АПОСТОЛЬСЬКА ПОДОРОЖ ДО УРУГВАЮ, ЧІЛІ ТА АРГЕНТИНИ
ПРОМОВА ІВАНА ПАВЛА ІІ
ДО В'ЯЗНІВ АНТОФАГАСТИ
Пенітенціарна установа - Антофагаста (Чилі)
Понеділок, 6 квітня 1987 р.Б.
Мої найдорожчі брати і сестри.
1. Мій візит до цієї соціально-реабілітаційної установи має на меті виявити прихильність і турботу наступника Петра про всіх вас, присутніх тут, і про всіх людей, позбавлених волі.
Я вітаю всіх в ім’я Господа Ісуса, і моїми першими словами є подяка за ваш теплий прийом. Тут також стає дійсним гарний вислів, який підтверджує добре відому гостинність вашого народу: «як вони люблять свого друга в Чилі, коли він іноземець».
Сьогодні вранці я хотів би поділитися з вами деякими роздумами над словом Божим, з надією, що вони можуть просвітити ваші бажання та надії, а також полегшити ваш смуток і розчарування. Я знаю, що ви перебуваєте у важкій і болючій ситуації. Папа, який кожного дня супроводжує вас своїми думками та молитвами, благає Божої допомоги для кожного з вас, нехай Його благодать і прихильність підтримують вас навіть серед обмежень, які несе в собі щоденне життя.
2. Ісус каже нам у Євангелії: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 28-29). Це постійний заклик Господа до всіх людей, а особливо до тих, кому Він бажає відкрити спасенний сенс страждання.
Зустріч з вами, дорогі брати, глибоко мене зворушує. Я уявляю, скільки всього хвилює ваше серце, і скільки незадоволених бажань наповнює його болем і ностальгією. Як старший брат у Христі, я хочу мати можливість вести інтимну та тиху розмову з кожним із вас, щоб встановити діалог надії та любові, згадуючи особистий досвід, розчарування минулого, плани, які ви плануєте ваше майбутнє і особливо теперішнє становище ваших сімей. Я впевнений, що разом із багатством ваших почуттів виявиться велика людяність, яка ховається в кожному з вас. Я знаю, що ви покажете мені, що кожен із вас несе в собі. На жаль, обставини не дозволяють нам поділитися навіть кількома хвилинами, але я хочу, щоб ви сприйняли мої слова так, ніби вони були сказані для кожного з вас окремо.
Христос єдиний може надати сенсу нашому життю. У Ньому ми знайдимо мир, спокій, повне звільнення, бо Він звільняє нас від природного рабства, коренем якого є гріх. Він вселяє в наші серця прагнення істинної свободи, яка є результатом Божого милосердя, що зцілює і оновлює найбільші глибини людської особистості.
Свобода, яку пропонує нам Христос, походить від людини і утверджується насамперед у моральному порядку; де егоїзм, ненависть, насильство та безлад мають своє коріння. Христос прийшов, щоб відкупити людину від гріха, який позбавляє її свободи: «Кожен, хто чинить гріх, той раб гріха» (Ів. 8, 34), говорить Ісус в Євангелії. І це рабство, від якого Він хоче звільнити всіх людей.
Немає нікого, хто б не потребував цього визволення Христа, тому що немає нікого, хто в більш-менш серйозній формі не був або все ще є, певним чином, в’язнем самого себе і своїх пристрастей. Ми всі потребуємо навернення та покаяння; ми всі потребуємо спасительної благодаті Христа, яку Він дарує з безмежною щедрістю. Він лише сподівається, що ми, подібно до блудного сина, скажемо: «Встану й піду до батька свого» (Луки 15:18).
3. Двері Господнього дому завжди відчинені. У ньому Христос стає присутнім через слово і через таїнства. Століттями Церква терпляче й неухильно виконувала свій материнський i вчительський обов’язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в’язнів як Божих дітей?
В історії людства – як я вже повідомляв під час мого візиту до в’язниці в Римі – «було досягнуто багато прогресу в цій галузі, але, безперечно, ще багато чого належить зробити. Церква, як інтерпретатор послання Христа, цінує та заохочує зусилля тих, хто робить усе можливе, щоб привести пенітенціарну систему до стану повної поваги до прав і гідності особи» (Ioannis Pauli PP. II, Homilia in reclusorio Urbis «Rebibbia» vulgo acognominato habita, 3, die 27 dec. 1983: Insegnamenti di Giovanni Paolo II, VI/2 [1983] 1449s.)
У зв’язку з цим, як чи я можу не висловити публічно свою вдячність і прихильність усім працівникам пенітенціарного душпастирства в Чилі? Ви, священики, капелани, монахи та інші співробітники, виявляєте материнську турботу Церкви про наших братів, дотримуючись слів Ісуса в Євангелії: «у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мт. 25, 36).
Будьте носіями Божої милосердної любові та невтомними проповідниками Христової звістки про спасіння. Допоможи кожному знову відкрити шлях добра; сприяйте щирому наверненню всіх чоловіків і жінок, з якими ви здійснюєте апостольство, і заохочуйте їх до нового, кращого життя.
З цієї нагоди я також хочу привітати весь персонал чилійської жандармерії, залучений до пенітенціарних установ. Нехай ваша професія буде також служінням вашому братові, який страждає.
За заступництвом Пресвятої Богородиці Кармельської, люблячої матері всіх чилійців, я підношу палку молитву до Бога, щоб Він допоміг усім Своєю благодаттю, щоб допомагав передусім нашим ув’язненим братам і сестрам і зробив можливим захист тих, хто невинний, у той же час я щиро передаю своє апостольське благословення в’язням, їхнім сім’ям, тюремним душпастирським працівникам, тим, хто намагається полегшити біль тих, хто страждає, та персоналу чилійської жандармерії.
Іван Павло ІІ. Звернення у в’язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L’Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p. 20, переклад Оксани Ромазан
***
ПОСЛАННЯ
Його Святості
ІОАННА ПАВЛА II
З НАГОДИ
ЮВІЛЕЮ У В'ЯЗНИЦЯХ
9 ЛИПНЯ 2000 РОКУ БОЖОГО
1. У межах святкування цього Священного 2000 Року неможливо, щоб не було Дня Ювілею для в'язнів. Тюремні брами не можуть відлучити від дарувань цієї великої події тих, хто опинився за гратами на певний час свого життя.
Пам’ятаючи про цих братів і сестер, перш за все я хотів би висловити надію на те, що Воскреслий Господь, який увійшов до Світлиці через замкнені двері, вступить до усіх тюрем світу і знайде гостинність у серцях тих, хто там перебуває, несучи мир і спокій для всіх.
У цьому Ювілейному Році Церква особливим чином святкує Таїнсво Воплочення Господа нашого Ісуса Христа. Дві тисячі років пройшло з тих пір, коли Син Божий стався чоловіком і прийшов, щоб перебувати серед нас. Сьогодні, як і тоді, спасіння у Христі постійно подається нам, щоб це могло приносити багаті плоди добра у відповідності з планом Бога, який хотів би спасти всіх своїх дітей, особливо тих, що покинули Його, але шукають дорогу для повернення. Добрий пастир завжди вирушає шукати загублену вівцю, а коли Він її знаходить, то кладе на плечі та приносить назад до череди. Христос шукає кожну людину, незалежно від обставин!
2. Це стається тому, що Ісус хоче спасати кожного. І спасінням, яке предложене, не нав'язане. Те, чого Христос шукає, це довірливе прийняття, таке відношення, що відкриває думки для шляхетних рішень, спрямованих на усунення вчиненого зла і зміцнення того, що добре. Іноді це передбачає тривалу, але завжди підбадьорену подорож, бо це мандрівка не у самотності, але у супроводі самого Христа і з Його підтримкою. Ісус терпеливий приятель у подорожі, який поважає сезони і ритми людського серця. Він ніколи не втомлюється заохочувати кожну людину на шляху до спасіння.
Переживання Ювілею тісно пов'язане з людським досвідом плину часу, якому воно прагне дати сенс. З одного боку, Ювілей призначений, аби допомогти нам пам'ятати про минуле, зберігаючи досвід подій, що сталися. З іншого боку, Ювілей відкриває нас до майбутнього, у якому людська посвята і Божественна благодать повинні разом надавати вигляду тому часу, що залишається нам прожити.
Ув'язнені оглядаються назад із жалем чи розкаянням на ті дні, коли вони були вільні, і переживають свій термін, як тягар, який, здається, ніколи не минеться. У цих важких обставинах сильний досвід віри може істотно допомогти у пошуках внутрішньої рівноваги, в якій кожна людина має потребу. Це одна з причин, чому Ювілей так сильно має відношення до життя в ув’язненні: досвід Ювілею, який особа переживає за ґратами може відкрити несподівані людські й духовні горизонти.
3. Ювілей нагадує нам про те, що час належить Богові. Навіть час у в'язниці не вийнятий із Божого володарювання. Державна влада, яка позбавляє людей їх особистої свободи, як того вимагає закон, обмежуючі довшу чи коротшу частину їхнього життя, повинна розуміти, що вона не є господарем часу ув'язнених. Подібним чином ув'язненні не повинні утримуватися так, ніби їхній час у в'язниці був цілковито віднятий у них: навіть час у в'язниці це Божий час. Як такий, він повинен переживатися у повному обсязі; це час, що має бути подарований Богові, як нагода для правди, смирення, надолуження і навіть віри. Ювілей служить нам нагадуванням про те, що не тільки час належить Богові, але ті моменти, в яких ми сподобилися успіху у «відновленні» всіх речей у Христі стали для нас «часом Господнім сприятливим».
Протягом Ювілею всі покликані синхронізувати унікальний і неповторний час свого власного серця з часом милосердного серця Бога. Він завжди готовий рухатися з кожним до спасіння, у його власному темпі. Часом тюремне життя допускає ризик знеособлення людини, оскільки воно позбавляє їх так багатьох можливостей для самовираження. Але вони повинні пам'ятати, що перед Богом це не так. Ювілей це час для особи, коли кожен сам стає перед Богом, за Його образом та подобою. І кожен є покликаний рухатися до спасіння більш швидкими темпами, як і до подвигу поступового відкриття правди про себе.
4. Ювілей пов’язаний зі змінами. Вітхозавітний Ювілейний рік «означав відновлення рівності між усіма синами Ізраїля, пропонуючи нові можливості для родин, які втратили своє майно і навіть свою особисту свободу» (Tertio Millennio Adveniente, 13). Отже, перспектива, яку Ювілей ставить перед кожним, є можливістю, яка не повинна бути втраченою. Священний Рік повинен бути використаний як шанс направити вчинені кривди, щоб умірити крайнощі, і відновити те, що в іншому випадку може бути втрачено. І, якщо це правда щодо кожного аспекту життя, оскільки всі люди здатні вдосконалюватися, це особливо справедливо по відношенню до досвіду в'язниці, де життя особливо важке.
Але Ювілей не стосується лише заходів щодо виправлення ситуації несправедливості. Він також має позитивний намір. Як у кожному новому русі вперед, милість Божа створює нові можливості для зростання у добрі, так святкування Ювілю означає прагнути знайти нові шляхи покути у кожному особистому та соціальному відношенні, навіть якщо ситуація здається відчайдушною. Це стає ще більш очевидним у зв'язку з тюремним життям: не сприятиме інтересам позбавлених свободи, якщо тюремне ув'язнення буде лише актом помсти з боку суспільства, провокуючи у самих ув'язнених тільки ненависть.
5. Якщо Великий Ювілей це шанс для ув'язнених обміркувати своє становище, те ж можна сказати і про громадянське суспільство в цілому, яке кожного дня має вступати у боротьбу з реальною злочинністю. Це ж можна сказати і про структури влади, що призначені підтримувати громадський порядок та сприяти загальному благу, і про професійних юристів, що повинні замислитися про сенс покарання і пропонувати кращі орієнтири для суспільства, яких слід прагнути.
Ці питання досить часто розглядалися в історії. Тому був досягнутий істотний поступ у пристосуванні кримінально-виконавчої системи інтересам гідності людини, рівно ж як і у ефективному підтримуванні громадського порядку. Але у складному світі виконання правосуддя відчувається неспокій та напруженість, ба більше – страждання, притаманні тюремному життю, що показують як ще багато належить зробити. Ми все ще далекі від часу, коли наша совість могла би бути певною, що ми зробили все можливе для запобігання злочинності та ефективного контролю над нею, аби вона не наносила шкоди. Також, що ми запропонували тим, хто чинить злочини, спосіб надолуження і позитивного повернення до суспільства. Якщо всі, хто в тій чи іншій мірі беруть участь у цій проблемі, спробують скористатися нагодою, що подарована Ювілеєм і розвинуть цю думку, можливо, людство вцілому певно зможе зробити великий крок уперед у справі створення більш спокійного та мирного суспільства.
Позбавлення волі в якості покарання є старе, як історія людства. В'язниці переповнені дуже сильно у багатьох країнах. У деяких з них є гарно оснащені установи покарань, але в інших країнах є дуже сумнівні, якщо не сказати, взагалі недостойні людини умови життя. Очевидним для всіх є те, що цей вид покарання, при розгляді феномену злочинності, є лише частково успішним. Насправді ж, у деяких випадках утримання під вартою, як виглядає, створює більше проблем, ніж вирішує. Це потрібно розсудливно переглянути з метою певного роду реформ: також з цієї точки зору Ювілей надає можливість, яку не можна втратити.
Відповідно до Божого плану, усі повинні зіграти свою роль у наданні допомоги в побудові кращого суспільства. Очевидно, що це передбачає докладання величезних зусиль у галузі попередження злочинності. Всупереч усьому злочини стаються. Всі, аби додати свій внесок у формування спільного добра, повинні працювати, в міру своєї компетенції, для надання можливості засудженим спокутувати свої провини, як щодо окремих осіб, так і у відношенні до суспільства. Такий процес ґрунтується на дозріванні у відчудтті відповідальності. Нічого із цього не слід вважати утопічним. Ті, хто у змозі робити це, повинні прагнути включити зазначені цілі до системи права.
6. У зв'язку з цим, отже, ми повинні сподіватися на зміну ставлення, що веде до істотного виправлення судової системи. Це, безумовно, передбачає міцну соціальну згоду і відповідні професійні навички. Рішучий заклик такого роду надходить з численних в'язниць в усьому світі, в яких утримуються мільйони наших братів і сестер. Перш за все, вони закликають до перегляду в'язничних структур, а в деяких випадках і перегляду кримінального законодавства. Суперечливі положення у державному законодавстві щодо гідності та основних прав людини повинні бути остаточно скасовані, як і закони, які позбавляють ув'язнених на свободу віросповідання. Тюремні правила, де вони приділяють недостатню увагу до тих, хто має серйозні або невиліковні захворювання, мають бути переглянуті. Крім того, інституції, що пропонують правовий захист для незаможних, повинні далі розвиватися.
Але навіть у тих випадках, коли законодавство є задовільним, багато страждань ув'язнених походить з інших джерел. Я маю на увазі, зокрема, жалюгідний стан деяких з місць позбавлення волі, де ув'язнені змушені жити, терплячи утиски, яким вони інколи піддаються через етнічну, соціальну, економічну, сексуальну, політичну та релігійну дискримінацію. Інколи тюрми стають місцями насильства, що нагадують обставини, з яких нерідко походять самі ув’язнені. Безсумнівно, що це зводить нанівець будь-які спроби виховувати через позбавлення волі.
Людям у в'язниці також важко підтримувати регулярні контакти зі своїми сім'ями і близькими. Окрім того структури, що мають допомогати звільненим з ув'язнення в їх входженні в суспільство, часто мають серйозні недоліки.
Звернення до урядів
7. Великий Ювілей 2000 року продовжує традицію минулих Ювілейних Років. При кожній нагоді святкування Святий Рік дає можливість для Церкви і для світу зробити щось в інтересах справедливості, у світлі Євангелія. Ювілеї були стимулом для спільноти переглянути людське правосуддя мірою Божої справедливості. Тільки спокійна оцінка функціонування пенітенціарних установ, відверте визнання цілей, які суспільство має на увазі при боротьбі зі злочинністю, а також серйозна оцінка засобів, прийнятих для досягнення цих цілей, допомагали в минулому та допомагають надалі виявляти сфери для поправок, які повинні бути зроблені. Це не питання автоматичного або суто косметичного застосування акту помилування. Це не могло би вплинути на суть речей: після того, як Ювілей мине, ситуація повернеться на круги своя. Це, скорше, питання заохочування ініціатив, які закладуть міцну основу для справжнього оновлення, як звичаїв поводження так й інституцій.
У цьому сенсі ті держави й уряди, що вже цим займаються або планують провести огляд своєї пенітенціарної системи з метою приведення її у більшу відповідність до потреб людської особистості, слід заохочувати до продовження цього важливого завдання. Це включає в себе надання переваги покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі.
Для того, щоб зробити життя в ув'язненні гідним людини, важливо, більш ніж коли-небудь, чинити практичні кроки для того, щоб ув'язненим надавалася можливість працювати, щоб зберегти їх від принизливих наслідків неробства. Вони могли би бути допущені до навчального процесу, що сприяло б їх працевлаштуванню після відбуття свого терміну. Рівно ж психологічна служба, що може допомогати вирішувати проблеми особистості, не мала би обминути цю потребу. В'язниця не мала би бути досвідом зіпсуття, місцем ледачості чи навіть пороку, але, натомість, повинна бути місцем спокутування.
Зрештою, безумовно добре, якщо ув’язненим надаватиметься можливість поглибити свої відносини з Богом і брати участь у благодійних проектах та у суспільно-корисній праці. Це сприятиме прискоренню повернення їх до суспільства та зробить тюрми місцями більш терпимими.
У контексті цих пропозицій, дивлячись у майбутнє і продовжуючи традицію, розпочату моїми попередниками в Ювілейних Роках, я звертаюся з певністю до державних влад із проханням про жест помилування щодо всіх ув'язнених: скорочення терміну покарання, навіть скромне, буде для в'язнів явною ознакою чуйності до їх становища, й, безумовно, викличе позитивні відлуння в їхніх серцях та спонукає їх до жалю з приводу вчиненого зла, і приведе їх до особистого покаяння.
Прийняття компетентними органами цієї пропозиції не тільки допоможе ув'язненим дивитися у майбутнє з новою надією, але, на світанку Третього Християнського Тисячоліття, також стане промовистим знаком зростаючого в усьому світі утвердження більш щирої справедливості, оскільки вона є відкритою для звільнюючої влади любові.
На тих, хто несе відповідальність за здійснення правосуддя у суспільстві, а також на тих, хто поніс передбачені законом санкції я посилаю Боже благословення. Нехай Господь рясно пролиє Своє світло на кожного з них і наділить їх повнотою своєї небесної милості. Запевняю чоловіків і жінок, які перебувають у в'язницях в усьому світі, що я поруч з ними в дусі, я обіймаю їх усіх як братів і сестер у людській родині.
З Ватикану, 24 червня 2000 року.
***
Ювілей у в'язницях
Проповідь Його Святості Іоанна Павла II
Неділя, 9 липня 2000
Римська в'язниця «Regina Coeli».
1. «У в'язниці Я був» (Мт. 25: 36): відлуння цих слів Христа з уривку Євангелії, проголошеного кілька хвилин тому, знову повертається до нас сьогодні. Вони ставлять перед нашими духовними очима образ Христа дійсно ув'язненого. Ми можемо майже бачити Його знову у Страсний Четвер увечері у Гетсиманському саді: Він, уособлена Невинність, оточений, як злочинець, озброєним загоном від Синедріону, схоплений і поставлений перед судом Анни і Каяфи. Минають довгі годин ночі, доки Він очікує допиту в римському суді Пилата. Судовий розгляд проходить ранком Страсної П'ятниці у преторії: Ісус стоїть перед римським прокуратором, що задає Йому запитання. Над Його головою нависає вимога про смертну кару через розп’яття. Потім ми бачимо Його прив'язаним до стовпа для бичування. Тоді Він увінчаний терном ... Ecce Homo – «Ось людина». Пилат сказав ці слова, очікуючи, можливо, гуманної реакції з боку присутніх. Відповідь була: «Розіпни Його, Розіпни Його!» (Лк. 23: 21). І коли нарешті вони розв’язали його руки, то лише щоб прибити їх до хреста.
2. Дорогі брати і сестри, Ісус Христос – ув'язнений – постає перед нами, що тут зібралися. «Я був у в'язниці, і ви прийшли до Мене» (Мт 25: 36). Він просить знайти Його у вас, і у багатьох інших людях, яких торкнулися різні форми людських страждань: «Як ви зробили це одному з найменш цих братів мої, ви зробили це для мене» (Мт 25: 40). Ми могли б сказати, що ці слова містять, «програму» Ювілею у в'язницях, який ми відзначаємо сьогодні. Вони закликають нас жити ними, як їх прихильністю до гідності усіх людей, до гідності, що випливає з Божої любові до кожної людини.
Я дякую всім, хто бажає взяти участь у цьому ювілейному заході. Я висловлюю шанобливе привітання представникам влади, які беруть участь у зустрічі: міністрові юстиції, начальнику Департаменту тюремної адміністрації, директорові цієї в'язниці, начальникові загону поліції разом із офіцерами, які працюють з ним.
Перш за все я вітаю кожного з вас, в’язнів, з братньою любов’ю. Я стою перед вами як свідок Божої любови. Я приїхав до вас, аби сказати, що Бог любить вас і хоче, щоб ви слідувати шляхом відновлення і прощення, істини і справедливості. Я хотів би вислухати особисту історію кожного з Вас. Що я не можу зробити сам зможуть зробити ваші капелани, які знаходяться біля вас в ім'я Христі. Я висловлюю мої сердечні поздоровлення їм, і всім, хто виконує це саме важке завдання у всіх тюрмах Італії та в усьому світі. Я також вважаю своїм обов'язком висловити вдячність добровольцям, які працюють з капеланами, у перебуванні поміж вас з відповідними програмами. З їх допомогою тюремне життя може набути людяних рис і бути збагаченим духовним виміром, що є найбільш важливим для вашого життя. Цей аспект, що пропонуються для вільного прийняття кожного, слід вважати найважливішим елементом у кримінально-виконавчій системі, яка в більшою мірою є у відповідності з людським достоїнством.
3. Перше читання, в якому пророк Ісая описує ряд істотних рис майбутнього Месії, проливає світло на такий проект: «Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди» (Іс. 42: 2-4). У центрі цього Ювілею є Христос ув’язнений, і в той же час є Христос законодавець. Він той, хто встановлює закон, проголошує його і зміцнює його. Тим не менш Він робить це не зі зарозумілістю, але з лагідністю і любов'ю. Він зцілює, те що хворе, зміцнює те, що зранене. Де слабкий вогонь добра ще палає, він відроджує його диханням своєї любові. Він рішуче проголошує справедливість і зцілює рани бальзамом милосердя.
У тексті Ісаї ще одна серія образів відкриває перспективу життя, радості й свободи: майбутній Месія прийде та відкриє очі сліпих і виведе ув'язнених з полону (див. Іс. 42: 7). Дорогі брати і сестри, я гадаю, що особливо ці останні слова пророка знайдуть негайний, сповнений сподівань, відгук у ваших серцях.
4. Тим не менш, послання Божого Слова повинно бути прийнято у його повному сенсі. «Темниця», з якої Господь приходить звільнити нас, є перш за все, коли дух скутий ланцюгами. Гріх – в'язниця духа. У зв'язку з цим, як ми можемо забути глибокі слова Ісуса: «Поправді, поправді кажу вам, кожний, хто чинить гріх, той раб гріха» (Ів. 8: 34)? Це рабство, з якого, перш за все, Він прийшов, щоб врятувати нас. Бо він сказав: «Якщо у слові Моїм, то ви дійсно мої учні, і ви будете знати правду, і правда зробить вас вільними» (Ів. 8: 31).
Однак, слова пророка Ісаї з приводу звільнення слід розуміти у світлі всієї історії спасіння, яка завершується у Христі Спасителі, який взяв на Себе гріх світу (див. Ів 1:29). Бог піклується про цілковите звільнення людської особистості, звільнення стосується не тільки фізичних і зовнішніх умов, але, в першу чергу, звільнення серця.
5. Сподівання цього звільнення – нагадує нам Апостол Павло, у другому читанні – плекає все створіння: «Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8:22). Наш гріх порушив Божий план, і його наслідки відчуваються не тільки в житті людини, але у самому створінні. Цей космічний аспект наслідків гріха стає майже на дотик відчутним в екологічних катастрофах. Не менш тривожною є шкода, заподіяна гріхом психіці людини та й самій людській біології. Гріх руйнує. Він відводить мир від серця і викликає ланцюг страждань людських взаємин. Я уявляю собі, як часто ви можете спостерігати цю істину, коли ви задумаєтеся над вашими особистими історіями чи вислухаєте розповіді сусідів по камері.
Це достеменно те рабство, з якого Дух Божий приходить нас визволити. Він подарунок par excellence, який Христос отримав для нас, «допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними», (Рим. 8:26). Якщо ми будемо відповідати на його спонукання, він досягне повного нашого спасіння «усиновлення, визволення нашого тіла»(Рим. 8:23).
6. Таким чином, Він, Дух Ісуса Христа, має діяти у ваших серцях, дорогі брати і сестри ув'язнені. Святий Дух повинен увійти до цієї в'язниці, де зібралися ми, і в усі в'язниці світу. Христос, Син Божий, став в’язнем; Він дозволив зв'язати свої руки і потім прибити їх до хреста саме так, щоб Дух Його міг доторкнутися до серця кожної людини. Дух Христа, Ізбавителя світу, повинен дихати навіть там, де люди ув'язнені у тюрмах у відповідності з логікою все ще необхідного людського правосуддя. Покарання не може бути зведено до звичайної воздаяння, а тим більше приймати форму соціальної відплати або свого роду узаконеної помсти. Покарання і позбавлення волі мають сенс, якщо, зберігаючи при цьому вимоги справедливості та перешкоджаючи злочину, вони служать відновленню особи, пропонуючи тим, хто зробив помилку можливість обдумати і змінити своє життя, щоб бути повно реінтегровагними в суспільство.
Переклад Костянтина Пантелея
Дорогі читачі, дорогі парафіяни!
