Шукати в цьому блозі

вівторок, 29 листопада 2011 р.

Хрещення в колонії.

Монастир знаходиться всередині периметра виховної колонії.
Так часто приймаєш усе, як належне. І тільки тоді, коли є з чим порівняти, починаєш аналізувати, цінувати, дякувати…

У нашому невеличкому містечку є на що подивитись – все-таки Бережани -  історично-архітектурний заповідник. Але ні повз чиє око не зможе проминути установа за колючим дротом - Бережанська виховна колонія. Здавалося, що тут такого? Хіба мало таких закладів по всій Україні? А місце зовсім не звичайне. На території цієї установи знаходиться давній монастир і церква оо. Бернардинів. Так, храм за колючим дротом.
Гадаю собі, що випадкових речей в цьому світі не буває. Скільки духовних перемін відбулось, скільки молитов було занесено до Бога, скільки молодих людей стало на добру дорогу завдяки цьому святому місцю. І хоча двері храму відкриваються згідно режиму, він ніколи не стоїть пусткою. Звичайні люди і хлопці стоять поруч. Кожен прийшов своєю дорогою до Бога.

Вихованці на Св. Літургії разом з вірянами.
І вже зовсім не дивина, що так багато вихованців приступають до Святого Причастя під час Літургії. Хоча багато з них і уявлення не мали, що це, поки сюди не потрапили. А їхня прилюдна сповідь в часі хресної дороги! Коли чуєш слова щирого розкаяння і бачиш сльози жалю на очах, сам плачеш. Але плачеш над своїми падіннями, над своїми помилками. І в цей момент усі ми рівні, і немає кращих чи гірших. А які листи вони пишуть до Святого Миколая. Дорослі хлопці – а дитячі прохання, дитячі мрії, які так і не здійснились…


Сестра Христина, СНДМ, капелан для вихованців.
І сьогодні, 13 листопада знову хрестини. Церква переповнена. Йде відправа, співає хор. А коли до дверей храму підводять двох хлопців, і вони самі, а не хресні батьки, промовляють слова за священиком, залишитись спокійним не вдається нікому. Атмосфера дуже урочиста, зворушлива і, водночас, спокійна. Дивишся і розумієш, що відбувається чудо – народження нової людини, життя якої починається з чистого листа. І вже не так важливо, що починається воно в ув`язненні. Важливою є надія, яку так ясно видно в очах двох юнаків  - Руслана та Володі, і їхня віра в те, що все ще може бути інакше. Як багато вони сьогодні отримали – нове ім`я, Ангела-Охоронця, хресних батьків, прилучення до церкви!!!

Капелан о. Михайло Бугай уділяє Св. Миропомазання.
Їх крок був виваженим, обдуманим. Вони ретельно готувались до цієї події в своєму житті. Так хочеться вірити, що це для них стане новою відправною точкою. Що негативний досвід перебування у виправному закладі буде єдиним у житті, але одночасно приправлений приємними спогадами про стіни храму, в якому вони знайшли себе, знайшли Бога. Бо немає поганого, в якому не можна було б знайти чогось хорошого.

„Ти – мій син, моя дочка, тебе я собі вподобав!” (Мт. 3, 16-17).

Ксенія Ковалик

Немає коментарів:

Дописати коментар