- 1) ієромонах о. Віталій (Котик), ЧНІ, Київська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у в'язницях різних категорій;
- 2) о. Ігор Цар, Львівська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 3) о. Василь Гром, Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 4) о. Михайло Бугай, Тернопільсько-Зборівська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виховній колонії для неповнолітніх та харитативний супровід засуджених;
- 5) о. Іван Жук, Івано-Франківська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у слідчому ізоляторі та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 6) о. Павло Менлі Бучацька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 7) о. Василь Пантелюк Донецько-Харківська Екзархів, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 8) о. Ярослав Стороняк, Перемисько-Варшавська Митрополія, - за ревне душпастирське служіння та сприяння віродженню в'язничного душпастирства УГКЦ у Польщі;
- 9) о. Ігор Онишкевич, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби милосердя для ув'язнених жінок та харитативний супровід їх та їхніх родин;
- 10) пані Марта Бліхар, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби листування з ув'язненими жінками та харитативний супровід їх та їхніх родин.
Тим священикам, що присутні на зборах, вручив нагороди преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, побажавши душпастирям надалі сповнювати материнську опіку Церкви над тими її дітьми, що опинилися в ув'язненні.
Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей
***
Навчальний тренінг - семінар в'язничних душпастирів УГКЦ
«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах» (До євреїв 13:3). Під таким гаслом відкрився навчальний збір в'язничних душпастирів УГКЦ у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії, Львів-Брюховичі 30.03 - 02.04.2009 року. Праця розпочалась 30 березня з представлення стану в'язничного душпастирства у єпархіях нашої Церкви. Доповіді виголосили 37 учасників тренінгу.
31 березня до єпархіальних капеланів, які працюють у пенітенціарних установах, звернувся преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, із богословським впровадженням. У своєму слові, зокрема, владика сказав про Великий Піст як досвід особистого наближення до розуміння суті душпастирства в тюрмах, адже сам Христос став добровільно в'язнем, щоби визволити поневолених гріхом. На прикладах ранньої християнської проповіді у тюрмах імперії Риму він згадав про початки душпастирства ув'язнених. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Владика зробив особливий наголос на душпастирстві, основаному на досвіді віри та зустрічі з Богом та святості, як пріоритеті душпастирства. Істинне тюремне духівництво повинно працювати на гуманізацію в'язниць. Проте тісна робота з в'язнями та служіння християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів.
«Тюремні священики та численні волонтери здійснюють материнську опіку Церкви над своїми, позбавленими волі, синами і дочками. Ми повинні принести серце Христове до в'язниць, Він один може наповнити наше життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства гріху, що руйнує наше життя» - завершив свій виступ владика Михаїл.
Капелани привітали Його Преосвященство з ювілеєм, та з глибокою вдячністю сприйняли духовну науку, та архипастирське благословення на подальше служіння. Після доповідей учасників тренінгу відбулась праця в групах, де розглядались питання обставин ув'язнення та впливу їх на особу, методи душпастирської праці з ув'язненими та робочим персоналом місць позбавлення волі. День закінчився спільним вечірнім богослужінням, по якому відбувся обмін душпастирським досвідом.
Подальша програма включає навчання та ділення досвідом з пасторальної психології під проводом священика Перемисько-Варшавської Митрополії УГКЦ отця Ярослава Стороняка.
Очікується участь офіцерів соціально-психологічної служби пенітенціарних установ у Львівській області.
Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей.
Нотатки для богословського впровадження владики Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського, Керівника Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах до навчального тренінгу капеланів
«Душпастирська психологія в'язничного служіння.»
Львів-Брюховичі 30.03 - 03.04.2009 року
«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»
(До євреїв 13:3)
Вступ
За нашими плечима - Хрестопоклонний тиждень, коли ми згадували про те, що кожна людина завдячує своїм спасінням Христу, Боголюдині, який став чоловіком заради спасіння тих, хто заслуговував на вічну кару через свої гріхи. Незабаром Страсна Седмиця буде пригадуванням того, як з вечора Великого Четверга до полудня Великої П'ятниці грішні люди ув'язнили Христа. Так, Христос-Спаситель Сам був в'язнем, зрештою не втративши при цьому ані своєї божественної, ані своєї людської гідності. Його божественність, прихована кеносисом, була відкрита в любові через Його людську природу, яка зносила несправедливе ув'язнення зі смиренням та милосердям.
Розмова про ув'язненого Христа та Його гідність підводить нас до теми усіх засуджених. За час вашого капеланства ви напевно відчували страждання людей, напханих гуртом до в'язниці, що відчайдушно намагалися зберегти надію. В них ми можемо побачив обличчя Христа, який продовжує нагадувати нам про свою Церкву: „У тюрмі був, і ви прийшли до мене"[1]. Господь Ісус, засуджений на смерть, пробачив з хреста своїх катів: „Отче, прости їм, бо не відають, що роблять."[2] Він прийняв розбійника, що покаявся, подарувавши йому повне звершення його людської гідності через спасіння в небі.
1. Початки душпастирства ув'язнених.
1.1. Євангеліє від початку було голошено у тюрмах
Новостворена Церква оголосила благу вість у та з в'язниці. Ап. Петро, Скеля, на якій збудована Церква, був звільнений[3] з тюрми ангелом. Пізніше він помер як в'язень, проповідуючи Воскресіння Христа. Іван, в'язень на острові Патмос, писав у Соборних посланнях про братню любов. Ап. Павло, охристив в'язничного сторожа. Він який називав себе Господнім в'язнем[4], вважав себе послом Христа в кайданах[5], що підбадьорювало та давало мотивацію для ранніх християнських общин[6]. Свідчення та проповідування ранніх християн здатні були зворушити серця людей та навернути до віри у в'язницях Римської імперії, як, наприклад свідчення Святих Священномучеників папи Климентія, папи Іполита Римського, папи Понціана. Церква зміцніла серед стін в'язниць Римської імперії, і саме звідти вона почала завойовувати душі, культуру та суспільство занепадаючого Риму.
1.2. Христос, спаситель людства
Ісус Христос на початку своєї місії у серці месіанського пророцтва Ісаї[7] оголосив наступне: „Господь...послав мене звіщати полоненим визволення"[8]. Його місія, яку сьогодні здійснює Церква, залишається незміною: Христос - визволитель полонених.
Визвольна присутність Христа в душі стає спокутуванням гріха та звільненням від влади диявола. Для Ісуса Христа не існує замкнених дверей. Його присутність може досягати сердець усіх чоловіків та жінок, де б вони не були, та утішити їх вірою та надією, навіть якщо Йому стоять на заваді сильний гнів, хвилювання чи душевні страждання з приводу майбутнього. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Як сказав св. Павло: „За [Євангеліє] я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Та слова Божого зв'язати не можливо".[9]
„Не існує того, хто б не потребував свободи від Христа, оскільки не існує того, хто б так чи інакше не був і не є, до тієї чи іншої міри, в'язнем своєї душі і своїх пристрастей. Нам всім потрібне навернення і покаяння; ми усі потребуємо благовоління Христа для нашого спасіння, спасіння, яке Він вільно і необмежено дарує нам. Він просто чекає, щоб ми сказали, як блудний син: „Встану та й піду до батька мого" (Лука 15:18)".[10]
„Христос єдиний може наповнити змістом ваші життя. У Ньому ви знайдете мир, спокій, повне звільнення, бо Він звільняє нас від природного рабства, коренем якого є гріх. Він вселяє в наші серця прагнення істинної свободи, яка є результатом Божого милосердя, що лікує та наповнює найбільші глибини людської особистості".[11]
Споглядаючи на розп'ятого Христа, який звільнив нас від гріха та смерті, ми можемо краще зрозуміти справжню суть людської свободи. З допомогою Божого милосердя ми можемо позбавитися рабства, нав'язаного нам гріхом та примиритися з Богом та з братніми людськими істотами.[12]
Христос, який воскрес, і який увійшов крізь замкнені двері у кімнату, де зібрались Апостоли, може увійти у будь-яку в'язницю світу, знайти прихильність у людських серцях, приносячи при цьому мир та спокій всім.[13]
2. Душпастирство в тюрмах.
2.1. Душпастирство, засноване на досвіді віри та зустрічі з Богом
Капеланство, як гілка Церковного пастирства, є справді особливим його видом, що вимагає особистого досвіду та глибокого розуміння ситуації. Воно суттєво збагачується, коли співпрацює з іншими галузями єпархіального душпастирства, такими, як Карітас, сімейне душпастирство, катехізація тощо. Важко працювати на цьому полі, але докладені зусилля приносять багаті врожаї. Це необхідна пастирська діяльність, яку неможливо замінити нічим іншим.
Місія Церкви щодо в'язнів має на меті впливати на найбільші глибини людської особистості у пошуках насичення живої віри та щирого покаяння, впорядкованого життя та особистої зустрічі з Богом. Пізнання віри в Бога будується та розвивається щодня, особливо під час молитви.
В часі Великого Посту 2007 року, коли Його Святість Венедикт XVI відвідував підліткову колонію «CASAL DEL MARMO» у пригороді Риму, у проповіді на євангельську притчу Про блудного сина він наголосив на ролі Церкви у співподорожі навернення до Бога для осягнення внутрішнього звільнення. У вересні цього ж року, на аудієнції з католицькими капеланами, Святіший отець наголосив на ролі душпастирської служби: «В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, rапелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.»
2.2. Святість - пріоритет душпастирства
Тюремне душпастирство, як й інші церковні пасторські служіння, не може ігнорувати той факт, що усі охрещені покликані до святості, як способу осягнення людської та надприродної повноти. Тому, як сказав Папа Іван Павло ІІ, коли окреслював шляхи Церкви у третьому тисячолітті: „усі пасторські ініціативи повинні встановлюватися у зв'язку зі святістю".[14] „Святість...є живим відображенням обличчя Христа"[15]. через Його святість християнин справді перевтілюється в учня Христа, що становить саму суть його покликання. Християнство - це не тільки зведення доктрин чи просто культурна традиція. Це, перш за все, особиста, радикальна зустріч з Христом. Святість - мета християнського життя, у межах і за межами тюрем, у будь-якому середовищі. Це - покликання християнина, покликаного Богом для досконалої любові. В тюремному світі, де люди найгостріше відчувають свою моральну слабкість, „святість залишається основним завданням душпастирства".[16]
2.3. Всеохоплююча турбота про людей та середовище, в якому вони перебувають
Для ефективного тюремного душпастирства та для спасіння людей, необхідно проповідувати повагу серед самих в'язнів. Тюремне середовище, порядок та дисципліна повинні відповідати глибоко гуманним законам справедливості. Через це істинне тюремне душпастирство повинне працювати на гуманізацію в'язниць та підтримувати будь-які заходи у цьому напрямку. Для гуманізації в'язниці необхідно посилювати християнську солідарність між в'язнями.
Злочини стосуються не тільки тих, хто розплачується за них у тюрмах, а також їх сімей. Не лише сім'ї правопорушника, а також його жертви. За спиною в усіх ув'язнених стоїть сім'я, яка нерідко ще більшою мірою, ніж самі ув'язнені, відчуває на собі покарання позбавленням волі. Розлука, що розриває душу, брак грошей, втрата відчуття захищеності, невпевненість, обурення... Незважаючи на всі втрати, сім'я залишається основним джерелом підтримки для реабілітованих в'язнів. Хоча би для того, щоб вони не втрачали надію. Існують також сім'ї, які живуть у страху перед звільненням її члена і більше не хочуть мати нічого спільного з ними. Але навіть у такому випадку не можна розривати сімейні зв'язки. Навпаки, подібне може наштовхнути на подолання труднощів та виправлення становища.
Тюремне душпастирство повинне також підтримувати в'язнів після їх звільнення та допомагати їм реінтегруватися в суспільство. Передусім, тюремне душпастирство має перешкодити колишнім в'язням повернутися до кримінальної практики.
Іншим важливим аспектом в'язничного душпастирства є „запобігання та профілактика злочинності". В'язні самі можуть відчутно допомогти у цьому, записуючи аудіо- та відеоматеріали, друкуючи статті, попереджуючи тим самим інших, особливо молодь, про фактори, що можуть призвести до скоєння злочину.
2.4. Застереження щодо заповіді любити
Тісна робота з в'язнями та практикування християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів. В'язні можуть і не просити суспільство припинити покарання, або перестати захищати права усіх решта. Суспільство не може відмовлятись вершити правосуддя або не гарантувати кожному відповідні права. Якщо люди порушують права інших, справедливо накласти на них покарання та вимагати компенсації. Несправедливо ігнорувати права жертв. Але несправедливо також і карати невинну людину, як і несправедливо не карати тих, хто порушив законні права інших. Тому тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в'язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки.
Душпастирство повинне дотримуватися Євангелія. Тоді його не зіб'ють з пантелику різноманітні ідеологічно-політичні підтексти. Капеланам слід піклуватися про ув'язнених та захищати їх гідність і права від та згідно з заповіді любити. Ця основна альтернатива любові та доброчинності призводить до різних наслідків у тюремному середовищі. Перш за все, вона дає ув'язненим можливість користуватися своїми правами по відношенню до тюремної адміністрації. Вона також означає, що допомога в'язням не передбачає симпатії до скоєних ними злочинів, або засудження того, що не перебуває у сфері нашої компетенції.
Душпастирів має вести милосердя Христа під час встановлення особистих та ввічливих зв'язків з тюремним персоналом та співпраці з ними, необхідної для покращення ситуації з в'язнями. Перш за все, не варто забувати, що душпастирська робота полягає в забезпеченні євангельської присутності з необхідним проголошенням Божого слова, здійсненням Св. Таїнств, особливо Таїнства Євхаристії та милосердя.
3. Капелани
• Священик: другий Христос
Священик ніколи не повинен забувати про свою місію та свою неповторність при здійсненні пасторського служіння. Він також повинен бути переконаний у тому, що на основі його природної неповторності він може принести найпотрібніше у в'язницю - присутність Христа та зустріч кожного в'язня, кожної людської істоти з їхнім Отцем, Отцем милосердя.
Пасторське служіння - нелегка справа, що вимагає вміння поєднувати свободу дій з обов'язком устремління до Богоугодної доброчесності. Капелани повинні здобути прихильність в'язнів та допомогти їм залікувати моральні травми від скоєних ними злочинів.
Капелан, як обранець Божий, повинен терпеливо вчити людей забути про злобу та ненависть, привести їх до покаяння і Божого прощення. Він, як учитель та пастор, а передусім, як отець, має показати в'язням спосіб подолати самотність та бар'єр недовіри. Тюремні капелани повинні заохочувати до братніх стосунків між в'язнями та потенційними духівниками і постійно бути готовими допомогти в'язням знайти втрачений душевний спокій.
Для здійснення такої тонкої, вимогливої та важливої місії необхідна правильна телеологічна, духовна та соціальна формація, а також предметне ознайомлення з тюремним життям та тюремними правилами. Для капеланів обов'язковим є гарантувати багатопланове постійне удосконалення.
3.2. Пошуки обличчя Христа
Тюремні капелани мають чітко усвідомлювати, що „усі пасторські ініціативи повинні пов'язуватися зі святістю", що „святість стає необхіднішим, ніж будь-коли раніше,[17] пасторським завданням", і що „святість...це живе відображення Христового обличчя".[18] Капелан має побачити обличчя Христа у тих, кому він допомагає своєю пастирською роботою, і одночасно показати справжнє обличчя Христа через життєве свідчення та слова, пам'ятаючи при цьому, що оголошуване Євангеліє є отриманим Церквою через об'явлення Христа.[19]
„Христос розп'ятий на Хресті! Так, це найвищий доказ Божої любові; це найвеличніший вияв позбавленої людської волі, оскільки прип'ята до хреста людина не має змоги навіть поворухнутися. Однак, це мить, коли Він здійснює найвільніший та найвизвольніший вчинок в історії людства: Він відкрито пропонує своє життя для спасіння людства".[20]
Висновок
Тюремні капелани здійснюють материнську опіку Церкви над своїми позбавленими волі синами і дочками.[21] „Двері Господнього дому завжди відчинені. Там завжди присутній Христос у слові та Таїнствах. Століттями Церква терпляче та неухильно виконувала свій материнський та вчительський обов'язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в'язнів як Божих дітей?"[22]
Ми повинні принести серце Христове до в'язниць у тому переконанні, що один Христос може наповнити життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства, що руйнує наше життя: від рабства гріха та наповнює наші серця бажанням звільнитися. Це прагнення може задовольнити тільки практикування великодушності, справедливості та братерської доброчинності. Якими б великими не були людські пороки та вчинене зло, Христос завжди виявляє достатньо прощення та милосердя покаяній душі. Ніколи не можна сумніватися в Божому прощенні.
[1] Матей 25:36
[2] Лука 23:34
[3] Пор. Діяння 12:6
[4] Пор. Діяння 21:33; 23:18; 26:29; 28:20; Послання до ефесян 4:1; 6:20; до филип'ян 1:7; 1:13; 1:17; до колосян 4:18; до Філімона 1:1; 1:9; 1:10; 1:13; ІІ до Тимотея 1:16; 2:9
[5] Пор. до ефесян 6:20
[6] Пор. до филип'ян 1:14
[7] Пор. Ісая 61:1
[8] Лука 4:18
[9] 2 до Тимотея 2:9
[10] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, с.20
[11] там же с.20
[12] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8
[13] Іван Павло ІІ, Ювілейне звернення в тюрмах, 9 липня 2000, 1.
[14] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30
[15] там же, 7
[16] там же, 30
[17] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30
[18] там же, 7
[19] до галатів 1:11-12
[20] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8
[21] пор. Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів центру соціальної реабілітації в Дуранго (Мексика), 9 травня 1990 р., L'Osservatore Romano, English ed., 14 May 1990, p.11.
[22] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p.20.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Великопісні реколекції для вихованців Прилуцької колонії
28 березня 2009, у Четверту суботу Великого посту, о. Олег (Федоренко), СДБ, та монахи-редемптористи диякон Юрій Ждянський, брати Богдан Гелета, Андрій Хацко, Ігор Лепецький спільно з волонтерами Володимиром Левченком, Вікторією Семеновою та Аліною Луцан провели першу серію реколекційних великопісних бесід у Прилуцькій виховній колонії. Вперше вправи відбулися рік тому та вже тепер увійшли у традицію під час постів Різдвяного та Великоднього. Після молитви "Царю Небесний" отець Олег розпочав духовну науку для вихованців колонії. Провідною темою цієї зустрічі став твір Преподобного Івана Ліствичника (IV ст.) про духовне сходження по драбині вдосконалення. Як особливий приклад, отець Олег навів несподівані повороти в долі старозавітніх праведників і наших сучасників, піднесення і гріхопадіння та будування нового життя, яке є можливе тільки з Богом. Також він наголосив на необхідності віддавати себе в руки Господу у кожних обставинах нашого життя. Деякі моменти проповіді супроводжувалися проникливою тишею, адже кожний з учасників якось переживав свої життєві події, що приводили то до зростання, то до прикрих похибок. Після науки, присутні розділилися для праці в малих групах. Перша реколекційна зустріч завершилася Молебнем до Христа Спасителя.
д-н Костянтин Пантелей, референт в'язничного служіння УГКЦ
***
Конференція Міжнародної католицької комісії душпастирства у тюрмах (ICCPPC)
22 – 29 січня 2009 року у Центрі Св. Адальберта в Естергомі (Угорщина) відбувалася Конференція католицького пенітенціарного душпастирства ICCPPC «Католицьке тюремне душпастирство - відповідаючи викликам сьогодення». Поміж конгресами цієї організації учасники відмітили послідовний поступ Української Греко-Католицької Церкви у розвитку в'язничного служіння.
"Конференція стала важливою міжнародною подією католицького пенітенціарного душпастирства для розвитку стратегії служіння організації у богословській, соціальній та юридичній площинах", - розповів д-н Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з питань в'язничного душпастирства, який офіційно предстиавляє УГКЦ в ICCPPC. Диякон Костянтин розповів про служіння волонтерів і капеланів у пенітенціарній системі України та про високий рівень міжконфесійної взаємодії, яка є безпрецендентна у світі.
Конференція, скликана президентом організації доктором Крістіаном Куном (Австрія), зібрала 45 представників з 21 країни світу від кожного континенту. Вона зосередила увагу, зокрема, на питанні пожвавлення співпраці, особливо між країнами у Центральній і Східній Європі, а також на роботі ICCPPC в ООН на майбутньому конгресі щодо Запобігання злочинності та проблем кримінального правосуддя (Бразилія, 2010). З огляду на зростаючу роль України у Європейському просторі зустріч європейської філії ICCPPC з питань юридичної площини душпастирського служіння намічено у Києві на липень 2009 року.
Єпископ Джанпаоло Крепальді, секретар Папської ради «Справедливість і мир», у зверненні до конференції зауважив, що в'язниця не задовольняє основну потребу соціальної системи: стимулювати мирне суспільне співіснування та вирішувати найсуттєвіші соціальні конфлікти. Навпаки, в'язниця у кінцевому результаті творить структуру насильства, що тільки поглиблює соціальні проблеми, посилює нерівність і того гірше - відтягує вирішення конфлікту, який згодом розгортається ще з більшою силою. Проведення міжнародної конференції, дає можливість нам подумати про питання людського та духовного статусу в'язнів. Як зазначає Компендіум соціальної доктрини Церкви, «умови, у яких в'язні відбувають свій строк не завжди виявляють повагу до їх гідності, і часто в'язниці стають місцями скоєння нових злочинів» (403).
27 січня на робочій сесії конференції Монсеньйор Майкл В. Банах, постійний представник Святішого Престолу, на Раді ОБСЄ та в Комісії ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя наголосив на ролі душпастирської і волонтерської праці Церкви для засуджених. З цієї точки зору, робочі групи ICCPPC є цінним інструментом для віднайдення найкращого соціального, правового та духовного підходу до питання засуджених та звільнених після ув'язнення.
В робочих сесіях також брали участь:
- Його Екселенція Петер Ердьо, президент Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE),
- Його Екселенція Міклош Беер, єпископ Ваца,
- Його Екселенція Янош Шекелі, єпископ-помічник Естергомський.
Учасники конференції відвідали в'язницю у м. Вац, щоб побачити як здійснюється католицька душпастирська опіка. Подію супроводило керівництво пенітенціарної системи Угорщини.
***
Різдвяні реколекції у Прилуцькій виховній колонії
06 грудня 2008 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулися різдвяні реколекції. Їх організував диякон Костянтин Пантелей, разом із о. Олександром (Приліпом) та молоддю із товариства «Обнова-Київ»
До порогу…
Перш ніж переступити поріг колонії, всі ми здолали дорогу, і я не маю на увазі лише ці фізичні кілометри чи години, хочеться сказати шлях, який ми пройшли. Більшість із нас до колонії їхали вперше, а це значить – пережили щось, чого не переживали раніше і торкнулися того, з чим раніше не стикалися. Пропозицію поїхати у цей заклад ми сприйняли легко, адже звикли бувати у різноманітних соціальних будинках. На автобусній станції ти бачиш гурт однодумців і почуваєшся, як звично. Привітання, усмішки, жарти, що зігрівають у цю холодну погоду і ось ти вже прямуєш у автобусі до Прилук. По дорозі ми докладно розпитуємо о.-д. Костянтина про українські виховні колонії, про злочини, які переважно скоюють неповнолітні, про їхній вік.
Отець Костянтин опікується тюремним служінням в УГКЦ і про тюрми знає багато, він розповідає нюанси тамтешнього життя. Найбільше запам’яталася фраза: «Вони так тішаться, коли до них приїжджають». Подруга Іра згадує, як колись у Прилуцьку колонію їздив, уже покійний письменник Юрко Покальчук. Він навіть видавав разом із засудженими літературний журнал, допомагав влаштувати їхнє життя після виходу із колонії. Напередодні отець-диякон показував нам фільм про колонію, який робив письменник. В автобусі також обговорюємо цитати Святого Письма для різдвяного часу.
Після духовних настанов отця Олександра, ми працюватимемо із підліткам у групах, будемо обмінюватись думками. За огорожею І ось переступаємо поріг Прилуцької колонії. Вона мало нагадує в’язницю із нашої уяви, швидше схожа на табір. Сьогодні тут перебуває 140 хлопців, середній вік яких 17 років, найстаршим - 22. Наші документи ретельно перевіряють і лише тепер справді відчуваємо поняття «за огорожею». Вже коли ми наближаємось до хлопців, що стоять здалеку, несподівано кажу: «я не знаю, як це буде…. напевно я не готова». – «Про це треба було раніше подумати, – каже подруга, – не переймайся все буде гаразд». Реколекції відбувалися у тамтешньому клубі, який нічим не різнився від звичайного, крім особливих глядачів. На початку отець трохи розповів хлопцям про нас і нашу програму.
Духовні науки давав отець Олександр, досвідчений монах Студійського Уставу. Про піст, про Божу любов і народженого Ісуса, який нас ніколи не забуває, про виховання власної волі – всі ці слова запали в серце не лише засудженим. Напередодні Різдва наше серце має відродитися знову, очистившись від злих помислів і наповнившись радістю народження Спасителя. Під час цього посту ми очікуємо на особливий вечір перед Різдвом, коли за столом збирається вся родина і у кожній шибці горять гірлянди. За столом ми перепрошуємо рідних за завдані шкоди, бажаємо щастя в новому році, і разом колядуємо. А зранку всією родиною йдемо в Церкву…. наше Різдво таке не схоже на тюремне. Різдво принесло зміни для людства і зміни у нашому житті, є точкою відліку, а отже супроводжується відвідними символами і дійствами.
Для багатьох засуджених є лише точка відліку, від якої збігає наданий їм строк і інша точка – день коли мають покинути колонію. Передріздвяні духовні настанови мають звернути їхні серця у бік світлого, запалити те внутрішнє світло, яке замінить зовнішні ялинкові вогні. «Виховання міцної сили волі, здатності опиратися злу, відбудеться в одну мить. Це приходить з часом і є результатом наполегливої праці» – каже отець Олександр. Досвід праці в групах не був для нас новим, але цього разу все було іншим. «Привіт, мене звати Таня і люблю займатися спортом. А ти?» … так розпочалося обговорення в маленьких групах цитат із Святого Письма. Перша розмова не завжди легка і не відразу щира. І в той момент нас об’єднував не спільний духовний досвід, а наша молодість. Ми всі маємо однаково сильні бажання і великі мрії, шукаємо надійну опору і глибоко в серці потребуємо Бога. А ще ми маємо спогади… тут не просто говорити про Бога, як люблячого батька, бо не у всіх малолітніх засуджених батько був люблячим. І не просто розпочати із фрази: «Згадаймо як у дитинстві…».
Напевне в цьому випадку найважливішим було просто спілкування. Ми ділилися власними переживаннями, важкими моментами та думками про Бога. І наші початкові хвилювання зникли… В якийсь момент раптом почули: «Пора уже закінчувати! – ні дайте нам ще п’ять хвилин». На завершення хлопці висловили свої враження від праці в групах. Кожна групка мала іншу тему, інші роздуми, інші спогади. Та всі вони були тими маленькими кроками які наближали до різдва серця.
Тетяна Шпайхер
У події брали участь:
1. Луцан Аліна
2. Федець Ірина
3. Шепель Вероніка
4. Синовіцький Сергій
5. Возняк Василь
6. Шпайхер Тетяна
7. Павлюк Ярослав
8. Гойда Іван
9. Салтан Галина
10. Колодійчик Ірина
11. монахиня Антонія (в миру Оксана Кулик),
12. диякон Костянтин Пантелей,
13. ієромонах Олександр (Омелян Приліп).
***
***
Робоча зустріч головних в’язничних капеланів країн-учасниць Європейської філії ICCPPC
9 жовтня 2008 року у центрі підготовки Польської в’язничної служби у Попово, що під Варшавою, відбулася робоча зустріч представників країн, які здебільшого входять до Європейської філії Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки у тюрмах. Цю регіональну конференцію головних в’язничних капеланів очолив віце-президент ICCPPC о. Браян Ґованс. Серед запрошених був також о. Едвард Гаґес, керівник Північноамериканської філії ICCPPC.
Темою конференції стали три сфери розвитку діяльності ICCPPC:
* богословська – щодо основ душпастирської праці священиків і мирян в умовах ізоляції засуджених за скоєні злочини;
* юридична – щодо впливу Церкви на формування пенітенціарного права;
* соціальна – про служіння Церкви щодо відродження справедливості, збереження родин та повернення звільнених після ув'язнення до суспільного життя.
Окрім того, зустріч стала нагодою для живого обміну практичними досягненнями та пастирськими потребами, що викликані зростанням числа мігрантів, які перебувають за ґратами.
У рамках програми учасники зустрічі ICCPPC відвідали Освенцім-Біркенау, де вшанували пам'ять мільйонів жертв нацизму, серед яких і св. Максиміліана Кольбе. Гості відвідали пенітенціарні установи в околицях Варшави, ознайомилися з душпастирським служінням, діяльністю Польського в’язничного братства, а також двох закладів постпенітенціарної опіки (для осіб після звільнення) в околицях Вроцлава й Ґданська, що розвинули діяльність упродовж років сучасного відродження Польщі. Щоденну працю з особами, звільненими з ув'язнення, здійснюють священики, християнські психологи й педагоги, соціальні працівники та волонтери-миряни.
Спеціальною нагодою для цієї пасторальної конференції став щорічний збір близько двохсот польських католицьких капеланів під проводом головного капелана Павла Войтаса. Участь у роботі конференції узяв Примас Польщі Кардинал Йозеф Глемп. Деякі сесії душпастирства ICCPPC проводилися спільно з польськими капеланами для представлення капеланського служіння кожної з країн. Українську Греко-Католицьку Церкву представляв диякон Костянтин Пантелей, референт душпастирства у пенітенціарній системі України. Особливої уваги був удостоєний документальний фільм добродія Анатолія Цибана про прощу Пенітенціарної служби України до Зарваниці.
На думку диякона Костянтина, найбільш цікавим досвідом польських колег є участь засуджених, що відбули більшу частину терміну позбавлення волі, у прощах до святих місць. В одній з недавніх прощ, за спеціальними звільненнями директорів тюрем, брали участь численні засуджені. В Україні ж серед пріоритетів розвитку пастирського служіння Церкви є увага до адаптації осіб, звільнених з ув'язнення.
Додаток
Поміж конгресами ICCPPC, які відбуваються раз на чотири роки, для регулярного обміну досвідом та задумами щодо пенітенціарного служіння Церкви відбуваються робочі регіональні зустрічі представників країн-учасниць організації. 2007 року в Римі відбувся ХІІ конгрес Міжнародної католицької комісії в'язничної пасторальної опіки (ICCPPC). Конгрес закликав синоди й конференції єпископів Католицької Церкви усього світу звернути увагу на великі проблеми тюрем, пов'язані з перенаселенням, насиллям, дітьми у конфлікті із законом, особами із психічними розладами, людьми похилого віку, нужденними, потребами опіки в'язнів з інших країн.
У зверненні до капеланів Святіший Отець Венедикт XVI зокрема наголосив: «Церква намагається служити усім людям, як чинив Господь, особливо уважний до найбільш нужденних, із якими Ісус ототожнював себе: «Я був у темниці, і ви відвідали мене» (Mт. 25.36). Це покликання глибоко закорінене в науці Церкви. Євангелізація ув'язнених – це тривала подорож особистого навернення. Частина пасторальної місії Церкви – захищати права людини й долати різницю між літерою й духом цих прав... Збільшення кількості тяжких злочинів й навіть актів тероризму не означає, що від засуджених суспільство має відгородитися мурами й «викинути ключі», ставитися без пошани до їхньої людської гідності».
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Капелани Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Східної
Європи зустрілися в Холмі
У Даниловому городі Холмі (Польща) з 10 по 12 вересня 2008 року проводилася міжнародна конференція: Тюремне душпастирство Греко-Католицької
Церкви Середньо-Східної Європи. Метою конференції було пізнання методів і
особливостей душпастирської праці у тюрмах Середньо-Східної Європи та вивчення
можливостей співпраці у царині пенітенціарних питань між Державою і Церквою, –
для Департаменту інформації повідомив о. Ярослав Стороняк.
Конференцію відкрив представник Міністерства юстиції
Польщі п. Маріян Ціхош. Серед присутніх на засіданні були найвищі керівники
Пенітенціарної служби Польщі: генеральний директор генерал Яцек Пом’янкевіч та
полковник Єжи Ніколаєв. У конференції активну участь також брали директори
тюрем з Люблінського та Ряшівського округів.
Церковні доповідачі прибули з України (д-н Костянтин
Пантелей, референт для пенітенціарних закладів України, о. Віталій Котик, ЧНІ,
о. Олексій Куйбіда, о. Любомир Григер), Словаччини (о. декан Іван Бляшко) та
Польщі (отець мітрат д-р Стефан Батрух, представник Митрополита Івана
(Мартиняка), протоієрей Богдан Панчак, настоятель Духовної семінарії УГКЦ у
Польщі, о. Павло Поточний, тюремний капелан Ряшівського округу та д-н д-р Петро
Сивицький і о. Ярослав Стороняк, капелани Люблінського округу). Активну участь
у конференції взяли римо-католицькі капелани: о. Мирослав Фляк і о. Марек
Любельскі. Присутніми були теж представники міста Холму. 
Кожний день починався з Божественної Літургії (10
вересня – у тюремній каплиці, 11 і 12 вересня – у Соборі Пречистої Діви Марії у
Холмі). Передобідня частина присвячувалася доповідям, після обіду – дискусії.
Також на прикладі Холмської в'язниці душпастирі ознайомилися із працею
Польської пенітенціарної служби. Триденний обмін досвідом та теоретичним знанням
дозволив випрацювати практичні методи праці на тюремно-душпастирській ниві.
Передмова до
видання матеріалів Міжнародної конференції «В’язничне душпастирство
Греко-Католицької Церкви в Середньо-Східній Європі», що відбулася 10-12 вересня
2008 рокув Холмі
Кожна людина має незаперечну
вартість, яка випливає з її ж надприродної людської гідності та якої не знищує
вирок чи покарання.
Іще раз підтверджуються
часті висловлювання Святішого Отця Івана Павла II, що, мовляв, люпину неможливо
зрозуміти без Христа - слова, що так співзвучні біблійному Сотворімо людину на
наш образ і на нашу подобу (Бт 1, 26).
Тюремний капелан працює
неначе в трьох площинах, керуючись християнською антропологією. В гуманітарній
площині - бачачи в засудженому людську особу, помічаючи в ньому не лише зло,
але й усіляке добро, за яке слід старатися і намагатися виявляти його, заохочуючи
засудженого творити добрі діла. Капелан працює і в психологічному вимірі, намагаючись
вести людину - часто самітну, зранену і закриту в собі - до спільноти братів,
розбуджуючи в цій же людині надію, як написано в заголовку, щоби запобігти
розпуці. Надзвичайно важливим і необхідним видом капеланського служіння є
турбота за духовне життя засудженого, який намагається формувати свою совість.
Засуджений потребує доброго лікаря й педагога, який має оживляти релігійне
життя засудженого, вчити молитви і таким чином наближати його до Бога, Який є
Батьком усіх людей -Батьком, що любить і прощає.
Тюремний капелан мусить,
як добрий пастир, терпеливо працювати над тим образом Божим у засудженій
людині, щоб вона не втрачала надії, але відзискувала справжню свободу - свободу
від зла, визволення від різних узалежнень і поневолень. Христос нас визволив на
те, щоб ми були свобідні, пише св. Павло (Гл 5, 1). Тюремний капелан має
працювати з довіреним його опіці в’язнем у дусі любові Бога і ближнього, ідучи
за словами Венедикта XVI, що в найменшому браті зустрічаємо самого Ісуса, а в
Ісусі зустрічаємо Бога (пор. Deus caritas est, 15).
Усвідомлюючи численні
труднощі й відповідальність зв’язану із служінням тюремного капелана, що деколи
несе знеохоту і смуток - заохочую Вас не припиняти свого служіння, пам’ятаючи
про слова Христові у тюрмі був, іви прийшли до мене (Мт 25, 36).
Департамент інформації УГКЦ
***
Владика Діонісій виступив перед працівниками Пенітенціарної служби України
21 серпня у Києві на урочистих зборах з нагоди 17-ї річниці незалежності України, що проходили у будівлі центрального апарату Департаменту України з питань виконання покарань, до працівників Пенітенціарної служби України звернувся Владика Діонісій (Ляхович), Куріальний єпископ. Владика Діонісій, звертаючись до голови Держдепартаменту п. Василя Кощинця, присутніх керівників і співробітників Пенітенціарної служби України, членів Громадської ради та учасників Місії тюремного служіння, передусім привітав учасників свята від імені Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ, із річницею незалежності України, що співпала із 1020-літтям Хрещення Руси та 10-літтям створення департаменту. Він також передав слова вдячності Глави УГКЦ за проведення першої в історії нашої країни прощі Пенітенціарної служби України до Зарваниці, яка відбулася цього року. "Ми запевняємо особливу увагу та дбайливість Церкви у справі душпастирства у в'язничних установах. Наступним кроком може бути впровадження інституту тюремного капеланства. Тому, попри важливість таких функцій департаменту, як охорона, нагляд засуджених та оперативна робота, слід, на нашу думку, надавати більш належний соціально-педагогічний, психологічний та духовний супровід осіб, позбавлених волі, забезпечити їх оплачуваною працею до самого звільнення", – відтак сказав Владика Діонісій. За словами промовця, християни покликані витривало вірити у переміну, у преображення людини, хоч вона і спотворена гріхом. Людина носить у собі потенціал творчості, яким з нею поділився Бог і тому людина може себе створити наново. Єпископ-помічник торкнувся у своєму слові і питання оплати праці працівників Департаменту України з питань виконання покарань. "Вважаємо також, що з боку держави у справі реформування пенітенціарної системи багато допоможе забезпечення гідної платні співробітникам кримінально-виконавчої служби, з огляду на умови їхньої праці та рівень відповідальності", – сказав він.
Департамент інформації УГКЦ
***
Вистава християнського театру «Крізь терни» спонукала зацікавленість волонтерів до в'язничного служіння
Львівський християнський театр «Еммануїл» під проводом Жанни Гора давав покази у пенітенціарних закладах і побував також у Києві з виставою «Крізь терни», яка відбувалась 5 травня 2008 року у залі під храмом Св. Василія Великого. На перегляд зібралися багаточисельні глядачі. Після розповіді про в’язничне служіння диякон Костянтин Пантелей звернувся до присутніх за допомогою й отримав найщиріший відклик.
П’єса справила враження на усіх присутніх. Не було байдужих після її перегляду. Головний герой драми за сценарієм потрапляє у в’язницю, де через навернення пережив чудесне зцілення від смертельної хвороби.
Диякон Костянтин поділився: "Після оплесків режисер театру пані Жаннна Горай розповіла про гастролі в’язнцями і вказала на мене. Усі глядачі вистави хотіли дізнатися більше про в’язничне служіння й попросили мене відповісти на запитання. Як наслідок до пенітенціарного служіння зголосилися численні волонтери з київської громади Св. Василія Великого, а також студенти римо-католики з Релігійного інституту Св. Томи Аквінського".
Львівський християнський театр «Еммануїл» був заснований 2001 року, 2021 року отримали від архиєпископа Львівського, кардинала Мечислава Мокшицького титул Театр імені Кароля Войтили. Художній керівник і режисер-сценарист Жанна Горай. До акторського складу входить близько 50 волонтерів-людей різного віку і занять. Від 2004 році «Еммануїл» вперше дав виставу у Львівській ВК-30. З того часу розпочалась одна з найважливіших сторінок життєпису театру. Львівський християнський театр вже неодноразово відвідав понад 80 пенітенціарних установ.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
В'язничний персонал вперше на прощі до Зарваниці
17 червня 2008 року керівники центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники усіх обласних управлінь, начальники та заступники 182 пенітенціарних установ України пройшли від Вишнівчика до Зарваниці. Костянтин Пантелей.
Завершилася Перша проща пенітенціарної служби України до Зарваниці. У ній взяли участь голова департаменту Василь Кощинець та керівники центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники усіх обласних управлінь, начальники та заступники 182 пенітенціарних установ України та духовенство. Загальне число прочан сягнуло близько 350 осіб. Проща працівників пенітенціарної служби разом із в'язничними капеланами проводилася у намірі поглиблення розуміння свого покликання та науки Церкви щодо злочину, гріха, покути, прощення, переміни життя та плекання гідності людини.
Паломництво до Зарваниці мало виразно екуменічний характер з огляду на участь представників різних Церков (близько 50). Символічно, що рік його проведення співпав із 1020 річницею від хрещення Руси-України. 2008 рік є ювілейним і для Державного департаменту України з питань виконання покарань. Минуло 10 років від дня його створення. Перша проща пенітенціарної служби України стала новою сторінкою співпраці Церкви і пенітенціарної служби України.
Паломництво тривало два дні, але за вмістом подій значно перевищило суто часові рамки. Перед його початком 17 червня у Тернополі в залі палацу Культури «Березіль» відбулося розширене засідання виїзної колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань за участю представників Місії тюремного служіння від Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви (МП), Української Православної Церкви Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви в Україні, Християн Віри Євангельської, Української Християнської Євангельської Церкви та ін. Виступали голова Держдепартаменту Василь Кощинець та керівництво ДКВС, представники від Місії тюремного служіння. Підсумовуючи співпрацю Церкви і Кримінально-виконавчої служби України начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи Олександр Свєтлак підкреслив, що невід'ємною рисою сучасної пенітенціарної системи є присутність священиків і волонтерів у кожній установі позбавлення волі, роль якої важко переоцінити.
Після засідання колегії духовним впровадженням до початку паломництва стала конференція «Проща як глибше пізнання пенітенціарної ідеї», яку відкрив преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсоко-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ з Душпастирства у силових структурах України. Виступили з доповідями представники Церков: митрофорний протоієрей Володимир Борис (УПЦ КП), помічниця архиєпископа Августина з тюремного служіння добродійка Оксани Костенко (УПЦ), голова правління Місії священик Григорій Драус (головний капелан РКЦ в Україні), добродій Віталій Яцюк (помічник єпископа ХВЄ). Священик УГКЦ о. д-р Дмитро Квич завершив конференцію, розповівши про роль паломництва в історії Христової Церкви та духовне значення й зміст прощі для кожного християнина.
Урочиста колона, що формувалася за порядком: Хрест, ікона Пресвятої Богородиці, Державний прапор України, штандарт Держдепартаменту, хор, Пенітенціарна служба, духовенство – вирушила від села Вишнивчик до Зарваниці.
Прочан зустрів біля парафіяльного храму Пресвятої трійці Василій (Семенюк), єпископ Тернопільсько-Зборівський. Преосвященніший владика Василій у вітальному слові зокрема сказав: «Ваше покликання є особливим, бо здійснюється там, де гріх і свавілля зустрічається з необхідністю справедливої покути. Згідно вчення Церкви законна суспільна влада має право й обов'язок застосовувати покарання відповідно до тяжкості скоєних злочинів. Проте навіть тоді має бути збережена пошана до гідності особи. І це не є легким завданням, адже кара є проявом гніву. Злочин і покарання торкається так великої кількості доль людей, що це впливає на ціле людське суспільство. Саме тому в’язничне служіння є великою нагодою для сповнення заповідей Христа. Господь своїми безконечними заслугами випросив для нас прощення первородного гріха і освячуючу благодать. Він покликав нас отримати ласку Небесного Отця. Знак Божої терпеливості та любові. Нехай це буде джерелом і натхненням кожного нашого діяння!».
Після відвідування храму та молитов біля чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері в амфітеатрі біля каплиці просто неба відбулася вистава за «Посланням Св. Ап. Павла до Филимона», яку показала делегація ХВЄ. Історія навернення й прощення зворушила усіх глядачів дійства. Відтак Владика Василій, а за ним усі старші представники від Церков проказали молитви за Український нарід.
У цей сам день відбулася Меса у храмі Пресвятої Трійці, яку відслужили для паломників священики Григорій Драус та Юрій Нагоний. У сутінки почалася Хресна хода до чудотворного джерела зі свічками від парафіяльного храму до чудотворного місця, на якому було відслужено молебень до Богородиці й Чин малого освячення води.
Хресна дорога під проводом голови правління Місії о. Григорія Драуса за участю християн усіх Церков завершила перший день прощі.
Наступного дня 18 червня у Соборі Зарваницької Матері Божої відбулася спільна Утреня греко-католиків і православних, Божественна Літургія Української Православної Церкви Київського Патріархату у сослужінні 8 митрофорних протоєреїв начолі із отцем Володимиром Борисом. Соборну Літургю об 11:00 очолили єпископ Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.
У проповіді після Євангелії високопреосвященніший владика Мечислав, секретар блаженної памті святішого отця Івана-Павла ІІ, зокрема сказав: «Ваша тяжка, але, чудово розуміємо, що необхідна для функціювання суспільства робота в пенітанціарній системі вимагає особливої допомоги Святого Духа. Батьки, суспільство, держава повинні вживати дві руки: одна- справедливість, а друга – милосердя. І ви маєте мати світло, щоб керувати вашими закладами і там одночасно виконувати покарання та відбудовувати свідомість великої людської гідності в ваших підопічних.» Поний текст у додатку.
Після Служби Божої владика Василій зачитав звернення блаженнішого патріарха УГКЦ Любомира (Гузара) до учасників прощі. Поний текст у додатку. Пролунала подяка на адресу голови Держдепартаменту Василя Кощинця за значне сприяння відродженню душпастирства у тюрмах. Особлива вдячність була висловлена начальнику управління у Тернопільській області генералові Павлу Лосику та підполковнику Русланові Вовку за організацію забезпечення прощі, а також священикам Володимиру Фірману та Андрієві Шалаю, що потурбувалися про якнайкращій прийом прочан. В урочистій атмосфері офіцерам і капеланам було вручено грамоти учасника Першої прощі пенітенціарної служби України до Зарваниці із благословенням Блаженнішого. Відтак молитва «Боже Великий Єдиний» і благословення старших представників від Церков завершило паломництво.
Диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України,
Подяка й визнання за значне сприяння відродженню в’язничного душпастирства
24 березня 2008 року Блаженніший Любомир (Гузар), Глава Української Греко-Католицької Церкви, прийняв керівника Пенітенціарної Системи України добродія Василя Кощинця. Метою зустрічі було обговорення напрямків розвитку співпраці між УГКЦ і Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Голова держдепартаменту поінформував Блаженнішого про сучасний стан Пенітенціарної Системи та подякував за збільшення зусиль Церкви щодо забезпечення духовних потреб віруючих, які перебувають у місцях позбавлення волі. Нині душпастирська опіка УГКЦ здійснюється у 30 установах. В них для літургійних відправ душпастирська служба користає з 20 храмів і каплиць. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього до 70 осіб. Монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя є промоторами опіки УГКЦ у тюрмах. Ними видається тематичний часопис “Закон і милосердя”. Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання семінаристів, священиків і мирян основам місії Церкви у тюрмах. Пенітенціарне служіння знаходить все більшу підтримку від «Карітас-України». Упродовж півтора року відбулося три семінари для в'язничних душпастирів УГКЦ. Два з них із залученням професійного навчання КВС.
Блаженніший Любомир запевнив глибоке усвідомлення Церквою покликання служити не лише позбавленим волі, але й самим пенітенціаріям, які у важких умовах виконують відповідальну суспільну місію. Для реальних змін у в’язничній системі влада мала би приділяти більше уваги соціальному забезпеченню, кадровій підготовці та вищій фаховій освіті служачих у Пенітенціарній Системі. Церква ж виступає головною суспільною інституцією, що своєю місією та моральним авторитетом так сприяє змінам щодо належної пошани прав людини на її гідне трактування в усіх обставинах її життя. Саме в’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа.
Протягом 10 років існування Держдепартаменту Пенітенціарна Система України досягла багатьох важливих змін та стала більш відкритою. Визнаючи глибоку пошану до праці пенітенціаріїв та високо оцінюючи внесок добродія Василя Кощинця щодо відродження душпастирської опіки Церкви в установах позбавлення волі, Блаженніший Любомир нагородив його Грамотою Верховного Архиєпископства УГКЦ.
Інформація про сучасний стан кримінально-виконавчої системи (КВС) України.
Пенітенціарна система України управляється Державним департаментом з питань виконання покарань. Цього року минає 10 років від його створення (22 квітня 1998 р.). 12 березня 1999 року КВС виведена з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України і нині діє як окрема державна правоохоронна виконавча структура з особливим статусом.
З 2001 року майже на третину (на 33%) зменшилась чисельність осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Тенденція до зменшення числа засуджених до позбавлення волі набула сталого характеру. Одначе в Україні число “тюремного населення” у кілька разів більше ніж у Франції або Німеччині.
На 1 січня 2008 року у сфері діяльності КВС перебуває 311 тис. засуджених до різних видів покарань. Відносно 161 тис. засуджених, із яких 8 тис. неповнолітні виконуються покарання, не пов’язані з позбавленням волі: виправні роботи, громадські роботи, звільнення з випробуванням та інші. В установах позбавлення волі знаходиться 149,690 тисяч осіб. Система включає 182 установи (32 слідчі ізолятори, 136 виправних колоній, 10 виховних колоній для неповнолітніх, 13 колоній для жінок, 22 виправні центри і 2 медичні і трудові профілакторії).
• 1463 осіб засуджених до довічного позбавлення волі,
• 115 393 засуджених до позбавлення волі тримається у 136 виправних колоніях,
• 32,8 тис. осіб, із яких 1 237 – неповнолітні, перебувають у 32 слідчих ізоляторах,
• 1,902 тис. засуджених неповнолітніх у 10 виховних колоніях, із яких одна – для засуджених дівчат (їх близько 100 осіб);
• близько 7 тисяч жінок утримується у 13 жіночих колоніях.
• 285 осіб у 2 лікувально-трудових профілакторіях,
Зокрема, відбувають покарання 19,8 тисяч осіб за вбивствва, майже 10 тисяч, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, 537 осіб, засуджених за бандитизм, 21 - за захоплення заручників, 29 тисяч осіб, засуджених за вчинення грабежу й розбою. Крім того, майже 57 тис. засудженим судами призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, більше 14 тис. - на строк понад 10 років, 57 тисяч - неодноразово засуджених, 103 лідери організованих злочинних угруповань, 31 наркоділок із міжрегіональними зв'язками, 218 - засуджених за вбивство на замовлення, 15 - за злочини проти основ національної безпеки, 19 тис. - за злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин. 3,6 тис. осіб, яким судами призначено примусове лікування від наркоманії та алкоголізму, 3,8 тис. інвалідів.
На сьогодні в установах Департаменту проводять духовно-просвітницьку роботу представники близько 40 релігійних організацій, зареєстрованих в Україні (переважно – православні, греко-католики та римо-католики, численні протестантські деномінації). В установах КВС відкрито 297 релігійних споруд, при яких діють недільні релігійні школи. Налічується 79 храмів, каплиць і молитовних домів (у тому числі 37 – окремими спорудами), будується ще 15. На постійній основі установи виконання покарань та слідчі ізолятори відвідують понад 300 священнослужителів та проповідників. Більше 31 тис. засуджених постійно відвідують релігійні заходи. Існує мережа з понад 70 реабілітаційних центрів для колишніх засуджених, заснована протестантськими деномінаціями.
Взаємовідносини Департаменту з Церквами – оформлені відповідними угодами.
*Угода між Українською Православною Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань була укладена 25 листопада 1999 року.
**19 вересня 2001 року відбулося підписання Угоди про співробітництво між Українською Православною Церквою Київського Патріархату та Державним департаментом України з питань виконання покарань.
***Угоду про співпрацю між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань укладено 2 квітня 2007 року.
21 серпня 2001 року створено Українську міжконфесійну християнську місію „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”, засновниками якої стали 12 християнських Церков і деномінацій. Угода між Місією і Держдепартаментом підписана 7 червня 2007 року.
***
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ розвиває співпрацю з ICCPPC
17-23 лютого 2008 року відбувався візит в Україну диякона Гайнца-Пітера Ехтермаєра, Голови Європейського представництва Міжнародної католицької комісії в’язничної душпастирської опіки. Голова ICCPPC-Europe мав на меті вивчити можливості духовної опіки, яку надає в’язням УГКЦ, щоб розвинути співпрацю комісії з пенітенціарним душпастирством нашої Церкви.
.JPG)
19 лютого диякон зустрівся з о. Андрієм Нагірняком, віце-президентом Карітас України й ознайомився з в’язничним служінням «Карітас-Київ». З 1993 року добродійки Марта Бліхар та Антоніна Онишкевич, Іванна Соловей надавали підтримку ув’язненим матерям у 13 жіночих колоніях. Протягом перших років такому служінню сприяв Карітас Франції, але через кілька років «Карітас-Київ» став спиратися на місцеві ресурси. Програма підтримки ув'язнених жінок надавала допомогу перш за все їхнім сім'ям з дітьми. Марта Бліхар, в минулому учасниця українського руху опору, була ув'язнена сталінським режимом у 1944-54 роках у Східному Сибіру. Вона представила службу листування з понад 700 жінками. Директор «Карітас-Київ» отець Тарас Тижник розповів про підготовку гуманітарного вантажу до однієї з колоній.
.JPG)
20 лютого гість відвідав Державний департамент України з питань виконання покарань та зустрівся з Головою Держдепартаменту Василем Кощинцем. Під час спілкування диякон Пітер Ехтермаєр узнав про загальний стан кримінально-виконавчої системи України. Диякон Костянтин Пантелей розповів про взаємодію УГКЦ з Держдепартаментом в рамках чинної угоди про співробітництво та презентував Василеві Кощинцю українську версію Компендіуму Соціальної доктрини Церкви.
Олександр Свєтлак, начальник управління Держдепартаменту, відповідальний за соціально-психологічну працю з ув'язненим, продовжив подальший діалог на виставці мистецтва в’язнів й запевнив, що існує багато можливих точок співпраці з ICCPPC: міжнародний обмін досвідом співробітництва держави і церкви з питань капеланства пенітенціарних установ, паломництва для працівників пенітенціарної системи, мистецькі конкурсні виставки.
Цього ж дня відбулась зустріч з отцем Адамом Добжинським, ОП, директором Релігійного Інституту Св. Томи Аквінського. Перед збором студентів диякон Пітер Ехтермаєр виступив з лекцією «Соціальна доктрина Католицької Церкви про місію у в’язниці». Деякі з присутніх слухачів уже стали волонтерами Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.
.JPG)
.JPG)
.JPG)
21 лютого, разом з директором «Карітас-Київ» о.Тарасом Тижником, ЧСВВ та волонтеркою служби у справах ув'язнених Мартою Бліхар, авто з гуманітарною допомогою вирушило до Чернігова. Під час перебування у Чернігові диякон Пітер Ехтермаєр довідався про співпрацю тюремного душпастирства УГКЦ з Управлінням виконання покарань Чернігівської області. Керінвництво управління для наших капеланів надало приміщення для літургійних цілей у 4 установах. Гість відвідав Чернігівську жіночу колонію №44, де побував у каплиці, де здійснюють служіння монахи-редемптористи отець Віталій Котик і отець Ігор Сподар, будинок матері з дитиною у в'язниці, де перебувають 18 дітей, а також бібліотеку і клуб. Відтак делегація побувала у Чернігівському юридичному коледжі, який випускає працівників пенітенціарної.
22 лютого пройшла зустріч Пітера Ехтермаєра з отцем Григорієм Драусом, головним капеланом РКЦ в Україні, щоб узнати про розвиток тюремного служіння римокатоликів. Окрім того отець Григорій розповів гостю про діяльність Української християнської міжконфесійної місії, яка розпочала професійну підготовку капеланів згідно прийнятої Держдепартаментом програми. Крайня сесія з міжконфесійною групою відбувалася у Красилові. Диякон побував у Київському слідчому ізоляторі м. Києва, де побачив умови капеланського служіння.
Головною подією подорожі в Україну стала зустріч з Главою УГКЦ Патріярхом Любомиром Гузаром. Відбувся змістовний діалог про напрями співпраці з ICCPPC:
• пастирсько-богословський,
• навчально-методичний,
• художній,
• благодійність,
• піклування про українських мігрантів, які перебувають у в'язницях західних країн.
На завершення візиту пройшла зустріч з архієпископом Іваном Юрковичем, Апостольським Нунцієм Святого Престолу. Також диякон Пітер Ехтермаєр побував на відкритті експозиції ув'язненого мистецтва у Каплиці Пресвятої Богородиці на території військового госпіталю.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
У Різдво поєдналися зусилля УГКЦ та інших Церков у справі виховання неповнолітніх засуджених
Відділ УГКЦ у справах душпастирства у силових структурах України продовжує співпрацю із Держдепартаментом з питань виконання покарань та Церквами щодо виховання неповнолітніх засуджених.
Як повідомив референт Патріаршої Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарних установах Костянтин Пантелей, однією з визначних подій Тижня молитов за єдність християн, що триває з 16 до 25 січня 2008 року, став виступ вертепу Київського православного молодіжного братства святих Бориса і Гліба у Прилуцькій виховній колонії. Вертепне дійство та Різдвяна коляда не залишила байдужим жодного із глядачів – понад 200 вихованців колонії.
За свідченням працівників пенітенціарного закладу, ця вистава – найбільш непересічна подія серед тих, що відбулися в установі протягом року.
“Тиждень молитов триває, свідчення такої єдності християн важливе для місць позбавлення волі”, – наголошує диякон Костянтин.
17 січня 2011 року у приміщеннях Патріаршого двору, що на площі Madonna dei Monti, 3 у Римі, під проводом преосвященного Владики Діонісія (Ляховича), Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії відбулася робоча зустріч капеланів УГКЦ із о.Костянтином Пантелей, керівником Відділу душпастирства УГКЦ у пенітенціарній системі України, який в тих днях брав участь у конференції Міжнародної католицької комісії В’язничного душпастирства Європейського регіону (ICCPPC-Europe).
З виходом нового закону про перебування в подібних центрах у серпні 2009 року, жінкам продовжили термін від 60-и до 180-и днів. Жінкам доводиться надзвичайно важко передовсім тому, що вони не мають чим займатися. На грунті цього примусового «безробіття» жінки часто втрачають емоційну і психічну рівновагу, а то й можуть захворіти серйозною психічною недугою. Свій час здебільшого присвячують на читання книг, бесіди… Тут переплелися долі жінок, які далеко не прості обставини життя змусили шукати «щастя» та засобів проживання на просторах Італії. Пережити цей нелегкий досвід жінкам не просто, особливо тим, які утримуючи свої сім’ї погодилися далеко не на легку роботу. Під час відвідин сестри намагаються розмовляти з жінками особисто, щоб допомогти їм пережити цей важкий період. 
У Португалії протягом 10 – 18 листопада 2010 року з метою розвитку співпраці у царині католицького душпастирства в тюрмах перебували ієрей Костянтин Пантелей і сестра Вероніка (Кішко), згромадження Непорочного Серця Богородиці Фатімської, які представляли капеланське служіння УГКЦ.
11 листопада 2010 року в м. Пеніше відбулася зустріч з дияконом Пітером Ехтермаєром, чільним представником ІССРРС-Europe. Головна мета наради, що відбулася – посприяти налагодженню опіки нашими співгромадянами, які опинилися за ґратами у таких країнах як Італія, Іспанія, Португалія та Німеччина. «Міграція українців має свої позитивні і негативні сторони – сказав під час зустрічі о. Костянтин, - серед негативних є також ув’язнення. Треба допомогти нашим людям відчути підтримку Церкви та зберегти їх зв’язки з родиною».
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
