Подані відомості відзеркалюють початок 2011 року. Для ознайомлення з інформацією, яка відповідає сучасному стану, перейдіть сюди.
Відродження душпастирства у пенітенціарних установах України розпочалося відразу після легалізації УГКЦ після років підпілля. Єпископи, священики і семінаристи щороку відвідували найближчі виправні колонії при нагоді великих свят, для проповіді та євангелізації, для передачі засудженим гуманітарної допомоги. Серед ієрархів і священиків, які першими стали відвідувати тюрми слід відмітити імена владики Юліяна Вороновського, блаженнішого Любомира Гузара, владики Юліяна Ґбура, владики Степана (Менька), ЧНІ, владики Димитрія (Григорака), ЧСВВ, о. Романа Шафрана, о. Івана Ціхуляка, о. Володимира (Коника), ЧСВВ, о. Зиновія Хоркавого, о. Ігоря Царя, о. Павла Менлі, о. Степана Здобиляка (спочив у Бозі 23 жовтня 2008 року). Від 1992 року в Карітас-Київ о. Ігор Онишкевич розпочав харитативне служіння для ув’язнених жінок.
2001 р. УГКЦ стала співзасновницею та учасницею Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі». Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). На церковному і екуменічному рівні о. Ігор Онишкевич, а згодом о. Андрій Нагірняк були офіційними представниками служіння УГКЦ у тюрмах до 2006 року. Від 2003 року УГКЦ є учасницею на правах спостерігача, а від 2007 року є дійсним членом Міжнародної комісії католицького душпастирства у в’язницях (ІССРРС), яка нині діє під керівництвом Конгрегації у справах духовенства та у співпраці з Папською радою «Справедливість і мир».
Монахи Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя опікуються позбавленими волі у сімох установах виконання покарань. Ними видавався тематичний часопис “Закон і милосердя”. Головними напрямками служіння є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Протягом чотирьох років відбулося вісім семінарів для в'язничних душпастирів та чотири тренінги для волонтерів.
- опіка мігрантами в ув’язненні пастирськими структурами УГКЦ за кордоном;
- опіка родинами ув’язнених мігрантів парохіяльними спільнотами УГКЦ в Україні;
- служба листування з в'язнями для духовного і харитативного супроводу особи та її неповнолітніх дітей, що залишилися без годувальника;
- реадаптація після звільнення з ув’язнення.
2. Для пенітенціаріїв та їх родин:
- особлива увага на рівні парафіяльного життя,
- проведення виставок творчих робіт засуджених;
- організація конференцій та заходів суспільної солідарності для формування в державі пенітенціарної політики;
- впровадження програм надолуження та примирення для злочинців та осіб, що постраждали через злочин.
«Карна система в Україні від початків історичного життя в усі часи не визначалась суворістю. Чужоземні карні кодекси, які містили в собі суворі кари на тілі, калічення, кару смерті в різних нелюдських муках — візантійські, середньовічні німецькі — не сприймалися українським життям. Кара смерті практикувалася рідко, звичайно заступалася в’язницею або вигнанням, і такі кари московські, як «нещадне биття» батогами чи палицями за найрізноманітніші, зовсім не серйозні провини, в Сибір з відбиранням маєтку «на государя», для української людності було чимось жахливим невимовно... А такі факти московської кари «за зраду» почали вживатися надзвичайно широко і робили на українську людність враження надзвичайно гнітюче».
Додаток
ПРО ДЕРЖАВНУ ПЕНІТЕНЦІАРНУ СЛУЖБУ УКРАЇНИ
– 120 виправних колоній (в тому числі 10 колоній для утримання
засуджених жінок);
– 10 виховних колоній (для утримання неповнолітніх засуджених);
– 21 виправний центр;
– 33 слідчі ізолятори
– 25 арештних домів (на базі установ ДПС України).
На початок 2011 року під охороною в органах і установах пенітенціарної служби України утримувалось всього 113 тисяч осіб, які засуджені до позбавлення волі, обмеження волі, арешту.
40 тисяч осіб перебувають під слідством та утримуються в 33 слідчих ізоляторах.
Із загального числа засуджених утримуються по категоріях:
– 1,5 тисячі неповнолітніх засуджених;
– 7 тисяч засуджених жінок;
– 1,1 тисяча осіб засуджено до арешту;
– 4,7 тисяч чоловік засуджено до обмеження волі;
– 1,7 тисяч чоловік засуджено до довічного позбавлення волі.
Із загального числа утримуваних засуджено за злочини:
– 9,5 тисяч осіб – за вбивство при обтяжуючих обставинах;
– 747 осіб – за вимагання;
– 257 осіб – за бандитизм;
– 30 тисяч осіб – за розбій та грабіж;
– 20,5 тисяч осіб – за незаконні дії з наркотичними речовинами;
– 500 чоловік – за злісну непокору вимогам адміністрації виправної
установи.
– громадських робіт – 22,5 тис.осіб;
– виправних робіт – 4 тис.осіб;
– позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю – 10 тисяч осіб;
– звільнення від кримінального покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням – 126 тис.осіб.
Персонал Державної пенітенціарної служби України складає 47,7 тисяч чоловік, з яких 35,5 тисяч – атестований склад (у пагонах).
Виправні колонії – це основний вид установи ДПтС України, які мають рівні безпеки:
- Мінімальний рівень безпеки з полегшеними умовами тримання;
- Мінімальний рівень безпеки із загальними умовами тримання;
- Середній рівень безпеки для тримання осіб, засуджених вперше;
- Середній рівень безпеки для неодноразово засуджених осіб;
- Максимальний рівень безпеки із загальними умовами тримання;
- Максимальний рівень безпеки із камерним утриманням засуджених.
- Адміністративна будівля (де розміщуються основні служби установи: керівництво, бухгалтерія, маркетинг, комунально-побутова служба, служба кадрів, виробнича служба, інженерна служба, соціально-психологічна служба, канцелярія, інші допоміжні служби установи);
- Контрольно-пропускний пункт (КПП) – елемент системи охорони установи, через який здійснюється прохід (проїзд, пронос) на територію установи;
- Карантинне відділення – дільниця для утримання новоприбулих засуджених (до 14 діб)
- Житлова зона установи – це територія установи, в якій розміщуються:
- Виробнича зона установи – це територія установи, на якій розташовані виробничі об`єкти: виробничі дільниці, цехи, складські приміщення, може розміщатись центр професійної підготовки засуджених, котельня, майстерні, інші дільниці виробничого призначення;
- Міжзонний КПП – пропускний пункт для контролю за проходом засуджених та персоналу установи з однієї зони установи в іншу;
- Харчоблок – їдальня для засуджених, підсобні та складські приміщення для зберігання та приготування їжі, пекарня.
- керівництво установи (начальник установи, заступники начальника установи, керівники служб – отримання дозволу, офіційні коментарі);
- служба охорони (прохід на територію установи);служба нагляду і безпеки (супроводження та забезпечення заходів безпеки в установі);
- соціально-психологічна служба (реалізація комплексу соціальних та психологічних заходів, направлених на зведення до мінімуму негативного впливу місць позбавлення волі, підготовки засуджених до життя на волі);
- служба медико-санітарного забезпечення (медобстеження, надання невідкладної та планової медичної допомоги, контроль за санітарно-епідеміологічним станом в установі);
- служба інтендантського та комунально-побутового забезпечення (організація харчування, робота крамниць, кімнат тривалих побачень, забезпечення речовим майном, робота банно-пральних комплексів);
- служба по контролю за виконанням судових рішень (контроль за дотримання строків утримання, законність звільнення, взаємодія з судами в питаннях зміни строку позбавлення волі)
- дільниця карантину, діагностики і розподілу засуджених;
- дільниця ресоціалізації;
- дільниця посиленого контролю;
- дільниця соціальної реабілітації
- дільниця соціальної адаптації (створюються у виховних колоніях для неповнолітніх засуджених).
***
Протягом років незалежності не припиняються зусилля щодо реформування системи кримінального судочинства та гуманізації утримання в'язнів. В Україні заборонено смертну кару. Але риси судової і тюремної системи України надто поволі змінюються, виходячи з-під тіні репресивних традицій, яким минуло 300 років. Залишається високим рівень корупції. Хоча число засуджених до позбавлення волі за останні 10 років зменшилося на третину, протягом двох останніх років критично виросла чисельність громадян у слідчих установах.
За статистичними даними 2011 року, Україна ще входить у десятку країн світу за кількістю в’язнів на 100 тисяч населення. Велике число наших співгромадян мали досвід перебування «за ґратами». За один рік через брами установ попереднього ув’язнення проходить понад півмільйона осіб. Шістдесят тисяч з цього числа засуджуються до позбавлення волі. Нині по той бік суспільства опинилося близько 152 тисяч людей.
УГКЦ налагоджує співпрацю з Португалією у справі душпастирства в’язнів
У Португалії упродовж 10 - 18 листопада 2010 року, з метою розвитку співпраці у царині католицького душпастирства в тюрмах, перебували ієрей Костянтин Пантелей і сестра Вероніка (Кішко), згромадження Непорочного Серця Богородиці Фатімської, які представляли капеланське служіння УГКЦ.
Отець Іван Ґудзь, координатор капеланії УГКЦ у Португалії, зустрівся з гостями з України та виявив щиру зацікавленість і готовність розвивати душпастирську структуру, щоб уможливити опіку в’язнями, що походять з України. Неоціненно посприяли у звершенні місії цієї подорожі ієромонахи Чину Св. Василія Великого о. Йоан Дмитро (Лубів) та о. Микола (Ярема), настоятелі Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні (подробиці про їх працю можна читати за посиланням: http://osbmpt.at.ua/index/0-2). Вони забезпечили побут і транспортування гостей, брали живу участь у зустрічах і нарадах, розробляли душпастирський план для опіки у в’язницях.
11 листопада 2010 року в м. Пеніше відбулася зустріч з дияконом Пітером Ехтермаєром, чільним представником ІССРРС-Europe. Головна мета наради, що відбулася – посприяти налагодженню опіки нашими співгромадянами, які опинилися за ґратами у таких країнах як Італія, Іспанія, Португалія та Німеччина. «Міграція українців має свої позитивні і негативні сторони – сказав під час зустрічі о. Костянтин, − серед негативних є також ув’язнення. Треба допомогти нашим людям відчути підтримку Церкви та зберегти їх зв’язки з родиною».
12-13 листопада, у часі міжнародного паломництва до Фатіми о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) молилися за ув’язнених на місці, де 1917 року трьом дітям-пастушкам об’явилася Богородиця. На питання ієромонаха о. Сільвіо (Литвинчука), ЧСВВ, настоятеля для українських парохій поблизу Фатіми, що спонукало її до в’язничного служіння, с. Вероніка відповіла: «Фатімське об’явлення також торкнулося в’язнів. Відомий факт, що префект округу, де знаходиться Фатіма, застрашував дітей, аби вони припинили свідчити про появу Божої Матері, кинув їх до в’язниці. Діти Лючія, Жасінта і Францішко стали живим прикладом віри та щирої молитви, що навіть ватажок засуджених за кримінальні злочини навернувся, а з ним і численні інші в’язні».
16 листопада у м. Авеіро відбулася зустріч з національним координатором пенітенціарного душпастирства падре Жоао Ґонзалвешом, відповідальним представником Конференції Єпископів Португалії. Він розповів про працю в’язничних капеланів та волонтерів, що служать у сфері богословській, соціальній та юридичній. Для ближчого сприйняття пенітенціарної системи країни о. Йоан, о. Костянтин і с. Вероніка відвідали місцеву в’язницю. Загалом у 55 тюрмах Португалії понад 13 тис. ув'язнених, 30,6% знаходяться під вартою в процесі суду та слідства, 40% випадків взяття під варту – за злочини, пов'язані з наркотиками. 20% – мігранти з різних країн. Серед них є українці, що потрапили за ґрати з різних причин.
18 листопада о. Йоан Дмитро (Лубів), о. Микола (Ярема), о. Костянтин Пантелей та с. Вероніка (Кішко) зустрілися з падре Жоау Мануелем Педру Нугейрою, капеланом, відповідальним за католицьку опіку в’язнями у дієцезії Лісабону. У Лісабоні та його найближчих околицях розташовано 12 в’язничних установ. В результаті наради розпочалися заходи з надання необхідних дозволів для відвідування в’язнів.
Департамент інформації УГКЦ
***
«Ці заходи є дуже корисні для мого досвіду священика у в’язниці, адже наші польські побратими проходили такі самі етапи становлення душпастирства аж до введення капеланства, які переживаємо тепер ми в Україні - відмітив о. Олексій Куйбіда, капелан Коломийської виправної колонії, - вони послужили значному збагаченню взаємних контактів та поглибленню нашої співпраці на душпастирській ниві».
Особа по обидва боки ґрат – багато поглядів на людей у тюремній реальності
о. Ярослав Стороняк
***
***
***
Українка посіла друге місце на міжнародному мистецькому конкурсі образотворчого і прикладного мистецтва в'язнів
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Держдепартамент виконання покарань посприяв вишколу 100 в'язничних капеланів
***
Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України здійснив прощу до Унева
***
- Дмитро Степовик, доктор теології, філософії мистецтвознавства
- Олена Зікєєва, мистецтвознавець, член Міжнародної асоціації арт-критиків (AIKA)
- Романа Кобальчинська, провідний етнограф Державного музею народної архітектури та побуту України;
- Олександр Охапкін, живописець іконограф;
- Наталя Шульженко, живописець, експозіціоніст виставки;
- Семен Глузман, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини.
- Людмила Гридковець, кандидат психологічних наук, завідувачка кафедри психології Київського інституту бізнесу та технологій;
- ієромонах Адам (Добжинський), ОР, ректор Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського
- ієромонах Василь (Тучапець), ігумен ЧСВВ
- ієромонах Рафаіл (Стефурак), ЧСВВ
- владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ.
***
Українські переможці 2009 року на мистецькому конкурсі «Знаки життя» у Відні
***
- Владика Михаїл (Колтун), Єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ з питань душпастирства у силових структурах,
- Владика Віталій Скомаровський, Єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії РКЦ в Україні, голова Комісії засобів масової інформації,
- Гайнс-Пітер Ехтермаєр, голова Європейського представництва Міжнародної католицької комісії в’язничної душпастирської опіки,
- монсеньйор Хосе Сесма, директор Департаменту Пенітенціарного душпастирства Іспанської єпископської конференції (Іспанія),
- священик Хосе Луіс Сеговія, професор, юридичний координатор Департаменту пенітенціарного душпастирства (Мадрид, Іспанія),
- диякон доктор Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами та представник Комісії УГКЦ “Справедливість і мир”,
- священик Віктор Симон, генеральний секретар “Карітас-Спес” РКЦ в Україні,
- Хуан Фернандо Діас, директор Центру соціальної реінтеграції (Centro de Inserción Social en Palma de Mallorca) (Пальма, Іспанія),
- священик Хайм Прат, єпископський делегат у справах міграції дієцезії Сослона (Провінція Каталана де Леріда) (Іспанія),
- Хавєр Рамос, заступник генерального директора пенітенціарних інституцій (Мадрид, Іспанія),
- д-р Кармен Хосе Сеговія, юридичний координатор Департаменту пенітенціарного душпастирства (Мадрид, Іспанія),
- Давід Летц, адвокат (Гамбург, Німеччина),
- Рікардо Вара Кавальєро, юридичний координатор Пенітенціарного душпастирства у Португалії (Авейро, Португалія),
- диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ для пенітенціарної системи України,
- священик Адам Добжинський, ОР, ректор Інституту св. Томи Аквінського,
- Костицький Василь Васильович, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі,
- Геннадій Друзенко, віце-президент Інституту європейської інтеграції; юридичний радник Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції,
- Олександр Заєць, голова Правління громадської організації «Інститут релігійної свободи»,
- Володимир Гаюк, начальник Відділу зв’язків Державного комітету у справах національностей та релігій з релігійними організаціями.
***
Юрій Решетніков, голова Державного комітету у справах національностей та релігій,
Геннадій Друзенко, віце-президент Інституту європейської інтеграції; юридичний радник Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції,
Олександр Заєць, голова Правління громадської організації „Інститут релігійної свободи". Вони висловили свої бачення того, як Церква впливає на формування пенітенціарної політики держави.
диякон Костянтин Пантелей,
референт УГКЦ для пенітенціарної системи України
***
Визнання Міжнародної Католицької Комісії В’язничного Душпастирства для капеланів УГКЦ
При нагоді - навчального збору в'язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви «Душпастирська психологія в'язничного служіння», що проходить у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії (Львів-Брюховичі) 31 березня 2009 року десятеро представників служіння, більшість з яких здійснюють опіку в тюрмах понад 10 років, отримали визнання від Міжнародної Католицької Комісії В'язничного Душпастирства (ICCPPC). Серед нагороджених за віддану працю є і наша парафіянка церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі пані Марія Бліхар.
- 1) ієромонах о. Віталій (Котик), ЧНІ, Київська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у в'язницях різних категорій;
- 2) о. Ігор Цар, Львівська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 3) о. Василь Гром, Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 4) о. Михайло Бугай, Тернопільсько-Зборівська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виховній колонії для неповнолітніх та харитативний супровід засуджених;
- 5) о. Іван Жук, Івано-Франківська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у слідчому ізоляторі та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 6) о. Павло Менлі Бучацька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 7) о. Василь Пантелюк Донецько-Харківська Екзархів, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
- 8) о. Ярослав Стороняк, Перемисько-Варшавська Митрополія, - за ревне душпастирське служіння та сприяння віродженню в'язничного душпастирства УГКЦ у Польщі;
- 9) о. Ігор Онишкевич, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби милосердя для ув'язнених жінок та харитативний супровід їх та їхніх родин;
- 10) пані Марта Бліхар, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби листування з ув'язненими жінками та харитативний супровід їх та їхніх родин.
Тим священикам, що присутні на зборах, вручив нагороди преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, побажавши душпастирям надалі сповнювати материнську опіку Церкви над тими її дітьми, що опинилися в ув'язненні.
Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей
***
Навчальний тренінг - семінар в'язничних душпастирів УГКЦ
«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах» (До євреїв 13:3). Під таким гаслом відкрився навчальний збір в'язничних душпастирів УГКЦ у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії, Львів-Брюховичі 30.03 - 02.04.2009 року. Праця розпочалась 30 березня з представлення стану в'язничного душпастирства у єпархіях нашої Церкви. Доповіді виголосили 37 учасників тренінгу.
«Тюремні священики та численні волонтери здійснюють материнську опіку Церкви над своїми, позбавленими волі, синами і дочками. Ми повинні принести серце Христове до в'язниць, Він один може наповнити наше життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства гріху, що руйнує наше життя» - завершив свій виступ владика Михаїл.
Капелани привітали Його Преосвященство з ювілеєм, та з глибокою вдячністю сприйняли духовну науку, та архипастирське благословення на подальше служіння. Після доповідей учасників тренінгу відбулась праця в групах, де розглядались питання обставин ув'язнення та впливу їх на особу, методи душпастирської праці з ув'язненими та робочим персоналом місць позбавлення волі. День закінчився спільним вечірнім богослужінням, по якому відбувся обмін душпастирським досвідом.
Подальша програма включає навчання та ділення досвідом з пасторальної психології під проводом священика Перемисько-Варшавської Митрополії УГКЦ отця Ярослава Стороняка.
Очікується участь офіцерів соціально-психологічної служби пенітенціарних установ у Львівській області.
Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей.
Нотатки для богословського впровадження владики Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського, Керівника Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах до навчального тренінгу капеланів
«Душпастирська психологія в'язничного служіння.»
Львів-Брюховичі 30.03 - 03.04.2009 року
«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»
(До євреїв 13:3)
Вступ
За нашими плечима - Хрестопоклонний тиждень, коли ми згадували про те, що кожна людина завдячує своїм спасінням Христу, Боголюдині, який став чоловіком заради спасіння тих, хто заслуговував на вічну кару через свої гріхи. Незабаром Страсна Седмиця буде пригадуванням того, як з вечора Великого Четверга до полудня Великої П'ятниці грішні люди ув'язнили Христа. Так, Христос-Спаситель Сам був в'язнем, зрештою не втративши при цьому ані своєї божественної, ані своєї людської гідності. Його божественність, прихована кеносисом, була відкрита в любові через Його людську природу, яка зносила несправедливе ув'язнення зі смиренням та милосердям.
Розмова про ув'язненого Христа та Його гідність підводить нас до теми усіх засуджених. За час вашого капеланства ви напевно відчували страждання людей, напханих гуртом до в'язниці, що відчайдушно намагалися зберегти надію. В них ми можемо побачив обличчя Христа, який продовжує нагадувати нам про свою Церкву: „У тюрмі був, і ви прийшли до мене"[1]. Господь Ісус, засуджений на смерть, пробачив з хреста своїх катів: „Отче, прости їм, бо не відають, що роблять."[2] Він прийняв розбійника, що покаявся, подарувавши йому повне звершення його людської гідності через спасіння в небі.
1. Початки душпастирства ув'язнених.
1.1. Євангеліє від початку було голошено у тюрмах
Новостворена Церква оголосила благу вість у та з в'язниці. Ап. Петро, Скеля, на якій збудована Церква, був звільнений[3] з тюрми ангелом. Пізніше він помер як в'язень, проповідуючи Воскресіння Христа. Іван, в'язень на острові Патмос, писав у Соборних посланнях про братню любов. Ап. Павло, охристив в'язничного сторожа. Він який називав себе Господнім в'язнем[4], вважав себе послом Христа в кайданах[5], що підбадьорювало та давало мотивацію для ранніх християнських общин[6]. Свідчення та проповідування ранніх християн здатні були зворушити серця людей та навернути до віри у в'язницях Римської імперії, як, наприклад свідчення Святих Священномучеників папи Климентія, папи Іполита Римського, папи Понціана. Церква зміцніла серед стін в'язниць Римської імперії, і саме звідти вона почала завойовувати душі, культуру та суспільство занепадаючого Риму.
1.2. Христос, спаситель людства
Ісус Христос на початку своєї місії у серці месіанського пророцтва Ісаї[7] оголосив наступне: „Господь...послав мене звіщати полоненим визволення"[8]. Його місія, яку сьогодні здійснює Церква, залишається незміною: Христос - визволитель полонених.
Визвольна присутність Христа в душі стає спокутуванням гріха та звільненням від влади диявола. Для Ісуса Христа не існує замкнених дверей. Його присутність може досягати сердець усіх чоловіків та жінок, де б вони не були, та утішити їх вірою та надією, навіть якщо Йому стоять на заваді сильний гнів, хвилювання чи душевні страждання з приводу майбутнього. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Як сказав св. Павло: „За [Євангеліє] я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Та слова Божого зв'язати не можливо".[9]
„Не існує того, хто б не потребував свободи від Христа, оскільки не існує того, хто б так чи інакше не був і не є, до тієї чи іншої міри, в'язнем своєї душі і своїх пристрастей. Нам всім потрібне навернення і покаяння; ми усі потребуємо благовоління Христа для нашого спасіння, спасіння, яке Він вільно і необмежено дарує нам. Він просто чекає, щоб ми сказали, як блудний син: „Встану та й піду до батька мого" (Лука 15:18)".[10]
„Христос єдиний може наповнити змістом ваші життя. У Ньому ви знайдете мир, спокій, повне звільнення, бо Він звільняє нас від природного рабства, коренем якого є гріх. Він вселяє в наші серця прагнення істинної свободи, яка є результатом Божого милосердя, що лікує та наповнює найбільші глибини людської особистості".[11]
Споглядаючи на розп'ятого Христа, який звільнив нас від гріха та смерті, ми можемо краще зрозуміти справжню суть людської свободи. З допомогою Божого милосердя ми можемо позбавитися рабства, нав'язаного нам гріхом та примиритися з Богом та з братніми людськими істотами.[12]
Христос, який воскрес, і який увійшов крізь замкнені двері у кімнату, де зібрались Апостоли, може увійти у будь-яку в'язницю світу, знайти прихильність у людських серцях, приносячи при цьому мир та спокій всім.[13]
2. Душпастирство в тюрмах.
2.1. Душпастирство, засноване на досвіді віри та зустрічі з Богом
Капеланство, як гілка Церковного пастирства, є справді особливим його видом, що вимагає особистого досвіду та глибокого розуміння ситуації. Воно суттєво збагачується, коли співпрацює з іншими галузями єпархіального душпастирства, такими, як Карітас, сімейне душпастирство, катехізація тощо. Важко працювати на цьому полі, але докладені зусилля приносять багаті врожаї. Це необхідна пастирська діяльність, яку неможливо замінити нічим іншим.
Місія Церкви щодо в'язнів має на меті впливати на найбільші глибини людської особистості у пошуках насичення живої віри та щирого покаяння, впорядкованого життя та особистої зустрічі з Богом. Пізнання віри в Бога будується та розвивається щодня, особливо під час молитви.
В часі Великого Посту 2007 року, коли Його Святість Венедикт XVI відвідував підліткову колонію «CASAL DEL MARMO» у пригороді Риму, у проповіді на євангельську притчу Про блудного сина він наголосив на ролі Церкви у співподорожі навернення до Бога для осягнення внутрішнього звільнення. У вересні цього ж року, на аудієнції з католицькими капеланами, Святіший отець наголосив на ролі душпастирської служби: «В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, rапелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.»
2.2. Святість - пріоритет душпастирства
Тюремне душпастирство, як й інші церковні пасторські служіння, не може ігнорувати той факт, що усі охрещені покликані до святості, як способу осягнення людської та надприродної повноти. Тому, як сказав Папа Іван Павло ІІ, коли окреслював шляхи Церкви у третьому тисячолітті: „усі пасторські ініціативи повинні встановлюватися у зв'язку зі святістю".[14] „Святість...є живим відображенням обличчя Христа"[15]. через Його святість християнин справді перевтілюється в учня Христа, що становить саму суть його покликання. Християнство - це не тільки зведення доктрин чи просто культурна традиція. Це, перш за все, особиста, радикальна зустріч з Христом. Святість - мета християнського життя, у межах і за межами тюрем, у будь-якому середовищі. Це - покликання християнина, покликаного Богом для досконалої любові. В тюремному світі, де люди найгостріше відчувають свою моральну слабкість, „святість залишається основним завданням душпастирства".[16]
2.3. Всеохоплююча турбота про людей та середовище, в якому вони перебувають
Для ефективного тюремного душпастирства та для спасіння людей, необхідно проповідувати повагу серед самих в'язнів. Тюремне середовище, порядок та дисципліна повинні відповідати глибоко гуманним законам справедливості. Через це істинне тюремне душпастирство повинне працювати на гуманізацію в'язниць та підтримувати будь-які заходи у цьому напрямку. Для гуманізації в'язниці необхідно посилювати християнську солідарність між в'язнями.
Злочини стосуються не тільки тих, хто розплачується за них у тюрмах, а також їх сімей. Не лише сім'ї правопорушника, а також його жертви. За спиною в усіх ув'язнених стоїть сім'я, яка нерідко ще більшою мірою, ніж самі ув'язнені, відчуває на собі покарання позбавленням волі. Розлука, що розриває душу, брак грошей, втрата відчуття захищеності, невпевненість, обурення... Незважаючи на всі втрати, сім'я залишається основним джерелом підтримки для реабілітованих в'язнів. Хоча би для того, щоб вони не втрачали надію. Існують також сім'ї, які живуть у страху перед звільненням її члена і більше не хочуть мати нічого спільного з ними. Але навіть у такому випадку не можна розривати сімейні зв'язки. Навпаки, подібне може наштовхнути на подолання труднощів та виправлення становища.
Тюремне душпастирство повинне також підтримувати в'язнів після їх звільнення та допомагати їм реінтегруватися в суспільство. Передусім, тюремне душпастирство має перешкодити колишнім в'язням повернутися до кримінальної практики.
Іншим важливим аспектом в'язничного душпастирства є „запобігання та профілактика злочинності". В'язні самі можуть відчутно допомогти у цьому, записуючи аудіо- та відеоматеріали, друкуючи статті, попереджуючи тим самим інших, особливо молодь, про фактори, що можуть призвести до скоєння злочину.
2.4. Застереження щодо заповіді любити
Тісна робота з в'язнями та практикування християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів. В'язні можуть і не просити суспільство припинити покарання, або перестати захищати права усіх решта. Суспільство не може відмовлятись вершити правосуддя або не гарантувати кожному відповідні права. Якщо люди порушують права інших, справедливо накласти на них покарання та вимагати компенсації. Несправедливо ігнорувати права жертв. Але несправедливо також і карати невинну людину, як і несправедливо не карати тих, хто порушив законні права інших. Тому тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в'язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки.
Душпастирство повинне дотримуватися Євангелія. Тоді його не зіб'ють з пантелику різноманітні ідеологічно-політичні підтексти. Капеланам слід піклуватися про ув'язнених та захищати їх гідність і права від та згідно з заповіді любити. Ця основна альтернатива любові та доброчинності призводить до різних наслідків у тюремному середовищі. Перш за все, вона дає ув'язненим можливість користуватися своїми правами по відношенню до тюремної адміністрації. Вона також означає, що допомога в'язням не передбачає симпатії до скоєних ними злочинів, або засудження того, що не перебуває у сфері нашої компетенції.
Душпастирів має вести милосердя Христа під час встановлення особистих та ввічливих зв'язків з тюремним персоналом та співпраці з ними, необхідної для покращення ситуації з в'язнями. Перш за все, не варто забувати, що душпастирська робота полягає в забезпеченні євангельської присутності з необхідним проголошенням Божого слова, здійсненням Св. Таїнств, особливо Таїнства Євхаристії та милосердя.
3. Капелани
• Священик: другий Христос
Священик ніколи не повинен забувати про свою місію та свою неповторність при здійсненні пасторського служіння. Він також повинен бути переконаний у тому, що на основі його природної неповторності він може принести найпотрібніше у в'язницю - присутність Христа та зустріч кожного в'язня, кожної людської істоти з їхнім Отцем, Отцем милосердя.
Пасторське служіння - нелегка справа, що вимагає вміння поєднувати свободу дій з обов'язком устремління до Богоугодної доброчесності. Капелани повинні здобути прихильність в'язнів та допомогти їм залікувати моральні травми від скоєних ними злочинів.
Капелан, як обранець Божий, повинен терпеливо вчити людей забути про злобу та ненависть, привести їх до покаяння і Божого прощення. Він, як учитель та пастор, а передусім, як отець, має показати в'язням спосіб подолати самотність та бар'єр недовіри. Тюремні капелани повинні заохочувати до братніх стосунків між в'язнями та потенційними духівниками і постійно бути готовими допомогти в'язням знайти втрачений душевний спокій.
Для здійснення такої тонкої, вимогливої та важливої місії необхідна правильна телеологічна, духовна та соціальна формація, а також предметне ознайомлення з тюремним життям та тюремними правилами. Для капеланів обов'язковим є гарантувати багатопланове постійне удосконалення.
3.2. Пошуки обличчя Христа
Тюремні капелани мають чітко усвідомлювати, що „усі пасторські ініціативи повинні пов'язуватися зі святістю", що „святість стає необхіднішим, ніж будь-коли раніше,[17] пасторським завданням", і що „святість...це живе відображення Христового обличчя".[18] Капелан має побачити обличчя Христа у тих, кому він допомагає своєю пастирською роботою, і одночасно показати справжнє обличчя Христа через життєве свідчення та слова, пам'ятаючи при цьому, що оголошуване Євангеліє є отриманим Церквою через об'явлення Христа.[19]
„Христос розп'ятий на Хресті! Так, це найвищий доказ Божої любові; це найвеличніший вияв позбавленої людської волі, оскільки прип'ята до хреста людина не має змоги навіть поворухнутися. Однак, це мить, коли Він здійснює найвільніший та найвизвольніший вчинок в історії людства: Він відкрито пропонує своє життя для спасіння людства".[20]
Висновок
Тюремні капелани здійснюють материнську опіку Церкви над своїми позбавленими волі синами і дочками.[21] „Двері Господнього дому завжди відчинені. Там завжди присутній Христос у слові та Таїнствах. Століттями Церква терпляче та неухильно виконувала свій материнський та вчительський обов'язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в'язнів як Божих дітей?"[22]
Ми повинні принести серце Христове до в'язниць у тому переконанні, що один Христос може наповнити життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства, що руйнує наше життя: від рабства гріха та наповнює наші серця бажанням звільнитися. Це прагнення може задовольнити тільки практикування великодушності, справедливості та братерської доброчинності. Якими б великими не були людські пороки та вчинене зло, Христос завжди виявляє достатньо прощення та милосердя покаяній душі. Ніколи не можна сумніватися в Божому прощенні.
[1] Матей 25:36
[2] Лука 23:34
[3] Пор. Діяння 12:6
[4] Пор. Діяння 21:33; 23:18; 26:29; 28:20; Послання до ефесян 4:1; 6:20; до филип'ян 1:7; 1:13; 1:17; до колосян 4:18; до Філімона 1:1; 1:9; 1:10; 1:13; ІІ до Тимотея 1:16; 2:9
[5] Пор. до ефесян 6:20
[6] Пор. до филип'ян 1:14
[7] Пор. Ісая 61:1
[8] Лука 4:18
[9] 2 до Тимотея 2:9
[10] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, с.20
[11] там же с.20
[12] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8
[13] Іван Павло ІІ, Ювілейне звернення в тюрмах, 9 липня 2000, 1.
[14] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30
[15] там же, 7
[16] там же, 30
[17] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30
[18] там же, 7
[19] до галатів 1:11-12
[20] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8
[21] пор. Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів центру соціальної реабілітації в Дуранго (Мексика), 9 травня 1990 р., L'Osservatore Romano, English ed., 14 May 1990, p.11.
[22] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p.20.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Великопісні реколекції для вихованців Прилуцької колонії
28 березня 2009, у Четверту суботу Великого посту, о. Олег (Федоренко), СДБ, та монахи-редемптористи диякон Юрій Ждянський, брати Богдан Гелета, Андрій Хацко, Ігор Лепецький спільно з волонтерами Володимиром Левченком, Вікторією Семеновою та Аліною Луцан провели першу серію реколекційних великопісних бесід у Прилуцькій виховній колонії. Вперше вправи відбулися рік тому та вже тепер увійшли у традицію під час постів Різдвяного та Великоднього. Після молитви "Царю Небесний" отець Олег розпочав духовну науку для вихованців колонії. Провідною темою цієї зустрічі став твір Преподобного Івана Ліствичника (IV ст.) про духовне сходження по драбині вдосконалення. Як особливий приклад, отець Олег навів несподівані повороти в долі старозавітніх праведників і наших сучасників, піднесення і гріхопадіння та будування нового життя, яке є можливе тільки з Богом. Також він наголосив на необхідності віддавати себе в руки Господу у кожних обставинах нашого життя. Деякі моменти проповіді супроводжувалися проникливою тишею, адже кожний з учасників якось переживав свої життєві події, що приводили то до зростання, то до прикрих похибок. Після науки, присутні розділилися для праці в малих групах. Перша реколекційна зустріч завершилася Молебнем до Христа Спасителя.
д-н Костянтин Пантелей, референт в'язничного служіння УГКЦ
***
- Його Екселенція Петер Ердьо, президент Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE),
- Його Екселенція Міклош Беер, єпископ Ваца,
- Його Екселенція Янош Шекелі, єпископ-помічник Естергомський.
Різдвяні реколекції у Прилуцькій виховній колонії
06 грудня 2008 року у Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулися різдвяні реколекції. Їх організував диякон Костянтин Пантелей, разом із о. Олександром (Приліпом) та молоддю із товариства «Обнова-Київ»
До порогу…
Перш ніж переступити поріг колонії, всі ми здолали дорогу, і я не маю на увазі лише ці фізичні кілометри чи години, хочеться сказати шлях, який ми пройшли. Більшість із нас до колонії їхали вперше, а це значить – пережили щось, чого не переживали раніше і торкнулися того, з чим раніше не стикалися. Пропозицію поїхати у цей заклад ми сприйняли легко, адже звикли бувати у різноманітних соціальних будинках. На автобусній станції ти бачиш гурт однодумців і почуваєшся, як звично. Привітання, усмішки, жарти, що зігрівають у цю холодну погоду і ось ти вже прямуєш у автобусі до Прилук. По дорозі ми докладно розпитуємо о.-д. Костянтина про українські виховні колонії, про злочини, які переважно скоюють неповнолітні, про їхній вік.
Отець Костянтин опікується тюремним служінням в УГКЦ і про тюрми знає багато, він розповідає нюанси тамтешнього життя. Найбільше запам’яталася фраза: «Вони так тішаться, коли до них приїжджають». Подруга Іра згадує, як колись у Прилуцьку колонію їздив, уже покійний письменник Юрко Покальчук. Він навіть видавав разом із засудженими літературний журнал, допомагав влаштувати їхнє життя після виходу із колонії. Напередодні отець-диякон показував нам фільм про колонію, який робив письменник. В автобусі також обговорюємо цитати Святого Письма для різдвяного часу.
Після духовних настанов отця Олександра, ми працюватимемо із підліткам у групах, будемо обмінюватись думками. За огорожею І ось переступаємо поріг Прилуцької колонії. Вона мало нагадує в’язницю із нашої уяви, швидше схожа на табір. Сьогодні тут перебуває 140 хлопців, середній вік яких 17 років, найстаршим - 22. Наші документи ретельно перевіряють і лише тепер справді відчуваємо поняття «за огорожею». Вже коли ми наближаємось до хлопців, що стоять здалеку, несподівано кажу: «я не знаю, як це буде…. напевно я не готова». – «Про це треба було раніше подумати, – каже подруга, – не переймайся все буде гаразд». Реколекції відбувалися у тамтешньому клубі, який нічим не різнився від звичайного, крім особливих глядачів. На початку отець трохи розповів хлопцям про нас і нашу програму.
Духовні науки давав отець Олександр, досвідчений монах Студійського Уставу. Про піст, про Божу любов і народженого Ісуса, який нас ніколи не забуває, про виховання власної волі – всі ці слова запали в серце не лише засудженим. Напередодні Різдва наше серце має відродитися знову, очистившись від злих помислів і наповнившись радістю народження Спасителя. Під час цього посту ми очікуємо на особливий вечір перед Різдвом, коли за столом збирається вся родина і у кожній шибці горять гірлянди. За столом ми перепрошуємо рідних за завдані шкоди, бажаємо щастя в новому році, і разом колядуємо. А зранку всією родиною йдемо в Церкву…. наше Різдво таке не схоже на тюремне. Різдво принесло зміни для людства і зміни у нашому житті, є точкою відліку, а отже супроводжується відвідними символами і дійствами.
Для багатьох засуджених є лише точка відліку, від якої збігає наданий їм строк і інша точка – день коли мають покинути колонію. Передріздвяні духовні настанови мають звернути їхні серця у бік світлого, запалити те внутрішнє світло, яке замінить зовнішні ялинкові вогні. «Виховання міцної сили волі, здатності опиратися злу, відбудеться в одну мить. Це приходить з часом і є результатом наполегливої праці» – каже отець Олександр. Досвід праці в групах не був для нас новим, але цього разу все було іншим. «Привіт, мене звати Таня і люблю займатися спортом. А ти?» … так розпочалося обговорення в маленьких групах цитат із Святого Письма. Перша розмова не завжди легка і не відразу щира. І в той момент нас об’єднував не спільний духовний досвід, а наша молодість. Ми всі маємо однаково сильні бажання і великі мрії, шукаємо надійну опору і глибоко в серці потребуємо Бога. А ще ми маємо спогади… тут не просто говорити про Бога, як люблячого батька, бо не у всіх малолітніх засуджених батько був люблячим. І не просто розпочати із фрази: «Згадаймо як у дитинстві…».
Напевне в цьому випадку найважливішим було просто спілкування. Ми ділилися власними переживаннями, важкими моментами та думками про Бога. І наші початкові хвилювання зникли… В якийсь момент раптом почули: «Пора уже закінчувати! – ні дайте нам ще п’ять хвилин». На завершення хлопці висловили свої враження від праці в групах. Кожна групка мала іншу тему, інші роздуми, інші спогади. Та всі вони були тими маленькими кроками які наближали до різдва серця.
Тетяна Шпайхер
У події брали участь:
1. Луцан Аліна
2. Федець Ірина
3. Шепель Вероніка
4. Синовіцький Сергій
5. Возняк Василь
6. Шпайхер Тетяна
7. Павлюк Ярослав
8. Гойда Іван
9. Салтан Галина
10. Колодійчик Ірина
11. монахиня Антонія (в миру Оксана Кулик),
12. диякон Костянтин Пантелей,
13. ієромонах Олександр (Омелян Приліп).
***
"Отримавши відповідний документ, капелани матимуть дозвіл на проведення служіння у місцях позбавлення волі, що важливіше, зможуть фахово допомагати засудженим на зразок європейських демократичних країн", – зазначив у інтерв’ю о. Григорій Драус.
Протягом семінарських занять проводилися екуменічні молитви під керівництвом о. Григорія Драуса, голови Правління Місії. Так само на семінарах було відзначено потребу духовної підтримки працівників КВС, які виконують доволі тяжку, часто не належно оцінену працю-службу.
Загальнолюдські цінності у їх повноті, можна осягнути лише невтомною працею над собою та щиро простягнутою рукою допомоги ближньому, який інколи виступає як в’язень, його діти і родина. Слід добре пам’ятати, що так навчав Ісус Христос.
о. Василь Перцович, прес-секретар Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ
Додаток:
***
Темою конференції стали три сфери розвитку діяльності ICCPPC:
* богословська – щодо основ душпастирської праці священиків і мирян в умовах ізоляції засуджених за скоєні злочини;
* юридична – щодо впливу Церкви на формування пенітенціарного права;
* соціальна – про служіння Церкви щодо відродження справедливості, збереження родин та повернення звільнених після ув'язнення до суспільного життя.
Окрім того, зустріч стала нагодою для живого обміну практичними досягненнями та пастирськими потребами, що викликані зростанням числа мігрантів, які перебувають за ґратами.
У рамках програми учасники зустрічі ICCPPC відвідали Освенцім-Біркенау, де вшанували пам'ять мільйонів жертв нацизму, серед яких і св. Максиміліана Кольбе. Гості відвідали пенітенціарні установи в околицях Варшави, ознайомилися з душпастирським служінням, діяльністю Польського в’язничного братства, а також двох закладів постпенітенціарної опіки (для осіб після звільнення) в околицях Вроцлава й Ґданська, що розвинули діяльність упродовж років сучасного відродження Польщі. Щоденну працю з особами, звільненими з ув'язнення, здійснюють священики, християнські психологи й педагоги, соціальні працівники та волонтери-миряни.
Спеціальною нагодою для цієї пасторальної конференції став щорічний збір близько двохсот польських католицьких капеланів під проводом головного капелана Павла Войтаса. Участь у роботі конференції узяв Примас Польщі Кардинал Йозеф Глемп. Деякі сесії душпастирства ICCPPC проводилися спільно з польськими капеланами для представлення капеланського служіння кожної з країн. Українську Греко-Католицьку Церкву представляв диякон Костянтин Пантелей, референт душпастирства у пенітенціарній системі України. Особливої уваги був удостоєний документальний фільм добродія Анатолія Цибана про прощу Пенітенціарної служби України до Зарваниці.
Поміж конгресами ICCPPC, які відбуваються раз на чотири роки, для регулярного обміну досвідом та задумами щодо пенітенціарного служіння Церкви відбуваються робочі регіональні зустрічі представників країн-учасниць організації. 2007 року в Римі відбувся ХІІ конгрес Міжнародної католицької комісії в'язничної пасторальної опіки (ICCPPC). Конгрес закликав синоди й конференції єпископів Католицької Церкви усього світу звернути увагу на великі проблеми тюрем, пов'язані з перенаселенням, насиллям, дітьми у конфлікті із законом, особами із психічними розладами, людьми похилого віку, нужденними, потребами опіки в'язнів з інших країн.
***
Капелани Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Східної
Європи зустрілися в Холмі
У Даниловому городі Холмі (Польща) з 10 по 12 вересня 2008 року проводилася міжнародна конференція: Тюремне душпастирство Греко-Католицької Церкви Середньо-Східної Європи. Метою конференції було пізнання методів і особливостей душпастирської праці у тюрмах Середньо-Східної Європи та вивчення можливостей співпраці у царині пенітенціарних питань між Державою і Церквою, – для Департаменту інформації повідомив о. Ярослав Стороняк.
Конференцію відкрив представник Міністерства юстиції Польщі п. Маріян Ціхош. Серед присутніх на засіданні були найвищі керівники Пенітенціарної служби Польщі: генеральний директор генерал Яцек Пом’янкевіч та полковник Єжи Ніколаєв. У конференції активну участь також брали директори тюрем з Люблінського та Ряшівського округів.
Церковні доповідачі прибули з України (д-н Костянтин
Пантелей, референт для пенітенціарних закладів України, о. Віталій Котик, ЧНІ,
о. Олексій Куйбіда, о. Любомир Григер), Словаччини (о. декан Іван Бляшко) та
Польщі (отець мітрат д-р Стефан Батрух, представник Митрополита Івана
(Мартиняка), протоієрей Богдан Панчак, настоятель Духовної семінарії УГКЦ у
Польщі, о. Павло Поточний, тюремний капелан Ряшівського округу та д-н д-р Петро
Сивицький і о. Ярослав Стороняк, капелани Люблінського округу). Активну участь
у конференції взяли римо-католицькі капелани: о. Мирослав Фляк і о. Марек
Любельскі. Присутніми були теж представники міста Холму.
Кожний день починався з Божественної Літургії (10 вересня – у тюремній каплиці, 11 і 12 вересня – у Соборі Пречистої Діви Марії у Холмі). Передобідня частина присвячувалася доповідям, після обіду – дискусії. Також на прикладі Холмської в'язниці душпастирі ознайомилися із працею Польської пенітенціарної служби. Триденний обмін досвідом та теоретичним знанням дозволив випрацювати практичні методи праці на тюремно-душпастирській ниві.
Передмова до видання матеріалів Міжнародної конференції «В’язничне душпастирство Греко-Католицької Церкви в Середньо-Східній Європі», що відбулася 10-12 вересня 2008 рокув Холмі
Кожна людина має незаперечну
вартість, яка випливає з її ж надприродної людської гідності та якої не знищує
вирок чи покарання.
Іще раз підтверджуються часті висловлювання Святішого Отця Івана Павла II, що, мовляв, люпину неможливо зрозуміти без Христа - слова, що так співзвучні біблійному Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу (Бт 1, 26).
Тюремний капелан працює неначе в трьох площинах, керуючись християнською антропологією. В гуманітарній площині - бачачи в засудженому людську особу, помічаючи в ньому не лише зло, але й усіляке добро, за яке слід старатися і намагатися виявляти його, заохочуючи засудженого творити добрі діла. Капелан працює і в психологічному вимірі, намагаючись вести людину - часто самітну, зранену і закриту в собі - до спільноти братів, розбуджуючи в цій же людині надію, як написано в заголовку, щоби запобігти розпуці. Надзвичайно важливим і необхідним видом капеланського служіння є турбота за духовне життя засудженого, який намагається формувати свою совість. Засуджений потребує доброго лікаря й педагога, який має оживляти релігійне життя засудженого, вчити молитви і таким чином наближати його до Бога, Який є Батьком усіх людей -Батьком, що любить і прощає.
Тюремний капелан мусить, як добрий пастир, терпеливо працювати над тим образом Божим у засудженій людині, щоб вона не втрачала надії, але відзискувала справжню свободу - свободу від зла, визволення від різних узалежнень і поневолень. Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні, пише св. Павло (Гл 5, 1). Тюремний капелан має працювати з довіреним його опіці в’язнем у дусі любові Бога і ближнього, ідучи за словами Венедикта XVI, що в найменшому браті зустрічаємо самого Ісуса, а в Ісусі зустрічаємо Бога (пор. Deus caritas est, 15).
Усвідомлюючи численні труднощі й відповідальність зв’язану із служінням тюремного капелана, що деколи несе знеохоту і смуток - заохочую Вас не припиняти свого служіння, пам’ятаючи про слова Христові у тюрмі був, іви прийшли до мене (Мт 25, 36).
Департамент інформації УГКЦ
***
Владика Діонісій виступив перед працівниками Пенітенціарної служби України
21 серпня у Києві на урочистих зборах з нагоди 17-ї річниці незалежності України, що проходили у будівлі центрального апарату Департаменту України з питань виконання покарань, до працівників Пенітенціарної служби України звернувся Владика Діонісій (Ляхович), Куріальний єпископ. Владика Діонісій, звертаючись до голови Держдепартаменту п. Василя Кощинця, присутніх керівників і співробітників Пенітенціарної служби України, членів Громадської ради та учасників Місії тюремного служіння, передусім привітав учасників свята від імені Блаженнішого Любомира, Глави УГКЦ, із річницею незалежності України, що співпала із 1020-літтям Хрещення Руси та 10-літтям створення департаменту. Він також передав слова вдячності Глави УГКЦ за проведення першої в історії нашої країни прощі Пенітенціарної служби України до Зарваниці, яка відбулася цього року. "Ми запевняємо особливу увагу та дбайливість Церкви у справі душпастирства у в'язничних установах. Наступним кроком може бути впровадження інституту тюремного капеланства. Тому, попри важливість таких функцій департаменту, як охорона, нагляд засуджених та оперативна робота, слід, на нашу думку, надавати більш належний соціально-педагогічний, психологічний та духовний супровід осіб, позбавлених волі, забезпечити їх оплачуваною працею до самого звільнення", – відтак сказав Владика Діонісій. За словами промовця, християни покликані витривало вірити у переміну, у преображення людини, хоч вона і спотворена гріхом. Людина носить у собі потенціал творчості, яким з нею поділився Бог і тому людина може себе створити наново. Єпископ-помічник торкнувся у своєму слові і питання оплати праці працівників Департаменту України з питань виконання покарань. "Вважаємо також, що з боку держави у справі реформування пенітенціарної системи багато допоможе забезпечення гідної платні співробітникам кримінально-виконавчої служби, з огляду на умови їхньої праці та рівень відповідальності", – сказав він.
Департамент інформації УГКЦ
***
Вистава християнського театру «Крізь терни» спонукала зацікавленість волонтерів до в'язничного служіння
***
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ розвиває співпрацю з ICCPPC
***
У Різдвянім часі «Карітас-Київ» завдає тон у тюремному служінні мирян УГКЦ
***
***
Робота семінару розпочалася із вступного слова Владики Михаїла, який закликав капеланів «іти і знайти заблукану вівцю, яка довіряє священичому служінню». «Сьогодні день Божого післанництва до в‘язниці, – продовжив Владика, – ідіть і змініть радянський спосіб думання про тих людей, які перебували чи перебувають у місцях позбавлення волі».
***
Монсеньор Каніато - голвний капелан РКЦ в Італії |
***
- благодійна допомога, інформаційна й духовно-просвітницька діяльність, спрямовані на подолання відчуження, соціальної ізоляції осіб, позбавлених волі, на їхнє духовне відродження, а також на профілактику ВІЛ/СНІДу, алкоголізму, наркоманії, залежності від інших психоактивних речовин;
- сприяння адміністраціям установ виконання покарань у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього навчання, реалізації спільних освітніх програм із християнської етики;
- сприяння засудженим та їхнім сім'ям у відновленні та підтриманні соціально-корисних зв'язків, допомога адміністраціям установ виконання покарань у підготовці засуджених до звільнення;
- соціальна адаптація й інтеграція осіб після завершення терміну ув'язнення;
- організація і проведення фестивалів творчості засуджених.
Дозвольте висловити щиру вдячність
за можливість зустрічі з Вами напередодні Великодня, який знаменує Воскресіння
Христове а поздоровити з наближенням цього великого християнського свята!
Відродження споконвічних традицій
християнства та зміщення духовних цінностей в серцях українського народу надало
можливість розвитку закономірного процесу зростання ролі релігії та Церкви в
суспільному та державному житті.
Особливе значення це має для
такої специфічної інституції, як кримінально-виконавча система.
У теперішній час у її структурі
функціонує 150 установ виконання покарань та 33 слідчих ізолятори, у яких
перебувають понад 160 тис. людей.
Слід зазначити, що чисельність
контингенту місць позбавлення волі за останні 2 роки скоротилась більш ніж на
ЗО тис. осіб, в основному завдяки більш широкому застосуванню альтернативних
покарань та практики дострокового звільнення.
Серед засуджених - 2 тис.
неповнолітніх у 11 виховних колоніях та близько 8 тис. жінок у 12 установах.
Понад 1300 засуджених відбувають
покарання у виді довічного позбавлення волі.
Державна кримінально-виконавча
служба також забезпечує виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
У 703 територіальних підрозділах кримінально-виконавчої інспекції на обліку
перебувають близько 162 тис. засуджених.
Чисельність персоналу системи
складає 48 тисяч осіб, з яких майже ЗО тисяч мають спеціальні звання
начальницького складу. Правовий статус системи законодавче закріплено у 2005
році Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Порядок
виконання кримінальних покарань у теперішній час регламентується
Кримінально-виконавчий кодексом України, який грунтується на міжнародних
стандартах та спрямований на дотримання прав людини при виконанні кримінальних
покарань, повагу її людської гідності.
Останнього часу Державним
департаментом України з питань виконання покарань проведено велику роботу у
напряму поліпшенням умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, їх
комунально-побутового та медичного забезпечення.
Метою цих заходів є приведення
кримінально-виконавчих установ у відповідність з міжнародними стандартами, а
простіше -створення нормальних цивілізованих умов, які б зменшували негативний
вплив позбавлення волі на особистість людини.
Безумовно, своїм завданням
Департамент вважає не лише вирішення проблем матеріального характеру, а й
створення умов для морального виховання засуджених, сприянні поверненню їх в
суспільство людьми, які здатні до нормального життя.
Для цього адміністраціями установ
виконання покарань реалізуються різноманітні програми соціально-корисної
зайнятості засуджених, організовано їх загальноосвітнє та професійно-технічне
навчання. До участі у виправлення і ресоціалізації засуджених активно
залучається громадськість.
Але, за нашим переконанням,
найважливіше місце у процесі духовного відродження громадян, які вчинили
злочин, відігріває Церква. Це не випадково, оскільки Церква, яка переймана
духом милосердя та любові до ближнього, споконвічне опікувала в'язниці,
спонукання злочинців до каяття, примирення з Богом та суспільством.
Департамент з повагою відноситься
до права кожної з конфесій на здійснення релігійної діяльності виходячи із
закріпленого у Конституції України принципу рівності усіх релігій,
віросповідань та релігійних організацій перед законом.
Можна з упевненістю сказати, що
сьогодні в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах нашими спільними
зусиллями забезпечені необхідні умови для задоволення релігійних потреб
засуджених.
У теперішній час в установах
налічується 65 храмів, церков і каплиць, молитовних домів (в тому числі 26 -
окремими спорудами), ведеться будівництво ще 19. В інших установах функціонують
молитовні кімнати. Богослужіння постійно відвідують понад 20 тис. засуджених.
Координація діяльності релігійних
організацій здійснюється за участю Української Міжконфесійної Християнської
Місії „Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", виконавчим
директором якої є присутній на нашої зустрічі Юрій Анатольович Васильчук.
Важливе внесок в організацію
духовно-просвітницької роботи із засудженими вносить і Українська
Греко-Католицька Церква. Її приходи на постійній основі працюють у 20
установах, богослужіння постійно відвідують 1,5 тис. засуджених.
Користуючись можливістю, хотів би
відзначити благодійну діяльність отця Ігоря Онишкевича, який багато років
опікується виправними колоніями для засуджених жінок; отця Михайла Бугай, який
є духовником Бережанської виховної колонії для неповнолітніх засуджених, та
багатьох інших духовних осіб Української Греко-Католицької Церкви, яки несуть у
місця позбавлення волі добро та слово Боже.
Тому, Угода про співпрацю, про
укладання якої ми виявили спільний намір, е цілком закономірним і логічним
оформленням існуючих взаємовідносин між Українською Греко-Католицькою Церквою
та Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Впевнений, що плідна співпраця
персоналу органів і установ кримінально-виконавчої служби з Церквою надасть
можливість вибудовувати систему істинних моральних цінностей у засуджених,
сприяти їх духовному воскресінню.
Дозвольте, Ваше Блаженство,
виразити Вам щиру вдячність за уважне ставлення до долі людей, які хоч і
позбавлення волі, але є членами нашого суспільства.
Від себе особисто та колегії
Державного департаменту України з питань виконання покарань щиросердно бажаю
Вам доброго здоров'я і невтомної праці на духовній ниві задля добра і злагоди в
родині українського народу!
***
Реколекції в'язничного капеланства
“В'язничне середовище. Вплив душпастирства на в'язнів. Переміни пенітенціарних систем у пострадянських країнах”. Ворзель 27- 30 листопада 2006 р. Б.
· о. Михайло Бугай (Тернопільсько-Зборівська),
Немає коментарів:
Дописати коментар