Пенітенціарне душпастирство УГКЦ висловлює співчуття рідним, смуток, велику шану і молитву з приводу відходу до вічності праведника-політв'язня Семена Глузмана. Він був лікар-психіатр і правозахисник, колишній дисидент, президент Асоціації психіатрів України, друг Блаженнішого Любомира, також друг пана Мирослава Мариновича.
Філософ сумління. Вартовий пам'яті про світлих людей, які яскраво сяяли у темряві концтаборів імперської москви, в обставинах близьких до смерті. В ув'язненні Семен Глузман, друзі назвали його Славко, був поряд з Василем Стусом, Іваном Світличним, Валерієм Марченком. Його спогади — це свідчення людини, яка сама пройшла через систему каральної психіатрії та табори, тому його портрети Стуса, Світличного та Марченка є найбільш достовірними, психологічно глибокими та емоційними. Ці люди стали легендами не тому, що були ідеальними, а тому, що залишалися людьми в нелюдських умовах, бо свобода — це не привілей, а стан душі, який можна зберегти навіть за ґратами.
У 2005 - 2009 був одним з найактивніших учасників громадської ради при Державному департаменті України з питань виконання покарань і рушієм змін пенітенціарної системи. В той час він став близьким прихильником пенітенціарного служіння нашої Церкви. З ним говорили про питання пенітенціарної етики української держави, яка вона має бути.
Пан Семен бував з нами на одній з традиційних стрітенських зустрічей волонтерів душпастирства у в'язницях. Він був щирим симпатиком Української Греко-Католицької Церкви, хоча не належав до жодної з релігійних спільнот був людиною віруючою. Своїми моральними авторитетами вважав Івана Світличного, Валерія Марченка, був в особливо близькій дружбі з Мирославом Мариновичем, любив Блаженнішого Любомира Гузара і був з ним у дружніх взаєминах.
11 травня 2017 року відбулося пам'ятне заняття для семінаристів старшокурсників Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії УГКЦ в рамках їхньої душпастирської практики. Воно було присвячене темі духовності в'язнів та проповіді християнської віри в місцях несвободи у часі панування радянського тоталітаризму.
Вічна пам'ять! Блаженний спочинок!
Філософ сумління. Вартовий пам'яті про світлих людей, які яскраво сяяли у темряві концтаборів імперської москви, в обставинах близьких до смерті. В ув'язненні Семен Глузман, друзі назвали його Славко, був поряд з Василем Стусом, Іваном Світличним, Валерієм Марченком. Його спогади — це свідчення людини, яка сама пройшла через систему каральної психіатрії та табори, тому його портрети Стуса, Світличного та Марченка є найбільш достовірними, психологічно глибокими та емоційними. Ці люди стали легендами не тому, що були ідеальними, а тому, що залишалися людьми в нелюдських умовах, бо свобода — це не привілей, а стан душі, який можна зберегти навіть за ґратами.
У 2005 - 2009 був одним з найактивніших учасників громадської ради при Державному департаменті України з питань виконання покарань і рушієм змін пенітенціарної системи. В той час він став близьким прихильником пенітенціарного служіння нашої Церкви. З ним говорили про питання пенітенціарної етики української держави, яка вона має бути.
Пан Семен бував з нами на одній з традиційних стрітенських зустрічей волонтерів душпастирства у в'язницях. Він був щирим симпатиком Української Греко-Католицької Церкви, хоча не належав до жодної з релігійних спільнот був людиною віруючою. Своїми моральними авторитетами вважав Івана Світличного, Валерія Марченка, був в особливо близькій дружбі з Мирославом Мариновичем, любив Блаженнішого Любомира Гузара і був з ним у дружніх взаєминах.
11 травня 2017 року відбулося пам'ятне заняття для семінаристів старшокурсників Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії УГКЦ в рамках їхньої душпастирської практики. Воно було присвячене темі духовності в'язнів та проповіді християнської віри в місцях несвободи у часі панування радянського тоталітаризму.
Вічна пам'ять! Блаженний спочинок!
ПЕНІТЕНЦІАРНЕ ДУШПАСТИРСТВО УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар