Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»

(До євреїв 13:3)

Подані відомості відзеркалюють початок 2011 року. Для ознайомлення з інформацією, яка відповідає сучасному стану, перейдіть сюди.

Про установи виконання покарань під час війни

Серед усіх суспільних інституцій роль Церкви у формуванні пенітенціарної політики держави є найбільш помітна. Церква здавна плекає справедливість та милосердя у немилосердному світі. Тема в’язниці є часто під увагою. Вона є «смаженою». Ми чуємо її у новинах, у піснях на FM станціях у таксі, у приватних аудіо записах, в анекдотах, вгадуємо її у назвах фільмів. Розмовні та поведінкові моделі, пов’язані з кримінальною субкультурою, вже давно виплеснули з екранів у наше повсякдення. Отже, ми почуваємося обізнаними. З другого боку, ми завжди залишаємося дуже далекі від розуміння питання. Ми навіть закриті на сприйняття дійсного стану речей у зоні, яку справедливо можемо порівняти з темною стороною місяця. Справді, при більш ретельній та чесній увазі ми помітимо не лише малу нашу обізнаність, але і певну неохоту торкатися цієї теми. Більшості з нас байдуже або моторошно.

Оскільки йдеться про покарання за злочин, який є патологією щодо особи і щодо суспільства (до речі грецьке πάθος, pathos, - перекладається як «почуття», «страждання»), людині властиво намагатися уникати всього, що пов’язано зі стражданням. І тому,  говорячи про в’язницю, одні вживають жартів, інші браваду блатної романтики, ще інші – байдужість чи відчуження. А як нам сформувати таке відчуття і поводження, яке суттєво різниться від вище згаданих реакцій світу цього, яке знаходиться у серці Христової Церкви?

Кожне суспільство, зіштовхуючись з проблемою насильства та злочинів, усвідомлює необхідність різних видів реагування, у тому числі й ув'язнення, як останнього засобу. Але кому, як не нам, християнам, розвивати і поглиблювати своє уявлення про причини злочинності та криміналізації суспільства. Адже вони криються за браком моральної відповідальності та соціальної солідарності. Кримінальні злочини стаються через причини, приховані у суспільному житті людей. Ми делегували державній владі усе, що стосується правосуддя та покарань за злочини. Тому те, що відбувається у цій сфері не може бути поза нашою відповідальністю.

Протягом років незалежності не припиняються зусилля щодо реформування системи кримінального судочинства та гуманізації утримання в'язнів. В Україні заборонено тортури і смертну кару. Але риси судової і тюремної системи України надто поволі змінюються, виходячи з під тіні репресивних традицій, яким минуло 300 років. Залишається високим рівень корупції. Хоча число засуджених до позбавлення волі за останні 10 років зменшилося на третину, протягом двох останніх років критично виросла чисельність громадян у слідчих установах. За статистичними даними 2011 року Україна ще входить у десятку країн світу за кількістю в’язнів на 100 тис. населення. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». За один рік через брами установ попереднього ув’язнення проходить понад пів мільйона осіб. 60 тисяч з цього числа засуджуються до позбавлення волі. Нині по той бік суспільства опинилося близько 152 тисяч людей.

Відродження душпастирства у пенітенціарних установах України розпочалося відразу після легалізації УГКЦ після років підпілля. Єпископи, священики і семінаристи щороку відвідували найближчі виправні колонії при нагоді великих свят, для проповіді та євангелізації, для передачі засудженим гуманітарної допомоги.  Серед ієрархів і священиків, які першими стали відвідувати тюрми слід відмітити імена владики Юліяна Вороновського, блаженнішого Любомира Гузара, владики Юліяна Ґбура, владики Степана (Менька), ЧНІ, владики Димитрія (Григорака), ЧСВВ, о. Романа Шафрана, о. Івана Ціхуляка, о. Володимира (Коника), ЧСВВ, о. Зиновія Хоркавого, о. Ігоря Царя, о. Павла Менлі, о. Степана Здобиляка (спочив у Бозі 23 жовтня 2008 року).  Від 1992 року в Карітас-Київ о. Ігор Онишкевич розпочав харитативне служіння для ув’язнених жінок.

2001 р. УГКЦ стала співзасновницею та учасницею Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі». Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). На церковному і екуменічному рівні о. Ігор Онишкевич, а згодом о. Андрій Нагірняк були офіційними представниками служіння УГКЦ у тюрмах до 2006 року. Від 2003 року УГКЦ є учасницею на правах спостерігача, а від 2007 року є дійсним членом Міжнародної комісії католицького душпастирства у в’язницях (ІССРРС), яка нині діє під керівництвом Конгрегації у справах духовенства та у співпраці з Папською радою «Справедливість і мир».

Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва почалося структурне оформлення цього служіння. Декретом блаженнішого Любомира від 3 жовтня 2006 року при Патріаршій Курії УГКЦ було проголошено про створення Відділу душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського. У грудні 2010 року Відділ було  реорганізовано у Департамент душпастирства у силових структурах України з відділами військового і, відповідно, пенітенціарного душпастирства. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає новостворений Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Керівництво відділом покладено на ієрея Костянтина Пантелея. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 37 – капелани. Більшість із них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах.

Монахи Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя опікуються позбавленими волі у сімох установах виконання покарань. Ними видавався тематичний часопис “Закон і милосердя”. Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Протягом чотирьох років відбулося вісім семінарів для в'язничних душпастирів та чотири тренінги для волонтерів.

Розташування пенітенціарних установ на територіях єпархій нерівномірне. Для прикладу, якщо в межах Київської Архиєпархії – 30 закладів, а у Львівській Архиєпархії – 3 установи, то на території  Донецько-Харківської Екзархії – 88 колоній і тюрем. Тому, відповідно до постанови під номером п'ять п’ятдесят першої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ  (Чортків,  13-14 липня 2010  року Божого), було рекомендовано розглянути доцільність творення єпархіальних комісій пенітенціарного душпастирства. Неділя про Блудного Сина була обрана Днем особливої уваги УГКЦ до в’язничного служіння. Рішенням блаженнішого Любомира у грудні 2009 року у Київській Архиєпархії було створено Комісію пенітенціарного душпастирства. Голова комісії – о. Віталій (Котик), ЧНІ. При Курії Львівської Архиєпархії від 2010 року діє Відділ пенітенціарного душпастирства, керівник – о. Андрій Хомишин.

Значного вдосконалення та розвитку потребують наступні ділянки служіння пенітенціарного душпастриства:

1.         Для позбавлених волі та членів їх родин:

-         служіння ув'язненим і засудженим у їх духовних потребах;
-         опіка мігрантами в ув’язненні пастирськими структурами УГКЦ за кордоном;
-         опіка родинами ув’язнених мігрантів парохіяльними спільнотами УГКЦ в Україні;
-         служба листування з в'язнями для духовного і харитативного супроводу особи та її неповнолітніх дітей, що залишилися без годувальника;
-           реадаптація після звільнення з ув’язнення.
2.         Для пенітенціаріїв та їх родин:
-          особлива увага на рівні парафіяльного життя,

-          відпочинкові реколекційні програми та прощі для пенітенціаріїв та членів їх родин.

3.         Для держави і суспільства:
-        проведення виставок творчих робіт засуджених;
-      організація конференцій та заходів суспільної солідарності для формування в державі пенітенціарної політики;
-       впровадження програм надолуження та примирення для злочинців та осіб, що постраждали через злочин.

У справі повернення громадян до суспільного життя Церква ефективно співпрацює і засвідчує живу солідарність з представниками Державної пенітенціарної служби України, що виконують свій обов’язок сумлінно та з належним дотриманням прав людини. Ця співпраця спирається на відповідну угоду, укладену 2 квітня 2007 року. Церква закликає усіх нас служити тим людям, що знаходяться у гірких обставинах. Господь був особливо уважний до найбільш нужденних, із якими ототожнював Себе. В’язні – люди у великій духовній потребі. Для нас, християн, мають бути пересторогою слова Христа: «Я був у темниці, і ви не відвідали Мене» (Mт. 25).

«Карна система в Україні від початків історичного життя в усі часи не визначалась суворістю. Чужоземні карні кодекси, які містили в собі суворі кари на тілі, калічення, кару смерті в різних нелюдських муках — візантійські, середньовічні німецькі — не сприймалися українським життям. Кара смерті практикувалася рідко, звичайно заступалася в’язницею або вигнанням, і такі кари московські, як «нещадне биття» батогами чи палицями за найрізноманітніші, зовсім не серйозні провини, в Сибір з відбиранням маєтку «на государя», для української людності було чимось жахливим невимовно... А такі факти московської кари «за зраду» почали вживатися надзвичайно широко і робили на українську людність враження надзвичайно гнітюче».

Михайло Грушевський, історик, президент Української Народної Республіки.

 Додаток

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
ПРО ДЕРЖАВНУ ПЕНІТЕНЦІАРНУ СЛУЖБУ УКРАЇНИ

(станом на кінець 2010 року)

Для перегляду сучасної статистики клацніть тут.

Система установ і органів Державної пенітенціарної служби України (станом на кінець 2010 року) – це 25 територіальних управлінь (розташованих в обласних центрах), в підпорядкуванні яких є 184 установи, з них:

– 120 виправних колоній (в тому числі 10 колоній для утримання
засуджених жінок);
– 10 виховних колоній (для утримання неповнолітніх засуджених);
– 21 виправний центр;
– 33 слідчі ізолятори
– 25 арештних домів (на базі установ ДПС України).
На початок 2011 року під охороною в органах і установах пенітенціарної служби України утримувалось всього 113 тисяч осіб, які засуджені до позбавлення волі, обмеження волі, арешту.
40 тисяч осіб перебувають під слідством та утримуються в 33 слідчих ізоляторах.
Із загального числа засуджених утримуються по категоріях:
– 1,5 тисячі неповнолітніх засуджених;
– 7 тисяч засуджених жінок;
– 1,1 тисяча осіб засуджено до арешту;
– 4,7 тисяч чоловік засуджено до обмеження волі;
– 1,7 тисяч чоловік засуджено до довічного позбавлення волі.
Із загального числа утримуваних засуджено за злочини:
– 9,5 тисяч осіб – за вбивство при обтяжуючих обставинах;
– 747 осіб – за вимагання;
– 257 осіб – за бандитизм;
– 30 тисяч осіб – за розбій та грабіж;
– 20,5 тисяч осіб – за незаконні дії з наркотичними речовинами;
– 500 чоловік – за злісну непокору вимогам адміністрації виправної
установи.

Поряд з цим, на території України функціюють 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, які розміщені фактично в кожному адміністративному районі на території України. На обліках в територіальних органах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 184,8 тисяч осіб, які засуджені до покарань без позбавлення волі, серед яких 6,1 тис.осіб – неповнолітні засуджені. З числа підоблікових осіб відбувають кримінальні покарання без позбавлення волі у вигляді:
– громадських робіт – 22,5 тис.осіб;
– виправних робіт – 4 тис.осіб;
– позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю – 10 тисяч осіб;
– звільнення від кримінального покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням – 126 тис.осіб.
Персонал Державної пенітенціарної служби України складає 47,7 тисяч чоловік, з яких 35,5 тисяч – атестований склад (у пагонах).

Основні структурні дільниці виправної колонії
Виправні колонії – це основний вид установи ДПтС України, які мають рівні безпеки:

• Мінімальний рівень безпеки з полегшеними умовами тримання;
• Мінімальний рівень безпеки із загальними умовами тримання;
• Середній рівень безпеки для тримання осіб, засуджених вперше;
• Середній рівень безпеки для неодноразово засуджених осіб;
• Максимальний рівень безпеки із загальними умовами тримання;
• Максимальний рівень безпеки із камерним утриманням засуджених.

В структуру виправної колонії входять:

• Адміністративна будівля (де розміщуються основні служби установи: керівництво, бухгалтерія, маркетинг, комунально-побутова служба, служба кадрів, виробнича служба, інженерна служба, соціально-психологічна служба, канцелярія, інші допоміжні служби установи);
• Контрольно-пропускний пункт (КПП) – елемент системи охорони установи, через який здійснюється прохід (проїзд, пронос) на територію установи;
• Карантинне відділення – дільниця для утримання новоприбулих засуджених (до 14 діб)
• Житлова зона установи – це територія установи, в якій розміщуються:

– клуб для засуджених

– загальноосвітній навчальний заклад для засуджених

– центр професійної підготовки засуджених (як правило)

– бібліотека

– храм або каплиця

– молитовний дім (кімната)

– їдальня для засуджених

– банно-пральний комплекс

– кімната психоемоційного розвантаження засуджених

– медико-санітарна частина

• Виробнича зона установи – це територія установи, на якій розташовані виробничі об`єкти: виробничі дільниці, цехи, складські приміщення, може розміщатись центр професійної підготовки засуджених, котельня, майстерні, інші дільниці виробничого призначення;
• Міжзонний КПП – пропускний пункт для контролю за проходом засуджених та персоналу установи з однієї зони установи в іншу;
• Харчоблок – їдальня для засуджених, підсобні та складські приміщення для зберігання та приготування їжі, пекарня.

Основні служби установ ДПтС України, з якими ймовірно може співпрацювати душпастир:

• керівництво установи (начальник установи, заступники начальника установи, керівники служб – отримання дозволу, офіційні коментарі);
• служба охорони (прохід на територію установи);служба нагляду і безпеки (супроводження та забезпечення заходів безпеки в установі);
• соціально-психологічна служба (реалізація комплексу соціальних та психологічних заходів, направлених на зведення до мінімуму негативного впливу місць позбавлення волі, підготовки засуджених до життя на волі);
• служба медико-санітарного забезпечення (медобстеження, надання невідкладної та планової медичної допомоги, контроль за санітарно-епідеміологічним станом в установі);
• служба інтендантського та комунально-побутового забезпечення (організація харчування, робота крамниць, кімнат тривалих побачень, забезпечення речовим майном, робота банно-пральних комплексів);
• служба по контролю за виконанням судових рішень (контроль за дотримання строків утримання, законність звільнення, взаємодія з судами в питаннях зміни строку позбавлення волі)

Засуджені у виправній колонії утримують в спеціальних дільницях:

• дільниця карантину, діагностики і розподілу засуджених;
• дільниця ресоціалізації;
• дільниця посиленого контролю;
• дільниця соціальної реабілітації
• дільниця соціальної адаптації (створюються у виховних колоніях для неповнолітніх засуджених).

Дільниця карантину, діагностики і розподілу засуджених – це окрема (ізольована від загальної маси засуджених) дільниця, основними функціями якої є:

– первинне психолого-педагогічне вивчення особистості новоприбулих засуджених;

– вивчення особливостей психічного стану засудженого психологом установи, підготовки рекомендацій персоналу установи щодо особливостей індивідуальної роботи з даним засудженим;

– ознайомлення новоприбулих засуджених з їхніми правами, обов`язками, правовим статусом;роз`яснення можливих перспектив під час відбування покарання в даній установі;

– обстеження засуджених медперсоналом на предмет вивчення стану здоров`я;

– сприяння засудженому в адаптації до нових умов перебування в даній установі виконання покарань;

– всебічне вивчення соціально-демографічних, кримінальних та психологічних особливостей конкретного засудженого для розподілу його до того чи іншого відділення соціально-психологічної служби та подальшої організації виховної та профілактичної роботи з ним.

Дільниця ресоціалізації – це основна структурна дільниця виправної установи, де утримується фактично основна маса засуджених. Такі дільниці розташовані в житловій зоні установи.

Основними завданнями цієї дільниці є:

– створення оптимальних умов відбування засудженими кримінального покарання;

– проведення із засудженими масових заходів та групових занять соціально-психологічного та культурно-просвітницького напрямків.

Дільниця посиленого контролю – це дільниця, створена для ізоляції засуджених, які мають високу ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, або які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки.

Дільниця соціальної реабілітації – це дільниця, яка розташована за межами основної огорожі установи та створена для засуджених, які характеризуються позитивно, своєю поведінкою в установі та ставленням до праці вони доводять своє виправлення, мають добрі соціальні зв`язки на волі, а також виявляють наміри щодо правослухняної та соціально-прийнятної поведінки після звільнення з місць позбавлення волі.

За матеріалами ДПС України.

***

Фрагменти з

КОМПЕНДІУМУ СОЦІАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ ЦЕРКВИ

ПАПСЬКОЇ РАДИ СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МИР

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ ПОЛІТИЧНА СПІЛЬНОТА

III. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА

д. Каральна функція

402. Для захисту спільного блага легітимна державна влада має право й обов’язок визначати покарання, відповідно до тяжкості злочину [Катехизм Католицької Церкви, 2266.]. Перед державою постає подвійне завдання: класти край діям, які порушують права людини і фундаментальні норми громадського співжиття, та відновлювати через каральну систему порядок, порушений кримінальною діяльністю. У правовій державі функцію визначати міру покарання покладено на суд: «Конституції сучасних держав, встановлюючи відповідні відносини між законодавчою, виконавчою і судовою владою, гарантують останній необхідну незалежність у сфері закону.» [Катехизм Католицької Церкви, 2266.]

403. Покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке набуває моральної цінності спокути, коли винуватець добровільно приймає покарання [Катехизм Католицької Церкви, 2266.]. Так досягається подвійна мета: з одного боку, заохочується реінтеграція засуджених у суспільство, а з іншого – утверджується справедливість, що примирює, справедливість, здатна відновити гармонію в соціальних відносинах, підірвану скоєним злочином. У зв’язку з цим, діяльність, до якої покликані тюремні капелани, важлива не лише через свій специфічно релігійний характер, а й через притаманну їй функцію захисту людської гідності засуджених. На жаль, умови, в яких вони відбувають покарання, часто негативно позначаються на їхній гідності, а в’язниці стають місцем нових злочинів. І все ж, виправні заклади створюють нагоду вкотре засвідчити християнську турботу про соціальну сферу: «Я… у тюрмі був, і ви прийшли до Мене» (Мт 25, 35,36).

404. Діяльність інститутів, які визначають кримінальну відповідальність, завжди має особистий характер; вона повинна спрямовуватися на ретельний пошук правди і здійснюватись із цілковитою повагою до гідності і прав людини. Це означає, слід гарантувати дотримання прав що винного, що невинного. Необхідно керуватися юридичним принципом, згідно з яким не можна визначати покарання, якщо злочин ще не доведений. Під час розслідування необхідно суворо дотримуватися заборони застосовувати тортури, навіть у випадку тяжких злочинів: «Учень Христа відкидає будь-яке застосування таких методів, які нічим не можна виправдати і які жахливо принижують людську гідність як ката, так і жертви» [Іван Павло II, Звернення до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Geneva (15 June 1982), 5: L'Osservatore Romano, English edition, 26 July 1982, p. 3.]. Міжнародні юридичні документи із захисту прав людини справедливо вказують на заборону тортур як на принцип, який не можна порушувати за жодних обставин. Також неприпустимий «арешт, єдина мета якого – отримати важливу для судового процесу інформацію»  [Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Крім того, слід забезпечити, щоб «судові процеси проводилися швидко: їхня надмірна тривалість стає нестерпною для громадян і зрештою перетворюється на справжню несправедливість»  [[Іван Павло II, Звернення до Італійської Асоціації суддів (31 Березня 2000), 4: AAS 92 (2000), 633.]. Здійснюючи слідство, слідчі мають бути особливо обережними, щоб не порушити принцип презумпції невинності і право звинуваченого на конфіденційність. Зважаючи на те, що і судді можуть помилятися, закон має гарантувати адекватне відшкодування жертвам судових помилок.

405. Знак надії вбачає Церква в тому, що «громадська думка чинить все більший опір смертній карі – навіть якщо суспільство вдається до неї як до інструменту “легітимного захисту”. Цей опір постає з переконання, що сучасне суспільство спроможне успішно боротися зі злочинністю методами, які знешкоджують злочинця, але не позбавляють його остаточно можливості змінити своє життя» [Іван Павло II, Енцикліка Evangelium Vitae, 27: AAS 87 (1995), 432.]. Хоча традиційне вчення Церкви – за умови, що точно встановлено особу і відповідальність винного – не виключає смертну кару, «якщо це є єдиний можливий ефективний шлях захисту життя людей від незаконного агресора» [Катехизм Католицької Церкви, 2267.]. Однак, перевагу слід надавати безкровним засобам запобігання і покарання, адже «вони більш відповідні конкретним умовам спільного блага і гідності людської особи» [Катехизм Католицької Церкви, 2267.]. Збільшення кількості країн, які вдаються до заходів, спрямованих на законодавче скасування або тимчасове припинення смертної кари, свідчить про те, що випадки, коли злочинця конче потрібно стратити, трапляються «дуже рідко, а може, й ніколи» [Катехизм Католицької Церкви, 2267.]. Все більша відраза громадської думки до смертної кари і різні заходи щодо її скасування чи призупинення, – яскраве свідчення росту моральної свідомості.

З Послання Його Святості Іоанна Павла II з нагоди Ювілею у в'язницях,

9 липня 2000 РОКУ БОЖОГО

«Відповідно до Божого плану, усі повинні зіграти свою роль у наданні допомоги в побудові кращого суспільства. Очевидно, що це передбачає докладання величезних зусиль у галузі попередження злочинності. Всупереч усьому злочини поповнюються. Всі, аби додати свій внесок у формування спільного добра, повинні працювати, в міру своєї компетенції, для надання можливості засудженим спокутувати свої провини, як щодо окремих осіб, так і у відношенні до суспільства. Такий процес ґрунтується на дозріванні у відчудтті відповідальності. Нічого із цього не слід вважати утопічним.»

Зі Звернення Його Святості Венедикта XVI до учасників Дванадцятого Світового Конгресу Міжнародної Католицької Комісії В’язничного Душпастирства

четвер, 6 вересня 2007 р.

«В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, Капелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.

Судові й карні установи відіграють фундаментальну роль у захисті громадян й охороні суспільних дібр. У той же самий час, вони повинні допомогти у відновленні «соціальних зв'язків, зруйнованих скоєним злочином». За своєю глибинною природою, ці пенітенціарні установи мусять сприяти відновленню правопорушників, полегшуючи їхній перехід від розпачу до сподівання та від стану непевного до благонадійності. Коли умови в середині цих установ не сприятимуть процесові повернення чуття гідності та прийняття пов'язаних із ним обов'язків, такі заклади будуть не в змозі досягати одного з їхніх найсуттєвіших призначень. Суспільні влади повинні бути завжди, пильними щодо цього, цураючись будь-яких засобів покарання чи виправлення, які або підривають або принижують людське достоїнство ув'язнених. У цьому відношенні, я повторюю це,  заборона проти катування  не може бути порушена за будь-яких обставин.»

Неділя Про блудного сина в УГКЦ - День особливої уваги до в'язничного служіння

Неділю Про блудного сина (два тижні перед початком Великого посту) Синод Української Греко-Католицької Церкви визначив як День особливої уваги до в'язничного служіння. До цього дня, що припадає 2011 року на 20 лютого, Блаженніший Любомир написав пастирського листа до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі. Ми делегували державній владі все, що стосується правосуддя та покарань за злочини. Тому те, що відбувається у цій сфері, не може бути поза нашою відповідальністю.

Протягом років незалежності не припиняються зусилля щодо реформування системи кримінального судочинства та гуманізації утримання в'язнів. В Україні заборонено смертну кару. Але риси судової і тюремної системи України надто поволі змінюються, виходячи з-під тіні репресивних традицій, яким минуло 300 років. Залишається високим рівень корупції. Хоча число засуджених до позбавлення волі за останні 10 років зменшилося на третину, протягом двох останніх років критично виросла чисельність громадян у слідчих установах.

За статистичними даними 2011 року, Україна ще входить у десятку країн світу за кількістю в’язнів на 100 тисяч населення. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». За один рік через брами установ попереднього ув’язнення проходить понад півмільйона осіб. Шістдесят тисяч з цього числа засуджуються до позбавлення волі. Нині по той бік суспільства опинилося близько 152 тисяч людей. 

У справі повернення громадян до суспільного життя Церква ефективно співпрацює і засвідчує живу солідарність з представниками Державної пенітенціарної служби України, що виконують свій обов’язок сумлінно та з належним дотриманням прав людини.

Повідомив о. Костянтин Пантелей

***

Покарані, але не відкинені

Конференція під назвою «Покарані, але не відкинені» відбулася 3 грудня 2010 року у конференцзалі Українського Католицького Університету. Організатори присвятили її проблемам соціальної адаптації в`язнів та здійсненню духовного проводу у в`язницях. Захід організував Відділ душпастирства УГКЦ у пенітенціарній системі Україниу рамках IV Суспільних днів УГКЦ за підтримки патріарших комісій УГКЦ «Справедливість і мир» та «Сприяння єдності християн». 

Захід почався вітальним словом Єпископа-помічника Львівської архиєпархії Владики Венедикта Алексійчука. Він зокрема сказав: «Сьогодні мова про ув‘язнених. Кожен з них, без винятку, пережив свою кризу. У них надламалася вісь життя. Особа перебувала у цілковито нетипових обставинах, несла покарання, позбавлена найбільшого Божого дару – свободи. Водночас мала унікальну можливість зупинитися, призадуматися. Тому завданням всіх, хто контактує з людьми, позбавленими волі або колишніми ув‘язненими, допомогти їм пізнати Бога. Ми нікого насильно не зробимо християнами. Але повинні запропонувати і показати інші цінності, на яких можна й варто будувати життя». 

Пенітенціарна система – одна з найважчих сфер діяльності, на думку директора Департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР, Олега Березюка. Він назвав пострадянським синдромом ідею відокремлення Церкви від держави. «Це зовсім не відповідає істині, бо сьогодні між цими двома інституціями йде активна співпраця. Міська влада Львова всіляко заохочує її, запрошуючи на відповідальні посади, особливо в соціальні структури, священиків з відповідною освітою, щоб тандем Церква-держава ставав міцнішим, а ефект їх роботи кращав». 

Державне правосуддя ставить наголос передовсім на відповідальності за злочин, що є цілком природним людським бажанням, переконаний президент Інституту релігії і суспільства, віце-ректор УКУ Мирослав Маринович. Натомість він пропонує земний закон зробити запобіжним, а не каральним, який би передовсім лікував душу злочинця і спрямовував її до каяття. «Пошанування гідності людини не повинно залежати від обставин, а відродження суспільства має починатися відновленням пошани до будь-кого. Церква традиційно говорить, що треба ненавидіти зло, а не носія цього зла – злочин, а не злочинця. Тому людина мусить мати можливість трансформуватися і у цьому величезна Божа мудрість», – робить висновок колишній політв‘язень Мирослав Маринович. А головна трансформація, за словами п. Мариновича, яка відбувається в людській душі – пережиття отого «духа сокрушенного», розкаяння. «Адже тільки доброта є спасенням для суспільства загалом і для людини зокрема», – сказав Мирослав Маринович. 

Участь у конференції також взяли: заступник начальника Львівоблуправління Деждепартаменту з питань виконання покарань Мирослав Демків, директор Львівського «Центру обліку та нічного перебування бездомних громадян» о. Олег Федоренко, керівник управління молоді, сім‘ї та спорту Львівської міської ради Наталя Федорович, а також співробітники БФ «Простір без конфліктів» і керівник БО «Регіональний Центр соціальної адаптації» (БО «РЦСА») Ігор Гнат та колишні ув‘язнені.

«Ми хочемо привернути увагу суспільства до проблем, пов’язаних із соціальною адаптацією в’язнів, а також потреб щодо забезпеченням духовного проводу в місцях позбавлення свободи», – зазначив один із організаторів, тюремний капелан Юрій Кузьо.

Доповідач конференції професор Мирослав Маринович наголосив: «Коли суд виносить свій обвинувачувальний вирок, вважається, що таке покарання є цілком достатнє для відновлення справедливості й перевиховання злочинця. Проте дуже часто вирок щодо позбавлення волі – це лише початок фактично позасудових покарань. В’язня можуть карати холодом і голодом,  всіляко принижувати, чи й піддавати тортурам. Врешті-решт, вийшовши на волю, колишній в’язень майже неминуче стає об’єктом суспільного остракізму. Чи усвідомлюємо ми, що дуже часто це закінчується новим злочином? Чи не є цей ланцюжок тривожним сигналом, що його ми повинні осмислити»? Наприклад, згадали про працівників колоній, які, як каже пан Ігор Гнат, директор благодійної організації «Регіональний центр соціальної адаптації», «з таким фінансуванням і таким контингентом, можна сказати, є тими ж ув`язненими. Тільки їм трошки гірше, бо вони ще несуть відповідальність». 

Мирослав Демків, заступник начальника Львівського обласного управління Державного департаменту з питань виконання покарань, наголосив на ролі ЗМІ у висвітленні проблеми пенітенціарної системи. Як преса, так і радіо, телебачення дуже мало пишуть про позитивні чи й навіть об`єктивні моменти життя в колоніях. Стосовно внутрішньов`язичних питань, то всі зійшлись на тому, що в`язниця якоюсь мірою поділяє долі людей, які в ній перебувають. Тому Мирослав Маринович пригадав, що кожен священик, який працює з в`язнями, має хотіти змінити їхню душу. Як приклад він навів відвідини Йоаном Павлом ІІ Мехмета Алі Аджі, який вчинив на нього замах. Тоді Папа не намагався зменшити термін його покарання, але зосередився на «переображення душі в`язня». Юрій Кузьо, в`язничний капелан від УГКЦ каже, що у в`язницях можливість духовної підтримки та душпастирської роботи мають представники усіх конфесій. 

За даними Департаменту з питань виконання покарань, станом на 1 липня 2010 року в Україні ув'язнені 150 тис. 724 особи. Від Української Греко-Католицької Церкви у в'язницях України душпастирює близько сорока капеланів.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

УГКЦ налагоджує співпрацю з Португалією у справі душпастирства в’язнів

У Португалії упродовж 10 - 18 листопада 2010 року, з метою розвитку співпраці у царині католицького душпастирства в тюрмах, перебували ієрей Костянтин Пантелей і сестра Вероніка (Кішко), згромадження Непорочного Серця Богородиці Фатімської, які представляли капеланське служіння УГКЦ.

Отець Іван Ґудзь, координатор капеланії УГКЦ у Португалії, зустрівся з гостями з України та виявив щиру зацікавленість і готовність розвивати душпастирську структуру, щоб уможливити опіку в’язнями, що походять з України. Неоціненно посприяли у звершенні місії цієї подорожі ієромонахи Чину Св. Василія Великого о. Йоан Дмитро (Лубів) та о. Микола (Ярема), настоятелі Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні (подробиці про їх працю можна читати за посиланням: http://osbmpt.at.ua/index/0-2). Вони забезпечили побут і транспортування гостей, брали живу участь у зустрічах і нарадах, розробляли душпастирський план для опіки у в’язницях.

11 листопада 2010 року в м. Пеніше відбулася зустріч з дияконом Пітером Ехтермаєром, чільним представником ІССРРС-Europe. Головна мета наради, що відбулася – посприяти налагодженню опіки нашими співгромадянами, які опинилися за ґратами у таких країнах як Італія, Іспанія, Португалія та Німеччина. «Міграція українців має свої позитивні і негативні сторони – сказав під час зустрічі о. Костянтин, − серед негативних є також ув’язнення. Треба допомогти нашим людям відчути підтримку Церкви та зберегти їх зв’язки з родиною».

12-13 листопада, у часі міжнародного паломництва до Фатіми о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) молилися за ув’язнених на місці, де 1917 року трьом дітям-пастушкам об’явилася Богородиця. На питання ієромонаха о. Сільвіо (Литвинчука), ЧСВВ, настоятеля для українських парохій поблизу Фатіми, що спонукало її до в’язничного служіння, с. Вероніка відповіла: «Фатімське об’явлення також торкнулося в’язнів. Відомий факт, що префект округу, де знаходиться Фатіма, застрашував дітей, аби вони припинили свідчити про появу Божої Матері, кинув їх до в’язниці. Діти Лючія, Жасінта і Францішко стали живим прикладом віри та щирої молитви, що навіть ватажок засуджених за кримінальні злочини навернувся, а з ним і численні інші в’язні».

16 листопада у м. Авеіро відбулася зустріч з національним координатором пенітенціарного душпастирства падре Жоао Ґонзалвешом, відповідальним представником Конференції Єпископів Португалії. Він розповів про працю в’язничних капеланів та волонтерів, що служать у сфері богословській, соціальній та юридичній. Для ближчого сприйняття пенітенціарної системи країни о. Йоан, о. Костянтин і с. Вероніка відвідали місцеву в’язницю. Загалом у 55 тюрмах Португалії понад 13 тис. ув'язнених, 30,6% знаходяться під вартою в процесі суду та слідства, 40% випадків взяття під варту – за злочини, пов'язані з наркотиками. 20% – мігранти з різних країн. Серед них є українці, що потрапили за ґрати з різних причин.

18 листопада о. Йоан Дмитро (Лубів), о. Микола (Ярема), о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) зустрілися з падре Жоау Мануелем Педру Нугейрою, капеланом, відповідальним за католицьку опіку в’язнями у дієцезії Лісабону. У Лісабоні та його найближчих околицях розташовано 12 в’язничних установ. В результаті наради розпочалися заходи з надання необхідних дозволів для відвідування в’язнів.

Департамент інформації УГКЦ

***

Святкування ХХ-ліття відродження інституції в’язничного душпастирства проходили у часі традиційних у жовтні реколекцій польських католицьких капеланів. Поруч із побратимами по служінню перебували священики пенітенціарного душпастирства УГКЦ о. Ярослав Строняк (головний крайовий капелан Перемишльсько-Варшавської Митрополії), о. Іван Ключник (Вроцлавсько- Ґданська Єпархія), о. Ігор Дмитерко (Львівська Архиєпархія), о. Олексій Куйбіда (Коломийсько-Чернівецька Єпархія), о. Терентій (Цапчук), ЧСВВ (Луцька Екзархія), о. Омелян Колодчак (Тернопільсько-Зборівська Єпархія), о. Ярослав Данків (Донецька Екзархія), о. Костянтин Пантелей (Патріарша Курія УГКЦ). Римо-Католицьку Церкву в Україні представляв капелан о. Юрій Нагорний (Одесько-Сімферопольська дієцезія).

На відкриття реколекцій прибув президент Міжнародної Католицької Комісії Душпастирства в Тюрмах відомий правозахисник д-р Крістіан Кун. Він привітав польських священиків зі святочною подією ювілею та висловив вдячність за збагачення пастирського досвіду у царині непростої діяльності капелана для примирення особи, що вкоїла злочин, із Богом , з людьми і з собою. Відбулася зустріч Крістіана Куна з українською групою, в якій він подякував за активну участь наших священиків у відродженні душпастирства Церкви на теренах Центральної Європи. У гроні понад 140 капеланів українські священики брали участь в обміні досвідом та навчанні.

Науки під час реколекцій давали кардинал Юзеф Ґлемп - почесний примас Польщі, Архиєпископ Варшавський Генрік Гозер, о. прилат Ян Сікорський, що провадив в’язничним душпастирством у Польщі перші 10 років від заключення спеціального конкордату з державо. На урочистих конференціях були присутні також Кшиштоф Квятковський - міністр юстиції, полковник Яцек Влодарський - генеральний директор Служби в'язниць і багато інших посадовців Міністерства юстиції та тюремної служби. 18 жовтня відбулась презентація душпастирського служіння Української Греко-Католицької Церкви, яка викликала щире зацікавлення польських капеланів.

«Ці заходи є дуже корисні для мого досвіду священика у в’язниці, адже наші польські побратими проходили такі самі етапи становлення душпастирства аж до введення капеланства, які переживаємо тепер ми в Україні - відмітив о. Олексій Куйбіда, капелан Коломийської виправної колонії, - вони послужили значному збагаченню взаємних контактів та поглибленню нашої співпраці на душпастирській ниві».

У часі урочистостей отці капелани з України подякували за запрошення і вручили прелатові о. Павлові Войтасу, головному тюремному капелану Польщі, ікону Юрія Переможця з вишиваним рушником як символ подолання зла й освячення життя. Вони запросили його разом з кількома дієцезіальними душпастирями відвідати Україну 2011 року для розвитку співпраці. Отець Павло щиро подякував українським капеланам та, навзаєм, подарував душпастирській службі УГКЦ на знак єдності у служінні Св. Таїнства Примирення (Покаяння) стулу, що є аналогом епітрахилі.

На завершення перебування у Польщі українські в’язничні капелани молилися перед чудотворним образом Божої Матері в Санктуарії Пресвятої Діви Марії Ясногорської у Ченстохові. Там вони відправили подячну Божественну Літургію у візантійському обряді. «Це відвідування святині було дуже логічним завершенням нашого візиту в Польщу. Воно збагатило нас духовно та дало можливість скласти подяку за братерське і дуже щире прийняття й обмін досвідом» - зазначив о. Ярослав Данків з Донецька.

Для Департаменту інформації УГКЦ передав о. Омелян Колодчак, капелан Збаразької жіночої виправної колонії.

Особа по обидва боки ґрат – багато поглядів на людей у ​​тюремній реальності

28-29 червня 2010 року в Гурово Ілавецькому, Польща, відбулася міжнародна конференція, присвячена питанням ув’язнених та осіб, які залучені до нагляду та допомоги засудженим й узятим під варту. У конференції взяли участь працівники та офіцери Пенітенціарної служби, капелани, духовенство та представники науки, які не мають безпосереднього відношення до пенітенціарних установ з Польщі та України. Понад година дискусій, підведення підсумків окремих сесій, інтенсивно збагатила перспективу проблем, порушених під час лекцій. Важливими питаннями, які порушувалися під час сесії, були духовна та релігійна підготовка капеланів, а також співробітників і функціонерів ПС.

О. проф. Кшиштоф Гузовський та о. д-р Гжегож Барт ініціювали питання духовного зцілення та звільнення в житті людей, які «служать» свій термін ув'язнення. Було нагадано про реальність особистого зла та роль Святого Духа. Ці думки знайшли продовження і глибокий розвиток у виступах о. проф. Ярослава Москалика, який поширив їх на реальність громади. Він дуже цінно наблизив роль спільноти в житті людини, незалежно від того, чи є вона офіцером, чи в’язнем, і показав таку важливу роль церковної спільноти та залежність творіння від Творця, що веде до власної тотожності як людини, створеної за образом і подобою Божою, і виходить за межі видимої реальності. На завершення о. професор наголосив на ролі відкриття власних стосунків із Богом, які найповніше реалізуються в Церкві через таїнства. Це усвідомлення розвине у своїй промові о. Ян Лайкош, який показав важливість таїнств, особливо Хрещення, Євхаристії та Покаяння під час перебування в тюремній реальності. О. Андрій Лемчук (Чортків, Україна) наголосив на ролі свободи в приготуванні до Таїнства Покаяння та в сприйняття сповіді як повернення до власної особистісної ідентичності.

Подальші виступи капеланів з України стосувалися духовної та благодійної опіки людей після відбуття покарання. О. Митрат Василь Пантелюк (Донецьк, Україна) детально розповів про проблеми, які бачать греко-католицькі капелани у людей, що виходять із в’язниці, а також про нелегке служіння серед людей, які відбувають довічне ув’язнення (о. Пантелюк зараз перебуває в слідчому ізоляторі, де перебуває близько 2700 ув’язнених, та в установі виконання кримінальних покарань з 1000 засудженими, з них понад сто – довічно). Отець Віталій Котик, ЧНІ (Київ, Україна) представив відповідальне служіння серед ув'язнених жінок, серед яких є група ув'язнених з маленькими дітьми. Доповідь ієромонаха Котика також висвітлила проблеми цих людей: переважно етичні, проблеми зі здоров’ям (зокрема, ВІЛ та пневмонія) та проблеми з наркотиками, за які жінок зазвичай ув’язнюють.

Інші важливі питання, пов’язані з пенітенціарною службою, порушили Магдалена Труханович, Марта Клімас, Кшиштоф Стефановський. У цих доповідях було представлено реальність, в якій працює офіцер пенітенціарної служби, труднощі та переваги цієї служби. До важливих висновків відносяться тези, засновані на дослідженні, про особистісні характеристики офіцерів, які не відхиляються від соціальної норми, а також про високі вимоги та стресовий характер роботи в пенітенціарній службі.

Останньою групою тем були сімейні проблеми в’язнів, на яких виступили д-р Адам Маржевський, Божена Улідовська, Ева Мішталь і Моніка Стахіра. Ці виступи наблизили до сприйняття кола труднощів та сімейно-виховних проблем ув'язнених та їхніх родин (проблеми з алкоголізмом, злочинність у родині, насильство тощо). А найсильніше пролунали слова д-ра Маржевського, який, резюмуючи свідчення опитаних неповнолітніх, перефразував їх як заклик «я хочу до мами».

У заключних промовах була доповідь о. Ярослава Стороняка, який зосередився на величезному спектрі особистісних, соціальних і сімейних змін, які переживає людина протягом свого життя. Показано мінливість людини на основі її внутрішньої стабільності та багатовимірності як особистості. О. Костянтин Пантелей, Патріарший референт з пенітенціарних питань, представив широку перспективу української пенітенціарної системи та роль у ній капелана. Резюмуючи питання, порушені під час конференції, полковник Анджей Барткевич, регіональний директор Пенітенціарної служби в Ольштині, наголосив, що реальність людей по обидва боки ґрат становить не лише близько 80 тис. ув'язнених, а й понад 30 тис службовців і службовців. Варто додати, що з огляду на те, що сім’ї також залучені до цієї реальності, реальність по обидва боки ґрат може стосуватися приблизно 400 000 осіб у ​​Польщі.

о. Ярослав Стороняк

***

ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩІВ СВ. АНТОНІЯ ПАДЕВСЬКОГО ДО ВИХОВНОЇ КОЛОНІЇ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ В БЕРЕЖАНАХ

13 червня 2010 року, в день храмового празника у церкві Свв. Пратулинських мучеників, відбулося перенесення мощей святого Антонія Падевського з храму Пресвятої Трійці міста Бережани (Тернопільщина) у церкву Свв. Пратулинських мучеників (колишній монастир отців Бернардинів), що знаходиться на території Бережанської виховної колонії для неповнолітніх. Свято розпочалося урочистою Божественною Літургією у храмі Пресвятої Трійці де головував референт УГКЦ з душпастирства у пенiтенцiарнiй системi України священик Костянтин Пантелей, та продовжилося перенесення мощів урочистою процесійною ходою яку очолив декан Бережанський отець Іван Хрептак, капелан колонії о. Михайло Бугай, референт УГКЦ з душпастирства у пенiтенцiарнiй системi України о. Костянтин Пантелей та деканальне духовенство, до храму Свв. Пратулинських мучеників, де відслужили Молебень до Найсолодшого серця Ісуса та завершилося освяченням води у монастирському дворику.

«Капеланське служіння в Бережанській колонії є унікальним для католицького душпастирства в цілій Європі, - відмітив о. Костянтин, - адже окрім о. Михайла Бугая до нього долучилися і сестри служебниці і уся громада міста. Унікальною є Хресна дорога по обидві сторони вздовж муру колонії. На останній 15 стації миряни і вихованці сходяться у храм і разом завершують молитву.»

Мощі Св. Антонія, який є покровителем усіх убогих і терплячих, були передані провінційною управою Чину Братів Менших (м. Падуа, Італія) на прохання парафіяльної громади. Вони здавна перебували у монастирському храмі, включно до 1944 року. Урочисто вбрані вихованці та місцева громада спільно молилися у храмі. Реліквія призначена для ув'язнених неповнолітніх хлопців та постійно перебуватиме у церкві на території колонії. Св. Антоній вимолить у Господа для когось із хлопців, загублену дорогу життя.

Урочистому дійству передувала дев'ятниця на честь святого. Вірні щоденно приходили до храму, слухали духовні науки, а також переглянули фільм «Св. Антоній Падевський». Організаційними зусиллями о. Михайла Бугая, місцевої громади та жертводавців цілком демонтовані старі та поставленні нові опорні балки даху, завершується ремонт-оновлення покрівлі храму.

У п'ятницю вихованці колонії взяли участь у спортивному святі «Козацький гарт», організований зусиллями душпастирства УГКЦ.

Асистент капелана Бережанської виховної колонії Олег Галушка

***

В УГКЦ провели семінар капеланів в’язничного служіння

7-9 червня 2010 року священики-капелани, волонтери УГКЦ провели семінар «Післяпенітенціарна опіка», який відбувся у єпархіальному центрі Самбірсько-Дрогобицької єпархії, м.Трускавець.

Забезпечити душпастирську опіку, посприяти входженню особи, яка відбула свій термін ув’язнення, у суспільство, помогти влаштувати життя на волі – питання, що порушувалися священиками і працівниками соціально-виховного відділу кримінально-виконавчої системи України.

«Ставлення до в’язнів, яке нам нав’язували, слід переглянути і дооцінити християнське відношення до людини, котра оступилася у житті з певних причин, а можливо і наших. Ми не можемо себе позбавити сердечного погляду на тих, хто терпить у неволі, пониженні та погорді», – сказав владика Михаїл (Колтун), відповідальний єпископ УГКЦ за капеланське служіння у війську і в’язницях, та уділив благословення присутнім на плідну працю.

«На священика-капелана у місці позбавлення волі дивляться з надією, а тому відкривається простір для виховного впливу, який може отримати особа, що перебуває в установі та готується до звільнення», – зазначив Василь Бондарець, заступник начальника Самбірської виховної колонії.

Учасники семінару відвідали дільницю соціальної реабілітації Дрогобицької виправної колонії № 40, ознайомилися із роботою центру реабілітації «Назарет» та центру у с. Верхня Луковиця, організовані УГКЦ.

Священики зробили підсумок душпастирювання в установах позбавлення волі за минулий рік. Увагу на найбільших заходах у цій сфері, за участю УГКЦ, в тому числі міжнародний рівень: конференції, конкурси мистецьких робіт засуджених, обмін досвідом роботи, зосередив о. Костянтин Пантелей, референт з душпастирства в’язнів.

Слід зауважити, що мистецькі роботи засуджених отримали міжнародне визнання і відзначені цінними нагородами і дипломами, а також грамотами Блаженннішого Любомира, Глави УГКЦ.

У семінарі взяли участь працівники системи соціально-виховного відділу Департаменту, які розповідали про особливості підготовки осіб до звільнення, що розпочинаються за півроку до виходу з в’язниці. Зосереджено особливу увагу на ефективному залученні священика і волонтера у цьому процесі.

Працівники пенітенціарної системи України виявили потребу душпастирської опіки над персоналом установ виконання покарань, адже специфіка праці має значний вплив на людей, котрі працюють у системі.

За статистикою приблизно 60% звільнених осіб знову повертаються до в’язниці, бо наштовхуються на специфічні труднощі: відкинення сім’єю, неприйнятність суспільством, значні труднощі з влаштуванням на роботу тощо.

З благословення владики Миколая (Сімкайла) від Коломийсько-Чернівецької єпархії у семінарі взяли участь о. Олекса Куйбіда, головний капелан та о. Василь Перцович, капелан-помічник.

Спортивне свято «Козацький гарт» у виховній колоніїї у м. Прилуки

4 червня 2010 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулася радісна подія – літнє спортивне свято «Козацький гарт». Його було організовано коштами жертводавців Київської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви за сприяння начальника установи пана В’ячеслава Радченка та співробітників колонії Олександра Гусака і Олександра Іщенка.

Програма включала спортивні випробовування, в яких юнакам необхідно було проявити силу, спритність, швидкість, витривалість та спеціальні вміння з ігрових видів спорту. До кола завдань увійшов також конкурс козацької пісні та бліц-вікторина з історії козацтва. У заході взяло участь 36 вихованців, порівну дві команди від відділень установи. Арбітраж та суддівство забезпечували волонтери Володимир Левченко, Андрій Дорчак та Ярослав Павлюк. Хлопці показали не тільки чудові спортивні результати, а й проявили гарні творчі здібності та знання української минувшини. За результатами змагань, перемогу здобула команда 3-го відділення. Її учасники набрали найбільшу кількість балів, а тому отримали почесні грамоти «За витривалість, старанність, дружність, взаємоповагу, проявлені під час випробовувань». Також кожен з учасників 2-го відділення отримав Грамоти другого ступеня. Призи – спортивний інвентар, а також по два ящики солодощів для кожної з команд були передані на церемонії закриття спортивного свята. Нагородження провів о. Костянтин Пантелей. Такі спортивні змагання, як «Козацький гарт» дають можливість учасникам більше відчути командний дух гри, адже важлива перемога не однієї особи, а хороші результати кожного із членів команди. Це було відчутно на спортивному майданчику, коли при виконанні вправ хлопці один одного всіляко підтримували.

Текст та фото Павлюка Ярослава

***

Пам'ять жертв ІІ Світової війни вшанували в Прилуцькій колонії

8 травня 2010 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх пройшло вшанування пам'яті полеглих і ветеранів війни, яка в 1945 році завдяки жертовності синів і дочок багатьох народів закінчилася цілковитою поразкою нацизму. 

Під час зустрічі з ветеранами було відмічено, що наш народ поніс чи не найбільше жертв війни, яка прокотилася теренами України та винищила понад 10 мільйонів українців. Диякон Костянтин Пантелей відслужив Панахиду за блаженний упокій усіх жертв немилосердних антихристиянських ідеологій, які спричинили це жахіття. Вихованці молилися за воїнів, полеглих у боротьбі за визволення рідної землі й остаточну перемогу над нацизмом, мирних жителів, які стали жертвами воєнного лихоліття; усіх, хто томився і загинув у таборах смерті, за ветеранів війни, що в останні десятиліття відійшли у вічність. Після Панахиди відбувся перегляд фільму режисера Славка Новицького «Між Гітлером і Сталіним», що став даниною пам’яті усім жертвам війни. 

«Україна опинилася немов між молотом і ковадлом – прокоментував диякон Костянтин важливість цього заходу, – нинішня молодь потребує плекання історичного мислення та кращого усвідомлення подій минувшини». Відвідування вихованців стало нагодою для ще однієї події. 

В цей день було вручено пам’ятні дипломи Блаженнішого Любомира вихованцю Віталію Мальцеву, призеру ІІ-го Віденського Міжнародного конкурсу ІССРРС «Знаки життя», а також В’ячеславу Радченку, начальнику установи, та заступнику з питань соціально-виховної та психологічної роботи Дмитрові Жайворонку за плекання творчості вихованців. 

«12-19 квітня 2010 року в м. Сальвадор де Байя (Бразилія) проходив Дванадцятий конгрес ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. З нагоди відкриття конгресу Міжнародна Католицька Комісія душпастирства у тюрмах (ІССРРС), що має дорадчий голос в ООН, представила виставку фіналістів ІІ-го Віденського Міжнародного конкурсу ІССРРС. – розповів диякон Костянтин, – отже за океаном побачили твори трьох Українців: Віталія Мальцева, Степана Моцьо та Івана Ралько». На конгресі ООН президент ІССРРС Крістіан Кун також передав документ «Базові засади душпастирської опіки у тюрмах», який захищає невід’ємні права в’язнів на духовну опіку. 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

***

Українка посіла друге місце на міжнародному мистецькому конкурсі образотворчого і прикладного мистецтва в'язнів

Напередодні свята Різдва за Григоріанським календарем 2009 року Міжнародне товариство “Art and prison” опублікувало імена призерів міжнародного конкурсу «Очима інших”. Радісно побачити серед переможців ім'я авторки з України. Це Діана Камлюк, що отримала визнання журі конкурсу і спеціальну премію. Її акварельний твір “Опійна Прірва”, характерний глибоким драматизмом людської душі, розтерзаної гріхом, посів друге місце. Серед фіналістів було названо також ще одне ім'я українця Сергія Гури з його скульптурним твором «Козацькому роду нема переводу”, - повідомив диякон Костянтин Пантелей, референт в'язничного душпастирства УГКЦ.

Відбір на національному рівні для участі на міжнародному конкурсі у Берліні відбувся 19 серпня у Києві з нагоди проведення виставки під патронатом Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира. Пересувну виставку під назвою «Переображення Господньою любов'ю” було зорганізовано УГКЦ за сприянням Державної кримінально-виконавчої служби України у співпраці з Товариством «Мистецтво і в’язниця» (Art and prison), Берлінською галереєю «MAGNIFICAT», Інститутом соціальної стратегії (LAICHEN und BERLIN). За посередництвом соціально-виховної служби ДКВС України у ній взяло участь 148 творів від 140 авторів із пенітенціарних установ усіх областей України. Тоді українське журі відібрало півсотні робіт наших співгромадян до Берліна. Ці твори можна оглянути на сайті: https://artandprisonberlin.jimdo.com/kunstwettbewerbe/1-kunstwettbewerb-2009-10/

З метою посприяти через мистецтво суспільному порозумінню та комунікації з нашими співгромадянами, що опинилися у місцях позбавлення волі, а також познайомити широкий загал із кроками реформування пенітенціарної системи у контексті в’язничного душпастирського служіння Церкви виставку було проведено вже у п'яти містах України.

Додаток

„Art and Prison“ – міжнародна ініціатива діячів та шанувальників мистецтва. Її мета:

- привернути увагу до життя за ґратами;

- спонукати митців усього світу внести своєю творчістю вклад у вдосконалення ситуації щодо прав людини у сфері системи правосуддя та виконання покарань;

- підтримувати соціальні проекти на кошти, отримані від продажу для надання гуманітарної допомоги ув'язненим жінкам та їх сім'ям в Україні і в Колумбії

- слугувати форумом для організації діалогу з особами, що опинилися немов на узбіччі соціуму та сприяти їхній інтеграції у суспільстві.

***

Глава УГКЦ зустрівся з чільним представником в'язничного католицького душпастирства Європи

8 - 12 грудня 2009 року у Києві перебував диякон Петер Ехтермаєр, голова Європейського представництва Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки у тюрмах (ICCPPC-EUROPE). У рамках візиту відбулася аудієнція із Главою УГКЦ за участю Преосвященного Владики Богдана (Дзюраха), Керівника Патріаршої адміністрації та диякона Костянтина Пантелея, референта УГКЦ для пенітенціарної системи України. 

Під час діалогу Блаженніший Любомир висловив вдячність за відчутну допомогу ICCPPC-EUROPE у галузі плекання тюремної пастирської місії УГКЦ в Україні і за кордоном. Диякон Пітер Ехтермаєр поінформував Блаженнішого Любомира про враження від зустрічі з капеланами, а також про розвиток співпраці Комісії з пастирським служінням УГКЦ для громадян, що опинилися за ґратами. "В’язниця залишається, так би мовити, дзеркалом суспільства, що на тлі ідеології швидкого збагачення та споживацтва стає більш холодним та жорстоким, а це негайно відображається на стані правосуддя і пенітенціарної системи, – сказав гостю Блаженніший Любомир, - Церква відчуває обов'язок послужити краще задля плекання у громадянському суспільстві справедливості та милосердя.” В кінці Блаженніший побажав гостеві, що повертається на батьківщину радісного Різдва.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Держдепартамент виконання покарань посприяв вишколу 100 в'язничних капеланів

15 жовтня 2009 року, о 10.30, у Києві в Державному департаменті України з питань виконання покарань (вул. Мельникова, 81) відбудеться представлення результатів діяльності в’язничних капеланів християнських Церков. Про це повідомив диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з питань в’язничного душпастирства

 

У конференції візьмуть участь близько 100 в’язничих капеланів (православних, католицьких, протестантських). Вони отримають посвідчення про успішне закінчення курсу в’язничного служіння, проведеного училищем департаменту. Перший семінар в’язничних капеланів УГКЦ, що дав поштовх для розробки програми навчання, відбувся у Білоцерківському училищі професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи Держдепартаменту України з питань виконання покарань у листопаді 2007 року.

На конференції коротко розкажуть про своє життя люди, які відбували покарання у в’язниці (часто протягом багатьох років). Завдяки діяльності в’язничних капеланів, у їхньому житті сталася переміна, переоцінка цінностей. Сьогодні ці люди мають родини, працюють, а також відвідують з пастирською місією в’язниці (буває, що й ті самі, в яких колись відбували покарання). Також на конференції будуть присутні їхні дружини та діти. З промовою на тему ресоціалізаційної роботи Церкви виступить голова Департаменту О.І. Галинський.

Організатори: Державний департамент України з питань виконання покарань та Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» (це представництво православних, протестантських і католицьких Церков у справі в’язничного служіння).

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

***

Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України здійснив прощу до Унева

На свято Воздвиження Чесного і Животворящого Господнього Хреста 26 - 27 вересня 2009 року Свято-Успенська Унівська лавра приймала у паломництві працівників пенітенціарної системи України. Перемишляни й Унів розташовані на Львівщині на перетині доріг поміж Львовом, Івано-Франківськом і Тернополем. Тому саме представники Кримінально-виконавчої служби від Управлінь Державного департаменту у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях взяли участь у цій прощі.

«Справедливість, віра, милосердя!» - це гасло було написано на хоругвах кожного з обласних управлінь ДКВС, віддзеркалюючи глибину християнського розуміння завдань цієї складної професії пенітенціарія. Проща розпочалася молебнем у церкві Св. Миколая у Перемишлянах – у храмі, де служив блаженний священомученик Омелян Ковч, в’язень концтабору «Майданек». На проповіді о. Богдан Манишин – нинішній настоятель храму, який приймав прочан – наголосив на важливості молитви в житті християн: «Оскільки паломництво є особливим різновидом молитви, то нею має бути освячена уся наша земна подорож, адже життя, сповнене спокус і хрестів, які неможливо збагнути й перенести без молитви.» Після освячення хоругв, паломники вирушили від Перемишлян до Унева. Серед прочан були також члени родин пенітенціарних службовців, в’язничні душпастирі, студенти Львівської й Дрогобицької семінарій. Поруч із своїми співслужбовцями йшло керівництво Управлінь Держдепартаменту:

-         генерал внутрішньої служби Василь Ільницький та його заступник соціально-виховної та психологічної роботи майор Мирослав Демків (Управління ДКВС України у Львівській області)

-         підполковник внутрішньої служби Василь Бурак – заступник з питань соціально-виховної та психологічної роботи (Управління ДКВС України в Івано-Франківській області)

-         підполковник внутрішньої служби Руслан Вовк (Управління ДКВС України у Львівській області).

Подорожуючих зустріли величні дзвони й ігумен монастиря високопреподобний отець Венедикт гостинно прийняв прочан. Святкова вечірня з литією, акафістове моління перед Унівською Чудотворною іконою Богородиці, панахида на чернечій горі наповнили духовну програму прощі. На завершення прочани переглянули фільм «Парох Майданека» про Блаженного священомученика Омеляна Ковча та фрагменти документального фільму про Першу Всеукраїнську прощу ДКВС України до Зарваниці у 2008 році.

27 вересня у Свято-Успенському храмі була відслужена святкова Утреня та Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Владика Михаїл (Колтун), керівник Відділу у справах душпастирства силових структур України. На проповіді після Євангелія владика Михаїл сказав: «Нам слід черпати сили Божої для сповнення такої нелегкої служби, щоб нести її відповідально і гідно, ... силою Господнього Хреста долати гріх, що так утруднює наше життя... плекати людяне ставлення до покараних за злочини, адже добро опікає, очищує і освячує душі.»

На завершення прочани подякували Церкві за нагоду поглибити розуміння свого християнського покликання і духовну наснагу, якої так потребує кожний пенітенціарний працівник. Вони звернулися з проханням зарезервувати щороку свято Воздвиження Чесного і Животворящого Господнього Хреста для прощі в лавру співробітників Пенітенціарної системи України на що радо погодився ігумен монастиря  високопреподобний отець Венедикт. «Бажаю вам миру у ваші серця, щоб ви та ваші ближні сповнені Божими Дарами повернулися додому» - сказав отець ігумен.

диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з питань в’язничного душпастирства

***

У Києві, у храмі Св. Василія Великого, проходить експозиція мистецтва в'язнів «Переображення Господньою любов’ю»

19 серпня, на свято Преображення Господнього, під патронатом Глави Української Греко-Католицької Церкви блаженнішого Любомира розпочалася виставка образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в’язнів.

 

«Важливість сьогоднішнього дійства полягає у певному обміні сигналами через мистецтво. І те, що в зображеннях картин цих ув’язнених людей представлене їх бачення світу, говорить про спрямування їхніх душ до світла, про відчуття ними людської гідності. У цьому ми маємо підтримувати наших співгромадян», - сказав блаженніший Любомир на церемонії відкриття.

Під час проповіді на святковій Божественній Літургії перед відкриттям експозиції переосвященніший владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, сказав: «Ми спробуємо, оскільки люди за ґратами і за колючим дротом можуть творити щось прекрасне, зробити адекватні кроки на зустріч до нашого ближнього, щоб любов'ю серця та багатством душі преображати життя й світ».

Цю непересічну подію прийшли привітати представники державних міністерств та відомств, а також громадських та релігійних організацій. З промовами виступили:

- Микола Ільтяй, виконуючий обов'язки Глави Державного департаменту України з питань виконання покарань,

- Юрій Зубко, заступник Міністра культури та туризму,

- Теофіл Рендюк, директор департаменту культурного та гуманітарного співробітництва Міністерства закордонних справ,

- Катерина Соломатіна, головний спеціаліст відділу соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі Управління у справах бездомних громадян та інших груп ризику Міністерства праці та соціальної політики,

- Володимир Гаюк, Начальник відділу зв’язків з релігійними організаціями  Держкомнацрелігій,

- Юрій Васильчук, виконавчий директор Української Християнської Міжконфесійної Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі»,

- Семен Глузман, член громадської ради при ДКВС, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини.

За посередництвом Державної кримінально-виконавчої служби України вже передано 148 творів 142 авторів із пенітенціарних установ усіх областей України. З представлених робіт на виставці, 15 виготовлені жінками, 12 – неповнолітніми.

Експозиція «Переображення Господньою любов’ю» у виставковому залі храму Св. Василія Великого буде тривати до середини вересня 2009 року, а потім побуває у Львові, Донецьку та кількох інших містах України. Протее, вже у день відкриття завершився національний відбір 50 кращих творів на Міжнародний конкурс, організований Товариством «Мистецтво і в’язниця» у Берлінській галереї «MAGNIFICAT».

До складу мистецького журі увійшли:

• Дмитро Степовик, доктор теології, філософії мистецтвознавства
• Олена Зікєєва, мистецтвознавець, член Міжнародної асоціації арт-критиків (AIKA)
• Романа Кобальчинська, провідний етнограф Державного музею народної архітектури та побуту України;
• Олександр Охапкін, живописець іконограф;
• Наталя Шульженко, живописець, експозіціоніст виставки;
• Семен Глузман, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини.
• Людмила Гридковець, кандидат психологічних наук, завідувачка кафедри психології Київського інституту бізнесу та технологій;
• ієромонах Адам (Добжинський), ОР, ректор Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського
• ієромонах Василь (Тучапець), ігумен ЧСВВ
• ієромонах Рафаіл (Стефурак), ЧСВВ
• владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ.

Найбільшим визнанням усіх членів журі були відзначені роботи «Каяття» Володимира Сухорука, «Цвіте терен» Івана Задорожного, декоративна скринька Олександра Бріцова, «Весняна фантазія» Дмитра Турікова, «Миколай Чудотворець» Юлії Бадретдінової, «Опійна прірва» Діани Камлюк, «Явління Воскреслого Христа» Олексія Погребняка, «Зустріч Богдана» Володимира Кучерявого, «Долоні» Сергія Гуверната.

Незабаром ці та інші 41 твори будуть відправлені до Німеччини. Тема конкурсу «Очима інших» має допомогти у сприйнятті людей, що опинилися немов на узбіччі суспільства: ув'язнених, бездомних, неповномправних, чия людська гідність потребує більшої поваги. Кошти, отримані від конкурсу, підуть на підтримку проекту ресоціалізації у в'язниці Ля Пікота в Боготі (Колумбія) і у жіночій в'язниці у Чернігові (Україна).

___

***

Українські переможці 2009 року на мистецькому конкурсі «Знаки життя» у Відні

05.08.2009

Імена трьох українців, були названі вперше поміж переможцями на 2-му Міжнародному конкурсі образотворчого мистецтва засуджених і ув'язнених, що завершився цього тижня у Відні, Австрія. 1349 твори (28 з них – з України), авторів, що перебувають у місцях позбавлення волі, надійшли за посередництвом в’язничного католицького душпастирства 44 країн світу з усіх континентів. Авторів 70 праць, обраних міжнародним журі, буде незабаром відмічено преміями.

Роман Ралько – автор твору, що належить до десяти найкращих – виконав образ Христа складною технікою набивки шовковою ниткою. Степан Моцьо вирізьбив образ Богородиці «Неупиваєма Чаша»– другий фіналіст конкурсу.  Акварельний пейзаж, що показує дорогу до храму, під назвою «На околиці села», виконаний Віталієм Мальцевим, вихованцем Прилуцької колонії для неповнолітніх, отримав спеціальне визнання журі. Про це 29 липня 2009 року під час прес-конференції в УНІАН «Участь громадськості та представників релігійних конфесій у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, проведення культурно-масових та духовно-просвітницьких заходів» повідомив диякон Костянтин Пантелей. 

«Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви, у співпраці з

Міжнародною Католицькою Комісією В’язничної Душпастирсської Опіки (ICCPPC) за сприянням соціально-виховної та соціально-психологічної служби Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства культури України, вперше прилучилася до організації Міжнародного конкурсу образотворчого мистецтва засуджених і ув'язнених, започаткованого ICCPPC» - сказав диякон. 

Ініціатором цієї справи, за благословенням Святішого отця Бенедикта XVI, від 2005 року став доктор Крістіан Кун – відомий правозахисник та нинішній президент ІССРРС. Понад двісті робіт Віденського конкурсу увійдуть до спеціального каталогу що готує Комісія. Протягом кількох наступних років праці фіналістів конкурсу будуть експонуватися у багатьох країнах світу, також в Україні. 2010 року виставка буде представлена у Бразилії з нагоди відкриття 12 –го Конгресу ООН з питань запобігання злочинності та кримінального правосуддя. 

19 серпня у греко-католицькому храмі Св. Василія Великого у Києві буде відкрито Виставку робіт засуджених «Переображення Господньою Любов’ю». Мистецтво – є своєрідним способом важливого повідомлення, що в’язні бажають висловити модерному світу. 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

***

Виховний потенціал спорту у пенітенціарному душпастирстві

13 червня 2009 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулося Літнє спортивне свято "Козацький гарт". Його було зорганізовано коштами жертводавців Київської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. 

Програма включала спортивні випробовування, в яких юнакам необхідно було проявити силу, спритність, швидкість, витривалість, та спеціальні вміння з ігрових видів спорту. До кола десяти завдань увійшли також творчій конкурс (козацька пісня, танок) та бліц-вікторина з історії козацтва. 

У заході взяло участь 42 вихованці, порівну дві команди від відділень установи. Арбітраж та суддівство забезпечували волонтери Вікторія Семенова, Віталій Гордієнко та Інна Сушанин, а також співробітники установи Дмитро Даценко й Олександр Хлібенко. Хлопці показали не тільки чудові спортивні результати, а й проявили гарні творчі здібності та знання української минувшини. 

За результатами змагань, перемогу здобула команда 3-го відділення. Її учасники набрали найбільшу кількість балів, а тому отримали почесні грамоти “За витривалість, старанність, дружність, взаємоповагу, проявлені під час випробовувань”. Також кожен з учасників 2-го відділення отримав грамоти Другого ступеня. Призи – спортивний інвентар, а також торти для кожної з команд були передані на церемонії закриття спортивного свята. 

Нагородження провів диякон Костянтин Пантелей. Схоже, що спортивне дійство з глибоким патріотичним змістом, сподобалося вихованцям Прилуцької колонії. І хай там як, а додало впевненості у своїх силах, та дало відчуття спільноти друзів. “Задоволення, радість спілкування, енергійний запал супроводжували усіх, – висловила свої переживання Інна Сушанин, - а як очі в хлопців горіли!”

Вікторія Семенова, волонтер в’язничного служіння

У Києві перебувала робоча група ICCPPC-Europe (Area Juridica)

5 - 8 червня 2009 року у Києві перебувала робоча група Міжнародної католицької комісії в’язничної душпастирської опіки Європейського регіону (ICCPPC-Europe) з питань правової сфери (Area Juridica) пенітенціарного душпастирства, під проводом Гайнса-Пітера Ехтермаєра, голови Європейського представництва організації. 

З метою покращення координації співпраці католицьких капеланів, юристів та волонтерів європейських країн щодо сповнення покликання Церкви: опікуватися ув’язненими та засудженими, у приміщені Релігійного інституту Св. Томи Аквінського відбулася праця робочої групи, в якій брали участь: 

• Владика Михаїл (Колтун), Єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ з питань душпастирства у силових структурах,
• Владика Віталій Скомаровський, Єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні, голова Комісії засобів масової інформації,
• Гайнс-Пітер Ехтермаєр, голова Європейського представництва Міжнародної католицької комісії в’язничної душпастирської опіки,
• монсеньйор Хосе Сесма, директор Департаменту Пенітенціарного душпастирства Іспанської єпископської конференції (Іспанія),
• священик Хосе Луіс Сеговія, професор, юридичний координатор Департаменту пенітенціарного душпастирства (Мадрид, Іспанія),
• диякон доктор Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами та представник Комісії УГКЦ “Справедливість і мир”,
• священик Віктор Симон, генеральний секретар “Карітас-Спес” РКЦ в Україні,
• Хуан Фернандо Діас, директор Центру соціальної реінтеграції (Centro de Inserción Social en Palma de Mallorca) (Пальма, Іспанія),
• священик Хайм Прат, єпископський делегат у справах міграції дієцезії Сослона (Провінція Каталана де Леріда) (Іспанія),
• Хавєр Рамос, заступник генерального директора пенітенціарних інституцій (Мадрид, Іспанія),
• д-р Кармен Хосе Сеговія, юридичний координатор Департаменту пенітенціарного душпастирства (Мадрид, Іспанія),
• Давід Летц, адвокат (Гамбург, Німеччина),
• Рікардо Вара Кавальєро, юридичний координатор Пенітенціарного душпастирства у Португалії (Авейро, Португалія),
• диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ для пенітенціарної системи України,
• священик Адам Добжинський, ОР, ректор Інституту св. Томи Аквінського,
• Костицький Василь Васильович, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі,
• Геннадій Друзенко, віце-президент Інституту європейської інтеграції; юридичний радник Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції,
• Олександр Заєць, голова Правління громадської організації «Інститут релігійної свободи»,
• Володимир Гаюк, начальник Відділу зв’язків Державного комітету у справах національностей та релігій з релігійними організаціями. 

Єпископи, капелани, юристи зосередилися на ролі Церкви у формуванні пенітенціарної політики держави, плеканні справедливості та милосердя у немилосердному світі. Церква має відповісти на численні виклики сьогодення, на проблеми тюрем пов'язані з дітьми у конфлікті із законом, особами із психічними розладами, людьми похилого віку, нужденними, зростаючим числом іноземних мігрантів у тюрмах, потребами соціальної реінтеграції засуджених після звільнення. 

6 червня 2009 року члени робочої групи взяли участь у Міжнародній конференції “Юридичний вимір в’язничного служіння” щодо стану законодавства європейських країн для забезпечення гуманізації у пенітенціарній сфері у приміщенні Держдепартаменту України з питань виконання покарань. Того ж дня священик Івано-Франківської єпархії УГКЦ Іван Жук та Олена Ромазан представили гостям українську версію книги “Права людини щодо в’язнів”. На думку Вікторії Семенової, волонтерки тюремного служіння, майбутнього юриста і студентки богослов’я, що забезпечувала проведення роботи групи: “У зв’язку із розмиттям моральних орієнтирів, розшаруванням та криміналізацією суспільства, хибними акцентами та браком дбайливості у соціальній сфері, поліційно-репресивна тенденція охорони правопорядку є неминучою. Але дар Церкви і її покликання перемагати зло добром”. На завершення, 8 червня, відбулася зустріч робочої групи ІССРРС - Європа з Архієпископом Іваном Юрковичем, Апостольським нунцієм в Україні, що звернувся до учасників з особливим посланням.

Диякон Костянтин Пантелей,

референт УГКЦ для пенітенціарної системи України

***

ГЛАВА УГКЦ ВЗЯВ УЧАСТЬ У МІЖНАРОДНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ «ЮРИДИЧНИЙ ВИМІР В’ЯЗНИЧНОГО СЛУЖІННЯ»

6 червня 2009 року у Києві Українська Греко-Католицька Церква у співпраці з Державним департаментом України з питань виконання покарань, Міжнародною католицькою комісією в'язничної душпастирської опіки (ICCPPC) та Християнською міжконфесійною місією тюремного служіння провела Міжнародну конференцію "Юридичний вимір в'язничного служіння". Серед учасників конференції щодо стану законодавства європейських країн для забезпечення гуманізації у пенітенціарній сфері були присутні керівництво Держдепартаменту, члени громадської ради Держдепартаменту, представники пенітенціарного душпастирства європейських країн, члени правління Християнської міжконфесійної місії, юристи.

У цій важливій міжнародній події взяв участь Блаженніший Любомир, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький. На відкритті конференції у залі Колегії Держдепартаменту Глава УГКЦ зокрема, сказав: "Усі ми є грішники, хоча тільки малий відсоток є злочинцями. Стан правосуддя в Україні є дуже проблематичний і це є поважною трудністю для нашого суспільства, але мета цієї конференції віднайти розв'язок можливо і далеко важчої справи, а саме ставлення кожного з нас до злочинця, який став в'язнем, відбував свою кару й остаточно повертається на волю". Тоді Блаженніший Любомир висловив позицію УГКЦ щодо плекання соціальної солідарності, відповідальності, справедливості та милосердя у питаннях суспільної моралі та правосуддя. Він подякував керівництву кримінально-виконавчої системи за сприяння Церкві у служінні громадянам, що через обставини опинилися немов на узбіччі суспільства.

Модераторами конференції були митрофорний протоієрей Олекса Петрів,  керівник Секретаріату Верховного Архиєпископа, та Олександр Свєтлак, начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи Департаменту. На конференції прозвучали листовні привітання від імені Апостольського нунція в Україні, від Міністерства юстиції України. Про стан кримінального правосуддя у Центральній і Східній Європі доповідали члени робочої групи Міжнародної католицької комісії в'язничної душпастирської опіки (ICCPPC) "Area Juridica",  яку очолює монсеньйор Хосе Сесма, директор Департаменту пенітенціарного душпастирства Іспанської єпископської конференції (Іспанія), священик Олександр Добродєєв, завідуючий Сектором федеральної системи виконання покарань РФ від Синодального відділу Московського Патріархату щодо взаємодії зі Збройними Силами та правоохоронних установ (Російська Федерація). Василь Кощинець представив сучасний стан кримінально-виконавчої системи в Україні та кроки щодо суттєвої гуманізації пенітенціарної сфери, завдяки кращому забезпеченню прав ув'язнених та засуджених у співпраці з духовенством Церков в Україні.

Від офіційних державних органів України та громадських організацій виступали:

Юрій Решетніков, голова Державного комітету у справах національностей та релігій,
Геннадій Друзенко,  віце-президент Інституту європейської інтеграції; юридичний радник Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції,
Олександр Заєць, голова Правління громадської організації „Інститут релігійної свободи". Вони висловили свої бачення того, як Церква впливає на формування пенітенціарної політики держави.

На конференції виступив також Сорен Джонсон, Віце-президент Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI) (США). Він представив плоди програм правосуддя надолуження та примирення, які провадить організація.

Про параметри взаємодії з Держдепартаментом розповів Юрій Васильчук, виконавчий директор, та члени правління Християнської міжконфесійної місії тюремного служіння. Серед головних проблем вони висловили потребу правового забезпечення можливості громадян України отримувати безперешкодну опіку душпастиря у часі попереднього ув'язнення.

Підсумував роботу диякон Гайнц Пітер Ехтермайер, закликавши усіх представників держави та Церков до продовження співпраці у реформуванні кримінального правосуддя для збереження гідності людини незалежно від обставин.

Для Департаменту інформації повідомив
диякон Костянтин Пантелей,
референт УГКЦ для пенітенціарної системи України

Додаток:

Резолюція Міжнародної конференції

"Юридичний вимір в'язничного служіння "

(Final Declaration of the Conference "Prison Ministry - Area Juridica").

Зіштовхуючись з проблемою насильства та криміналу, ми усвідомлюємо необхідність різних видів реагування, у тому числі й ув'язнення, як останнього засобу. Проте, ми підкреслюємо, що в'язниці - не мають ставати «вмістищами гріха», або складовою частиною великих промислових комплексів, де інтереси відповідної індустрії ставляться вище реальних суспільних потреб. Адже більш за все ризик позбавлення волі загрожує бездомним, душевнохворим, представникам меншин - найбіднішим людям, які стають "офірними цапами".

Ми стверджуємо, виходячи зі свого професійного досвіду, що у в'язницях знаходиться занадто багато людей і часто проводиться дуже витратна політика спорудження нових тюрем, потужностей замість того,  щоб  шукати  альтернативні, конструктивніші й, у визначених випадках, дешеві засоби забезпечення справедливості.

Ми вважаємо виправне правосуддя та примирення між жертвою та злочинцем у будь-яких   формах,   де   це   тільки   можливо,   прийнятним,   співзвучним  посланню   надії шляхом правосуддя,   укладеним   у   Біблії.

Ми   вважаємо неприпустимим застосування смертної кари та відкидаємо правомочність   насильства    і   різних   актів   жорстокості    стосовно  утримуваних в тюрмах.

У той сам час ми хочемо засвідчити нашу солідарність з тими  представниками пенітенціарної служби, що виконують свій обов'язок сумлінно та з належним дотриманням прав людини, й закликаємо їх підтримати наші зусилля щодо гуманізації ситуації у в'язницях.

Ми переконані, що засуджені на довічне ув'язнення повинні мати надію на можливе помилування.

Ми   бачимо   становище   молоді,   що   часто   через   безробіття   чи   під впливом дурного впливу піддається ризику стати на шлях злочинності та насильства. Ми пропонуємо компетентним владам створити для молоді сприятливі соціально-економічні умови.

Ми закликаємо Церкву стати пророчим голосом на захист прав і гідності ув'язнених, що не мають свого власного голосу. Вони - брати і сестри,   покутувані  кров'ю  Христа.   Ми  волаємо  до  всіх Єпископів помісних Церков підняти пасторську роботу у в'язницях і  призначити   достатню кількість тюремних служителів Церкви - як священиків, так і мирян, готових до несення цієї служби.

Ми хочемо висловити надію на те, що все більше християнських громад усвідомлюють свою відповідальність за долю своїх братів і сестер у в'язницях. Ми сердечно дякуємо усім християнам і людям доброї волі, хто розділяє наші устремління та підтримує   наші   ініціативи.

Ми   вимагаємо  належної  поваги  до  незалежності   судової влади, що є обов'язковою для нормального функціонування юридичної системи.

Ми  запрошуємо   всіх   людей   доброї    волі   розвивати   і поглиблювати своє уявлення про причини злочинності та криміналізації суспільства, як брак моральної відповідальності та соціальної солідарності.   У   цьому   зв'язку   ми звертаємося до працюючих у засобах масової інформації, бо нам часто приходиться шкодувати про дефіцит відповідальності.

***

Визнання Міжнародної Католицької Комісії В’язничного Душпастирства для капеланів УГКЦ
При нагоді - навчального збору в'язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви «Душпастирська психологія в'язничного служіння», що проходить у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії (Львів-Брюховичі) 31 березня 2009 року десятеро представників служіння, більшість з яких здійснюють опіку в тюрмах понад 10 років, отримали визнання від Міжнародної Католицької Комісії В'язничного Душпастирства (ICCPPC). Серед нагороджених за віддану працю є і наша парафіянка церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі пані Марія Бліхар.

• 1) ієромонах о. Віталій (Котик), ЧНІ, Київська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у в'язницях різних категорій;
• 2) о. Ігор Цар, Львівська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
• 3) о. Василь Гром, Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
• 4) о. Михайло Бугай, Тернопільсько-Зборівська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виховній колонії для неповнолітніх та харитативний супровід засуджених;
• 5) о. Іван Жук, Івано-Франківська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у слідчому ізоляторі та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
• 6) о. Павло Менлі Бучацька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
• 7) о. Василь Пантелюк Донецько-Харківська Екзархів, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
• 8) о. Ярослав Стороняк, Перемисько-Варшавська Митрополія, - за ревне душпастирське служіння та сприяння віродженню в'язничного душпастирства УГКЦ у Польщі;
• 9) о. Ігор Онишкевич, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби милосердя для ув'язнених жінок та харитативний супровід їх та їхніх родин;
• 10) пані Марта Бліхар, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби листування з ув'язненими жінками та харитативний супровід їх та їхніх родин.

Тим священикам, що присутні на зборах, вручив нагороди преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, побажавши душпастирям надалі сповнювати материнську опіку Церкви над тими її дітьми, що опинилися в ув'язненні.

Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей

 

***

Навчальний тренінг - семінар в'язничних душпастирів УГКЦ

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах» (До євреїв 13:3). Під таким гаслом відкрився навчальний збір в'язничних душпастирів УГКЦ у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії, Львів-Брюховичі 30.03 - 02.04.2009 року. Праця розпочалась 30 березня з представлення стану в'язничного душпастирства у єпархіях нашої Церкви. Доповіді виголосили 37 учасників тренінгу.

31 березня до єпархіальних капеланів, які працюють у пенітенціарних установах, звернувся преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, із богословським впровадженням. У своєму слові, зокрема, владика сказав про Великий Піст як досвід особистого наближення до розуміння суті душпастирства в тюрмах, адже сам Христос став добровільно в'язнем, щоби визволити поневолених гріхом. На прикладах ранньої християнської проповіді у тюрмах імперії Риму він згадав про початки душпастирства ув'язнених. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Владика зробив особливий наголос на душпастирстві, основаному на досвіді віри та зустрічі з Богом та святості, як пріоритеті душпастирства. Істинне тюремне духівництво повинно працювати на гуманізацію в'язниць. Проте тісна робота з в'язнями та служіння християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів.

«Тюремні священики та численні волонтери здійснюють материнську опіку Церкви над своїми, позбавленими волі, синами і дочками. Ми повинні принести серце Христове до в'язниць, Він один може наповнити наше життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства гріху, що руйнує наше життя» - завершив свій виступ владика Михаїл.

Капелани привітали Його Преосвященство з ювілеєм, та з глибокою вдячністю сприйняли духовну науку, та архипастирське благословення на подальше служіння. Після доповідей учасників тренінгу відбулась праця в групах, де розглядались питання обставин ув'язнення та впливу їх на особу, методи душпастирської праці з ув'язненими та робочим персоналом місць позбавлення волі. День закінчився спільним вечірнім богослужінням, по якому відбувся обмін душпастирським досвідом.

Подальша програма включає навчання та ділення досвідом з пасторальної психології під проводом священика Перемисько-Варшавської Митрополії УГКЦ отця Ярослава Стороняка.

Очікується участь офіцерів соціально-психологічної служби пенітенціарних установ у Львівській області.

Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей.

 

Нотатки для богословського впровадження владики Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського, Керівника Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах до навчального тренінгу капеланів

«Душпастирська психологія в'язничного служіння.»

Львів-Брюховичі 30.03 - 03.04.2009 року

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»

(До євреїв 13:3)

Вступ

За нашими плечима - Хрестопоклонний тиждень, коли ми згадували про те, що кожна людина завдячує своїм спасінням Христу, Боголюдині, який став чоловіком заради спасіння тих, хто заслуговував на вічну кару через свої гріхи. Незабаром Страсна Седмиця буде пригадуванням того, як з вечора Великого Четверга до полудня Великої П'ятниці грішні люди ув'язнили Христа. Так, Христос-Спаситель Сам був в'язнем, зрештою не втративши при цьому ані своєї божественної, ані своєї людської гідності. Його божественність, прихована кеносисом, була відкрита в любові через Його людську природу, яка зносила несправедливе ув'язнення зі смиренням та милосердям.

Розмова про ув'язненого Христа та Його гідність підводить нас до теми усіх засуджених. За час вашого капеланства ви напевно відчували страждання людей, напханих гуртом до в'язниці, що відчайдушно намагалися зберегти надію. В них ми можемо побачив обличчя Христа, який продовжує нагадувати нам про свою Церкву: „У тюрмі був, і ви прийшли до мене"[1]. Господь Ісус, засуджений на смерть, пробачив з хреста своїх катів: „Отче, прости їм, бо не відають, що роблять."[2] Він прийняв розбійника, що покаявся, подарувавши йому повне звершення його людської гідності через спасіння в небі.

1. Початки душпастирства ув'язнених.

1.1. Євангеліє від початку було голошено у тюрмах

Новостворена Церква оголосила благу вість у та з в'язниці. Ап. Петро, Скеля, на якій збудована Церква, був звільнений[3] з тюрми ангелом. Пізніше він помер як в'язень, проповідуючи Воскресіння Христа. Іван, в'язень на острові Патмос, писав у Соборних посланнях про братню любов. Ап. Павло, охристив в'язничного сторожа. Він який називав себе Господнім в'язнем[4], вважав себе послом Христа в кайданах[5], що підбадьорювало та давало мотивацію для ранніх християнських общин[6]. Свідчення та проповідування ранніх християн здатні були зворушити серця людей та навернути до віри у в'язницях Римської імперії, як, наприклад свідчення Святих Священномучеників папи Климентія, папи Іполита Римського, папи Понціана. Церква зміцніла серед стін в'язниць Римської імперії, і саме звідти вона почала завойовувати душі, культуру та суспільство занепадаючого Риму.

1.2. Христос, спаситель людства

Ісус Христос на початку своєї місії у серці месіанського пророцтва Ісаї[7] оголосив наступне: „Господь...послав мене звіщати полоненим визволення"[8]. Його місія, яку сьогодні здійснює Церква, залишається незміною: Христос - визволитель полонених.

Визвольна присутність Христа в душі стає спокутуванням гріха та звільненням від влади диявола. Для Ісуса Христа не існує замкнених дверей. Його присутність може досягати сердець усіх чоловіків та жінок, де б вони не були, та утішити їх вірою та надією, навіть якщо Йому стоять на заваді сильний гнів, хвилювання чи душевні страждання з приводу майбутнього. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Як сказав св. Павло: „За [Євангеліє] я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Та слова Божого зв'язати не можливо".[9]

„Не існує того, хто б не потребував свободи від Христа, оскільки не існує того, хто б так чи інакше не був і не є, до тієї чи іншої міри, в'язнем своєї душі і своїх пристрастей. Нам всім потрібне навернення і покаяння; ми усі потребуємо благовоління Христа для нашого спасіння, спасіння, яке Він вільно і необмежено дарує нам. Він просто чекає, щоб ми сказали, як блудний син: „Встану та й піду до батька мого" (Лука 15:18)".[10]

„Христос єдиний може наповнити змістом ваші життя. У Ньому ви знайдете мир, спокій, повне звільнення, бо Він звільняє нас від природного рабства, коренем якого є гріх. Він вселяє в наші серця прагнення істинної свободи, яка є результатом Божого милосердя, що лікує та наповнює найбільші глибини людської особистості".[11]

Споглядаючи на розп'ятого Христа, який звільнив нас від гріха та смерті, ми можемо краще зрозуміти справжню суть людської свободи. З допомогою Божого милосердя ми можемо позбавитися рабства, нав'язаного нам гріхом та примиритися з Богом та з братніми людськими істотами.[12]

Христос, який воскрес, і який увійшов крізь замкнені двері у кімнату, де зібрались Апостоли, може увійти у будь-яку в'язницю світу, знайти прихильність у людських серцях, приносячи при цьому мир та спокій всім.[13]

2. Душпастирство в тюрмах.

2.1. Душпастирство, засноване на досвіді віри та зустрічі з Богом

Капеланство, як гілка Церковного пастирства, є справді особливим його видом, що вимагає особистого досвіду та глибокого розуміння ситуації. Воно суттєво збагачується, коли співпрацює з іншими галузями єпархіального душпастирства, такими, як Карітас, сімейне душпастирство, катехізація тощо. Важко працювати на цьому полі, але докладені зусилля приносять багаті врожаї. Це необхідна пастирська діяльність, яку неможливо замінити нічим іншим.

Місія Церкви щодо в'язнів має на меті впливати на найбільші глибини людської особистості у пошуках насичення живої віри та щирого покаяння, впорядкованого життя та особистої зустрічі з Богом. Пізнання віри в Бога будується та розвивається щодня, особливо під час молитви.

В часі Великого Посту 2007 року, коли Його Святість Венедикт XVI відвідував підліткову колонію «CASAL DEL MARMO» у пригороді Риму, у проповіді на євангельську притчу Про блудного сина він наголосив на ролі Церкви у співподорожі навернення до Бога для осягнення внутрішнього звільнення. У вересні цього ж року, на аудієнції з католицькими капеланами, Святіший отець наголосив на ролі душпастирської служби: «В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, rапелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.»

2.2. Святість - пріоритет душпастирства

Тюремне душпастирство, як й інші церковні пасторські служіння, не може ігнорувати той факт, що усі охрещені покликані до святості, як способу осягнення людської та надприродної повноти. Тому, як сказав Папа Іван Павло ІІ, коли окреслював шляхи Церкви у третьому тисячолітті: „усі пасторські ініціативи повинні встановлюватися у зв'язку зі святістю".[14] „Святість...є живим відображенням обличчя Христа"[15]. через Його святість християнин справді перевтілюється в учня Христа, що становить саму суть його покликання. Християнство - це не тільки зведення доктрин чи просто культурна традиція. Це, перш за все, особиста, радикальна зустріч з Христом. Святість - мета християнського життя, у межах і за межами тюрем, у будь-якому середовищі. Це - покликання християнина, покликаного Богом для досконалої любові. В тюремному світі, де люди найгостріше відчувають свою моральну слабкість, „святість залишається основним завданням душпастирства".[16]

2.3. Всеохоплююча турбота про людей та середовище, в якому вони перебувають

Для ефективного тюремного душпастирства та для спасіння людей, необхідно проповідувати повагу серед самих в'язнів. Тюремне середовище, порядок та дисципліна повинні відповідати глибоко гуманним законам справедливості. Через це істинне тюремне душпастирство повинне працювати на гуманізацію в'язниць та підтримувати будь-які заходи у цьому напрямку. Для гуманізації в'язниці необхідно посилювати християнську солідарність між в'язнями.

Злочини стосуються не тільки тих, хто розплачується за них у тюрмах, а також їх сімей. Не лише сім'ї правопорушника, а також його жертви. За спиною в усіх ув'язнених стоїть сім'я, яка нерідко ще більшою мірою, ніж самі ув'язнені, відчуває на собі покарання позбавленням волі. Розлука, що розриває душу, брак грошей, втрата відчуття захищеності, невпевненість, обурення... Незважаючи на всі втрати, сім'я залишається основним джерелом підтримки для реабілітованих в'язнів. Хоча би для того, щоб вони не втрачали надію. Існують також сім'ї, які живуть у страху перед звільненням її члена і більше не хочуть мати нічого спільного з ними. Але навіть у такому випадку не можна розривати сімейні зв'язки. Навпаки, подібне може наштовхнути на подолання труднощів та виправлення становища.

Тюремне душпастирство повинне також підтримувати в'язнів після їх звільнення та допомагати їм реінтегруватися в суспільство. Передусім, тюремне душпастирство має перешкодити колишнім в'язням повернутися до кримінальної практики.

Іншим важливим аспектом в'язничного душпастирства є „запобігання та профілактика злочинності". В'язні самі можуть відчутно допомогти у цьому, записуючи аудіо- та відеоматеріали, друкуючи статті, попереджуючи тим самим інших, особливо молодь, про фактори, що можуть призвести до скоєння злочину.

2.4. Застереження щодо заповіді любити

Тісна робота з в'язнями та практикування християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів. В'язні можуть і не просити суспільство припинити покарання, або перестати захищати права усіх решта. Суспільство не може відмовлятись вершити правосуддя або не гарантувати кожному відповідні права. Якщо люди порушують права інших, справедливо накласти на них покарання та вимагати компенсації. Несправедливо ігнорувати права жертв. Але несправедливо також і карати невинну людину, як і несправедливо не карати тих, хто порушив законні права інших. Тому тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в'язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки.

Душпастирство повинне дотримуватися Євангелія. Тоді його не зіб'ють з пантелику різноманітні ідеологічно-політичні підтексти. Капеланам слід піклуватися про ув'язнених та захищати їх гідність і права від та згідно з заповіді любити. Ця основна альтернатива любові та доброчинності призводить до різних наслідків у тюремному середовищі. Перш за все, вона дає ув'язненим можливість користуватися своїми правами по відношенню до тюремної адміністрації. Вона також означає, що допомога в'язням не передбачає симпатії до скоєних ними злочинів, або засудження того, що не перебуває у сфері нашої компетенції.

Душпастирів має вести милосердя Христа під час встановлення особистих та ввічливих зв'язків з тюремним персоналом та співпраці з ними, необхідної для покращення ситуації з в'язнями. Перш за все, не варто забувати, що душпастирська робота полягає в забезпеченні євангельської присутності з необхідним проголошенням Божого слова, здійсненням Св. Таїнств, особливо Таїнства Євхаристії та милосердя.

3. Капелани

• Священик: другий Христос

Священик ніколи не повинен забувати про свою місію та свою неповторність при здійсненні пасторського служіння. Він також повинен бути переконаний у тому, що на основі його природної неповторності він може принести найпотрібніше у в'язницю - присутність Христа та зустріч кожного в'язня, кожної людської істоти з їхнім Отцем, Отцем милосердя.

Пасторське служіння - нелегка справа, що вимагає вміння поєднувати свободу дій з обов'язком устремління до Богоугодної доброчесності. Капелани повинні здобути прихильність в'язнів та допомогти їм залікувати моральні травми від скоєних ними злочинів.

Капелан, як обранець Божий, повинен терпеливо вчити людей забути про злобу та ненависть, привести їх до покаяння і Божого прощення. Він, як учитель та пастор, а передусім, як отець, має показати в'язням спосіб подолати самотність та бар'єр недовіри. Тюремні капелани повинні заохочувати до братніх стосунків між в'язнями та потенційними духівниками і постійно бути готовими допомогти в'язням знайти втрачений душевний спокій.

Для здійснення такої тонкої, вимогливої та важливої місії необхідна правильна телеологічна, духовна та соціальна формація, а також предметне ознайомлення з тюремним життям та тюремними правилами. Для капеланів обов'язковим є гарантувати багатопланове постійне удосконалення.

 

3.2. Пошуки обличчя Христа

Тюремні капелани мають чітко усвідомлювати, що „усі пасторські ініціативи повинні пов'язуватися зі святістю", що „святість стає необхіднішим, ніж будь-коли раніше,[17] пасторським завданням", і що „святість...це живе відображення Христового обличчя".[18] Капелан має побачити обличчя Христа у тих, кому він допомагає своєю пастирською роботою, і одночасно показати справжнє обличчя Христа через життєве свідчення та слова, пам'ятаючи при цьому, що оголошуване Євангеліє є отриманим Церквою через об'явлення Христа.[19]

„Христос розп'ятий на Хресті! Так, це найвищий доказ Божої любові; це найвеличніший вияв позбавленої людської волі, оскільки прип'ята до хреста людина не має змоги навіть поворухнутися. Однак, це мить, коли Він здійснює найвільніший та найвизвольніший вчинок в історії людства: Він відкрито пропонує своє життя для спасіння людства".[20]

Висновок

Тюремні капелани здійснюють материнську опіку Церкви над своїми позбавленими волі синами і дочками.[21] „Двері Господнього дому завжди відчинені. Там завжди присутній Христос у слові та Таїнствах. Століттями Церква терпляче та неухильно виконувала свій материнський та вчительський обов'язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в'язнів як Божих дітей?"[22]

Ми повинні принести серце Христове до в'язниць у тому переконанні, що один Христос може наповнити життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства, що руйнує наше життя: від рабства гріха та наповнює наші серця бажанням звільнитися. Це прагнення може задовольнити тільки практикування великодушності, справедливості та братерської доброчинності. Якими б великими не були людські пороки та вчинене зло, Христос завжди виявляє достатньо прощення та милосердя покаяній душі. Ніколи не можна сумніватися в Божому прощенні.

---

[1] Матей 25:36

[2] Лука 23:34

[3] Пор. Діяння 12:6

[4] Пор. Діяння 21:33; 23:18; 26:29; 28:20; Послання до ефесян 4:1; 6:20; до филип'ян 1:7; 1:13; 1:17; до колосян 4:18; до Філімона 1:1; 1:9; 1:10; 1:13; ІІ до Тимотея 1:16; 2:9

[5] Пор. до ефесян 6:20

[6] Пор. до филип'ян 1:14

[7] Пор. Ісая 61:1

[8] Лука 4:18

[9] 2 до Тимотея 2:9

[10] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, с.20

[11] там же с.20

[12] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8

[13] Іван Павло ІІ, Ювілейне звернення в тюрмах, 9 липня 2000, 1.

[14] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30

[15] там же, 7

[16] там же, 30

[17] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30

[18] там же, 7

[19] до галатів 1:11-12

[20] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8

[21] пор. Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів центру соціальної реабілітації в Дуранго (Мексика), 9 травня 1990 р., L'Osservatore Romano, English ed., 14 May 1990, p.11.

[22] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p.20.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

Великопісні реколекції для вихованців Прилуцької колонії

28 березня 2009, у Четверту суботу Великого посту, о. Олег (Федоренко), СДБ, та монахи-редемптористи  диякон Юрій Ждянський, брати Богдан Гелета, Андрій Хацко, Ігор Лепецький спільно з волонтерами Володимиром Левченком, Вікторією Семеновою та Аліною Луцан провели першу серію реколекційних великопісних бесід у Прилуцькій виховній колонії. Вперше вправи відбулися рік тому та вже тепер увійшли у традицію під час постів Різдвяного та Великоднього. Після молитви "Царю Небесний" отець Олег розпочав духовну науку для вихованців колонії. Провідною темою цієї зустрічі став твір Преподобного Івана Ліствичника (IV ст.) про духовне сходження по драбині вдосконалення. Як особливий приклад, отець Олег навів несподівані повороти в долі старозавітніх праведників і наших сучасників, піднесення і гріхопадіння та будування нового життя, яке є можливе тільки з Богом. Також він наголосив на необхідності віддавати себе в руки Господу у кожних обставинах нашого життя. Деякі моменти проповіді супроводжувалися проникливою тишею, адже кожний з учасників якось переживав свої життєві події, що приводили то до зростання, то до прикрих похибок. Після науки, присутні розділилися для праці в малих групах. Перша реколекційна зустріч завершилася Молебнем до Христа Спасителя.

д-н Костянтин Пантелей, референт в'язничного служіння УГКЦ

***

Конференція Міжнародної католицької комісії душпастирства у тюрмах (ICCPPC)

22 – 29 січня 2009 року у Центрі Св. Адальберта в Естергомі (Угорщина) відбувалася Конференція католицького пенітенціарного душпастирства ICCPPC «Католицьке тюремне душпастирство - відповідаючи викликам сьогодення». Поміж конгресами цієї організації учасники відмітили послідовний поступ Української Греко-Католицької Церкви у розвитку в'язничного служіння.

"Конференція стала важливою міжнародною подією католицького пенітенціарного душпастирства для розвитку стратегії служіння організації у богословській, соціальній та юридичній площинах", - розповів д-н Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з питань в'язничного душпастирства, який офіційно предстиавляє УГКЦ в  ICCPPC. Диякон Костянтин розповів про служіння волонтерів і капеланів у пенітенціарній системі України та про високий рівень міжконфесійної взаємодії, яка є безпрецендентна у світі.

Конференція, скликана президентом організації доктором Крістіаном Куном (Австрія), зібрала 45 представників з 21 країни світу від кожного континенту. Вона зосередила увагу, зокрема, на питанні пожвавлення співпраці, особливо між країнами у Центральній і Східній Європі, а також на роботі ICCPPC в ООН на майбутньому конгресі щодо Запобігання злочинності та проблем кримінального правосуддя (Бразилія, 2010). З огляду на зростаючу роль України у Європейському просторі зустріч європейської філії ICCPPC з питань юридичної площини душпастирського служіння намічено у Києві на липень 2009 року.

Єпископ Джанпаоло Крепальді, секретар Папської ради «Справедливість і мир», у зверненні до конференції зауважив, що в'язниця не задовольняє основну потребу соціальної системи: стимулювати мирне суспільне співіснування та вирішувати найсуттєвіші соціальні конфлікти. Навпаки, в'язниця у кінцевому результаті творить структуру насильства, що тільки поглиблює соціальні проблеми, посилює нерівність і того гірше -  відтягує вирішення конфлікту, який згодом розгортається ще з більшою силою. Проведення міжнародної конференції, дає можливість нам подумати про питання людського та духовного статусу в'язнів. Як зазначає Компендіум соціальної доктрини Церкви, «умови, у яких в'язні відбувають свій строк не завжди виявляють повагу до їх гідності, і часто в'язниці стають місцями скоєння нових злочинів» (403).

27 січня на робочій сесії конференції Монсеньйор Майкл В. Банах,  постійний представник Святішого Престолу, на Раді ОБСЄ та в Комісії ООН із запобігання злочинності та кримінального правосуддя наголосив на ролі душпастирської і волонтерської праці Церкви для засуджених. З цієї точки зору, робочі групи ICCPPC є цінним інструментом для віднайдення найкращого соціального, правового та духовного підходу до питання засуджених та звільнених після ув'язнення.

В робочих сесіях також брали участь: 

• Його Екселенція Петер Ердьо, президент Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE), 
• Його Екселенція Міклош Беер, єпископ Ваца, 
• Його Екселенція Янош Шекелі, єпископ-помічник Естергомський.

Учасники конференції відвідали в'язницю у м. Вац, щоб побачити як здійснюється католицька душпастирська опіка. Подію супроводило керівництво пенітенціарної системи Угорщини.

***

Різдвяні реколекції у Прилуцькій виховній колонії

06 грудня 2008 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулися різдвяні реколекції. Їх організував диякон Костянтин Пантелей, разом із о. Олександром (Приліпом) та молоддю із товариства «Обнова-Київ»

До порогу…

Перш ніж переступити поріг колонії, всі ми здолали дорогу, і я не маю на увазі лише ці фізичні кілометри чи години, хочеться сказати шлях, який ми пройшли. Більшість із нас до колонії їхали вперше, а це значить – пережили щось, чого не переживали раніше і торкнулися того, з чим раніше не стикалися. Пропозицію поїхати у цей заклад ми сприйняли легко, адже звикли бувати у різноманітних соціальних будинках. На автобусній станції ти бачиш гурт однодумців і почуваєшся, як звично. Привітання, усмішки, жарти, що зігрівають у цю холодну погоду і ось ти вже прямуєш у автобусі до Прилук. По дорозі ми докладно розпитуємо о.-д. Костянтина про українські виховні колонії, про злочини, які переважно скоюють неповнолітні, про їхній вік. 

Отець Костянтин опікується тюремним служінням в УГКЦ і про тюрми знає багато, він розповідає нюанси тамтешнього життя. Найбільше запам’яталася фраза: «Вони так тішаться, коли до них приїжджають». Подруга Іра згадує, як колись у Прилуцьку колонію їздив, уже покійний письменник Юрко Покальчук. Він навіть видавав разом із засудженими літературний журнал, допомагав влаштувати їхнє життя після виходу із колонії. Напередодні отець-диякон показував нам фільм про колонію, який робив письменник. В автобусі також обговорюємо цитати Святого Письма для різдвяного часу. 

Після духовних настанов отця Олександра, ми працюватимемо із підліткам у групах, будемо обмінюватись думками. За огорожею І ось переступаємо поріг Прилуцької колонії. Вона мало нагадує в’язницю із нашої уяви, швидше схожа на табір. Сьогодні тут перебуває 140 хлопців, середній вік яких 17 років, найстаршим - 22. Наші документи ретельно перевіряють і лише тепер справді відчуваємо поняття «за огорожею». Вже коли ми наближаємось до хлопців, що стоять здалеку, несподівано кажу: «я не знаю, як це буде…. напевно я не готова».  – «Про це треба було раніше подумати, – каже подруга, – не переймайся все буде гаразд». Реколекції відбувалися у тамтешньому клубі, який нічим не різнився від звичайного, крім особливих глядачів. На початку отець трохи розповів хлопцям про нас і нашу програму. 

Духовні науки давав отець Олександр, досвідчений монах Студійського Уставу. Про піст, про Божу любов і народженого Ісуса, який нас ніколи не забуває, про виховання власної волі – всі ці слова запали в серце не лише засудженим. Напередодні Різдва наше серце має відродитися знову, очистившись від злих помислів і наповнившись радістю народження Спасителя. Під час цього посту ми очікуємо на особливий вечір перед Різдвом, коли за столом збирається вся родина і у кожній шибці горять гірлянди. За столом ми перепрошуємо рідних за завдані шкоди, бажаємо щастя в новому році, і разом колядуємо. А зранку всією родиною йдемо в Церкву…. наше Різдво таке не схоже на тюремне. Різдво принесло зміни для людства і зміни у нашому житті, є точкою відліку, а отже супроводжується відвідними символами і дійствами. 

Для багатьох засуджених є лише точка відліку, від якої збігає наданий їм строк і інша точка – день коли мають покинути колонію.  Передріздвяні духовні настанови мають звернути їхні серця у бік світлого, запалити те внутрішнє світло, яке замінить зовнішні ялинкові вогні. «Виховання міцної сили волі, здатності опиратися злу, відбудеться в одну мить. Це приходить з часом і є результатом наполегливої праці» – каже отець Олександр. Досвід праці в групах не був для нас новим, але цього разу все було іншим. «Привіт, мене звати Таня і люблю займатися спортом. А ти?»  … так розпочалося обговорення в маленьких групах цитат із Святого Письма. Перша розмова не завжди легка і не відразу щира. І в той момент нас об’єднував не спільний духовний досвід, а наша молодість. Ми всі маємо однаково сильні бажання і великі мрії, шукаємо надійну опору і глибоко в серці потребуємо Бога. А ще ми маємо спогади… тут не просто говорити про Бога, як люблячого батька, бо не у всіх малолітніх засуджених батько був люблячим. І не просто розпочати із фрази: «Згадаймо як у дитинстві…». 

Напевне в цьому випадку найважливішим було просто спілкування. Ми ділилися власними переживаннями, важкими моментами та думками про Бога. І наші початкові хвилювання зникли… В якийсь момент раптом почули: «Пора уже закінчувати! – ні дайте нам ще п’ять хвилин». На завершення хлопці висловили свої враження від праці в групах. Кожна групка мала іншу тему, інші роздуми, інші спогади. Та всі вони були тими маленькими кроками які наближали до різдва серця.

Тетяна Шпайхер

У події брали участь:

1. Луцан Аліна 

2. Федець Ірина 

3. Шепель Вероніка 

4. Синовіцький Сергій 

5. Возняк Василь 

6. Шпайхер Тетяна 

7. Павлюк Ярослав 

8. Гойда Іван 

9. Салтан Галина 

10. Колодійчик Ірина 

11. монахиня Антонія (в миру Оксана Кулик),

12. диякон Костянтин Пантелей,

13. ієромонах Олександр (Омелян Приліп).

***

Підсумковий міжконфесійний семінар для капеланів в’язничного служіння

20-23 жовтня 2008 року Божого у місті Красилів Хмельницької області (Центр Євангелізації Братів Капуцинів) було проведено підсумковий міжконфесійний семінар для капеланів традиційних та протестантських церков України. 

Ціль серії заходів такого роду є фаховий вишкіл та обмін досвідом осіб, які несуть своє християнське служіння по тюрмах, з урахуванням специфіки установ кримінально-виконавчої системи України. Всеукраїнські міжконфесійні семінари проводилися за домовленістю Української Міжконфесійної Християнської Місії "Духовна та благодійна опіка у місцях в’язничного служіння" та Державного департаменту України з виконання покарань. Учасники семінарів пройшли курс лекцій (72 навчальні години в трьох заїздах), які читали викладачі Білоцерківського училища підвищення кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої системи України. На завершення підсумкового семінару викладачі училища провели екзамен, за результатами якого будуть вручені свідоцтва та сертифікати для капеланів, офіційне вручення яких планується на початок листопада цього року у м. Києві. 

 "Отримавши відповідний документ, капелани матимуть дозвіл на проведення служіння у місцях позбавлення волі, що важливіше, зможуть фахово допомагати засудженим на зразок європейських демократичних країн", – зазначив у інтерв’ю о. Григорій Драус. 

Кожний регіон України був представлений особами, які несуть Слово Боже до ув’язнених, служать для їх покаяння і навернення. Українська Греко-Католицька Церква була представлена найбільшою делегацією капеланів на цьому вишколі. Від Коломийсько-Чернівецької єпархії на семінарі були присутні капелани: о. Олекса Куйбіда, о Роман Заморський та о. Василь Перцович. Нещодавно правлячий єпарх Миколай (Сімкайло), відвідавши і благословивши один із семінарів, який проходив у межах єпархії, наголошував: „Капелани, які працюють із засудженими, мають чітко дотримуватися інструкції по поводженню із такими людьми, повинні знати закони, а отже є необхідність у навчанні. Місія тюремного служіння повинна дійсно нас кристалізувати та заохочувати до активної праці. Ісповідник віри Владика Павло Василик відбуваючи 13 років у тюрмах за Божі переконання у своєму житті, що також вважалося злочином за часів атеїстичного режиму, привертав на Господню дорогу засуджених людей і мав велику повагу серед них. Його Божі переконання слугували стимулом до виправлення і щирого навернення в’язнів, які вчинили справді злочин. Виправлення засудженого вимагає консолідованої роботи і якраз віра у Бога якнайкраще відкриває перспективу здорового входження у суспільство із виправних колоній", – сказав єпископ Миколай.

Протягом семінарських занять проводилися екуменічні молитви під керівництвом о. Григорія Драуса, голови Правління Місії. Так само на семінарах було відзначено потребу духовної підтримки працівників КВС, які виконують доволі тяжку, часто не належно оцінену працю-службу. 

Загальнолюдські цінності у їх повноті, можна осягнути лише невтомною працею над собою та щиро простягнутою рукою допомоги ближньому, який інколи виступає як в’язень, його діти і родина. Слід добре пам’ятати, що так навчав Ісус Христос. 

о. Василь Перцович, прес-секретар Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ 

Додаток:

Початком для складання програми навчання капеланів тюремного служіння був перший в історії Церкви й Української Держави семінар в’язничних капеланів УГКЦ «Душпастирська опіка у пенітенціарних закладах України», що проходив у листопаді минулого року на базі Білоцерківського училища професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи (КВС) Держдепартаменту України з питань виконання покарань. 

З благословення голови Відділу УГКЦ для душпастирства у силових структурах України Преосвященного Владики Михаїла (Колтуна), цей навчальний захід став початком програми здобуття належного рівню компетентності, якого вимагає Держдепартамент від душпастирів, що постійно служать у колоніях і тюрмах. 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

***

Робоча зустріч головних в’язничних капеланів країн-учасниць Європейської філії ICCPPC

9 жовтня 2008 року у центрі підготовки Польської в’язничної служби у Попово, що під Варшавою, відбулася робоча зустріч представників країн, які здебільшого входять до Європейської філії Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки у тюрмах. Цю регіональну конференцію головних в’язничних капеланів очолив віце-президент ICCPPC о. Браян Ґованс. Серед запрошених був також о. Едвард Гаґес, керівник Північноамериканської філії ICCPPC.

Темою конференції стали три сфери розвитку діяльності ICCPPC:

* богословська – щодо основ душпастирської праці священиків і мирян в умовах ізоляції засуджених за скоєні злочини;

* юридична – щодо впливу Церкви на формування пенітенціарного права;

* соціальна – про служіння Церкви щодо відродження справедливості, збереження родин та повернення звільнених після ув'язнення до суспільного життя.

Окрім того, зустріч стала нагодою для живого обміну практичними досягненнями та пастирськими потребами, що викликані зростанням числа мігрантів, які перебувають за ґратами.

У рамках програми учасники зустрічі ICCPPC відвідали Освенцім-Біркенау, де вшанували пам'ять мільйонів жертв нацизму, серед яких і св. Максиміліана Кольбе. Гості відвідали пенітенціарні установи в околицях Варшави, ознайомилися з душпастирським служінням, діяльністю Польського в’язничного братства, а також двох закладів постпенітенціарної опіки (для осіб після звільнення) в околицях Вроцлава й Ґданська, що розвинули діяльність упродовж років сучасного відродження Польщі. Щоденну працю з особами, звільненими з ув'язнення, здійснюють священики, християнські психологи й педагоги, соціальні працівники та волонтери-миряни.

Спеціальною нагодою для цієї пасторальної конференції став щорічний збір близько двохсот польських католицьких капеланів під проводом головного капелана Павла Войтаса. Участь у роботі конференції узяв Примас Польщі Кардинал Йозеф Глемп. Деякі сесії душпастирства ICCPPC проводилися спільно з польськими капеланами для представлення капеланського служіння кожної з країн. Українську Греко-Католицьку Церкву представляв диякон Костянтин Пантелей, референт душпастирства у пенітенціарній системі України. Особливої уваги був удостоєний документальний фільм добродія Анатолія Цибана про прощу Пенітенціарної служби України до Зарваниці.

На думку диякона Костянтина, найбільш цікавим досвідом польських колег є участь засуджених, що відбули більшу частину терміну позбавлення волі, у прощах до святих місць. В одній з недавніх прощ, за спеціальними звільненнями директорів тюрем, брали участь численні засуджені. В Україні ж серед пріоритетів розвитку пастирського служіння Церкви є увага до адаптації осіб, звільнених з ув'язнення.

Додаток

Поміж конгресами ICCPPC, які відбуваються раз на чотири роки, для регулярного обміну досвідом та задумами щодо пенітенціарного служіння Церкви відбуваються робочі регіональні зустрічі представників країн-учасниць організації. 2007 року в Римі відбувся ХІІ конгрес Міжнародної католицької комісії в'язничної пасторальної опіки (ICCPPC). Конгрес закликав синоди й конференції єпископів Католицької Церкви усього світу звернути увагу на великі проблеми тюрем, пов'язані з перенаселенням, насиллям, дітьми у конфлікті із законом, особами із психічними розладами, людьми похилого віку, нужденними, потребами опіки в'язнів з інших країн.

У зверненні до капеланів Святіший Отець Венедикт XVI зокрема наголосив: «Церква намагається служити усім людям, як чинив Господь, особливо уважний до найбільш нужденних, із якими Ісус ототожнював себе: «Я був у темниці, і ви відвідали мене» (Mт. 25.36). Це покликання глибоко закорінене в науці Церкви. Євангелізація ув'язнених – це тривала подорож особистого навернення. Частина пасторальної місії Церкви – захищати права людини й долати різницю між літерою й духом цих прав... Збільшення кількості тяжких злочинів й навіть актів тероризму не означає, що від засуджених суспільство має відгородитися мурами й «викинути ключі», ставитися без пошани до їхньої людської гідності».

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

***

Капелани Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Східної Європи зустрілися в Холмі

У Даниловому городі Холмі (Польща) з 10 по 12 вересня 2008 року проводилася міжнародна конференція: Тюремне душпастирство Греко-Католицької Церкви Середньо-Східної Європи. Метою конференції було пізнання методів і особливостей душпастирської праці у тюрмах Середньо-Східної Європи та вивчення можливостей співпраці у царині пенітенціарних питань між Державою і Церквою, – для Департаменту інформації повідомив о. Ярослав Стороняк.

Конференцію відкрив представник Міністерства юстиції Польщі п. Маріян Ціхош. Серед присутніх на засіданні були найвищі керівники Пенітенціарної служби Польщі: генеральний директор генерал Яцек Пом’янкевіч та полковник Єжи Ніколаєв. У конференції активну участь також брали директори тюрем з Люблінського та Ряшівського округів.

Церковні доповідачі прибули з України (д-н Костянтин Пантелей, референт для пенітенціарних закладів України, о. Віталій Котик, ЧНІ, о. Олексій Куйбіда, о. Любомир Григер), Словаччини (о. декан Іван Бляшко) та Польщі (отець мітрат д-р Стефан Батрух, представник Митрополита Івана (Мартиняка), протоієрей Богдан Панчак, настоятель Духовної семінарії УГКЦ у Польщі, о. Павло Поточний, тюремний капелан Ряшівського округу та д-н д-р Петро Сивицький і о. Ярослав Стороняк, капелани Люблінського округу). Активну участь у конференції взяли римо-католицькі капелани: о. Мирослав Фляк і о. Марек Любельскі. Присутніми були теж представники міста Холму. 

Кожний день починався з Божественної Літургії (10 вересня – у тюремній каплиці, 11 і 12 вересня – у Соборі Пречистої Діви Марії у Холмі). Передобідня частина присвячувалася доповідям, після обіду – дискусії. Також на прикладі Холмської в'язниці душпастирі ознайомилися із працею Польської пенітенціарної служби. Триденний обмін досвідом та теоретичним знанням дозволив випрацювати практичні методи праці на тюремно-душпастирській ниві.

Передмова до видання матеріалів Міжнародної конференції «В’язничне душпастирство Греко-Католицької Церкви в Середньо-Східній Європі», що відбулася 10-12 вересня 2008 рокув Холмі 

Кожна людина має незаперечну вартість, яка випливає з її ж надприродної людської гідності та якої не знищує вирок чи покарання.

Іще раз підтверджуються часті висловлювання Святішого Отця Івана Павла II, що, мовляв, люпину неможливо зрозуміти без Христа - слова, що так співзвучні біблійному Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу (Бт 1, 26).

Тюремний капелан працює неначе в трьох площинах, керуючись християнською антропологією. В гуманітарній площині - бачачи в засудженому людську особу, помічаючи в ньому не лише зло, але й усіляке добро, за яке слід старатися і намагатися виявляти його, заохочуючи засудженого творити добрі діла. Капелан працює і в психологічному вимірі, намагаючись вести людину - часто самітну, зранену і закриту в собі - до спільноти братів, розбуджуючи в цій же людині надію, як написано в заголовку, щоби запобігти розпуці. Надзвичайно важливим і необхідним видом капеланського служіння є турбота за духовне життя засудженого, який намагається формувати свою совість. Засуджений потребує доброго лікаря й педагога, який має оживляти релігійне життя засудженого, вчити молитви і таким чином наближати його до Бога, Який є Батьком усіх людей -Батьком, що любить і прощає.

Тюремний капелан мусить, як добрий пастир, терпеливо працювати над тим образом Божим у засудженій людині, щоб вона не втрачала надії, але відзискувала справжню свободу - свободу від зла, визволення від різних узалежнень і поневолень. Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні, пише св. Павло (Гл 5, 1). Тюремний капелан має працювати з довіреним його опіці в’язнем у дусі любові Бога і ближнього, ідучи за словами Венедикта XVI, що в найменшому браті зустрічаємо самого Ісуса, а в Ісусі зустрічаємо Бога (пор. Deus caritas est, 15).

Усвідомлюючи численні труднощі й відповідальність зв’язану із служінням тюремного капелана, що деколи несе знеохоту і смуток - заохочую Вас не припиняти свого служіння, пам’ятаючи про слова Христові у тюрмі був, іви прийшли до мене (Мт 25, 36).

Департамент інформації УГКЦ

***

Владика Діонісій виступив перед працівниками Пенітенціарної служби України

21 серпня у Києві на урочистих зборах з нагоди 17-ї річниці незалежності України, що проходили у будівлі центрального апарату Департаменту України з питань виконання покарань, до працівників Пенітенціарної служби України звернувся Владика Діонісій (Ляхович), Куріальний єпископ. Владика Діонісій, звертаючись до голови Держдепартаменту п. Василя Кощинця, присутніх керівників і співробітників Пенітенціарної служби України, членів Громадської ради та учасників Місії тюремного служіння, передусім привітав учасників свята від імені Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ, із річницею незалежності України, що співпала із 1020-літтям Хрещення Руси та 10-літтям створення департаменту. Він також передав слова вдячності Глави УГКЦ за проведення першої в історії нашої країни прощі Пенітенціарної служби України до Зарваниці, яка відбулася цього року. "Ми запевняємо особливу увагу та дбайливість Церкви у справі душпастирства у в'язничних установах. Наступним кроком може бути впровадження інституту тюремного капеланства. Тому, попри важливість таких функцій департаменту, як охорона, нагляд засуджених та оперативна робота, слід, на нашу думку, надавати більш належний соціально-педагогічний, психологічний та духовний супровід осіб, позбавлених волі, забезпечити їх оплачуваною працею до самого звільнення", – відтак сказав Владика Діонісій. За словами промовця, християни покликані витривало вірити у переміну, у преображення людини, хоч вона і спотворена гріхом. Людина носить у собі потенціал творчості, яким з нею поділився Бог і тому людина може себе створити наново. Єпископ-помічник торкнувся у своєму слові і питання оплати праці працівників Департаменту України з питань виконання покарань. "Вважаємо також, що з боку держави у справі реформування пенітенціарної системи багато допоможе забезпечення гідної платні співробітникам кримінально-виконавчої служби, з огляду на умови їхньої праці та рівень відповідальності", – сказав він.

Департамент інформації УГКЦ

***

Вистава християнського театру «Крізь терни» спонукала зацікавленість волонтерів до в'язничного служіння

Львівський християнський театр «Еммануїл» під проводом Жанни Гора  давав покази у пенітенціарних закладах і побував також у Києві з виставою «Крізь терни», яка відбувалась 5 травня 2008 року у залі під храмом Св. Василія Великого. На перегляд зібралися багаточисельні глядачі. Після розповіді про в’язничне служіння диякон Костянтин Пантелей звернувся до присутніх за допомогою й отримав найщиріший відклик.

П’єса справила враження на усіх присутніх. Не було байдужих після її перегляду. Головний герой драми за сценарієм потрапляє у в’язницю, де через навернення пережив чудесне зцілення від смертельної хвороби. 

Диякон Костянтин поділився: "Після оплесків режисер театру пані Жаннна Горай розповіла про гастролі в’язнцями і вказала на мене. Усі глядачі вистави хотіли дізнатися більше про в’язничне служіння й попросили мене відповісти на запитання. Як наслідок до пенітенціарного служіння зголосилися численні волонтери з київської громади Св. Василія Великого, а також студенти римо-католики з Релігійного інституту Св. Томи Аквінського". 

Львівський християнський театр «Еммануїл» був заснований 2001 року, 2021 року отримали від архиєпископа Львівського, кардинала Мечислава Мокшицького титул Театр імені Кароля Войтили. Художній керівник і режисер-сценарист Жанна Горай. До акторського складу входить близько 50 волонтерів-людей різного віку і занять. Від 2004 році «Еммануїл» вперше дав виставу у Львівській ВК-30. З того часу розпочалась одна з найважливіших сторінок життєпису театру. Львівський християнський театр вже неодноразово відвідав понад 80 пенітенціарних установ.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

В'язничний персонал вперше на прощі до Зарваниці

17 червня 2008 року керівники центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники усіх обласних управлінь, начальники та заступники 182 пенітенціарних установ України пройшли від Вишнівчика до Зарваниці. Костянтин Пантелей.

Завершилася Перша проща пенітенціарної служби України до Зарваниці. У ній взяли участь голова департаменту Василь Кощинець та керівники центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники усіх обласних управлінь, начальники та заступники 182 пенітенціарних установ України та духовенство. Загальне число прочан сягнуло близько 350 осіб. Проща працівників пенітенціарної служби разом із в'язничними капеланами проводилася у намірі поглиблення розуміння свого покликання та науки Церкви щодо злочину, гріха, покути, прощення, переміни життя та плекання гідності людини.

Паломництво до Зарваниці мало виразно екуменічний характер з огляду на участь представників різних Церков (близько 50). Символічно, що рік його проведення співпав із 1020 річницею від хрещення Руси-України. 2008 рік є ювілейним і для Державного департаменту України з питань виконання покарань. Минуло 10 років від дня його створення. Перша проща пенітенціарної служби України стала новою сторінкою співпраці Церкви і пенітенціарної служби України.

Паломництво тривало два дні, але за вмістом подій значно перевищило суто часові рамки. Перед його початком 17 червня у Тернополі в залі палацу Культури «Березіль» відбулося розширене засідання виїзної колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань за участю представників Місії тюремного служіння від Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви (МП), Української Православної Церкви Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви в Україні, Християн Віри Євангельської, Української Християнської Євангельської Церкви та ін. Виступали голова Держдепартаменту Василь Кощинець та керівництво ДКВС, представники від Місії тюремного служіння. Підсумовуючи співпрацю Церкви і Кримінально-виконавчої служби України начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи Олександр Свєтлак підкреслив, що невід'ємною рисою сучасної пенітенціарної системи є присутність священиків і волонтерів у кожній установі позбавлення волі, роль якої важко переоцінити.

Після засідання колегії духовним впровадженням до початку паломництва стала конференція «Проща як глибше пізнання пенітенціарної ідеї», яку відкрив преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсоко-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ з Душпастирства у силових структурах України. Виступили з доповідями представники Церков: митрофорний протоієрей Володимир Борис (УПЦ КП), помічниця архиєпископа Августина з тюремного служіння добродійка Оксани Костенко (УПЦ), голова правління Місії священик Григорій Драус (головний капелан РКЦ в Україні), добродій Віталій Яцюк (помічник єпископа ХВЄ). Священик УГКЦ о. д-р Дмитро Квич завершив конференцію, розповівши про роль паломництва в історії Христової Церкви та духовне значення й зміст прощі для кожного християнина.

Урочиста колона, що формувалася за порядком: Хрест, ікона Пресвятої Богородиці, Державний прапор України, штандарт Держдепартаменту, хор, Пенітенціарна служба, духовенство – вирушила від села Вишнивчик до Зарваниці.

Прочан зустрів біля парафіяльного храму Пресвятої трійці Василій (Семенюк), єпископ Тернопільсько-Зборівський. Преосвященніший владика Василій у вітальному слові зокрема сказав: «Ваше покликання є особливим, бо здійснюється там, де гріх і свавілля зустрічається з необхідністю справедливої покути. Згідно вчення Церкви законна суспільна влада має право й обов'язок застосовувати покарання відповідно до тяжкості скоєних злочинів. Проте навіть тоді має бути збережена пошана до гідності особи. І це не є легким завданням, адже кара є проявом гніву. Злочин і покарання торкається так великої кількості доль людей, що це впливає на ціле людське суспільство. Саме тому в’язничне служіння є великою нагодою для сповнення заповідей Христа. Господь своїми безконечними заслугами випросив для нас прощення первородного гріха і освячуючу благодать. Він покликав нас отримати ласку Небесного Отця. Знак Божої терпеливості та любові. Нехай це буде джерелом і натхненням кожного нашого діяння!».

Після відвідування храму та молитов біля чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері в амфітеатрі біля каплиці просто неба відбулася вистава за «Посланням Св. Ап. Павла до Филимона», яку показала делегація ХВЄ. Історія навернення й прощення зворушила усіх глядачів дійства. Відтак Владика Василій, а за ним усі старші представники від Церков проказали молитви за Український нарід.

У цей сам день відбулася Меса у храмі Пресвятої Трійці, яку відслужили для паломників священики Григорій Драус та Юрій Нагоний. У сутінки почалася Хресна хода до чудотворного джерела зі свічками від парафіяльного храму до чудотворного місця, на якому було відслужено молебень до Богородиці й Чин малого освячення води.

Хресна дорога під проводом голови правління Місії о. Григорія Драуса за участю християн усіх Церков завершила перший день прощі.

Наступного дня 18 червня у Соборі Зарваницької Матері Божої відбулася спільна Утреня греко-католиків і православних, Божественна Літургія Української Православної Церкви Київського Патріархату у сослужінні 8 митрофорних протоєреїв начолі із отцем Володимиром Борисом. Соборну Літургю об 11:00 очолили єпископ Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.

У проповіді після Євангелії високопреосвященніший владика Мечислав, секретар блаженної памті святішого отця Івана-Павла ІІ, зокрема сказав: «Ваша тяжка, але, чудово розуміємо, що необхідна для функціювання суспільства робота в пенітанціарній системі вимагає особливої допомоги Святого Духа. Батьки, суспільство, держава повинні вживати дві руки: одна- справедливість, а друга – милосердя. І ви маєте мати світло, щоб керувати вашими закладами і там одночасно виконувати покарання та відбудовувати свідомість великої людської гідності в ваших підопічних.» Поний текст у додатку.

Після Служби Божої владика Василій зачитав звернення блаженнішого патріарха УГКЦ Любомира (Гузара) до учасників прощі. Поний текст у додатку. Пролунала подяка на адресу голови Держдепартаменту Василя Кощинця за значне сприяння відродженню душпастирства у тюрмах. Особлива вдячність була висловлена начальнику управління у Тернопільській області генералові Павлу Лосику та підполковнику Русланові Вовку за організацію забезпечення прощі, а також священикам Володимиру Фірману та Андрієві Шалаю, що потурбувалися про якнайкращій прийом прочан. В урочистій атмосфері офіцерам і капеланам було вручено грамоти учасника Першої прощі пенітенціарної служби України до Зарваниці із благословенням Блаженнішого. Відтак молитва «Боже Великий Єдиний» і благословення старших представників від Церков завершило паломництво.

Диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України,

***

Подяка й визнання за значне сприяння відродженню в’язничного душпастирства

24 березня 2008 року Блаженніший Любомир (Гузар), Глава Української Греко-Католицької Церкви, прийняв керівника Пенітенціарної Системи України добродія Василя Кощинця. Метою зустрічі було обговорення напрямків розвитку співпраці між УГКЦ і Державним департаментом України з питань виконання покарань. 

Голова держдепартаменту поінформував Блаженнішого про сучасний стан Пенітенціарної Системи та подякував за збільшення зусиль Церкви щодо забезпечення духовних потреб віруючих, які перебувають у місцях позбавлення волі. Нині душпастирська опіка УГКЦ здійснюється у 30 установах. В них для літургійних відправ душпастирська служба користає з 20 храмів і каплиць. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього до 70 осіб. Монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя є промоторами опіки УГКЦ у тюрмах. Ними видається тематичний часопис “Закон і милосердя”. Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання семінаристів, священиків і мирян основам місії Церкви у тюрмах. Пенітенціарне служіння знаходить все більшу підтримку від «Карітас-України». Упродовж півтора року відбулося три семінари для в'язничних душпастирів УГКЦ. Два з них із залученням професійного навчання КВС.

Блаженніший Любомир запевнив глибоке усвідомлення Церквою покликання служити не лише позбавленим волі, але й самим пенітенціаріям, які у важких умовах виконують відповідальну суспільну місію. Для реальних змін у в’язничній системі влада мала би приділяти більше уваги соціальному забезпеченню, кадровій підготовці та вищій фаховій освіті служачих у Пенітенціарній Системі. Церква ж виступає головною суспільною інституцією, що своєю місією та моральним авторитетом так сприяє змінам щодо належної пошани прав людини на її гідне трактування в усіх обставинах її життя. Саме в’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. 

Протягом 10 років існування Держдепартаменту Пенітенціарна Система України досягла багатьох важливих змін та стала більш відкритою. Визнаючи глибоку пошану до праці пенітенціаріїв та високо оцінюючи внесок добродія Василя Кощинця щодо відродження душпастирської опіки Церкви в установах позбавлення волі, Блаженніший Любомир нагородив його Грамотою Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Інформація про сучасний стан кримінально-виконавчої системи (КВС) України.

Пенітенціарна система України управляється Державним департаментом з питань виконання покарань. Цього року минає 10 років від його створення (22 квітня 1998 р.). 12 березня 1999 року КВС виведена з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України і нині діє як окрема державна правоохоронна виконавча структура з особливим статусом.

З 2001 року майже на третину (на 33%) зменшилась чисельність осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Тенденція до зменшення числа засуджених до позбавлення волі набула сталого характеру. Одначе в Україні число “тюремного населення” у кілька разів більше ніж у Франції або Німеччині. 

На 1 січня 2008 року у сфері діяльності КВС перебуває 311 тис. засуджених до різних видів покарань. Відносно 161 тис. засуджених, із яких 8 тис. неповнолітні виконуються покарання, не пов’язані з позбавленням волі: виправні роботи, громадські роботи, звільнення з випробуванням та інші. В установах позбавлення волі знаходиться 149,690 тисяч осіб. Система включає 182 установи (32 слідчі ізолятори, 136 виправних колоній, 10 виховних колоній для неповнолітніх, 13 колоній для жінок, 22 виправні центри і 2 медичні і трудові профілакторії). 

• 1463 осіб засуджених до довічного позбавлення волі,

• 115 393 засуджених до позбавлення волі тримається у 136 виправних колоніях, 

• 32,8 тис. осіб, із яких 1 237 – неповнолітні, перебувають у 32 слідчих ізоляторах,

• 1,902 тис. засуджених неповнолітніх у 10 виховних колоніях, із яких одна – для засуджених дівчат (їх близько 100 осіб);

• близько 7 тисяч жінок утримується у 13 жіночих колоніях. 

• 285 осіб у 2 лікувально-трудових профілакторіях, 

Зокрема, відбувають покарання 19,8 тисяч осіб за вбивствва, майже 10 тисяч, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, 537 осіб, засуджених за бандитизм, 21 - за захоплення заручників, 29 тисяч осіб, засуджених за вчинення грабежу й розбою. Крім того, майже 57 тис. засудженим судами призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, більше 14 тис. - на строк понад 10 років, 57 тисяч - неодноразово засуджених, 103 лідери організованих злочинних угруповань, 31 наркоділок із міжрегіональними зв'язками, 218 - засуджених за вбивство на замовлення, 15 - за злочини проти основ національної безпеки, 19 тис. - за злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин. 3,6 тис. осіб, яким судами призначено примусове лікування від наркоманії та алкоголізму, 3,8 тис. інвалідів.

На сьогодні в установах Департаменту проводять духовно-просвітницьку роботу представники близько 40 релігійних організацій, зареєстрованих в Україні (переважно – православні, греко-католики та римо-католики, численні протестантські деномінації). В установах КВС відкрито 297 релігійних споруд, при яких діють недільні релігійні школи. Налічується 79 храмів, каплиць і молитовних домів (у тому числі 37 – окремими спорудами), будується ще 15. На постійній основі установи виконання покарань та слідчі ізолятори відвідують понад 300 священнослужителів та проповідників. Більше 31 тис. засуджених постійно відвідують релігійні заходи. Існує мережа з понад 70 реабілітаційних центрів для колишніх засуджених, заснована протестантськими деномінаціями.

Взаємовідносини Департаменту з Церквами – оформлені відповідними угодами.

*Угода між Українською Православною Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань була укладена 25 листопада 1999 року.

**19 вересня 2001 року відбулося підписання Угоди про співробітництво між Українською Православною Церквою Київського Патріархату та Державним департаментом України з питань виконання покарань.

***Угоду про співпрацю між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань укладено 2 квітня 2007 року.

21 серпня 2001 року створено Українську міжконфесійну християнську місію „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”, засновниками якої стали 12 християнських Церков і деномінацій. Угода між Місією і Держдепартаментом підписана 7 червня 2007 року. 

***

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ розвиває співпрацю з ICCPPC

17-23 лютого 2008 року відбувався візит в Україну диякона Гайнца-Пітера Ехтермаєра, Голови Європейського представництва Міжнародної католицької комісії в’язничної душпастирської опіки. Голова ICCPPC-Europe мав на меті вивчити можливості духовної опіки, яку надає в’язням УГКЦ, щоб розвинути співпрацю комісії з пенітенціарним душпастирством нашої Церкви. 

19 лютого диякон зустрівся з о. Андрієм Нагірняком, віце-президентом Карітас України й ознайомився з в’язничним служінням «Карітас-Київ». З 1993 року добродійки Марта Бліхар та Антоніна Онишкевич, Іванна Соловей надавали підтримку ув’язненим матерям у 13 жіночих колоніях. Протягом перших років такому служінню сприяв Карітас Франції, але через кілька років «Карітас-Київ» став спиратися на місцеві ресурси. Програма підтримки ув'язнених жінок надавала допомогу перш за все їхнім сім'ям з дітьми. Марта Бліхар, в минулому учасниця українського руху опору, була ув'язнена сталінським режимом у 1944-54 роках у Східному Сибіру. Вона представила службу листування з понад 700 жінками. Директор «Карітас-Київ» отець Тарас Тижник розповів про підготовку гуманітарного вантажу до однієї з колоній.

20 лютого гість відвідав Державний департамент України з питань виконання покарань та зустрівся з Головою Держдепартаменту Василем Кощинцем. Під час спілкування диякон Пітер Ехтермаєр узнав про загальний стан кримінально-виконавчої системи України. Диякон Костянтин Пантелей розповів про взаємодію УГКЦ з Держдепартаментом в рамках чинної угоди про співробітництво та презентував Василеві Кощинцю українську версію Компендіуму Соціальної доктрини Церкви.

Олександр Свєтлак, начальник управління Держдепартаменту, відповідальний за соціально-психологічну працю з ув'язненим, продовжив подальший діалог на виставці мистецтва в’язнів й запевнив, що існує багато можливих точок співпраці з ICCPPC: міжнародний обмін досвідом співробітництва держави і церкви з питань капеланства пенітенціарних установ, паломництва для працівників пенітенціарної системи, мистецькі конкурсні виставки.

Цього ж дня відбулась зустріч з отцем Адамом Добжинським, ОП, директором Релігійного Інституту Св. Томи Аквінського. Перед збором студентів диякон Пітер Ехтермаєр виступив з лекцією «Соціальна доктрина Католицької Церкви про місію у в’язниці». Деякі з присутніх слухачів уже стали волонтерами Пенітенціарного душпастирства УГКЦ.

21 лютого, разом з директором «Карітас-Київ» о.Тарасом Тижником, ЧСВВ та волонтеркою служби у справах ув'язнених Мартою Бліхар, авто з гуманітарною допомогою вирушило до Чернігова. Під час перебування у Чернігові диякон Пітер Ехтермаєр довідався про співпрацю тюремного душпастирства УГКЦ з Управлінням виконання покарань Чернігівської області. Керінвництво управління для наших капеланів надало приміщення для літургійних цілей у 4 установах. Гість відвідав Чернігівську жіночу колонію №44, де побував у каплиці, де здійснюють служіння монахи-редемптористи отець Віталій Котик і отець Ігор Сподар, будинок матері з дитиною у в'язниці, де перебувають 18 дітей, а також бібліотеку і клуб. Відтак делегація побувала у Чернігівському юридичному коледжі, який випускає працівників пенітенціарної. 

22 лютого пройшла зустріч Пітера Ехтермаєра з отцем Григорієм Драусом, головним капеланом РКЦ в Україні, щоб узнати про розвиток тюремного служіння римокатоликів. Окрім того отець Григорій розповів гостю про діяльність Української християнської міжконфесійної місії, яка розпочала професійну підготовку капеланів згідно прийнятої Держдепартаментом програми. Крайня сесія з міжконфесійною групою відбувалася у Красилові. Диякон побував у Київському слідчому ізоляторі м. Києва, де побачив умови капеланського служіння.

Головною подією подорожі в Україну стала зустріч з Главою УГКЦ Патріярхом Любомиром Гузаром. Відбувся змістовний діалог про напрями співпраці з ICCPPC:

• пастирсько-богословський,

• навчально-методичний,

• художній,

• благодійність,

• піклування про українських мігрантів, які перебувають у в'язницях західних країн.

На завершення візиту пройшла зустріч з архієпископом Іваном Юрковичем, Апостольським Нунцієм Святого Престолу. Також диякон Пітер Ехтермаєр побував на відкритті експозиції ув'язненого мистецтва у Каплиці Пресвятої Богородиці на території військового госпіталю.

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

У Різдво поєдналися зусилля УГКЦ та інших Церков у справі виховання неповнолітніх засуджених

Відділ УГКЦ у справах душпастирства у силових структурах України продовжує співпрацю із Держдепартаментом з питань виконання покарань та Церквами щодо виховання неповнолітніх засуджених. 

Як повідомив референт Патріаршої Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарних установах Костянтин Пантелей, однією з визначних подій Тижня молитов за єдність християн, що триває з 16 до 25 січня 2008 року, став виступ вертепу Київського православного молодіжного братства святих Бориса і Гліба у Прилуцькій виховній колонії. Вертепне дійство та Різдвяна коляда не залишила байдужим жодного із глядачів – понад 200 вихованців колонії.

За свідченням працівників пенітенціарного закладу, ця вистава – найбільш непересічна подія серед тих, що відбулися в установі протягом року.

“Тиждень молитов триває, свідчення такої єдності християн важливе для місць позбавлення волі”, – наголошує диякон Костянтин.

***

У Різдвянім часі «Карітас-Київ» завдає тон у тюремному служінні мирян УГКЦ

Серед різних секторів служіння тюремна місія «Карітас-України» є поміж приоритетними напрямками розвитку. Протягом Різдвяних Свят 300 дітей з родин жінок, що знаходяться у місцях позбавлення волі, отримали подарунки поштою. Ці діти, переважно малята, знаходяться у сиротинцях або під опікою піклувальників. Дані про них надано Держдепартаментом.

Завдяки ініціативі отця Ігоря Онишкевича було проведено підготовку цього заходу. За сприянням пані катерини Ющенко, керівниці наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», було покрито вартість пересилки подарунків, які придбано заздалегідь за пожертви парафіян Свято-Миколаївського храму на Аскольдовій Могилі. Серед сувенірів – засоби гігієни, м'які іграшки, мініатюрні швейні машинки для дівчат. Чудові книги видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» були куплені зі знижкою, солодощі та шалики передані як благодійна пожертва від ЗАТ «Крафт Фудз Україна».

Допомогу жінкам у місцях позбавлення волі та їх родинам волонтерки Марта Бліхар та Антоніна Онишкевич розпочали вже у 1992 році і продовжують донині. Нещодавно пані Марта отримала високу відзнаку нашої Церкви за тривалу цілопальну посвяту у служінні ув’язненим жінкам, матерям та їхнім дітям. Вона виконує копітку працю з листування. Старається з'ясувати потреби й допомогти їм морально, підтримати духовно й матеріально. Деякі жінки, за статистикою пенітенціарних установ, отримали перший такий лист за 5 років саме від материнського серця пані Марти. Ця сильна людина, яку у підпіллі називали Бджілкою, пише величезну кількість листів жінкам та працює з найбільшою віддачею вже 15 років. Вихована в родині січового стрільця вона пройшла підпілля УПА, пережила ув'язнення та тяжку невільницьку працю у таборах Гулагу. Отже вміє співчувати та потішати тих, хто терпить.

У волонтерській праці пані Марті співслужили також Марія Батечко та Марія Чіпак. Тепер продовжують цю працю добродійки Ольга Черешнівська, Антоніна Онишкевич, Олександр Лабуренко. Служіння триває.

Церква у в’язницях дає духовний поштовх для пошуку вічних істин. Нині до служіння в колоніях та слідчих ізоляторах покликано близько 40 священиків, монахів та монахинь УГКЦ, все більше долучаються миряни. Проте бути правдивим християнином сьогодні у в’язничних установах є нелегко. Суттєво допомагає свідчити віру увага й приклад християн із волі, що служать особам, що перебувають у тюрмах.

***

Св. Миколай заповів жити для інших!

20.12.2007 р. Б.

На Святого Миколая ювенальні установи відвідали капелани і волонтери. Численні жертводавці спричинились до покупки дарунків для неповнолітніх. Серед них - парохіяни Патріаршого Собору УГКЦ у Києві.

На честь свята Св. Миколая Чудотворця неповнолітні засуджені Прилуцької виховної колонії отримали новенький холодильник та солодощі. Подарунки одержали також усі засуджені з господарської обслуги СІЗО, жінки й підлітки. Окрім того були передані також предмети одягу, медикаменти й солодощі.

«Опинитися за ґратами – важке випробовування для будь-якої людини.» – запевняють психологи Київського СІЗО. Коли протягом часу ізоляції особа переживає досвід милосердя з боку невідомих доброчинців, це залишає у їхній пам’яті глибокий слід. Особливу потребу мають неповнолітні, жінки та особи, що про них нема кому подбати на свободі. «Вони почувають, що вони не покинуті. Церква дбає за них. З вашої сторони є увага до них, може тепер вони відчувають це більше, ніж на свободі», – вважає Заступник начальника колонії із соціально-виховної роботи Сергій Бондар.

«Правилом віри й образом лагідності був владика Миколай для своєї пастви. Він приймав із батьківською любов'ю всі прохання та скарги. Із твердістю заступався за безневинних і скривджених, допомагав стражденним. Під час гонінь на християн при імператорах Діоклетіані та Галерії, коли були відняті життя тисяч віруючих, разом із багатьма іншими архієпископ Миколай потрапив у темницю. Переносячи з дивним терпінням голод, спрагу, нужду і страждання, він утішав своїм прикладом ув'язнених, заохочуючи їх до надії, не переставав зміцнювати віру серед них і стверджував їх у твердому сповіданні християнських чеснот», – сказав у проповіді диякон Костянтин Пантелей під час моління Акафісту до Святителя Миколая Чудотворця в Прилуцькій виховній колонії.

«Святкові заходи й подарунки отримали також вихованці Самбірської та Бережанської виховних колоній, інших установ, де душпастирюють наші священики. Свято завжди є влучним часом для молитви та проповіді, тоді Господь діє великі чуда навернення та спасіння», – розповів отець Віталій Котик, ЧНІ.

Вже склалася традиція, що 19 грудня отці і брати Редемптористи разом зі Святим Миколаєм відвідують Самбірську виправну колонію для неповнолітніх. Цього разу о.Віталій Котик, разом з братами Віталієм Назаром, Олегом Чихарівським і Володимиром Сабатом відвідали цю пенітенціарну установу, яка налічує до двісті молодих засуджених з усієї України. З великою радістю зустрічали гостей хлопці, які зібралися в актовому залі. У цей день юнаки мали можливість приступити до Святих Тайн, та почути різного роду науки та роздуми, про життя і чесноти Святого Миколая. Після Святої Літургії співаючи "Ой хто хто Миколая любить…"усі вітали чудотворця Святого Миколая, який не забув про них. Кожний отримав подарунок та слова привітання від святого отця Миколая. З радісними обличчями та добрим настроєм вони повернулися до своїх щоденних занять. Брати побажали цим юнакам гарного свята та пообіцяли знову зустрітися в ніч перед Різдвом на Святий Вечір.

Референт УГКЦ для пенітенціарних установ України диякон Костянтин Пантелей

***

Семінар в’язничних капеланів УГКЦ «Душпастирська опіка у пенітенціарних закладах України»

26-30 листопада 2007 року у Білоцерківському училищі професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи Держдепартаменту України з питань виконання покарань проходить перший професійний семінар в‘язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви на тему «Душпастирська опіка у пенітенціарних закладах України». Ініціатором проведення даного заходу на базі училища виступила УГКЦ на підставі угоди, яка була підписана 2 квітня 2007 року між Блаженнішим Любомиром, Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким, та п. Василем Кощинцем, головою Держдепартаменту України з питань виконання покарань.

«Метою семінару – за словами диякона Костянтина Пантелея, референта в‘язничного душпастирства УГКЦ – є ознайомлення капеланів із навчанням Церкви у ділянці служіння ув‘язненим та специфікою праці у пенітенціарній системі». Співпраця між Церквою і Державою у цій галузі здійснюється через управління соціально-виховної і психологічної роботи у місцях позбавлення волі, яке очолює п. Сергій Скоков, який був присутній на відкритті семінару.

Семінар розпочався Архиєрейською Божественною Літургією у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Києві. Очолив Літургію Преосвященний Владика Михаїл (Колтун), голова Відділу душпастирства у силових структурах при Патріаршій Курії УГКЦ. З ним співслужили Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, та капелани, що прибули на семінар. Слід відзначити, що на Літургії був присутній п. Василь Кощинець, голова Департаменту з питань виконання покарань. По завершенні Літургії він виступив із привітальним словом, щоб заохотити капеланів УГКЦ не покидати розпочату справу і щоб єпископи у своїх єпархіях дбали про це важливе служіння.

У Білій Церкві учасників семінару зустрів начальник училища професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи п. Василь Костенко, який із 1982 року працює у цій системі. Він відзначив велику роль Церкви у відродженні людей, які скоїли злочин і перебувають у місцях позбавлення волі.

Робота семінару розпочалася із вступного слова Владики Михаїла, який закликав капеланів «іти і знайти заблукану вівцю, яка довіряє священичому служінню». «Сьогодні день Божого післанництва до в‘язниці, – продовжив Владика, – ідіть і змініть радянський спосіб думання про тих людей, які перебували чи перебувають у місцях позбавлення волі».

Відтак слово мав п. Сергій Скоков, який розповів про сучасний стан справ у Держдепартаменті України з питань виконання покарань. За його словами зараз в Україні діє 183 колонії, у яких перебуває 151 тис. ув’язнених, серед яких 2 тис. неповнолітні та 7, 5 тис. жінки.

Кожного дня є чотири сесії. Серед доповідачів – священики, учасники семінару, та викладачі училища. Програма була укладена спільно Церквою та Держдепартаментом.

Засвіти свою свічку пам'яті 

В суботу 24 листопада 2007 року в Прилуцькій виховній колонії пройшов День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Вихованці установи уже не вперше беруть участь в акції «Засвіти свічку Пам’яті». Лінійку-реквієм відкрив начальник колонії С. Заєць. У своєму виступі Сергій Володимирович закликав вихованців пам’ятати про страшну трагедію українського народу, любити рідну землю, яка стала братським цвинтарем для десяти мільйонів своїх синів і дочок.

Це над їхніми могилами сумують верби і тополі – одвічні символи України. Говорив Сергій Володимирович з хвилюванням, і слова його проникли в серце кожного підлітка, лягали в благодатний ґрунт, адже колектив установи працює за принципом: «Раз добром зігріте серце, вік не прохолоне».

Вихованці прочитали вірші про голодомор відомих українських поетів Павла Тичини та Олександра Олеся, закликали берегти і шанувати хліб словами Бориса Олійника.

Літургію в церкві, приурочену пам’яті жертв Голодомору, відслужив диякон Костянтин Пантелей, референт пенітенціарної системи України. О 16-й годині всі вихованці установи вишикувалися на плацу, щоб вшанувати хвилиною мовчання померлих голодною смертю жителів України. Впродовж хвилини звучала сирена, нагадуючи про страшні події 1932-1933 років.

А потім відбулася громадська панахида, після чого отець Георгій запросив кожного запалити свічку Пам’яті і подумки згадати тих, хто лежить в братських могилах.

Хлопці чимало дізналися про сумні події 1932-1933 років в Україні. Хтось з них знав менше, а хтось – більше. Але зараз всі впевнені: «Такого забувати не можна!» Хлопці переконані, що з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.

Відкривайтеся, небеса!

Зійдіть на землю всі українські села, хутори,

Повстаньте над планетою, невинні душі,

Збудуйте пам’яті негаснучий собор!

Валентина Загребельна, методист Прилуцької ВК

***

XII Всесвітній конгрес Міжнародної комісії католицького душпастирства у в’язницях (ICCPPC) «Відкрийте лик Христа у кожнім в’язні!»

ВАТИКАН, 6 вересня 2007 р. У папській резиденції в Castelgandolfo опівдні, Святіший Отець Бенедикт XVI прийняв учасників XII Світового Конгресу Міжнародної комісії католицького душпастирства у в’язницях (ICCPPC), що триває у Римі. Тут зібралися близько 200 представників із країн п'яти континентів – єпископи, священики, диякони та миряни, що служать і допомагають у в'язничному душпастирстві в усіх куточках світу.

Звертаючись до учасників англійською, Бенедикт XVI визнав, що служіння тюремних капеланів «вимагає багато терпіння й наполегливості. Нерідко трапляються розчарування та знемоги», але - «це служіння в межах місцевої Християнської спільноти (поблизу пенітенціарного закладу ред.) заохотить й інших приєднуватися до вас у виконанні праці милосердя щодо тіла, таким чином збагачуючи еклезіальне життя єпархії. Так само, це допоможе наблизити тих, кому ви служите, до серця Вселенської Церкви, особливо через їхню регулярну участь у Таїнстві Покаяння та Святій Євхаристії.»

Промова до делегатів Конгресу ICCPPC Святішого отця Венедикта XVI

«Капелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя й прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми та друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне й чесне життя у суспільстві.»

«Судові й карні установи, – продовжував Святіший Отець, – мусять сприяти відновленню правопорушників, полегшуючи їхній перехід від розпачу до сподівання та від стану непевного до благонадійності. Коли умови в середині пенітенціарних установ не сприятимуть процесові повернення чуття гідності та прийняття пов'язаних із цим обов'язків, такі заклади будуть не в змозі досягати одного зі своїх найсуттєвіших призначень.»

Римський папа наголосив: «Суспільні влади мають бути завжди, пильними щодо цього, цураючись будь-яких засобів покарання чи виправлення, які або підривають або принижують людське достоїнство ув'язнених. У цьому відношенні, – завершив він, – я повторюю це, заборона проти катування не може бути порушена за будь-яких обставин.» (Див. повний текст, поданий нижче)

Монсеньор Каніато - голвний капелан РКЦ в Італії

Гаслом Конгресу є заклик Церкви «Відкрийте лик Христа у кожнім в’язні!» ХІІ Конгрес Міжнародної комісії католицького душпастирства у в’язницях (International Commission of Catholic Prison Pastoral Care) відбувається протягом 5–12 вересня у Римі. Організація бере свій початок на міжнародному Конгресі, що був скликаний від імені Держсекретаря Ватикану, майбутнього Римського папи Павла VI, Ювілейного Року 1950 у Римі за участю генеральних тюремних капеланів численних країн. Створення організації довершилося на першому Конгресі в Лондоні 1974 року. Нині членами ICCPPC є понад 100 країн. Комісія представлена в Організації Об'єднаних Націй де обіймає спеціальний консультативний статус.

Архиєпископ Насралла Бутрос Сфеїр Глава Маронітської Церкви (Ліван), кардинал, учасник Конгресу

Чільні представники в’язничного душпастирства європейських країн виступили з доповідями про розвиток опіки у пенітенціарній сфері у своїх країнах. Україна була представлена двома делегатами: від Синоду Єпископів УГКЦ – о. Костянтином Пантелеєм, від Конференції Єпископів РКЦ в Україні – о. Гжегожем Драусом. УГКЦ є дісним членом ICCPPC з 2007 року.

ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО СВЯТОСТІ ВЕНЕДИКТА XVI ДО УЧАСНИКІВ ДВАНАДЦЯТОГО СВІТОВОГО КОНГРЕСУ МІЖНАРОДНОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ КОМІСІЇ ПАСТОРАЛЬНОЇ ОПІКИ В’ЯЗНИЦЬ

Castel Gandolfo четвер, 6 вересня 2007 р.

Дорогі Друзі,

Я дякую президентові вашої організації, докторові Крістіану Куну, за добрі слова, звернені від імені виконавчого правління Комісії. Тема вашого Конгресу цього року, «Відкрийте лик Христа у кожнім в’язні!» (Мт. 25:36), належно зображує ваше служіння як яскраве спіткання Бога. Дійсно, у Христі «Любов до Бога й любов до ближнього тісно переплетені», так, що «у найменшому браті ми зустрічаємо самого Ісуса і в Ісусі ми зустрічаємо … Бога.» (cf. Deus Caritas Est, 15). Ваше служіння вимагає багато терпіння й наполегливості. Нерідко трапляються розчарування та знемоги. Зміцнення зв'язків, що поєднують вас із вашими єпископами, вчинить вас здатними знаходити підтримку й керівництво, що їх ви потребуєте, аби здобути розуміння вашої життєвої місії. Дійсно, це служіння в межах місцевої Християнської спільноти (поблизу пенітенціарного закладу ред.) підбадьорить й інших приєднуватися до вас у виконанні праці милосердя щодо тіла, таким чином збагачуючи еклезіальне життя єпархії. Так само, це допоможе наблизити тих, кому ви служите до серця Вселенської Церкви, особливо через їхню регулярну участь у Таїнстві Покаяння і Святій Євхаристії (cf. Sacramentum Caritatis, 59).

В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, Капелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.

Судові й карні установи відіграють фундаментальну роль у захисті громадян й охороні суспільних дібр (cf. Catechism of the Catholic Church, 2266). У той же самий час, вони повинні допомогти у відновленні «соціальних зв'язків, зруйнованих скоєним злочином» (cf. Compendium of the Social Doctrine of the Church, 403). За своєю глибинною природою, ці пенітенціарні установи мусять сприяти відновленню правопорушників, полегшуючи їхній перехід від розпачу до сподівання та від стану непевного до благонадійності. Коли умови в середині цих установ не сприятимуть процесові повернення чуття гідності та прийняття пов'язаних із ним обов'язків, такі заклади будуть не в змозі досягати одного з їхніх найсуттєвіших призначень. Суспільні влади повинні бути завжди, пильними щодо цього, цураючись будь-яких засобів покарання чи виправлення, які або підривають або принижують людське достоїнство ув'язнених. У цьому відношенні, я повторюю це, заборона проти катування не може бути порушена за будь-яких обставин (Ibid., 404). Я переконаний, що ваш Конгрес подарує нагоду поділитися вашим досвідом споглядання таємничого виразу лику Христа, що сяє через обличчя ув'язнених. Я підбадьорюю Вас у ваших зусиллях, щоб показати це обличчя світові, оскільки Ви змагаєтеся за більшу повагу до гідності утримуваного під вартою. Нарешті, я молюся, щоб цей Конгрес став особистою нагодою для вас, щоб оцінити, як, у прояві уваги до потреб ув'язнених, ваші власні очі були відкриті до чудес, які Бог робить для вас щодня (cf. Deus Caritas Est, 18).

***

VIII ВСЕСВІТНІЙ З’ЇЗД МАТС (МІЖНАРОДНОЇ АСОЦІАЦІЇ ТЮРЕМНОГО СЛУЖІННЯ)

4 – 7 липня 2007 року в Торонто проходив VIII з’їзд Міжнародної Асоціації Тюремного Служіння (Prison Fellowship International) з гаслом: «Де зустрічаються любов і справедливість». У столиці канадської провінції Онтаріо зібралися понад 900 учасників із більш як 140 країн світу – католики, православні та протестанти. Усі вони посвятилися опіці в'язнями.

Українська Міжконфесійна Християнська Місія «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі», що входить до європейської філії МАТС (PFI), була представлена сімома делегатами – членами правління Місії. Як почесний гість з'їзду у складі української делегації був запрошений керівник Кримінально-виконавчої системи України Василь Кощинець.

Форум відкрив президент МАТС (PFI) Рональд Ніккель. Щодня окрім пленарних засідань відбувалося ще й інтенсивне навчання. Виставка мистецьких робіт ув'язнених зайняла кілька залів. З роботами можна було ознайомитися на перервах. Семінари й спеціалізовані заняття були багаті на ділення досвідом пошуку примирення, надолуження постраждалим від злочину, відродження справедливості, супроводу людей під час і після ув'язнення, при поверненні їх до суспільства. Нові дружні зв'язки й важливі контакти з фахівцями й волонтерами місій МАТС із багатьох країн, напевно, посприяють також розвиткові пасторальної опіки в'язнями, що здійснюють капелани Української Греко-Католицької Церкви.

Жан Ваньє, засновник спільнотЛярш, волонтер служіння у в'язницях

Особливо цікавий приклад засвідчила християнська спільнота не найбагатшої серед країн Заходу – Бразилії. Там засновані й підтримуються християнським служінням 28 тюрем, із них 15-ть – це в'язниці без варти чи жодної охорони. Персонал, що служить в'язням формують священики, християнські педагоги, волонтери з мирян. Порівняльна статистика повторного засудження після звільнення з таких закладів і з в'язниць звичайного зразку складає відповідно 2-3% до 77-80%.

Жан Ваньє, за визнанням усіх учасників форуму, висловив найістотніші риси дбання про тих, що постраждали через злочин. Це потерпілі й самі злочинці. «Служіння це вище звичайних людських сил: приймати злочинця й не осуджувати його – є важко. Ще важче прощати. Але саме там, де виснажується логіка відносин сильних і слабих цього світу, починає діяти Божественний Логос. Любов і справедливість зустрічаються на голготському Хресті, сяють нам із ран Ісуса. Милосердне прощення й відродження для людей раз назавжди явлені під час Господніх Хресних Страстей. Ними Христос повсякчасно оживляє нас, звільняє нас від природніх немочей і обмежень.»

За сприяння Єпископа Торонта, преосвященного владики Стефана Хміляра, у приміщенні Української Мистецької Фундації відбулася зустріч, організована президентом Ліги Українських Католицьких Жінок Ольгою Караїм. Українська спільнота Торонта проявила велику зацікавленість справами становлення в нас служби ув'язненим. Після доповідей голови Держдепартаменту Василя Кощинця ще протягом довгого часу відбувалося спілкування з представниками Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі». З життям Українстких Католицких парохій гостей познайомили о. Богдан Моринович та о. Роман Паньків зі Свято-Успенської парохії УГКЦ.

Тюремна система України продовжує бути складною через соціально-демографічні показники та кримінально-правовий склад засуджених. Окрім того триває реформа Крмимінально-виконавчої системи. Розробляється концепція розвитку душпастирства для ув'язнених. Законодавче забезпечення фактично існуючого капеланства у тюрмах – нагальна потреба, хоч український політикум до цього ще не дозрів. У багатьох установах кримінально-виконавчої системи духовна опіка тільки-но розпочинається. Це потребує спеціальної ретельної підготовки наших душпасирів та їх помічників із мирян. У практиці християнського служіння навіть у дуже бідних країнах волонтерська допомога у супроводі ув'язнених, їх дітей, жертв злочину є основою для пасторальної опіки в тюрмах і в реабілітаційних центрах для осіб після звільнення. На думку диякона Костянтина Панетелея в УГКЦ роля мирян, що можуть бути задіяні у службі, ще залишається недооціненою.

***

Волонтерство мирян розвивається в УГКЦ. Яскравим прикладом є добродійка Марта Бліхар, працівниця “Карітас-Київ” заслуговує на найвищу відзнаку нашої Церкви з огляду на тривалу цілопальну посвяту у служінні ув’язненим жінкам, матерям та їхнім дітям.

Вихована в родині січового стрільця вона пройшла підпілля УПА, пережила ув'язнення та тяжку невільницьку працю у сталінських таборах Сибіру. Отже вміє співчувати та потішати тих, хто терпить.

Вона є однією з найперших парохіянок громади при Оскольдовій могилі від її заснування. Від 1992 року в “Карітас-Київ” вона провадить службу допомоги ув’язненим матерям та їхнім дітям у тернопільській, чернігівській, одеській, харківській, уманській колоніях. Виконує копітку працю з листування. Старається з'ясувати потреби й допомогти їм морально, підтримати духовно й матеріально. Ця сильна людина, яку в підпіллі називали Бджілкою, пише величезну кількість листів цим жінкам та працює з найбільшою віддачею вже 15 років.

Подробиці про з’їзд МАТС читайте також на сайті: http://www.pfi.org/

Додаток

До МАТС належать християни різних деномінацій із 113 країн світу. З'їзд МАТС проходить раз на чотири роки. Членами правління Місії в Україні є представники 12 християнських деномінацій. Серед них УГКЦ від 2001 року є учасницею європейської філії МАТС, яку очолює Іван Сотіров (Швейцарія). Задачею Місії є духовно-пастирське піклування і християнське виховання засуджених, сприяння духовному відродженню людини, допомога у відновленні суспільних зв'язків і соціальній адаптації засуджених колишніх після звільнення. Загалом у кримінально-виконавчій системі України в установах налічується 78 храмів, церков і каплиць, молитовних домів (у тому числі 36 – окремими спорудами), будується ще 15. Богослужіння постійно відвідують близько 20 тисяч засуджених. Керівництво Держдепартаменту нещодавно внесло зміни до Інструкції з організації охорони установ виконання покарань, відповідно до якого для священнослужителів, що постійно працюють в установах, діє спрощений порядок відвідування в'язнів.

Духівники Української Греко-Католицької Церкви служать у 20 установах. Богослужіння постійно відвідують до 2 тис. засуджених. Для потреб ув'язнених діють 18 каплиць і молитовних кімнат. Храм Св. Апостола Івана Богослова будується у Чортківському СІЗО.

***

Укладено Угоду про співробітництво між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державноим департаментом України з питань виконання покарань  

   

2 квітня 2007 року відповідно до рішення 39-ї сесії Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ підписано «Угоду про співробітництво Української Греко-Католицької Церкви з Державним департаментом України з питань виконання покарань».

За повідомленням департаменту інформації УГКЦ, цей документ узгоджує принципи, напрямки й форми співпраці, вказує засади взаємодії Церкви й Департаменту з питань виконання покарань щодо проведення духовно-просвітницької діяльності та задоволення релігійних потреб, осіб, позбавлених волі та осіб, узятих під варту. Підписання Угоди відбулось при патріаршому соборі Святого Воскресіння Христового у резиденції Патріарха Любомира (Гузара). 

Церква і Держава, усвідомлюючи взаємну відповідальність за моральне оздоровлення українського суспільства, прагнуть до врегулювання засад взаємодії у справі гуманізації умов в установах Державної кримінально-виконавчої служби, щодо утримання осіб, позбавлених волі, проведення духовно-просвітницької діяльності та задоволення їхніх релігійних потреб. УГКЦ та Департамент домовились співпрацювати на засадах соціального партнерства, прагнучи використовувати свої ресурси, можливості й досвід, а УГКЦ також свій духовний і моральний авторитет у суспільстві для відродження духовності, сприяння виправленню та ресоціалізації засуджених. 

Серед напрямків співпраці: 

• благодійна допомога, інформаційна й духовно-просвітницька діяльність, спрямовані на подолання відчуження, соціальної ізоляції осіб, позбавлених волі, на їхнє духовне відродження, а також на профілактику ВІЛ/СНІДу, алкоголізму, наркоманії, залежності від інших психоактивних речовин; 
• сприяння адміністраціям установ виконання покарань у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього навчання, реалізації спільних освітніх програм із християнської етики; 
• сприяння засудженим та їхнім сім'ям у відновленні та підтриманні соціально-корисних зв'язків, допомога адміністраціям установ виконання покарань у підготовці засуджених до звільнення; 
• соціальна адаптація й інтеграція осіб після завершення терміну ув'язнення; 
• організація і проведення фестивалів творчості засуджених. 

Сторони також висловили готовність докладати зусилля для вдосконалення українського законодавства у сфері надання духовної опіки особам в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України. 

Підчас церемонії підписання Голова Департаменту Василь Васильович Кощинець подякував за внесок Української Греко-Католицької Церкви у служінні ув'язненим. «Угода про співпрацю є цілком закономірним і логічним оформленням існуючих взаємовідносин між Церквою та Державним Департаментом, її богослужіння постійно відвідують близько 1,5 тис. засуджених,» – сказав він, – «впевнений, що плідна взаємодія персоналу органів і установ кримінально-виконавчої служби з Церквою надасть можливість вибудовувати систему істинних моральних цінностей у засуджених, сприяти їх духовному воскресінню». 

«Підписання Угоди свідчить про нашу свідомість того, як мало ще ми робимо і як багато ще слід потрудитися на цій ниві» – зауважив Глава УГКЦ, – ми ідемо у ці заклади пам'ятаючи про наші немочі, найбільшою серед яких є конфесійний поділ християн, тому сердечно вітаю присутніх братів з Міжконфесійної Місії, адже спільне свідчення християн відіграє велику ролю у відроджені душ!» 

Серед гостей, що були присутні при підписанні Угоди, вітання та заохоту до праці висловили голова правління Української Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі" отець Григорій Драус та її виконавчий директор Юрій Васильчук. Координація діяльності релігійних організацій здійснюється за участю Української Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі”. Важливий доробок в організацію духовно-просвітницької роботи із засудженими вносить і Українська Греко-Католицька Церква. Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань привітав кардинала Любомира Гузара та інших духовних осіб з наступаючим святом Великодня та побажав доброго здоров'я і невтомної праці на духовній ниві задля добра і злагоди в родині українського народу. 

Промова Блаженнішого Любомира з нагоди підписання «Угоди про співробітництво між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань»

Вельмишановний Василю Васильовичу, 

дорогі високоповажні учасники цієї зустрічі, радо вітаю вас сьогодні!

Хоча нагода, що нас зібрала стається на початку Страсного тижня, лише через кілька днів будемо співпереживати спасенні події, які сталися задля добра цілого людського роду – завершенням цих днів є славне Воскресіння Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Свято Свят і торжество усіх торжеств! Мабуть символічно, що й угоду про співпрацю з Департаментом ми укладаємо при Соборі Воскресіння Христового саме напередодні Великодня!

Ми добре усвідомлюємо, як потребують сьогодні люди, що опинилися за ґратами, священика. Дуже добре знаємо, як мало ще ми послужили. Але йдемо далі, щоб потрудитися на цій ниві. Нажаль, ми також усвідомлюємо свої немочі. Святі визнавали, що лише Божою ласкою уникнули долі покараного за злочини. Ми також особливо слабкі в нашому розділенні. Мають повне право закинути нам брак отої єдності Церкви ті, до кого ми йдемо проповідувати у в'язниці. Дуже сердечно радію присутності тут наших братів отця Григорія Драуса, що очолює правління Української християнської міжконфесійної місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», та її виконавчого директора Юрія Васильчука. Бо це запевнення нашого щирого прагнення до спільного свідчення Христа.

Сьогодні ми звершуємо важливий крок для продовження справи душпастирства у пенітенціарних закладах України. За рішенням Синоду владик УГКЦ в Україні ми хочемо докласти особливих старань, щоб послужити людям, які часто ні від кого не зазнали любові, аби засвідчити їм любов. Церква покликана донести цінність кожної особи в очах Божих, незважаючи на тягар лихих вчинків. І вона має все для цього потрібне.

Засвідчую глибоку пошану співробітникам Державної служби виконання покарань за їх щиру готовність до взаємодії із Церквою.

Напередодні Великодня молюся про благословення вас і ваших родин рясними Божими ласками! Радості Воскресіння бажаю вам усім. Нехай вона збагатить наші душі та серця духовними дарами для спасіння, для благочестивого життя, служіння Богу, Його Святій Церкві, нашому благовірному народу.

Звернення 

Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Василя Кощинця на зустрічі з Главою Української Греко-Католицької Церкви 

Любомиром  Кардиналом   Гузаром, 

Верховним   Архієпископом   Київо-Галицьким

Ваше Блаженство!

Дозвольте висловити щиру вдячність за можливість зустрічі з Вами напередодні Великодня, який знаменує Воскресіння Христове а поздоровити з наближенням цього великого християнського свята!

Відродження споконвічних традицій християнства та зміщення духовних цінностей в серцях українського народу надало можливість розвитку закономірного процесу зростання ролі релігії та Церкви в суспільному та державному житті.

Особливе значення це має для такої специфічної інституції, як кримінально-виконавча система.

У теперішній час у її структурі функціонує 150 установ виконання покарань та 33 слідчих ізолятори, у яких перебувають понад 160 тис. людей.

Слід зазначити, що чисельність контингенту місць позбавлення волі за останні 2 роки скоротилась більш ніж на ЗО тис. осіб, в основному завдяки більш широкому застосуванню альтернативних покарань та практики дострокового звільнення.

Серед засуджених - 2 тис. неповнолітніх у 11 виховних колоніях та близько 8 тис. жінок у 12 установах.

Понад 1300 засуджених відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.

Державна кримінально-виконавча служба також забезпечує виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. У 703 територіальних підрозділах кримінально-виконавчої інспекції на обліку перебувають близько 162 тис. засуджених.

Чисельність персоналу системи складає 48 тисяч осіб, з яких майже ЗО тисяч мають спеціальні звання начальницького складу. Правовий статус системи законодавче закріплено у 2005 році Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Порядок виконання кримінальних покарань у теперішній час регламентується Кримінально-виконавчий кодексом України, який грунтується на міжнародних стандартах та спрямований на дотримання прав людини при виконанні кримінальних покарань, повагу її людської гідності.

Останнього часу Державним департаментом України з питань виконання покарань проведено велику роботу у напряму поліпшенням умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового та медичного забезпечення.

Метою цих заходів є приведення кримінально-виконавчих установ у відповідність з міжнародними стандартами, а простіше -створення нормальних цивілізованих умов, які б зменшували негативний вплив позбавлення волі на особистість людини.

Безумовно, своїм завданням Департамент вважає не лише вирішення проблем матеріального характеру, а й створення умов для морального виховання засуджених, сприянні поверненню їх в суспільство людьми, які здатні до нормального життя.

Для цього адміністраціями установ виконання покарань реалізуються різноманітні програми соціально-корисної зайнятості засуджених, організовано їх загальноосвітнє та професійно-технічне навчання. До участі у виправлення і ресоціалізації засуджених активно залучається громадськість.

Але, за нашим переконанням, найважливіше місце у процесі духовного відродження громадян, які вчинили злочин, відігріває Церква. Це не випадково, оскільки Церква, яка переймана духом милосердя та любові до ближнього, споконвічне опікувала в'язниці, спонукання злочинців до каяття, примирення з Богом та суспільством.

Департамент з повагою відноситься до права кожної з конфесій на здійснення релігійної діяльності виходячи із закріпленого у Конституції України принципу рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом.

Можна з упевненістю сказати, що сьогодні в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах нашими спільними зусиллями забезпечені необхідні умови для задоволення релігійних потреб засуджених.

У теперішній час в установах налічується 65 храмів, церков і каплиць, молитовних домів (в тому числі 26 - окремими спорудами), ведеться будівництво ще 19. В інших установах функціонують молитовні кімнати. Богослужіння постійно відвідують понад 20 тис. засуджених.

Координація діяльності релігійних організацій здійснюється за участю Української Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", виконавчим директором якої є присутній на нашої зустрічі Юрій Анатольович Васильчук.

Важливе внесок в організацію духовно-просвітницької роботи із засудженими вносить і Українська Греко-Католицька Церква. Її приходи на постійній основі працюють у 20 установах, богослужіння постійно відвідують 1,5 тис. засуджених.

Користуючись можливістю, хотів би відзначити благодійну діяльність отця Ігоря Онишкевича, який багато років опікується виправними колоніями для засуджених жінок; отця Михайла Бугай, який є духовником Бережанської виховної колонії для неповнолітніх засуджених, та багатьох інших духовних осіб Української Греко-Католицької Церкви, яки несуть у місця позбавлення волі добро та слово Боже.

Тому, Угода про співпрацю, про укладання якої ми виявили спільний намір, е цілком закономірним і логічним оформленням існуючих взаємовідносин між Українською Греко-Католицькою Церквою та Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Впевнений, що плідна співпраця персоналу органів і установ кримінально-виконавчої служби з Церквою надасть можливість вибудовувати систему істинних моральних цінностей у засуджених, сприяти їх духовному воскресінню.

Дозвольте, Ваше Блаженство, виразити Вам щиру вдячність за уважне ставлення до долі людей, які хоч і позбавлення волі, але є членами нашого суспільства.

Від себе особисто та колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань щиросердно бажаю Вам доброго здоров'я і невтомної праці на духовній ниві задля добра і злагоди в родині українського народу!

Привітання від Голови правління Української Християнської Міжконфесійної Місії "Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі" о. Гжегожа Драуса

Ваше Блаженство!

Прошу прийняти щирі вітання і радість з нагоди підписання договору про співпрацю між Українською Греко-католицькою Церквою та Державним Департаментом з питань виконання покарань.

Церква завжди була присутня у в'язниці і була задіяна в справах ресоціалізації.

Ісус зійшов у вітхлань, щоб там звіщати Добру Новину тим, які довго відбували покарання за свої провини. Тим, що принесло їм правдиве визволення, був дар Христового Спасіння. Тоді де ж, як не у в'язницях, серед загублених овець, мають перебувати священники, монахи, світські євангелізатори?

Святійший отець Йоан Павло II звертався до в'язнів такими словами: "Ви - засуджені, але не приречені. Кожен з вас, з допомогою Божої благодаті, може бути святим."

Ідемо, щоб шукати і врятувати наших братів, готуймо їх до суспільнокорисного життя на волі і, дасть Бог, виросте з них багато святих.

о. Григорій Драус

Голові Державного Департаменту України з питань виконання покарань Кощинцю Василю Васильовичу

Прошу прийняти щирі вітання і радість з нагоди підписання договору про співпрацю між Українською Греко-католицькою Церквою та Державним Департаментом України з питань виконання покарань.

"Мірою розвитку суспільства є його ставлення до засуджених, " - сказав Иоан ПавлоІІ. Радію, що рівень гуманного проведення праці серед засуджених підвищується широко відкритими дверима для Церкви.

Церква завжди прагне допомагати в ресоціалізації. Оскільки зло, недотримання правил суспільного життя, так глибоко руйнує деяких людей, то треба дійти до глибин її душі, щоб прийшла переміна.

Вірую, що Христос має ключ до серця людини. Ісус Христос витривало шукає кожну загублену овечку. Капелани, катехісти, волонтери готові служити відновленню людини.

Досвід всього демократичного світу показує, які добрі плоди приносить задіяння Церкви, а також громадських організацій в праці серед засуджених. Можу зацитувати доктора Павла Мочидловського, колишнього голову Департаменту Польщі, який у день посвячення каплиці у в'язниці у Холмі в 1990 р. сказав: "Це не Церква нам, але ми дякуємо Церкві, що вона увійшла до в'язниці і там залишається. Ми її дуже потребуємо."

Нехай сьогоднішній день буде лише початком розвитку співпраці між Державним Департаментом та всіма Церквами, щоб скрізь були відкриті двері в'язниць для Христа і Церкви.

Бажаю світла Святого Духа в подальшій праці, що дозволить більше використати сили Церкви в ресоціалізації і досягнути всіх, які перебувають у місцях позбавлення волі.

Церква готова своєю присутністю у в'язницях не лише здійснювати право на релігійно свободу, але більше допомагати особливою Божою силою в перевихованні в'язнів.

Прийміть подяку за вашу працю, що йде в правильному напрямку.

о. Гжегож Драус

Київ 2.04.2007

 Довідка

про приходи Української Греко-Католицької Церкви в установах Державної кримінально-виконавчої служби

Донецька область

1. Донецька виправна колонія (№124) - молитовна кімната, установою опікується священик отець Василь Пантелюк, асистенти капелана Віталій Мартинчук і Микола Паламарчук; періодичність відвідування - чотири рази на місяць; чисельність прихильників серед засуджених - 67 осіб.

Закарпатська область

Не рідше одного разу на місяць організовуються та проводяться зустрічі засуджених госпобслуги із священниками.

Засуджені мають можливість ознайомитись з літературою релігійного змісту, зберігати просту атрибутику та відправляти релігійні культи відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації¹".

2. Ужгородський СІЗО-9 - молитовна кімната; чисельність прихильників серед засуджених - 4 особи.

Запорізька область

Під час відвідування установ священнослужителі проводять роботу із засудженими у плані релігійного навчання, духовно-морального виховання тощо. Звичайним стало проведення у місцях позбавлення волі літургій, проповідей та бесід на моральні теми. Представники релігійних конфесій також приймають участь у повсякденному духовному житті установ, при цьому позитивно впливаючи на формування високої правосвідомості у засуджених.

3. Софіївська виправна колонія (№55) - молитовна кімната, установою опікується Бухвак Андрій Григорович; періодичність відвідування - 1 раз на тиждень; чисельність прихильників серед засуджених - 59 осіб.

Івано-Франківська область

В установах області проводиться постійна робота по залученню до виховного процесу із засудженими представників церкви

Для задоволення релігійних потреб засуджених в установах області створені відповідні умови: в Коломийській ВК-41 діє церква, в інших установах -молитовні кімнати.

4. Галицький виправний центр (№128) - молитовна кімната на ім'я Григорія Богослова; установою опікується отець Роман (Дзюбак Роман Несторович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; ; чисельність прихильників серед засуджених - 11 осіб;

5. Івано-Франківський СІЗО - 12 - молитовна кімната на ім'я Святого Миколая, установою опікується отець Іван (Жук Іван Петрович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; чисельність прихильників серед засуджених - 6 осіб;

6. Коломийська виправна колонія (№41) - церква Христа Спасителя (окрема споруда), установою опікуються отець Іван (Остафійчук Іван Іванович) та отець Василь (Ковбасюк Василь Васильович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; чисельність прихильників серед засуджених - 48 осіб;

7. Долинський виправний центр (№118) - молитовна кімната, установою опікується отець Ігор (Дутчак Ігор Володимирович); періодичність відвідування - кожної неділі та у святкові дні; чисельність прихильників серед засуджених - 68 осіб;

Львівська область

8. Личаківська виправна колонія (№30) - молитовна кімната "Різдва Христова"; установою опікуються отці: Коник В.П., Бортняк Є.П., Кітчак Б.Л., Коломишин М.В.; брати: Москалюк І.Г., Луцишин П.В.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; чисельність прихильників серед засуджених- 149 осіб;

9. Дрогобицька виправна колонія (№40) - Храм мучеників Бориса і Гліба, установою опікується священик отець Гром В.; періодичність відвідування -один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 215 осіб;

10. Сокальська виправна колонія (№47) - молитовна кімната, установою опікується священик отець Білецький В.І.; періодичність відвідування - два рази на місяць; ; чисельність прихильників серед засуджених - 19 осіб;

11. Львівська виправна колонія (№48) - у приміщенні клубу, установою опікується священик Цар І.О.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених — 265 осіб;

12. Миколаївська виправна колонія (№50) - Церква Святого Миколая, установою опікується священик отець Здобиляк С.М.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; чисельність прихильників серед засуджених - 94 особи;

13. Держівська виправна колонія (№110) - у приміщенні клубу, установою опікується священик отець Заріцький А.С.; періодичність відвідування - два рази на місяць; ; чисельність прихильників серед засуджених — 41 особа;

14. Самбірська виховна колонія - молитовна кімната, установою опікується священик отець Скрипакевич А.М.; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 27 осіб;

15. Львівський СІЗО - молитовна кімната Святого Володимира; установою опікується ; чисельність прихильників серед засуджених - 11 осіб.

Тернопільська область

16. Копичинська виправна колонія (№112) - молитовна кімната, установою опікуються отець Ігор Бойчук, отець Василь Погорецький; періодичність відвідування - один раз на тиждень; ; чисельність прихильників серед засуджених - 27 осіб;

17. Бережанська виховна колонія - Церква "Пратуленських мучеників при монастирю Бернардинів" (окрема споруда), установою опікується Михайло Бугай; періодичність відвідування - щонеділі та по великих релігійних святах; ; чисельність прихильників серед засуджених - 24 особи;

18. Чортківський СІЗО-26 - молитовна кімната "Святого Водохрестя", установою опікуються священики Іван Сеньків та Сергій Ліщинський; періодичність відвідування - два рази на місяць.

***

Передріздвяна місія тюремного капеланства

25-26 грудня 2006 року за сприянням директора Міжконфесійної Християнської Місії „Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі” Юрія Васильчука відбулася подорож до виправних установ Рівненської області в Городку та Дубні.  Гостей приймав вікарій парафії св. Апостолів Петра і Павла в Рівному капелан Гжегож Драус. Християни, що є учасниками Місії - православні,  римо й греко-католики, п'ятидесятники, баптисти - поєднали свою проповідь з видатною виставою театру “Пост скріптум” режисерської постановки Володимира Сокола “Євангеліє від каторжанина”. Вистава пройшла донині вже у більш як 70-ох колоніях України, а також 12 разів проходила в тюрмах і таборах Росії. Розповідає вона реальну історію навернення чоловіка, якого у табірному середовищі зеки прозвали Святошею. На очах у глядачів розгортається драма боротьби Бога за душі своїх блудних дітей. Сила постановки походить не просто від майстерної гри. Вона здійснюється акторами, що самі мали багатолітній досвід ув'язнення та пережили зустріч із Богом під час відбування покарання. Свідчення навернення та спасаючої потуги Господа залишає виразний слід у серці кожної людини. Будь то зек, співробітник закладу ув'язнення чи цивільний глядач. Сила проповіді спирається на спільності усіх християн місії, що промовляли до публіки немов одними вустами. Поздоровлення з Різдвом, що надходить й побажання пережиття зустрічі з народженим Христом завершили зустріч. У Дубненській колонії для неповнолітніх після вистави місія залишила дарунки: духовну літературу, аудіо та відеоматеріали, солодощі. Під час відвідин колоній виявилася велика потреба численних вірних греко-католицької Церкви у душпастирській опіці з боку наших священиків та у службі мирян.

Референт УГКЦ для душпастирства у пенітенціарній системі України

диякон Костянтин Пантелей

                                         

***

Реколекції в'язничного капеланства

“В'язничне середовище. Вплив душпастирства на в'язнів. Переміни пенітенціарних систем у пострадянських країнах”. Ворзель 27- 30 листопада 2006 р. Б.

27 листопада 2006 року спільною Літургією в'язничних капепланів у каплиці Римо-Католицької духовної семінарії Пресвятого Серця Ісуса розпочалися духовні вправи. Українську Греко-Католицьку Церкву представляли 8 священиків, 2 диякони та 2 монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя.

Учасників і гостей привітав о. Ґжеґож Драус із Рівного, головний тюремний капелан РКЦ в Україні. Першу духовну науку виголосив всечесний отець Ян Сікорський, заслужений тюремний капелан Польщі. Разом із дієцезіальними капеланами РКЦ в Україні про служіння в колоніях і тюрмах розповіли й наші священики, що були відряджені від єпархій:

· о. Михайло Бугай (Тернопільсько-Зборівська),

· о. Іван Жук (Івано-Фрванківська),

· о. Василь Білецький (Сокальська),

· о. Сергій Ліщинський, о. Ігор Бойчук, д-н Павло Менлі (Бучацька),

· о. Василь Гром (Самбірсько-Дрогобицька),

· о. Ігор Онишкевич, д-н Костянтин Пантелей (Києво-Вишгородська Архієпархія),

· о. Микола Остафійчук (Коломийсько-Чернівецька),

· брати-редемптористи зі Львова Віталій (Назар) та Степан (Андрусишин).

Проблеми пенітенціарних закладів пост-совєтських країн висвітлив пан Павел Мочедловскі, що недавно очолював Департамент виконання покарань в Польщі. Він виявив потребу відкриття для Церкви і суспільства можливостей служіння в'язням. Наступного дня Владика Станіслав (Широкородюк) продовжив духовні науки, застановившись на покаянні та плеканні прощення й надії в ув'язнених як найважливих завданнях духівників. Подалі працю Міжнародної Асоціації Тюремного Служіння та перспективу розвитку міжконфесійної співпраці представляли Юрій Васильчук та Владика Августин (Маркевич).

Літургійна молитва й духовні науки для священиків ішли поруч із навчанням. Друга половина вівторка 28 листопада була приділена середовищу душпастирського служіння. Про теперішній стан пенітенціарної системи України, специфіку праці закладів ув'язнення, свої погляди на труднощі та виклики, що йдуть поруч із нею, висвітлили представники Державного департаменту України з питань виконання покарань: Лілія Левицька, (провідний спеціаліст), доктор Наталя Калашник (заступник голови департаменту), Сергій Скоков (начальник управління соціально-виховної та психологічної роботи). У дискусіях брали участь працівник ООН у в’язничних справах д-р Павел Мочидловські (Генеральний директор Центральної управи в'язничної служби Республіки Польща 1990 - 1994 рр.), Валерій Філюк (заступник начальника Рівненського обласного управління держдепартаменту). Єжи Ніколаєв – директор Люблінського обласного управління – оповів про ролю служіння капелана у перемінах, які відбулися в пенітенціарній системі Польщі відносно засуджених.

29 листопада учасники навчання завітали до Державного департаменту України з питань виконання покарань. Зустріч відбулася із заступником Голови відомства Наталею Калашник та начальниками управлінь центрального апарату. Гості оглянули музей. В’язничні капелани розповіли про своє служіння в місцях позбавлення волі, та поділилися пропозиціями щодо можливостей усунення перешкод, які часом трапляються. Українські капелани повідали про свій досвід спілкування з в’язнями. Потім отці ознайомилися з умовами утримання в'язнів у 13-му Слідчому ізоляторі м. Києва. Настоятель парафiї праведного Iова Багатостраждального в СIЗО №13 мiста Києва протоiєрей Павло Основенко розповів про ролю Церкви, що будить у засудженого голос сумлiння, моральне почуття, яке пiдводить до каяття за безчесне життя в минулому, за те горе, яке скоєнi злочини спричинили самому засудженому та iншим людям: “Адже тiльки покаяння здатне докорiнно перевернути свiт у внутрiшньому життi особистостi.”

Учасники здійснили прочанську подорож до святих-печер Антонія і Теодосія, а також відвідали Відділ по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями УПЦ. Гостей приймали владика Августин та д-н Дмитрій, які відповідають і за в'язничне служіння.

Після ознайомлення із працею Реабілітаційного центру для осіб звільнених з ув'язнення, що знаходиться в Бучі капелани повернулися до Ворзеля. Заключна духовна наука була виголошена преосвященним владикою Богданом (Дзюрахом) під час Божественної Літургії. “Покликання капелана – проповідувати в'язням правдиве визволення, що дає Господь через прийняття покути та покаяння,” – сказав у повчанні владика, – “Ми приходимо до тюрем до самого Господа Ісуса Христа, якого через гріх ув'язнено в серцях засуджених.”

Капелани  підписали звернення до Синоду Єпископів УГКЦ та до Конференції Єпископів РКЦ в Україні щодо перспективи розвитку тюремного служіння.

***