вівторок, 15 травня 2012 р.

Церква наголошує на необхідності змін законодавства щодо утримання під вартою як запобіжного заходу.

Церква підтримує зміни кримінального та кримінально-процесуального законодавства щодо застосування утримання під вартою як запобіжного заходу. Нажаль, до вступу в силу нових законів не застосовуються можливості чинного права, щоб зменшити число в'язнів. В Україні приховуються факти тривалого перебування під вартою, що безумовно є різновидом тортур.

Серед в'язнів часті випадки, коли перебування під судом триває понад три роки. Справжнім беззаконням є, коли особа розпочинає вже шостий рік свого побуту в ув'язненні. Прокурори не реагують належним чином на це. Наприклад, взята під варту і направлена до Київського слідчого ізолятора ще в лютому 2007 року Горват Агнета Іванівна, 1969 р.н., самотня мати двох дітей, з яких одна дитина (2004 р.н.) - інвалід І групи. Судове розслідування кримінальної справи ведеться вже втретє. Вона ж позбавлена можливості захисту і сама потребує медичної операції.

Блаженний Іван Павло II у Промові в Італійській асоціації суддів колись ствердив, що слід забезпечити, щоб «судові процеси проводилися швидко: їхня надмірна тривалістьстає нестерпною для громадян і зрештою перетворюється на справжню несправедливість»*.

Лікування хворих у звичайних медичних закладах є проблематичним для багатьох наших співгромадян з огляду на його коштовність. В Україні досі не вирішено питання з обов'язковим медичним стархуванням. Що ж казати про медичні частини й лічниці пенітенціарної системи, де співвідношення кількості фельдшерів та лікарів з числом недужих на соматичні та психічні захворювання надто мале. Слідчі тюрми переповнені, а лікарі тікають з огляду на малу платню та важкі умови праці. Хворим, з огляду на недостатнє фінансування та переповнення слідчих установ, не може надаватися відповідне медичне лікування.

Покарання - міра гніву, яка відповідає характеру злочину та його небезпеки для суспільства. Часом цей гнів - одинокий спосіб обмежити поширення зла. Чому, все-таки, прояв та наслідки цього гніву іноді перевищують скоєне зло, побільшуючи відчуження та ненависть поміж людьми? Чому справедливе воздаяння за зло може переростати у справжню несправедливість. Ми з вами маємо знайти на це відповідь. Адже вона стосується не лише долі покараних за зло. Вона безпосередньо торкається життєвої постави кожного з нас. А ще, християни мають багато потрудитись, щоб змінювалася система юстиції та тюремна дійсність. Бо багато наших співгромадян могли би уникнути лихої долі.

* Іван Павло II, Промова в Італійській асоціації суддів (31 березня 2000 р.), 4: AAS 92(2000), 633.

Немає коментарів:

Дописати коментар