Лекції пенітенціарного душпастирства для семінаристів 6 курсу Львівської Духовної Семінарії Святого Духа

З 29 січня по 26 лютого 2018 року у стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа проходили навчання для випускного курсу семінарії. Під час зустрічей семінаристи мали змогу краще запізнатися із служінням у місцях позбавлення волі. Вже на перших лекціях брати-семінаристи почали вивчати історію християнської проповіді у в’язницях та почули про основи пастирської опіки у пенітенціарній системі, про які розповів братам в’язничний капелан Львівської Архиєпархії УГКЦ – отець Тарас Мирка.

Наступним кроком вивчення основ в’язничного душпастирства були спільні роздуми над поняттями гріха та покаяння. Для кращого розуміння цих понять, випускники звернулись до Книги Книг і спостерігали роль цих понять у історії людського спасіння. Опісля брат Олег Нестор представив семінаристам  навчання Церкви про пастирську опіку для в’язнів.

Важливим є вийти за межі Біблійних і церковних правил та законів і освоїти вище подані поняття у суспільному контексті. Тому до братів завітала психолог відділу по роботі з персоналом Львівської виправної колонії №48 – Яворська Олександра Миколаївна, і виклала короткий курс лекцій з пенітенціарної психології. Також Олександра Миколаївна ознайомила семінаристів із осовами кримінології. Присутні розбирали понняття злочину, роздумували над мотивами вчинення злочину і почули про важливу роль священика у житті тих, хто відбуває покарання.

Наступних два занняття були практичними, адже випускники відвідали Львівський слідчий ізолятор (УВП №19) ТА Личаківську виправну колонію №30. Під час відвідин УВП №19 браття мали нагоду поколядувати в установі та поспілкуватися із тим, хто вже відбуває покарання у якості господарської обслуги. А до ЛВК №30 семінаристи прийшли у перший день посту і разом із засудженими молилися покаянний канон Андрея Критського. В такий спосіб і за такий короткий час, браття мали можливість отримати неаби який досвід у ділянці тюремного служіння. 

На останніх лекціях семінаристи дізналися про права людей, які є в місцях позбавлення волі. І разом із Бавшиною Христиною Василівною, завідувачем сектору ювенальної пробації м.Львова, детальніше розібрали різні види пенітенцарних установ і їх характеристики.

За відгуками семінаристів, цей курс був для них цікавим, потрібним і пізнавальним.  

Дякуємо усім, хто долучився до цієї справи. Викладачам, семінаристам, працівникам згаданих установ і західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

іподиякон Олег Нестор

світлини

Жінка з дитиною за ґратами

Жінка з дитиною за ґратами потребує, на моє переконання, супроводу окремих психолога і педагога, що спеціалізуються на питаннях догляду в особливих умовах за дітьми до 3-х років. Супровід необхідний також під час вагітності. ЦЕ ОБОВ'ЯЗКОВО! Такі психологи і педагоги мають запрошуватися і залучатися за спеціальними контрактами на засадах, подібних до залучення учителів. В колоніях час перебування матерів з дітьми не повинен обмежуватися лише певними годинами. У випадку карантинів з приводу інфекційних захворювань, як вітрянка, мати повинна перебувати біля своєї дитини.

Молитва після 40 днів після народження дитяти

У багатьох випадках можливо і необхідно створити умови, щоб мати могла бути звільнена від відбування покарання й переведена до реабілітаційного центру пробації.

о. Костянтин Пантелей

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Принципи поводження капеланів, які стикаються з катуванням

Душпастирська рада з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України

  

Цей документ є додатком до Кодексу етики в’язничного капелана. Його було підготовлено як керівництво для капеланів і волонтерів в’язничного душпастирства з метою запобігання катуванням та іншим видам жорстокого, нелюдського та принижуючого гідність поводження чи покарання, що зустрічаються у в’язницях.  

Вступ

Україна підписала наступні міжнародні документи:
• Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання

• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями (правила Мандели). Вони є універсальним стандартом управління пенітенціарною установою, що ґрунтується на принципах гуманного ставлення до осіб, позбавлених волі.

• Правила ООН стосовно поводження з ув’язненими жінками і видів покарань для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила).

• Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила).

• Стамбульський протокол: Керівництво ООН по ефективному розслідуванню та документуванню катувань.

Головне положення цих документів є, що ніхто не повинен піддаватися катуванням, чи жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження та покарання

Заборона застосування катувань є абсолютною. Не існує ніякого виправдання катуванню. Катування засуджується у Загальній декларації прав людини, в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, регіональних конвенціях в сфері прав людини та у національному законодавстві.

Потрібно завжди в першу чергу брати до уваги захист потерпілого, але також слід враховувати й можливе запобігання майбутнім катуванням та необхідність притягти правопорушників до відповідальність, а також подбати про особисту безпеку самого працівника в’язничного душпастирства.

В рамках конвенцій ООН,  катування має чітке визначення. Катування – це не погані умови утримання у в'язниці. Катування - це навмисна фізична та/або психологічна шкода, завдана іншим з метою їх покарання або отримання від них інформації.

Проте катування має багато форм і, окрім прямого насильства, може полягати в незабезпеченні хворих або поранених ув'язнених необхідною їжею або водою, або забороні огляду лікарем.

Психологічне насильство, загроза страти або утримання в підземеллі також можуть розглядатися як катування.

Що таке катування, нелюдське та таке, що принижує  гідність, поводження та покарання в юридичному сенсі?

Відповідно до основного визначення Конвенції ООН проти катувань (19), термін «катування»   означає будь-яку  дію,  якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання,  покарати її за дії,  які вчинила  вона  або  третя  особа   чи   у вчиненні   яких   вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини,  що  ґрунтується  на дискримінації будь-якого виду,  коли  такий  біль  або  страждання  заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як  офіційні, чи з їх підбурювання,  чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. 
В цей  термін  не  включаються  біль  або  страждання,  що   виникли внаслідок  лише законних санкцій,  невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково. Це визначення базується на трьох основних елементах:
1. Завдавання сильного психічного або фізичного болю або страждань

2. Вчиняється посадовими особами, чи з їх відома чи за мовчазної згоди.

3. Для конкретних цілей, таких як отримання відомостей, покарання чи залякування.

Жорстоке, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання складається лише з двох елементів:

1. Умисне завдавання значного психічного або фізичного болю або страждань.

2. Вчиняється посадовими особами, чи з їх відома чи за мовчазної згоди.
Таким чином, катування відрізняється від інших форм жорстокого поводження сильним стражданням, а також наявністю умислу. Катування можна поділити на фізичні та психологічні.

Найчастіше застосовуються фізичні катування - побиття кийками, палицями, батогами, камінням, ногами, кидання об стіну, електрошок, задушення, багаторазове занурювання у воду, припікання цигаркою, або піддавання впливу надзвичайно низької або високої температури. Деякі види катувань не залишають жодних видимих ​​фізичних ознак на тілі (наприклад, сильне побиття підошви стоп), однак вони можуть мати шкідливий вплив на внутрішні органи, а також на психологічну цілісність жертви. Сюди входять також акти садизму, вчинені охоронцями без спеціальної мети.

Психологічні катування включають в себе навмисне позбавлення їжі, води, сну та можливості користуватися санітарними умовами, а також сенсорну депривацію, абсолютну заборону спілкування, такі методи залякування, як примусова присутність під час катувань інших людей, погроза або інсценування страти, безперервне приниження та тероризація, примусове перебування у стресових фізичних позиціях, перебування без одягу або під відкритим небом протягом тривалого періоду часу або утримання в підземеллі (де немає повітря та світла).

Сексуальне насильство (зґвалтування, побиття мошонки, введення палиць у піхву або задній прохід) - це одночасно і фізичне, і психологічне катування, навіть якщо це лише погроза або застосовується до рідних чи близьких. Катуванням вважається навіть довготривале носіння засобів обмеження свободи дій або навмисне розміщення вразливих ув'язнених у переповнених камерах з ув'язненими, схильними до насильства, якщо це зроблено з метою покарання або залякування. Отже, важливо знати Мінімальні стандартні правила ООН поводження з ув’язненими.

Захист в'язнів від насильства з боку інших ув’язнених, є обов'язковим завданням пенітенціарної системи. Держава несе відповідальність за підтримання безпечних умов для всіх ув’язнених (у тому числі гомосексуалістів) та поведінку персоналу в’язниць, і, за необхідності, охорону ув’язнених (наприклад, правопорушників-педофілів).

Особливу увагу необхідно приділяти вразливим в'язням з особливими потребами (в’язням з обмеженими можливостями, людям похилого віку або особам з розумовою відсталістю) та жінкам, щодо яких часто здійснюються садистські дії.

Проте для цілей повідомлення про катування, як правило, вимагається присутність елементу дискримінації чи навмисної віктимізації.

Чому катування відбувається у в’язниці?

Частіше катування відбувається внаслідок конфліктів між в’язничними наглядачами та в’язнями, тому зазвичай воно служить покаранням для ув'язнених, що не підкоряються наказам.

Той факт, що ув'язнені знаходяться за ґратами, робить їх невидимими для громадського контролю, за винятком випадків, коли працівник в’язничного душпастирства та інші забезпечують належне дотримання процедур подання скарг, а інформація ретельно зберігається для адміністративних та слідчих органів, суддів та інших наглядових установ, зокрема, міжнародних органів та правозахисних неурядових організацій, і тим самим борються з безкарністю.

Коли відбувається катування?

Багато випадків катувань трапляються під час арешту: в будинку жертви, на вулиці, для того, щоб примусити обвинувачуваного надати інформацію, або застосувати терор, щоб змусити ув’язненого відповідати на допиті у відділені поліції. Катування також часто відбувається під час передачі ув’язненого з одного місця утримання під вартою до іншого. Тому важливо налагодити контакт із тими, хто щойно прибув до в'язниці.

Де саме у в’язниці, ймовірніше всього, можна знайти ув’язнених, яких піддають катуванням?

Катування можуть відбуватися в будь-якому місці в’язниці. Тому основною передумовою забезпечення відсутності катувань є доступ до будь-якого місця в установі виконання покарань. Найбільш імовірні місця, де можна зіткнутися з жертвами катувань - це медпункт, блок новоприбулих, карцер та ізолятор.

Дії згідно з правовими принципами

Слід завжди дотримуватися принципів законності. Чуток чи пліток недостатньо для того, щоб діяти. Необхідні достовірні докази. А ще краще - підтвердження. Також важливі подробиці. Необхідно уникати помилкових звинувачень, а також маніпулювання звинуваченнями в особистих, політичних або кримінальних цілях. З іншого боку, співпраця у розслідуванні або судовому процесі, коли вимагається особисте знання (крім випадків, коли це сповідь) або свідчення очевидців, повинна бути добровільною, за винятком, якщо процес вочевидь є несправедливим та упередженим.

Загальні принципи

1.      Якщо ув’язнений повідомляє капелана про те, що його піддавали катуванням, в’язничний капелан повинен  здійснювати подальші дії лише за цілковитою згодою ув’язненого.

2.      Насамперед слід вжити заходів щодо захисту потерпілого. Якщо особа, що застосовує катування, є працівником в’язниці, це може ускладнити ситуацію потерпілого, тому служитель в’язничного душпастирства повинен прийняти скаргу конфіденційно.

3.      Перевірити достовірність повідомлення ув'язненого, наявність  чітких доказів, свідків.

4.      З’ясувати, чи повідомили про цей випадок правозахисників або адвоката.

Капелан зобов’язаний взаємодіяти:

-          з медичним персоналом установи, в якій трапляється випадок (з метою проведення медичного огляду для встановлення факту катування);

-          в’язничним персоналом, орієнтованим на захист прав людини;

-          Відділом інспектування дотримання прав людини у пенітенціарних закладах Міністерства юстиції України;

-          координатором в’язничного душпастирства своєї релігійної організації;

-          Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

-          представниками громадянського суспільства;

-          Моніторинговою місією ООН.

Принцип субсидіарності

Якщо перед нами стоїть завдання викрити практику катувань, це слід робити (лише з дозволу ув’язненого та на його прохання) на більш високому рівні повноважень у в’язничній системі, з посадовими особами, які можуть і готові вирішити проблему. За наявності очевидних доказів застосування катувань насамперед слід вимагати проведення медичного огляду з метою встановлення фактів для розслідування та забезпечення притягнення до відповідальності винних. У разі, якщо акти катувань вчиняються одним охоронцем (або невеликою групою), а в’язничний капелан знає, що начальник в’язниці вважає ці дії неприйнятними та готовий правильно реагувати, капелан повинен повідомити про це начальника. Якщо начальник в’язниці не має надійної та сильної позиції, слід звернутися до керівництва начальника в територіальному органі управління. У той же час капелан повинен повідомити про це своє духовне керівництво.

Звичайно, ув'язнений має право використовувати внутрішні процедури для подачі скарги та доведення до відома судових органів, інспекції в’язниць та прокуратури.

Практичні вказівки

·                Не завдавайте шкоди: сфері прав людини та пастирській праці притаманні певні види небезпеки. Проте в’язничні капелани повинні бути особливо уважними та обережними і не створювати непотрібних ризиків для своїх підопічних

·                Практикуйте розсудливість і здоровий глузд

·                Поважайте посадових осіб та  персонал

·                Повідомте координатора роботи з в’язничного душпастирства про виявлену проблему та дотримуйтесь узгоджених процедур

·                Пам’ятайте про обмежені можливості. Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати

·                Інформована згода: як правило, робити заяви без інформованої згоди особи, що надає інформацію (жертва, родичі, свідки) не дозволяється. Інформована згода означає повне розуміння переваг, а також можливих ризиків або негативних наслідків будь-яких дій.

·                Безпека: бесіди повинні проводитися таким чином, щоб посадові особи не змогли визначити джерело інформації (наприклад, у місцях, де є невелика кількість затриманих, інтерв'ю повинно проводитися однаковим чином для всіх в’язнів).

·                Всі розмови з ув'язненими повинні проводитись у приватному порядку таким чином, щоб їх не могли чути наглядачі.

Що робити, коли хтось скаржиться на катування

 Якщо існує імовірність, що у в’язниці є жертва катувань, краще залучити інших осіб, лікаря або навіть посадових осіб, яким ви довіряєте, для перевірки фактів випадку.

Слід уникати як упередженості, так і надмірної довірливості, іншими словами, поважати те, що каже ймовірна жертва, але поки що не робити оцінок і не виносити суджень. На цьому попередньому етапі немає істини чи брехні, є лише твердження, яке потрібно розслідувати.

Іноді трапляється, що ув’язнений вигадує історію про катування, щоб отримати для себе перевагу, наприклад, щоб добитися переводу до іншого блоку або до іншої в’язниці. Працівник в’язничного душпастирства повинен пам’ятати, що ув'язнені можуть використовувати його для досягнення інших цілей, а не для розслідування випадків катувань.

Працівники в’язничного душпастирства не можуть оприлюднювати інформацію на підставі чуток. Перше за все, вони повинні якомога ретельніше вивчити обвинувачення, але при цьому не повинні стати засобом досягнення жодних інших цілей, за винятком збереження гідності людського життя.

Уважно вислухайте потерпілого та попросіть його/її описати випадок якомога детальніше. Якщо працівник в’язничного душпастирства вважає, що випадок є дійсно достовірним, рекомендується запитати, чого хоче потерпілий: зберігати мовчання чи подати заяву до слідчих органів та/або керівництва виправного закладу. Якщо потерпілий хоче повідомити про випадок органи дисциплінарного та кримінального розслідування, працівник в’язничного душпастирства може заохотити його/її заповнити офіційну скаргу.

Якщо є свідки, вони також можуть підписати скаргу та додати власну письмову версію подій.

Важливо записати все, що сталося якомога детальніше, зокрема, ім'я, прізвище та по батькові жертви, та ім’я ймовірного правопорушника, а також час, місце, дату події, про яку повідомляється, наявність поранень, якщо вони є, та в якій частині тіла, опис перебігу подій, та чи було відомо начальнику в’язниці про те, що сталося, і чи було вжито будь-яких заходів.

Яку інформацію слід записати?

Проведення співбесіди з жертвою катувань - це надзвичайно важливе завдання, оскільки воно вимагає знаходження балансу між збором точної, якісної інформації та повагою до потерпілого, якому важливо говорити про свій травматичний досвід.

Наступні пункти можуть розглядати лише у якості рекомендацій. Вимоги повинні бути адаптовані в кожному конкретному контексті. Однак у результаті опитування потерпілого слід отримати відповіді на наступні питання:

1. ХТО зробив ЩО і КОМУ?

2. КОЛИ, ДЕ, ЧОМУ та ЯКИМ ЧИНОМ?

Зібрана інформація повинна бути якомога детальнішою, при цьому не повинно лишитися жодних незрозумілих прогалин чи невідповідностей.

Форми скарги, заповнені та підписані жертвою та свідками, можуть супроводжуватися формальним, чітким та коротким викладом служителя в’язничного душпастирства. Він може  описувати факти, які він бачив та чув від потерпілого та свідків. Резюме опису подій слід викласти у формулюванні «зі слів потерпілої особи». Якщо організація, що займається душпастирською опікою, передає офіційні скарги відповідним органам влади, представник, якому було надано цей документ, повинен завірити копію, що засвідчить її отримання, а також стане візою для архіву та подальших дій.

За наявності очевидних доказів застосування катувань насамперед слід вимагати проведення медичного огляду з метою встановлення фактів для розслідування та забезпечення притягнення до відповідальності винних.

Перш ніж продовжувати справу, важливо зробити все можливе і необхідне, щоб забезпечити захист можливої жертви. Часто особа, що застосовує катування, може бути працівником в’язниці, що створює проблему, оскільки скарги можуть ускладнити ситуацію потерпілого.

Якщо це так, працівник в’язничного душпастирства повинен прийняти скаргу конфіденційно, і тільки потім подати її до незалежного органу розслідування.

Також необхідно продовжувати зустрічатись з потерпілим, щоб запобігти можливій помсті та сприяти підвищенню довіри до системи в’язничного душпастирського  служіння.

Як вжити ефективних заходів для запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження та покаранням

Безумовно, одним з важливих засобів запобігання катуванням є регулярне відвідування в'язниць. З одного боку, це застереження  в’язничному персоналу про те, що про недоторканність в'язнів хтось піклується, що порушення прав людини не замовчуватиметься, а на правопорушників чекає відповідальність. З іншого боку, це інформація для ув'язнених, що для забезпечення їхньої індивідуальної недоторканності існують зовнішні суб’єкти.

Регулярна присутність працівника в’язничного душпастирства вже сама по собі є засобом запобігання катуванням, за умови, що його сприймають як людину, яка не дозволятиме жорстокого поводження з ув'язненими.

Тактики переконання використовуються для припинення порушень прав людини без протистояння, без демонізації правопорушників чи тих, хто допускає зловживання. Часто достатньо просто поговорити з правопорушником для того, щоб він припинив порушувати права людини.

Різні рівні дій, національний - міжнародний

Національний рівень

Важливо пам'ятати, що міжнародні процедури застосовуються переважно тоді, коли можливості національних засобів правового захисту повністю вичерпані! Важливо уважно вивчити ситуацію в країні та запропонувати відповідні реформи на основі системної діагностики. План дій повинен охоплювати державні установи, зокрема, парламентських представників, неурядові організації та засоби масової інформації.

Спільна підготовка працівників виправних установ та працівників душпастирства може сприяти кращому взаєморозумінню, кращим знанням міжнародних вимог, найкращих практик та усвідомленню труднощів, пов'язаних із здійсненням змін у системі.

Громадська освіта проти порушень прав людини та наслідків жорстокого поводження з ув'язненими дуже важлива для створення атмосфери підтримки запобігання катуванням навіть під час терористичних актів. Поліцейським, працівникам виправних установ, прокурорам та суддям повинно бути запропоновано пройти спеціальні навчальні курси з питань застосування сили, поводження з арештованими, належного догляду за ув’язненими, медіації конфліктів та використання альтернатив позбавленню волі, щоб уникнути переповнення в’язниць та принижуючого гідність поводження. Крім того, використання подальших навчальних та імітаційних вправ онлайн може забезпечити нові знання та розуміння.

Умови забезпечення ефективності в боротьбі проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання у в'язниці:

·                Право на підтримку з боку релігійних організацій повинно бути закріплено законом, інакше релігійні програми завжди будуть неефективними, а адміністрація в'язниці зможе їх відкликати у будь-який час.

·                Місцеві працівники в’язничного душпастирства повинні мати можливість діяти об'єктивно в умовах в'язничної системи;

·                Не слід встановлювати невиправданих обмежень доступу до в’язниці для працівників в’язничного душпастирства. Право на релігійну допомогу означає, що до всіх місць ув’язнення забезпечуватиметься доступ з метою перевірити, чи є там ув’язнені, що потребують релігійної або гуманітарної допомоги. Капелан йде до будь-якого місця, де може знаходитися ув’язнений!

Додаток I: Міжнарожна практика:
·      Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment: http://www.ohchr.org/Documents/ProfessionalInterest/cat.pdf
·      Часті запитання стосовно процедур подання скарг на договірних процедурах: 
http://www.ohchr.org/Documents/HRBodies/TB/23FAQ.pdf
·      Довідник із подання скарг про випадки катування: http://www.essex.ac.uk/Torturehandbook/
·      Спеціальний доповідач з питань катувань: http://www2.ohchr.org/english/issues/torture/rapporteur/
·      База даних договорів ООН  http://tb.ohchr.org/default.aspx
·      Рада з прав людини http://www2.ohchr.org/english/bodies/chr/complaints.htm
·      Комітет проти катувань http://www2.ohchr.org/english/bodies/cat/index.htm
·      Асоціація запобігання катуванням: http://www.apt.ch
·      Європейський комітет із запобігання катуванням www.cpt.coe.int

Національні підзаконні акти:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0212-12

Витяг з Наказу від 10.02.2012  № 239/5/104

Розділ ІІ

2.1. Усі особи, які прибули до слідчих ізоляторів (далі - СІЗО), у тому числі особи, які переміщуються під вартою (конвоюються), проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, яким заподіяно тілесні ушкодження та які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують невідкладної медичної допомоги.

На кожну новоприбулу до СІЗО особу заводиться форма первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого № ___", затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - Наказ № 110).

{Абзац другий пункту 2.1 розділу II в редакції Наказу Міністерства юстиції № 1517/5/503 від 10.05.2017}

У разі виявлення тілесних ушкоджень у особи, узятої під варту, медичним працівником складається довідка у трьох примірниках, в якій детально описується характер ушкоджень, їх розміри та розташування. Перші два примірники довідки долучаються до матеріалів особової справи та медичної картки особи, узятої під варту, а третій примірник видається їй на руки.

Про факт виявлення тілесних ушкоджень у особи, узятої під варту, керівництво СІЗО упродовж доби письмово інформує прокурора, а також фіксується у журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень у осіб, які прибули до слідчого ізолятора (додаток).

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0990-14

IІ. Медичне обслуговування засуджених у медичних частинах

1. Первинний медичний огляд засуджених

1. Після прибуття в УВП усі засуджені протягом доби проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, яким заподіяно тілесні ушкодження, осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують надання медичної допомоги, та осіб з педикульозом.

2. Результати первинного медичного огляду фіксуються у медичній карті № 025/о, яка надсилається зі слідчого ізолятора разом з особовою справою засудженого.

3. У разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник негайно повідомляє керівництво УВП і складає довідку у трьох примірниках, у якій детально описуються характер ушкоджень, їх розміри та розташування. Два примірники довідки долучаються до матеріалів особової справи та медичної карти № 025/о, а третій примірник видається особисто засудженому.

4. Про факт виявлення тілесних ушкоджень у засудженого керівництво УВП упродовж доби з моменту виявлення тілесних ушкоджень письмово інформує прокурора, а також фіксує у журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень в осіб, які прибули до УВП, форма якого наведена в додатку 3 до цього Порядку.

Стрітенський збір волонтерів пенітенціарного душпастирства відбувся у Києві

17 лютого 2018 року у Києві відбувся Стрітенський обід для волонтерів служіння в'язням. Десять років тому вистава театру "Еммануїл" під керівництвом Жанни Горай у храмі Василія Великого дала поштовх численним волонтерським ініціативам на допомогу пенітенціарному душпастирству. Відтепер до спільноти добровільних помічників долучається багато людей різного віку і професій.

Лейтмотивом зустрічі стала думка, що для змін у системі в'язничні мури мають ставати прозорими для кращих представників суспільства, які беруть участь у волонтерських програмах. Для цього держава може створити належні умови. Адже ніщо не може так перемінювати в'язничне середовище, як волонтерські ініціативи, що дають в'язням відчуття причетності до суспільства.

Серед присутніх були координатор волонтерства Товариства Червоного Хреста України і члени Національної Асоціації адвокатів України, економісти і працівники суспільної сфери. Родзинкою зустрічі став показ відео-стрічки волонтера Василя Возняка, що була відзнята під час візитів до підліткової колонії. 

Стрітенський обід став доброю традицією. Під час  зустрічі друзі ділилися спогадами та пропонували ідеї для заходів 2018 року. Нині гроно волонтерів нараховує близько 200 осіб. 

У Києві в лютому 2011 року для кращої координації в’язничного служіння було створено Центр волонтерської співпраці. Його натхненниками були Володимир Левченко, Юлія Щербій, Андрій Дорчак, Тарас Пшеничний, Христина Шонь, Василь Возняк, Олег Проць. Центр покликаний об’єднати волонтерський рух на допомогу капеланам. За організацію заходів цього руху нині відповідає Павло Загороднов, референт Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Для юнаків Кременчуцької виховної колонії заспівали зимові колядки

11 лютого 2018 року для вихованців державної установи «Кременчуцька виховна колонія» відбувся концерт, який влаштували прихожани Української Греко-Католицької Церкви. Хлопці насолодилися живим співом. Отримали незабутні враження від пісень під баян. 

Художнє слово майстерно виголосив Роман Атаман, який поетично провадив слухачів від однієї пісні до іншої, розказуючи про традиції та духовність українського народу та колядки. Виступ прозвучав у інструментальному та сольному виконаннях. Підлітки мали можливість насолоджуватись чудовим виконанням найвідоміших старовинних й авторських зимових колядок у сучасному опрацюванні. Гості продемонстрували свою високу та професійну майстерність, прославляючи Христа.

По закінченні концерту до гостей звернувся начальник колонії Олександр Сайко та подякував за чудові хвилини радості та подарунки – хрестики, які отримали юнаки.

За матеріалами сайту mistaua.com
Авторка: Заступник начальника Кременчуцької виховної колонії Олена Удовицька

Душпастирська рада при Міністерстві юстиції України прийняла Кодекс етики в'язничних капеланів

13 лютого 2018 року у приміщенні Міністерства юстиції України відбулось чергове засідання Душпастирської ради з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України. За результатами засідання представники Церков, прийняли Кодекс етики в'язничних капеланів, додатком до якого буде керівництво дій капелана у зіткненні з випадками тортур, нелюдського чи принижуючого гідність поводження.

Під час засідання членів ради ознайомлено зі змінами, які відбулися у структурі управління пенітенціарною системою. У зв'язку з цим до Положення про Душпастирську раду будуть внесені зміни. Голова Душпастирської ради протоієрей Костянтин Пантелей висловив пропозиції щодо поліпшення кадрового потенціалу Державної кримінально-виконавчої служби України шляхом збереження відповідного закладу освіти у Києві. Він подякував присутньому на засіданні Першому заступнику начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Олександру Крикушенку за інформування про кроки Міністерства юстиції для оптимізації структур управління та розвиток взаємодії з Душпастирською радою.

Члени Душпастирської ради продовжили працю над проектами нормативних документів в'язничного капеланства та обговорили з представниками Адміністрації  ДКВС перспективу укладення Угоди про співробітництво між церквами і релігійними організаціями та Міністерством юстиції України. 

Присутні вислухали протоієрея Віктора Яценка (УПЦ) стосовно запрошення до участі членів Душпастирської ради у Європейській конференції «Faith in Justice; from sentence to community» Міжнародної асоціації в'язничних капеланів (IPCA-Europe), що відбуватиметься у Києві 24-27 квітня 2018 року.

На засіданні виступила в.о. першого заступника начальника Інституту кримінально-виконавчої служби Валентина Кирилюк, яка висловила пропозиції до Душпастирської ради щодо співпраці у другому семестрі навчального року в рамках діяльності опорної кафедри пенітенціарної етики.

З метою посилення практичної, морально-етичної та виховної складової організації освітнього процесу, керівництво ІКВС звернулося про проведення факультативних занять зі здобувачами вищої освіти Інституту із залученням представників Душпастирської ради з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України в період з березня по червень 2018 року за пропонованими темами:

1. Зміст та перспективи душпастирської опіки засуджених в Україні.

Міжнародний досвід пенітенціарного капеланства.

2. Соціально-психологічні аспекти діяльності капеланів у пенітенціарній

сфері.

3. Напрямки та механізм взаємодії інституцій душпастирської опіки з

органами та установами виконання покарань.

4. Співвідношення понять «справедливість» і «милосердя» при виконанні покарань.

5. Релігійні погляди на природу злочину, особу злочинця, зміст покарання та можливість виправлення (представниками різних конфесій).

6. Роль капеланства в профілактиці поширення тюремної субкультури.

7. «Релігійна медіація» як спосіб врегулювання конфліктів в органах та установах виконання покарань.

8. Душпастирська допомога в соціальній адаптації засудженим, які готуються до звільнення.

9. Морально-етичні аспекти ставлення працівників Державної кримінально-виконавчої служби до засуджених та ув’язнених.

10. Душпастирський супровід професійної діяльності працівників органів та установ виконання покарань. Відновні механізми.

Наступне засідання було намічено на березень.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

КОДЕКС етики в’язничного капелана

Преамбула

Даний кодекс регулює принципи поведінки в’язничного священика (капелана) у відносинах із персоналом, в’язнями та представниками інших конфесій для ефективного забезпечення релігійних потреб, гуманізації пенітенціарної системи.

В’язничний священик (капелан), відповідаючи на поклик Божий, бере на себе обов'язок дотримуватися заповідей любові та таких принципів:

1.     Загальні принципи:

1.1.      служити єдиному Богу і за Його допомогою людям, які працюють у пенітенціарній системі України та в’язням;

1.2.      стояти на захисті гідності кожної людини;

1.3.      бути прикладом у праведності та дотриманні здорового способу життя;

1.4.      постійно займатися своїм професійним та особистим розвитком;

1.5.      дотримуватися конфіденційності щодо інформації, отриманої під час служіння;

1.6.      нести відповідальність за належну підготовку та поведінку волонтерів і помічників, що залучаються до служіння;

2.  Принципи у відносинах з персоналом:

2.1.      капелан у разі необхідності може інформувати адміністрацію установи про потреби персоналу та в’язнів;

2.2.      узгоджувати час свого духовного служіння з розпорядком пенітенціарних установ;

2.3.      брати участь у заходах професійної підготовки та реабілітації персоналу з метою виховання високих духовних і моральних цінностей, а також захисту людської гідності в’язнів;

2.4.      поважати релігійні переконання та традиції віруючих працівників пенітенціарної системи, як і право на свободу світогляду невіруючих, захищати їх від дискримінації на расовому, мовному, релігійному чи буд-якому іншому ґрунті;

2.5.      намагатися забезпечити задоволення релігійних потреб (душпастирську опіку) віруючим інших конфесій (релігій) у межах своєї компетенції так само сумлінно, як він це робитиме для вірних своєї конфесії (релігії);

2.6.      пам’ятаючи, що на служінні можуть бути присутні представники інших конфесій (релігій), намагатися звертати увагу на питання, які є спільними, не допускаючи міжконфесійних поділів та суперечок;

2.7.      не займатися переманюванням у свою віру послідовників інших конфесій (релігій), маючи право проповідувати тим, хто не ідентифікує себе з іншою конфесією;

2.8.      у своєму служінні звертати увагу на працю із сім'ями працівників пенітенціарної системи.

3.        Принципи у відносинах з в’язнями:

3.1.      поважати релігійні переконання та традиції віруючих в’язнів, як і право на свободу світогляду невіруючих, захищати їх від дискримінації на расовому, мовному, релігійному чи буд-якому іншому ґрунті;

3.2.      намагатися забезпечити задоволення релігійних потреб (душпастирську опіку) віруючим інших конфесій (релігій) у межах своєї компетенції так само сумлінно, як він це робитиме для вірних своєї конфесії (релігії);

3.3.      на прохання в’язня сприяти задоволенню його релігійних потреб душрастирем його конфесії (релігійної організації);

3.4.      пам’ятаючи, що на служінні можуть бути присутні представники інших конфесій (релігій), намагатися звертати увагу на питання, які є спільними, не допускаючи міжконфесійних поділів та суперечок;

3.5.      не займатися переманюванням у свою віру послідовників інших конфесій (релігій), маючи право проповідувати тим, хто не ідентифікує себе з іншою конфесією;

3.6.      вести профілактику випадків прояву релігійної нетерпимості, ненависті, фанатизму чи агресії серед в’язнів;

3.7.      у своєму служінні звертати увагу на гуманітарні потреби, збереження соціальних зв’язків в’язнів;

3.8.      сприяти проведенню програм надолуження і примирення щодо жертв злочинів.

4.        Принципи у відносинах з іншими капеланами:

4.1.           поважати релігійні вчення, переконання та практики кожного пенітенціарного священика (капелана), який служить працівникам пенітенціарної системи та в’язням;

4.2.           прагнути підтримувати добрі відносини і співпрацю з капеланами інших конфесій, зміцнюючи в ув'язнених толерантне ставлення одне до одного;

4.3.           об'єднати зусилля щодо запобігання катувань чи нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню з в’язнями.