Служіння милосердя церковної громади Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, розпочате понад 20 років тому, має своє продовдження.

25 травня 2013 р. на запрошення о. Віталія (Котика), керівника реадаптаційного центру для жінок, що потрапили у скрутні життєві обставини, відбулася толока на подвір'ї центру. У подорожі на Чернігівщину взяи участь волонтери Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Анна Мушинська і Аліна Гарбар (служба листування), Андрій Павлюк, Наталя Кужельна, Ірина Федець й наймолодша волонтерка - Анастасія Пантелей.
 

      25 травня, субота. Чудовий сонячний ранок. Десь біля 8.30 п'ятеро волонтерів пенітенціарного душпастирства зручно вмощуються в «бусику» кольору кульбабки. В ньому нас чекають о. Костянтин Пантелей з 10-річною донечкою Настусею. Їдемо в Любеч. Зібралися на толоку в реабілітаційний центр для жінок, які потрапили у скрутні життєві обставини.

Напередодні несподівано виникає думка: «А чи не відвідати принагідно ще одну жінку, що теж недавно повернулася з місць позбавлення волі?». Наталя належить до тих жінок, які підтримували листування зі службою тюремного служіння, що з благословення о. Ігоря Онишкевича вже біля 20 років функціонує при церкві св.Миколая Чудотвоця на Асколльдовій могилі. Ділилася тривогою за долю своїх діточок, просила матеріальної підтримки для них і духовної – для себе. На відміну від тих, до кого їдемо, Наталію після звільнення очікувало родинне гніздо, матір, яка довгих 5 років зігрівала теплом своєї душі двох онучат, двох дворічних донечок Наталії. Думка щораз навязливіша, а з нею невідступно інша: чи не застанемо там свідчення ще одного морального упадку, голодних і недоглянутих дітей? «Допоможи недовірству моєму» (Мат. 9, 24) Довіряю свій намір о.Костянтину, який очолює наш похід. А чом би й ні? Трішки відхилившись від прямого курсу на Любеч, робимо непрошений візит до Наталії. З тривогою і острахом відчиняю хвіртку, бачу доглянуте обійстя, квіти... А може помилились адресою? На городі схилились дві жіночки з сапками. Невпевнено запитую, чи тут мешкає Наталія. Одна з жіночок, як виявилось, мати Наталії. Авжеж, тільки самої її нема вдома, на роботі.

А дітки гостюють у прабабусі, материної матері. Привітно розповідає нам, що Наталя відразу після повернення взялася до господарства, зробила ремонт у літній кухоньці, тепер розпочала у хаті, але ще не завершила, бо отримавши документи, влаштувалась на роботу. Мати водить нас по господі, запрошує до хати, виносить альбом випуску своїх внучок-двійнят з дитячого садка. На нас дивляться двійко усміхнених, чарівних доглянутих дівчаток... Відлягло від душі. «Страшний сон» Наталії закінчився. Настав світанок її нового життя. «...Моя душа и жизнь дальнейшая в руках Господа и ради детей есть смысл жизни. Поэтому я не хочу оступатся, я выбор сделала быть с Господом... Господь меня не бросит».

Наталя свідома, що для того, щоб цей світанок переріс у день, потрібна невтомна праця на ниві Господній. І не тільки її, а й наша також. «Ведь если я уже дома, это не говорит о том что всё нормально Пишите мне, я очень нуждаюсь в духовном наставлении». І ми маємо це усвідомити. І не покладати рук...

            Далі був Любеч, і знову зустріч. На відміну від попередньої – очікувана.

Центр "Переображення" був заснований громадою Св. Петра і Павла з міста Чернігова. У співробітництві з відповідними соціальними службами Чернігівської обласної держадміністрації в ньому надається допомога жінкам, які опинилися у важких життєвих обставинах. Служіння центру продовжуватиметься в рамках благодійної діяльності відомої організації Карітас-Україна. Нас виглядали (бо десь же ж застряли) о. Віталій (Котик), засновник і керівник центру, та незмінна помічниця у служінні - сестра Оксана (Пелех), а ще більше теперішні мешканці новоствореного реабілітаційного центру. Тетяна й Оксана вже більш, як півроку, не надивуються тим, що бачать Божий світ без гратів на вікнах, не потребують вранці і ввечері бути пораховані, як речі чи тварини у стаді. Що живуть в теплі, мають можливість усамітнитись у своїй кімнатці, затишній і чистенькій, розпочинають і завершують день молитвою в молитовній кімнаті, любовно обладнаній с. Оксаною. Ззовні непримітний будинок

всередині вражає чистотою і порядком. Інтерєр дещо нагадує готельний, щойно після євроремонту. Сяє чистотою ламінована підлога, на вікнах всюди новенькі фіранки, в кімнатах акуратно застелені ліжка. Все чекає нових мешканців, передбачена навіть кімната для матері з дитиною. Враження майже приголомшливе, бо, знаючи реальну турботу держави про людину взагалі, тут очікувалося чогось більш-менш пристосованого до тимчасового людського перебування. І маєш тобі – такі хороми!.. Для відвідувача це якось навіть піднімає планку сприйняття їх мешканців. А мешканці привітні, усміхнені, показують свою обитель, розповідають, пропонують освіжитися з дороги у душовій кімнаті, запрошують до обіду. Все, як у гостинних господарів. Молимось, обідаєм, а далі – до праці. Довкола буяє зелень, а віднедавна у це буяння втрутилася людська рука. Восени тут висадили декілька десятків фруктових саджанців, навесні відвоювали у цілини клаптик городу і засіяли-засадили його всякою городиною. Та дика природа відвойовує своє: саджанці потопають у заростях трав, довкола города – «бордюр» із дерну, викорчуваного з загосподареної ділянки. Двом жінкам впоратись з усім не під силу. Крок за кроком намагаємось разом подолати труднощі. Ближче до вечора працювати стає нестерпно. Роями, хмарами насідають комарі і мошкара. Врешті-решт здаємось і ганебно тікаємо під захист цивілізації. Освіжуємо

тіло під душем, а душу – молитвою і після вечері збираємось на такі собі «вечорниці». Обмінюємося думками, враженнями за прожитий день і не тільки. Оксана з Тетяною діляться тривогою за свою подальшу долю. Не виходять з дива, як Господь розпорядився їхнім життям. Оксана пригадує як вона «билася в істериці» коли надходив час її звільнення. За дверима колонії – світ широкий, а в ньому ні кола, ні двора. І думка, яка приходида не одному з тих, хто опинявся у подібній ситуації: «хоч знову в тюрму». Це відчути неможливо, хіба що, не доведи, Господи, пережити подібну ситуацію. Несподіваний порятунок – о. Віталій запросив до щойно відкритого реабілітаційного центру. Хто міг на таке сподіватись?! Вірую, Господи!!! Чудні діла Твої! І тепер вони

твердо вірять, що Господь не покине їх. Не чекають манни з неба, не бояться праці, але, здається, осягнули вищу мудрість, що життя, гідне людини, можливе тільки в Господі. Хочеться бачити в цьому маленьку крихточку і нашої праці, відчувати,що вона не пропала намарне. Але цього ще дуже мало. Сотні, тисячі людей потребуть інколи всього-навсього доброго слова, щоб не зломитися в тяжку хвилину, щоби на терезах їхньої долі добро переважило над злом. Прощаючись, Тетяна з Оксаною дякували нам, просили навідуватись до них, не забувати їх, бо в нашій зустрічі вони вище, ніж нашу фізичну допомогу, поцінували наше людське спілкування, нашу моральну підтримку. І в їхніх словах відчувалася щирість.

В неділю 26 травня в жіночій колонії № 44 волонтери взяли участь у Божественній Літургії Неділі про розслабленого, яку відправив о. Костянтин Пантелей. При дверях колонії зворушливо було побачити діточок, яких вивели на прогулянку з дитячого садку, що розташований в установі. Малят везли покатати на конях у міському парку. Діти в засуджеих жінок перебувають зі своїми матерями до 3 років життя, а потім, якщо для матері не настав термін звільнення, їх переводять з колонійського садка до інтернату. З нагоди візиту до колонії волонтери зустрілися з учасницями мистецького конкурсу "Переображення Господньою Любов'ю", яким було передано матеріали для творчості. Відтак відбулася екскурсія древнім Черніговом.

Лист Наталії Н., звільненої умовно-достроково

після відбування покарання в Чернігівській виправній колонії ЧВК-44

“ Слава Иисусу Христу!

Дорогой Отец Игорь!

Получила Ваше письмо вместе со справкой об освобождении. Поэтому пишу Вам уже из дому. Я никогда не думала что всё будет так сложно. Было очень много проблем по паспорту, но теперь осталось ждать месяц пока сделают. Стала на учёт сразу-же на следующий день. Пошла на биржу, а мне сказали будет паспорт приходите. Так что пока нахожусь дома с мамой и детьми, но Господь меня не бросит, ведь я молюсь каждый вечер, прошу Его чтобы Он меня ни покидал. Дети меня сразу признали, обнимали, целовали и всё спрашивают у меня «мама а ты больше не уедешь от нас? Я плачу говорю им нет мои кровинушки я приехала навсегда» Эти чувства Вам не передать один Господь знает мои волнения, переживания душевные. Очень благодарна Вам за Вашу поддержку, помощь моим детям, маме за всё время моего местонахождения. Сейчас стараюсь всё забыть как страшный сон, жить надо новой жизнью. Даст Бог  и с работой наладится всё, главное чтобы здоровье было. Я 14 января ходила с детьми в церковь помолилась и поставила свечку за Ваше здоровье и всех кто не был безразличен в судьбе моих детей. Получили посылку, огромное Вам спасибо и тем людям которые несут свою помощь тем кто нуждается в таких людях как Вы. Я даже не знаю вы святые пускай Иисус оберегает Вас и Всех Ваших окружающих от всех невзгод, Боженька здоровья даёт Вам на долгие лета. Благодаря Вашим и маминым молитвам Господь помиловал меня, и это чудо было не просто так ведь суд по УДО у меня был 19-го декабря, я ночью и утром читала молитву обращаясь к святому Николаю Чудотворцу. У нас в Чернигове я знаю есть Греко-католицкая церковь я хочу её найти и посещать её, если вам известен адрес, пожалуйста напишите мне. Ведь если я уже дома, это не говорит о том что всё нормально. Есть такие осужденные которые выходят и забывают обо всём. Но я не из того контингента, моя душа и жизнь дальнейшая в руках Господа и ради детей есть смысл жизни. Поэтому я не хочу оступаться, я выбор сделала быть с Господом ведь не зря Он мне дал такой шанс, и этот шанс я не хочу упускать. Буду всю себя отдавать в руки Господа и исполнять всё что от меня требуется. Пусть Господь помогает Вам в Ваших добрых делах, я очень рада что Вы всё же поверили мне и поддерживали меня и моих родных... по Божьей милости я вырвалась из этого ада.

Пусть Господь благословляет Вас и Ваших прихожан!

Пишите мне, я очень нуждаюсь в духовном наставлении

может есть литература для моего поучения, я буду очень рада

Сестра Наталия”                                05.04.2013 р.

Триває підготовка до проведення виставки-конкурсу "Переображення Господньою Любов'ю".

Триває підготовка до проведення виставки-конкурсу "Переображення Господньою Любов'ю". Ми хотіли би поділитися з вами про пережиті події. Процес надсилання допомоги учасникам Національного конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів доходить до завершення. Референт пенітенціарного душпастирства УГКЦ Юрій Йосифович несе основне навантаження щодо листування з в'язнями та формування бандеролей. Це копітка праця, але дуже надихаюча. Велику участь у справі пошуку й пересилання матеріалів для творчих робіт взяли волонтери Ольга Петрашик, Аліна Грабар, Ліля Стицюк, Марта Руда. Дякуємо усім вам, хто вийшов послужити поруч із нами: хтось - пожертвою, хтось - часом і працею!

Для забезпечення матеріалів поступило пожертв на суму 1335 грн. Проте витрати склали 2595,27 грн. Необхідно вчасно допомогти учасникам конкурсу фарбами, пензлями, нитками, бісером. Це дуже суттєва задача з огляду на її людяні інтонації. Прохаємо Вас допомогти компенсувати суму перевитрат - 1260,27 грн.

Картка в Приватбанку: N 4405885811621835

29 травня 2013 р. Національна спілка художників України за сприянням добродія Миколая Кіщука, заступника Голови НСХУ, передала на потреби учасників Всеукраїнського конкурсу образотворчого мистецтва в'язнів 5 наборів олійних фарб та пензлів. Щиросердно молимося за добродіїв!

Толока в центрі соціальної реадаптації.

25 - 26 травня волонтери Пенітенціарного душпастирства УГКЦ побували на Чернігівщині.
На запрошення о. Віталія Котика, керівника реадаптаційного центру для жінок, що потрапили у скрутні життєві обставини, 25 травня відбулася толока на подвір'ї центру. В неділю 26 травня в жіночій колонії № 44 волонтери взяли участь у Божественній Літургії Неділі про розслабленого, яку відправив о. Костянтин Пантелей. З нагоди візиту до колонії волонтери зустрілися з учасницями мистецького конкурсу "Переображення Господньою Любов'ю", яким було передано матеріали для творчості. Відтак відбулася екскурсія древнім Черніговом. У подіях брали участь волонтери Пенітенціарного душпастирства УГКЦ Анна Мушинська і Аліна Гарбар, Андрій Павлюк, Наталя Кужельна, Ірина Федець й наймолодша волонтерка - Анастасія Пантелей.


«Ви ж тільки не забудьте, приїжджайте до нас частіше, - просто так, відпочити, побути… Ви ж тільки приїжджайте!» - такими непідробно щирими проханнями проводжали групу волонтерів пенітенціарного служіння УГКЦ з Любеча, де знаходиться Реабілітаційний центр для жінок, які потрапили у скрутні життєві обставини. Оксана та Тетяна, теперішні жительки Центру, неохоче прощалися з гостями, до яких вже встигли звикнути за одну добу, проведену разом.

Жінки мають чітко розпланований день, життя Центру рівне і спокійне, сповнене атмосферою поваги та Божої підтримки. Саме це відчуваєш у його стінах, особливо у капличці, де кілька разів на день жінки відмолюють вервицю, просячи опіки та заступництва, дякуючи Господу за таку ласку перебування в Центрі, за людей, яких Він посилає у їхнє життя.

Затишок, чистота та порядок в приміщенні вражає. Жінки чудово справляються з веденням господарства, прекрасно готують та шиють. Опановують все нові та нові навички, які за довготривалий час ув’язнення частково були втрачені. У цьому їм допомагають духовні наставники, о. Віталій (Котик), ЧНІ, с. Оксана (Пелех), МНІ, д. Олег Шайген,  соціальний працівник та волонтери. Проте для жінок це – обмежене коло спілкування, вони потребують широкого включення до громадськості, щоб почуватися потрібними, не виключеними та соціально значущими. Тому і запрошують так щиро гостей, адже їм необхідно відчуття приналежності до спільноти, не цураймося, долучаймося до волонтерства, долаймо бар’єри відчуженості, будьмо справжніми християнам!

Центр "Переображення" був заснований громадою Св. Петра і Павла з міста Чернігова. У співробітництві з відповідними соціальними службами Чернігівської обласної держадміністрації в ньому надається допомога жінкам, які опинилися у важких життєвих обставинах. Служіння центру продовжуватиметься в рамках благодійної діяльності відомої організації Карітас-Україна.

Наталя Кужельна, м.Чернігів

 

 

Закінчився навчальний рік для неповнолітніх у Київському слідчому ізоляторі.

24.05. 2013 року у Київському слідчому ізоляторі відбулася церемонія завершення навчального року для неповнолітніх. Навчання  протягом року щодня проводять вчителі Київської вечірньої школи № 1 у чотирьох спеціалізованих класах, один з яких комп'ютерний. Табелі та дипломи про здобуття базової середньої освіти будуть видані у день захисту дітей. На церемонії вручення із випуском хлопців привітали співробітники Київського обласного управління ДПтС, учителі, вихователі і о. Костянтин Пантелей, керівник відділу УГКЦ з пенітенціарного душпастирства. В установі створені умови доброзичливого соціально-виховного та психологічного супроводу неповнолітніх правопорушників. Тепер їх близько 40 осіб. Є можливість регулярного конфідеційного спілкування зі священнослужителями.

.

Тези доповіді ієрея Костянтина на ІI Міжнародній науково-практичній конференції «Державно-конфесійна взаємодія у соціальній роботі»

ІI Міжнародна науково-практична конференція «Державно-конфесійна взаємодія у соціальній роботі»

23-24 травня 2013 р. у м. Херсон

Херсонський  державний університет.

 Соціальний вимір душпастирського служіння Церкви у пенiтенцiарних закладах

 «Покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке набуває моральної цінності спокути, коли винуватець добровільно приймає покарання.»

(Катехизм Церкви, 2266.)

Нещодавно помер ієрарх, що мав унікальний підхід до в'язнів. Свою доповідь присвячую пам'яті спочилого Архиєрея Миколая Сімкайла, що в імені Синоду УГКЦ координував розвиток стратегії соціального служіння нашої церкви.
 

В УГКЦ 2013 рік проголошено Роком Соціального служіння (Дияконії). Співпраця Церкви і держави будується на перетині двох важливих понять, які є синонімічними! І - Літургія (грец. λειτουργία — «служіння», «народна, спільна справа»). ІІ - Республіка (від лат. res publica — справа народу, спільноти). Служіння священиків і волонтерів у тюрмах відбувається на засадах соціального партнерства Церкви і держави. Кримінальні злочини стаються через причини, закорінені у суспільному житті людей. Але, передусім, усякий злочин − гріх та брак моральної взаємовідповідальності. У світі понад 10 млн. в’язнів. Україна на 11 місці за абсолютною кількістю позбавлених волі у світі та на 2 місці в Європі. Місія Церкви щодо в’язнів має на меті впливати на найбільші глибини людської особистості у пошуках насичення живої віри та щирого покаяння, впорядкованого життя та особистої зустрічі з Богом.

Для нас є спонукою і прикладом вчинок Вселенського Архиєрея. У пригороді Риму Папа відвідав римську в’язницю Casal del Marmo, де відбувають покарання малолітні порушники закону. 28 березня 2013 року у перший тиждень понтифікату Святіший Отець Франциск відправив Літургію Великого Четверга разом з ув’язненими неповнолітніми.

В’язниця  - місце відчуження

• Позбавлення волі – міра гніву, що ставить працівників пенітенціарних установ у конфронтацію із засудженими.

• Реадаптація покараної за злочин особи – неможлива в обставинах відчуження соціуму.

• Церква допомагає суспільству подолати відчуження. Справедливість і милосердя – основа виправлення особи.

• Душпастирство у в'язниці несе завжди персональний характер.

Місія церкви у в’язниці

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»

(До євреїв 13:3)

• Тюремні капелани здійснюють материнську опіку Церкви над її позбавленими волі дітьми.

• Голосять Євангеліє для тих, хто шукає Бога.

• Координують служіння милосердя.

 

Релігійна опіка в установах позбавлення волі  має потрійну мету:

1 - суто релігійне служіння,

2 − соціальне, 

3 − правове.

Українська Міжконфесійна Християнська Місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» обєднує 12 Церков. Саме в’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. Воно здійснюється в атмосфері братнього співслужіння з представниками християнських Церков і деномінацій. Кожна церква Місії служить своїм, характерним їй даром.

Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ опікується персоналом ДПтС, приносить в’язням  дотик Христа, звіщає Євангеліє пригніченим, дбає про освячення душ, уділяє Святі Тайни, будує каплиці і храми, підтримує дітей в’язнів, веде службу листування, проводить реколекції, переймає досвід через участь у міжконфесійній співпраці, належить до міжнародного капеланського грона. 

Образотворче мистецтво – універсальний спосіб спілкування. Триває підготовка до проведення у серпні 2013 року конкурсу образотворчого мистецтва в’язнів «Переображення Господньою Любов’ю». Атмосфера цього конкурсу дуже відкрита і створює умови для спілкування з учасниками у процесі підготовки, під час експозицій та після події. Через образотворче мистецтво відбувається найбільш людяний діалог та широке залучення усіх нас як членів громадянського суспільства для подолання мурів відчуження і для глибокого порозуміння. Ми матимемо можливість побачити картини. Наші відгуки потраплять до авторів. Такі події здатні змінити суспільство на краще, починаючи від нас самих.

Мета виставки – посприяти кращій суспільній комунікації та процесу реінтеграції наших співгромадян, що опинилися у місцях позбавлення волі, а також при цій нагоді познайомити широкий загал із плодами співробітництва Церкви з Державною пенітенціарною службою України у справі їхнього повернення до суспільства.

 

У Херсоні відбулася ІI Міжнародна науково-практична конференція «Державно-конфесійна взаємодія у соціальній роботі».

23 травня 2013 року на базі  Херсонського  державного університету відбулася ІI Міжнародна науково-практична конференція «Державно-конфесійна взаємодія у соціальній роботі».  Серед організаторів конференції виступили: Міністерство соціальної політики  України, Херсонський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Міністерство освіти і науки молоді і спорту України, Херсонський державний університет, Відділ благодійності і соціального служіння Херсонської єпархії Української Православної Церкви, Всеукраїнська громадська організації «Ліга соціальних працівників України». У доповідях та дискусіях конференції взяв участь о. Костянтин Пантелей, керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

Працювали наступні тематичні напрямки конференції: Форми державно-конфесійної взаємодії у соціальній роботі. Розвиток соціального служіння; сучасні тенденції розвитку церковної соціальної роботи в Україні; розвиток партнерства  та інноваційні форми соціальної роботи з дітьми та підлітками; розвиток партнерства  та інноваційні форми соціальної роботи з сім’ями та особами, які опинилися в складних життєвих ситуаціях; розвиток партнерства  та інноваційні форми соціальної роботи з профілактики негативних проявів у молодіжному середовищі; пенітенціарна  система: досвід співпраці, перспективи надання соціальних послуг; паліативна допомога: специфіка надання послуг на регіональному рівні.

 

Про досвід служіння Української Греко-Католицької Церкви у пенітенціарній сфері розповів ієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України. Він представив доповідь на тему «Соціальний вимір душпастирського служіння Церкви у пенiтенцiарних закладах». Серед іншого він сказав про служіння священиків і волонтерів у тюрмах на засадах соціального партнерства Церкви і держави. Зокрема й про заходи в рамках Року Соціального служіння (Дияконії). Також він широко торкнувся духовного виміру пенітенціарного служіння, який неможливо забезпечити без участі усіх церков і деномінацій, що служать кожна своїм даром, своєю харизмою.

«Співпраця Церкви і держави будується на перетині двох важливих понять, які є

 синонімічними! І - Літургія (грец. λειτουργία — «служіння», «народна, спільна справа»). ІІ - Республіка (від лат. res publica — справа народу, спільноти). - наголосив о. Костянтин, - у світі понад 10 млн. в’язнів. Україна на 11 місці за абсолютною кількістю позбавлених волі у світі та на 2 місці в Європі. Місія Церкви щодо в’язнів має на меті впливати на найбільші глибини людської особистості для її щирого покаяння, впорядкованого життя та особистої зустрічі з Богом».  На думку доповідача, ічснує необхідність ширшої участі суспільства у пенітенціарному служінні, а реформування кримінального правосуддя має зосередитися на радикальному зменшенні застосування ув'язнення як міри покарання, застосуванні надолуження, медіації та примирення.  На кінець о. Костянтин розповів про підготовку до проведення конкурсу образотворчого мистецтва в’язнів «Переображення Господньою Любов’ю» та про особливу роль мистецтва у процесі суспільного порозуміння.


Тези доповіді ієрея Костянтина на конференції.

В рамках секційних засідань було проведено також презентацію книги «Служити в’язням». Від імені колективу авторів о. Костянтин подарував примірники книги до бібліотеки державного університету та присутнім на засіданні секції священослужителям, соціальним працівникам, а також службовцям Херсонського обласного управління ДПтС.

На запрошення протоієрея Сергія Дмитрієва, Голови Відділу благодійності і соціального служіння Херсонської єпархії УПЦ, о. Костянтин ознайомився з програмами соціальної реадаптації для узалежнених та безхатченків, відвідав  каплицю при лікарні. Разом священики побували в обласному управлінні Державної пенітенціарної служби , на місцевому телебаченні та відвідали меморіал Джона Говарда, натхненника пенітенціарної ідеї, філантропа, що служив свого часу і помер в Україні, був похований у Херсоні 1790 року.

 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ.

 

 

 

 

Помер ієрарх, що мав унікальний підхід до в'язнів. Вічна пам'ять владиці Миколаю.

З глибоким сумом повідомляємо, що 21 травня внаслідок раптового погіршення стану здоров’я зупинилося серце Кир Миколая Сімкайла, Правлячого Архієрея Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Цей дбайливий душпастир не полишав без Божого слова проповіді й опіки наших співгромадян, що відбували кримінальні покарання у Коломийській виправній колонії. Щороку духовенство під проводом владики разом з представниками громадськості брали участь у зустрічах із засудженими, а також змагалися разом на спортивному майданчику. Єпископ Миколай мав унікальний підхід до в'язнів, як батько до дітей. Він привчав і місцеву владу, і пенітенціарних службовців не нехтувати тими, хто оступився, а в усьому виявляти пошану їхньої людської гідності. В цьому владика вбачав основу змін їхнього життя. 

Вічная пам’ять мужньому Архиєреєві Миколаю!

Життєпис Преосвященного Владики Кир Миколи Сімкайла

Преосвященний Владика Кир Микола Сімкайло, син Михайла та Анни, народився 21 листопада 1952 року в м.Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році батьки повернулися в Україну, і Владика Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив в 1967 році.

У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як “син націоналістів” не міг поступити).
Родина Сімкайлів була близько знайомою з Єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), Владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.
15 травня 1974 р. в с.Підпечари під час Божественної Літургії Владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив по станицях УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Тайни.
У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з Владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року.
16 червня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.
28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим Катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.
20 лютого 1990 року Грамотою Владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації „Карітас”. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991-1995 років закінчив Теологічно-катехитичний духовний інститут.
Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, мітрою, грамотою і медаллю Вселенського Архієрея Івана Павла II „Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архієрея”, почесними грамотами та відзнаками.
2 червня 2005 року номінований Єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ.
Єпископська хіротонія Владики Миколи Сімкайла відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих первоверховних апостолів Петра і Павла, в Катедральному соборі Святого Воскресіння м.Івано-Франківська.
Введення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії Владики Миколи Сімкайла відбулося 13 липня 2005 року, на празник Собору святих апостолів.
Прес-служба єпархії

Спортивно-духовне свято «Козацький гарт» у Бережанській виховній колонії.

      

10 травня 2013 року у Бережанській виховній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області відбулося спортивно-духовне свято « Козацький гарт – 2013 » , який було  організовано при сприянні  молодіжної спільноти « Небесний Єрусалим» церкви Пресвятої Тройці м.Бережани. Після здійсненої  спільної молитви розпочались спортивні змагання. Команду вихованців колонії  представив старший вихователь старший лейтенант внутрішньої служби Андрій Миколайович Атаманчук, а команду учнівсько-студенської молоді м.Бережани «Козаки» представила Ольга Іванівна Хрептак, яка одночасно являється працівницею Бережанського районного центру соціальних служб для сім?ї, дітей та молоді. Програма змагань була складена представникамимолодіжної спільноти «Небесний Єрусалим» церкви Пресвятої Тройці м.Бережани. Команди змагалися у вправах із скакалкою, обручем, підтягувались на поперечині,  віджималися  в упорі лежачи від землі, кидали 16-ти кілограмові гирі, були естафетні змагання, конкурси: хто швидше  з`їсть лимон, вареники і тд. Досить напружено проходила гра у міні-футболу між цими суперниками. Звичайно глядачі підтримували оплесками кожен свою команду. По завершенні змагань вихованці колонії та представники учнівсько-студенської молоді м.Бережани ділилися своїми враженнями від змагань, спілкувалися між собою.

         Звичайно, були переможці в окремих конкурсах і були переможені. З приємністю хочеться сказати, що у загальнокомандному заліку збірна команда вихованців Бережанської виховної колонії уже в котрий раз доказала своїм ровесникам, що у м.Бережани їй не має рівних, як у спортивних  так і в інтелектуальних змаганнях. 

         Зустріч затягнулась і вийшла за межі відведеного часу, але ніхто не жалкував. Цілком зрозуміло, що спортивні змагання, живе спілкування молодих людей  принесло обом сторонам не лише моральне задоволення, але й нові знання, свіжу інформацію, усвідомлення власної відповідальності не лише за своє майбутнє, але й майбутнє нашої держави. Ми переконані, що саме таким чином, спільно з громадськістю та релігійними конфесіями, заселяючи в душі так потрібну зараз духовність та моральність,  через спілкування, доброту, розуміння, - зможемо допомогти цим молодим хлопцям повернутися у суспільство.

Євген Васильович Рубінець

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ було представлено у Києві на Міжнародній конференції "Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна".

Співробітники Відділу Патріаршої курії УГКЦ взяли участь у Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна», яка відбувалася 15 - 16 травня 2013 року в Центральному будинку офіцерів. Організатором міжнародної зустрічі виступило Всеукраїнське міжконфесійне релігійне військово-християнське братство. Керівник відділу душпастирства о. Костянтин Пантелей та референт Юрій Йосифович 16 травня приєдналися до роботи секції конференції під назвою «Тюремне капеланське служіння, його досвід і соціальна роль в Україні». У цьому засіданні брали участь члени правління Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”, Мартін Фабер з Німеччини, член комітету управління Європейської секції Міжнародної асоціації тюремного капеланства (IPCA), представники Всеукраїнської профспілки працівників пенітенціарної служби та Управління ДПтС у Києві та Київській області.

Мартін Фебер розповів про дійсність щоденного служіння німецького капелана у в'язниці посиленого режиму безпеки та про особливості законів федеральних земель, щодо практики служіння католицьких і протестантських душпастирів. Капелан в Німеччині має широке коло повноважень і можливостей, проте мусить балансувати поміж обов'язками перед керівництвом тюрем та довірою в'язнів. Уряд утримує капелана гідним гонораром, але робить це не напряму, а через церкву, до якої належить душпастир.

Юрій Решетніков,  докторант Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат філософських наук, проаналізував стан законодавства, щодо забезпечення релігійних свобод в пенітенціарній сфері, роль християнських церков в оздоровленні українського суспільства через реабілітаційні програми для колишніх в'язнів. Він відмітив унікальність міжконфесійного порозуміння в Україні та переваги українського варіанту розвитку соціального служіння церков у в'язницях.

Сергій Стретович, заступник начальника управління ДПтС України в м. Києві і Київській області з соціально-виховної та психологічної роботи підполковник внутрішньої служби, розповів про  програми соціальної реабілітації засуджених, які втілюються в установі-моделі у Білоцерківській ВК№35. Він представив існуючі нині форми взаємодії пенітенціарної служби з церквами і деномінаціями для соціально-виховної праці із засудженими.

Олег Андрієнко, Голова Всеукраїнської профспілки персоналу органів та установ пенітенціарної служби, член колегії ДПтС та Громадської Ради при ДПтС, зупинився на напрямках співпраці церков і персоналу Державної пенітенціарної служби України. Пенітенціарні служачі - люди з особливою потребою духовної опіки, - підкреслив він.

Ілля Пахомов, старший викладач циклу психолого-педагогічних дисциплін Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Кримінально-виконавчої служби України, майор внутрішньої служби,  представив соціологічне дослідження «Тюремне капеланство очима православних засуджених», логіка якого виразно відокремлювала на головну роль майбутнього капеланства в Україні духовенство УПЦ. 

Проблемні питання у взаємовідносинах  між персоналом та спецконтингентом - представила Тамара Кушнирова, доцент кафедри прикладної педагогіки та роботи з персоналом Національної академії внутрішніх справ, кандидат психологічних наук. Нею було наголошено на залишковому принципі фінансування та соціальних гарантій працівникам пенітенціарної сфери, важкі умови служби, які спричиняють професійну деформацію та вигорання.

Пастор Леонід Сметанин, викладач Київської богословської академії керівник тюремної місії «Промінь Світла» при ВСЦ ЄХБ України, благовісник, практик тюремного служіння  представив доповідь «Тюремне капеланське служіння, його досвід і соціальна роль в Україні». Він відмітив роль святкування 1000-літнього ювілею Хрещення Русі-України у відродженні пастирської опіки в'язнями. Умови для пастирської праці, на думку доповідача, тоді були більш сприятливі. Він висловився за якнайскорше впровадження капеланства на законодавчому рівні.

Керівник секції протоієрей Віктор Яценко, Голова правління Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», Голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах пастирської опіки пенітенціарної системи, повідомив про зусилля УПЦ щодо законодавчих ініціатив для введення терміну капеланство та для зняття перешкод релігійної опіки у слідчих ізоляторах. Зокрема йшлося про подальший розвиток законопроекту відомого депутата Володимира Олійника Про внесення законодавчих актів України щодо забезпечення заарештованих осіб на медичну допомогу та віросповідання № 9206 від 22 вересня 2011 року.

Юрій Васильчук, виконавчий директор Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі», ствердив, що існуюча нині модель участі християнських церков у пастирській опіці в'язнями може бути суттєво погіршена з введенням капеланства і наданням переваги лише одній конфесії. Він скритикував зусилля щодо встановлення європейської моделі капеланства, зокрема і принцип утримання капелана від уряду, оскільки це цілком може змінити ставлення засуджених до тюремного священика, а його працю перетворити на справжній формалізм.
 

Про досвід соціального служіння Української Греко-Католицької Церкви у пенітенціарній сфері розповів ієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України. Він представив соціальну доктрину Католицької Церкви щодо причин  кримінальної злочинності та заходів її обмеження, пенітенціарного служіння та реабілітації в'язнів. Основна думка доповіді була про необхідність участі суспільства у пенітенціарному служінні та наголос на радикальному зменшенні застосування ув'язнення як міри покарання, про духовний вимір пенітенціарного служіння, який неможливо забезпечити без участі усіх церков і деномінацій, що служать кожна своїм даром, своєю харизмою. На кінець о. Костянтин розповів про підготовку до проведення конкурсу образотворчого мистецтва в’язнів «Переображення Господньою Любов’ю» та про особливу роль мистецтва у процесі соціального порозуміння.

Завершила зустріч доповідь протоієрея Павла Основенка, Голови відділу по духовному вихованню в місцях позбавлення Української Православної Церкви - Київський Патріархат «Практичні аспекти організації духовного окормлення персоналу та спеціального контингенту пенітенціарних установ».

Підсумовуючи зустріч, присутні погодилися про необхідність поступового формування пропозицій щодо майбутнього пастирської опіки в пенітенціарних установах, щоб здійснити шанс України на втілення усіх переваг і досягнень, які має християнське служіння у в'язницях.

Інформація про служіння в'язничних капеланів УГКЦ.

«Терпеливістю і милосердям!»

«Cum patientia et misericordia!»

Відродження душпастирства УГКЦ у пенітенціарних установах України розпочалося 1991 року, у часі її легалізації після років підпілля. Після перенесення 2005 року осідку глави УГКЦ до Києва блаженніший Любомир Гузар створив при Патріаршій Курії УГКЦ Департамент душпастирства у силових структурах України під керівництвом преосвященнішого Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовківського. За координацію служіння УГКЦ у виправних колоніях та в’язницях відповідає Відділ душпастирства у пенітенціарній системі України. Сьогодні душпастирська опіка проводяться регулярно в пенітенціарних установах № 3, 13, 27, 30, 40, 41, 44, 47, 48, 50, 55, 57, 63, 85, 110, 112, 120, 124, у виправних центрах № 118, 128, 135 у дев'яти слідчих ізоляторах та в трьох колоніях для неповнолітніх України. Інші 6 установ наші священики мають можливість відвідувати тільки принагідно. Кожна з 12 єпархій на території України має головного капелана. Участь у служінні беруть священики, семінаристи, монахи й миряни – всього понад 200 осіб. Серед них – 41 священики-капелани. Більшість з них отримали сертифікати про засвоєння базового рівня компетентності для праці у пенітенціарних установах. Багато активних волонтерів є студентами або фаховими богословами, психологами, юристами, соціальними працівниками та педагогами.

Сучасний стан кримінально-виконавчої системи відзеркалює процеси, що переживає суспільство.

Головними напрямками служіння капеланів є проповідь, катехизація, уділення Св. Тайн, сприяння у підтримці зв'язків із родиною, навчання, священиків і волонтерів основам місії Церкви у тюрмах. Неділя про Блудного Сина, за два тижні до Великого Посту, є проголошеною у Церкві Днем особливої пастирської турботи й молитви за в’язнів.

2001 року УГКЦ стала співзасновницею й учасницею Української міжконфесійної християнської місії “Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі”. Місія об’єднує 12 християнських Церков і деномінацій. Ця організація представляє Україну в Міжнародній асоціації тюремного служіння (PFI). Від 2003 року УГКЦ є учасницею, на правах спостерігача, а з 2007-го – дійсним членом Міжнародної католицької комісії душпастирської опіки в тюрмах (ІССРРС), яка діє під керівництвом Конгрегації в справах духовенства, у співпраці з Папською радою “Справедливість і мир” та має статус спеціального консультанта ООН.

2007 року у співпраці з фахівцями Державної пенітенціарної служби України УГКЦ започаткувала програму, що лягла в основу навчання капеланів Церков-учасниць Місії тюремного служіння. 2008 року відбулося Перше паломництво Державної пенітенціарної служби України до Зарваниці за участю представників 7 Церков-учасниць Місії. Традицією стало щорічне всеукраїнське паломництво для працівників пенітенціарної системи України під гаслом «Справедливість, віра, милосердя!» до Свято-Успенської Унівської Лаври. Воно відбувається на Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, 26 - 27 вересня.

У співпраці з Державною пенітенціарною службою УГКЦ посприяло участі праць образотворчого мистецтва в’язнів у міжнародних мистецьких конкурсах у Відні (червень 2009) та у Берліні (грудень 2009, грудень 2011).

2009 року у Києві з ініціативи УГКЦ було проведено Міжнародну конференцію «Юридичний вимір пенітенціарного служіння», в якій брали участь чільні представники Міжнародної католицької комісії в’язничного душпастирства (ІССРРС) та Міжнародної асоціації тюремного служіння (PFI). 2011 року, УГКЦ за співучастю церков-учасниць міжконфесійної християнської місії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зініціювала проведення круглого столу в УКРІНФОРМІ «Реалізація релігійних прав засуджених до позбавлення волі та осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення. Вплив духовно-морального фактора на виправлення засуджених». Таким чином розпочалася праця з розробки концепції пенітенціарного душпастирства у в'язничній системі України.

Зустріч Європейської ради ICCPPC з українськими капеланами відбулась у Львові у січні 2012 року, що засвідчило зростаючу увагу міжнародної спільноти до системи правосуддя та попередження злочинності в Україні.

29 травня 2012 року вперше в стінах Верховної Ради України обговорювалася проблема систематичної духовної опіки в'язнями. Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у співпраці з Асоціацією Українських Правників та Українською міжконфесійною християнською місією "Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі", провів «круглий стіл» на тему: «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики». Найактивнішу участь у підготовці цієї події взяло Пенітенціарне душпастирство УГКЦ. Як наслідок цієї зустрічі триває розробка й обговорення проекту Положення про здійснення релігійної опіки в установах Державної пенітенціарної служби України.

12 грудня 2012 року Глава Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Святослав і Голова Державної пенітенціарної служби України генерал-лейтенант внутрішньої служби Олександр Лісіцков підписали Угоду про співробітництво. Угода є віддзеркаленням розвитку співпраці, передбаченої попереднім документом, підписаним Блаженнішим Любомиром 2007 року. Текст Угоди не лише підсумував структурні зміни, що сталися за останні 5 років, але також зробив наголос на опіку персоналу ДПтС України та членів їх сімей, слухачів навчальних закладів ДПтС України, засуджених та осіб, узятих під варту.

26 грудня 2012 року відбулася презентація першого підручника, що подає фахові орієнтири священикам і волонтерам для душпастирства у пенiтенцiарних закладах «Служити в’язням». Вона є плодом багатолітньої співпраці з пенітенціарною службою та містить важливі документи Церкви стосовно цього прекрасного служіння.

Пенітенціарне душпастирство Української Греко-Католицької Церкви спільно з БФ «Карітас-Київ» у співпраці з Державною пенітенціарною службою України проводить у серпні 2013 року Всеукраїнську виставку-конкурс мистецьких робіт в'язнів «Переображення Господньою Любов’ю».  

Контакт:

преосвященніший Михаїл (Колтун),
єпископ Сокальсько-Жовківський,
керівник Департаменту УГКЦ
з душпастирства у силових структурах України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
e-mail: sokaleparchy@zhovkva.lviv.ua

ієрей Костянтин Пантелей,
керівник Відділу Курії УГКЦ з душпастирства
у пенітенціарній системі України
а/с В-125 Київ-1, 01001
тел./факс 044 279-19-20
Тел. 098 422-9-221
e-mail: panteley@ukr.net