24 квітня у Львівській виправній колонії № 48 відбулася Великодня Божественна Літургія.

Для усього християнського світу, як і для вірних Української Греко-Католицької Церкви, Воскресіння Господнє є найважливішим святом, оскільки саме в цей час Син Божий переміг смерть, а відтак звершилося відкуплення усього роду людського від гріха! Святий Григорій Богослов називає це свято празником празників і торжеством торжеств, з яким не можне порівнятись жодне людське, чи інше Христове свято. Молитва на Святу Пасху є оспівуванням та прославленням цієї події:  Прийдіть, усі вірні, поклонімся святому Христовому воскресенню, ось бо прийшла через хрест радість усьому світові. Повсякчас благословляючи Господа, оспівуємо воскресення його, бо, перетерпівши розп’яття, він смертю смерть розрушив.

 

 

 

Саме в цей день у Львівській виправній колонії № 48 на Божественній Літургії зібралися вірні Української Греко-Католицької Церкви для вшанування свята Воскресіння Ісуса Христа. Після святої Божественної Літургії відбулося благословення в’язнів та святкове освячення пасок.

Святкування Пасхи у Львівській виправній колонії № 48 відбулося завдяки співпраці адміністрації пенітенціарної установи з представниками Департаменту В’язничного Капеланства  та капеланами Центру Військового Капеланства УГКЦ Львівської архиєпархії.

                                                                                                              бр. Юрій Кузьо

                                                                                   в’язничний капелан Львівської архиєпархії

У Львівському слідчому ізоляторі відбулася Пасхальна Літургія.

У Львові розташовано три пенітенціарні установи. Дві виправні колонії  середнього рівня безпеки та слідчий ізолятор. Слідча тюрма розташована у так званих "Бригідках". Там же міститься міжобласна лікарня пенітенціарної системи. У Святі Великодні дні о. Ігор Дмитерко, капелан Львівського слідчого ізолятора, відправив Божественну Літургію й освятив пасхальні страви для засуджених з господарської обслуги.

 Підготовка до посвячення пасок

 Освячення пасок у  дворі "Бригідок"

 Торжественна святкова Літургія в каплиці Львівського слідчого ізолятора

Світле Воскресіння для ув’язнених жінок

Київ.

У світлий вівторок 26 квітня 2011 року Божого стараннями отця Константина-Пантелея, волонтери парафіяльної служби Карітас зі своїм священиком Ігорем відвідали жінок у Лук’янівському слідчому ізоляторі. Радість Воскресіння прийшла у ці похмурі стіни,  до наших засмучених сестер які відбувають покарання. Прибули ми з пасхальними гостинцями. Найперше - паска, яку пожертвували наші парафіяни а також Оксана та Євген, крашанки-яйця, які пожертвували наші парафіяни у загальний великодній кошик для бідних та убогих, цукерки пташине молоко, які передали Олександр і Аріна. За кошти зі збірки біля Плащаниці було придбано багато духовної літератури: молитовники, образки. Коли заходили в камери то бачили, що у часі такого величного свята, дівчата найперше потребували слова священика: привітання з Пасхою, особливо Божої благодаті, окроплення освяченою водою. Ви б тільки бачили як у ці моменти змінюються їхні обличчя, адже тоді вони можуть перехреститися, бо за правилами вони мають тримати руки за спиною. Оскільки наша служба досить часто відвідує ув’язнених жінок, то ми наче знайомі один з одним, можемо легко спілкуватись, бажати щастя і здоров’я у Світлому Воскресінні. Кожен раз я нагадую Вам: - Господь любить усіх і просить вашого милосердя для тих, хто перебуває в ув’язненні, бажає навернення до Господа через прощення і любов до ближнього.

Вперше, десь років 10 назад, ми у кожну камеру передали образ Ісуса Божого Милосердя. Що правда до сьогодні не у всіх камерах зберігся цей образ, але там де Він (образ) залишився ув’язнені дівчата розмовляють з Ісусом, моляться до нього. Тут ми бачимо різні обличчя, одні похмурі, інші у радості і святяться їхні очі. Прикро, що багато молодих дівчат віком до 20 років, та кожна з них несе свій хрест, терпить за свій вчинок і бажає швидкого розв’язання справи у справедливому суді.  Ми вдячні вихователям, психологам, викладачам, які нам допомагають, адже вони мають і свої проблеми, і свої труднощі. Вони також просять нашої молитви. Особлива подяка головному начальнику лук’янівського ізолятора Ігорю Євгеновичу, який вкотре дозволяє нам відвідати ув’язнених жінок і ширити поміж них слово Боже, навертати їх до покаяння.

Повідомляю, у наступне ми відвідуватимемо ізолятора у вівторок після свята П’ятидесятниці. Тут є 50 камер тому маємо намір придбати 50 примірників Біблії, 50 кобзарів, 50 образів св.. Миколая, який молиться за ув’язнених, щось із засобів гігієни і звичайно трішки солодощів: цукерки «пташине молоко». Запрошую волонтерів, до милостивої справи. Для цього необхідно подати паспортні дані.

Пам’ятайте - це служіння є служінням цілої нашої парафії, адже ми цілою громадою намагались прислужити цим жінкам. Тому саме від вашого імені сьогодні я звершив це діло милосердя. Не зважаючи на важкість дихання у спертих духом камерах, не зважаючи на доволі довгий час, який ми там провели я залишаюсь щасливим, адже Ви маєте таку потребу бути милосердними, ширити любов до ближнього.

Щиро дякую волонтерам п. Людмилі, п Марті, п. Ганні і всім, хто причинився до цих діл милосердя, всім, кого знає Господь, бо Він подасть Вам мир, спасіння і життя воскресіння.

З любовю в Христі ваш ієрей Ігор, настоятель храму Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі.

За матеріалами сайту: Оранта

Черннігів.

Свято Воскресіння Христового є гарною нагодою поділитися радістю зустрічі з Воскреслим Христом не лише з тими, хто є поруч нас, а також з тими, хто опинився в місцях позбавлення волі та про кого, можливо, ніхто не пам’ятає.

Великодню радість мали нагоду відчути жінки, які відбувають покарання у Чернігівській виправній колонії, де вже кілька років діє каплиця св.Миколая. В день Христового Воскресіння відбулося освячення пасок та інших гостинців для засуджених жінок. А в Домі соціальної реабілітації, який діє при колонії, всі охочі могли приступити до Святої Тайни Сповіді та взяти участь у Божественній Літургії. У Світлий Вівторок ми завітали з пасхальним кошиком у слідчий ізолятор м. Чернігова, щоб привітати з цим великим святом неповнолітніх, жінок та довічно ув’язнених, які там перебувають.

о. Віталій (Котик),ЧНІ.

Великоднє привітання з передачею благословенних пасок відбулося у Прилуцькій Виховній колонії, у Київському СІЗО та у Бучанській виправній колонії.

Двоє вихованців Прилуцької підліткової колонії прийняли Св. Тайни Хрещення, Миропомазання та Євхаристії у Велику Суботу.

Теплого і сонячного дня, що випав Великої Суботи 23 квітня, капелани о. Роман Пушка і о. Костянтин Пантелей уділили Св. Тайни Хрещення, Миропомазання та Євхаристії Олександрові і Віталію, вихованцям Прилуцької підліткової колонії. Імена хлопців, що приготовлялись до прийняття Св. Таїнств, згідно древньої традиції Церкви згадувалися на Літургіях Передосвячених Дарів протягом Великого Посту. о. Роман наставляв і вихованців і майбутніх хресних батьків.

Традиційно, саме Великої Суботи о. Костянтин, керівник Відділу УГКЦ з душпастирства у Пенітенціарній системі України, завозить до Прилуцької колонії паски, які ранком наступного дня разом з іншими Великодніми стравами освячує капелан УПЦ о. Георгій Грига, настоятель каплиці Св. Анастасії Узорішительниці. Священики, що представляють служіння Християнської Міжконфесійної Місії роками співпрацюють у справі духовного виховання неповнолітніх.

«Колонія» - слово, (у зв’язку) з яким у нас з’являються різні стереотипні уявлення. Насправді тут перебувають такі ж люди, як і ми – діти Божі, обдаровані Його образом і подобою (пор. Бт. 1, 26). Різниця між нами не полягає навіть у наявності чи відсутності у нас «прогріхів», але у тому, що хтось допустився упадку у більший, а інший – менший гріх, когось «попалили», а іншого «пронесло». Святий апостол Павло навчає, що «всі згрішили» (Рм. 5, 12). Приглянувшись до свого повсякденного життя, зауважимо, що ми зустрічаємося з помилками, гріхами, яких допускаємо через незнання, неміч і т. д. Отож і особи, які перебувають у колоніях через різні причини та обставини, є такими ж людьми як і ми.

Такого висновку ми дійшли, коли зустрілися з ними віч-на-віч. Така нагода нам трапилася у переддень Великодня, під час відвідування колонії у м. Прилуки. Ми познайомилися з багатьма молодими хлопцями, які тимчасово тут перебувають. Найперше, що кинулося у вічі – це їх вік, від 14 до 22 років. Це люди, які стають на шлях дорослого життя, пробують себе знайти та проявити у суспільстві. Але яких ми, це ж суспільство, часто не сприймаємо, відкидаємо, тим самим вкидаємо їх у відчай, у якому вони стають готовими на різні вчинки. Так, це проблема не окремих людей, а цілого суспільства, сімей, які не дають доброго виховання т. і. Колонія для багатьох, крім місця покарання, стає місцем і часом переосмисленням свого попереднього способу життя, і, в результаті, його зміни. Такими благодатними плодами Божої дії, зокрема Святого Духа, а також праці та молитви Церкви, стала подія справді вселенського масштабу: Хрещення Віталія та Олександра – це народження до нового життя – життя у Христі. Вони знайшли в собі сили визнати, що йдуть не в тому напрямку – від Бога, але змінили його, і тепер рухаються в бік Нього. Це є подвигом, адже знаємо теперішню ситуацію, коли бути християнином стає анахронізмом і немодним в уявленні сучасних людей. Вони ж навпаки своїм мужнім кроком і християнською поставою засвідчили, що відреклися диявола і всіх діл його, а по відношенню до Христа – вірність Йому.

Для нас це стало прикладом для наслідування (постійне переосмислення свого життя та зміна його), а також неабиякою заохотою до служіння Богові у Його Церкві, до якого ми готуємося у семінарії. Також прикладом наполегливості в нелегкій праці у Божому винограднику стали священики-капелани о. Костянтин Пантелей, о. Роман Пушка , які там працюють. Вони уділили Таїнство Хрещення. Ми щиро вдячні Богові за ласку бути очевидцями та учасниками цієї події, новоохрещеним бажаємо постійного зростання у духовному житті та відкритті на Бога, отцям за їхню невтомність у служінні Богові усюди, де є потреба, а також працівникам колонії, які не лише не перешкоджають праці, але заохочують до неї. Сотвори їм, Боже, в здравії і спасенії многії і благії літа.

Ігор Марчишин, Роман Славич, студенти Дрогобицької Духовної Семінарії УГКЦ Священномучеників Северина, Віталія та Якима.

Напередодні Страсної Седмиці працівники Департаменту душпастирства силових структур України відвідали Менську виправну колонію.

16 квітня, напередодні Квітної Неділі, представники Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, відвідали Менську виправну колонію для колишніх військових і правоохоронців. У заході взяли участь о. Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту, о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу душпастирства у пенітенціарній системі України, полковник запасу Олександр Мельник, референт Відділу душпастирства Збройних Сил України, та Соломія Щур, прес-секретар Департаменту. У відвідинах пенітенціарної установи взяв участь також Роман Кука, артист Вокально-інструментального ансамблю «Українські Барви», який вже втретє допомагає з організацією та проведенням програм зустрічей у закладах позбавлення волі. Двічі він у складі ансамблю відвідував установи у Київській області в часі листопадових Днів суспільної солідарності. Засуджені були раді впізнати в ньому учасника численних популярних телевізійних програм.

Цього разу візит мав на меті посприяти усім учасникам зустрічі наблизитися серцем до переживання Страсної Седмиці. Гості установи підготували моління Хресної дороги, яке своїм корінням сягає часів зародження руху паломництва християн у Святу Землю. Вони оформили залу клубу колонії: поставили посередині Розп’яття, у підніжжі якого можна було побачити серце, викладене з шовкової матерії. По краях його горіли лампадки. Текст молитов саме цієї Хресної дороги був колись подарований Патріархом Вартоломеєм Папі Іванові Павлу ІІ. Він відтворює події Спасительних Страстей нашого Господа Ісуса Христа та зосереджує нашу пам'ять, розум і волю на свобідному рішенні прийняти цей Божественний Дар.

На початку перед присутніми виступив полковник Олександр Мельник й ознайомив їх із завданнями та діяльністю Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України у сфері служіння капеланів у війську та для пенітенціарної системи України. Він розповів, зокрема, про підготовку до 53 Військового паломництва до Люрду (Франція), в якому вже 16-й раз поспіль беруть участь представники Збройних Сил та МВС України, а також, вперше, представники Пенітенціарної служби України. «Це місце появи Божої Матері малій дівчині Бернадетті шанується християнами з усього світу, - сказав пан Олександр, - Виникнення паломництва саме військових було пов’язане із спогадами про лихоліття ІІ світової війни та з бажанням відвернення ворожнечі народів.»

Опісля о. Любомир Яворський виступив зі словом, в якому постарався роз’яснити суть Хресної дороги та налаштував усіх присутніх на відповідний настрій.

На початку кожної стації священики читали уривок з Євангелія, після чого кожен з гостей провадив духовні роздуми на тему Страстей, поміж яких звучали духовні пісні під гітару у виконанні Соломії Щур.

Моління Хресної дороги тривало понад годину. На завершення о. Костянтин запросив усіх охочих покласти свою запалену свічечку до підніжжя Хреста. Засуджені з глибоким внутрішнім трепетом підходили до Розп’яття із своєю молитвою, осіняли себе хресним знаменням.

Після молитовної частини відбулося неформальне спілкування духівників із присутніми. Вони добре знають ієромонаха Віталія Котика, який регулярно відвідує цю установу. Напередодні Страсного тижня кожен з них по-своєму переживав цей час, тому спілкування було цікавим та насиченим – охочі ділилися своїми життєвими історіями та просили поради духовної особи.

На пам'ять про відвідини гості залишили DVD із записом про Всеукраїнське паломництво військових і працівників МВС до Зарваниці й образки.

Соломія Щур, прес-секретар Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви.

Церкви відіграють провідну роль у формуванні державою пенітенціарної політики. Крок до впровадження в’язничного капеланства.

8 квітня 2011 року у приміщенні залу Колегії Державної пенітенціарної служби України відбулося засідання Правління Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», що об’єднує 12 християнських конфесій, з керівництвом Державної пенітенціарної служби України (ДПСУ). Цей центральний орган виконавчої влади був створений шляхом реорганізації Державного департаменту України з питань виконання покарань у грудні 2010 року. Указом президента України Віктора Януковича № 394/2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України від 6 квітня 2011 року релігійні організації є одним з основних партнерів Служби у соціально-виховній та реабілітаційній праці із засудженими. Вони відіграють також провідну роль у формуванні державою пенітенціарної політики, тому представники правління Місії на засіданні проголосували за положення Угоди про співробітництво з Державною пенітенціарною службою України. Прийняту спільним голосуванням Угоду підписав новообраний Голова правління Місії ієрей Віктор Яценко та Перший заступник Голови Державної пенітенціарної служби України Сергій Сидоренко.

Спільне засідання мало на меті проаналізувати плоди десятирічного служіння та взаємодії Церков Місії у сфері духовної опіки нашими співгромадянами, позбавленими волі, та намітити перспективу співпраці. За переконанням представників Церков ця співпраця передбачає живу участь кожної з конфесій у розробці законодавчих ініціатив для формування інституту в’язничного капеланства. Для цієї мети намічено створення робочої групи, яка включатиме спеціалістів ДПСУ, представників Громадської ради при ДПСУ та представників Церков, що входять до складу Місії. Зміни законодавства, що впровадять інститут в’язничного капеланства є єдиним шляхом до реалізації прав засуджених та ув’язнених на духовну опіку. Це передбачають численні декларації та міжнародні акти підписані Україною. Процес впровадження інституту капеланства, вочевидь, має враховувати багатоконфесійні особливості України і здійснюватися поступово.

За Інформацією про діяльність в установах кримінально-виконавчої служби релігійних організацій понад 37 тисяч осіб, що знаходяться у пенітенціарних установах, - активно практикуючі християни, що регулярно відвідують Богослужіння.

На зустрічі були присутні від правління Української Міжконфесійної Християнської Місії

"Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі":

1.            Ієрей Яценко Віктор (Голова правління Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», Голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах пастирської опіки пенітенціарної системи).

2.            Васильчук Юрій Анатолійович (виконавчий директор Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі»).

Члени Правління Місії:

3.            Гжегож Драус (головний в'язничний капелан Римо-Католицької Церкви в Україні).

4.            Ганулич Петро (від Української Уніонної Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня).

5.            Реус Сергій (від Всеукраїнського Союзу об'єднань Євангельських Християн-баптистів).

6.            Фатулаєв Рустам (від Всеукраїнського Союзу Християн Віри Євангельської П'ятидесятників).

7.            Ієрей Пантелей Костянтин (Керівник відділу Української Греко-Католицької Церкви з душпастирства у пенітенціарній системі України).

8.            Пухляк Олександр (від Об'єднання незалежних Харизматичних Християнських Церков України (Повного Євангелія).

9.            Цивілюк Володимир (Від Релігійного Центру Божої Церкви

християн віри євангельської України).

10.          Лободенко Віктор (Від Релігійного Центру Української Християнської Євангельської Церкви).

11.          Дмитрієвський Євген (Від Союзу Вільних Церков Християн Євангельської Віри України).

12.          Протоієрей Павло (Основенко) (Голова відділу по духовному вихованню в місцях позбавлення волі Української Православної Церкви Київського Патріархату).

Від Центрального апарату Державної пенітенціарної служби України були присутні:

1.            Сидоренко Сергій Миколайович (Перший заступник Голови Державної пенітенціарної служби України).

2.            Зінченко Сергій Арнольдович                (Заступник Голови Державної пенітенціарної служби України)

3.            Ілларіонов Віктор Олександрович       (Заступник Голови Державної пенітенціарної служби України)

4.            Пудак Валерій Анатолійович  (Заступник Голови Державної пенітенціарної служби України)

5.            Штанько Іван Васильович (Перший  заступник  голови  Всеукраїнської громадської організації «Асоціація ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України»)

6.            Войцеховський Микола Іванович (Директор     департаменту     по     роботі     з       персоналом)

7.            Кіслов  Олександр Іванович Начальник департаменту охорони, нагляду і безпеки

8.            Скоков Сергій Іванович (Начальник      управління      контролю      та               організаційно-аналітичної роботи).

9.            Янчук   Олег Борисович (Начальник управління організації діяльності            кримінально-виконавчої інспекції).

10.          Андрушко Ігор Васильович (Помічник Голови Державної пенітенціарної служби України).

11.          Хведчук Віталій Васильович (Заступник начальника управління соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими).

12.          Скоропляс Владислав Всеволодович (Начальник відділу організації психологічної роботи із       засудженими управління соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими).

13.          Іскоростенський Анатолій Володимирович   (Начальник відділу з обліково-реєстраційної  роботи  управління   оперативно-розшукової роботи).

Повідомив секретар Правління Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» ієрей Костянтин Пантелей.

Експозиція образотворчого та прикладного мистецтва в’язнів.

У Тернополі 8 квітня 2011 року відкрито виставку творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва засуджених, які відбувають покарання в установах позбавлення волі у різних областях України. Захід відбувся у Тернопільському  обласному краєзнавчому музеї. Виставку «Переображення Господньою Любов’ю» організовано Українською Греко-Католицькою Церквою за сприяння Державної пенітенціарної служби України.

На виставці представлені понад 100 творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва засуджених з усіх областей України. ЇЇ вже побачили в Києві, Донецьку, Чернігові, Львові, Івано-Франківську, Трускавці, Дрогобичі та Стрию. Організації виставки у Тернополі посприяли директор музею Степан Костюк, працівники єпархіального управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ і капелан о. Михайло Бугай.

На урочистому відкритті із короткою промовою виступив начальник управління ДДУПВП у Тернопільській області Павло Лосик, заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи Руслан Вовк, міський голова м. Тернополя Сергій Надал, канцлер управління Тернопільсько-Зборівської Єпархії Української Греко–Католицької Церкви Андрій Романків, капелан Бережанської виховної колонії отець Михайло Бугай.

Мета заходу – сприяти суспільному розумінню та комунікації через мистецтво з нашими співгромадянами, що опинилися у місцях позбавлення волі, а також познайомити широкий загал з кроками реформування пенітенціарної системи у контексті в’язничного душпастирського служіння Церкви. Усі відвідувачі виставки матимуть можливість особисто залишити свій відгук персонально авторові твору у книзі відгуків.

Повідомляє прес-служба Тернопільсько-Зборівської єпархії.

Хресна Дорога посередині Великого Посту.

Триває Великий піст. Особливо задумуємось про те, що вже зроблено, чи була сповідь, чи були наші діти/ батьки/ чоловік/ дружина на сповіді. Зрештою, є час для аналізу самих себе – може, через мовчання і заглиблення всередину, може – через спілкування, а особливо таке спілкування, котре вимагає від нас зусиль, котре потребує від нас цілковитої віддачі.

02 квітня ми їздили волонтерською групою у Прилуцьку виховну колонію для юнаків. Вже вкотре – традиційно – під проводом о. Костянтина та о. Романа, разом із с. Веронікою. З вірою в серці поставити Хресну дорогу – не лише для хлопців, але і для нас, бо ми спраглі слова Живого не менше, аніж всі, хто перебуває у колонії. Ми спраглі не менше…

Шлях Спасителя подібний до шляху хлопців: хрест Ісуса був найганебнішим способом «покарання», а для нас таким є  ганебність  перебування за гратами, «на зоні».

-         Вам тут хочеться щось «вчудити»?

-         Ні, скільки можна? Вже раз зробив і тепер тут 5 років бути…Розкажіть, а як там на волі?

Хлопці прагнуть долучитися до «того» світу – до світу «білих людей», вони хочуть почути з наших вуст – що ми думаємо про наш світ, про нас самих. Їм не до вподоби бути в однаковій круговерті щодня – ті самі обличчя, ті самі стіни, ті ж слова, та ж обсценна лайка…Коли Христос ішов Своїм хресним ходом, він чув цілу дорогу ті ж самі брутальні слова, ті ж самі оклики глузування та іронії «Радуйся, Царю Юдейський». І хлопці щодня чують подібне – але вже конкретно для їхньої хресної ходи. Таким є свідчення юнаків.

Вони всі носять однаковий одяг, мають однаково поголені голови, але по-різному дивляться на світ. Одні – хочуть поговорити, послухати, запитати нас хоч про щось – вони хочуть вийти звідти – морально. Вони каються – як Петро. Інші – сміються про себе, намагаючись цього нам не показати. Але їхні очі видають їх. Зраджують.

У неофіційній частині зустрічі (вона традиційно триває після офіційної) ми запитали, що вони думають про Хресну дорогу, котру наша група волонтерів презентувала. «Хорошо», -  одностайно відповіло чоловік із п’ять (серед них популярним є суржик). «А що вам запам’яталося?», - запитала. І вони сказали, що зрада Ісуса Його учнем. Такою була перша картина, пов’язана з Хресною ходою. Попри те, що Хресна дорога класично мала 14 стацій, котрі читалися під туш, супроводжувалися показом слайдів з фільму під керівництвом Мела Гібсона. Там було розп’яття, була зустріч з Матір’ю, перше падіння піж хрестом…Але запам’яталася зрада.

Інший юнак згадав про поміч Симеона Киринейця – і саме тоді я подумала, що бодай одному з них хресна дорога нагадала про підтримку і про заохочення до допомоги іншим. Напевно, він вже зробив перший крок або ж – ще краще – продовжує йти у напрямку до відкритості серця. На поміч, на визнання своєї потреби у такій помочі. А це – часто буває занадто великим умертвленням у нашому житті – попросити про допомогу…

Після Хресної дороги, котру ми спільно пережили у приміщенні актового залу, кожен із присутніх, хто бажав, міг покласти запалену свічу до підніжжя Розп’яття, що стояло у центрі зали.  Хлопці одразу ж виявили запал до покладення свічки -  адже це так якісно вирізняє їхній день від сотень інших за ґратами: взяти у руку запалену білу свічу і покласти її до ніг Ісуса.

Опісля Хресної дороги вони мали вільний час до початку обіду. Хтось із них розвішував випрану одіж (нагадаю, це була субота), хтось грав футбол, хтось – кидав «штрафні» в баскетбольне кільце, інші – мали приватні розмови з отцями. Двоє нас волонтерів спостерігали за грою у баскетбол. Потім ми долучилося до їхньої розминки. Вони були не проти. Навіть дещо зацікавлені розмовою про правила і методику успішного попадання  в кільце.

Згодом у нас була розмова з групкою хлопців, котрі мовчки дивилися на решту – тих, хто бігав, спілкувався, працював. Вони відпочивали, але від того потребували не менше уваги. Ми обмінялися думками про спільне «мушу» у навчанні (принаймні в цьому ми подібні), бо майже все інше нас різнить. І вони це відчувають гостріше, аніж ми. На перших зустрічах хлопці нам про це ледь не агресивно казали, підкреслюючи «ми» і «ви», світ «тут» і «там». Зараз такий поділ у їхній розмові менш помітний. Принаймні у словах.

Вони займаються різними справами – залежно від того, хто у якому класі навчається. Серед них є пекарі, електрозварювальники, свинарі, шевці тапочок, коменданти. Їм за це платять зарплатні. Віртуально вони навіть володіють тими грішми. Але то вже інша тема бесіди.

А як же вони зраділи, коли їм було запропоновано зробити світлини. З лавок розлетілися майже всі – розмовляти залишилося кілька. Решта – почали придумувати різні композиції для фотографії. Один відчайдушний сміливець навіть став на плечі двом іншим, аби це вартувало уваги для знімки. Аби на нього подивилися. Аби він був вищим за інших. На світлині.

-         А ви привезете нам фотографії?

-         Так, отець їх вам роздрукує.

Зазначу лише, що то поступово стає традицією – робити світлини, а потім їх дарувати хлопцям. Вони радіють, бо хтось для них зробив дарунок. Хтось пам’ятав, що вони чекають на це.

На прощання ми пообіцяли молитися за них. Їхня реакція була у словах – «Ви ще приїдете?», «А коли?».

-         Так, ми ще приїдемо, хлопці, ми приїдемо. А ви помолитеся за нас?

-         Так, помолимося.

Останні потиски рук, в котрих – наша  надія, а їхня – довіра. Ми вчимося обопільно, ми обмінюємося досвідом. Вони залишилися, а ми продовжуємо йти своїм шляхом. Та ми однаково думаємо про зраду Юди і допомогу Симеона. Ми продовжуємо свій хресний хід – вони поміж тих самих стін, а ми – у світі, серед людей. Але в ім’я спільної мети, кроком до котрої є відповідь на слова Ісуса «у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Матв. 25:36).

Христина Шонь.