Шукати в цьому блозі

середу, 31 липня 2019 р.

Розпочинаємо щорічну доброчинну акцію: «Кошик в'язням на Спаса - 2019»

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»
(До євреїв 13:3)


Розпочинаємо підготовку до щорічної акції «Кошик в'язням на Спаса - 2019»! Необхідно зібрати 125 літрів меду та 270 кг. плодів  для 430 в'язнів: серед них 110 - неповнолітні, 120 - жінки, 80 - чоловіки, 120 - хворі у медчастині Київського слідчого ізолятора та у міжобласній лікарні пенітенціарної системи у БВК 85.  

Милосердя до ув’язнених має в собі переображаючу та зцілюючу силу!

Пожертвуйте мед у пластиковій упаковці (200, 500, 1000 мл.). Його можна передати настоятелям київських парохій УГКЦ, вказавши призначення для акції. Можливо також переказати кошти за реквізитами нижче:



Для переказів у мережі Приватбанк картка N 5168742229515758:

Призначення: 

доброчинний переказ для акції 
«Кошик в'язням на Спаса - 2019».

Звіт з проведення акції «Спасівський кошик в’язням» - 25 серпня.

Для інформації про опіку в інших єпархіальних службах в'язням на території України контактуйте, як подано нижче...

священик Костянтин Пантелей
e-mail: 
panteley@ukr.net
моб.: (098) 422 92 21

середу, 17 липня 2019 р.

Монахи й волонтери з м. Ковеля провели "Козацький гарт 2019" для вихованців колонії

16 липня 2019 року на майданчику Державної Установи «Ковельська виховна колонія» відбулося свято лицарства, свято духу в національно-патріотичних традиціях – «Козацький гарт». У підготовці цієї традиційної події взяли участь монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя, настоятелі ковельського храму Блаженного Миколая Чарнецького, що регулярно опікуються юнаками колонії, а також волонтери з громадських організацій у м. Ковелі.


Захід відбувся за участі ієромонаха Михайла Гасяка та брата Тараса Полулященка, ЧНІ, Ковельського Монастиря блаженного Миколая Чарнецького УГКЦ, Голови Молодіжного фонду «Наше майбутнє» Сергія Дружиновича й Голови Волинської Федерації Українського Рукопашу Гопак Дмитра Ткачука.

З вітальним словом до вихованців звернувся заступник начальника установи, підполковник внутрішньої служби, начальник відділу соціально-виховної роботи Юрій Філаретов.

У ході насичених змагань юнаки мали змогу спробувати свої сили в цікавих естафетах, тренувати витримку в спарингах, вдосконалювати вміння застосовувати різноманітний спортивний інвентар (м’ячі, палиці, тощо). Такі необхідні навички роботи в команді вихованці повною мірою продемонстрували в перетягуванні канату.

Традиційно, по завершенні змагань організатори вручили командам переможцям грамоти та подарунки спортивний інвентар (футбольні, волейбольні і баскетбольні мʼячі, набори для бадмінтону, а також настільного тенісу), придбаний коштом щорічної доброчинної збірки.

У суддівстві брали участь і працівники виховної колонії. Цьогорічний «Козацький гарт» став справжнім спортивним святом, подарувавши масу позитивних вражень та енергії.

З ініціативи Пенітенціарного душпастирства УГКЦ традиція проведення "Козацького гарту" зародилася у Прилуцькій виховній колонії влітку 2008 року й відтоді поширилася на підліткові виховні установи у містах Самборі, Бережанах і Кременчуку. У Ковельській виховній колонії таке свято було організовано втретє. Головний задум організаторів змагань - перемога над кримінальними звичаями та плекання духовних і моральних традицій українського козацтва. 

Дякуємо жертводавцям і волонтерам, а також керівництву Ковельської ВК, які радо посприяли проведенню свята. Хлопці отримали багато позитивних емоцій.

Світлини прес-служби Ковельської виховної колонії

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

четвер, 11 липня 2019 р.

10 липня 2019 року, під час ХХV засідання робочої групи Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Міністерства юстиції щодо реформування пенітенціарної системи, священик Костянтин Пантелей – заступник Голови Душпастирської ради при Міністерстві юстиції, презентував видання збірників матеріалів конференцій:
а) «Приклади правового врегулювання душпастирського служіння у пенітенціарній системі в країнах Європи». 
б) «Партнерство релігійних організацій у супроводі суб’єктів пробації та у реінтеграції в’язнів»






пʼятницю, 5 липня 2019 р.

РЕЗОЛЮЦІЯ 1-ї Національної конференції з питань пенітенціарної пробації



Ми, учасники 1-ї Національної конференції з питань пенітенціарної пробації, обговоривши сучасний стан реалізації пенітенціарної пробації й ресоціалізації осіб, які відбувають кримінальні покарання, а також проблеми забезпечення прав уразливих категорій засуджених як у період відбування покарання, так і після звільнення;
усвідомлюючи важливу роль ресоціалізації осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, для профілактики рецидивної злочинності та забезпечення безпеки суспільства,
враховуючи, що покарання у вигляді позбавлення волі залишається одним із найбільш поширених видів покарань;
зважаючи високий рівень постпенітенціарного рецидиву, і, таким чином, низьку ефективність покарання у виді позбавлення волі;
розуміючи, що в Україні дотепер не склалася послідовна політика і комплексна система соціально-реабілітаційної роботи з людьми, що звільняються з установ виконання покарань, зокрема тих, які відносяться до уразливих категорій через хворобу;
враховуючи негативні соціально-психологічні наслідки позбавлення волі, наростання розриву між вільними людьми і засудженими до тривалих строків покарання, втрати останніми навичок самостійного прийняття рішень і соціальної відповідальності;
вважаючи, що сама по собі позитивна поведінка засудженого в штучному середовищі виправного закладу не гарантує, що після звільнення вона залишиться соціально позитивною і не виникне небезпеки вчинення нового злочину;
звертаючи увагу на слабкість міжвідомчої взаємодії при вирішенні соціальних проблем засуджених та осіб, які звільняються з місць позбавлення волі; відсутність єдиної державної політики їхньої реабілітації та ресоціалізації.
Вважаємо необхідним констатувати таке:
1. Належна ресоціалізаційна робота із засудженими та максимальне забезпечення їх прав і законних інтересів є одним з важливих чинників профілактики рецидивної злочинності. Однак, незважаючи на це, в Україні доступ засуджених до ресоціалізаційних програм і допомога в соціальній адаптації є значно обмеженими. Серед причин такої ситуації не лише складний економічний стан в державі, а й недосконалість чинного законодавства, що не дозволяє розширити спектр надаваних послуг і створити гнучку й ефективну систему роботи з засудженими.
2. Розробка ефективного механізму пенітенціарної пробації забезпечить сталість соціальних послуг для засуджених та звільнених, а також вплине на зниження рівня соціально небезпечних хвороб (ВІЛ, ТБ, вірусні гепатити) в умовах переходу від донорського фінансування до фінансування за рахунок бюджетних коштів.
3.             Назріла потреба в розробці нової «Концепції соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі» на найближчу перспективу - на 2020-2022 роки та План її реалізації з урахуванням кращих національних та міжнародних практик.
4.   Робота з засудженими в період відбування покарання та їх підготовка засуджених повинні включати формування необхідних життєвих компетенцій
(постійних й соціальних), що допоможуть адаптуватися в с суспільстві та на ринку пгацҐособшвого значення це набуває стосовно засуджених уразливих категорій: осіб які маГ наркотичну залежність, хворих на ВІЛ-інфскцію, ТБ та ш„ оск.льки вони потребують більшої уваги та підтримки у вирішенні наявних проблем.
5 Необхідно поглибити підготовку персоналу органів і установ виконання покарань з метою підвищення їх співробітництва з учбовими закладами, НУО та підтримки мотивації засуджених активно брати участь у різних ресощалізаціиних програмах, формувати необхідні для самостійного життя навички. Особливу увагу слід приділяти роботі з вразливими категоріями засуджених, а також особам, які
відбувають тривалі строки покарання.
6.     Державна кримінально-виконавча служба України та пробація неспроможні самостійно надавати засудженим і звільненим широкий спектр соціальних послуг, що зумовлено рядом факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру. У такій ситуації необхідно запровадити обов'язкове залучення до процесу підготовки та сприяння в соціальній адаптації представників неурядових організацій, із одночасним забезпеченням роботи з уразливими категоріями осіб з числа звільнених на основі закупівлі соціальних та медичних послуг за кошти місцевих бюджетів. Також потрібно нормативно закріпити склад мультидисциплінарної команди, яка забезпечить визначення потреб особи після звільнення й проведення підготовчих заходів з їх вирішення. При цьому персонал пробації повинен виступати головним організаційним та координаційним суб'єктом, який виявляє потреби засуджених та складає план їх вирішення.
7.        Вітчизняна законодавча база потребує комплексного доопрацювання як шляхом внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, так і прийняттям нових нормативно-правових актів, зокрема щодо порядку забезпечення потреб вразливих категорій засуджених та створення необхідних умов ресоціалізації з урахуванням наявних методів і форм цієї діяльності.
З урахуванням викладеного, рекомендуємо відповідним державним та громадським інституціям:
1. Підкомітету з питань реформування пенітенціарної системи, діяльності органів виконання покарань та пробації Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:
1.1. Підтримати проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення діяльності органу пробації» та рекомендувати його до розгляду Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
2. Міністерству юстиції України:
2.1.      Створити дорадчий орган - Експертну групу - з числа представників Адміністрації ДКВС України, Державної встанови «Центр пробації», Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України», неурядових та міжнародних організацій для обговорення та розробки єдиного алгоритму реалізації пенітенціарної пробації в Україні.
2.2.           Розробити та затвердити зміни до чинного порядку реалізації пенітенціарної пробації, передбачивши в ньому єдиний алгоритм реалізації пенітенціарної пробації в Україні з залученням неурядових організацій та виключенням невиправданого формалізму.
2.3.        Нормативно закріпити склад мультидисциплінарної команди, що забезпечить визначення потреб особи після звільнення й проведення підготовчих заходів по їх вирішенню.
2.4.   Запровадити розробку та використання оцінки ризиків і потреб особи та плану підготовки її до звільнення з урахуванням наявних інструментів у сфері пробації.
2.5.      Розглянути питання щодо можливості введення посади соціального працівника в установах виконання покарань з оплатою за фактично надані послуги, а також посаду супервайзера в уповноважених органах пробації для здійснення контролю та координації при підготовці плану до звільнення та реалізації заходів пенітенціарної пробації.
2.6.   Поглибити підготовку персоналу органів і установ виконання покарань з метою підвищення їх співробітництва з учбовими закладами, НУО та підтримки мотивації засуджених активно брати участь у різних ресоціалізаційних програмах, формувати необхідні для самостійного життя навички з особливою увагою на роботу з вразливими категоріями засуджених, а також особами, що відбувають тривалі строки покарання.
3.   Експертній групі при Міністерстві юстиції України
3.1.    Вивчити сучасний стан реалізації пенітенціарної пробації та соціальної адаптації колишніх засуджених.
3.2.      Розробити та передати на розгляд Міністерства соціальної політики України проекти Концепції соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі на 2020-2022 роки та Плану її реалізації.
3.3.    Розробити та передати на розгляд Міністерства юстиції України проект змін до чинних нормативно-правовий супровід єдиного алгоритму реалізації пенітенціарної пробації в Україні для подальшого супроводу та стійкості задекларованих послуг на перехідний період.
4.   Міністерству соціальної політики України
4.1.    Розглянути проекти Концепції соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з місць обмеження чи позбавлення волі на 2020-2022 роки, Плану її реалізації та ініціювати їх схвалення у встановленому порядку.
4.2.     Розглянути питання щодо створення в кожному регіоні не менше одного регіонального соціально - реабілітаційного центру для окремих категорій осіб, звільнених з місць позбавлення та обмеження волі, з метою тимчасового проживання та вирішення соціально-побутових питань адаптації, а також в обов'язковому порядку передбачати в місцевих бюджетах кошти на надання соціальних і медичних послуг звільненим.
4.3.    Дослідити можливість забезпечення роботи з уразливими категоріями осіб з числа звільнених на основі закупівлі соціальних та медичних послуг за кошти місцевих бюджетів.

четвер, 4 липня 2019 р.

Доповідь Костянтина Пантелея, представника Душпастирської ради при Мінюсті України на I Національній конференції з питань пенітенціарної пробації


Пантелей Костянтин Юрійович,
протоієрей Української Греко-Католицької Церкви,
заступник Голови Душпастирської ради при Міністерстві юстиції України, керівник Відділу ПК УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України

Міжнародний досвід партнерства релігійних організацій з установами виконання покарань і пробації у суспільній інтеграції засуджених
У XVIII ст. зусилля для гуманізації цілей і умов ув’язнення, пошуки альтернативних видів реагування на злочини робили видатні особистості, які, будучи сповнені ідеалу християнського милосердя, відчували поклик зробити щось для тих, хто не відзначався чеснотами. Важливою альтернативою позбавленню волі став інститут пробації.
Ініціатива англійця Джона Говарда 1773–1774 рр. щодо покращення умов утримання в’язнів була сформована на переконанні в трансцендентній непорушній гідності людини, що сотворена на образ і подобу Божу [1]. Поширенню ідей Дж. Говарда посприяло Англійське Загальне Право, яке спиралося на філософське твердження, що існує божественна причина існування фундаментальних законів і що такі закони перевершують прийняте людиною законодавство, відображаючи універсальні та незмінні принципи, якими повинен жити кожен. Це було відображено, зокрема, в хартії «Carta Magna», яку підписав король Джон 1215 року [2]. Таким чином, наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. в Англії, Данії, Нідерландах, Швейцарії, Франції, Фінляндії, Сполучених Штатах Америки окремі філантропи й християнські доброчинні товариства почали допомагати в’язням як під час їхнього перебування у в’язниці, так і після звільнення. В історії Європи й Америки є безліч прикладів такого підходу.
У 1823 р. в Нідерландах троє купців: Сурінга, Варнсінк і Ністерш, натхнені прикладом Дж. Говарда, заснували «Товариство морального вдосконалення в’язнів» (Genootschap tot zedelijke verbetering der gevangenen). Мета Товариства полягала в тому, щоб впливати на правопорушників, надаючи їм освіту та релігійні настанови, щоб вони утримувалися від подальшої злочинної діяльності [3]. Багато громадян посвятили себе цьому ідеалістичному підходу, забезпечуючи необхідні пожертви. Робота проводилася на добровільних засадах [4]. У Нідерландах супроводом правопорушників займалися «Армія спасіння» (1916), «Католицьке товариство пробації» (1916), «Протестантська християнська служба пробації» (1928).
У Парижі 1833 р. студент Антуан Фредерік Озанам із побратимами заснував Товариство Святого Вікентія де Поля, яке піклувалося вбогими і намагалося підвищувати моральність ув’язнених, організовуючи для них бібліотеки й різноманітні заняття. Незабаром у Франції та Англії Товариство взяло на себе патронаж засуджених до пробації.
У 1841 р. християнський філантроп Джон Августус, швець із Бостона (штат Массачусетс, США), узяв на виховання під заставу в суді засудженого пияка. Незадовго до смерті в 1859 р. Августус уже ніс відповідальність за 2000 осіб. У 1878 р. Массачусетс розробив зразок загальнодержавної системи пробації, що до 1920 р. було впроваджено в 21 інших штатах. Із прийняттям 5 квітня 1925 р. Національного закону про пробацію була створена Федеральна пробаційна служба США [5].
У Великобританії у зв’язку зі зростанням кількості злочинів, пов’язаних із пияцтвом Товариство тверезості Англіканської Церкви отримало невелику суму грошей від Гартфордширського друкаря й філантропа Фредеріка Райнера, щоб створити фонд для призначення місіонерів поліцейських судів, які давали судам змогу ставити порушників під нагляд, а не карати їх в’язницею. Їм надавалася підтримка й поради, а також допомога та заохочення в пошуку роботи [6]. Першого місіонера призначено 1876 р., а в 1906 р. тут уже працювало 124 місіонери, у тому числі 19 жінок. Закони, що регламентували діяльність служби пробації, видавалися починаючи з 1861 р., а вже в Акті пробації правопорушників 1907 р. була передбачена оплачувана посада офіцера пробації.
1898 р. в’язничний капелан канонік Джон Куні й два католицькі адвокати заснували Catholic Prisoners Aid Society як незалежну благодійну фундацію Великобританії, що надавала практичні послуги в’язням та їхнім сім’ям і піклувалася засудженими під нагляд пробації. Створена як Товариство допомоги католицьким в’язням, організація працювала для потребуючих незалежно від конфесії у кількох десятках в’язниць по всій Англії та Уельсу.
У Фінляндії служба пробації розпочалася з діяльності Фінської В’язничної Асоціації, що була заснована 1870 р. Служіння Асоціації базувалося на християнській духовності. Багато членів її правління були священиками або титулованими особами Євангельської-Лютеранської Церкви. Головною метою їхнього служіння стало запобігання рецидивам через моральне виховання ув’язнених. Спочатку Асоціація зосередилася виключно на місіонерській роботі у в’язницях і особливо на поліпшенні складних умов утримання в’язнів [7].
Крім роботи у в’язницях, Асоціація також доглядала за звільненими. Англо-американська система дострокового звільнення, яка вже застосовувалася в окремих європейських країнах, не була прийнята у Фінляндії до набрання чинності Кримінального кодексу
1889 р. Клієнтам надавали допомогу в пошуку роботи, житла та засобів до існування. Згідно з правилами Асоціації, надання фінансової допомоги було неприпустимим, за винятком окремих випадків, і її ніколи не надавали у формі милостині, а радше як винагороду за працю. Правила опіки колишніми в’язнями наголошували принцип добровільності. Нікого не змушували приймати допомогу Асоціації. Як загальна, так і релігійна освіта вважалися найкращими методами «лікування» в’язнів. Роботу в основному здійснювали волонтери, оскільки не було субсидій з боку суспільства. Фінансування Асоціації складалося з членських внесків та пожертвувань церковних і приватних осіб [8].
У XX ст. в Європі й Америці стався перехід від приватних доброчинних ініціатив до створення централізованих державних органів пробації, що діють переважно як частина Міністерства юстиції чи в’язничного департаменту. Відтоді працівники пробації стали професійними державними службовцями. Значна частина їхньої діяльності – це нагляд за злочинцем, контроль ефективності санкцій, призначених судом, а також оцінка ризиків.
Сьогодні в Данії, Швеції, Італії та Франції пробація залишається частиною в’язничного департаменту. Її діяльність не обмежена терміном виконання покарань, а здійснюється також і після звільнення особи.
У Бельгії, Нідерландах та в окремих федеральних штатах Німеччини із затриманими злочинцями та засудженими особами, які перебувають на волі, працюють різноманітні підрозділи пробації. Але потребу постпенітенціарної допомоги, реабілітації та реінтеграції злочинців найефективніше забезпечують фундації, засновані релігійними громадами.
Участь релігійних організацій у полі діяльності пенітенціарних установ і пробації в усьому світі визначна. Наведемо декілька прикладів.
Prison Advice and Care Trust (PACT) [9]
Від створення соціального простору у в’язниці до повернення до суспільства PACT – міжконфесійна християнська організація у Великобританії зі 125-річним досвідом роботи з ув’язненими та  їхніми сім’ями, що працювала в рамках діяльності Catholic Prisoners Aid Society. Вона допомагала різноманітними способами: наприклад, у пошуку роботи для колишніх ув’язнених та наданні їм житла і їжі, забезпеченні лікаря для безкоштовного огляду звільнених ув’язнених. Траст допомагав засудженим сконтактувати з місцевими церквами, школами, лікарнями та роботодавцями для пошуку підтримки.
У 1950 р. Траст створив схему допомоги сім’ям ув’язнених. Якщо людина потрапляла під варту, організація зв’язувалася з локальним парафіяльним священиком, щоб дізнатися, чи має в’язень сім’ю, яка потребує підтримки. Якщо так, то парафіяльні спільноти долучалися до надання підтримки та допомоги сім’ї ув’язненого і підготовки до його повернення. Після звільнення духовна й матеріальна допомога продовжувалася.
Протягом багатьох років Траст полагоджував проблеми житла та безпритульності за допомогою низки інноваційних проектів. У 1966 р. він утворив Асоціацію житла надії, щоб полегшити жахливі умови, в яких перебували сім’ї окремих в’язнів. Наступного року було зібрано кошти на будівництво збірних будинків для розміщення неповнолітніх і молоді після завершення їхнього терміну ув’язнення.
У 1975 р. було створено Товариство дружин і сімей в’язнів (PWFS), коли група дружин ув’язнених, які зустрічалися, щоб обговорити свої проблеми та підтримати одна одну, вирішила розпочати організацію самодопомоги. Вони відкрили будинок біля в’язниці Пентонвілль, який пропонував проживання й ночівлю для людей, які відвідували лондонських в’язнів.
PWFS створила телефонну лінію допомоги, яка приймала до 3000 дзвінків на рік. У 1994 р., вражені тим, що дружини в’язнів та їхні діти вишикувалися вздовж стіни в’язниці Пентонвіль у довжелезну чергі, PWFS переконали адміністрацію установи надати невелику кімнату для організації в ній центру для відвідувачів. PACT провадить центри відвідувачів у 14 тюрмах по всій Англії. Центри призначені для сімей в’язнів, друзів та інших законних відвідувачів. Мета центрів відвідувачів полягає в наданні інформації, підтримки й консультацій, а також безпечного середовища, сприятливого для дітей, де люди можуть чекати на зустріч і відпочивати. Центри укомплектовані платними співробітниками та волонтерами.
Працівники PACT (персонал і волонтери) організовують дитячі ігрові майданчики у залах відвідування в’язниць, де проводять ігри та заняття для дітей, які відвідують ув’язненого родича. Метою дитячих ігор є зменшення почуття страху й тривоги в дітей, які відвідують в’язницю.
«Перша ніч у в’язниці»
У 2001 р. PACT створив проект «Перша ніч у в’язниці» у тюрмі Голловей, пропонуючи емоційну підтримку тривожним людям у їхню першу ніч у в’язниці. За кілька років проект поширився на заклади HMP Exeter в Девоні і HMP Wandsworth у Лондоні.
Метою проекту «Перша ніч у в’язниці» є:
- зниження ймовірності того, що в’язні спробують вчинити самогубство чи самоушкодження протягом перших 72 годин у в’язниці;
- зменшення тривоги, з якою стикаються в’язні та їхні сім’ї.
Першу ніч у в’язниці працівники та волонтери сідають віч-на-віч із новими в’язнями, вислуховують їхні побоювання і часто контактують із родичами від їхнього імені. Вони забезпечують практичну та емоційну підтримку ув’язненим та їхнім сім’ям.
Спільноти базової підтримки
Ціль спільноти базової підтримки – це програма супроводу для колишніх злочинців на порозі закінчення їхнього терміну та відразу після звільнення. Програма триває близько півроку, щоб в’язні могли подолати найбільш кризові й небезпечні щодо рецидиву тижні й місяці після звільнення. Вона включає групу волонтерів (умотивованих християнською вірою), які регулярно зустрічаються з колишніми злочинцями і допомагають їм зробити новий старт у житті. При цьому доброволець контактує з клієнтом щодня по телефону, щоб обговорити всі події і потреби в підтримці.
Висновки
Діяльність релігійних організацій. Спрямована на реінтеграцію осіб у конфлікті із законом багата на 30-літню історію. Мережа соціальної реабілітації колишніх в’язнів включає понад близько 200 центрів на території України.
Досвід британської організації PACT надає приклад функціонування допомоги правопорушникам у збереженні соціальних зав’язків і у позитивній динаміці інтеграції після звільнення у відкритому суспільстві.
Християнські Церкви є відкритими до співробітництва в розвитку ініціатив суспільної реінтеграції з державними і неприбутковими організаціями.

Список використаних джерел
1.                Біблія. Книга Буття 1:26–28.
2.                Augusto Zimmermann, A Law above the Law: Christian Roots of the English Common Law, Glocal Conversations Vol 1(1) November 2013, pp. 85–98. [Електронний ресурс] «Glocal Conversations»/journal of the University of the Nations (U of N). URL: https://gc.uofn.edu/index.php/gc/article/view/24/71]
3.                J. P. Heinrich, Particuliere reclassering en overheid in Nederland sinds 1823, 1995, Arnhem, Gouda Quint, pp. 25–50.
4.                5 Bemmelen, J. M. van, Van zedelijke verbetering tot reclassering. Geschiedenis van het Nederlandsch Genootschap tot zedelijke verbetering der gevangenen 1823–1923 (Den Haag 1923), p. 7–8.
5.                Encyclopedia Americana. International edition. Complete in thirty volumes. Vol. 22. Scholastic Library Publishing, Inc. Danbury, Connecticut, 2005. P. 634.
6.                Michael Moody; Beth Breeze, The Philanthropy Reader: 1st Edition, New York, NY: Routledge, Taylor and Francis, 2016, p. 18.
7.                Huhtala Johanna. Kriminaalihuoltotyön vaiheita 1870–1975 (Probation work in 1870–1975), Probation Association, Helsinki, pp. 2–3.
8.                Huhtala Johanna. Kriminaalihuoltotyön vaiheita 1870–1975 (Probation work in 1870–1975), Probation Association, Helsinki, 1984. pp. 11–17.
9.                Prison Advice and Care Trust. URL: https://www.prisonadvice.org.uk/

середу, 3 липня 2019 р.

Представник Душпастирської ради взяв участь у I Національній конференціії з питань пенітенціарної пробації

2-3 липня 2019 року у Києві відбувалася Перша національна Конференція з питань пенітенціарної пробації, організована Благодійною організацією “FREE ZONE”.

Актуальні питання пенітенціарної пробації обговорювали понад 100 учасників події: науковці-пенітенціаристи, представники державних виконавчих органів, громадянського суспільства задля обговорення. Душпачтирську раду при Міністерстві юстиції України представляв протоієрей Костянтин Пантелей.

Директор Державної установи "Центр пробації" Олег Янчук представив результати праці пробації в Україні. 573 підрозділи уповноважених органів з питань пробації вже налагодили контакти з 5017 організаціями в регіонах, а саме: з 1387 (28 %) громадськими (неурядовими) та 3630 (72 %) державними організаціями.

Відтак, учасники обговорити дослідження, щодо актуальних потреб людей, засуджених до позбавлення волі, у контексті підготовки до звільнення та успішної соціальної адаптації, проведеного проєктним офісом з питань пробації Міністерства юстиції України. Так, в досліджені наведено фактори, які впливають на рівень повторної злочинності. Зокрема, 44,1% засуджених ніколи не були у шлюбі; 61,7 % не мали дітей; 81,6% засуджених мали судимості; 41,7 неодноразово засуджених вважають основною причиною злочину наркозалежність. 

Також присутні мали можливість ознайомитися з особливостями пілотування моделі пенітенціарної пробації в Білоцерківському регіональному пілоті. Пілотний проєкт спрямований на розроблення й запровадження нових форм і методів сприяння в адаптації засуджених у межах пенітенціарної пробації, підготовки осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі на певний строк до звільнення, з метою трудового і побутового влаштування таких осіб після звільнення за обраним ними місцем проживання.

Книга "Партнерство релігійних організацій у супроводі суб'єктів пробації та реінтеграції в'язнів", представлена на конференції_ стала набутком співпраці Душпастирської ради при Міністерстві юстиції з Державною установою "Центр пробації". Пенітенціарне Душпастирство УГКЦ передало 320 приміриників співробітникам головного офісу ДУ "Центр пробації". Натхені попереднім досвідом взамодії, Душпастирська рада увійшла в наступний етап включення Церков і Релігійних організацій у співробітництво з потужним державним органом альтернативних покарань і реінтеграції злочинців до суспільного життя, яким є пробація. 

Про значення конференції о. Костянтин поділився особистим враженням: "На цій конфеенції я бажав зустріти людей, які безкорисливо тривалий час свого життя віддали праці на користь засуджених за кримінальні злочини, тих, кому часом ніхто не радий. Відмічаю, що держава починає бачити необхідність та створює перспективи для ваємодії з недержавним сектором. Особливо з релігійними організаціями. Побути поряд з людьми, у яких хочу вчитись - це для мене мотивація участі в цій саме події. Я не розминувся з очікуваннями. В чомусь навіть очікування були пееревершені. Дякую за можливість такої зустрічі! Християнські Церкви є відкритими до співробітництва в розвитку ініціатив суспільної реінтеграції з державними і неприбутковими організаціями."

Тези доповіді

Учасники конференції прийняли Резолюцію


Світлини фото-кореспондента FREE ZONE

Стан пенітенціарної системи України на 1 липня 2019 року

Загальна характеристика
Державної кримінально-виконавчої служби України


Станом на 1 липня 2019 року у сфері управління Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває 148 установ. В 17 установах виконання покарань засуджені не утримуються, у зв’язку із здійсненням оптимізації їх діяльності.

В результаті воєнної інтервенції РФ в Україну 2014 року на окупованій території Донецької та Луганської областей опинилося 29 установ та 47 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції. Ще 5 пенітенціарних установ розташовані на території окупованого Криму. Тоді близько 18 тис. осіб знаходилося у тюрмах і колоніях на територіях, окупованих Росією та зайнятих проросійськими терористичними формуваннями. Нема інформації про кількість в'язнів сьогодні.


В 25 установах виконання покарань засуджені не утримуються, у зв’язку із здійсненням
оптимізації їх діяльності. В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, розташованих на території, що контролюється українською владою, тримається усього 54 186 осіб.




З них:
у 17 слідчих ізоляторах та 12 установах виконання покарань з функцією СІЗО тримається
19 584 осіб
узятих під варту,
та засуджених
з них на стадії:
досудового розслідування
1 912  особи
судового розгляду (до винесення вироку)
10 099 осіб 
у 113 кримінально-виконавчих установах 
з них:
34488 засуджених
у 7 колоніях максимального рівня безпеки
1 584 особи
у 32 колоніях середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених
14 711 осіб
у 27 колоніях середнього рівня безпеки для вперше засуджених
9 467 осіб
у 7 колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами для тримання чоловіків
1 072 осіб
у 4 колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами для тримання чоловіків
442 осіб
у 11 колоніях для тримання жінок
1 303 особи
у 4 спеціалізованих лікувальних закладах
637 осіб
в лікувальних закладах при ВК та СІЗО
1 022 особи
у 22 виправних центрах
1 530 особи
у 2 виховних колоніях (для неповнолітніх)
114 осіб
Серед засуджених:
1 517 осіб відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі;
421 осіб відбуває покарання у вигляді арешту у 50 арештних домах, створених при установах виконання покарань.

Криміногенний склад засуджених до позбавлення волі (станом на 01.07.2019):
5 186 осіб засуджені на строк понад 10 років;
6 619 осіб – за умисне вбивство;
2 900 осіб – за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження;
7 220 осіб – за розбій та грабіж;
12 149 осіб – за крадіжку;
648 особи – за зґвалтування;
15 осіб – злочини проти основ національної безпеки