрокову евакуацію в’язнів з окупованих  територій Донбасу. Вповні вдалося це лише для ув’язнених жінок з Луганщини. Загальна чисельність в’язнів з грудня 2011 року до грудня 2014 року скоротилася зі 154 тисяч до 79 тисяч осіб. На тлі війни Пенітенціарне душпастирство УГКЦ зазнало поступового зменшення чисельності капеланів. Четверо колишніх в'язничних душпастирів беруть участь у капеланстві в місцях бойових дій.

Головними напрямками служіння капеланів є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є у Церкві Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння.

2001 року УГКЦ стала співзасновницею й учасницею Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”. Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). Від 2003 року УГКЦ є учасницею, на правах спостерігача, а з 2007-го – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка діє під керівництвом Конгрегації в справах духовенства, у співпраці з Папською радою “Справедливість і мир” та має статус спеціального консультанта ООН.

У листопаді 2007 року на прохання тюремного духовенства УГКЦ було проведено перший вишкільний семінар для священиків на базі Біло-Церківського училища ДКВС України. Це послужило народженню першої концепції навчання капеланів: у січні-лютому 2008 р. спільно з викладачами училища було погоджено 72-годинну програму навчання служителів Церков Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі» для здобуття мінімального рівня компетентності у кримінально-виконавчій сфері.

2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії. Традицією стало щорічне Всеукраїнське паломництво для працівників пенітенціарної системи України під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!» до Свято-Успенської Унівської Лаври.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяла участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011, грудень 2014).

2009 року у Києві, з ініціативи УГКЦ, було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 

2009 - 2011 року тривала І Національна пересувна експозиція мистецтва в'язнів «Переображення Господньою Любов'ю», яку побачили у 9-ти містах України.

2011 року, УГКЦ за співучастю Церков-учасниць Української міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики». Найактивнішу участь у підготовці цієї події взяло Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. Як наслідок цієї зустрічі триває розробка й обговорення проекту Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України.

12 грудня 2012 року Глава Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Святослав і Голова Державної пенітенціарної служби України генерал-лейтенант внутрішньої служби Олександр Лісіцков підписали Угоду про співробітництво. Угода є віддзеркаленням розвитку співпраці, передбаченої попереднім документом, підписаним Блаженнішим Любомиром 2007 року. Текст Угоди не лише підсумував структурні зміни, що сталися за останні 5 років, але також зробив наголос на опіку персоналу ДПтС України та членів їх сімей, слухачів навчальних закладів ДПтС України, засуджених та осіб, узятих під варту.

26 грудня 2012 року відбулася презентація першого підручника, що подає фахові орієнтири священикам і волонтерам для душпастирства у пенiтенцiарних закладах «Служити в’язням». Вона є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою та містить важливі документи Церкви стосовно цього прекрасного служіння.

У липні - серпні 2013 року представництво УГКЦ у складі міжконфесійної групи взяло активну участь у розробці пропозицій до Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо регулювання діяльності капеланів в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України) № 1154. 

19 серпня 2013 року був зорганізований Національний конкурс образотворчого і прикладного мистецтва  в'язнів «Преображення Господньою Любов’ю». Відтак, протягом 2013 - 2015 років триває пересувна експозиція містами України. Подія допомогла створити поле для діалогу між людьми, які опинились у місцях позбавлення волі та суспільством. Під час виставки відбувалися зустрічі, презентації, семінари та круглі столи, де неодноразово наголошувалося на необхідності реформування кримінального судочинства і пенітенціарної системи України, участі Церкви і суспільства у процесі соціальної інтеграції колишніх в'язнів.

20 липня 2014 перед збором близько 200 тисяч вірних та священиків на Всеукраїнській прощі до Зарваниці, Патріарх Святослав урочисто проголосив блаженного єпископа і мученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного служіння духовенства та віруючих Української Греко-Католицької Церкви.

02 грудня 2014 року у Києві була проведена Всеукраїнська науково-практична конференція «Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України». Цю подію було організовано Пенітенціарним душпастирством УГКЦ у співпраці з Українською міжконфесійною християнською місією «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі», Державною пенітенціарною службою України, Всеукраїнською профспілкою персоналу органів та установ Державної пенітенціарної служби, Релігійним інститутом Св. Томи Аквінського. Учасники конференції запропонували подальші кроки для впровадження капеланства. 

2015 року триває Всеукраїнська пересувна виставка мистецьких робіт в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю», яку проводить Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви спільно з БФ «Карітас-Київ» у співпраці з Державною пенітенціарною службою України. Поруч з відкриттям мандрівної експозиції відбувається навчання волонтерів Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Контакт:

преосвященніший Михаїл (Колтун),

єпископ Сокальсько-Жовківський,

керівник Департаменту УГКЦ

з душпастирства у силових структурах України

а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20

e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua

 

 

ієрей Костянтин Пантелей,

керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства

у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
моб. 098 422-9-221
e-mail: panteley@ukr.net

Павло Загороднов,

референт Відділу Курії УГКЦ з душпастирства

у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
моб. 097 397-29-40

e-mail: zagorodnov.p@gmail.com