В ІКВС відбувся семінар з програм примирення

28 лютого 2017 року в Інституті кримінально-виконавчої служби відбулася навчально-ознайомча зустріч здобувачів освіти із представниками місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» пастором Євгенієм Дмитрієвським і священиком Костятном Пантелеєм. Метою її було ознайомлення курсантів – майбутніх працівників підрозділів кримінально-виконавчої служби з методикою медіації в установах виконання покарань.

Під час зустрічі у тренінговій формі курсантам 3 курсу юридичного та психологічного факультетів Інституту представник місії пастор Євген Дмитрієвський розповів про досвід та перспективи розвитку медіації в Україні. Також обговорювалися питання змісту такого явища як медіація, її особливості та можливості для побудови нової системи виконання покарань в нашій країні.

Під час заходу курсантам та викладачам Інституту була представлена методика примирення різних суб’єктів медіації, що здійснюється за допомогою священнослужителів (капеланів). Сам захід був організований та проведений у рамках роботи над створенням в Інституті кримінально-виконавчої служби кафедри душпастирської опіки та пенітенціарної практики (на громадських засадах).

Науково-дослідний центр з питань діяльності
органів та установ ДПтС України

9 аргументів Блаженнішого Святослава про необхідність капеланського служіння у в’язниці

Серед капеланського служіння в УГКЦ особливо вирізняється в’язничне душпастирство. Саме служіння священиків в місцях позбавлення волі допомагає ув’язненим стати на добрий шлях. Нижче пропонуємо дев’ять цитат Блаженнішого Святослава про в’язничне капеланство, висловлені ним під час прямого ефіру програми «Відкрита Церква», присвяченого в'язничному капеланству.

- Присутність священика серед ув’язнених та тих, хто працює в пенітенціарній службі є необхідною умовою, аби злочинець міг справді віднайти свою гідність, міг пережити особисте навернення, міг повернутися з ув’язнення гідною людиною і більше не чинити злочину.

- Капелан є необхідний не тільки ув’язненим, а й тим, які працюють з в’язнями, аби можна було реально допомогти їм стати кращими, а з іншого боку, ще для того, аби ті, хто працюють з в’язнями й відповідають за них, мали необхідні якості, аби залишатися людиною, часами в не людських обставинах.

- Мистецтво в’язничного капелана, як душпастиря, полягає в тому, що найперше він не повинен цікавиться за що і чому особа потрапила за грати. Бо коли зближаємося із ув’язненим і знаємо наперед про його злочини, то це заважає бути свідком присутнього поруч милосердного Бога.

- Інше завдання в’язничного капелана – вміти слухати. Бо дуже часто, як ми знаємо в тій несправедливій системі, людина немає перед ким вилити свою душу, немає того, хто би справді звернув увагу на неї як на людину і поцікавився нею, її біллю.

- Капелани кажуть, що аби слухати, то потрібно упокорити себе перед в’язнем. Бо дуже непросто слухати такого типу історії, не легко увійти в біль і страждання цієї душі і свідчити їй присутність там живого Бога.

- Капелани, які приходять до ув’язнених, усім своїм єством відчувають присутність Бога поруч ув’язненого. Багато хто говорить, що вони стали свідками чудес навернення. Через служіння капелана людина справді може змінити своє життя завдяки видимій дії Божественної благодаті.

- Те, що людина не може змінити (чи сам ув’язнений, чи та система, чи наглядач) може змінити Господь. Один з наших капеланів свідчив, що цю красу переміни людського серця повинна побачити вся Церква. «Я так хотів, щоби зі мною прийшли інші...прийшло те суспільство зрештою, яке повинно зблизитися з цим ув’язненим», - ділився якось в’язничний капелан.

- Нажаль, часто суспільство відкидає цих людей, не дає їм шансу. Але Господь ніколи нас не відкидає. Як ми чуємо в притчі про блудного сина, Господь завжди чекає на свого блудного сина з розпростертими обіймами. Він готовий перший вийти йому на зустріч, обійняти і повернути йому гідність синівства.

- Капелан – самою своєю присутністю привносить в цю несправедливу, жорстоку, часто нелюдську ситуацію, де панують хижі закони кримінального світу, Боже світло. Тому до того світла так тягнуться ці спраглі душі, які його так потребують.

Департамент інформації УГКЦ

Тему примирення напередодні Неділі прощення обговорили в діалозі з підлітками у Прилуцькій колонії волонтери з Національного центру правозахисту

25 лютого 2017 року волонтерська група Національного центру правозахисту, яку представили Зоя Толок і Денис Поліщук, відвідали неповнолітніх у Прилуцькій виховній колонії, щоб провести діалог на тему прощення і вибачення. 

У вступному слові священик Костянтин Пантелей розповів про Неділю прощення напередодні Великого посту, в яку Церква спонукає християн здійснити найважливіші вчинки у житті: щиро вибачитися за спричинену кривду і з серця простити нанесену образу. Він привів надзвичайно знайомі усім приклади непорозумінь, які трапляються у житті людей з раннього дитинства. Також приклади порозуміння у християнських подружжях, які єдині здатні зберегти почуття взаємного прийняття і єдності в обставинах помилок і образ. Як капелан він представив проблему багатоступеневого відчуження, яке переживають в'язні. Кривди, які стають прикметою колонійського життя засуджених. Священик наголосив на потребі перемагати зло, яке так легко вселяється у людське серце через образу людської гідності. На необхідності надолуження за вкоєні кривди, яке слід вчинити по відношенню до людей, які постраждали внаслідок злочину.

Денис Поліщук у впровадженні до діалогу з вихованцями розповів про український контекст Міжнародного дня підтримки жертв злочинів та зловживання владою, що відзначався світовою спільнотою 22 лютого. Цей контекст є пов'язаний із вшануванням пам'яті загиблих від беззаконних дій злочинної влади 18 - 20 лютого 2014 року. Зловісною стала роль люмпенізації і криміналізації суспільства. Ці явища, що тривали усі роки незалежної України й особливо загострилися в 1990-х і після 2010 року, у 2012 - 2014 роках виплеснули на вулиці великих міст "тітушок", які були готові за гроші тероризувати населення, а на початку російського вторгнення перешкоджати пересуванню військової техніки ЗСУ до східних кордонів країни. Бувши учасником бойових дій, Денис Поліщук розповів як важко поконати зло і гнів у собі, щоб і в обставинах війни зберігати почуття братерства і людяності. Але який тріумф переживає людина, якій вдається витривати у любові навіть у обставинах війни. 

Відтак волонтери Національного центру правозахисту Зоя Толок, Маркіян Яциняк, Єлизавета Горак, Маргарита Тимошенко запросили вихованців до праці у малих групах. Юнаки знайомилися ближче з гостями й обмінювалися життєвими історіями, в яких їм вдавалось досягати примирення після кривди та в яких, нажаль, гнів і бажання зла чи помсти кривдникові перемагали. Щире ділення завершилося підсумками, про які розповіли самі вихованці та молитвою "Отче наш".

Світлини події 

Заґратоване дитинство.

Спільно з Пенітенціарним душпастирством УГКЦ відвідали Прилуцьку виховну колонію для неповнолітніх. Говорили про примирення. Однією з цілей слугувало побудувати діалог, дати зрозуміти юнакам, що вони не безрідні, що вони частина нашого суспільства. Вони такі самі, як й інші діти та будь-хто з нас. Частина єдиної української сім'ї.

В силу певних обставин вони опинилися за ґратами, отримали вирок та несуть покарання залишаючись дітьми. Ми не в вправі їх засуджувати.

Сучасна пенітенціарна система повноцінно не забезпечує виховну роботу. Однак діти використовують кожен шанс здобути професію, опанувати науку, долучитися до мистецтва.

За ґратами знаходиться майбутнє України - діти, яким необхідно допомогти збагнути причини та наслідки власних дій, що призвели до ув'язнення. Діти занадто уразливі. Щирі та наївні, чим часто користуються, знищуючи їхню самобутність. Такі наслідки незворотні.

Проблеми дорослих, зазвичай викликані поламаним дитинством та байдужістю оточуючих. Згодом, ці дорослі вчиняють безвідповідальні вчинки, що призводять до загибелі людей. Так було під час Революції гідності та російської агресії, де тітушки-найманці стали рушійною силою.

Покинувши колонію залишився певний осад та переживання, не так як за її вихованців, як за соціум. Суспільство не завжди готове прийняти їх назад. Ми не вправі залишатися осторонь дитячих проблем, тим більш дітей-арештантів.

волонтер Денис Поліщук - Національний центр правозахисту

Надзвичайно цікавий досвід сьогодні отримала відвідуючи Прилуцьку виховну колонію для неповнолітніх. Спочатку було трохи страшно перед зустріччю з вихованцями, але після знайомства зрозуміла, що вони абсолютно нічим не відрізняються від інших дітей.

Усі ми помиляємось різною мірою й не в праві осуджувати цих дітей. Вони не просто відбувають покарання, а вчаться розуміти і виправляти свої помилки, щоби ввійти в нове життя іншими, кращими, і ніколи більше не повертатись у місця позбавлення свободи.

Один із вихованців розповідав, як його двоюрідний брат йде тими ж слідами, що й він і це його дуже засмучує. Він кожного разу в телефонній розмові намагається відмовити брата від згубного шляху і відчуває в цій ситуації свою провину, що давав йому такий приклад. Видно, що йому це болить і мучить совість — значить людина усвідомлює погане і прагне до кращого.

Мене дуже вразили всі розповіді дітей і було ніяково, що я повертаюсь до свого затишного дому, а вони залишаються там. Але найголовніше — коли всі ці хлопці будуть на свободі — ми всі маємо докласти максимум зусиль, щоби вони змогли повернутися до нормального життя й мали світле й щасливе майбутнє, не осуджуючи, а дати ще один шанс. Не будьмо байдужими, адже одна наша помилка — може скалічити чиєсь життя.

волонтерка Маргарита Тимошенко - Національний центр правозахисту

Сьогодні ми отримали новий досвід - спілкування з неповнолітніми засудженими! Кожен - особистість зі своїми унікальними емоціями, переживаннями, цінностями та жартами.

Тож, відхилившись від основної теми, розмови в вузькому колі були досить різноманітні: від спортивних, творчих вмінь та досягнень, планів на майбутне, до значень татуювань, способів їх нанесень та виведень.

Від нас залежить їх майбутнє.

волонтерка Зоя Толок - Національний центр правозахисту

Раніше доводилось перетинатись із такими дітьми тільки на вулиці. Яка забирає їх і закручує у вир асоціальності.
Дрібний кримінал, вітер в голові, серйозні травми та непорозуміння в родині. Все це закінчується обіймами Пенітенціарної служби Чернігівської області.
Очікування були лише негативні, в силу багатьох чуток з приводу агресивного та кастового існування підлітків у колоніях.
На ділі, я пройнявся і зрозумів кілька важливих речей.  Це - початковий етап. Так званий ентрі левел кримінального життя. Складно, але цілком можливо дітям після каші по розпорядку та техучилища за колючим дротом повернутися до суспільства. Все залежить від нас із вами. Людей із волі, обов'язок яких не втрачати контакт з цими підлітками, не забувати про них, давати їм ковток свіжого повітря, як сказав о. Костянтин Пантелей, натхненник нашої подорожі. І ніколи не ставити хрест. На цьому етапі їх найлегше витягнути з тюремної парадигми назад до нормального життя. Хороші діти, щирі слова і відверте здивування. "А вам хіба не платять за те, що ви приїздите?"


волонтер Маркіян Яциняк - Національний центр правозахисту

Сьогодні, спільно з Національним центром правозахисту, була у Прилуцькій колонії для неповнолітніх. Наймолодшому в'язню 15, а найстаршому – 22 . Якби мені сказали пару років тому , що я побуваю в такому місці та по такому приводу, я б не повірила. Моя відповідь коливалась би десь між "ага, канєшна" і " дуже смішно".

Перед поїздкою було несильне хвилювання, бо не могла передбачити як в'язні сприймуть нашу групу. Виявилось, що мої хвилювання були марними. Хлопці дуже відкриті, приязні та товариські. І спілкування з ними, часто, є набагато щирішим ніж з людьми з "волі"!) 

Поговорили про їхні плани на майбутнє, умови в колонії та стосунки з наглядачами.

 волонтерка Єлизавета Горак - Національний центр правозахисту

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Представник УГКЦ взяв участь в установчому засіданні Профільного Комітету Верховної Ради України щодо законопроекту про пенітенціарну систему

23 лютого 2017 року у конференц-залі Верховної Ради України відбулося спільне установче засідання робочої групи Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Міністерства юстиції України щодо реформування пенітенціарної системи під спів-головуванням народного депутата України Юрія Мірошниченка та першого заступника Міністра юстиції України Наталії Севостьянової та заступника Міністра юстиції Дениса Чернишова. У засіданні взяв участь Голова Душпастирської ради з питань релігійної опіки в пенітенціарних установах священик Костянтин Пантелей. 

У вступному слові головуючий народний депутат України Юрій Мірошниченко наголосив, що мотивом установчої зустрічі є імплементувати повний цикл публічної політики у процес реалізації пенітенціарноЇ реформи, який полягає у залученні усіх зацікавлених сторін, в тому числі фахівці пенітенціарії, громадські та релігійні організації.

Заступник Міністра юстиції Денис Чернишов поінформував присутніх про створення робочих підгруп з підготовки законопроекту. Душпастрську раду при пенітенціарній системі представляли священик Костянтн Пантелей,  пастор В'ячеслав Когут і шейх Рустам Тамім. Зустріч стала нагодою висвітлення позицій учасників засідання. 

В рамках діяльності опорної кафедри ІКВС відбувся семінар пам'яті патріарха Йосифа Сліпого

Серед видатних діячів в історії нашого народу особливе місце займає постать глави Української греко-католицької церкви (1944-1984) кардинала Йосипа Сліпого. За вірність своєму народові і своїй церкві Митрополит став політичним в’язнем і відбув 18 років ув’язнення в радянських таборах, зазнав приниження, знущань та скалічення. Проте, в нелюдських умовах він зумів не тільки зберегти людську гідність, але й всіляко духовно підтримував інших невинних страждальців. Користуючись своїм високим авторитетом, невтомно працював, ніби старався надолужити роки радянської каторги. Він зумів підняти колосальні проекти: створив університет Святого Папи Климента (1963 р.), збудував в Римі Катедру Святої Софії, опікувався українцями на поселеннях по всьому світу.

Саме тому, з метою вшанування пам’яті видатного українця за ініціативою відділу соціально-гуманітарної роботи та кафедри гуманітарної підготовки Інституту, а також опорної кафедри душпастирської практики та пенітенціарної етики, з нагоди 125 річниці від дня народження Йосипа Сліпого було проведено виховний захід для курсантів третього курсу.

З цікавістю та неабияким захопленням слухали курсанти  розповідь   доцента кафедри гуманітарної підготовки  Інституту  кандидата історичних наук  Любові Крупник про життя та подвижницьку діяльність  Патріарха, якого  було врятовано  з радянської каторги  стараннями президента США Джона Кенеді та Папи Римського Івана ХХІІІ в часи хрущовської «відлиги».

Гостем заходу став священик Андрій Боднарук - співробітник Курії Київської Архиєпархії Української греко-католицької церкви, який продемонстрував декілька документальних фільмів про життя Митрополита та розповів присутнім про Йосипа Сліпого, як  про патріота, який розумів важливість освіти і виховання для свого народу, його молоді, а тому працював над створенням кузні кадрів для духовної еліти і заклав міцний фундамент розвитку для своєї церкви і свого народу, в такий спосіб увіковічнивши пам’ять про себе.

Про роль Патріарха Йосифа Сліпого в державотворенні України та формуванні національної ідентичності українського народу присутнім розповів  провідний інспектор відділу соціально-гуманітарної роботи Владислав Скоропляс.

На завершення заходу священик Андрій Боднарук звернувся до курсантів  словами,  які належали Йосипу Сліпому: "Кожен другий українець - геній, але всі ліниві"! та побажав їм завжди працювати над собою і творити добрі вчинки на благо нашої держави та народу.

Відділ соціально-гуманітарної роботи ІКВС

Міжнародний день підтримки жертв злочинів та зловживання владою став темою зустрічі з неповнолітніми в'язнями

22 лютого 2017 група старшокласників загально-освітньої школи №1 Шевченківського району м. Києва провела зустріч-діалог з неповнолітніми в'язнями у Лук'янівці на тему "Кривда і прощення". Проведенню заходу посприяв багатолітній волонтер Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Ігор Свєтлічний. Під керівництвом досвідченого шкільного педагога-правника Юрія Захарчука підлітки приготували діалог, присвячений Міжнародному дню підтримки жертв злочинів та зловживання владою, що відзначається 22 лютого.

Старшокласники бажають у близькому майбутньому обрати професію юриста. Усі вони беруть участь у спеціальній програмі підготовки до вступу на юридичні факультети українських вузів. "Рівний - рівному - незамінний підхід до виховання юнаків, що опиняються за мурами пенітенціарних установ, - вважає адвокат Ігор Свєтлічний, що модерував діалог, - саме так ми і задумали цю подію".

"У в’язничному капеланстві у праці із засудженими темі надолуження за злочини та потребі вибачення приділяється особливу пастирську увагу", - поділився о. Костянтин Пантелей. Він представив увазі учасників діалогу розповідь про Неділю прощення напередодні Великого посту і про ефективність програм примирення у пенітенціарній практиці.

На завершення зустрічі у Київському слідчому ізоляторі старшокласники школи №1 подарували невеличкі сувеніри усім присутнім підліткам, відвідали кімнату для спортивної активності та навіть зіграли з хлопцями коротку партію настільного тенісу. Така подія залишила у кожного тепле відчуття солідарності в усьому людяному і доброму.

З історії.

У вересні 1985 року VII конгрес ООН щодо запобігання злочинності та поводження з правопорушниками запропонував Декларацію головних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою. А 29 листопада 1985 року Генеральна Асамблея ООН прийняла цю декларацію, вперше розробивши універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинів та зловживання владою. 22 лютого 1990 року уряд Англії опублікував „Хартію жертв злочинів”. З того часу у світі відзначають Міжнародний день підтримки жертв злочинів.

Душпастирська рада з питань в'язничного капеланства вшанувала пам'ять загиблих на Майдані й прийняла нових членів - представників Церков і релігійних об'єднань

20 лютого 2017 року у Києві відбулося чергове засідання Душпастирської ради при керівному органі Міністерства юстиції, що здійснює управління пенітенціарною системою України. Перед початком засідання члени Душпастирської ради вшанували пам'ять загиблих від беззаконних дій злочинної влади 2014 року. Відбулася молитва і покладання квітів на Алеї Героїв Небесної Сотні.

Склад Душпастирської ради розширився завдяки рішенню про прийняття представників Духовного Управління Мусульман України, Вірменської Апостольської Церкви в Україні й Всеукраїнський Конгрес Іудейських Релігійних Громад. Серед інших питань були розглянуті основні пропозиції про зміни і доповнення до Положення про Душпастирську раду, її символіку і засади взаємодії з Міністерством юстиції для реалізації прав громадян на релігійну опіку. Функціонування Душпастирської ради як дорадчого органу при Міністерстві юстиції є передбачено законом про в'язничне капеланство.

Пенітенціарне душпастррство УГКЦ

Сумні роковини підштовхнули до ретельнішого аналізу статистики

Світлина Еспрессо ТБ

Сумні роковини розправи над учасниками майдану 18 лютого 2014 року спонукали мене до роздумів про феномен тітушок, люмпенів з антиукраїнськими настроями, готових на вбивство за винагороду 500 - 1000 грн. У Маріїнінському парку, на вулицях, що вели до Майдану. Яким міліція видавала зброю й інструкції, яким було дано повну свободу чинити беззаконня. А пізніше - на антиукраїнських зборищах 2014 року у Донецьку, Луганську, Хракові, Одесі. Феномен людей, що блокували пересування військ, що рухалися на зазист державного кордону влітку 2014 року. 

Від дня показово жорстокого побиття студентів 30 листопада 2013 року до масових вбивств 18-20 лютого й нічного терору тітушок 2014 року влада, інструктована й контрольована Кремлем, стимулювала градус соціального спротиву та народних протестів. Непрямі докази про те, що екс-президент втікач Янукович розпочав підготовку до дестабілізації України, яка призвела до анексії Криму й окупації частини Донбасу знаходиться у відкритих статистичних даних ДПтС України. Вони свідчать, що процес вербовки тітушок розпочався у короткому часі після Євро 2012. Йдеться про десятки тисяч звільнених, з яких значне число осіб не мало шансу для соціальної реінтеграції. За період від серпня 2012 року до анексії Криму число в’язнів скоротилося на 28 845 осіб. Беручи до уваги факт, що потік громадян, які попадали в слідчі установи й отримували вироки на терміни за колючим дротом ніколи не припинявся, чисельність звільнених під різним приводом напередодні неоголошеної війни вираховується десятками тисяч*. Армія люмпенізованих тітушок мала створити ілюзію громадянського конфлікту. Сьогодні, порівняно з масштабами "холодного літа 2013-го", розмови про значну кількість злочинців, випущених за "Законом Савченко", викликають у мене іронію. Станом на 8 липня 2016 року з часу набрання чинності Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» його положення застосовано до 47199 осіб. При цьому звільнено з установ виконання покарань – 5848 засуджених, зі слідчих ізоляторів –801 осіб, узятих під варту. Пенітенціарна реформа - це не лише зменшення чисельності в'язнів, яку я щиро вітаю. Але державні програми соціальної інтеграції колишніх засуджених, яких досі нема.

Запрошую до роздумів:

На  1 серпня 2012 року в 181 установі, що належали до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 153 318 осіб.

У 32 діючих слідчих ізоляторах – 32 941 особа,

у 141 кримінально-виконавчій установі – 119 045 осіб

На 1 вересня 2012 року в 181 установі  трималося 151 122 особи. За місяць число в’язнів скоротилося на 2 196 осіб!

На 1 жовтня 2012 року в 181 установі трималося 150 264 особи. Чисельність наших співгромадян в неволі за два місяці зменшилася на 3 054 особи.

У 32 діючих слідчих ізоляторах – 31 711 осіб,

у 141 кримінально-виконавчій установі – 117 234 особи

На 1 листопада 2012 року в 181 установі трималося 151 137 осіб.

У 32 діючих слідчих ізоляторах - 33216 осіб,

у 141 кримінально-виконавчій установі – 116 643 особи

На 1 грудня 2012 року в 182 установах ДПтС трималася 148 971 особа.

У 32 діючих слідчих ізоляторах – 32 257 осіб,

у 141 кримінально-виконавчій установі - 115458 осіб

На 1 січня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 147 112 осіб.

у 32 діючих слідчих ізоляторах 30 854 особи,

у 141 кримінально-виконавчій установі - 114994 особи

          \

На 1 лютого 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 145 189 осіб.

При цьому у 32 діючих слідчих ізоляторах – 28 743 особи,

у 141 кримінально-виконавчій установі – 115 223 особи

На 1 березня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 143 283 осіб.

у 32 діючих слідчих ізоляторах 27 542 особи,

у 141 кримінально-виконавчій установі  -  115 741 особа

На 1 квітня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 141 916 осіб.

у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з

функцією СІЗО трималося  - 26 937 осіб,

у 141 кримінально-виконавчій установі – 11 3825 осіб

На 1 травня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 140 273 особи. При цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  25 773 особи,

у 141 кримінально-виконавчій установі - 113331 

На 1 липня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 136 223 особи.При цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  24 193 особи, у 141 кримінально-виконавчій установі - 110 895 осіб

На 1 вересня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 133 040 осіб, При цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  23 283 особи,

у 141 кримінально-виконавчій установі - 108 737 осіб

на 1 жовтня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 131 204 особи, у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося        22 664 особи,

у 142 кримінально-виконавчих установах 107 581 осіб

на 1 листопада 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 129 941 особа,

при цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  22 690 осіб,

у 142 кримінально-виконавчих установах - 106 284 осіб

на 1 грудня 2013 року в 182 установах ДПтС трималося 129 439 осіб, при цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  22483особи, у 142 кримінально-виконавчих установа 106 029 осіб

на 1 січня 2014 року в 182 установах ДПтС трималося 127 830 осіб, при цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  22 146 осіб,

у 142 кримінально-виконавчих установах - 104 791 осіб

на 1 лютого 2014 року в 182 установах ДПтС трималося 125 333 особи, при цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  21 502 особи, у 142 кримінально-виконавчих установах - 102 960 осіб

на 1 березня 2014 року в 182 установах ДПтС трималося 124 473 особи, при цьому у 26 діючих слідчих ізоляторах та 6 установах виконання покарань з функцією СІЗО трималося  21 510 осіб, у 142 кримінально-виконавчих установах - 102 042 особи

*Заради справедливості треба сказати, що значне число в'язнів проявляло свої патріотичні почуття, коли заворушення на Донбасі лише починалися. Велике число добровольців-патріотів знайшлося серед колишніх засуджених, звільнених у часі, який ми намагаємося аналізувати. Ми запам'ятали жовто-сині прапори на вікнах Донецького слідчого ізолятора. Як капелану, мені приходилося бачити й засвідчити різні прояви патріотизму в'язнів у багатьох пенітенціарних установах України.

священик Костянтин Пантелей

Стрітенський збір волонтерів Пенітенціарного душпастирства УГКЦідбувся у Києві

18 лютого 2017 року у Києві відбувся Стрітенський збір волонтерів Пенітенціарного душпастирства УГКЦ. Центр волонтерської співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ щороку проводить цей захід, метою якого є підсилити відчуття спільноти в учасників пенітенціарного служіння Церкви. Покликання до цієї служби приходить до вірян різного віку й професії. Служіння ув'язненим та звільненим, пенітенціаріям та постраждалим внаслідок злочинів - мета пенітенціарного волонтерства.

Минулий рік Надзвичайного Ювілею Божого Милосердя  сприяв плжвавленню та урізноманітненню волонтерського служіння, в якому в усій Церкві взяли участь понад 1000 осіб: 

1) 
2) День підтримки жертв кримінальних злочинів та надуживань влади у Прилуцькій колонії для неповнолітніх.
3) Хресна дорога в Прилуцькій колонії,
4) великодні відвідини установ,
5) День хворого у в’язниці,
6) товариські футбольні матчі з вихованцями Прилуцької колонії неповнолітніх,
7) Свято-Троїцькі відвідування в’язнів.
8) спортивне свято «Козацький гарт» у Прилуцькій колонії,
9) листування із засудженими,
10) збірка коштів на мед і плоди та відвідування установ на Спаса,
11) акція «взуття - в’язням!»
12) VII соціальні дні у Прилуцькій колонії та день Біблії у Київському СІЗО,
13) акція збору подарунків від Св. Миколая (засобів особистої гігієни, конвертів та паперу для листування),
14) передача Вифлеємського вогню миру до пенітенціарних установ.
15) різдвяні відвідування в'язнів.
Це головні події року, які викликали резонанс та спонукали до нових задумів.
Потім о. Костянтин представив календар заходів та значних подій 2017 року в царині душпастирства. Волонтери зосередились на найближчих заходах в лютому-березні (як, наприклад, 22.02.2017 - Міжнародний день підтримки жертв злочинів). На зборах була також обговорена перспектива проведення навчання волонтерів.
- Проща для волонтерів пенітенціарного душпастирства до Ченстохово.

Волонтери Ольга Максименко та Віра Кузнецова висловили особливе зацікавлення
правосуддям надолуження та примирення. Також питаннями медіації між жертвою і злочинцем. Добродій Ігор Свєтлічний, професійний адвокат і журналіст, звернув увагу на необхідність проведення заходів для пенітенціарних службовців.

За задумом волонтерів – Центр покликаний посприяти розвитку харитативного та євангелізаційного служіння та надавати ефективну допомогу священикам-капеланам. Він поєднує свої зусилля у напрямку діяльності Комісії пенітенціарного душпастирства Архиєпархії.

За висловом Святішого Отця Франциска пенітенціарне служіння збагачує еклезіальне життя як кожної християнської спільноти, так і кожної єпархії в цілому.

Волонтерська складова душпастирства стає настільки значущою, що без неї більша частина заходів стала би неможливою.

Центр волонтерської співпраці Пенітенціарного душпастирства УГКЦ у Київській Архиєпархії.

Декларація XIV Конгресу ICCPPC

XIV Міжнародний Конгрес Католицького в'язничного служіння прийняв заключну декларацію.

Ми, як члени ICCPPC, зібрались у Панамі на наш Конгрес з головною темою: «Ти Христос? Відкрийте Христа в розп’ятому сьогодні ”, провів багато плідних дискусій, багато особливих зустрічей та кілька незабутніх духовних моментів. Давайте підсумуємо основні теми нашого конгресу, деякі основні результати та виклики, які ми маємо перед собою.

· Наші доповідачі сконцентрувались на працях Папи Римського Франциска та його численних закликах бути „Церквою бідних для бідних”. З початку свого Понтифікату Папа Римський наголошував на важливості тюремного капеланства та його потенціалі для перетворення суспільства. Сьогодні у багатьох частинах світу боротьба зі злочинністю керується страхом, а не любов’ю. Сьогодні у світі є країни, які переживають деякі трагічні ситуації в боротьбі зі злочинністю, такі як ліквідація та вбивство сотень людей, багато з них дітей, як за межами стін в'язниці, так і всередині них, які стали поширеними і шокують суспільство та церкви, де відбуваються ці події.

· У своїх контактах із ув'язненими багато капеланів та волонтерів відчувають, що ув'язнені відчайдушно прагнуть почуття приналежності до громади. Скажемо жорстко: якщо ми як суспільство і як церква не можемо запропонувати їм почуття приналежності, вони створять свою власну спільноту, часто засновану на подальшій злочинній діяльності.

· На цьому конгресі ми дедалі більше усвідомлювали велику різноманітність у контексті нашого світу, стосунків Церкви і держави, а також можливостей та викликів, з якими стикаються всі, хто бере участь у душпастирстві в тюрмах, виходячи з цього контексту. Те, що відповідає дійсності щодо усвідомлення впливу тюремного душпастирства на суспільство, однаковою мірою може бути застосовано до життєздатності наших церков. У деяких випадках нашим першим завданням є підвищення обізнаності Церкви та єпископів. Як дізнався Папа Франциск, ми повинні знаходити Бога серед наших реалій, а не із закритими очима.

· Багато інших спостерігали, що багато в'язниць є місцями смерті. Перше завдання тих, хто займається душпастирством у в’язницях, - це бути посеред людей, розвивати особисті стосунки довіри та надії, а не постійно посилатися на статистику. В’язні - це співгромадяни, з якими ми крокуємо подорожжю паломництва, покликані Богом бути сіллю землі - світлом для світу. Коротше кажучи, наш підхід повинен бути христоцентричним. Ми повинні навчитися «торкатися Господніх ран» у в’язниці. А деякі промовці додали, що ми повинні практикувати "духовність запитання". Просте запитання: „Чому страждають ці діти?” робить нас смиренними. Без любові ми не даємо плодів, а без віри та милосердя ми закінчуємо розчаруванням.

· «В’язниці - це фабрики сліз, але тут нема місця плакати». Але коли Ісус плакав за Лазарем, ми можемо дізнатися, що сльози можуть бути ознаками надії, і що надії не слід плутати з оптимізмом, заснованим на раціональному розрахунку і статистиці. Тому наша духовність також повинна бути радісною, і, шукаючи райдуги, ми йдемо рука об руку з тими, хто перебуває у в’язниці.

· На кількох наших зустрічах обговорювались та оцінювались великі внески волонтерів. “Я не можу зробити це сам” - це було ‘cri de Coeur’ повторено кількаразово під час однієї сесії, і всі погодились з цього приводу.

· Ми також мали переважний консенсус щодо того, що після вчення Папи Римського Франциска, особливо, оскільки ми щойно завершили Рік Милосердя та підкріплений значним обсягом наукових досліджень, наш підхід повинен бути відновлювальним (Justitia Restorative). Щодня у своїй практиці нам доводиться знаходити складний баланс між справедливістю та милосердям. Хоча милосердя підкреслюється як ключовий компонент нашого служіння, ситуації, з якими стикаються жертви злочинів, також були підняті та обговорені, і що наступним викликом для всіх, хто займається відновним правосуддям, є те, що ми повинні йти поруч з обома жертвами та забезпечувати, щоб лікування про любов і милість Бога отримує і жертва, і в'язень, коли вони разом входять у суспільство.

· Подібно до того, як наша Мати Марія була свідком смерті свого Сина на хресті, у Панамі було зроблено зауваження, яке підкреслювало її роль у Втіленні та прохання про заступництво Марії у всій нашій роботі.

· Також було підкреслено, що роль в'язня та його / її обмін життєвим досвідом та вірою також збагачуються, і багато хто з тих, хто працює у в'язниці, говорили про те, як вони виросли як особистість через багато таких зустрічей.

Нарешті ми домовились про необхідність працювати на міжконфесійній основі та практикувати міжрелігійний діалог. У багатьох тюрмах команда тюремних капеланів насправді є співпрацею між людьми різних релігійних конфесій та інших форм віри. Ми маємо можливість навести хороший приклад мирної співпраці проти фундаменталістських форм відторгнення та ненависті.

У Панамі завершився XIV Міжнародний Конгрес Католицького в'язничного служіння

З 6 до 11 лютого 2017 року у Панамі проходив XIV Всесвітній Конгрес ICCPPC (Міжнародної комісії католицької пенітенціарної пастирської опіки)  під гаслом "Чи Ти Христос?" (Луки 23.39). Ця подія відбулася у Панама Сіті завдяки співпраці та підтримці Ради Латиноамериканських Єпископських Конференцій та гостинності Єпископської Конференції Панами. Пленарне засідання обрало керівництво ICCPPC на наступні п'ять років та заохотило до подальшої співпраці душпастирів і мирян у здійсненні в'язничного служіння. На Конгресі була представлена доповідь про розвиток і проблеми католицького душпастирства в Україні.

Попередній XIII Всесвітній Конгрес ICCPPC відбувся в Яунде, Камерун, 2011 року. В Панамі були обговорені виклики і досягнення католицького душпастирства за минулі роки. Зокрема, проблема військових конфліктів у світі спричинила масову міграцію, зріст терористичних загроз та збільшення числа іноземців у в'язницях Європи. Великим сприянням й пожвавленням пенітенціарного служіння явився зініційований Святішим Отцем папою Франциском Надзвичайний Ювілейний рік Божого Милосердя. 

Під час конгресових сесій виступали видатні богослови, д-р Хорхе Гарсіа Куерва (Аргентина), д-р Ксавієр Піказа (Іспанія), і д-р Тео де Віт (Нідерланди). Тема богословських роздумів на Конгресі фокусувалася на події на Голгофі, коли один із розбійників провокував Ісуса у спробі врятувати своє життя, що викликало докір від іншого розбійника. Цей фрагмент Євангелія стосується й капеланів, що зустрічаються з багатьма викликами: служіння милосердя, підвищення самооцінки,  відповідальності за свої дії. Аналізуючи стан в'язничного душпастирства у світі учасники конгресу намагалися "розпізнати Христа у розп'ятому сьогоденні". Церква намагається служити усім людям, як чинив Господь, особливо уважний до найбільш нужденних, із якими Ісус ототожнював Себе: «Я був у темниці, і ви відвідали Мене» (Mт. 25:36). Частина пастирської місії Церкви - захищати права людини й долати різницю між літерою й духом цих прав. 

Пленарне засідання обрало президентом комісії о. Браяна Гованса (Великобританія), а віце-президентом о. Хорхе Гарсіа Куерву (Аргентина), а також координаторів шести регіонів світу. На конгресі прозвучало заохочення до ближчої співпраці капеланів країн, що згуртовані географічно. До взаємної підтримки та розвитку богословської, юридичної та соціальної складових пенітенціарного душпастирства. Учасники Конгресу прийняли заключну декларацію.

Організація була створена на міжнародному Конгресі  у Римі  у Святому Році 1950 за участю генеральних тюремних капеланів від багатьох Європейських країн, Сполучених Штатів Америки й Аргентини. Конгрес був скликаний від імені Держсекретаря Ватикану, майбутнього Папи Павла VI, що недавно був беатифікований. Міжнародна комісія католицької пенітенціарної пастирської опіки  (ICCPPC), діяльність якої ґрунтується на канонічному праві Католицької Церкви,  нині об'єднує делегатів та асоційованих членів від більш як ста країн, серед яких й Україна. Організація діє під керівництвом Конгрегації у справах духовенства та у співпраці з новоствореною Дикастерією служіння цілісному розвиткові людини. До її компетенції належатимуть питання, які стосуються міграції, потребуючих, хворих, знедолених і відкинених, жертв збройних конфліктів та стихійних лих, в’язнів, безробітних та жертв будь-яких форм рабства і тортур.

Від 2000 року ICCPPC представлена в Організації Об'єднаних Націй, де має спеціальний консультативний статус. Цілі Комісії - будити і підбадьорювати, в межах Вселенської Церкви та у суспільстві, більше розуміння й чутливість щодо здійснення тюремного пастирського служіння. Спонукувати відповідні Єпископські Конференції і Місцеві Ординаріати, щоб оживляти та розвивати місію пастирського служіння Церкви у в'язницях, надаючи їй кращу підтримку. Організовувати постійні курси для формування, навчання тюремних пастирських служителів. Сприяти гуманізації, перегляду й реформі тюремної системи в усьому світі.  Рішення приймаються на Всесвітньому конгресі організації більшістю голосів делегатів від національних єпископських конференцій і синодів. 

УГКЦ набула статусу дійсного членства в ІССРРС на ХІІ Конгресі організації у Римі 2007 року.

Світлини Конгресу