Шукати в цьому блозі

середу, 29 березня 2023 р.

«Примушують воювати за Росію». Куди вивезли українських вʼязнів з окупації і яка їхня доля?


Механізму повернення з РФ вивезених під час окупації українських вʼязнів немає
Механізму повернення з РФ вивезених під час окупації українських вʼязнів немає

Скільки в’язнів військові РФ вивезли до окупованого Криму і Росії з півдня України? Чи примушують їх воювати у російських збройних формуваннях? В яких умовах українські засуджені перебувають на території Росії і чи можуть повернутися до України, зʼясовував проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

  • З українських територій, де ведуться чи велися бойові дії, евакуювали близько 4 тисяч засуджених та ув’язнених, розповіла в інтерв’ю «Укрінформу», опублікованому 3 березня, заступниця міністра юстиції Олена Висоцька. За її даними, дві колонії, які евакуювали, повністю знищені – Торецька у Донецькій області й Оріхівська у Запорізькій. Значних пошкоджень зазнав і Херсонський слідчий ізолятор, який евакуювали вже після деокупації, сказала Висоцька.
  • У перші дні повномасштабного вторгнення в окупації опинилися 11 установ і майже 3 тисячі тюремного населення та персонал, повідомила Висоцька. У Херсонській області вже деокуповані 4 установи – 1 слідчий ізолятор і три колонії.
  • Під час відходу із Херсону російські військові випустили з СІЗО всіх в’язнів. За даними ЗМІ, у слідчому ізоляторі українські військові знайшли 457 справ засуджених, з них 15 – до довічного позбавлення волі. Вони відбували терміни в різних колоніях і тимчасово опинилися в Херсонському слідчому ізоляторі.
  • За словами Олени Висоцької, всі в’язні повернулися до СІЗО, частина з них – самостійно, а деяких допомагали виявляти на блокпостах українські військові чи поліція. Коли міністерство повернуло собі управління Херсонським СІЗО, виявилося, що його охороняли довічно засуджені, які самі згуртувалися, додала посадовиця.
  • Висоцька зазначила, що до деокупації Херсонської області російські окупаційні сили вивезли частину засуджених до Голопристанської установи, яка досі перебуває на окупованій території Херсонщини, до Криму, на окуповані частини Донецької, Луганської областей та до Росії. Ідеться про приблизно 2 тисячі засуджених, яких не дорахувалися у трьох установах Херсонської області. А в захопленому Мелітополі Запорізької області під окупацією опинилася жіноча колонія, де, за даними Мін’юсту, станом на 24 лютого 2022 року утримувалися близько 80 засуджених.

«Справи переглядають, терміни збільшують»

Міністерство юстиції України надало «Новинам Приазов’я» інформацію про те, що загалом на початку повномасштабного вторгнення в окупації опинилися три установи виконання покарань і один слідчий ізолятор у Херсонській області, одна установа у Миколаївській області і три установи у Запорізькій області. В цілому до окупації у всіх зазначених установах утримувалися до 2 тисяч засуджених та ув’язнених. У Запорізькій області вдалося евакуювати 6 установ із кількістю ув’язнених 1936 осіб, в окупації залишилися 168 в’язнів. Усіх співробітників окупованих установ перевели на простій, і вони на власний розсуд вирішували, їхати з окупації чи лишатися.

Директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки Павло Лисянський в коментарі «Новинам Приазовʼя» сказав, що зараз Росія намагається інтегрувати місця несвободи, які розташовані на окупованих територіях до власної пенітенціарної системи.

Павло Лисянський
Павло Лисянський

«Всі справи переглядаються, Кримінальний кодекс теж там діє зараз російський. По деяких статтях терміни збільшуються. Відповідно до цього багато ув’язнених, в тому числі їх просто етапують до території РФ для того, щоб в місцях позбавлення волі було менше зайнятих місць для того, щоб їх завжди поповнювати», – розповів він.

Вони чомусь їх переміщують з однієї колонії до іншої. Багато кого в Ростовську область відправили
Павло Лисянський

«Тому ув’язнених за кримінальними статтями, за інші злочини тримають спочатку якийсь час там, але зараз іде така ситуація, такий процес – фактично депортація. Вони чомусь їх переміщують з однієї колонії до іншої. Багато кого в Ростовську область відправили, а вже з Ростовської області, зі слідчого ізолятора звідти їх вже відправляють по території Росії», – додав Лисянський.

Ставлення до в’язнів залежить від статей, за якими їх засуджено, каже правозахисник.

Колонія Єнакієво на окупованій частину Донеччини
Колонія Єнакієво на окупованій частину Донеччини

«Є утримання цивільних за політичними статтями, і їх там тримають. Для них роблять такі більш жорсткі умови. Це я кажу про тих, хто входить до обмінного фонду. Ну, наприклад, за щось його затримали – підтримку України, розмови щодо України, і його навіть окупанти на обмінний фонд не показують. Покажуть, якщо їм буде потрібно. Там є не тільки за підтримку України, але й за критику російської армії або, наприклад, за ухиляння від мобілізації», – розповів Лисянський.

«Ті, які сидять за кримінальними статтями, в них так, як завжди було на тимчасово окупованих територіях – місця позбавлення волі там завжди були жорсткіші навіть, ніж на території Росії через те, що там зовсім не було ніякого закону. Вони збираються випустити тільки тих, хто був засуджений за політичними статтями Україною на підтримку Росії. Ось цих вони будуть випускати з в’язниць», – впевнений експерт.

У них посилилася кримінальна відповідальність за певні статті, тобто при окупації у них один був «кримінальний кодекс», а в Росії інший. Зараз вони впроваджують єдиний російський кодекс
Павло Лисянський

Засудженим на окупованих територіях можуть продовжувати терміни ув’язнення, розповідає Лисянський. Така практика була до повномасштабного вторгнення.

«Коли в них закінчувався термін ув’язнення на ТОТ, їх там продовжували тримати, могли випустити через рік. На сьогодні ще мені така інформація невідома, тому що фактично немає масових випадків, тільки рік повномасштабної окупації минув. За цей час не було багато людей, у котрих там термін ув’язнення закінчився. Єдине, що я скажу, у них посилилася кримінальна відповідальність за певні статті, тобто при окупації у них один був «кримінальний кодекс», а в Росії інший. Зараз вони впроваджують єдиний російський кодекс», – зауважив правозахисник.

Засудженим, які відбували покарання на окупованих територіях, пропонували воювати проти України ще від початку війни на Донбасі, зараз така практика теж поширена, додав він.

Їм потрібно, щоб людина взяла в руки зброю і пішла на мінне поле
Павло Лисянський

«На ТОТ багато ще з 2015 року сиділо бойовиків, ще з першої хвилі мобілізації, маються на увазі 2015-2016 роки, вони скоювали злочини й там сиділи. Вони взяли до рук зброю і пішли воювати, в першу чергу. Щодо змушення людей, саме ув’язнених, йти служити, фізично їх не б’ють, щоб вони до рук взяли зброю і пішли воювати. Тобто їм пропонують або змушують саме процесуальними намірами. Ми ж повинні розуміти, що їм потрібно, щоб людина взяла в руки зброю і пішла на мінне поле, а якщо людину забити фізично, вона просто не зможе ходити. Тим паче, що такі ув’язнені вміють професійно витримувати тортури й, скажемо так, на лікарняному «косити», – зауважив Лисянський.

«Вивезли з України до Північного Кавказу»

Журналіст проєкту російської служби Радіо Свобода «Кавказ.Реалії» Закір Магомедов розповів, що деяких українських засуджених вивезли до регіону півдня Росії та Північного Кавказу. Є близько 10 колоній, де утримують цих людей.

Закір Магомедов
Закір Магомедов
Після того, як вони відсиділи свої терміни, їх все одно не випускають. Їх переводять у так звані депортаційні ізолятори
Закір Магомедов

«Щодо цих людей, вивезених, серед них, звичайно, є люди, які скоїли не тяжкі злочини, серед них є люди, яким залишалося відсидіти рік, пів року. І тепер велика проблема в тому, що після того, як вони відсиділи свої терміни, їх все одно не випускають. Їх переводять у так звані депортаційні ізолятори, де вони перебувають вже понад пів року, їх не випускають нікуди», – розповів він.

«І те, що Україна закрила кордон з Білоруссю, бо вони могли б через Білорусь додому потрапити, це теж стає проблемою. Країни європейські, є вже кілька випадків, коли відмовляють. Наприклад, був випадок з громадянином України, який вчинив тяжкий злочин. Його хотіли відправити додому через Латвію, але Латвія відмовилася його приймати, вважаючи, що він буде небезпечним для Євросоюзу», – пояснив журналіст.

Виправна колонія №2 ФСВП Росії у Забайкальському краї, ілюстраційне фото
Виправна колонія №2 ФСВП Росії у Забайкальському краї, ілюстраційне фото

За його даними, українських в’язнів примушують вступати до російських збройних формувань.

Їх примушують записуватися у різні приватні військові компанії російські. І йдеться не лише про ПВК «Вагнер»
Закір Магомедов

«Особливо тих, хто скоїв якісь тяжкі злочини, які відсиджували свій термін, їх примушують записуватися у різні приватні військові компанії російські. І йдеться не лише про ПВК «Вагнер», йдеться і про інші, менш відомі приватні військові компанії, які беруть участь у війні проти України. І неясно, немає жодних даних, скільки там людей, маю на увазі ув'язнених українців, бере участь у цих російських ПВК», – зазначив журналіст.

Закір Магомедов розповів, куди саме, за його інформацією, потрапили в’язні з Херсонської і Запорізької областей.

«Ми знаємо про кілька колоній з Херсонської області, наприклад, про Голопристанську виправну колонію №1, що на Херсонщині – звідти вʼязнів вивозили до Волгоградської області Росії. Інших ув'язнених також розподіляли, вони перебувають десь по 10-11 російських установах. Відомо, що їх вивозили не тільки у Волгоградську область, йдеться і про Ростовську область, і про Ставропольський край. Підтверджених даних немає, звісно, але була інформація, що вивозили, у тому числі їх у Дагестан. Хоча точно ми не знаємо. Ми можемо точно говорити про три регіони – про Ростовську, Волгоградську області та Ставропольський край», – сказав він.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

Народний депутат України Ахтем Чийгоз зазначив, що частина співробітників місць несвободи почала співпрацювати з російськими окупантами. ​

Ахтем Чийгоз
Ахтем Чийгоз

«На території Херсону частина співробітників цих таборів, що там знаходяться, перейшла на сторону ворога, як і в Криму, продовжували співпрацювати з окупантами. А після звільнення (Херсону – ред.), за нашою інформацією, багато кого з цих таборів відпустили, більшість із них втекла на територію Росії або на територію Криму», – розповів він.

«Не було чіткої протокольної дії»

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко вивезення українських в'язнів називає воєнним злочином і пояснює, чому.

Олександр Павліченко
Олександр Павліченко

«Це є особи, які належать до вразливої категорії, вони не можуть визначати чи самостійно переїхати на інше більш безпечне місце перебування, чи залишатися саме ось тут, де вони відбували покарання або перебували в слідчому ізоляторі. Це все, власне, вимагало чіткої протокольної дії з боку адміністрації установ, але було незрозуміло, як, коли, куди перевозити», – зауважив правозахисник.

Він каже, що деякі ув’язнені, яких вивезли до Росії, після закінчення терміну відбування покарання, стикаються з проблемами, якщо хочуть повернутися до України.

Пропонують одразу отримати російські паспорти, російське громадянство, а часто це пов’язано із російським військовим квитком
Олександр Павліченко

«Їм, по-перше, пропонують одразу отримати російські паспорти, російське громадянство, а часто це пов’язано із російським військовим квитком. Тобто їм пропонують іти шляхом тих засуджених, яких відбирав ПВК «Вагнер». Вони (засуджені – ред.) відмовляються. Але в них немає практично документів, крім російської довідки про звільнення, з якою їм складно теж виїхати з території Росії», – зауважив правозахисник.

«Їх поміщають до так званих місць тримання інтернованих осіб. Тобто ті, яких мають передати, які перебувають начебто незаконно на території РФ і мають бути депортовані до України. Але процедура передачі на сьогодні не діє. І фактично вони знов опиняються у місцях несвободи й залишаються в оцих місцях для інтернованих осіб, очікуючи на вирішення», – пояснив Павліченко.

Він також нагадав, що деякі колонії російські окупанти зараз використовують для утримання тих, кого захоплюють останнім часом.

«Зокрема, та сама Бердянська виправна колонія №77 – вона перепрофільована і там росіяни утримують фактично тих, кого вони зараз затримують. Там велика територія разом з приміщеннями. Тобто вони перепрофілювали цей заклад під свої потреби. Тих, хто там перебував, вони вивезли», – повідомив правозахисник.

Як повернути вʼязнів?

Павліченко вважає, що Україна вдруге виявилася неготовою до евакуації в’язнів.

«У 2014 році Україна залишила приблизно 16 тисяч осіб, які перебували в місцях несвободи. Так само це були слідчі ізолятори та колонії на території Донецької, Луганської областей та Криму. І це була величезна кількість. Зараз залишили 2700 осіб (на новоокупованих територіях – ред.). Ніхто не знав, куди їх переміщати, оскільки напад відбувся з різних боків, навіть з Чернігівської, Сумської областей», – розповів він.

«З Бердянська були вивезені, й та колонія була закрита. Ми знаємо дуже велику специфіку, жорстокість і отакий концтабірний режим утримання засуджених, тому наприкінці 2021 року засуджені були переведені більшістю до Полтавської області, й вони фактично виявилися врятованими від цієї навали», – додав правозахисник.

Бучанська виправна колонія, Київська область, ілюстративне фото
Бучанська виправна колонія, Київська область, ілюстративне фото

Україна має вирішувати питання повернення депортованих з України вʼязнів за допомогою міжнародних організацій, які можуть бути посередниками між українською та російською сторонами, зазначив він.

Це ще є один воєнний злочин, який вчинила Росія
Олександр Павліченко

«Передусім це міжнародний комітет Червоного Хреста, якісь інші, можливо, будуть пропозиції від структур, ООН, які могли б виступити таким посередником, який би втрутився, допоміг у полегшенні долі цих осіб. Ну і безпосередньо, я думаю, потрібно ставити запитання про негайне повернення цих 2700 осіб, які були вивезені взагалі на незаконних підставах. Хоча, що Росія робить законно в Україні? Це взагалі перше і велике питання. Але це ще є один воєнний злочин, який вчинила Росія стосовно цієї категорії населення», – підкреслив Павліченко.

  • Російська влада скоїла численні порушення міжнародного права у регіонах України під час повномасштабного вторгнення – про це йдеться в звіті Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні, який вона оприлюднила 16 березня.
  • У документі комісія наводить встановлені факти нападів російських військ на цивільну інфраструктуру, сексуального насильства над цивільними, незаконні вивезення мирних жителів, в тому числі дітей, до Росії.
  • Комісія рекомендувала розслідувати факти злочинів і «притягнути винних до відповідальності як на національному, так і на міжнародному рівні».
  • Москва від початку повномасштабного вторгнення заперечує цілеспрямовану атаку на цивільних, попри наявність свідчень і доказів цього.
Джерело - Радіо Свобода

пʼятницю, 24 березня 2023 р.

Незабаром відбудеться освячення каплиці в Одеській колонії

Зусиллями добродіїв та за підтримки керівництва установи проходять оздоблювальні роботи й незабаром відбудеться освячення каплиці в Одеській колонії № 14. 

"З благословення Преосвященного Кир Михаїла Бубнія та за підтримки жертводавців, в Одесі завершили ремонт каплиці Святого Миколая Чудотворця Української Греко-Католицької Церкви в ОВК 14, яка допоможе в'язням знайти шлях до Бога і Його Царства.

Велика подяка о. Михайлові Бойку з Болонії, який допоміг зробити ремонт приміщення. Пану Олександрові Кобцю, який допоміг нам придбати плитку. Нашому владиці Кир Михайлу Бубнію та економу о. Миколі Слободяну  за церковну атрибутику.

Пані Ірині за пожертви та молитовники. Отцю Дмитрові Белею з м. Умань, за Престіл. Отцю Миколаю Добруцькому за красиві підсвічники та фелон. Та всім, всім, хто долучився молитовно! Нехай Всемилостивий Господь благословить Вас за добрі діла Милосердя!" - повідомив капелан о. Юрій Стронянський.



В'язничне душпастирство в Одеському Екзархаті зазнало змін. Після початку повномасштабного вторгнення московії 24 лютого 2022 року 10 установ виконання покарань та слідчих ізоляторів опинилися на окупованій території разом із понад 3 тис. в'язнів. Зокрема постраждав і Південний регіон: Північна ВК-90; Дар'ївська ВК-10, Голопристанська ВК-7 Херсонський СІЗО. З огляду на це капелан Дар'ївської ВК №10 о. Юрій Стронянський переїхав в Одесу, де й продовжив служіння. 

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

вівторок, 21 березня 2023 р.

Завершилась душпастирська практика семінаристів випускного курсу для ознайомлення з в'язничним служінням

21 березня 2021 року завершилася пенітенціарна душпастирська практика випускників Київської Трьохсвятительської Cемінаії УГКЦ. Студенти шостого курсу відвідали Державну установу "Київський слідчий ізолятор" й провели заняття з неповнолітніми, утримуваними у слідчій в'язниці. 

В рамках душпастирської практики з в'язничного служіння семінаристи-випускники з Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ ознайомилися з музеєм слідчого ізолятора, побутовими умовами для в'язнів, з функціонуванням пастирської опіки у слідчому ізоляторі. Супроводили майбутніх священиків під час перебування у закладі офіцери сектору соціально-виховної та психологічної служби. Вони відповіли на питання щодо порядку утримання в'язнів різних категорій та норм режиму і безпеки, а також заходів психологічного супроводу ув'язнених.

Для більшості братів досвід відвідування пенітенціарної установи стався уперше. Під час зустрічі семінаристів з неповнолітніми відбувся щирий діалог про покликання й віру. Юнаки 15 - 17 років пережили час живого спілкування та ділення думками.

У другій половині дня 21 березня відбулося чергове теоретико-методичне заняття у приміщенні Патріяршої Курії УГКЦ. Протягом заняття майбутні священики отримали знання про структуру пенітенціарної системи України, основні мотиви до служіння та Маґістеріум Церкви про проблему злочину, відповідальності і соціальної інтеграції. Проводив зустріч протоієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу Куріїі УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України. У практичному досвіді крок за кроком брати семінаристи відкривають багатоманітні грані священничого служіння, усе багатство місії християн у сучасному світі.

Світлини

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ

четвер, 16 березня 2023 р.

Ув'язнених, вивезених до Росії із окупованих територій, примушують вступати у ПВК «Вагнер»

17 березня 2023, 08:30

За даними ФСВП Росії на 1 січня 2023 року в місцях позбавлення волі перебували 433 006 осіб. Фотографія внутрішнього двору однієї із колоній Забайкалля
За даними ФСВП Росії на 1 січня 2023 року в місцях позбавлення волі перебували 433 006 осіб. Фотографія внутрішнього двору однієї із колоній Забайкалля

Як повідомляють Кавказ. Реалії (проєкт Радіо Свобода), ув'язнених із колоній Херсонської області України під час російської окупації насильно вивезли до Волгоградської області. Це підтверджується рішеннями місцевого суду про поміщення засуджених до центру тимчасового тримання та майбутньої депортації їх на батьківщину. Правозахисники заявляють: жодних законних підстав для того, щоб громадяни України опинилися у волгоградській колонії, немає. Більше того, українці, які часто відбули призначені терміни, не можуть повернутися додому – їх продовжують утримувати в спецприймачах.

Документи одного з українських в'язнів Дмитра Окорокова опублікував засновник проєкту Gulagu.net Володимир Осєчкін.

У 2021 році Білозерський районний суд Херсонської області засудив Окорокова до чотирьох років колонії. Засудженого відправили до Голопристанської виправної колонії №7 у селі Стара Збур'ївка.

Після того, як навесні 2022 року російські війська окупували цю територію, Окорокова разом з іншими ув'язненими насильно вивезли до виправної колонії №26 Волгограда, де він відбував решту терміну. 17 лютого арештант звільнився, але тут же був затриманий і поміщений до спецприймача як особа, перебування якої в Росії визнано небажаним.

Незважаючи на заперечення Дмитра Окорокова, який формально є громадянином Молдови, але рідних там немає і до арешту проживав на Одещині, його депортують до Кишинева.

Вивчивши картотеку справ Дзержинського суду Волгограда, кореспондент сайту Кавказ.Реалії виявив близько десяти ухвалених рішень про депортацію відправлених до волгоградської колонії українських засуджених.

«ГУ МВС Росії по Волгоградській області ухвалило рішення про депортацію Головатюка. Винесено рішення про поміщення Головатюка до центру тимчасового утримання іноземних громадян з метою виконання рішення про депортацію», – йдеться, наприклад, у рішенні у справі ще одного українського ув'язненого Романа Головатюка. Він відбував вирок у Голопристанській виправній колонії №1, а те як він із Херсонської області опинився у Волгограді, суд залишив за дужками.

Ще у листопаді правозахисники з групи «Альянс української єдності» заявили про вивезення російськими силовиками близько двох з половиною тисяч ув'язнених із окупованої частини Херсонської області – їхню кількість встановили за статистикою установ за попередні роки. Інформацію підтвердили і у фонді «Русь сидящая», за даними якого засуджених вивезли з ІЧ-90 у Херсоні, ІЧ-10 у селі Даріївка та ІЧ-7 у місті Гола Пристань до пенітенціарних установ Краснодарського краю та Волгоградської області.

Росія. Волгоград. Засуджені виправної колонії №26 загального режиму шиють пілотки для параду до Дня перемоги. (Фото 2019 року).
Росія. Волгоград. Засуджені виправної колонії №26 загального режиму шиють пілотки для параду до Дня перемоги. (Фото 2019 року).

Етап у тисячу кілометрів

В очікуванні видворення (специфічний вид адміністративного стягнення, який полягає у пропозиції іноземцю або особі без громадянства добровільно залишити країну – ред.) з Росії українські засуджені можуть провести в спецприймачі багато місяців – хоча формально термін арешту обмежений, суди можуть щоразу його продовжувати. Російські юристи визнавали проблему тривалого арешту іноземців перед видворенням ще кілька років тому, проте після початку війни вона по-особливому торкнулася громадян України.

Як повідомляв сайт Кавказ.Реалії раніше, через бойові дії російська влада не може направити запит до Консульської установи України для депортації громадян цієї країни.

Силовики приховують точну кількість вивезених, перевозячи їх із однієї установи до іншої
Осєчкін

«Усі ці люди не є громадянами Росії, вони не чинили на її території жодних злочинів. З грубим порушенням міжнародного права їх примусово, під конвоєм ФСВП та ФСБ, доставили до слідчих ізоляторів та виправних колоній без будь-яких законних підстав для цього. Більше того, їх позбавляють можливості спілкування з адвокатами, правозахисниками, консульством України, нарешті, зі своїми сім'ями. Силовики приховують точну кількість вивезених, перевозячи їх із однієї установи до іншої», – розповів кореспонденту Кавказ. Реалії Володимир Осєчкін

Керівник Gulagu.net повідомляє, що за даними його джерел із числа співробітників ФСВП, до українських арештантів застосовується насильство: для цього до місць їх утримання нібито впускають прикомандированих бійців спецназу.

По-блюзнірському, їх примушують до участі у війні у складі ПВК «Вагнер», ПВК «Редут», ПВК «Беркут»
Осєчкін

За даними Осєчкіна, фактично викрадених з України людей розподіляють по щонайменше десяти виправних установах Краснодарського та Ставропольського країв, Ростовської та Волгоградської областей Росії.

«Вважаю, що українських засуджених вивезли до Росії, по-перше, щоб вони не дали свідчення про дії російських військових та силовиків під час окупації, а по-друге, що ще більше по-блюзнірському, їх примушують до участі у війні у складі ПВК «Вагнер» , ПВК «Редут», ПВК «Беркут» та інших підрозділів», – ділиться співрозмовник.

За словами Осєчкіна, через ці відкриті злочини і беззаконня, багато співробітників ФСВП сьогодні деморалізовані – вони нібито вважають, що їхнє відомство перетворилося на «фашистську організацію».

Станом на 1 січня 2023 року у кримінально-виконавчій системі Росії утримувалися 433 006 осіб, повідомляє довідка на сайті ФСВП. За даними відомства, на 1 січня 2021 року в колоніях та СІЗО утримувалося близько 466 тис. осіб , тобто тепер стало менше на 32,9 тисячі ув'язнених.

Проблемне повернення

Понад рік усі пункти пропуску на кордоні України з Росією та Білоруссю закриті, тому депортувати українських засуджених безпосередньо не можна, а лише через треті країни.

Примітно, що ще восени 2022 року суд Новочеркаська Ростовської області відмовив МВС у приміщенні громадян України, які вчинили злочин, у спецприймач для іноземців. Суд пояснив своє рішення тим, що «ведуться бойові дії, у зв'язку з чим направити запит до консульської установи та отримати відповідь з компетентних органів України не було можливою».

Судячи з рішень Дзержинського суду Волгограда, проблему все ж таки було вирішено: українців відправляють на батьківщину через Прибалтику. Ця логістична схема часто дає збої.

Так, із Волгоградської області невдало спробували депортувати громадянина України Геннадія Цигельника. Він був засуджений російським судом до 18 років колонії за вбивство в Москві і відсидів цей термін, після чого влада визнала його перебування в Росії небажаним. Цигельника відправили до контрольно-пропускного пункту «Убилинка» на російсько-латвійському кордоні.

«Компетентні органи Латвійської Республіки відмовилися від прийняття громадянина України Цигельника у зв'язку з загрозою його перебування на території Європейського Союзу, а тому перетин кордону був анульований і він повернутий на територію Російської Федерації», – йдеться у рішенні суду, який продовжив термін його перебування у центрі іноземців.

Російська влада перетворила законне позбавлення волі на незаконне
Савва

Те, що засуджених громадяни України депортують через Латвію, кореспонденту Кавказу. Реалії підтвердив експерт українського «Центру громадянських свобод» Михайло Савва. Він також повідомив про випадки, коли депортованим відмовили у перепустці до цієї країни і повернули до спецустанов Росії на невизначений термін.

В одному з таких випадків через кордон не пропустили групу із 15 засуджених із Херсонської області, оскільки паспорт одного з них було втрачено.

«Вивезення засуджених з території України до Росії за міжнародним гуманітарним права можна розцінювати як незаконну депортацію. Їх вивозили з територій, де бойові дії безпосередньо не йшли. підставою, за якою ми говоримо про незаконну депортацію, стало їхнє безальтернативне переміщення до Росії».

Своїми діями російська влада перетворила законне позбавлення волі на незаконне, наголошує професор Сава.

Без правових підстав

Яких-небудь правил для ситуації, при якій ув'язнені в одній воюючій країні можуть виявитися під владою іншої, не існує. Тут слід виходити із загальних норм міжнародного права, зокрема «права війни», пояснює в розмові з редакцією Кавказ. Реалії колишній викладач кафедри конституційного і муніципального права Волгоградського держуніверситету, автор посібника з міжнародного права, кандидат юридичних наук Роман Мельниченко.

«Ув'язнені відносяться до категорії «мирні жителі» (некомбатанти). Між Росією та Україною немає окремого договору про взаємне визнання вироків судів та можливості відмовлятися від покарання за вироком суду однієї держави на території іншої. Їхнє утримання у колоніях не має юридичних підстав», – пояснює експерт.

Це підтверджує і координатор програми правозахисного об'єднання «Правое дело» з Одеси Валерій Яковенко.

«За документами, у волгоградській колонії [українці] відмовлялися закінчувати терміни, призначені українським судом, – це абсурдно. Крім того, абсолютно незрозуміло, як ці місяці в російських колоніях має зараховувати українська влада. Чому вони повинні утримуватися в центрі для депортованих, хоча міграційного законодавства не порушували. Засуджені позбавлені свободи, але позбавлені інших своїх прав.. Фактично ми бачимо викрадення людей», – пояснює Яковенко.

Як і Михайло Савва, експерт вважаєа, що якби російська сторона хотіла діяти в правовому полі, вона б передала засуджених Україні.

Коментуючи складність з пересіканням кордонів, співбесідник уточняє: з осені 2022 року діє особливий порядок, що дозволяє отримати посвідчення громадянина України на повернення. Попросити його в міграційній службі можуть рідні насильно депортованих в Росію, а потім переслати документ поштою.

  • Раніше антивоєнний рух «Дозор» з Волгоградської області виявив, що вивезені з психоневрологічного будинку-інтернату Херсонській області України розміщені в їхньому регіоні. Російська влада не коментує цю інформацію, а правозахисники заявляють про відкрите викрадення людей – сім’ї депортованих нічого не знають про місце перебування своїх рідних.
  • Українська правозахисна організація «Центр громадянських свобод» підготувала аналітичну довідку коаліції «Трибунал для Путіна», зібравши дані про місця ув'язнення полонених українців у різних регіонах Росії. У документ потрапили 26 установ системи ФСВП, зокрема шість із Ростовської та Волгоградської областей, Ставропольського краю.
  • Про те, що українські військові, вивезені із заводу «Азовсталь», були розміщені в СІЗО Ростова і Таганрога, повідомляли місцеві ЗМІ в середині травня 2023 року.
  • В ГУФСВП по Ростовській області редакції Кавказ.Реалії відповіли, що ці дані не коментують. Однак, за даними джерел редакції, в СІЗО №1 Ростова перебуває лише кілька російських військових, яких будуть судити за дезертирство. В Таганроге, за словами одного із співбесідників, перебувають полонені українські солдати, «камери там переповнені».
Джерело - Радіо Свобода

понеділок, 13 березня 2023 р.

Випускники Київської Трьохсвятительської духовної семінарії розпочали практику з предмету Пенітенціарне душпастирство

13 березня 2023 студенти-випускники Київської Трьохсвятительської Духовної Семінарії УГКЦ VI курсу розпочали заняття з основ в'язничного служіння в рамках душпастирської практики. Заняття теоретико-методичного характеру завершаться працею семінаристів в якості помічників капеланів в пенітенціарних установах. 


Протягом першої зустрічі майбутні священики познайомилися з основами пенітенціарії, головними мотивами до служіння та Маґістеріумом Церкви про проблему гріха, відповідальності і соціальної інтеграції. Проводив зустріч протоієрей Костянтин Пантелей, керівник Відділу Куріїі УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

Протягом 2-х акдемічних пар провідною думкою навчання було те, що усі відносини між людьми, а також людини з Богом, пов'язані з поняттями справедливості і довгу. З огляду на наші неоплатні взаємні довги ми потребуємо каяття і прощення. Cаме тому пенітенціарна ідея обіймає усі сфери людського життя та стосунків. Отже, пентенціарне служіння - головне покликання Церкви, а тому стосується кожного священика. Властиво пенітенціарне душпастирство є лише певним фрагментом цього покликання Церкви. Воно обіймає як капеланство в тюрмах і доброчинне служіння ув'язненим, так і служіння у вільному суспільстві, яке постійно наштовхується на проблеми справедливості й надолуження за зло.

У практичному досвіді крок за кроком брати семінаристи відкривають багатоманітні грані священичого служіння, усе багатство місії християн у сучасному світі.

Пенітенціарне Душпастрство УГКЦ

четвер, 2 березня 2023 р.

Великі монахині сучасності у в'язничному служінні

Черниця прожила 25 років у тюрмі, щоб допомагати ув’язненим.

Антонія Бреннер народилася 1926 року в Лос-Анджелесі в сім’ї ірландських емігрантів. Бреннер народила й виховала сімох дітей і поступово дедалі більше присвячувала себе благодійній допомозі бідним. 1969 року їй наснилося, що вона – в’язень на Голгофі. Вона вже чекала на виконання смертного вироку, коли з’явився Ісус і запропонував зайняти її місце. Вона відхилила Його пропозицію, торкнулася Його щоки і сказала своєму Спасителю, що ніколи не залишить Його, хоч би що сталося.

Коли 1977 року її другий шлюб закінчився розлученням, Антонія Бреннер продала все своє майно і попрямувала до в’язниці «La Mesa», де кілька разів уже побувала, і ці візити запали їй у серце. Бреннер стала черницею тільки у 50 років, перебравшись до 3-метрової камери у жіночому відділенні в’язниці. «Існує велика різниця між тим, щоб жити серед людей і відвідувати їх. Я повинна бути з ними навіть посеред ночі, на той випадок, якщо когось поранять ножем, або у когось буде напад апендициту, або хтось помре».

«Щастя не залежить від того, де ви перебуваєте! Я живу у в’язниці, але за 25 років жодного разу не мала депресії. Я бувала не в настрої, бувала сумною, але ніколи не впадала в депресію, тому що розумію мету свого існування», – твердила с. Антонія

Цього року 17 жовтня сповниться 10 літ від дня, коли вона відійшла по вічну нагороду.


Сестра Гелен Прежан (CSJ), монахиня Згромадження Святого Йосифа


На запитання чому вона, така гарна, стала черницею, Гелен відповідала: "У своїй сім'ї я отримала стільки любові, що мені захотілося поділитися нею з кимось ще".

Сестра витривало змагається за життя тих, хто має вирок смерті, палко боронить справедливість й найгарячіше виступає проти смертної кари. Маю щастя святкувати день народження з нею в один день 21 квітня. Лише вона на 30 літ старше за мене...

Іcторія її покликання та служіння стала широко відома завдяки її книзі Dead Man Walking (1993), за якою поставили одноіменний художній фільм ("Dead Man Walking" — фільм режисера Тіма Роббінса, 1995 року).

Бестселер Dead Man Walking був написаний монахинею на основі її досвіду з двома засудженими у камері смертників, для яких вона служила духовним порадником перед їх стратою.

У своїй книзі вона дослідила наслідки смертної кари для всіх учасників. Книга була екранізована як однойменний фільм 1995 року, в якому зіграли Сьюзен Сарандон і Шон Пенн. Його також адаптували як оперу, вперше поставлену в 2000 році Оперою Сан-Франциско.

Гелен Прежан народилася 21 квітня 1939 року в Батон-Руж, штат Луїзіана. Дочка медсестри Августи Мей (уроджена Бург; 1911–1993), та юриста Луї Себастьяна Прежан (1893–1974). 1957 року вона прийняла чернецтво у Згромадженні Святого Йосифа.

У 1962 році вона отримала ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови та освіти в Домініканському коледжі Святої Марії, Новий Орлеан, Луїзіана. У 1973 році Гелен здобула ступінь магістра мистецтв у галузі релігійної освіти в Університеті Святого Павла, афілійованому коледжі Оттавського університету. Вона була директором релігійної освіти в парафії Св. Франциска Кабріні в Новому Орлеані, директором з формування сестер Святого Йосипа, а також викладала у молодшій та старшій школі.

Її в'язничне служіння розпочалося в Новому Орлеані, штат Луїзіана, у 1981 році. У 1982 році знайомий попросив її листуватися із засудженим убивцею Елмо Патріком Соньєром, який утримувався в камері смертників у в'язниці штату Луїзіана, відомої як Ангола. Соньєра засудили до страти електричним струмом.

Вона відвідувала Соньєра у в’язниці і погодилася бути його духовним порадником протягом кількох місяців до його страти. Цей досвід дав Прежан глибше уявлення про процес виконання страт для засуджених, сімей та працівників у в’язниці. Тоді вона почала виступати проти смертної кари. У той же час вона заснувала організацію Survive, яка займається консультуванням сімей жертв насильства.

Відтоді Гелен Прежан служила іншим ув'язненим у камері смертників і була свідком ще кількох страт.

Сестрі скоро 84 роки! За її діяльністю можна стежити на її сторінках:

https://www.sisterhelen.org/
https://twitter.com/helenprejean

Світлину взято зі сторінки CNN.